Проблеми кадрового забезпечення системи охорони здоров’я України

Лави сімейних лікарів із кожним роком зростають. Порівняно з 2013 роком показник забезпеченості такими фахівцями збільшився: з 2,7 на 10 тис. населення до 3,4 у 2016 році (найбільшими успіхами можуть похвалитися Вінниччина, Закарпаття, Чернівецька та Тернопільська області - понад 5).

Однак укомплектованість сільських лікарських амбулаторій лікарями (фізичними особами) не досягає 70%, при цьому кількість сільських лікарських амбулаторій, в яких жодна посада не заміщена лікарем, має певні коливання, але за останні три роки має тенденцію до збільшення і в 2016 році становить 484 амбулаторії. Це значить, що більше ніж півмільйона населення країни залишилося без первинної медичної допомоги. Найбільша кількість таких амбулаторій існує в Донецькій (93), Полтавській (66), Дніпропетровській (39), Харківський (33), Одеській (32) областях. При цьому необхідно зазначити, що в обласних центрах даних регіонів функціонують вищі медичні навчальні заклади IV рівня акредитації.

Глибинними причинами ситуації, що склалася із забезпеченням сільського населення сімейними лікарями являються низький рівень заробітної плати практично при ненормованому робочому дні, відсутність умов для якісного виконання професійних умов, незабезпеченість житлом, відсутність умов для професійного зростання та професійного росту, мінімальні умови для культурного дозвілля.

Підтвердженням вказаного є те, що не забезпечено житлом 105 медичних працівників первинної ланки медичної допомоги у Дніпропетровській, по 91 в Івано-Франківській та Херсонській, 33 у Запорізькій областях. Подібна ситуація склалася в інших областях.

Значна кількість будівель, у яких розташовано заклади первинної медичної допомоги, потребує капітального ремонту. Таких закладів у Дніпропетровській області - 97, Закарпатській - 72, Запорізькій - 113, Тернопільській - 60, Харківській - 210.

Відмічається незадовільний рівень забезпеченості первинної ланки медичної допомоги санітарним автотранспортом. Так, у Дніпропетровській області заклади первинної медичної допомоги забезпечені санітарним автотранспортом на 68,0% від потреби, у Закарпатській - на 32,0%, Запорізькій - на 44,0%, Сумській - на 43,5%, Харківській - на 47,9%, Черкаській - на 35,4%. При чому біля половини існуючого складу санітарного автотранспорту експлуатується понад вісім років.

На низький рівень можливостей сімейних лікарів надавати якісну та ефективну ПМД відповідно до затверджених компетенцій вказує й те, що в країні майже відсутні заклади первинної ланки, укомплектовані обладнанням та засобами медичного призначення відповідно до затверджених МОЗ України табелів оснащення - галузевого стандарту.

Так само у понад 700 ФАПах немає жодного молодшого спеціаліста з медичною освітою. З точки зору доказового менеджменту такий стан речей не дає змоги забезпечити доступну та якісну первинну медичну допомогу всьому населенню - понад півмільйона громадян країни позбавлені можливості її отримати.

Чому сімейні лікарі не поспішають у «глибинку» - зрозуміло всім. А чи знають керманичі галузі, як виправити ситуацію?

У країнах Середньої Азії подібні проблеми вирішують двома шляхами: на державному рівні створюють соціально-економічні умови для утримання медичних працівників на селі або ж організовують їх роботу в «непрестижних» місцях вахтовим методом. Мабуть, третього не дано. Особливо після відміни державного розподілу випускників медичних вишів, які навчалися за бюджетні кошти. Нехай тепер держава думає, куди вона витратила ці кошти і хто їх відпрацює на селі.

Негативно позначиться на забезпеченні первинної ланки (особливо на селі) медичними кадрами ще одна, в цілому позитивна новація - «перетворення» сімейних лікарів на фізичних осіб-підприємців. Адже після цього на них звалиться ведення економічно-господарської діяльності та бухгалтерського обліку і звітності, до чого вони не готові. І їх цього ніхто не навчає. Їм доведеться сплачувати низку податків, утримувати амбулаторію й автотранспорт, проводити закупівлю засобів медичного призначення, дезінфекційних засобів і ліків для надання невідкладної медичної допомоги, оплачувати адміністративні витрати, курси підвищення кваліфікації, виплачувати заробітну плату молодшому та середньому медичному персоналу і водію (якщо спроможуться на автотранспорт). Порахувавши «сухий залишок» при задекларованому рівні фінансування первинки, багато лікарів, особливо старшого віку, узагалі підуть із галузі. Хто їх замінить?

Хоча сама по собі згадана новація є позитивною, однак, як завжди, проблема в тому, що не враховуються життєві реалії та контекст реалізації ідеї. На жаль, така доля може спіткати і рішення щодо зміни фінансування національної системи охорони здоров'я. Урядом прийнято кілька розпоряджень, в яких сформовані стратегічні напрямки розбудови фінансової системи. Зокрема, вони стосуються впровадження державного гарантованого пакета медичної допомоги, механізму співфінансування надання медичних послуг пацієнтами шляхом прямої оплати чи через механізм добровільного медичного страхування, утворення єдиного національного замовника медичних послуг як окремого центрального органу виконавчої влади, створення нових можливостей для реалізації місцевою владою повноважень у сфері охорони здоров'я, автономізації постачальників медичної допомоги, запровадження ефективних методів оплати різних видів медичної допомоги та контрактування (перехід від пасивних до активних закупівель) тощо.

У цілому позитивний крок з автономізації закладів охорони здоров'я може бути дискредитований тим, що держава не вирішила дуже важливого завдання: змінивши свій юридичний статус і ставши неприбутковими некомерційними підприємствами, заклади охорони здоров'я вимушені будуть сплачувати всі податки, оскільки вже багато років поспіль до державних реєстраційних статистичних форм не вносяться відповідні зміни.

Невтішні реалії сьогодення - міграція лікарів на роботу за кордон (зазвичай туди виїздять кваліфіковані спеціалісти) та не менш загрозливі перспективи (через значну частку осіб пенсійного віку серед практикуючих лікарів, яка в деяких областях становить третину загальної кількості спеціалістів) - можуть призвести до кадрової кризи в галузі, особливо її первинної ланки (табл. 2).

Таблиця 2 Кількість та питома вага працюючих пенсіонерів - лікарів і середнього медичного персоналу в загальній чисельності лікарів і середнього медичного персоналу закладів охорони здоров'я системи МОЗ України у 2016 р.