Основи і допоміжні речовини, які використовуються у виробництві супозиторіїв

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра промислової технології лікарських засобів

Курсова робота

з дисципліни «Промислова технологія лікарських засобів» на тему:

«Основи і допоміжні речовини, які використовуються у виробництві супозиторіїв»

Студентки 4 курсу 01 групи

спеціальності 7.12020101 Фармація

освітньої програми Фармація

Широких Анни Дмитріївни

Харків - 2018 рік

Зміст

• Вступ
• 1. Огляд літератури
• 1.1 Супозиторії як лікарська форма
• 1.2 Супозиторні основи
• 1.2.1 Гідрофільні основи
• 1.2.2 Гідрофобні основи
• 1.2.3 Дифільні основи
• 1.3 Допоміжні речовини, що використовуються у виробництві супозиторіїв
• 1.3.1 Розчинники
• 1.3.2 Поверхнево-активні речовини (ПАР)
• 1.3.3 Стуктуроутворювачі
• 1.3.4 Антиоксиданти
• 1.3.5 Консерванти
• 1.3.6 Барвники
• 2. Експериментальна (розрахункова) частина
• 2.1 Об'єкти і методи дослідження
• 2.2 Асортимент супозиторіїв, що випускаються на провідних фармацевтичних підприємствах України
• 2.3 Технологічна схема виробництва супозиторіїв
• Висновки
• Список літератури

Вступ

Застосування супозиторіїв у медичній практиці

Все більшого поширення в медичній практиці всіх країн набувають супозиторні ліки. Це пояснюється їх позитивними властивостями і відсутністю негативних ефектів, характерних для пероральних та ін'єкційних ліків.

Супозиторії ( від лат. “Suppositorius” - підставний, походить від Supponere - підкладати) - тверді при кімнатній температурі дозовані лікарські форми, які розплавляються або розчиняються при температурі тіла. [1].

Супозиторії можна застосовувати у випадках швидкої невідкладної допомоги, оскільки іх фармакологічний ефект проявляється значно швидше, ніж у пероральних лікарських форм. За часом дії супозиторії наближаються до ін'єкційних препаратів, але їх введення не порушує цілісність шкірного покриву. Супозиторії призначають з метою місцевої дії (антисептична, в'яжуча, припікаюча, анестезуюча, протизаплідна) і загальної, резорбтивної дії хворим з порушеннями серцево-судинної діяльності, нервово-психічними розладами як протизапальні, жарознижуючі, кардіотонічні, анальгезуючі засоби. [1-6].

Метою роботи є опрацювати та узагальнити літературні дані про переваги та недоліки, класифікацію, склад, особливості технології виготовлення супозиторіїв, виявити та описати номенклатуру, що представлена на фармацевтичному ринку України. А також розглянути процес, технологію та обладнання для виробництва супозиторіїв.

Матеріали і методи - огляд літератури.

Завдання:

вивчення асортименту супозиторіїв;

ознайомитись зпромисловим виробництвом супозиторіїв;

узагальнення результатів виконаної роботи.

1. Огляд літератури

1.1 Супозиторії як лікарська форма

У формі супозиторіїв можуть використовуватись діючі речовини майже всіх фармакотерапевтичних груп з найрізноманітнішими фізико-хімічними властивостями. При цьому ректальні супозиторії всмоктуються в нижньому відділі прямої кишки через лімфатичну і венозну системи малого тазу, надходять у кровоносне русло, минаючи систему печінки, виявляючи як загальну, так і місцеву дію на організм. Тому в супозиторіях обов'язково слід перевіряти дози сильнодіючих, отруйних та напкотичних речовин, використовуючи таблиці доз, що навелені в ДФУ (вип. 1, доп. 2) [16].

Залежно від місця введення розрізняють супозиторії:

· ректальні (suppositoria rectalia), призначені для введення у пряму кишку (рис. 1а, 1 - циліндр; 2 - конус; 3 - торпеда або сигарета);

· вагінальні (s. vaginalia) призначені для введення у вагіну (рис. 1б, 1 - шарики; 2 - овулі; 3 - песарії);

· палички (bacilli) - призначені для уведення в сечовивідний канал, фістульні ходи, канал шийки матки, слуховий прохід, свищі тощо. [3-5]. (Мал.1)

Мал.1 Класифікація супозіторіїв

Таблиця 1

Супозиторії	Форма	Параметри	Вага	Якщо в рецепті вага не вказана*
Ректальні	Тіла із загостреним кінцем і потовщенням посередині (для подолання рефлекторного опору сфінктера	довжина - 2,5-4 см; Максимальний діаметр - 1,5 см	1,0-4,0 г	3,0
Вагінальні	Сферична, яйцепо-дібна, пласке тіло із закругленим кінцем	-	1,5-6,0 г	4,0
Палички	Форма циліндра із загостеним кінцем	довжина - до 10 см; діаметр - до 1 см	0,5-1,0 г

Примітки: * - для приготування супозиторіїв методом викачуванн; супозиторії для дітей - 0,5 - 1,5 г (вага повинна бути зазначена в рецепті).

Таблиця 2 Застосування супозиторіїв

Супозиторії	Вид дії
Ректальні	Місцева дія - на слизову оболонку прямої кишки; Резорбтивна - на організм
Вагінальні	Місцева дія - дезінфекційна, в'яжуча, анестезувальна, протизаплідна
Палички	Місцева дія - дезінфекційна, в'яжуча, знеболювальна, розсмоктувальна

Як і всі лікарські форми, супозиторії за фізико-хімічними ознаками можуть бути охарактеризовані як дисперсні системи, дисперсійним середовищем яких є супозиторна основа, а дисперсійною фазою - діючі речовини, які залежно від їх властивостей і розчинності в основі, можуть перебувати в розчиненому або диспергованому ( суспендованому) стані.

Гомогенні системи утворюються в тих випадках, коли лікарська речовина розчиняється в основі.

Гетерогенні системи утворюються у випадках, коли лікарські речовини вводяться в основу за типом емульсії або суспензії. [4,7].

1.2 Супозиторні основи

Для виготовлення супозиторних лікарських форм повинні використовуватися основи, що мають специфічні особливості.

До супозиторних основ пред'являють наступні вимоги:

ь Повинні бути достатньо твердими при кімнатній температурі і розплавлятись (або розчинятись) при температурі не вищій ніж 37°С, мати достатню в'язкість, відсутність запаху, забезпечувати максимальний контакт між лікарськими речовинами і слизовою оболонкою.

ь Повинні бути хімічно і фармакологічно індиферентними, не мати подразнюючої дії та не змінюватись під дією зовнішніх факторів (світла, тепла, вологи, кисню повітря, мікроорганізмів).

ь Повинні легко набувати відповідної форми, змішуватись з якомога більшою кількістю лікарських речовин, не взаємодіяти з ними і бути стійкими при зберіганні.

ь Повинні легко вивільняти лікарські речовини, сприяти прояву фармакологічної дії лікарських речовин, що залежить як від властивостей основ, так і від способу введення лікарських речовин до основи.

ь Повинні мати відповідні реологічні показники й оптимальні структурно-механічні властивості. [7,8].

Основи, що застосовують для виготовлення супозиторіїв, поділяють на гідрофобні та гідрофільні. До гідрофобних основ належать жири та жироподібні речовини, їх сплави з емульгаторами або вуглеводнями. Класичною основою для виготовлення супозиторіїв на жировій основі є масло какао - імпортний, коштовний продукт. Проте масло како має ряд недоліків: важко інкорпорує воду і водні розчини, володіє поліморфізмом, швидко гіркне на повітрі. Замінювачами масла какаоє імхаузен, лазупол, ланоль, які отримують напівсинтетичним шляхом і застосовують для виготовлення супозиторіїв методом виливання. Досить часто в ці основи додають емульгатори. Ці основи також мають суттєві недоліки - вони швидко гіркнуть, дають малопластичну супозиторну масу [11].

Недоліки гідрофільних поліетиленоксидних основ є те, що вони викликають зневоднення слизових оболонок прямої кишки, піхви і сприяють подразненню цих слизових оболонок прямої кишки, піхви; викликають гіперсекрецію залоз слизової оболонки піхви [9,10].

Рис. 1 Класифікація супозиторних основ

1.2.1 Гідрофільні основи

ДФ XI як гідрофільні основи рекомендує: желатино-гліцеринові і мильно-гліцеринові гелі, сплави поліетиленоксидів різної молекулярної маси й інші, дозволені до медичного застосування. [12].

Процес всмоктування лікарських засобів з цих основ відбувається незалежно від температури їх плавлення, тому що всмоктування обумовлене лише швидкістю дифузії лікарських засобів з основи і швидкістю розчинення самих основ. Ці основи можуть застосовуватися для виготовлення свіч, кульок і паличок тільки методом виливання. [14].

Желатино-гліцеринова основа (Massa gelatinosa) складається з желатину, гліцерину і води, що у різних фармакопеях прописуються в різних співвідношеннях. Вміст желатину в основі може варіювати в межах від 10 % (Франція) до 20 % (Угорщина). Щільність желатино-гліцеринової основи залежить від кількості желатину: чим його менше, тим основа м'якша і плавиться швидше. Від кількості гліцерину залежить ступінь висихання основи, особливо при тривалому зберіганні: чим більше гліцерину, тим висихання її відбувається повільніше. Тому в залежності від вимог, пропонованих до основи, змінюють кількість наявних у ній складових частин. Вона добре поглинає речовини, розчинні у воді і гліцерині. Офіцинальний пропис желатино-гліцеринової основи: желатину - 1, води - 2, гліцерину - 5 частин. [11].

Виготовлення основи: подрібнений желатин заливають очищеною водою кімнатної температури і залишають набухати на 30-40 хвилин, після чого додають гліцерин і нагрівають до утворення прозорої однорідної маси. Готової основи повинно вийти 8,0 г.

Желатино-гліцеринова основа має ряд недоліків. Внаслідок малої механічної міцності вона найчастіше використовується для виготовлення вагінальних супозиторіїв. При введенні значної кількості електролітів спостерігається явище синерезису. Драглі також несумісні з кислотами, лугами і в'язкими засобами. Желатин із солями важких металів утворює нерозчинні продукти. При зберіганні желатино-гліцеринова основа швидко висихає і пліснявіє, тому що вона є гарним середовищем для розвитку мікроорганізмів. [15].

Мильно-гліцеринова основа (Massa sapo-glycerinata) являє собою розчин мила в гліцерині. Готують цю основу різними методами в залежності від вихідних складових частин та їх кількості. Австрійська і Польська фармакопеї рекомендують готувати мило зі стеаринової кислоти і натрію карбонату. За фармакопеями інших країн (США, Угорщина, Голландія) основи одержують шляхом сплавлення готового медичного мила з гліцерином. В Угорській фармакопеї наведено наступний пропис: мила медично­го - 10 частин, гліцерину - 90 частин, води - 10 частин. [17].

Офіцинальний пропис мильно-гліцеринової основи за ДФ X на 20 супозиторіїв має такий склад: гліцерину 60,0 г, натрію карбонату (кристалічного) 2,6 г, кислоти стеаринової 5,0 г. [12].

Приготування основи:у 60,0 г гліцерину розчиняють при нагріванні на водяній бані 2,6 г натрію карбонату, потім невеликими порціями додають 5,0 г стеаринової кислоти. Суміш упарюють до 66,0 г, утворюється натронне мило - C17H35COONa:

Na2C3•10 Н20 + 2 С17Н35СООН = 2 C|7H35COONa + С02 + Н20

Як витікає з наведеного рівняння, для нейтралізації 5,0 г стеаринової кислоти потрібно г кристалічного натрію карбонату

Перемішують до видалення вуглекислого газу і зникнення піни, потім масу розливають у форми з таким розрахунком, щоб кожна свічка містила 3,0 г гліцерину. [14].

Можна також застосовувати як основу для супозиторіїв 8-10 % розчин мила в гліцерині, що раціональніше і простіше для виготовлення. Готують сплавленням медичного мила, що складається головним чином зі стеарату і пальмітату натрію з гліцерином. При цьому одержують досить щільні драглі.

Свічки, отримані на мильно-гліцериновій основі (мильця), мають значну гігроскопічність і, як правило, використовуються без додавання інших лікарських засобів. Вони діють як проносне, це пов'язано з місцевою подразнюючою дією, що викликає рефлекторну перистальтику кишківника. При відпуску свічки слід загортати у фольгу. [15].

Синтетичні основи. З водорозчинних синтетичних основ у вітчизняній практиці так само, як і за кордоном, використовують продукти різного ступеня полімеризації окису етилену, що мають повну фізіологічну індиферентність. Відомо, що тверді полімери окису етилену використовують у Німеччині за назвою «Postanal», а м'якої консистенції - «Postanal В», у Франції вони називаються - «Scurol», США випускають «Carbowax», що наближається за температурою плавлення до постоналу і плавиться при температурі людського тіла. [13].

Поліетиленоксидні основи. Про одержання поліетиленоксидів, їх властивості і застосування як основи для мазей згадується вище (див. стор. 343). Сполучаючи між собою різні за консистенцією поліетиленоксиди, можна одержати основи з потрібними структурно-механічними властивостями. Залежно від температури плавлення, ступеня полімеризації, молекулярної маси, твердості й інших властивостей ПЕО можна використовувати не тільки як мазеву основу, але і як основу для супозиторіїв.

Поліетиленоксидні основи мають ряд позитивних властивостей:

- вони здатні розчинятися в секретах слизових, що дозволяє усунути необхідність підбору речовин з точно заданою температурою плавлення;

- повністю віддають включені в них лікарські засоби і не подразнюють слизові;

- зберігаються тривалий термін, не змінюються і не створюють середовища для розвитку мікроорганізмів;

- при виготовленні супозиторних лікарських форм можна використовувати методи пресування і виливання;

- можуть бути використані в субтропічних районах, тому що добре переносять температурні коливання;

- супозиторії з поліетиленоксидів мають гарний товарний вигляд, порівняно дешеві

- процес виготовлення легко автоматизується.

Недоліки поліетиленоксидних основ:

- несумісність з великою кількістю лікарських речовин (фенол, резорцин, танін, саліцилати, йодиди, броміди, солі ртуті, бісмуту, аргентуму та ін.);

- повільна і неповна розчинність у прямій кишці, отже, повільна і непостійна швидкість всмоктування лікарських речовин;

- поліетиленоксиди притягають вологу з навколишніх тканин і розчиняються в ній, що викликає антифізіологічний екзоосмос (зневоднення слизових оболонок), неприємні відчуття в прямій кишці;

- розчини ПЕО мають малу в'язкість і здатні витікати з порожнини. [17].

У зв'язку з зазначеними недоліками використання поліетиленоксидів як основи для ректальних супозиторіїв скоротилося. Однак вони знаходять застосування для вагінальних форм. У літературі для виготовлення супозиторних основ можна зустріти різні комбінації ПЕО. Найбільш оптимальним складом вважають: ПЕО-400 60 %, ПЕО-4000 20 %, ПЕО-1500 20 %. Застосовують і інші співвідношення. Основи одержують шляхом сплавки інгредієнтів на водяній бані. [14].

При виготовленні супозиторіїв як консерванти, емульгатори, загущувачі та ін. можуть застосовуватися бутилокситолуол, бутилоксианізол, лимонна кислота, емульгатор № 1, емульгатор Т-1, емульгатор Т-2, твін-80, спирти вовняного воску, аеросил та інші допоміжні речовини, дозволені для медичного застосування. [14].

1.2.2 Гідрофобні основи

ДФ XI рекомендує як ліпофільні основи застосовувати масло какао, сплави масла какао з парафіном та гідрогенізованими жирами, рослинні і тваринні гідрогенізовані жири, твердий жир типів А і Б, ланоль, сплави гідрогенізованих жирів з воском, твердим парафіном та інші основи, дозволені для медичного застосування. [17,15].

Масло какао (Oleum Cacao seu Butyrum Cacao) одержують способом гарячого пресування з підсмаженого і очищеного насіння шоколадного дерева, фільтрують і розливають у форми. Після остигання воно являє собою густу однорідну масу ясно-жовтого кольору зі слабким ароматним запахом і приємним смаком. [11].

Вперше масло какао застосував у 1766 р. французький аптекар Антуан Бом. При кімнатній температурі це твердий продукт, у хімічному відношенні характеризується вмістом змішаних тригліцеридів: тристеарину, трипальмітину, триолеїну, трилаурину, триарахіну. Має різко виражену температуру плавлення (30-34 °С), змішується з різними лікарськими речовинами. При додаванні невеликої кількості ланоліну безводного перетворюється на пластичну масу. Йому властивий поліморфізм і пов'язана з ним мінливість температури плавлення. При зберіганні масла какао при температурі вище 10 °С воно піддається фазовим перетворенням, що ведуть до утворення склоподібної модифікації, яка плавиться при температурі 24-26 °С (супозиторії будуть деформуватися в руках хворого). Найбільш стабільною (з існуючих а, b1, і b форм) є b-модифікація масла какао.

Крім цього, слід зазначити, що при нагріванні вище температури плавлення (35 °С) воно важко твердне. Тому його використовують в основному тільки для методу ручного викачування і пресування супозиторіїв.

Масло какао містить до 30 % олеїнової кислоти, яка є причиною його згіркання (масло біліє і поступово втрачає духмяність). Його важко використовувати в жаркий час року: воно погано емульгує воду і водні розчини (всього 4-5 %). Масло какао містить життєздатні мікроорганізми, тому свічі, що містять розчини лікарських засобів, пліснявіють, а лікарські засоби розкладаються. [12,15].

Масло лавра черешкового (Oleum Cinnamomi pedunculati) одержують з ядер плодів лавра. Це маса жовтуватого кольору твердої консистенції, приємного ароматного смаку, тане в роті, займає за якістю проміжне місце між кокосовим маслом і маслом какао. Температура плавлення 34-35 °С. Дуже важливо, що при цій температурі масло, минаючи мазеподібну консистенцію, відразу переходить у рідкий стан. Масло лавра черешкового у вигляді супозиторіїв має такі ж властивості, як і масло какао.

Масло коріандрове (Oleum Coriandri) одержують як побічний продукт із залишків насіння після відгону ефірної олії. У жирному коріандровому маслі міститься близько 50 % щільної частини, яка складається з триглицеридів петрозелінової кислоти, що має температуру плавлення 30-31 °С. Масло може бути використане як супозиторна основа в якості замінника масла какао. З рослин сімейства зонтичних, крім коріандрового масла, виділені і вивчені жирні масла кмину, анісу. Тверда їх частина складається в основному з триглицеридів петрозелінової кислоти, яких міститься близько 20 %, температура плавлення їх 29-31,5 °С. За фізико-хімічними та іншими властивостями перераховані масла наближаються до коріандрового, тому можуть бути використані як супозиторні основи. [17].

Гідрогенізовані жири. Як замінники масла какао широко застосовуються сплави гідрогенізованих жирів з жироподібними речовинами, емульгаторами чи вуглеводневими продуктами.

Такі речовини, як віск, парафін і спермацет, застосовуються для підвищення температури плавлення сплавів, а ланолін, лецитин, холестерин і інші - для поліпшення зміщуваності отриманих сплавів з водою.

Експериментально встановлено, що додавання 8 % гідрогенізованого жиру (температура плавлення 46 °С) і 4 % парафіну (температура плавлення 56 °С) підвищує плавкість маси на 2-3 °С, а твердість її збільшується у 2-3 рази. Заміна парафіну воском не дає потрібного результату внаслідок своєрідної в'язкості воску. [11].

Уперше сплав гідрогенізованих жирів з 4 % парафіну під назвою бутирол запропонований у 1934 р. А. Г. Босіним. У даний час основа бутирол складається з 50 % гідрогенізованих жирів, 20 % парафіну, ЗО % масла какао (ТФС 42-836-73), має точку плавлення 37 °С і твердість стосовно масла какао 66,5 %. [13].

З гідрогенізованих жирів найчастіше застосовують саломас, що має температуру плавлення 32-34 °С, одержуваний шляхом гідрогенізації бавовняної чи соняшникової олії і наступного очищення. Гідрогенізовані жири згідно з ДФ XI прийняті в якості супозиторних основ багатьма фармакопеями світу. Наприклад, Швейцарською фармакопеєю прийнята гідрована арахісова олія, Британською - гідрована соняшникова олія і т. п.

Гідрогенізовані жири з добавками ПАР. Ця група супозиторних основ у даний час набуває найбільшої популярності. Наприклад, Ю.А. Благовидова, І.С. Ажгіхін установили, що сплав гідрованої олії бавовняної з 4-5 % емульгатора Т-2 (ГХМ-5Т) за своїми властивостями не поступається маслу какао і має деякі переваги за рахунок вмісту емульгатора Т-2, що сприяє поглинанню водних розчинів і підсилює всмоктування лікарських речовин. Основа рекомендована при виготовленні супозиторіїв методом виливання з різними речовинами: норсульфазолом, сульфадимезином, натрію сульфапіридазином, натрієвою сіллю новобіоцину та ін. А.І. Тенцовою, В.В. Сергєєвим запропоновано супозиторну основу - сплав гідрогенізованої олії арахісової з 3 % емульгатора Т-2 чи з 3 % емульгатора пропіленгліколя моностеарату. [16].

Продукти термічного фракціонування жирів та гідрогенізатів. В основі виробництва цих продуктів лежить виділення з природних чи гідрогенізованих жирів за хімічною чи температурною ознакою вузьких фракцій гліцеридів, близьких за властивостями до масла какао. Перша основа такого типу - себувінол (Sebuvinolum) являє собою фракцію яловичого жиру, що має твердість масла какао і температуру плавлення 36-37 °С. Має істотні недоліки - швидко гіркне, дає малопластичну супозиторну масу. Ця основа використовується для виготовлення супозиторних лікарських форм методом виливання. І.С. Ажгіхіним запропоновані ацетонорозчинні фракції гідрогенізатів яловичого жиру і пальмоядрового масла. Після видалення ацетону одержують тверді продукти, до яких додають для одержання основи один з емульгаторів: Т-2 у кількості 3 %, пропіленглікольмоностеарат (ПГМС) - 5 чи 10 %, сахарогліцериди (СГ) - 0,5 %, дистеарат сахарози (ДСС) - 0,5 %. [14].

Жирні і жироподібні основи залежно від їх складу мають різну в'язкість і пластичність, від яких залежить використання того чи іншого методу виготовлення супозиторних лікарських форм. Основи, що містять жири, можуть згіркати. Багато лікарських засобів гірше адсорбуються з жирних і жироподібних основ, мають найменшу активність і частково виводяться з каналів разом з основою. [17].

До гідрофобних основ відносяться продукти спрямованої етерифікації високомолекулярних спиртів з жирними кислотами, одержувані напівсинтетичним шляхом. З ефірів гліцерину найбільш цікавий ефір гліцерину і лауринової кислоти, ефір фталевої кислоти і високоатомних спиртів та ін.

Імхаузен (Imhausen H) чи вітепсол (Witepsol H) - це імпортна патентована основа (ФРН), складається з тригліцеридів лауринової і стеаринової кислот. Емульгатор - моногліцериновий ефір лауринової кислоти. Температура плавлення 33,5-35,5 °С. Час повної деформації супозиторіїв у межах 15 хвилин. [16].

Лазупол (Lasupolum G) включений як основа у фармакопеї ряду зарубіжнних країн. Він являє собою суміш ефірів фталевої кислоти з вищими спиртами, наприклад, цетиловим, і вільних спиртів. Температура плавлення 34-37 °С. Час повної деформації в межах 15 хвилин.

Ланолева основа має такий склад:

ланоль 60,0 (80,0)

гідрогенізований жир 20,0 (10,0)

парафін 20,0(10,0)

Одержують шляхом сплавлення інгредієнтів.

Ланоль - суміш складних ефірів фталевої кислоти з високомолекулярними спиртами кашалотового жиру. Це тверда воскоподібна маса жовто-бурого кольору, своєрідного запаху. Температура плавлення 35,5-37,5 °С. Ланоль використовують для виготовлення супозиторіїв методом виливання. Твердий жир. В аптечній практиці використовують твердий жир типів А і Б. Твердий жир типу А містить 100 % твердого кондитерського жиру. Рекомендується при використанні методу виливання, для супозиторіїв, у які входять ліпофільні (рослинні олії, олійні розчини) і порошкоподібні речовини в кількості до 15 %. Твердий жир типу Б містить 95-99 % твердого кондитерського жиру і 1-1,5 % моногліцериду стеаринової кислоти (емульгатор Т-1 чи емульгатор № 1). Рекомендується для виготовлення супозиторіїв з водожиронерозчинними порошкоподібними речовинами і рідкими екстрактами. [15].

1.2.3 Дифільні основи

Дифільні мазеві основи - мазеві основи, призначені для виготовлення лікарських форм, що поєднують в собі властивості гідрофільних і гідрофобних основ. [12].

Це штучно створені системи, які мають одночасно гідрофільними і гідрофобними властивостями. Обов'язковим компонентом є емульгатор (ПАР), який забезпечує вивільнення і всмоктування ЛВ. Дифільні основи здатні інкорпорувати як жиро-, так і водорозчинні речовини. Мають м'якою консистенцією і легко розподіляються по поверхні шкіри і слизових оболонок. Діляться на 2 групи - абсорбція і емульсійні.

При додаванні до абсорбційної основі води, утворюються емульсійні основи. Залежно від природи основи, фізико-хімічних властивостей ПАР і величини гідрофільно-ліпофільного балансу (ГЛБ), емульсійні основи ділять на дві групи:

1) Емульсійні основи I роду, типу м / в:

Утворюються при певних співвідношеннях гідрофільних компонентів з ПАР (ГЛБ = 13 ч 15) і водою. Наприклад, основи, що містять емульгатори твін-80, емульгатор № 1, мила одновалентних металів.

2) Емульсійні основи II роду типу в / м:

Складаються з гідрофобних речовин з ПАР (ГЛБ = 3 ч 6) і води. наприклад:

основа Кутумова: вазелін (6) + емульгатор Т-2 (1) + вода (3)

сплав вазеліну з ланоліном водним

емульсійна основа з пентол: вазелін (38) + Pentholi (2) + вода (60) [10].

Неіоногенні емульгатори: твін-80

Іоногенні емульгатори:

Аніон-активні ПАР (мила одновалентних металів Na + і К +) і тріетаноламіновие мила. Найбільш перспективний ТЕАМ. Вони менш токсичні, мають бактерицидні властивості і утворюють м'які емульсії. Емульгатор № 1 Суміш натрієвих солей сірчанокислих ефірів високомолеклярних спиртів і вільних жирних спиртів. Це тверда маса білого кольору з жовтуватим відтінком. Температура плавлення 50-60 ° C. Добре змішується з маслами. Одна частина емульгатора емульгує 9 частин води. Виходить емульсія з pH в інтервалі 6-7. Жиросахара Кристалічні речовини, нешкідливі для організму. Отримують їх з сахарози і жирних кислот і використовують у косметичній промисловості. [12].

Отримують з промивних вод овечої вовни. в ГФ-Х є 2 статті на Lanolinum hydricum і на Lanolinum anhydricum. За хімічною структурою це суміш близько 70-ти речовин різної будови - суміш ефірів ВЖК з вищими жирними і циклічними спиртами, вільні спирти і вільні кислоти, трітерпени та ін. Широко застосовується в технології мазей.

А. Ланолін безводний: Густа в'язка маса буро-жовтого кольору зі специфічним запахом. Температура плавлення 36-42 ° C. Практично не розчиняється у воді. Легко розчинний у жирах, хлороформі і ефірі. [1] Переваги: Легко сплавляється з жирами, вуглеводами, силіконовими рідинами, воском. Інкорпорує (вбирає в себе) до 180% води, 140% гліцерину, до 40% етилового спирту (велика емульгуюча здатність). Хімічно індиферентний. Стійкий до дії тепла і світла. Добре всмоктується в шкіру, але гірше ніж свинячий жир. Водополгощающая здатність його збільшується при сплаву його з гідрофільними компонентами. В аптечній технології найчастіше використовується ланолін водний. Б. Ланолін водний: Містить до 30% води. Це білувато-жовтувата маса, менш в'язка. Якщо в рецепті не вказано який ланолін брати, то використовують водний. [2] Недоліки: закупорює волосяні фолікули, викликає алергічні реакції (тому він виключений з ГФ США і низки країн ЄС [3]), має більшу липкостью, викликає дерматози та підвищення pH шкіри. [11].

Для поліпшення властивостей ланоліну використовують такі його похідні:

гидрірованний ланолін (гідролініями)

ацетильований ланолін

поліоксил-етілірованний ланолін (водлан)

рідкий (лантрол) - у нього водовбирним здатність доходить до 300%

СШВ (неомиляемие фракція ланоліну) - суміш аліфатичних спиртів з С17 ч С30. Містить більше 30% холестерину, тому він має більшу емульгуючою здатністю. Це тверда маса світло-жовтого кольору, без запаху, тендітна на холоді, але розм'якшується при кімнатній температурі. Плавиться при 58-60 ° C.

Переваги СШВ: велика емульгуюча здатність, відсутність алергічного дії, легко вивільняє ЛВ, всмоктується шкірою, змішується з водою до 180% без розрідження, в мазях застосовується в концентрації 6-8%.

Високомолекулярні алифатические спирти і їх похідні

Лауриловий: C18 H25 OH. Має високу емульгуючою здатністю.

Цетиловий: C16 H33 OH. Тверде біла речовина, жирне на дотик. Температура плавлення 50 ° C. Отримують синтетичним шляхом. Широко використовується в кремах. Добре сплавляється з жирами, вуглеводнями і утворює емульсії з 50% води.

Стеариловий: C18 H37 OH. Це найбільш перспективний емульгатор для отримання емульсій II роду. Тверда біла маса, з температурою плавлення 59 °

Стероїдний спирт (похідне холестерину): C27 H45 OH. Інкорпорує до 250% води. [13].

Ефіри одно- і багатоатомних спиртів

Похідні гліцерину і Полігліцерин-неполярних складних ефірів гліцерину і жирних кислот моно-, ди-і тригліцеридів:

Емульгатор Т-1 і Т-2. Являють собою суміш багато- і дістеарат тригліцеринів. Емульгатор Т-2 використовується в основі Кутумова (сірчана мазь. Скипидарна мазь, мазь з калію йодидом). Всі ці мазі не можна готувати на чистому вазеліні, однак ГФ також дозволяє готувати їх на свинячому жирі.

Сорбітан-олеат - суміш моно- і діефіров сорбітану і олеїнової кислоти. Являють собою в'язку рідину світло-коричневого кольору, що застигає при омнатной температурі. Відома основа складу: вазелін (47,5), сорбітан-солеат (2,5), вода (50). [11].

Похідні Пента-ерітріта і олеїнової кислоти:

Похідні моно-, ди-, три- і тетра-ефірів четирехатомного спирту пентаерітріта і олеїнової кислоти з переважанням діефіров. Пентол - в'язка маса світло-жовтого кольору. Використовується в основі складу: вазелін (38), пентол (2), вода (60). емульсійні воски.

Це сплав 70% високомолекулярних спиртів кашалотового жиру і 30% високомолекулярних граничних спиртів (цетиловий і стеаріловий). Це тверда однорідна маса від білого до кремового кольору з pH = 6-7. Добре сплавляється з жирами і вуглеводнями. Відома основа складу: вазелін (76,5), емульсійний віск (5), води (до 100). Ці воски діють пом'якшувально на шкіру, запобігаючи випаровування води, не залишаючи жирного сліду.

Масло-розчинні мила полівалентних металів: Ca, Mg, Zn та ін. Найчастіше використовують стеарати і олеатом магнію. Відома основа складу: вазелін (25), олеат магнію (до 5), вода очищена (до 100). Мила утворюють нейтральні тонкодисперсні емульсії з pH <8. [14].

1.3 Допоміжні речовини, що використовуються у виробництві супозиторіїв

Допоміжні речовини -- це умовна група складових компонентів, що входять до фармацевтичної системи (за винятком діючих речовин), яка, у свою чергу, визначається метою її використання у виробництві ліків, а саме:

· формотворні речовини (носії або основи, розчинники чи гелеутворювачі, наповнювачі, засоби для таблетування та капсулювання), що використовуються для створення певної лікарської форми (розчини, мазі, таблетки, драже, піни тощо);

· речовини, що обумовлюють певні властивості системи, наприклад, осмотичні, дифузійні, подовження терміну дії (пролонгатори) чи зберігання (стабілізатори, консерванти, антиоксиданти тощо), поліпшення смаку (коригенти, ароматизатори та ін.);

· речовини, що регулюють консистенцію фармацевтичного продукту (емульгатори, загусники, стабілізатори, гелеутворювачі, піноутво-рювачі тощо);

· речовини, що оптимізують технологічні процеси (солюбілізатори, емульгатори, склеювальні, розпушувальні, ковзні та інші) або використовуються для створення оболонки, покриття, упакування окремих доз фармацевтичного препарату в певній лікарській формі або терапевтичній системі (з контрольованим вивільненням діючих речовин чи їх адресною доставкою до певного органа) [15,17].

Багато допоміжних речовин можуть одночасно обумовлювати декілька властивостей у виробництві ліків, наприклад, в'язкість, стабільність системи, пролонгація дії активних фармацевтичних інгредієнтів чи подовження терміну зберігання препарату тощо. Допоміжними речовинами можуть бути індивідуальні хімічні сполуки (органічні та неорганічні кислоти, луги та їх солі, спирти, цукри тощо); хімічно модифіковані речовини (крохмалі модифіковані); суміші хімічно споріднених сполук (вищі жирні спирти, поліолові естери), суміші емульгаторів типу в/о та о/в тощо; природні речовини, включаючи речовини людського і тваринного походження. [17].

1.3.1 Розчинники

Розчинники -- індивідуальні хімічні сполуки або їх суміші, здатні розчиняти різні речовини, тобто утворювати з ними однорідні (однофазні) тіла змінного складу-- розчини, які складаються здвох або більше компонентів. У випадку розчинів «рідина--газ» або «рідина--тверде тіло» розчинником вважають рідкий компонент, аувипадку «рідина--рідина»-- компонент, який єунадлишку. Розчинна здатність розчинника визначається головним чином заспіввідношенням полярностей «розчинник--речовина». Дуже полярні розчинники та розчинники, здатні утворювати міцні водневі зв'язки (прості спирти, моноетери, гліколі), більш придатні для розчинення гідрофільних речовин. Неполярні вуглеводні, особливо ароматичні, добре розчиняють рослинні олії,смоли тощо. Деякі розчинники з прихованою розчинністю проявляють свою дію тільки всумішах зі справжніми розчинниками, атакож із розріджувачами (нерозчинниками). Так, при отриманні нітролаків використовують суміші етил- або бутилацетату (справжні розчинники), спирту етилового або бутилового (приховані розчинники) ітолуолу або ксилолу (розріджувачі). Завдяки таким сумішам помітно знижується собівартість кінцевого продукту [16].

1.3.2 Поверхнево-активні речовини (ПАР)

З метою збільшення розчинності важкорозчинних чи практично нерозчинних лікарських речовин застосовують ПАР, що мають високе значення ГЛБ, наприклад твін-80, жовчні кислоти. Ці речовини часто називають солюбілізаторами. Солюбілізація - процес мимовільного переходу нерозчинної у воді речовини в розведений водяний розчин ПАР з утворенням термодинаміно стійкої системи. З підвищенням ГЛБ поліпшуються гідрофільні властивості ПАР, що супроводжується зростанням їхньої розчинності у воді [15].

У фармацевтичній практиці давно використовують солюбілізованні розчини. Іхтіол являє собою іхтіолову олію, солюбілізовано амонієвою сіллю сульфаіхтиолової кислоти; мильно-крезолові препарати й ін. Солюбілізатори використовують для виготовлення лікарських форм (частіше розчинів) для зовнішнього, внутрішнього й ін'єкційного введення. Застосування солюбілізатора дозволяє готувати лікарські форми з новими практично нерозчинними високоефективними лікарськими речовинами. Це групи нових антибіотиків, цитостатиков, гормональних препаратів і інших сполук [17].

Позитивним моментом при використанні розчинів солюбілізированних речовин, з погляду ефективності лікування, є швидка і повна резорбція лікарської речовини, що забезпечується високою дисперсністю його і впливом ПАР на мембранну проникність клітин. Це може привести і до зниження дозування лікарських речовин [16].

1.3.3 Стуктуроутворювачі

До цієї різноманітної за природою і властивостями групи допоміжних речовин належать як формотворні (носії, розчинники), так і речовини, здатні самі створювати або полегшувати створення дисперсної системи (емульгувальні агенти, пропеленти, екстрагенти тощо або речовини, які виконують одночасно різні функції при виготовленні ліків) [19].

Ця група допоміжних речовин використовується як дисперсійні середовища (вода чи неводні середовища) у технології рідких лікарських форм, наповнювачів для твердих лікарських форм (порошки, пігулки, таблетки й ін.), основ для мазей, основ для супозиторіїв. Формотворні речовини дають можливість виготовити лікарські форми виходячи з агрегатного стану, створювати необхідну масу чи об'єм, додавати визначену геометричну форму і забезпечувати інші фізичні вимоги, запропоновані до лікарських форм. Застосовується дуже велика група речовин природного і синтетичного походження [17].

Носії, основи або формотворні допоміжні речовини використовуються як дисперсійні середовища при виробництві рідких (розчини, суспензії, емульсії), м'яких (гелі, креми, мазі, супозиторії та ін.), твердих (таблетки, драже, гранули, порошки) фармацевтичних препаратів для надання фармацевтичній системі певного агрегативного стану або необхідної маси, об'єму, геометричної форми та забезпечення здійснення необхідних технологічних процесів при їх виробництві.

З цією метою використовується велика номенклатура допоміжних речовин як природного, так і синтетичного походження [20].

1.3.4 Антиоксиданти

Для підвищення якості та подовження терміну придатності фармацевтичних систем шляхом уповільнення окиснення як активних, так і допоміжних речовин використовується окрема група стабілізаторів, які легко вступають в окислювально-відновні реакції й називаються антиоксидантами.

Антиоксиданти - це речовини, що скорочують процеси окиснення, іноді - в кілька разів, взаємодіючи з киснем: усувають каталітичну дію гідроксил-іонів (хлоридна кислота), переривають реакцію окиснення (анальгін) або руйнують уже створене сполучення у вигляді перекису (цистеїн). З огляду на те, що антиоксиданти мають цитотоксичну дію, іх концентрацію в розчині підвищувати більше 0,02% недоцільно, а краще використовувати їх суміші, які виявляють синергізм, або суміші антиоксидантів із синергістами (речовини, що не чинять антиокислювальної дії, але підсилюють ефективність антиокисників) [14].

1.3.5 Консерванти

Використовують для запобігання лікарських препаратів від мікробного впливу. Консервування не виключає дотримання санітарних правил виробничого процесу, що повинні сприяти максимальному зниженню мікробної контамінації лікарських препаратів. Консерванти є інгібіторами росту тих мікроорганізмів, що попадають у лікарські препарати в процесі їхнього багаторазового використання. Вони дозволяють зберегти стерильність лікарських чи препаратів гранично припустиме число непатогенних мікроорганізмів у нестерильних лікарських препаратах.

До консервантів пред'являються ті ж вимоги, що і до інших допоміжних речовин, але звертається увага на наявність широкого спектра їхньої антимікробної дії [17].

Під консервацією розуміють процес подовження терміну зберігання ліків і захисту їх від псування, викликаного мікроорганізмами, що має певне економічне значення. Консерванти є інгібіторами росту мікроорганізмів, які потрапляють у фармацевтичні препарати у процесі їх виробництва та багатократного використання.

До консервантів при виробництві фармацевтичних препаратів висувають такі вимоги:

• вони мають бути без запаху,смаку, кольору;

• рівномірно розподілятися уфармацевтичних препаратах;

• берігати хімічну стійкість іантимікробну активність усередовищах зрізними значеннями рН та при широкому інтервалі температур;

• при низьких концентраціях мати швидку антимікробну дію;

• мати широкий спектр дії намікроорганізми або бути особливо ефективними по відношенню до окремих їх видів;

• не повинні чинити токсичної, алергізувальної й подразливої дії на організм людини;

• не повинні сприяти утворенню стійких форм мікроорганізмів;

• мають діяти протягом усього терміну зберігання й застосування фармацевтичного препарату;

• мати добре співвідношення якість/ціна [18].

1.3.6 Барвники

Допоміжні речовини цієї групи застосовуються головним чином:

· з метою забезпечення безпеки (наприклад, підфарбовування розчину ртуті дихлорида для відмінності його від інших розчинів),

· унаслідок необхідності ідентифікації деяких ліків (наприклад, фарбування пресованих супозиторіїв),

· по естетичним причинам,

· з метою більш сприятливого впливу на психіку хворих, особливо дітей.

Побічної дії тартразина на тварин, однак будова ядра цього барвника змушує вчених насторожено відноситися до його застосування. Вважається, що необхідно подальше дослідження перетворень тартразина в організмі людини з метою повного виключення його негативної дії.

Таким чином, застосування допоміжних речовин представляє актуальну проблему сучасної технології лікарських форм. Раціональне використання допоміжних речовин дозволяє значно підвищувати ефективність фармакотерапії [12].

супозиторій лікарський антиоксидант розчинник

2. Експериментальна (розрахункова) частина

2.1 Об'єкти і методи дослідження

Об'єктом для дослідження було обрано ректальні супозиторії Анузол діючіречовини:ксероформ, екстракт беладони густий, цинку сульфат.

1 супозиторій містить ксероформу 100 мг (0,1 г), екстракту беладони густого (Belladonnae extractum spissum) у перерахуванні на вміст суми алкалоїдів 1,5 % 20 мг (0,02 г), цинку сульфату 50 мг (0,05 г);

допоміжні речовини:твердий жир, гліцерин.

Виробнича рецептура

Склад на 1 супозиторій (1,4 г), г:

Екстракт Беладони - 0,02 Ксероформ - 0,1 Цинку сульфат - 0,05 Гліцерин - 0,12

Желатинова основа - до 1,4

Матеріальний баланс

Кількість супозиторіїв (n) = 1 000 000 г / 1,4 г = 714285 Маса одного супозиторію (m) = 1,4 г Маса готового продукту (С₁) = 1000000г К_витр на ст. підготовки сировини = 1,003 К_витр на ст. приготування розчину = 1,005 К_витр на ст. фасування і пакування = 1,010

Вихідна сировина (С): 1. 1000 000 х 1,010 =1010000 г 2. 1010000 х 1,005=1015050 г 3. 1015050 х 1,003=1018095 г

Втрати (С₂) = С - С₁ С₂ = 1018095 - 1000000 = 18095 кг з (вихід) = (С1 / С) х 100% з = (900 00 / 925 400) х 100% = 97,25% (1000000 / 1018095) х100%=98,22

е (трата) = (С₂ / C) x 100% е = (18095 / 1018095) х 100% = 1,77% С = 1018095 г С₁ = 1000000 г С₂ = 18095 г з = 98,22% е = 1,77%

Робочий пропис

Таблиця 3 Потреби сировини

Речовина	На 1,4 г	На 1 000 000 г
Екстракт Беладони	0,02 г	14285,7 г
Ксероформ	0,1 г	71 428,5 г
Цинку сульфат	0,05 г	35714,2 г
Гліцерин	0,12 г	85714,2 г
Желатинова основа	до 1,4 г	1000000 г

Маса екстракту беладони = (0,02 х 1018095) / 1,4 = 14 544 г Маса ксероформу (0,1 х 1018095) / 1,4 = 72 721 г Маса цинку сульфату (0,05 х 1018095) / 1,4 = 36 360 г

Маса гліцерину (0,12 х 1 018095) / 1,4 = 87 265 г

Желатинова основа - до 1018095 г

Таблиця 4 Робочий пропис

Екстракт Беладони	14 544 г
Ксероформ	72 721 г
Цинку сульфат	36 360 г
Гліцерин	87 265 г
Желатинова основа	до 1018095г
Всього	1018095 г

2.2 Асортимент супозиторіїв, що випускаються на провідних фармацевтичних підприємствах України

Таблиця 5

Назва СЛП	Лікарська субстанція та її доза, г	Кількість супозиторіїв в упаковці	Фірма-виробник
Свічки "Анузол"	Екст. красавки 0,02 Ксероформ 0,1 Цинку сульфат 0,05 Гліцерин 0,120	5; 10	Монфарм
Свічки "Бетіол"	Екст. красавки 0,015 Іхтіол 0,2	5	Лікхім
Свічки з диклофенаком ректальні	Диклофенак натрію 0,05	5	Монфарм
Свічки з іхтіолом	Амонієва сіль сульфокислот сланцевого масла 0,2	5	Монфарм
Свічки з олією обліпихи	Олія обліпихова 0,5	5; 10	Монфарм Фітомак
Супозиторії "Анестезол" (на поліетиленоксидній основі)	Анестезин 0,1 Дерматол 0,04 Ментол 0,004 Цинку оксид 0,02	5; 10	Лікхім
Супозиторії з простатиленом	Простатилен 0,03 Гліцерин 1:2	5	Лікхім
Супозиторії ректальні з метилурацилом	Метилурацил 0,5	5	Лікхім, Монфарм
Свічки з ністатином	Ністатин 250000 ОД та 500000 ОД	5	Монфарм
Супозиторії вагінальні "Еконазол-ЛХ"	Еконазолу нітрат 0,15	3	Лікхім
Свічки з новокаїном	Прокаїн 0,1	5	Монфарм
Супозиторії ректальні "Легалакс"	Бісакодил 0,01	10	Лікхім
Свічки з димедролом для дітей старше 1 року	Димедрол 0,01	5	Лікхім

2.3 Технологічна схема виробництва супозиторіїв

Опис. Супозиторії жовтого кольору з коричнюватим або зеленуватим відтінком, із запахом ксероформу. Допускається поява ледь помітного білого нальоту на поверхні супозиторія.

Приготування.Супозиторіїу промисловому виробництві виготовляють двома методами -- виливанням розплавленої маси у форми і пресуванням на спеціальному обладнанні.

Метод виливання. Промислове виробництвосупозиторіївцим способом проводиться найчастіше за технологічною схемою, яка складається з таких стадій:

1) приготування основи;

2) підготовка лікарських речовин і одержання концентрату;

3) введення лікарських речовин в основу;

4) формування (і упаковка)супозиторіїв;

5) пакуваннясупозиторіїв.

Мал. 1

Спочатку готують до роботи реактори, різноманітні ємкості, збірники, насоси та інше обладнання шляхом ретельної обробки гарячою парою, водою з мийними засобами, ополіскуванням і сушінням. Проводять санітарну обробку приміщень і підготовку робочого персоналу.

Приготування основи. Спочатку зважують компоненти основи. У реакторі з нержавіючої сталі з паровою оболонкою і мішалкою сплавляють компоненти основи при температурі - 60--70 °С і перемішуванні протягом 40 хв. Основу фільтрують через друк-фільтр, використовуючи латунну сітку або бельтинг, і аналізують за температурою плавлення, застигання і часом повної деформації і передають в апаратне відділення,

Потім основу за допомогою стиснутого повітря подають у реактор, в якому готується супозиторна маса. Після цього в масу вводять лікарські речовини.

Введення лікарських речовин в основу. Лікарські речовини вводять в основу у вигляді водних розчинів (водорозчинні), жирових розчинів (жиророзчинні) або суспензій розтертих порошків в основах (нерозчинні у воді і жирах). Отримані розчини або суспензії називають концентратами.

Водорозчинні компоненти розчиняють у воді, нагрітій до 45 °С, жиророзчинні -- у частині розплавленої жирової основи. Отримані концентрати фільтрують через бязь, а потім змішують із залишком основи.

Речовини, нерозчинні у воді та основі, вводять у вигляді суспензії. Попередньо подрібнені лікарські речовини змішують у реакторі з рівною або полуторною кількістю основи, нагрітої до температури 40--50 °С. Отриманий концентрат охолоджують і розмелюють на колоїдних млинах або для термолабільних речовин -- за допомогою тривалковихмазетерок.

Крім того, для одержання якісних суспензій можуть використовуватися роторно-пульсаційні апарати, ротаційно-зубчасті насоси та інше обладнання. Час розтирання концентрату триває від 2 до 4 год для одержання необхідного ступеня дисперсності лікарської речовини, який уводять в основу за типом суспензії.

Готовий концентрат за допомогою насоса (через шланг із капроновим ситом) зливається в реактор (із турбінною або якірною мішалкою) для змішування із залишком основи. Операція приготування супозиторної маси проводиться при постійному перемішуванні і температурі 45--50 °С. Після позитивного аналізу (однорідність змішування компонентів, температура застигання і плавлення, час повної деформації) маса подається на стадію виливання супозиторіїв. Потім супозиторії формують та упаковують.

Для виливання супозиторіїв використовуються № лінії типу «Sarong200S» (мал.2) із безпосереднім дозуванням маси у сформовані комірки з полівінілхлоридної плівки з подальшою укладкою продукції в пачки.

Мал. 2 Схема автоматичної лінії «Sarоng-200 S»

З двох рулонів (позиція 1) подаються по одній вертикально поставленій стрічці алюмінієвої фольги або полівінілхлоридної плівки. Обидві стрічки спочатку проходять роздільно і у різальному блоці (позиція 2) розрізаються у вертикальному напрямі, щоб виконати бездоганне формування. Крім того, завдяки розрізам полегшується наступний відрив упакованих супозиторії віз смуги. У позиції 3 обидві стрічки формуються (чеканяться) учаше подібні половинки, які надалі (позиція 4) з'єднуються в комплектну форму та у позиції 5термозварюються. При цьому зверху кожної форми залишається відкритим наповнювальний отвір, через який наповню вальна голка (позищї б, 7) вливає розплавлену супозиторну масу. Таким чином, сформована з фольги упаковка одночасно служить ливарною формою. Наповнювальна двостінна ємкість 7 містить майже 30 л маси. Необхідна температура маси підтримується постійно за допомогою водяного обігріву при безперервно діючій мішалці. Дозування проводиться за допомогою насоса. На наступній позиції 3 упаковка герметичне закривається і оснащується (позиція 9) між окремо звареними супозиторіями додатковими поперечними ребрами жорсткості (холодне стиснення). Далі (позиції 10 і 11) від стрічки нарізають смужки за певною кількістю супозиторіїв Відрізана смужка надходить на охолоджувальну ділянку (позиція 12), після проходження якої утворюється готова упаковка. Зовнішня поверхня фольги (товщина 40 мкм) покрита розтягнутою поліпропіленовою плівкою (12,5 мкм), а внутрішня -- полірована під зварювання при нагріванні або нашарована поліетиленом високого тиску масою 20г/м².

Продуктивність лінії 16 000--20 000 штук за годину.

Методом пресування на ексцентрикових таблеткових машинах при охолоджуванні пуансона, матриці та кожуха можна одержувати від 40 до 100 тис. супозиторіїв за годину. Супозиторну масу зазвичай охолоджують у холодильній камері до 3--5 °С, подрібнюють і просівають. До складу грануляту вводять лактозу, сахарозу, аеросил, крохмаль для коригування технологічних властивостей

Перевага цього методу полягає в можливості запобігти деструкції термолабільних лікарських речовин, відсутності седиментації діючої речовини і уникнути її можливої несумісності з розплавленою супозиторною основою.

Цей метод може застосовуватись при використанні пластичних основ. Оскільки маса дозується за об'ємом, потрібно використовувати коефіцієнт заміщення лікарських речовин.

Контроль якості. Відповідно до Державної фармакопеї України супозиторії контролюють за, такими показниками: опис, ідентифікація діючих речовин і антимікробних консервантів, середня маса і однорідність маси, розпадання, однорідність вмісту, температура плавлення або час повної деформації, розчинення, супровідні домішки, мікробіологічна чистота, кількісне визначення діючих речовин і антимікробних консервантів. При необхідності додатково контролюють кислотне та перекисне числа, а також розмір частинок.

Висновки

Все більшого поширення в медичній практиці всіх країн набувають супозиторні ліки. Це пояснюється їх позитивними властивостями і відсутністю негативних ефектів, характерних для пероральних та ін'єкційних ліків [11].

На супозиторії припадає близько 16% світового ринку м'яких лікарських форм (близько 2% від загального обсягу ринку лікарських засобів). Особливе значення ректальні ЛФ мають в дитячій практиці і для літніх людей.

Удосконалення технології супозиторіїв проводять як у напрямку розширення асортименту супозиторних основ, покращенню їх якості, так і по створенню нових лікарських форм:

- порожнисті супозиторії, що мають всередині порожнину для заповнення її в аптеці лікарськими речовинами. Недолік порожніх супозиторіїв - при розплавленні основи на слизову оболонку можуть потрапляти висококонцентровані розчини лікарських речовин, що призводить до її подразнення;

- двошарові і багатошарові супозиторії, що складаються з оболочки і стержня. Оболонку таких супозиторіїв виготовляють з основи з менш високою температурою плавлення, наприклад гідрогенізат яловичого жиру з 10% пропіленглікольмоностеарата.

Ліофілізовані супозиторії - пористу структуру, тому швидко розпадаються. Виготовляють із водних суспензій або емульсій, після виливання у форми заморожують (ліофілізація)

Пористі супозиторії - виготовляють виливання розплавленої маси у форми з подальшим вакуумуванням при глибині вакууму 80 кПА.

Багатошарові супозиторії - оболонку виготовляють з основи з менш високою t пл. Вводять ЛР. Стержень - використовують основу, що має більш високу t пл [4].

Список літератури

1. Головкин В.А. Urethralia. Уретральные лекарственные средства / В.А. Головкин, А.А. Люлько, А.В. Головкин // Запорож. мед. журн. - 2009. - № 5(15). - С. 68-71.

2. Державна фармакопея України / Державне підприємство «Науково-експертний фармакопейний центр». - 1-е вид. - Доповнення 2. - Харків: Державне підприємство «Науково-експертний фармакопейний центр», 2008. - 620 с.

3. Державна фармакопея України / Державне підприємство «Науково- експертний фармакопейний центр». - 1-е вид. - Х.: РІРЕГ, 2010 - 556 с.

...