Характеристика інвалідності дитячого населення України

Рис. 1 Динаміка інвалідності дітей віком до 18 років в Україні у 2013-2017 рр. (на 10 тис. відповідного населення)

Виявлена тенденція дуже тісно пов'язана з початком військових дій на території України, що прямо вплинуло на достовірність статистики та недоліки якості надання медичної допомоги населенню країни, і передусім дітям, які проживають на територіях Донецької і Луганської областей, які завжди мали високі рівні інвалідності, та не входили до статистики даних по АР Крим.

Загальна чисельність дітей-інвалідів упродовж останніх п'яти років зменшилася на 9,2 тис. і у 2017 р. становила 159 044 осіб, або 2,08 % від загальної кількості дітей. За розрахунками Європейської Академії Дитячої Інвалідності, в Україні очікується більше 200 тис. дітей-інвалідів віком до 18 років, з них до 80 тис. з тяжкою інвалідністю, а також близько 1 млн дітей буде вимагати постійного медико-педагогічного супроводу. Порівняння цих даних свідчить про те, що в Україні завищені вимоги щодо встановлення інвалідності. Тенденції збільшення інвалідності дітей притаманні будь-якій цивілізованій державі, бо на перше місце ставиться збереження життя усім дітям. Така постановка проблеми правильна, оскільки дає змогу упорядкувати статистичні дані щодо дитячої інвалідності, збільшити число сімей, охоплених соціальною допомогою, і зумовити точніше планування медичних і медико-соціальних програм щодо створення служб реабілітації та відновного лікування.

У 2017 р., як і в попередні роки, відзначалася диспропорція рівнів загальної інвалідності від 261,3 на 10 тис. дітей віком до 18 років у Чернігівській, 253,4 - у Київській, 248,1 - у Житомирській, у Вінницькій, 239,3 - у Рівненській, 238,0 - у Хмельницькій до 176,3 - в Одеській, 195,9 - у Херсонській, 202,2 - у Луганській областях. Діапазон регіональних коливань первинної інвалідності дитячого населення України становив від на 10 тис. дитячого населення у Вінницькій, 27,2 - у Чернігівській, 26,4 - у Київській до 18,8 - у Харківській, 19,6 - в Одеській, 19,7 - у Хмельницькій і 19,8 - у Кіровоградській областях (рис. 2).

Загальновизнано, що рівень інвалідності дітей прямо залежить від поширеності хвороб. Враховуючи однакову тяжкість перебігу захворювань у дітей в різних регіонах, логічно припустити, що розбіжності цього показника по регіонах незначні. Проте проведений нами аналіз засвідчив коливання по регіонах від 9,43 на 1000 захворювань у м. Києві, 10,25-10,98 - у Київській, Івано-Франківській, Харківській і Одеській до 13,03-13,68 - у Полтавській, Херсонській, Хмельницькій, Запорізькій, Миколаївській та Чернівецькій областях (рис. 3).

Отримані дані вказують на доцільність проведення тематичних клінічних аудитів із первинної профілактики захворюваності дітей та якості медичної допомоги дітям із тяжкими інвалідизуючими хворобами у Запорізькій, Чернівецькій та Миколаївській областях.

Рис. 2 Характеристика загальної та первинної інвалідності в Україні у 2017 р. (на 10 тис. дитячого населення)

Спеціальний аналіз частки інвалідів серед загальної кількості хворих дітей по класах хвороб засвідчив, що найбільш значущими в розвитку інвалідизуючих станів є природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії, розлади психіки та поведінки, новоутворення та хвороби нервової системи, хвороби вуха та соскоподібного

Рис. 3 Співвідношення зареєстрованої кількості хвороб та інвалідів по регіонах у 2017 р. (кількість інвалідів на 1000 хвороб).

м. Київ Київська Івано-Франківська Харківська Одеська Черкаська Дніпропетровська Рівненська Україна Житомирська Луганська Львівська Вінницька Кіровоградська Донецька Чернігівська Т ернопільська Сумська Волинська Полтавська Херсонська Хмельницька Запорізька Миколаївська Чернівецька відростка, ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин. У середньому на 1000 зареєстрованих захворювань у дітей в 2013 р. припадало 11,0 інвалідів, у 2017 р. - 11,9 з коливанням цього показника від 221,1 - при природжених вадах розвитку, деформаціях та хромосомних аномаліях, 122,5 - при розладах психіки та поведінки, 81,8 - при новоутвореннях до 0,36 - при органах дихання, 1,28 - при захворюваннях шкіри і підшкірної клітковини, 13,9-8,6 - при хворобах кістково-м'язової системи та сполучної тканини, ока та його придаткового апарату.

У 2017 р., порівняно з 2013 р., значно збільшилася частота інвалідів серед дітей з природженими вадами розвитку, деформаціями і хромосомними аномаліями (221,3 і 212,8), розладами психіки і поведінки (122,5 і 93,1), новоутвореннями (81,8 і 71,3), хворобами нервової системи (66,2 і 62,0), ендокринними хворобами, розладами харчування та порушеннями обміну речовин (27,5 і 18,6) відповідно, що може бути зумовлено як більш тяжким перебігом цих хвороб, так і більш повним використанням прав дітей на отримання інвалідності (рис. 4).

Аналіз показників дитячої інвалідності в області за окремими класами хвороб показав, що за період 2013-2017 рр. відбулося зменшення інвалідності за 9 класами хвороб і збільшення за 7 класами. Більш інтенсивні темпи зменшення характерні для інвалідності зумовленої хворобами органів травлення (темп зменшення 20,0 %), хворобами ока та його придаткового апарату (17,9 %), органів дихання (12,7 %), травмами, отруєннями та деякими іншими наслідками зовнішніх чинників (11,1 %). Зростання інвалідності спостерігається в основному у дітей з ендокринними хворобами, розладами харчування та порушеннями обміну речовин (темп приросту 19,9 %), хворобами шкіри та підшкірної клітковини (11,1 %), розладами психіки і поведінки (7,5 %), хворобами системи кровообігу (5,6 %) (табл.).

При цьому динаміка первинної інвалідності дітей була менш вираженою - зросла лише інвалідність дітей, зумовлена ендокринними хворобами, розладами харчування та порушеннями обміну речовин і розладами психіки та поведінки, а зменшилася у дітей з природженими вадами розвитку, деформаціями та хромосомними аномаліями і травмами, отруєннями та деякими іншими наслідками зовнішніх чинників.

Разом із цим, структура причин дитячої інвалідності залишається незмінною. В цілому в Україні стабільно лідирують в структурі інвалідності у дітей природжені вади розвитку, деформації та хромосомні аномалії (30,4 % у 2013 р. і 30,9 % у 2017 р.), хвороби нервової системи (17,6 і 16,3 %, в 2012 р. 26,6 %), розлади психіки і поведінки (13,9 і 15,1 %), ендокринні хвороби, розлади харчування та порушення обміну речовин (7,4 і 9,0 %), хвороби вуха і соскоподібного відростка (6,8 і 6,4 %) відповідно (рис. 5).

Як і в попередні роки, у 2017 р. спостерігається зростання інвалідності залежно від віку: з 75,9 на 10 тис. дітей відповідного віку серед дітей 0-2 років до 167,6 серед дітей 3-6 років, 27 505 серед дітей 7-14 років та до 291,7 серед дітей підліткового віку. Зростання інвалідності з віком притаманне зростанню її за усіма причинами. Більш інтенсивними темпами зростала інвалідність дітей з віком, зумовлена розладами психіки - 0,3 на 10 тис. відповідного населення у дітей віком до 3-х років та 20,1 у дітей віком 3-6 років, 44,4 - віком 7-14 років і 47,8 - віком 15-17 років, хворобами кістково-м'язової системи - 0,7, 4,0, 11,4 і 20,4, хворобами органів дихання - 0,3, 1,3 4,6 і 7,1, хворобами ока та його придаткового апарату - 08, 3,1, 10,2 і 16,9 (рис. 6).

Таблиця

Динаміка загальної та первинної інвалідності дітей за класами хвороб в Україні у 2013 та 2017 р. (на 10 тис. дітей віком до 18 років)