Особливості санаторного етапу реабілітації хворих інфарктом міокарда

На стаціонарному етапі реабілітації хворі ІМ проходять послідовно IV сходинки активності. У санаторії, куди вони далі переводяться, хворі як би «затримуються» на IV сходинці активності. Це необхідно для адаптації хворих до нових умов. Тривалість цієї адаптації тим довша, чим вищий клас важкості хворого.

Санаторні сходинки активності -- V, VI і VII. Основний зміст програми фізичної реабілітації на санаторному етапі становлять такі форми ЛФК, як лікувальна гімнастика (ЛГ) й тренувальна ходьба. Однак не можна обмежувати ЛФК тільки цими видами тренувальних навантажень. Залежно від досвіду санаторію, місцевих умов, сезону року в програму реабілітації слід включати й такі форми ЛФК, як дозовані тренування на тренажерах (зокрема, на велотренажерах), дозований біг, плавання, ходьбу на лижах, спортивні ігри. Провідним орієнтиром у виборі тренувальних навантажень, і їх дозування є максимально припустимі під час тренувань значення частоти серцевих скорочень (ЧСС) і тривалість «пікових» навантажень [9, с. 21-22].

Однак є хворі, у яких ЧСС не може служити орієнтиром у визначенні толерантності до різних фізичних навантажень. До них відносяться хворі з вираженою брадикардією або тахікардією, з недостатністю кровообігу, з миготливою аритмією, з атріовентрикулярною блокадою, зі штучним водієм ритму й, нарешті, особи, що вживають Р-блокатори, кордарон і серцеві глікозиди. У цієї групи хворих адекватність реакції на різні форми ЛФК враховується за даними клінічної оцінки й результатам реєстрації електрокардіограми в динаміці.

ЛГ у санаторії виконують груповим методом. У заняття включають вправи для всіх м'язових груп і суглобів у поєднанні з ритмічним диханням, вправи на рівновагу, увагу, координацію рухів і розслаблення. Складність і інтенсивність застосовуваних вправ зростає від сходинки до сходинки.

Фізичне навантаження може бути підвищене за допомогою впровадження вправ із предметами (гімнастичні ціпки, булави, гумові й набивні м'ячі, обручі, гантелі й ін.); вправ на снарядах (гімнастична стінка, лавка), використання циклічних рухів (різні види ходьби, повільний біг підтюпцем) і елементів рухливих спортивних ігор.

Після заключного розділу заняття показані елементи аутогенного тренування, що сприяють повноцінному відпочинку, заспокоєнню й цілеспрямованому самонавіюванню.

Виконання ЛГ з елементами аутогенного тренування, зацікавлює хворого різноманітністю вправ, навчає вправам за найбільш доцільною схемою в домашніх умовах, знайомить із лікувальним самонавіюванням. Інструктор ЛФК, реабілітолог при цьому повинен мати чіткий план проведення ЛГ щодня й на весь курс лікування хворого в санаторії.

Існують зразкові комплекси вправ для хворих ІМ, що перебувають на різних ступенях активності.

На V сходинці активності хворим призначають дозовану тренувальну ходьбу (до 1 км в 2-3 прийоми). Орієнтовно темп ходьби не повинен перевищувати 80 кроків у хвилину.

Крім дозованої по темпу й відстані тренувальної ходьби, хворим рекомендується прогулянкова ходьба в 2-3 прийоми загальною тривалістю до 2-21/2 години. Безумовно, темп прогулянкової ходьби повинен бути менший, ніж тренувальної приблизно на 10 кроків в 1 хв [6, с. 392-393].

Обов'язковим елементом режиму рухової активності в санаторії є тренування підйому по сходах (до 3-го поверху в темпі одна сходинка за 2 с). Ходьба по сходах має не тільки тренувальне значення, але й важливе прикладне -- після повернення із санаторію хворі повинні вміти долати в побуті піший підйом на 4-5-й поверх.

Доповнюють режим рухової активності на V сходинці малорухомі ігри на дозвіллі (шахи, шашки, крокет).

На VI сходинці режим рухової активності у хворих ускладнюється як за рахунок інтенсифікації тренувальних, так і побутових навантажень.

Тривалість фізичного навантаження тренувального рівня, повинна становити від 3 до 6 хв. Вибір саме такої тривалості обумовлений тим, що короткі періоди посиленого фізичного напруження (менше 3 хв) не в змозі стимулювати компенсаторні процеси, а тривалі (більш 5-6 хв) можуть викликати робочу гіпоксію міокарда різної, у тому числі небезпечної виразності. Навантаження пікового значення ЧСС на VI сходинці активності за своїми енерготратами відповідає 2-3 метаболічним одиницям [8, с. 113-115].

Більшість хворих задовільно переносить програму VI сходинки й може перейти до освоєння програми наступної сходинки. Виключення становлять лише хворі III класу важкості, більшості з яких навантаження VII сходинки активності не показане.

Програма VII сходинки активності досить навантажувальна і відноситься до тренувального режиму.

У санаторії рекомендуються тренування в теплому басейні. Спочатку це просте перебування в теплій воді з мінімальними рухами кінцівками, потім -- вільне плавання й пізніше виконання вправ у воді. Заняття в басейні повинні проводитися під суворим контролем ЧСС, артеріального тиску, електрокардіограми.

На цьому етапі основне значення мають навантаження, виконувані в аеробному режимі. Поступово в заняття ЛГ для хворих Ш ФК вводяться короткочасні (від 1 до 3-4 хв сумарно) піки аеробно-анаеробних і анаеробних навантажень. Потужність навантажень для № ФК рекомендується мало- і средньоінтенсивна; для осіб, віднесених до ФК Ш-ГУ, рекомендуються малоінтенсивні тренування. Перевід пацієнтів з одного ступеню активності на інший на етапі санаторного відновлювального лікування здійснюється при хорошій переносимості фізичних навантажень попереднього ступеню. На VII ступінь активності переводяться пацієнти ФК I-]! і рідше - ФК III [10, с. 1645-1646].

ЛФК на санаторному етапі основний, але не єдиний метод реабілітації. Вона застосовується в 96% хворих. Певну роль при реабілітації відіграють такі специфічні курортні фактори, як бальнео-, фізіотерапія, кліматотерапія й лікувальний масаж.

Лікувальний масаж застосовують в 55,2% хворих, фізіотерапію в 11,16% в основному при супутніх захворюваннях (дегенеративні зміни шийного й грудного відділів хребта з явищами радикулалгії, плечелопатковий синдром, міалгії). При порушеннях сну, невротичних станах використовують електросон [1, с. 63-64].

Під впливом дециметрохвильової терапії поліпшується мікроциркуляція, кровопостачання тканин, активізуються обмінні процеси й прискорюється процес регенерації в ушкоджених тканинах.

Застосування дециметрохвильової терапії у хворих ІМ може сприяти зменшенню нападів стенокардії, підвищенню толерантності до фізичних навантажень, покращенню скоротливої здатності міокарду.

Дециметрохвильову терапію застосовують у хворих I, II і III ФК, починаючи з V сходинки реабілітації (з 5-7-го дня перебування в санаторії).

Рекомендуються штучні вуглекислі, сірководневі, радонові, кисневі і йодобромні ванни. У хворих ІМ найбільш вивчений вплив вуглекислих ванн. Основна діюча речовина їх -- розчинена вуглекислота. Проникаючи через шкіру, вона впливає на дихальний і судинний центри, підвищує тонус блукаючого нерва, викликаючи сповільнення й поглиблення дихання, збільшення легеневої вентиляції, сповільнення ЧСС, подовження діастоли. Крім того, існує здатність вуглекислого газу проникаючого через шкіру у внутрішні середовища, знижувати чутливість адренорецепторів коронарних судин до дії адренергічних речовин. Вуглекислота діє на центральну й периферичну гемодинаміку, виявляючи судинорозширюючий вплив на дрібні судини артеріального русла («периферична вазодилатація») і підвищуючи тонус венозних судин, що приводить до «розвантаження» серця (зниження периферичного опору), підсилюючи роботу серця внаслідок підвищеного венозного відтоку [3, с. 4-5].

Висновки

Таким чином, термін перебування хворих ІМ на доліковуванні в санаторіях не є оптимальним для всіх хворих. Більш доцільно було б мати якісь коливання в тривалості перебування в санаторії в залежності від класу важкості хворого, особливостей перебігу хвороби й адаптації його до різних сходинок санаторної програми реабілітації. Однак такої можливості в теперішній час немає, тому необхідно диференціювати строки тривалості окремих сходинок активності залежно від класу важкості хворих, що й передбачено в програмі реабілітації.

На післялікарняному періоді реабілітації необхідно акцентувати увагу на відновлення функції серцево-судинної системи шляхом включення механізмів компенсації кардіального й екстракардіального характеру, підвищення толерантності до фізичних навантажень, вторинну профілактику ІХС, проведення побутової, соціальної й професійної реабілітації, створення умов для зниження доз лікарських засобів, поліпшення якості життя хворих.

Список використаних джерел

1. Долецкий А. А., Свет А. В. Кардиореабилитация. М.: Медицинское информационное агентство, 2016. 240 с.

2. Кардиореабилитация / под ред. Г П. Арутюнова. М.: МЕДпресс-информ, 2014. 336 с.

3. Клеменков С. В., Давыдова О. Б., Клеменкова Ж. Е., Макушкин А. К. Влияние углекислых ванн на физическую работоспособность и экстрасистолию

больных ишемической болезнью сердца со стабильной стенокардией. Вопр. курортологии, физиотерапии и лечебн. физ. культуры. 1995. № 4.

С.3-5.

4. Клинические рекомендации по кардиологии / под ред. Ф. И. Белялова. М.: ГЭОТАР-Медиа, 2017. 288 с.

5. Поздняков Ю. М., Красницкий В. Б. Неотложная кардиология. М.: Бином, 2013. 464 с.

6. Рамракха П., Хилл Дж. Справочник по кардиологии. М.: ГЭОТАР-Медиа, 2010. 592 с.

7. Швед М. І., Левицька Л. В. Сучасні стратегії лікування та реабілітації хворих на інфаркт міокарда. К.: Медкнига, 2015. 152 с.

8. Якушин С. С. Инфаркт миокарда. М.: ГЭОТАР-Медиа, 2010. 226 с.

9. Koenig W. Atherosclerosis involves more thanjust lipids: focus on inflammation. Eur. Heart J. 1999. Vol. 1 (Suppl. T). P. 19-26.

10. Rosenson R. S., Tangney С. С. Antiatherothrombotic properties of statins:

implications for cardiovascular event reduction. JAMA. 1998. Vol. 279.P.

1643-1650.

Размещено на Allbest.ru