Роль електроміографії у діагностиці та лікуванні жінок змішаної групи з поєднаною нейрогенною патологією нижніх сечових шляхів та дистального відділу товстої кишки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль електроміографії у діагностиці та лікуванні жінок змішаної групи з поєднаною нейрогенною патологією нижніх сечових шляхів та дистального відділу товстої кишки

Аналіз літератури, присвячений проблемі діагностики функціонального стану нижніх сечових шляхів та дистальних відділів товстої кишки, свідчить про те, що комплексне застосування існуючих методів обстеження не може дати повного уявлення про патогенез поєднаної нейрогенної патології сечового міхура та товстої кишки, визначення етіологічних чинників, які є причиною їхнього виникнення. Тому діагностика даної патології продовжує вдосконалюватися [1-3].

Сьогодні не викликають сумніву доцільність і перспективність використання нейрофізіологічних методів дослідження з метою вивчення функціонального стану нижніх сечовивідних шляхів і дистальних відділів товстої кишки. До числа найбільш інформативних методів вивчення біоелектричної активності нервово-м'язових структур нижніх сечовивідних шляхів і дистальних відділів товстої кишки належить електроміографія. Вона дозволяє здійснити об'єктивне, якісне і кількісне оцінювання функціонального стану нервово-м'язових структур, що забезпечують динамічну активність нижніх сечовивідних шляхів і дистальних відділів товстої кишки [4, 5].

У якості перспективних напрямків дослідження слід визнати розроблення методів діагностики за допомогою електроміографії та диференційованих лікувально-профілактичних заходів щодо поєднаних нейрогенних розладів нижніх відділів сечовивідної системи і нижніх відділів товстої кишки, зокрема щодо попередження хронізації та прогресування патологічного процесу [6, 7].

Мета дослідження: підвищення ефективності лікування жінок з поєднаною нейрогенною патологією нижніх сечовивідних шляхів і дистальних відділів товстої кишки.

У дослідження були включені 30 жінок з поєднаною нейрогенною патологією нижніх сечовивідних шляхів і дистальних відділів товстої кишки.

Для визначення функціонального стану м'язів, які забезпечують динамічну активність нижніх сечових шляхів та дистальних відділів товстої кишки, використовували електроміографію (ЕМГ) сечового міхура і сфінктерного апарату, анального сфінктера, м'язів тазового дна. Для посилення біоелектричної активності м'язів нижніх відділів сечової системи та дистальних відділів товстої кишки використовували електроміограф чотирьохканальний фірми «Медікор» (Угорщина). Дані ЕМГ оцінювали за показниками середнього значення сумарної біоелектричної активності.

Для проведення електростимуляції хворого вкладають на спину, процедуру проводять на спорожнілому сечовому міхурі та дистальному відділі товстої кишки із застосуванням двох пластинчастих електродів, змочених фізіологічним розчином, які розташовують: один - на спині на рівні хребців S2-S4 перпендикулярно хребту, інший - у нижній ділянці живота над лобком.

Середній показник полакіурії у пацієнток до лікування становив 3,4±1,2 разу, ніктурії - 2,8±0,6 разу на добу, число імперативних позивів становило 2,4±0,5 разу на добу, а імперативне нетримання сечі відзначали 3,1±0,67 разу на добу.

Показник оцінювання за опитувальником PPBC становив 4,5±1,0 бала.

Оцінка симптомів клінічних проявів патології дистальних відділів товстої кишки у жінок до лікування засвідчила, що закреп відзначали у хворих 5,1±0,9 разу, нетримання газів - 4,8±0,7 разу, нетримання рідкого калу у пацієнтів - 2,7±0,5 разу, нетримання твердого калу - 1,2±0,2 разу.

Під час оцінювання за опитувальником CRADI-8 отримано у цій групі хворих до лікування 19,8±1,2 бала.

ЕМГ м'язових структур сечового міхура та товстої кишки визначила середнє значення різниці біопотенціалів детрузора - 25,2±1,3 мкВ, стінки товстої кишки - 44,1±1,8 мкВ, на внутрішньому сфінктері сечового міхура - 22,8±1,2 мкВ, на зовнішньому сфінктері - 36,1±1,5 мкВ. Під час оцінювання сфінктерного апарату товстої кишки спостерігали на внутрішньому сфінктері 41,3±1,3 мкВ, а на зовнішньому сфінктері - 51,5±1,4 мкВ.

Ефективність лікування оцінювали після першого, третього та шостого курсів лікування, у результаті чого отримано наступні дані.

Показник полакіурії після першого курсу лікування становив 4,6±0,6 разу (р>0,2), що відповідає зменшенню на 26%; ніктурії - 2,2±0,6 разу на добу (р>0,2), що відповідає зменшенню на 27,3%; імперативних позивів - 2,1±0,4 разу на добу (р>0,2), що відповідає зменшенню на 14,3%, а імперативне нетримання сечі відзначено 2,6±0,6 разу на добу (р>0,2) - на 19,2%.

Під час оцінювання результатів за опитувальником PPBC отримано покращення на 25%, а саме - 3,6±0,9 бала (р>0,2).

Під час оцінювання симптомів дистальних відділів товстої кишки були зафіксовані наступні зміни: кількість закрепів зменшилась у хворих до 4,2±1,1 разу - на 21,4% (р>0,2), нетримання газів - до 4,1±1,5 разу - на 17% (р>0,2), нетримання рідкого калу у пацієнтів цієї групи - до 2,1±0,9 разу - на 28,6% (р>0,2), нетримання твердого калу - до 1,1±0,1 разу - на 9% (р>0,2).

Під час оцінювання за опитувальником CRADI-8 отримано зменшення до 15,5±0,6 бала - на 27,7% (р<0,2).

Після першого курсу лікування за показниками ЕМГ м'язових структур сечового міхура та товстої кишки було отримано наступне середнє значення різниці біопотенціалів: детрузора - 26,5±1,2 мкВ, де покращення становило 4,9% (р<0,001), стінки товстої кишки - 46,2±1,5 мкВ (4,5%; р<0,001), на внутрішньому сфінктері сечового міхура - 24,4±1,3 мкВ (6,6%; р<0,001), на зовнішньому сфінктері - 37,4±1,4 мкВ (3,5%; р<0,001). Під час оцінювання сфінктерного апарату товстої кишки спостерігалося на внутрішньому сфінктері 43,9±0,8 мкВ (6%; р<0,001), а на зовнішньому сфінктері - 54,1±1,8 мкВ (4,8%; р<0,001) відповідно.

Після третього курсу лікування за клінічними змінами отримано наступне. Стосовно полакіурії покращання становило 6,4±1,1 разу на день (46,9%; р<0,1), ніктурії - 1,9±1,1 (47,4%; р>0,2). Щодо імперативних позивів на сечовипускання покращання становило 1,7±0,1 разу на добу (41,2%; р>0,2), нетримання сечі - 2,1±0,1 разу (47,6%; р>0,2).

На підставі оцінки ефективності лікування після третього курсу за допомогою опитувальника PPBC отримано 2,9±0,1 бала, що становить 55,2% (р>0,2).

Аналізуючи динаміку змін симптомів дистальних відділів товстої кишки у хворих цієї групи, було зафіксовано: кількість закрепів зменшилась у хворих до 3,6±1,2 разу (на 41,7%; р>0,2), нетримання газів - до 3,1±0,9 разу (на 54,8%; р>0,2), нетримання рідкого калу у пацієнтів цієї групи - до 1,7±0,8 разу (на 58,8%; р>0,2), нетримання твердого калу - до 0,9±0,009 разу (на 33,3%; р<0,2).

Під час оцінювання за опитувальником CRADI-8 було отримано зменшення до 12,8±1,2 бала - на 54,7% (р<0,01).

За результатами третього курсу лікування були отримані наступні показники різниці біопотенціалів м'язових структур сечового міхура та товстої кишки: детрузора - 28,3±1,1 мкВ, де покращення становило 10,9% (р<0,1), стінки товстої кишки - 50,3±1,7 мкВ (12,3%; р<0,05), на внутрішньому сфінктері сечового міхура - 26,3±1,5 мкВ (13,3%; р<0,1), на зовнішньому сфінктері - 39,5±1,2 мкВ (8,6%; р<0,1). Під час оцінювання сфінктерного апарату товстої кишки спостерігали на внутрішньому сфінктері 45,1±1,2 мкВ (8,4%; р<0,05), а на зовнішньому сфінктері - 58,3±1,2 мкВ (11,7%; р<0,05) відповідно.

Після завершення шести курсів лікування у хворих зафіксовано значне покращання як клінічних, так и лабораторних результатів ЕМГ та УФМ. Відзначено частоту сечовипускання 8,7±1,2 разу на день (60,9%; р<0,01), ніктурії - 1,5±0,1 разу (86,7%; р<0,05), імперативні позиви зменша - лись до 1,3±0,1 разу на добу (на 84,7%; р<0,05), нетримання сечі - на 1,7±0,1 разу (на 82,4%; р<0,05).

Що стосується оцінки ефективності лікування за опитувальником PPBC, то покращання становило 2,4±0,1 бала - на 87,5% (р<0,001).

Стосовно симптомів дистальних відділів товстої кишки у хворих було відзначено, що кількість закрепів зменшилась до 2,8±0,7 разу - на 82,1% (р<0,05), нетримання газів - до 2,7±0,75 разу - на 77,8% (р<0,05), нетримання рідкого калу у пацієнтів цієї групи - до 1,5±0,3 разу - на 80% (р<0,05).

Під час оцінювання за опитувальником CRADI-8 отримано зменшення до 11,2±1,3 бала - на 76,8% (р<0,02).

Різниця біопотенціалів м'язових структур сечового міхура та товстої кишки становила: детрузора - 31,8±0,6 мкВ, де покращання відзначено на 20,8% (р<0,001), стінки товстої кишки - 54,6±1,0 мкВ (на 19,2%; р<0,05), на внутрішньому сфінктері сечового міхура - 28,1±1,2 мкВ (на 18,9%; р<0,05), на зовнішньому сфінктері - 44,5±1,1 мкВ (на 18,9%; р<0,05). Під час оцінювання сфінктерного апарату товстої кишки спостерігали на внутрішньому сфінктері 47,5±1,5 мкВ (13,1%; р<0,01), а на зовнішньому сфінктері - 61,8±1,7 мкВ (16,7%; р<0,05) відповідно.

Отже, електроміографія відображає функціональний стан нижніх сечовивідних шляхів і дистальних відділів товстої кишки та є об'єктивним критерієм для діагностики та ефективності лікування.

Список літератури

нейрогенний сечовивідний кишка електроміографія

1. Martinez L, Neshatian L, Khavari R. Neurogenic Bowel Dysfunction in Patients with Neurogenic Bladder. Curr Bladder Dysfunct Rep. 2016 Dec;11(4):334-40. DOI: 10.1007/s11884-016-0390-3.

2. Matthews CA, Whitehead WE, Townsend MK, Grodstein F. Risk Factors for Urinary, Fecal, or Dual Incontinence in the Nurses' Health Study. Obstet Gynecol. 2013 Sep;122(3):539-45. DOI: 10.1097/AOG.0b013e31829efbff.

3. Meyer I, Richter HE. Impact of Fecal Incontinence and Its Treatment on Quality of Life in Women. Womens Health (Lond). 2015 Mar;11(2):225-38. DOI: 10.2217/whe.14.66.

4. Milsom I, Altman D, Cartwright R, Lapitan MC, Nelson R, Sillen U, et al. Epidemiology of Urinary Incontinence (UI) and Other Lower Urinary Tract Symptoms (LUTS), Pelvic Organ Prolapse (POP) and Anal In¬continence (AI). In: Abrams P, Cardozo L,

Khoury S, Wein A, editors. Incontinence. 5th International Consultation on Incontinence; 2012 Feb; Paris. Arnhem, the Netherlands: ICUD-EAU; 2013. p. 15-108.

5. Moore KH, Wagner TH, Subak L, de Wachter S, Dudding T, Hu TW. Economics of Urinary & Faecal Incontinence, and Prolapse. In: Abrams P, Cardozo L, Khoury S, Wein A, editors. Incontinence. 5th International Consultation on Incontinence; 2012 Feb; Paris. Arnhem,

the Netherlands: ICUD-EAU; 2013. p. 1831-61.

6. Ness W. Faecal incontinence: causes, assessment and management. Nurs Stand. 2012 Jun 20;26(42):52-60. DOI: 10.7748/ns2012.06.26.42.52.c9162.

7. Norton C, Whitehead WE, Bliss DZ, Ha- rari D, Lang J. Management of Fecal Incontinence in Adults. Neurourol Urodyn. 2010;29(1):199-206. DOI: 10.1002/ nau.20803.

Размещено на Allbest.ru