Діагностика і лікування ранніх гнійно-запальних параколостомічних ускладнень
Відомості про клінічні прояви, діагностику і лікування ранніх ускладнень колостоми. Застосування спеціальних засобів і методів, що дозволяють швидко і ефективно виявити та ліквідувати параколостомічні ускладнення. Використання асептиків та антисептиків.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.03.2018 |
| Размер файла | 251,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Діагностика і лікування ранніх гнійно-запальних параколостомічних ускладнень
Г.М. Коваль,
Ю.С. Лозинський
О.В. Леошик
Ф.М. Павук
О.І. Петричко
Ондраш Коваль
Анотація
Аналіз ранніх гнійно-запальних параколостомічних ускладнень у 102 хворих показав, що поверхневі нагноєння діагностовано у 76 хворих (74,5 %), параколостомічні абсцеси - у І8 хворих (17,6 %), параколостомічні флегмони - у 8 хворих (7,8 %). Основними збудниками інфекції у 71,1 % випадків були ентеробактерії, де переважала кишкова паличка, ентеро- і стрептококи в 19,9 %, рідше анаероби - в 9,0 % випадків. Окрім запальних проявів гнійних ускладнень і місцевих змін, при використанні ультразвукового дослідження була можливість диференціювати лігатурну норицю від абсцесу та флегмони, оцінити структуру, розташування, форму та їх розміри, наявність норицевих ходів і їхній зв'язок з очеревинною порожниною.
Ключові слова: колостома, параколостомічні ускладнення, лігатурна нориця
Вступ
Відомості про клінічні прояви, діагностику і лікування ранніх ускладнень колостоми неоднозначні. Одні автори вважають, що для діагностики і лікування ранніх гнійно-запальних параколостомічних ускладнень достатньо використовувати звичайні засоби і методи, що застосовуються в хірургії, інші вважають, що ці ускладнення вимагають застосування спеціальних засобів і методів, що дозволяють швидко і ефективно виявити та ліквідувати розвинуті параколостомічні ускладнення [3, 4, 5]. колостома асептик клінічний
За даними літератури, не зважаючи на успішний розвиток антибактеріальної терапії і використання асептики та антисептики, тенденції до зниження кількості гнійно-запальних ускладнень у післяопераційному періоді не спостерігається [1, 2].
Мета дослідженя. Вивчити клінічні прояви ранніх гнійно-запальних ускладнень колостоми та особливості їх діагностики і лікування.
Матеріали та методи. Ранні гнійно-запальні параколостомічні ускладнення діагностовано у 102 хворих. Поверхневі нагноєння виявлено у 76 (74,5 %) пацієнтів, параколостомічні абсцеси - у 18 хворих (17,6 %), параколостомічні флегмони - у 8 (7,8 %) хворих. У післяопераційному періоді при больовому синдромі навколо колостоми протягом 72 годин, гіперемії, інфільтрації та набряку навколо стоми, погіршення самопочуття пацієнта усім хворим виконували ультразвукове дослідження параколостомічної ділянки.
Враховуючи наявність патогенної мікрофлори в рані, ультразвукове обстеження виконували згідно з сучасними вимогами асептики, при цьому, на оглядовий датчик одягали захисний чохол і використовували стерильний ультразвуковий гель. Для оцінки лігатурних нориць та кавернозних нагноєнь навколо параколостоми використовували лінійний датчик 12 мГц. У випадку підозри на абсцес або флегмону чи норицевий хід, який розташувався глибоко, при значній товщині підшкірної клітковини, використовували конвесійний датчик 5,0-7,5 мГц. При підозрі на зв'язок гнійника або норицевого ходу з очеревинною порожниною використовували також конвесійний датчик.
Огляд органів черевної порожнини у хворих починали від ділянки колостоми, змінюючи кут нахилу датчика в напрямку від стоми до периферії. Виявляли зону лігатури або нориці, визначали напрямок норицевого ходу, його розміри (довжину, діаметр), наявність осумкованої рідини, розміри та форму порожнини, наявність зв'язку з очеревинною порожниною, розповсю- дженість інфільтрату в навколишніх тканинах, особливості вмісту.
Виділення з ран пацієнтів (гній, рановий ексудат, дренаж тощо) для спрощення процедури ідентифікації одержаних ізолятів мікроорганізмів висівали одразу на хромогенні поживні середовища нового покоління із напівавтоматичним та автоматичним методами типування бактерій з використанням біохімічних та комбінованих тест-систем API та VITEK2. Виділені та ідентифіковані штами досліджували на їх чутливість до новітніх антибіотиків на середовищі АГВ диск дифузійним методом за Бауер-Кірбі з використанням дисків виробництва фірм BioRad та OXOID у автоматичному режимі їх нанесення. В залежності від діаметра зон затримки росту мікроорганізмів навколо дисків з антибіотиками штами ідетнифікували до чутливих, помірно стійких або стійких (резистентних). При оцінці активності антибіотиків користувалися критеріями виробника дисків, а також стандартами EUCAST (2009).
Результати досліджень та їх обговорення. Поверхневе нагноєння проявлялося запаленням шкірно-слизового (або шкірно-серозного) сполучення, яке могло розвинутися внаслідок інфікування швів, накладених між шкірою і слизовою (серозною) оболонкою виведеної кишки. Це запалення розповсюджувалося і на підшкірну клітковину.
Клінічна картина поверхневого нагноєння була основою для його діагностики. До об'єктивних симптомів належать: температура тіла, динаміка змін морфологічного аналізу крові і лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ) за Кальф-Каліфом. Місцевими симптомами вважали: гіперемію шкіри, набряклість, інфільтрацію тканин у ділянці сполучення стінки кишки зі шкірою, кількість і характер виділень.
Поверхневі нагноєння м'яких тканин у ділянці колостоми зазвичай розвивалися у перші 3-5 діб після операції (у 96 хворих - 94,1%), рідше - на 610 добу (у 6 хворих - 5,9%). Зміни загального стану хворого з колостомою залежали, перш за все, від тяжкості основного захворювання і характеру операції. Загальна реакція організму, як правило, залежала від важкості захворювання та характеру місцевого гнійного процесу.
При поверхневому нагноєнні параколостомічної рани самопочуття хворого погіршувалося незначно. Якщо при неускладненому перебігу біль у ділянці колостоми був ниючого характеру, незначної інтенсивності і зникав через 2-3 доби після операції, то при поверхневому нагноєнні біль поступово посилювався і нерідко набував пульсуючого, смикаючого характеру. Температурна реакція у більшості випадків виражалася в стійкому її підвищенні з першого дня після операції до субфебрильних показників. Підвищення температури тіла було важливим симптомом, вказуючи на можливий розвиток нагноєння в ділянці післяопераційних ран, зокрема і в ділянці колостоми.
Зміни морфологічного складу крові проявлялися підвищенням показників ШОЕ до 20-30 мм/г і більше, зростанням кількості лейкоцитів зі зсувом лейкоцитарної формули вліво, лейкоцитарним індексом інтоксикації (ЛІІ), що дорівнює у здорових людей 1,0±0,5, а при поверхневому нагноєнні перевищував 1,5.
Місцево при розвитку поверхневого нагноєння спостерігали: набряк слизової (або серозної) оболонки виведеної кишки, набряк та інфільтрацію шкіри і підшкірної клітковини навколо колостоми, гіперемію шкіри і локальну гіперемію. Накладені по окружності колостоми шви "врізалися" в м'які тканини і розмокали. Шовний матеріал набухав. На 4-6 добу після операції внаслідок ефектів капілярності і фітільності з ін'єкцій на шкірі поряд із лігатурами з'являвся гнійний вміст. Крім того, гнійне виділення просочувалося на обмеженій ділянці в щілині між шкірою і стінкою товстої кишки. При різних варіантах перебігу в клінічній картині міг переважати будь-який симптом запалення.
Необхідно відзначити, що у 15 % хворих гнійний процес відбувався зі стертою клінічною картиною. Це пов'язано, в основному, з порушенням імунного захисту в онкологічних хворих і наявністю тяжких супутніх хвороб. Якщо при стрімкому перебігу місцевої гнійної інфекції діагностика зазвичай не викликала труднощів, то млявий, малосимптомний розвиток нагноєння був набагато складнішим для об'єктивної оцінки. Загальний стан хворих при цьому майже не погіршувався: зазначалося лише невелике нездужання, стійкий і тривалий субфібрилітет. Місцеві зміни зазвичай обмежувалися незначним набряком та інфільтрацією тканин; нерідко визначалася лише одна із цих ознак.
Важливо, що при незначних клінічних симптомах, гнійний процес міг бути дуже обширним і нерідко виявлявся лише при розвитку масивних затьоків або різкому погіршенні стану хворого. Ось чому сукупність навіть слабо виражених симптомів ускладнення вимагає настороженості й виконання максимуму діагностичних прийомів. При ультразвуковому обстеженні виявлялися лігатурні мікроабсцеси з прямим норицевим ходом (рис. 1).
Стертість клінічних ознак нагноєння характерна і для початкового періоду розвитку анаеробної неклостридіальної інфекції (у 2 хворих (1,9 %)), які проявлялися тільки на 6-9 добу після операції. Характерною особливістю розвитку анаеробної неклостридіальної інфекції було швидке розповсюдження гнійного процесу на оточуючі життєздатні тканини при повній відсутності ознак демаркації. Перебіг заживлення рани був затяжним.
Вивчено дані 104 бактеріологічних досліджень виділення з порожнини параколостомічного гнійника у 52 хворих із ранніми ускладненнями колостоми (після розтину гнійника і в процесі лікування): при поверхневому нагноєнні - у 30 пацієнтів (29,4 %), параколостомічних абсцесах - у 15 пацієнтів (14,7 %) і флегмонах - у 7 пацієнтів (6,8 %). Результати бактеріологічних досліджень наведені в таблиці 1.
Рис. 1. Ультразвукова візуалізація лігатурного мікроабсцесу з прямим норицевим ходом
Таблиця 1
Характеристика мікрофлори рани у хворих із ранніми гнійно-запальними параколостомічними ускладненнями
|
Збудник |
Кількість досліджень із виявленими мікроорганізмами |
|||
|
Після розкриття гнійника (П =52) Колонієутворюючі одиниці |
В процесі лікування (П =52) Колонієутворюючі одиниці |
Всього (% відносно 104 досліджень) |
||
|
Аеробні мікроорганізми: |
||||
|
Staphylococcus aureus |
7 |
19 |
25,0 |
|
|
Staphylococcus epidermidis |
- |
1 |
0,9 |
|
|
Streptococcus spp. |
- |
4 |
3,8 |
|
|
Pseudomonas aeruginosa |
1 |
5 |
5,7 |
|
|
Proteus vulgaris |
2 |
2 |
3,8 |
|
|
Escherichia coli |
39 |
46 |
81,7 |
|
|
Enterobacter spp |
2 |
4 |
5,7 |
|
|
Enterococcus spp. |
3 |
6 |
8,6 |
|
|
Citrobacter spp. |
1 |
- |
0,9 |
|
|
Анаеробні мікроорганізми: |
||||
|
Bacteroides spp. |
3 |
2 |
4,8 |
|
|
Fusobacterium spp. |
1 |
1 |
1,9 |
|
|
Peptococcus spp. |
2 |
1 |
2,8 |
|
|
Peptostreptococcus spp. |
2 |
- |
1,9 |
|
|
Bifidobacterium spp. |
- |
1 |
0,9 |
|
|
Eubacterium spp. |
1 |
- |
0,9 |
Встановлено, що упродовж першої доби після розтину і санації параколостомічного гнійника домінувала грамнегативна мікрофлора; грам- негативні палички кишкової групи, в тому числі в асоціації з неспоростворюючими анаеробами (пептококи, пептострептококи, бактероїди, фузобактерії). Через 5-7 діб після хірургічної обробки гнійника спостерігалися зміни, які характеризувалися збільшенням бактерій кишкової групи і появою кокової мікрофлори.
Основними збудниками інфекції у хворих з ранніми гнійно-запальними параколостомічними ускладненнями були ентеробактерії (71,1%), при цьому, домінувала кишкова паличка, ентеро- і стрептококи висівалися у 19,9% випадків. Рідше в гнійному виділенні були анаероби - у 9,0% випадків. Антибактеріальну терапію проводили з урахуванням чутливості антибіотиків до виділеної мікрофлори параколостомічного гнійника. Велике значення для діагностики поверхневого нагноєння мала ревізія ділянки контакту шкіри і слизової (або серозної) оболонки товстої кишки, яка показана при наявності будь-яких ознак ускладнення або підозрі на можливість його розвитку. Спочатку її можна було виконати, не знімаючи швів, шляхом розведення країв рани. Якщо при цьому виявлялася ділянка некрозу або навіть невелика кількість гнійного або серозного ексудату, то факт нагноєння ставав безсумнівним.
Параколостомічний абсцес спостерігався у 18 хворих, що склало 2,7% від загальної кількості оперованих. Частіше абсцеси формувалися в підшкірній клітковині (14 спостережень - 72,8%), рідше - під апоневрозом (4 випадки - 22,2%). Причиною виникнення абсцесів було проникнення гнійнородних мікробів із просвіту товстої кишки, з черевної порожнини при перитоніті, а також внаслідок поверхневого нагноєння параколостомічних тканин, некрозу, ретракції і перфорації кишки в колостомі. Параколостомічний абсцес формувався, як правило, впродовж 5-7 діб.
Місцево над ділянкою гнійника відзначалася припухлість і гіперемія шкіри. Лише при глибокому розташуванні абсцесу (під апоневрозом) ці симптоми були відсутні. Біль у ділянці колостоми поступово посилювався, був пульсуючим, смикаючого характеру. Важливою ознакою параколостомічного абсцесу при наявності інших ознак гострого запалення є симптом флюктуації, проте, на відміну від абсцесів іншої локалізації, він виявлявся рідко (у 3 хворих - 16,7%). Особливістю перебігу гнійників у підшкірній клітковині було те, що часто відбувалося мимовільне спорожнення поверхневого абсцесу назовні між стінкою товстої кишки і шкірою (у 5 хворих - 27,8%). Значну загрозу становив прорив підапоневротичного гнійника у черевну порожнину і розвиток розлитого гнійного перитоніту (у 2 хворих - 11,1%). Стійке підвищення температури тіла пацієнтів з першого дня після операції до 38-39°С відносилося до загальних проявів значного погіршення стану хворого, у частини хворих (16,7%) наявною була гектична лихоманка, а також лейкоцитоз із зрушенням лейкоцитарної формули вліво, прискорення ШОЕ до 40 мм/г і більше, підвищення ЛІІ до 2,0-2,5.
Основою для діагностики параколостомічного абсцесу слугували наведені вище клінічні ознаки. Для верифікації діагнозу користувалися звичайними методами: ревізією параколостомічних тканин шляхом розведення країв рани навколо колостоми, пункцією абсцесу. З інструментальних методів дослідження застосовували ультразвукову діагностику за допомогою якої чітко визначалася осумкована порожнина (рис. 2).
Рис. 2. Ультразвукова візуалізація підапоневротичного абсцесу в ділянці колостоми
Параколостомічна флегмона - гостре розлите запалення клітковинних просторів черевної стінки навколо виведеної кишки або в безпосередньому віддаленні від колостоми. На відміну від абсцесу, при флегмоні процес не обмежувався, а розповсюджувався по м'яких клітковинних просторах. Параколостомічна флегмона формувалася, як правило, впродовж 7-10 діб (рис. 3).
Рис. 3. Ультразвукова візуалізація епіфасціальної флегмони в безпосередній близькості від колостоми.
Збудниками параколостомічної флегмони у більшості випадків були кишкова паличка, золотистий стафілокок і синьогнійна паличка в поєднанні з анаеробами. Мікроби проникали в клітковину з просвіту товстої кишки, з очеревинної порожнини при перитоніті, а також внаслідок поверхневого нагноєння, параколостомічного абсцесу, некрозу, ретракції і перфорації кишки у просвіт колостоми. Частіше розлите гнійне запалення розвивалося у підшкірній клітковині (епіфасціальна флегмона) - у 6 хворих (75,0%), рідше - у міжм'язових клітковинних просторах (субфасціальна флегмона) - у 2 пацієнтів (25,0%).
Клініка параколостомічної флегмони характеризувалася швидкою появою і розповсюдженням болючої припухлості, розлитим почервонінням шкіри над нею, високою температурою (40°С і більше), болем у ділянці колостоми. Спочатку припухлість була щільним інфільтратом, потім вона пом'якшувалася і виникав симптом флюктуа- ції. При ультразвуковому обстеженні виявляли розповсюджені рідинні утвори різної величини у різних клітковинних просторах. Клінічний перебіг флегмони рідко був сприятливим. Частіше траплялися злоякісні форми, коли процес швидко прогресував, захоплюючи великі ділянки підшкірної і міжм'язової клітковини та супроводжувався вяж- кою інтоксикацією у 5 хворих (62,5%).
Захворювання нерідко починалося раптово, з підвищення температури тіла, ознобу, головного болю, загального нездужання. Температура була тільки гектичною, з великими перепадами. Відзначався високий лейкоцитоз і виражений нейтрофільоз, підщення ЛІІ вище 3,0. Особливістю перебігу параколостомічної флегмони було те, що інколи траплялося мимовільне випорожнення гнійника назовні між стінкою товстої кишки і шкірою або тотальне нагноєння серединної рани у хворих із колостомією (у 3 хворих - 37,5%). Значну загрозу життю хворого становив прорив підапоневротичної флегмони в черевну порожнину і розвиток розлитого гнійного перитоніту в одного хворого (12,5%).
Основою для діагностики параколостомічної флегмони слугували вищеназвані клінічні ознаки. Для верифікації діагнозу проводили ревізію параколостомічних тканин шляхом розведення країв рани по колу колостоми, пункцією та дренуванням гнійника.
Висновки
Поверхневі нагноєння параколостомічної рани розвиваються у 94,1% випадків, абсцеси та флегмони - в решті гнійно-запальних параколостомічних ускладнень.
Основними збудниками інфекції при ранніх гнійно-запальних ускладненнях під час лікування були ентеробактерії (71,1%), де переважала кишкова паличка, ентеро- і стрептококи (19,9%), рідше анаероби - в 9,0%.
Ультразвукове дослідження ранніх параколостомічних ускладнень дозволяє диференціювати лігатурну норицю від абсцесу та флегмони, оцінити структуру, розташування, форму та розміри, наявність норицевих ходів і зв'язок з очеревинною порожниною.
Список використаної літератури
1. Зубов А.Д. Ультразвуковая діагностика лигатурных свищей / А.Д. Зубов., Д.М. Губанов // Сучасні медичні технології. - 2011. - №1. - С. 63--68.
2. Тамм Т.И. Причины развития гнойных осложнений у стомированых больных / Т.И. Тамм, Б.М. Даценко, Р.А. Хмызов // Здравохранение. - 2013. - № 7. - С. 56--58.
3. Матвійчук Б.О. Класифікація ускладнень ентеро-колостомії / Б.О. Матвійчук, В.Т. Бочар // Клінічна хірургія. - 2011. - № 12. - С. 17--21.
4. Русин В.І. Хірургічна реабілітація хворих з тимчасовими колостомами / В.І. Русин, С.М. Чобей // Харківська хірургічна школа. - 2009. - № 2(2). - С. 76--78.
5. Русин В.І. Інтерпретація терміну та систематизація способу створення штучних кишкових нориць /
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Діагностика, лікування та профілактика ранніх і пізніх хірургічних ускладнень аспірацій сторонніх тіл у дітей. Обстеження, лікування та реабілітація дітей зі сторонніми тілами дихальних шляхів. Застосування медикаментозної підготовки до бронхоскопії.
автореферат [61,1 K], добавлен 12.03.2009Характер, частота і причини розвитку основних ранніх післяопераційних гнійно-септичних ускладнень при хірургічному лікуванні хворих на гостру форму неспецифічного виразкового коліту та хвороби Крона товстої кишки, способи та методи профілактики.
автореферат [28,9 K], добавлен 05.02.2009Проблема профілактики та лікування раньової інфекції після ендопротезування суглобів. Лікування гнійних ускладнень після ендопротезування суглобів. Застосування своєчасної діагностики та запропонованих лікувальних заходів. Спосіб скелетного витягнення.
автореферат [46,5 K], добавлен 12.03.2009Етіологія та епідеміологія гнійно-запальних захворювань у новонароджених. Діагностичні критерії та лікування гнійно-запальних уражень шкіри, підшкірно-жирової клітковини, пупка. Напрямки профілактики гнійно-запальних захворювань у новонароджених.
презентация [1,1 M], добавлен 25.01.2014Фактори ризику формування та прогресування стоматологічних захворювань у дітей, які потребують ортодонтичного лікування в залежності від стану загальносоматичного здоров’я. Індивідуалізовані комплекси профілактичних заходів та комп’ютерна діагностика.
автореферат [37,8 K], добавлен 10.04.2009Якісний та кількісний склад мікрофлори у хворих з гнійно-запальними захворюваннями щелепно-лицьової ділянки, аналіз впливу різних озонових розчинів на штами мікроорганізмів. Оцінка запропонованого методу лікування та його апробація в клінічних умовах.
автореферат [45,0 K], добавлен 02.04.2009Новоутворення передміхурової залози. Сечовий міхур. Доброякісні епітеліальні пухлини. Аденома передміхурової залози. Цистографія - інформативний метод діагностики. Рентгенівська комп'ютерна томограма. Диференціальна діагностика та методи лікування.
реферат [21,6 K], добавлен 06.12.2008Цитомегаловірусна інфекція. Імунні комплекси антиген-антитіло, репродукція ЦМВ, цитотоксичність та анти-ЦМВ активність 6-azaC та амізону. Профілактика та лікування ЦМВ-інфекції. Виявлення ранніх білків ЦМВ за допомогою методів експрес діагностики.
автореферат [338,8 K], добавлен 12.03.2009Класифікація, клінічні особливості, діагностика та стратегія лікування хронічних гепатитів. Термінологія мікробно-запальних захворювань нирок і сечових шляхів. Принципи лікування пієлонефриту в дітей. Патогенетична терапія та показання до її призначення.
реферат [351,0 K], добавлен 12.07.2010Лікування фізичними вправами, виконуваними за допомогою спеціальних апаратів. Лікування працею з метою відновлення порушених функцій і працездатності хворих. Організація комплексного застосування засобів фізичної реабілітації у відновному лікуванні.
контрольная работа [197,8 K], добавлен 05.11.2009Сутність лейкопенії: причини виникнення, клінічні прояви. Зв’язок рівня нейтрофілів крові з частотою розвитку інфекційних ускладнень. Вплив препаратів хіміотерапії на їх кількість. Біологічна активність гранулоцитарних колонієстимулюючих факторів.
презентация [481,3 K], добавлен 15.05.2016Комбіноване лікування хворих з гліомами лобово-кальозної локалізації шляхом застосування сучасних методів діагностики та диференційованого використання хірургічних та нехірургічних методів лікування на основі даних клініко-статистичного прогнозування.
автореферат [96,3 K], добавлен 21.03.2009Ранній післяопераційний період з використанням традиційного лікування хворих після стандартних хірургічних втручань у щелепно-лицевій ділянці. Часткова паротидектомія при аденомі привушної залози. Комплексне лікування хворих стоматологічного профілю.
автореферат [94,7 K], добавлен 21.03.2009Ознайомлення із поняттям та класифікацією циститів. Вивчення етіології, патогенезу і методів діагностики гострих та хронічних запальних процесів в слизовій оболонці сечового міхура. Клінічна картина та лікування післяпологового та променевого циститів.
реферат [25,5 K], добавлен 24.09.2013Клінічні прояви феохромоцитоми. Клінічні варіанти захворювання. Збільшення наднирника чи зміни його структури. Накопичення метайодобензилгуанедина, переважання секреції дофаміну. Медикаментозна терапія при неможливості провести хірургічне лікування.
презентация [1023,7 K], добавлен 03.04.2016Аналіз критеріїв ефективності використання фізіотерапевтичних методів лікування у стоматологічній практиці, їх систематизація та оцінка можливості уніфікації підходу їх застосування у різних клінічних ситуаціях. Реабілітація стоматологічних пацієнтів.
статья [25,9 K], добавлен 22.02.2018Полікистоз нирок як спадкове захворювання, яке може передаватися за домінантним або рецесивним типом. Клінічні прояви та методи діагностики захворювання. Комп’ютерна томографія нирок у домашніх собак і кішок, хворих на полікистоз. Лікування хвороби.
реферат [3,2 M], добавлен 11.04.2014Суть хірургічного лікування відкритокутової глаукоми в поєднанні з катарактою. Динаміка функціональних показників (гостроти і периферичного зору) оперованих очей. Морфологічні зміни диска зорового нерва, частота й характер ускладнень після операцій.
автореферат [30,0 K], добавлен 09.04.2009Результати хірургічного лікування діабетичної стопи шляхом вживання фотохімічно активованих мазей на гідрофільній основі та ферменту серратіопептидази. Порушення процесів апоптозу при гнійно–запальних процесах на фоні експериментального цукрового діабету.
автореферат [43,5 K], добавлен 02.04.2009Розвиток фізіотерапії, реабілітології, хірургії. Профілактика нагноєння та лікування запальних ускладнень післятравматичних ран. Вплив ГВЧ випромінювання на густину потоку енергії. Позитивна дозозалежна дія на динаміку клітинного складу ранового ексудату.
автореферат [46,9 K], добавлен 12.03.2009
