Клініко-епідеміологічна характеристика хронічного гепатиту С у Полтавській області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Клініко-епідеміологічна характеристика хронічного гепатиту С у Полтавській області

Для аналізу епідеміологічних характеристик ХГС проведений ретроспективний епідеміологічний аналіз даних офіційної статистичної звітної документації, затвердженої МОЗ України за 2010-2016 рр. (форма №1 - «Звіт про окремі інфекційні і паразитарні захворювання»; форма №2 - «Звіт про окремі інфекційні і паразитарні захворювання» (щорічна); форма №12 - «Звіт про захворювання, зареєстровані у хворих, які проживають у районі обслуговування лПз Полтавської області»; форма №003/о - «Медична карта стаціонарного хворого»; форма №025/о - «Медична карта амбулаторного хворого»).

Для дослідження клінічних характеристик ХГС проведене поперечне когортне дослідження, в яке увійшло 166 пацієнтів, які лікувались на базі Полтавської обласної клінічної інфекційної лікарні (ПОКІЛ) протягом 2011-2016 рр. Критерієм включення в дослідження був встановлений діагноз ХГС, при постановці якого керувались міжнародною класифікацією хвороб 10 перегляду та міжнародною класифікацією захворювань печінки (Лос-Анджелес, 1994) та верифікували виявленням специфічних серологічних маркерів ВГС (анти-ВГС IgM і IgG, анти-ВГС core та анти - NS₃, анти-NS^ анти-NSs) методом ІФА з обов'язковим виявленням РНК ВГС у сироватцікрові методом ПЛР у режимі реального часу із генотипуванням і визначенням вірусного навантаження (ВН), високою вважали віремію >4,0х10⁵ МО/мл. Критерії виключення - ко-інфікування іншими гепатотропними вірусами та ВІЛ, декомпенсовані соматичні захворювання, онкопатологія.

Програма обстеження пацієнтів включала: оцінку скарг і анамнестичних даних, які отримували при опитуванні та детальному аналізі медичної документації, фізикальний огляд, визначення стадії фіброзу печінки (ФП) за шкалою METAVIR на момент постановки діагнозу. Частота супутньої патології та наявність позапечінко - вих уражень встановлювались за результатами аналізу анамнезу, амбулаторних карт, об'єктивного обстеження з наступним поглибленим клініко-лабораторним та інструментальним дослідженням, висновків фахівців суміжних спеціальностей.

Тривалість інфікування ВГС визначали за результатами аналізу анамнестичних даних (вказівки на перенесену жовтяничну форму гострого гепатиту С, трансфузію крові та її компонентів до введення обов'язкового скринінгу донорів, початок системного вживання ін'єкційних наркотиків), при відсутності в анамнезі цих фактів - на основі клінічних і лабораторних даних.

Стадію ФП оцінювали методами FibroTest на аналізаторі Cobas 6000 (с 501 модуль) із використанням тест-систем Roche Diagnostics (Швейцарія) медичної лабораторії «Synevo» та транзієнтної еластометрії зсувних хвиль печінки на пристрої ультразвуковому скануючому «Ultima PA-Expert» (Україна) на базі ПОКІЛ.

Статистичну обробку результатів дослідження проводили з використанням програми «SPSS 17.0». Вірогідність різниці якісних результатів визначали шляхом аналізу таблиць спряженості за допомогою точного тесту Фішера та критерію X² залежно від передумов аналізу. Прогнозування захворюваності на ХГС здійснювали методом лінійної регресії. Відмінності вважали вірогідними при р<0,05.

За результатами проведеного епідеміологічного аналізу встановлено, що захворюваність на ХГС у Полтавській області протягом 2010-2016 рр. характеризувалася постійним зростанням із перевищенням загальнодержавного показника.

Показники захворюваності на ХГС по Полтавській області характеризувалися їхнім щорічним зростанням з 7,4 на 100 тис. населення у 2010 р. до 27,7 на 100 тис. населення у 2016 р., тобто за останні 7 років даний показник зріс майже в 3,7 разу. Аналогічну динаміку мали показники захворюваності на ХГС по Україні, однак, починаючи з 2011 року, по Полтавській області реєструвалося постійне перевищення загального державного показника у 1,3-1,5 разу. При щорічному зростанні кількості вперше зареєстрованих випадків ХГС у Полтавській області, в 2016 р. спостерігалося поступове зменшення темпів приросту показника захворюваності. Так, якщо у 2013 році темп приросту нових випадків ХгС склав +22,0%, у 2014 р. +11,4%, у 2015 р. +12,8%, то в 2016 р. визначався на рівні +10,3%.

Інтерес представило порівняння показників захворюваності на ХГС серед жителів міст та сільського населення Полтавської області. З'ясувалося, що захворюваність була стабільно вищою серед жителів міст, однак, тенденція до зростання відмічалася і серед сільських жителів.

Як видно з рис. 2, показник захворюваності на ХГС серед міського населення стабільно перевищував обласний - у 1,3-1,7 разу. В той же час показник захворюваності серед сільського населення, навпаки, знаходився на рівні нижче обласного, однак з тенденцією до постійного зростання (з 2,0 на 100 тис. населення в 2010 р. до 16,8 на 100 тис. населення в 2015 р.), тобто протягом 6 останніх років цей показник збільшився в 8,3 разу.

В подальшому, на основі існуючих дані захворюваності по регіону, був розроблений прогноз розвитку епідемії ХГС на наступні 3 роки (рис. 3).

Прогнозування захворюваності проводилося за допомогою побудови поліноміальних ліній тренда на підставі формули:

y = 0,2176x²-1,3983x+2,4322,

хронічний гепатит епідемія клінічний

із ступенем достовірності апроксимації R^A2=0,9614.

Згідно отриманої прогностичної моделі, в найближчі 3 роки в регіоні очікується стрімке зростання захворюваності на ХГС до 46,2 на 100 тис. населення до 2020 року. Невисокий рівень абсолютної відносної похибки (11,5%) свідчить про достатньо високу інформативність побудованої моделі. Отримані дані ставлять питання щодо необхідності збільшення доступу населення до тестування на ХГС, формування мислення медичних працівників щодо першочергового обстеження осіб із груп підвищеного ризику, а також про необхідність індивідуалізації підходів щодо розробки профілактичних заходів для цих категорій населення. Окрім того, зазначені прогностичні показники необхідно використати при розрахунку потреби області в препаратах проти вірусної терапії ХГС, яка проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

За результатами аналізу медичних карт 166 стаціонарних хворих на ХГС, які знаходились на лікуванні в ПОКІЛ протягом 2011-2016 рр. встановлено, що їхній вік варіював від 20 до 63 років (середній - 40,3±0,7), кількість чоловіків перевищувала кількість жінок у 2 рази - 111 (66,9%) проти 55 (33,1%) відповідно. Загалом серед пацієнтів переважали особи молодого та середнього віку - 95,2%, при цьому гострий гепатит в анамнезі реєструвався лише у 4,2% обстежених. За генотипом ВГС пацієнти розподілились наступним чином: 1 генотип - 59,6%, 2 і 3 - 40,4%, тобто у 1,5 разу рідше. Високий та низький рівні ВН визначались майже з однаковою частотою - 48,2% та 52,8% відповідно, однак привернула увагу частіша реєстрація високої віремії у чоловіків - 80,0%, тоді як у жінок - лише 20% (Х²=12,02, р=0,001), що може бути пов'язано з їхнім обтяженим преморбідним фоном: надмірне вживання алкоголю (більше 40 г./добу) - 28,8% (серед жінок - 1,8%, р=0,000), споживання ін'єкційних наркотиків - 33,3% (серед жінок - 9,1%, р=0,001), паління - 39,5% (серед жінок - 17,0%, р=0,006). У більшості обстежених (59,6%) тривалість інфікування ВГС не перевищувала 10 років (в середньому - 10,9±0,7): менше 5 - 39,7%, від 5 до 10 - 19,9%, більше 10 - 40,4%, при цьому до 40 років інфікувалися 80,7% пацієнтів.

З метою з'ясування ймовірних шляхів інфікування ВГС аналізували дані епідеміологічного анамнезу пацієнтів із урахуванням загальновідомих факторів поширення ВГС-інфекції. Документально підтверджений парентеральний шлях передачі мав місце у 51,6%: споживання ін'єкційних наркотиків - 26,3%, переливання крові та її компонентів до введення обов'язкового скринінгу донорів - 14,5%, неза - хищені статеві контакти із ВГС-інфікованим партнером - 10,8%.

Клінічна картина ХГС характеризувалася поліморфізмом проявів з переважанням ознак ас - тено-невротичного (91,6%), гепатомегалічного (89,8%), абдомінально-больового (73,1%) та диспепсичного (63,9%) синдромів, а також синдрому вегетативної дисфункції (54,8%). Інші синдроми спостерігалися рідше: артралгічний - у 30,7%, жовтяничний - у 21,1%, спленомегаліч - ний - у 15,1%, міалгічний - у 9,0% та гарячковий - у 7,2% обстежених. На момент встановлення діагнозу ХГС у пацієнтів визначалися різні стадії ФП за шкалою METAVIR без переважання будь - якої з них: F₀ та F₁ - по 17,5%, F₂ та F₄ - по 25,3% та F₃ - 16,3%. Однак, пацієнтів із продви - нутими стадіями ФП (F₃-F₄) виявилось у 2,4 разу більше, ніж без ФП (F₀) - 41,6% проти 17,5% (Х²=23,16, р=0,000), що свідчить про високу частку осіб в регіоні, які потребують термінового призначення противірусної терапії. Встановлено, що у пацієнтів з ХГС доволі часто реєструвалася супутня патологія: найчастіше виявлялися хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту - у 93,4%, серцево-судинної - у 24,1%, ендокринної - у 13,2%, сечостатевої - у 9,6% і дихальної - у 9,0% систем, хвороби шкіри та крові - у 6,0% та 2,4% відповідно. Позапечінкові прояви ХГС мали місце у 13,8% обстежених.

Висновки

1. 1. Захворюваність на ХГС у Полтавській області протягом 2010-2016 рр. демонструвала постійне зростання (з 7,4 на 100 тис. населення у 2010 р. до 27,7 на 100 тис. населення у 2016 р.) із перевищенням загальнодержавного показника і до 2020 року в регіоні очікується стрімке зростання захворюваності до 46,2 на 100 тис. населення.

2. 2. Серед пацієнтів із ХГС у Полтавській області переважають чоловіки (66,9%), особи молодого та середнього віку (95,2%) з 1 генотипом ВГС (59,6%) та тривалістю інфікування до 10 років (59,6%). Клінічний перебіг характеризується ознаками астено - невротичного (91,6%), абдомінально - больового (73,1%), гепатомегалічного (89,8%) та диспепсичного (63,9%) синдромів, значним відсотком пацієнтів із продви - нутими стадіями ФП F₃-F₄ за METAVIR (41,6%) та супутньою патологією, із переважанням захворювань шлунково - кишкового тракту (93,4%).

Література

1. Дубинська Г.М. Деякі аспекти епідеміологічної характеристики хронічного гепатиту С у Полтавській області на сучасному етапі / Г.М. Дубинська, Л.М. Сизова, Т. І. Коваль [та ін.] // Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії. - 2014. - Т. 14. - №4 (48). - С. 66-69.

2. Малий В.П. Вірусний гепатит С / В.П. Малий // Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. - 2014. - №4 (73). - С. 11-16.

3. Козько В.М. Огляд етіології та клініки хронічної форми НСУ - інфекції / В.М. Козько, Н.В. Анциферова, Г.О. Соломенник, Я. І. Копійченко // Експериментальна і клінічна медицина. - 2012. - №1 (54). - С. 142-145.

4. Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. «Вірусний гепатит С у дорослих» [Електронний ресурс] // МОЗ України. - 2016. - Режим доступу до ресурсу: http://mtd.dec.gov.ua/images/dodatki/2016_729_VGC/2016_729_ YKPMD_VGC.pdf

5. Гураль А.Л. Характеристика і особливості епідемічного процесу гепатиту С в Україні / А.Л. Гураль, В.Ф. Марієвський, Т.А. Сергеева [та ін.] // Профілактична медицина. - 2011. - №1. - С. 9-17.

6. EASL Recommendations on Treatment of Hepatitis C 2016 // Journal of hepatology. - 2017. - Vol. 66. - Р. 153-194.

7. Messina J.P. Global distribution and prevalence of hepatitis C virus genotypes / J.P. Messina, I. Humphreys, A. Flaxman [et al.] // Hepatology. - 2015. - Vol. 61 (1). - Р. 77-87.

Размещено на Allbest.ru