Особливості запропонованого алгоритму ведення пацієнток репродуктивного віку, хворих на лейоміому матки з різним типом біоценозу піхви, та оцінка його ефективності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості запропонованого алгоритму ведення пацієнток репродуктивного віку, хворих на лейоміому матки з різним типом біоценозу піхви, та оцінка його ефективності

Складність лікування дисбіотичних процесів жіночих статевих органів пояснює постійний пошук науковцями нових методів терапії, вдосконалення існуючих, що підкреслює значення оцінки мікробіоценозу піхви і всього організму у виникненні та прогресуванні захворювань [8]. Тип біоценозу піхви впливає на загальний стан організму жінки, перебіг основного гінекологічного захворювання та супровідної патології [3].

У практично здорових жінок репродуктивного віку у піхвовій мікрофлорі переважають анаеробні бактерії, лактобацили. Кожний окремий вид мікрофлори сечостатевого тракту має свої функції за фізіологічним або патологічним типом, що є процесом їх життєдіяльності [2]. У присутності однієї конкретної мікрофлори у піхвовому вмісті змінюється метаболізм іншої флори, а продукти їх розпаду використовують треті й таким чином патологічний процес може тривати [5].

За сучасними даними літератури [4], пропонується дотримуватись етапності лікування вагінальних інфекцій:

І - призначення емпіричної терапії;

II - антибактеріальна терапія за чутливістю до антибактеріального препарату;

III - нормалізація мікрофлори і оптимізація стану вагінальної екосистеми;

IV - підтримка життєдіяльності лактобацил, нормалізація функції піхвового епітелію. За даними досліджень С.Н. Буянова і співавт., рекомендується призначення пробіотиків з профілактичної точки зору на фоні антибіотикотерапії, що сприяє зниженню ризику дисбіозу піхви в післяопераційному періоді [1].

Вищезазначене визначило мету дослідження.

Мета дослідження - оцінити ефективність запропонованого алгоритму корекції біоценозу піхви у жінок репродуктивного віку, хворих на міому матки.

Матеріали та методи дослідження

Під нашим спостереженням було 216 (100%) хворих на міому матки (ММ) у віці від 25 до 40 років мешканок Одеси. До групи ІІА увійшли 108 (50%) жінок з клінічно безсимптомним перебігом ММ. Група ІІБ об'єднала 108 (50%) хворих на ММ з клінічно симптомним перебігом.

Ефективність традиційної та запропонованої терапії у хворих на ММ визначали, порівнюючи з вихідними даними та між собою залежно від стану (типу) біоценозу піхви, за клінічними ознаками.

Традиційну стандартну терапію отримували 108 хворих на ММ: 54 пацієнтки з групи ІІА (підгрупа ІІА1) та 54 - з групи ІІБ (підгрупа ІІБ1). Запропоновану терапію отримували 108 хворих на ММ: 54 пацієнтки з групи ІІА (підгрупа ІІА2) та 54 - з групи ІІБ (підгрупа ІІБ2). Підгрупи були репрезентативними за станом (типом) біоценозу піхви та у кількісному відношенні.

Обстеження проводили за загальновизнаними алгоритмами, дотримуючись нині чинних відповідних наказів МОЗ України [6; 7]. Обстеження хворих проводили у І фазу менструального циклу, до та після операції через 1 та 3 міс. Із груп обстежуваних виключали пацієнток з тяжкими екстрагенітальними захворюваннями, онкопроцесами.

Виконували бактеріологічне дослідження виділєнь із піхви, цервікального каналу, уретри за допомогою якісного методу з використанням набору селективних диференційно-діагностичних живильних середовищ. Вивчали морфологічні, тинкторіальні, культуральні та біологічні властивості мікрофлори. Визначали наявність асоційованої інфекційної флори методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) у матеріалі з піхви, цервікального каналу, тканин видалених міоматозних вузлів матки та порівнювали між собою. Оперативне лікування проведено у групі ІІА у 15 хворих в обсязі консервативної міомектомії, у групі ІІБ - гістеректомії (15 хворих).

Запропонований алгоритм терапії порушень біоценозу піхви у жінок репродуктивного віку, що хворіють на ММ, такий:

1. Диференційований підхід залежно від ступеня чистоти піхви, стану біоценозу, етіологічного чинника, чутливості до етіотропних препаратів.

2. Дотримування етапності лікування:

I - нормалізація мікробного гомеостазу організму в цілому та резистентності слизової оболонки піхви шляхом застосування пробіотиків на основі живих лактобацил і біфідо - бактерій протягом усього терміну комплексної терапії;

II - етіотропна терапія жінці, статевому партнеру з 5-ї доби прийому пробіотиків;

III - повторний курс нормалізації мікробного гомеостазу організму в цілому та резистентності слизової оболонки піхви шляхом застосування пробіотиків через 3 міс. після закінчення курсу комплексної терапії та за показаннями.

Алгоритм передопераційної підготовки жінок репродуктивного віку, що хворіють на ММ, передбачав нормалізацію мікробного гомеостазу організму в цілому та резистентності слизової оболонки піхви шляхом застосування пробіотиків на основі живих лактобацил і біфідобактерій протягом 10-15 діб незалежно від типу біоценозу піхви.

Алгоритм спостереження після хірургічного лікування:

1) нормалізація мікробного гомеостазу організму в цілому та резистентності слизової оболонки піхви шляхом застосування пробіотиків на основі живих лактобацил і біфідобактерій протягом 10-15 діб;

2) на фоні прийому пробіотиків етіотропна терапія за результатами ПЛР, бактеріологічного дослідження тканин видалених міоматозних вузлів;

3) повторний курс застосування пробіотиків через 3 міс. після закінчення курсу комплексної терапії та за показаннями;

4) бактеріологічне, ПЛР-до - слідження тканин видалених лейоматозних вузлів, матки;

5) бактеріологічне, бактеріоскопічне дослідження виділень із піхви, цервікального каналу, уретри протягом 3 менструльних циклів (3 міс.);

6) за показаннями: 6.1) цитоморфологічне дослідження матеріалу із цервікального каналу (за наявності шийки матки) або заднього склепіння піхви кожні 6 міс.; 6.2) кольпоскопічне дослідження (за показаннями).

Результати дослідження та їх обговорення

Після проведеної традиційної терапії частота клінічних проявів ММ характеризувалася певними змінами і залежала від типу мікробіоценозу піхви. Частота екзоцервіциту з ерозією шийки матки - у середньому 21 (19,4%) випадок: при «проміжному» типі мікробіоценозу піхви - 11 (15,9%), при дисбіозі - 6 (20,0%), при вагініті - 4 (44,4%). Вторинна постгеморагічна анемія після традиційного лікування визначалась у 15 (13,9%) спостереженнях: при «проміжному» типі мікробіоценозу піхви

— 7 (10,1%), при дисбіозі - 4 (13,3%), при вагініті - 4 (44,4%). Гіперполіменорея була у 20 (18,5%) хворих: при «проміжному» типі мікробіоценозу піхви - 11 (15,9%) випадків, при дисбіозі - 5 (16,7%), при вагініті - 4 (44,4%). Дискомфорт внизу живота відмічали 46 (42,6%) пацієнток: при «проміжному» типі мікробіоценозу піхви - 25 (36,2%), при дисбіозі - 17 (56,7%), при вагініті - 4 (44,4%). Тазовий біль, тяжкість внизу живота діагностовано у 31 (28,7%) жінки: при «проміжному» типі мікробіоценозу піхви - 18 (26,1%), при дисбіозі - 10 (33,3%), при вагініті - 3 (33,3%). На ради - кулалгічний синдром страждали 33 (30,6%) пацієнтки: при «проміжному» типі мікробіоценозу піхви - 21 (30,4%), при дисбіозі - 9 (30,0%), при вагініті - 3 (33,3%). Часте сечовипускання супроводжувало перебіг хвороби у 31 (28,7%) випадку: при «проміжному» типі мікробіоценозу піхви - 20 (29,0%), при дисбіозі - 8 (26,7%), при вагініті - 3 (33,3%).

Після проведеної запропонованої терапії частота екзоцервіциту з ерозією шийки матки становила в середньому 15 (13,9%) випадків: при «проміжному» типі мікробіоценозу піхви - 9 (13,0%), при дисбіозі - 3 (10,0%), при вагініті - 3 (33,3%). Вторинна постгеморагічна анемія визначалась у 9 (8,3%) спостереженнях: при «проміжному» типі мікробіоценозу піхви - 5 (7,2%), при дисбіозі - 2 (6,7%), при вагініті - 2 (22,2%). Гіперполіменорея була у 12 (11,1%) хворих: при «проміжному» типу мікробіоценозу піхви - 7 (10,1%), при дисбіозі - 3 (10,0%), при вагініті - 2 (22,2%). Дискомфорт внизу живота відмічали 28 (25,9%) пацієнток: при «проміжному» типі мікробіоценозу піхви - 15 (21,7%), при дисбіозі - 11 (36,7%), при вагініті - 2 (22,2%). Тазовий біль, тяжкість внизу живота діагностовано у 19 (17,6%) жінок: при «проміжному» типі мікро - біоценозу піхви - 11 (15,9%), при дисбіозі - 7 (23,3%), при вагініті - 1 (11,1%). На ради - кулалгічний синдром страждали 17 (15,7%) пацієнток: при проміжному типі мікробіоценозу піхви - 13 (18,8%), при дисбіозі - 3 (10,0%), при вагініті - 1 (11,1%). Часте сечовипускання супроводжувало перебіг хвороби у 19 (17,6%) випадках: при «проміжному» типі мікробіоценозу піхви - 14 (20,3%), при дисбіозі - 4 (13,3%), при вагініті - 1 (11,1%). Отримані дані характеризують клінічний перебіг ММ залежно від стану біоценозу піхви та виду лікування.

Для виявлення ефективності запропонованої терапії залежно від стану (типу) біоценозу піхви порівняно результати дослідження, отримані після проведеної терапії (табл. 1).

Після лікування із застосуванням запропонованої терапії частота дисбіозу становила 11 (10,2%) випадків, що у 2,7 разу, або на 17,6%, менше, ніж при традиційному лікуванні (р<0,001), вагініту - 2 (1,9%), що у 4,4 разу, або на 6,4%, менше, ніж при традиційному лікуванні (р<0,05), різниця між показниками достовірна.

Для визначення ефективності виду терапії вивчена частота клінічних проявів ММ залежно від проведеного традиційного та запропонованого лікування.

Після проведеної запропонованої терапії частота екзоцервіциту, ектопії шийки матки становила в середньому 15 (13,9%) випадків, що в 1,4 разу, або на 5,5%, менше, ніж при традиційному лікуванні (p>0,05), різниця недостовірна. Вторинна постгеморагічна анемія визначалась у 9 (8,3%) спостереженнях, що в 1,7 разу, або на 5,6%, менше, ніж при традиційному лікуванні (p>0,05), різниця недостовірна. Гіперполіменорея була у 12 (11,1%) хворих, що в 1,7 разу, або на 7,4%, менше, ніж при традиційному лікуванні (p>0,05), різниця недостовірна. Дискомфорт внизу живота відмічали 28 (25,9%) пацієнток, що в 2,2 разу, або на 16,7%, менше, ніж при традиційному лікуванні (p<0,001), різниця достовірна. Тазовий біль, тяжкість внизу живота діагностовано у 19 (17,6%) жінок, що в 1,6 разу, або на 11,1%, менше, ніж при традиційному лікуванні (p<0,05), різниця достовірна. На радикулалгічний синдром страждали 17 (15,7%) пацієнток, що в 1,9 разу, або на 14,3%, менше, ніж при традиційному лікуванні (p<0,001), різниця достовірна. Часте сечовипускання супроводжувало перебіг хвороби у 19 (17,6%) випадках, що в 1,6 разу, або на 11,1%, менше, ніж при традиційному лікуванні (p<0,05), різниця достовірна.

Проведене стандартне лікування дозволило знизити частоту клінічно значущої кількості (> 3 lg на 10⁵ клітин) ВПЛ у групі ІІА1 в 1,2 разу, або на 9,3%, у групі ІІБ1 - в 1,2 разу, або на 12,9%. Водночас комплексне запропоноване лікування знизило клінічно значущу кількість (> 3 lg на 10⁵ клітин) ВПЛ у групі ІІА2 у 2,8 разу, або на 33,4%, у групі ІІБ2 - у 3,1 разу, або на 46,3% (р<0,05).

Частота клінічно значущої кількості (> 3 lg на 10⁵ клітин) ВПЛ після стандартної терапії у жінок, хворих на лейоміому матки, у середньому становила 53 (49,1%) випадки, після запропонованої - 22 (20,4%), тобто у 2,4 разу, або на 28,7%, менше, що свідчить про її ефективність (р<0,05).

Таким чином, запропонована терапія підтверджує свою ефективність у 2,2 разу, або на 12,5%, щодо традиційного лікування.

Запропонований диференційований алгоритм ведення пацієнток активного віку, хворих на міому матки, з різним типом біоценозу піхви полягав у одночасній корекції локального і загального мікробного гомеостазу організму та дотримуванні етапності лікування бактеріального вагінозу, вагініту:

1) нормалізація мікробного гомеостазу організму в цілому та резистентності слизової оболонки піхви шляхом застосування пробіотиків на основі живих лактобацил і біфідобактерій протягом усього терміну комплексної терапії;

2) етіотропна терапія жінки, статевого партнера з 5-ї доби прийому пробіотиків;

3) повторний курс застосування пробіотиків через 3 міс. після закінчення курсу комплексної терапії та за показаннями.

При визначенні типів мазка «нормоценоз» та «проміжний тип» призначення хворим на міому матки в репродуктивному віці призначається профілактично застосування пробіотиків.

Такий підхід обґрунтовується можливою наявністю інфекційних чинників у тканинах одного або кількох міоматозних вузлів. Окрім цього, за даними вчених, умовно-патогенна мікрофлора, що входить до складу «нормального» біоценозу, на тлі зниженого імунітету та резистентності організму, ендокринних порушень, кількісних співвідношень між окремими видами інфекційних чинників може сприяти виникненню інфекцій, що передаються статевим шляхом, хибному росту міоматозних вузлів, а отже, матки. Запропонована терапія ефективніша у 2,2 разу, або 12,5%, ніж традиційні методи лікування.

Перспективами подальших наукових пошуків є патогенетичне обґрунтування запропонованих алгоритмів корекції біоценозу піхви.

Література

біоценоз статевий піхва дисбіотичний

1. Буянова С.Н., Юдина Н.В., Гукасян С.А. Современные аспекты роста миомы матки. Российский вестник акушера-гинеколога. 2012. №12 (4). С. 42-48.

2. Вдовиченко Ю.П., Бускаков П.Н., Масленников К.Н. Современные аспекты профилактики и лечения вульвовагинита смешанного генеза. Здоровье женщины. 2009. №6. С. 57-58.

3. Проценко Т.В., Бородина А.В., Бородин А.А. Роль условно-патогенной флоры в развитии инфекционно-воспалительных вульвовагинитов у женщин репродуктивного возраста. Дерматология и венерология. 2003. №1. С. 29-33.

4. Современный подход к терапии неспецифических вагинитов (обзор конференции). Здоровье женщины. 2015. №7. С. 126-129.

5. Шендеров Б.А. Медицинская микробная экология и функциональное питание. Том ІІ: Социально-экологические и клинические последствия микробной экологии человека и животных. Москва: Издательство ГРФНТЪ, 1998. 416 с.

6. Про організацію амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги в Україні: Наказ МОЗ України від 15.07.2011 р. №417.

7. Про затвердження клінічних протоколів надання медичної допомоги хворим на дерматовенерологічні захворювання: Наказ МОЗ України від 08.05.2009 р. №312.

8. Wang Ya., Cheryl Reifer, Larry E. Miller Efficacy of vaginal probiotic capsules for recurrent bacterial vaginosis: a double-blind, randomized, placebo - controlled study. American Journal of Obstetrics and Gynecology. 2010. Vol. 203. P. 120-126.

Размещено на Allbest.ru