Використання здоров'язберігаючих освітніх технологій у професійній діяльності лікаря сімейної медицини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Використання здоров'язберігаючих освітніх технологій у професійній діяльності лікаря сімейної медицини

Ємець А.В.

Аналіз досліджень при підготовці фахівців сімейної медицини здійснюється на основі інноваційних підходів. В той же час дослідження проблеми зміцнення здоров'я, формування в них культури здоров'я за допомогою здоров'язберігальних освітніх технологій свідчить про спроби вчених обґрунтувати теоретико-методологічні та методичні заходи певного феномену, визначити поняття термінологічного спектру даної проблеми з'язувати шляхи її вирішення в сучасних соціокультурних умовах.

Ключові слова: сімейна медицина, здоров'зберігаючі технології.

Использование здоровьесберегательных образовательных технологий в профессиональной деятельности врача семейной медицины. Емец А.В.

Анализ исследований при подготовке специалистов семейной медицины осуществляется на основе инновационных подходов. В тоже время исследования проблемы укрепления здоровья, формирование у них культуры здоровья с помощью здоровье-сберегательных образовательных технологий свидетельствует о попытках ученых обосновать теоретико-методологические и методические мероприятия определенного феномена, определить понятие терминологического спектра данной проблемы, выяснитьпути ее решения в современных социокультурных условиях.

Ключевые слова: семейная медицина, здоровье сберегательные технологии.

The use of health saving educational technologies in professional activities of doctor of domestic medicine. Yemets A.

Analysis of research in the training of specialists in family medicine is based on innovative approaches. In too time of research of problem of strengthening of health, forming for them cultures of health bymeans of health saving educational technologies testifies to the attempts of scientists to ground the theoretical, methodological and methodical measures of a certain phenomenon, define the concept of terminological spectrum of this problem, to find out ways of her decision in modern sociocultural terms.

Key words: family medicine, health saving technologies.

Суттєві зміни в усіх сферах суспільства потребують забезпечення здорового дозвілля і здорового способу життя різноманітних вікових категорій населення, що вимагає також формування широкого загалу фахівців, здатних цю потребу забезпечити. Особливо це стосується фахівців сімейної медицини, які у професійній діяльності зорієнтовані на ліквідацію негативних наслідків постійного погіршення стану здоров'я населення. Лікар сімейної медицини має бути фахово зорієнтованим не лише на проведення лікувальної діяльності, а й на постійну виховну роботу зі своїми пацієнтами, які належать до різних вікових категорій та потребують психолого-педагогічного налаштування на відповідальне ставлення до свого здоров'я як визначальної людської цінності. Шляхи застосування здоров'язберігальних технологій стосовно різних вікових і професійних категорій людей досліджували значна кількість науковців [1-3, 6, 12, 13]. Проте, незважаючи на широкий спектр досліджень, проблема використання здоров'язберігальних педагогічних технологій з профілактичною метою у професійній діяльності фахівця сімейної медицини є недостатньо розробленими як теоретичні так і практичні її компоненти. На сьогодні вченими констатується значне погіршення стану здоров'я всіх поколінь українців, особливо молоді. Вступаючи до школи, 80 % дітей мають порушення соматичного здоров'я. Захворюваність на розлади психіки і поведінки за останні роки зросла на 8 %, кількість дітей із хворобами нервової системи й органів чуттів становить 1,3 млн. осіб. Загострюється проблема соціальної адаптованості молоді. Науковці називають низку негативних факторів, пов'язаних із низьким рівнем мотивації до здорового способу життя та культури здоров'я у значної частини населення України. В матеріалах Міністерства охорони здоров'я зазначається, що основну частку відповідальності за попередження захворюваності та зміцнення здоров'я несе первинна медико- санітарна допомога, побудована на засадах загальної практики-сімейної медицини. Однак, навчання спеціальності часто проводять фахівці, які самі не практикують сімейну медицину і переважно є «вузькими» спеціалістами. Такий спрощений підхід спричиняє недовіру до цього напрямкау медицини як з боку медичних працівників, так і суспільства в цілому. З досвіду інших країн відомо, що переважну більшість проблем здоров'я людини можна вирішувати засобами реальної профілактики захворювань і пропагуванням здорового способу життя, які, за невеликих витрат, дозволяють економити значні суми на лікуванні. При цьому, варто зазначити що: у процесі валеологізації первинної ланки охорони здоров'я необхідно, ґрунтуючись на загальнонаукових та педагогічних підходах, творчо використовувати напрацьовані педагогікою технології здоров'язбереження для різних вікових категорій населення. Саме тому розвиток валеологічно зорієнтованої сімейної медицини і первинної медико-санітарної допомоги став для багатьох країн виходом із кризової ситуації. Такий підхід був підтриманий і ВООЗ, в головному стратегічному документі «Здоров'я для всіх у ХХІ столітті» (2004). Всесвітня організація охорони здоров'я визначила характеристики сімейної медицини, які мають, на нашу думку, потужний виховний потенціал:

1. Загальність медичної допомоги, вирішення проблем зі здоров'ям усього населення, яка має бути легкодоступною з мінімальною втратою часу.

2. Безперервність і тривалість виховного впливу орієнтованість на особистість пацієнта.

3. Комплексність діяльності сімейного лікаря, його ставлення до людини на основі холістичного (цілісного) підходу з урахуванням фізичного і психологічного стану, соціального оточення, умов життя і праці, ставлення до свого здоров'я, переконань тощо.

4. Координація передбачає, що сімейний лікар є для пацієнта координатором і провідником в системі охорони здоров'я.

5. Співробітництво - одна із найважливіших характеристик професійної діяльності сімейного лікаря, який має бути готовим співпрацювати з працівниками лікарень, центрів здоров'я, соціальних служб, навчальних закладів, делегуючи їм піклування про своїх пацієнтів з відповідною повагою до компетентності інших фахівців.

6. Сімейна медицина вирішує проблеми індивідів у контексті їхніх сімейних обставин, соціальної і культурної мережі, а також умов, у яких вони живуть і працюють.

7. Орієнтація на громаду передбачає участь сімейного лікаря у вирішенні питань громадського здоров'я. Проблеми пацієнта мають розглядатися крізь призму його життя в спільноті. Зарубіжний досвід виходу з медико-соціальних криз свідчить про необхідність наближення медичної допомоги безпосередньо до родини, об'єднання на рівні родини елементів лікування та профілактики, медичної, психологічної та соціальної допомоги. Сімейний лікар, як це відбувається у багатьох розвинутих країнах світу, має виховувати родину в цілому. На перше місце тут має бути поставлено валеологічно зорієнтовану профілактику поширених захворювань у дорослих і дітей, динамічне спостереження за здоров'ям пацієнтів. Необхідно констатувати, що в Україні нині сформувалося соціальне замовлення суспільства на професійну підготовку фахівця сімейної медицини як лікаря особливої категорії, у зв'язку з цим до професійних обов'язків якісно нового спеціаліста - лікаря загальної практики або сімейного лікаря - входить вирішення медичних питань одночасно із наданням кваліфікованих рекомендацій з питань соціальної, правової, профілактичної і реабілітаційної допомоги, використання ефективних різновікових технологій здоров'язбереження та фізичного виховання. У фахівця із сімейної медицини є унікальна можливість застосовувати превентивні міри на ранньому етапі патологічних змін. У цьому аспекті у процесі підготовки фахівця сімейної медицини мають бути використаними напрацювання комплексного та системного наукових підходів, коли набір обраних ним методів цілеспрямованого впливу на здоров'язбереження конкретної сім'ї розглядається як система у чіткій взаємодії і нерозвиненості її компонентів. Отже, сімейний лікар - це продовжувач традицій лікаря широкого профілю, але на якісно новому рівні, у якого отримають лікувально- діагностичну й профілактичну допомогу 70-90% пацієнтів. Тому, крім медичних навичок, сімейному лікарю необхідне володіння технікою спілкування, знання прийомів педагогічної взаємодії та основ психотерапії, технологій здорового способу життя. Питання формування готовності майбутнього фахівця сімейної медицини до реалізації здоров'язберігальних освітніх технологій у професійній діяльності належить до актуальних проблем сучасної професійної освіти. Як свідчить аналіз наукових досліджень в означеній галузі, нині у вищих медичних навчальних закладах підготовка майбутніїх фахівців сімейної медицини здійснюється на основі інноваційних підходів. Однак, процес набуття медичних знань, умінь і навичок щодо організації життєдіяльності на етапі професійної підготовки має низку невідповідностей, подолання яких становить теоретичний і прикладний інтерес. Виявлено суперечності, зокрема між:

-- соціокультурними перетвореннями у системі вищої медичної освіти, її зорієнтованістю на європейські стандарти у підготовці фахівців;

-- рівнем розробленості підходів до культивування здорового способу життя у світовій соціальній практиці, науці, підготовці фахівця сімейної медицини і недостатньою теоретичною та методичною обґрунтованістю їх упровадження в навчально-виховний процес;

-- соціальними потребами у вихованні здорового покоління і недостатнім рівнем усвідомлення майбутніми фахівця сімейної медицини значення набуття знань, умінь і навичок формування здорового способу життя свого та інших людей;

-- потребами оновлення системи професійної підготовки сімейного лікаря, невід'ємним складником якої є вивчення здоровязберігальних технологій і недостатньою дослідженістю теоретичних та методичних основ підготовки фахівців сімейної медицини;

-- рівнем розробленості сучасних здоров'язберігальних технологій і їхнім недостатнім практичним впровадженням у навчальний процесс.

Як наслідок, випускники медичних закладів часто не підготовлені до реалізації суспільно важливого завдання виховання здорового покоління, не здатні організувати виховний процес на основі здоров'язберігальних технологій, недостатньо дбають про своє здоров'я і не дотримуються здорового способу життя. Значною мірою це зумовлено тим, що майбутні фахівці сімейної медицини не усвідомлюють професійної й особистісної значущості періоду навчання у медичному вузі як етапу опанування змістом майбутньої професійної діяльності, важливим складником якого є набуття знань і досвіду вдосконалення своєї життєдіяльності на засадах здорового способу життя. Тому зміст людинознавчих природничих дисциплін, який включає навчальну інформацію щодо збереження і зміцнення здоров'я, формування здорового способу життя, засвоюється студентами переважно на формальному рівні, а відтак знижується загальна ефективність підготовки майбутніх фахівців сімейної медицини.

У практиці професійної освіти педагогічна технологія функціонує на трьох рівнях: загальнопедагогічному, предметному, модульному або локальному. У зв'язку з цим, на думку І. Дичківської [5], М. Кларіна [7], О. Пехоти [10] , правомірним є розмежування таких понять, як «освітня технологія», «технологія освіти», «технологія в освіті», «педагогічна технологія», «технологія навчання», «технологія виховання» тощо. Заслуговує на увагу підхід І. Дичківської [5], О. Пехоти [10] , на думку яких, освітні технології відображають стратегію розвитку освітнього простору; тактику їх реалізації в навчально-виховному процесі за наявності певних умов; технології навчання моделюють цілі, зміст, методи, форми й засоби відповідного процесу дидактичного або виховного. Аналіз наукових джерел із теми дослідження дозволив дійти висновку, що сьогодні в науковому обігу співіснують понад 300 формулювань поняття «педагогічна технологія». Групуючи їх, ми враховували те, що в сучасній педагогічній науці та практиці педагогічна технологія функціонує в трьох вимірах наукознавчому, процесуально-описовому та процесуально-дієвому. У наукознавчому контексті педагогічна технологія розглядається як нова галузь педагогічного знання, предметом якої є педагогічні технології. У процесуально-описовому контексті педагогічна технологія розглядається як модель [4, 8], алгоритм, конструкція, стратегія [5], проект [14] навчально-виховного процесу, що розроблена відповідно до основних положень технологічного підходу.

Інший підхід до визначення критеріїв технологічності як вихідних положень розробки педагогічної технології зустрічаємо в працях Г. Селевка [11], Т. Шамової [15] :

- технологія має розроблятися у межах певної педагогічної концепції (критерій концептуальності);

- як системотворчий компонент технології мають розглядатися цілі, згідно з якими необхідно визначати всі інші її складові (критерій цілеспрямованості);

- необхідною вважається відповідність організаційної складової технології її цільовому компонентові (критерій оптимальності);

- технологія має містити діагностичні процедури, за допомогою яких можна визначити ступінь досягнення запланованих цілей у будь-який проміжок часу (критерій діагностичності);

- впровадження технології має забезпечити досягнення запланованих результатів усіма учасниками навчально-виховного процесу (критерій надійності).

Одним із найважливіших завдань педагогічної технології як галузі наукового знання є визначення її структури. З-поміж конструктивних підходів до його розв' язання відзначимо підходи Т. Гришиної [4], І. Дичківської [5], І. Прокопенка [9], Г. Селевка [11] .

Відомі українські вчені такі як І. Прокопенко [9] та ін. вважають за доцільне виокремлювати в структурі педагогічної технології такі складові, як: організаційні форми, навчально-виховний процес, викладачів і засоби навчання. Узагальнення результатів наукових пошуків учених, уможливило висновок про доцільність віднесення до структури педагогічної технології таких компонентів: концептуальної основи, цільового змістового, процесуально-діяльнісного, контрольно-коригувального й оцінно-результативного. Цієї структури доцільно дотримуватися, визначаючи компоненти здоров'язберігальних педагогічних технологій. За сутнісними властивостями та інструментально значущими характеристиками вченими виокремлюються такі класи педагогічних технологій: за філософською основою; за рівнем використання; за провідним фактором психічного розвитку особистості людини; за науковою концепцією засвоєння досвіду; за орієнтацією на особистісні структури; за характером змісту; за типом організації управління пізнавальною діяльністю; за позицією дитини в навчально-виховному процесі й ставленням до неї дорослих; за методами навчання. Виникнення другого напряму пов'язане із залученням фахівців сімейної медицини до створення і реалізації освітніх програм формування здорового способу життя дорослих людей різних вікових категорій.

Узагальнення досліджень, у яких порушуються питання збереження здоров'я студентів вищих медичних навчальних закладів у процесі навчання, дало змогу виокремити третій напрям дослідницьких інтересів науковців і практиків. Виникнення четвертого напряму досліджень пояснюється усвідомленням ученими важливості для фахівця сімейної медицини, про забезпечення здорової життєдіяльності у своїй життєвій практиці як умови ефективної реалізації професійних завдань. Дослідження процесу становлення питань формування здорового способу життя як психолого-педагогічної проблеми сприяло виявленню вектора розвитку наукової думки в напрямі розроблення мотиваційно-вольових стратегій її розв'язання. Вивчення реального способу життя майбутніх фахівців сімейної медицини дало змогу з'ясувати, що проблему формування здорового способу життя студентів медичних закладів шляхом освіти, до кінця не вирішено.

Пошук логіки теоретичного обґрунтування моделі формування здорового способу життя у майбутніх фахівців сімейної медицини в процесі вивчення природничих наук визначив його алгоритм: від з'ясування специфіки педагогічної діяльності до визначення мети професійної підготовки студентів, далі до виявлення її основних процесуальних умов, потім до пошуку її основного «технологічного» засобу і нарешті, переосмислення під цим кутом традицій професійної підготовки, що склалися на теперішній час у вищих медичних навчальних закладах. Засвоєння майбутніми фахівця сімейної медициними знань у галузі формування, збереження і зміцнення здоров'я розглядається нами як вид діяльності, мета якої освоєння студентами об' єктивованого досвіду людства з культивування здорового способу життя і осмислення суб'єктивного досвіду, що органічно вплітається в контекст їхньої життєдіяльності і професійного становлення, є засобом розвитку особистості.

В основу побудови моделі до розуміння формування здорового способу життя сімейних лікарів як складного виду діяльності, що включає:

- формування саморегуляції діяльності. У результаті цього розвиваються психолого- мобілізаційні процеси, здатність керувати ними;

- засвоєння студентами філософської, методологічної, історичної, теоретичної інформації в галузі формування, збереження і зміцнення здоров'я;

- оволодіння способами використання одержаної інформації для правильного вибору оздоровчих систем, з урахуванням норм здорового способу життя;

- оволодіння формами, засобами і методами збереження і зміцнення здоров'я свого та інших. здоров'язберігаючий освітній лікар медицина

При визначенні перспективних напрямів формування здорового способу життя у майбутніх фахівців сімейної медицини має існувати настанова на досягнення способів раціоналізації (корекції) повсякденної життєдіяльності, критерієм якої є не кінцевий результат. Нове бачення ролі медицини як валеологічно зорієнтованого профілактичного процесу потребує вдосконалення підходів до розв'язання проблеми професійної підготовки фахівців сімейної медицини у якій буде визначатися як його фаховою обізнаністю, ставленням до здоров'я свого й інших.

Аналіз наукових джерел із теми дослідження дозволив дійти висновку про співіснування найрізноманітніших пояснень термінів «педагогічна технологія», «здоров'язберігальні технології» та про невизначеність таких ключових понять як «готовність майбутнього фахівця сімейної медицини до реалізації здоров'язберігальних освітніх технологій» і «формування готовності майбутнього фахівця сімейної медицини до реалізації здоров'язберігальних освітніх технологій».

Література

1. Vashchenko O. «Tianshi» - kliuch k zdoroviu, kliuch k uspekhu. 2. Rostov na Donu: Feniks; 2004. 154 s.

2. Vashchenko O. Hotovnist vchytelia do vykorystannia zdoroviazberihaiuchykh tekhnolohii u navchalno-vykhovnomu protsesi. Zdorovia ta fizychna kultura. 2006; 8:1-6.

3. Vashchenko O. Zdoroviazberihaiuchi tekhnolohii v zahalnoosvitnikh navchalnykh zakladakh. Dyrektor shkoly. 2006; 20:12-15.

4. Hryshyna TV. Osvitnia tekhnolohiia yak obiekt metodychnoi roboty. Kharkiv: Osnova; 2003. 96 s.

5. Dychkivska IM. Innovatsiini pedahohichni tekhnolohii [navchalnyi posibnyk]. Kyiv: Akademvydav; 2004. 352 s.

6. Donchenko VI. Osoblyvosti formuvannia hotovnosti studentiv vyshchykh medychnykh navchalnykh zakladiv do vykorystannia zdoroviazberezhuvalnykh tekhnolohii. Ridna shkola. 2015; 1-2: 70-73.

7. Klarin MV. Pedagogicheskaia tekhnologiia v uchebnom protcesse: Analiz zarubezhnogo opyta. Moskva: Znanie; 1989. 75 s.

8. Monakhov VM. Tekhnologicheskie osnovy proektirovaniia i konstruirovaniia uchebnogo protcessa. Volgograd: VGU; 1995. 204 s.

9. Prokopenko IF, Yevdokymov VI. Pedahohichna tekhnolohiia. Kharkiv: Osvita; 1995. 105 s.

10. Piekhota OM. Indyvidualizatsiia profesiino-pedahohichnoi pidhotovky vchytelia [avtoreferat]. Kyiv; 1997. 52 s.

11. Selevko GK. Sovremennye obrazovatelnye tekhnologii [uchebnoe posobie]. Moskva: Narodnoe obrazovanie; 1998. 256 s.12. Smirnov NK. Zdorovesberegaiushchie obrazovatelnye tekhnologii v sovremennoi shkole. Moskva: APK i PRO; 2002. 121s.

13. Smirnov NK. Zdrovesberegaiushchie obrazovatelnye tekhnologii i psikhologiia zdorovia v shkole. Moskva:ARKTI;2003. 270 s.

14. Smoliuk IO. Rozvytok pedahohichnykh tekhnolohii u vyshchykh zakladakh osvity Ukrainy [avtoreferat]. Kyiv; 1999. 35 s.

15. Shamova TI, redaktor, Davidenko TM, Shibanova GN. Upravlenie obrazovatelnymi sistemami [uchebnoe posobie]. Moskva: Akademiia; 2002. 384 s.

Размещено на Allbest.ru