Система громадського контролю в галузі охорони здоров'я: ризики та вигоди для професійної спільноти і пацієнтів

Размещено на http://www.allbest.ru/

СИСТЕМА ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я: РИЗИКИ ТА ВИГОДИ ДЛЯ ПРОФЕСІЙНОЇ СПІЛЬНОТИ І ПАЦІЄНТІВ

СИСТЕМА ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я: РИЗИКИ ТА ВИГОДИ ДЛЯ ПРОФЕСІЙНОЇ СПІЛЬНОТИ І ПАЦІЄНТІВ

С. О. Сошинський, О. М. Герус

якість лікувальний профілактичний медичний

На підставі проведених досліджень оцінювання якості роботи лікувально-профілактичних закладів та опитування як керівників і працівників лікувально- профілактичних закладів, так і пацієнтів, а також з урахуванням міжнародного та українського досвіду визначено вигоди та ризики співпраці закладів охорони здоров'я із громадськістю стосовно залучення додаткових ресурсів і контролю якості надання медичних послуг.

Ключові слова: наглядова рада, якість медичних послуг, залучення ресурсів, громадський контроль, керівництво закладу охорони здоров'я.

СИСТЕМА ОБЩЕСТВЕННОГО КОНТРОЛЯ В СФЕРЕ ЗДРАВООХРАНЕНИЯ: РИСКИ И ВЫГОДЫ ДЛЯ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО СООБЩЕСТВА И ПАЦИЕНТОВ

С. О. Сошинский, Е. Н. Герус

На основании проведенных исследований оценки качества работы лечебно-профилактических учреждений и опроса как руководителей и работников лечебно-профилактических учреждений, так и пациентов, а также с учетом международного и украинского опыта определены выгоды и риски сотрудничества учреждений здравоохранения с общественностью относительно привлечения дополнительных ресурсов и контроля качества предоставления медицинских услуг.

Ключевые слова: наблюдательный совет, качество медицинских услуг, привлечение ресурсов, общественный контроль, руководство учреждения здравоохранения.

ТНЕ SYSTEM OF PUBLIC CONTROL IN ТНЕ HEALTH CARE: THE RISKS AND BENEFITS FOR THE PROFESSIONAL COMMUNITY AND PATIENTS

S. O. Soshynskiy, O. M. Gerus

Based on the studies evaluating the performance of health care institutions and the survey of managers and employees of medical institutions and patients, as well as on the basis of the study of international and Ukrainian experience defined benefits and risks of cooperation of medical institutions with the public in the direction of attracting additional resources and monitoring of quality of health services.

Keywords: supervisory board, quality of medical services, attracting resources, social control, health care management.

Вступ

Якщо проаналізувати законодавство України про охорону здоров'я, то можна знайти багато корисних і потрібних тверджень, наприклад: “Охорона здоров'я -- один із пріоритетних напрямів державної діяльності” [5].

Зважаючи на складну економічну та політичну ситуацію, сфера охорони здоров'я, на жаль, не є пріоритетною, хоча деякі з питань у програмі нового Уряду, все ж таки стосуються даної сфери. Нижче вони наведені послідовно, враховуючи інші галузі та акценти: “... недопущення скорочення мережі медичних установ, забезпечення доступності якісних медичних послуг для громадян країни. Запровадження комплексу заходів зі стимулювання добровільного медичного страхування. Закон України “Про права пацієнтів”. Зміни до Податкового кодексу України (щодо стимулювання добровільного медичного страхування). Закон України “Про референтне ціноутворення на ліки”...”

Однак планування Урядом економічних рішень у сфері охорони життя і здоров'я людей без обговорення цих питань професіоналами та громадськістю вкрай неефективне.

Мета роботи -- розробити шляхи, які дадуть змогу керівникам закладів охорони здоров'я, ґрунтуючись на результатах проведеного дослідження, отримувати додаткову інформацію про переваги щодо діяльності цих закладів. Важливо, щоб отримані дані допомогли розкрити перед відповідним спеціалістом охорони здоров'я “третій сектор”: складний простір неприбуткових організацій, співпраця з якими щодо громадського контролю та залучення ресурсів може сприяти позитивним змінам у системі охорони здоров'я. Результат залежатиме від багатьох чинників, але головним із них завжди буде обізнаність керівника закладу охорони здоров'я та бажання змінювати на краще підлеглий йому об'єкт системи охорони здоров'я з метою турботи про пацієнта. Доля усміхнеться тим, хто навчиться тримати баланс між ризиком та вигодою. І тоді все залежатиме тільки від громадської активності.

“Третій сектор” -- усталений термін, який розуміють юристи, експерти та журналісти. Згідно із класифікацією, першим сектором економіки вважають органи державної влади та місцевого самоврядування, другим -- бізнес-структури і підприємців, третім сектором -- організації, які працюють без мети отримання прибутку і здебільшого створені за ініціативи громадськості [7; 8].

Матеріали та методи

Для досягнення поставленої мети було вивчено нормативно-правову базу щодо залучення громадськості в діяльність системи охорони здоров'я, а також рекомендації міжнародних організацій з питань участі громади в управлінні, моніторингу, оцінюванні та контролюванні закладів охорони здоров'я за останні 15 років. Проаналізовано різні джерела з питань, які потребують глибшого вивчення, розроблено інструмент -- план дій керівництва закладів охорони здоров'я -- у вигляді методичних рекомендацій, які будуть презентовані в межах розвитку програми громадського контролю закладів охорони здоров'я у наступних статтях.

Загалом у межах дослідження, проведеного у вересні 2013 р., було опитано 19 головних лікарів закладів охорони здоров'я, підпорядкованих Департаменту охорони здоров'я м. Києва, 250 пацієнтів і 215 працівників лікарень, а в межах дослідження, виконаного в лютому і березні 2014 р., -- 260 медичних працівників поліклінік та лікарень різного підпорядкування з усіх регіонів України (85 населених пунктів). Ця вибірка респондентів висвітлила існуючу проблематику і дала змогу зробити відповідні висновки.

Результати досліджень та їх обговорення

У результаті опитування учасників дослідження було виявлено, що сучасна система управління сферою охорони здоров'я потребує суттєвих змін, і це беззаперечно. Подібні твердження також були сформульовані більшістю експертів, які в той чи інший спосіб вивчають українську державу та її систему охорони здоров'я. Серед відмінностей між українською та іншими системами охорони здоров'я ми виділили дві важливі для нашого дослідження: керівництво закладів охорони здоров'я і участь громадськості в управлінні закладами охорони здоров'я.

У США, Великій Британії, Німеччині та в інших країнах наявність професійних менеджерів на керівних посадах у закладах охорони здоров'я -- звичайна й ефективна річ. Адміністративні менеджери не мають медичної освіти. Вони займаються господарською та адміністративною роботою, співпрацюють із громадськими організаціями, зокрема в напрямку залучення ресурсів, їх результативного використання та контролю якості медичних послуг.

В Україні навантаження на головного лікаря збільшується з кожним роком (вищезгадані дослідження підтвердили, що головний лікар сприймається колегами-лікарями як такий, що повинен забезпечити життєдіяльність закладу охорони здоров'я відповідним фінансуванням у будь-який спосіб).

Звичайно, коли йдеться про фінансування закладу охорони здоров'я, розподіл коштів і жорсткий контроль -- головний лікар змушений бути фахівцем під час переговорів із потенційними інвесторами, головним контролером у процесі вибору та налагодження обладнання (якщо його закуплено закладом охорони здоров'я), чи в розподіленні лікарських засобів (якщо ліки закуплено закладом охорони здоров'я). Зважаючи на те що влада і законодавство змінюються по- революційному швидко, інформаційні війни не вщухають, а пацієнти не звикли цивілізовано діяти за наявності скарг, -- працювати на посаді головного лікаря стало складно. Керівник закладу охорони здоров'я щоденно стикається з тим, що суспільство ухвалює негативні та імпульсивні рішення, громада втручається в медичну сферу безапеляційно, маркетингова активність виробників лікарських засобів і медичної техніки часто стає причиною корупційних дій лікаря.

Фінансова криза, у якій опинились українські лікарні та поліклініки, призвела до того, що значна кількість людей для себе і своїх рідних готова змінити на краще існуюче становище і допомогти (у тому числі матеріально), але через непрозорість механізмів благодійності та відсутність зрозумілих інструментів (передача ресурсів та контроль їх використання) вони неактивно діють у цьому напрямі. Результати досліджень свідчать, що пацієнти без особливих труднощів можуть відкладати близько 200 грн щомісячно на своє лікування і готові до сплати благодійних платежів за потреби. Головна умова -- прозорість їх використання і якість медичних послуг, отриманих унаслідок додаткового фінансування.

Заклад охорони здоров'я (лікарня, поліклініка, діагностичний центр, амбулаторія тощо) -- це, беззаперечно, одне із найвідвідуваніших громадських місць. Частота відвідування залежить від багатьох чинників. Кількість пацієнтів і їх родичів, які щоденно приходять у заклад охорони здоров'я, -- важливий показник для будь-якого головного лікаря, що замислився над шляхами поліпшення матеріально-технічного стану лікувально-профілактичного закладу за рахунок позабюджетних коштів. Цю цифру не слід оцінювати негативно чи позитивно, але про неї варто пам'ятати. Таке припущення ґрунтується на результатах спостереження та отриманих даних, оскільки кожен, хто прийшов до закладу охорони здоров'я -- це потенційний інвестор або волонтер, а кожен, хто вийшов, -- правдивий комунікатор (розповсюджувач інформації) чи агітатор. Люди, які користуються послугами лікувально-профілактичного закладу або працюють у ньому, як ніхто, знають про рівень послуг, які цей заклад надає, а також мають власну думку та ідеї стосовно того, що потрібно змінити чи вдосконалити в лікувально-профілактичному закладі, щоб здоров'я й життя пацієнтів-спожи- вачів було збережено. Саме громада, її думка та дія -- це безмежне і невичерпне джерело додаткових можливостей для кожного головного лікаря, якщо його мета -- турбота про пацієнтів і працівників, зокрема через поліпшення стану матеріально-технічної бази лікувально-профілактичного закладу та дбайливе використання матеріальних ресурсів [9].

Результати проведених досліджень показали, що у зв'язку з відсутністю системи нагляду громадськості за закладами охорони здоров'я і частковим незадоволенням як рівнем фінансування системи охорони здоров'я, так і рівнем медичних послуг у лікарнях виникають неформальні об'єднання пацієнтів, які власними зусиллями намагаються контролювати процеси (у тому числі -- медичні), що відбуваються в закладах охорони здоров'я, але без будь-яких протоколів, документів щодо роботи в цьому закладі, без розуміння процесів. Зазвичай такі групи створені кількома активістами, до яких долучаються пацієнти і їх родичі, а також благодійні та інші організації, використовуючи й мережу Ін- тернет. Стихійні громадські утворення чи зареєстровані у встановленому порядку громадські організації починають проявляти власну ініціативу, яка доволі часто може нашкодити як пацієнту, так і лікарю. Така ситуація є ризикованою для всіх учасників процесу. Найбільше нарікань з боку керівництва закладу охорони здоров'я і медичних працівників до таких громадських ініціатив саме в питаннях закупівлі лікарських засобів (без відповідного контролю якості, часто із порушеннями законодавства), додаткового обстеження пацієнтів в інших лікувально-профілактичних закладах (без згоди на це лікаря-ку- ратора, який відповідає за пацієнта), постачання обладнання (яке потребує додаткових коштів на обслуговування чи на комплектне обладнання) тощо.

За ініціативи, яка була можливою у 2008 р., у багатьох обласних дитячих закладах охорони здоров'я представниками провладних благодійних фондів було створено “опікунські ради”, які й досі не мають юридичного підґрунтя своєї діяльності. Фактично, опікунська рада є однією з форм громадського, консультативно-дорадчо- го органу, який може бути створений з ініціативи громадян чи керівника закладу. Найчастіше до складу опікунської ради входять довірені представники пацієнтів та адміністрації закладу охорони здоров'я. Частина опікунських рад показала свою ефективність у поліпшенні надання адресної медичної допомоги, посиленні прозорості діяльності закладу щодо отримання благодійної допомоги тощо. Проте, на жаль, виявлено певні негативні факти співпраці лікувально-профілактичних закладів із громадськістю. Майже всі громадські ініціативи, створені при закладах охорони здоров'я станом на сьогодні, працюють без системного підходу, методичних рекомендацій, чіткого плану дій, з певними порушеннями законодавства і часто -- із конфронтацією з головними лікарями цих закладів. Звичайно, підґрунтям цього є пасивна позиція МОЗ України, інших міністерств і відомств щодо законодавчого закріплення обов'язкового створення наглядових та інших рад при закладах охорони здоров'я, у формальному підході місцевих органів влади й адміністрації закладу охорони здоров'я до формування таких громадських ініціатив, у відсутності координації співпраці наглядових та опікунських рад з різних регіонів України, у недостатньому інформаційному супроводі діяльності громадських ініціатив і, як наслідок, -- у їх непрозорій та, відповідно, часто непрофесійній діяльності [4].

Усі ці чинники призводять до негативного ставлення керівників і працівників лікувально- профілактичних закладів та частини суспільства до громадських ініціатив як стратегічних партнерів, що реально можуть поліпшувати матеріально-технічний стан закладу охорони здоров'я.

Проте з огляду на наведену вище інформацію, міжнародний досвід та успішні факти співпраці третього сектора із закладами охорони здоров'я в Україні (щодо поліпшення матеріально-технічного стану шляхом постачання необхідного обладнання, лікарських засобів тощо), ґрунтуючись на результатах проведеного дослідження, слід зазначити, що ефективне функціонування системи наглядових рад при закладах охорони здоров'я можливе. У разі створення дієвої системи громадського контролю в сфері охорони здоров'я держава на всіх рівнях може отримати потужний механізм ефективного та прозорого забезпечення закладів охорони здоров'я за допомогою благодійників, членів їх сімей та інших інвесторів. Це дасть змогу пацієнтам уже сьогодні отримувати медичне обслуговування вищого рівня, а відтак -- бути вдячними як керівництву закладу, так і владі в цілому. Створення інституції наглядових рад може стати доброю передумовою прискорення реорганізації закладів охорони здоров'я, якщо така реорганізація передбачена планом розвитку територіальних громад, міністерства чи відомства [3].

Можливості, які відкриваються перед закладами охорони здоров'я за умови публічного контролю якості надання медичних послуг, можна побачити на прикладі Канади, у якій з 1958 р. діє громадська система акредитації закладів охорони здоров'я. Громадська організація за певними критеріями оцінює діяльність закладу, тобто проводить незалежний моніторинг, результати якого впливають на рівень доходу внаслідок співпраці зі страховими компаніями і наглядовими радами при лікувально-профілактичному закладі. Результати дослідження підтверджують, що саме така системна робота з елементами громадського моніторингу як ніколи потрібна нашим закладам охорони здоров'я.

З рис. 1, 2 видно, що частина лікарів не задоволена діями головного лікаря щодо різних аспектів діяльності закладів охорони здоров'я.

Якщо результати таких досліджень стануть системними та публічними -- звичайно, і професійна медична спільнота, і громадськість вимагатимуть від керівництва закладу охорони здоров'я позитивних змін, на які вони матимуть змогу вплинути в межах чинного законодавства. Отже, виграють усі: пацієнти, лікарі, керівництво закладу охорони здоров'я, керівники вищого рангу, влада і держава в цілому.

Згідно із законодавством України, нині кожен громадянин може прийти до керівника лікувально-профілактичного закладу і попросити його надати звіт про використання бюджетних коштів і коштів благодійної допомоги. Це можливо за умови, якщо громадянин є вповноваженою на такі дії особою (працівником податкової чи іншої ревізійно-контролюючої установи), або ж він зробив благодійний внесок для підтримання цього закладу (шляхом збирання благодійних коштів у межах лікувально-профілактичного закладу або через благодійний фонд/громадську організацію, які співпрацюють із цим закладом тощо), або має офіційний запит про використання тих чи інших ресурсів на основі Закону України “Про доступ до публічної інформації” № 2939-VI від 13.01.2011 р. Розуміння того, в якому режимі змушений буде працювати головний лікар, якщо всі благодійники будуть вимагати інформацію про стан справ, -- зумовлює потребу вирішення питання публічної звітності системними методами. За кордоном саме для цього створені центри фандрайзингу (центри генерації ресурсів), які працюють на принципах самоокупності й окрім інформації щодо залучених і використаних ресурсів сприяють надходженню додаткових коштів та інших ресурсів до певного закладу охорони здоров'я [6].

Кращим рішенням (спрямованим на вигоду для всіх зацікавлених у стабільній роботі закладу охорони здоров'я) для успішного і компетентного керівника є підтримання/ініціація створення при закладі охорони здоров'я наглядової ради, основними завданнями якої є:

? допомога у визначенні стратегії розвитку лікувально-профілактичного закладу, бюджетне та перспективне планування;

? активне забезпечення його потреб у ресурсах (за рахунок бюджетних коштів, а також фандрайзингу -- технічної, благодійної допомоги та інших джерел фінансування);

? професійне розроблення програм і проектів приватно-державного партнерства та координація їх впровадження;

? збалансований контроль цільового використання ресурсів і публічна звітність;

? інформаційне та маркетингове підтримання діяльності закладу охорони здоров'я, допомога у вжитті профілактичних заходів і популяризація найкращих лікарських практик;

? системний моніторинг якості надання медичних послуг;

? фахове залучення експертів з метою поліпшити доступність медичних послуг тощо.

Висновки

Заклади охорони здоров'я, які мають намір переходити на новий рівень роботи і готові працювати відповідно до європейських стандартів, мають запропонувати своєму пацієнту не лише європейську матеріально-технічну базу, а й європейську систему менеджменту. Поліпшення методів управління сприятиме додатковим надходженням та інвестиціям. Тільки прозора система контролю, звітності та співпраці медичної професійної спільноти, громадськості й керівництва лікувально-профілактичного закладу сприятиме змінам, які вкрай необхідні українським пацієнтам, лікарям і суспільству в цілому.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Вінников О. Громадські організації в Україні: новий поступ з новим законодавством / О. Вінников, А. Ткачук // Голос громадянина. -- 1997 № 4. -- С. 4--8.

Влияние граждан и их организаций на систему здравоохранения: международный опыт В. Глуховский, А. Гук, Г. Слабкой [и др.]. -- К. : ООО “Дизайн и полиграфия”, 2006. -- 100 с.

Волочай Е. Представительство общественных интересов: Пособие в действии / Е. Волочай, И. Виданова, А. Комаровская // Batory Foundation, 2012.

Головончук І. Опікунська рада при закладі охорони здоров'я: як створити й організувати ефективну роботу: інформаційно-метод. посіб. / І. Головончук, Д. Непочатова, Л. Сідєльнік. -- К., 2013. -- С. 60.

Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” (1993--2014). Розділ II “Права та обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я”, статті 6, 7, 8; Розділ II “Основи організації охорони здоров'я”, стаття 24.

Закон України “Про благодійну діяльність та благодійні організації” № 5073-VI від 05.07.2012. -- Режим доступу: zakon4.rada.gov. ua/laws/show/ 5073-17.

Іващук О. Місцева влада і “третій сектор”: від спільних проблем до співробітництва / О. Іващук // Часопис “DIPCORPUS”, 29.09.10.

Методичні рекомендації “Третій сектор громадянського суспільства. Поняття, основні ознаки та складові, причини виникнення” / Мінюст, 2008.

Мусій О. Лікар -- раб системи і заручник реформ / О. Мусій, С. Тернова // Загальноукраїнська газета “Ваше здоров'я”, 2013, 26.07.2013. -- Режим доступу: www.vz.kiev.ua

Размещено на Allbest.ru