Комплексна фізична реабілітація при остеохондрозі грудного відділу хребта у відновлювальному періоді

Кожна м'язова група має представництво в центральній нервовій системі. З іншого боку, роздратування будь-яких ділянок рухової зони кори головного мозку викликає скорочення відповідних м'язів. Тому за відсутності активних рухів за допомогою фізичних вправ можна досягти збудження відповідних рухових центрів. Багатократне систематичне повторення пасивних вправ підтримує функціональний стан відповідних їм рухових кліток кори великих півкуль головного мозку. Функціональний стан рухових клітин мозку посилюється, якщо на зміну пасивним приходять активні вправи [32;49;50].

Особливе значення для тонізуючого впливу фізичних вправ мають і гуморальні зрушення. Вони полягають в тому, що хімічні сполуки, що утворюються в організмі (гормони, ферменти), а також іони калію, кальцію і інші, потрапляючи в кров, змінюють функції органів і систем. Крім того, вони впливають на тканинні рецептори і нервові центри, змінюючи їх стан. У свою чергу, нервова система впливає на вироблення гормонів. Фізичні вправи надають тонізуючу дію на організм таких хворих, стимулюючи роботу залоз внутрішньої секреції, і покращуючи водно-сольовий обмін. Спеціальними фізичними вправами можна добитися запобігання утворення спайок або їх розтягання [9;26].

Симптоми ОХ грудного відділу хребта неврологічного характеру можуть супроводжуватись розвитком млявих парезів і паралічів групи м'язів, за які відповідає окремий нерв. Відсутність руху в м'язах приводить до глибоких біохімічних змін в них. В результаті швидко розвиваються атрофія м'язових волокон і деструктивні зміни в них. М'яз втрачає свої основні функціональні властивості - скоротність і силу. При цьому втрачаються еластичність і тонус м'язів. При виконанні фізичних вправ посилюються обмінні процеси безпосередньо в м'язах, покращується їх кровопостачання [29;30].

Механізм трофічної дії фізичних вправ. Цей механізм має провідне значення, оскільки у нервовій системі відбуваються запальні і дегенеративно-дистрофічні зміни (в корінцях спинномозкових нервів і нервових стволах). Розсмоктування запалення і виведення продуктів розпаду при дегенеративно-дистрофічних процесах неможливе без посилення кровообігу нервової системи (головного мозку, спинного мозку, спинномозкових корінців і нервових стволів), а також тканин, що розташовані поблизу вказаних органів нервової системи.

Фізичні вправи проявляють трофічну дію також при усуненні м'язової напруги, що спостерігається при синдромах ОХ хребта. М'язова напруга супроводжується зменшенням просвіту артеріол і погіршенням кровопостачання м'язів, що залучені до патологічного процесу. При прогресі захворювання частина м'язових волокон піддається дегенеративному переродженню. Крім того, напруга м'язів попереку при остеохондрозі хребта підсилює компресію залучених в патологічний процес корінців спинномозкових нервів, тим самим, посилюючи клінічний прояв захворювання [31;49].

Фізичні вправи, що направлені на розслаблення відповідної групи м'язів, сприяють поліпшенню їх кровопостачання. При усуненні м'язової напруги розширюється просвіт судин, посилюються крово- і лімфоток, обмінні процеси в м'язах. Крім того, розслаблення м'язів грудного відділу хребта при ОХ зменшує компресію корінців спинномозкових нервів, покращуючи крово- і лімфоток в них, тим самим, сприяючи ліквідації запальних явищ і поліпшенню кровообігу не лише у самих м'язах, але і в тканинах хребта, перешкоджаючи прогресу в ньому дегенеративно-дистрофічних процесів.

Механізм формування компенсації (компенсаторний). Лікувальна дія фізичних вправ виявляється також у формуванні компенсації (заміщення втрачених функцій), що є біологічною захисною властивістю організму. Порушені функції можуть заміщатися як пасивною, так і свідомо формованою компенсацією, причому мимовільні компенсації не завжди є доцільними. Прикладом доцільної мимовільної компенсації можуть бути захисні пози хворого в гострому періоді остеохондрозу хребта. При стиханні болів постава у хворих нормалізується [49;51].

Такі, вищевказані, тимчасові компенсації часто направлені на поліпшення і підтримку мимовільних. Прикладом тимчасової свідомо формованої компенсації при остеохондрозі хребта є підтримка вимушених поз хворого.

Порушення незворотного характеру формують постійні компенсації, які необхідно систематично підкріплювати і удосконалювати. Прикладом постійної свідомо формованої компенсації при ОХ є зміцнення м'язового корсета тулуба.

Механізм нормалізації функції. У відновленні порушених функцій головну роль грає нормалізація нервових процесів. Фізичні вправи надають потужну дію на всі відділи рухового апарату - пропріорецептори, провідні шляхи, рухові зони ЦНС. Процеси, що відбуваються в ЦНС, і міра їх нормалізації, є віддзеркаленням процесів відновлення функцій рухового апарату. І навпаки, відновлення функції м'язів з парезом сприяє нормалізації процесів в ЦНС [31;34;49].

Нормалізація процесів, яку можна відслідкувати при невритах стає віддзеркаленнямвідновлення функції нервів кінцівок. У початковому періоді лікування за відсутності скорочень м'язів пасивні фізичні вправи направлені на підтримку функціонального стану відповідних рухових областей ЦНС. Цьому сприяють також ідеомоторні вправи і вправи щодо стимуляції активних рухів.

Відновлення активних рухів зобов'язує підбирати фізичні вправи так, щоб, при можливості, збільшити потік імпульсів від пропріорецепторів паретичних м'язів для посилення вогнища збудження, що виникає в ЦНС. Відновлення активних рухів забезпечує подальше посилення потоку імпульсів від пропріорецепторів і, тим самим, сприяє підтримці оптимального збудження в рухових центрах. Максимальний потік пропріорецептивних імпульсів поступає в ЦНС при виконанні вправ з оптимальним опором. Відновлення сили паретичной групи м'язів і функцій хворої кінцівки свідчить про нормалізацію кіркових процесів [31;34].

2.2.2 Мета, завдання, засоби, форми, методи і методики лікувальної фізичної культури при остеохондрозі грудного відділу хребта у відновлювальному періоді

Основною метою лікування ОХ грудного відділу хребта у відновлювальному періоді є усунення залишків больового синдрому, оскільки його наявність впливає на результат реабілітації. ЛФК при ОХ грудного відділу хребта використовують з урахуванням результатів, досягнутих при реабілітації в гострому та підгострий періоді хвороби.

В гострому періоді (5-7 днів) ЛФК заборонено. Підгострий період триває в середньому 30 днів. У підгострому періоді виділяють два рухових режими ЛФК - щадний та відновлювальний.

Щадний руховий режим. За таким режимом займаються хворі, у яких біль в спокою зменшується у порівнянні з гострим періодом, м'язове напруження знижується, вимушені пози згладжуються. З хворими, що займаються за щадним режимом, фахівці ЛФК мають справу при стаціонарному та домашньому лікуванні, рідше - у кабінетах ЛФК поліклінік [22;46].

Відновлювальний руховий режим підгострого періоду. На відновлювальному руховому режимі займаються хворі, яких біль в спокою не турбує, але він виникає при рухах, що пов'язані з натяжінням утягнутих у процес корінців і нервових стовбурів. У хворих, які займаються на відновлювальному руховому режимі, йде процес відновлення порушених функцій. Режим скінчується повним або неповним клінічним одужанням [25;33].

Завдання ЛФК на відновлювальному руховому режимі:

- ліквідація запалення та компресії у ділянці грудних спинномозкових корінців;

- нормалізація трофіки тканин в грудній ділянці та тканинах грудної клітини;

- усунення периневральних спайок;

- адаптація хворого до динамічного навантаження на тулуб під час рухів [26;45].

Форми ЛФК на відновлювальному руховому режимі:

- заняття ЛГ;

- ранкова гігієнічна гімнастика (РГГ);

- самостійні заняття;

- дозована ходьба;

- прогулянки.

Засоби ЛФК на відновлювальному руховому режимі:

- статичні та динамічні дихальні вправи;

- вправи на розслаблення м'язів грудної клітини;

- динамічні загальнорозвиваючі вправи для тулуба;

- вправи на координацію рухів;

- змішані виси на гімнастичній стінці;

- ходьба.

При виконанні змішаних висів необхідно враховувати прояви болю у хребті. Якщо біль з'являється під час розгинання хребта, то вис треба здійснювати у положенні хворого обличчям до гімнастичної стінки, а якщо біль з'являється під час згинання хребта, то вихідне положення - спиною до стінки [26;31;45]. Вправи на розслаблення м'язів грудної клітини виконуються у вихідному положенні хворого лежачи на спині або стоячи, в положенні стоячи верхні кінцівки необхідно фіксувати на будь-якій опорі (на поясі, на спинці стільця, на гімнастичній стінці) [41;46,49].

Вправи динамічного характеру для верхніх та нижніх кінцівок проводяться у вихідному положенні лежачи на спині, на боці, в колінно-ліктьовому положенні та стоячи з опорою для верхніх кінцівок. Вправи на координацію рухів проводять у різних вихідних положеннях. З метою ліквідації або профілактики периневральних спайок, використовуються вправи на протягнення та розтягнення грудного відділу у вихідному положенні хворого стоячи в колінно-ліктьовому або колінно-кистьовому положенні, а також лежачи на спині. Вправи для тулуба (у грудному відділі) необхідно виконувати у вихідному положенні сидячи та стоячи з фіксацією верхніх кінцівок на опорі (на гребнях клубкової кістки або на спинці стільця). Зазначені вправи треба виконувати плавно, у повільному темпі.

Вихідне положення лежачи на спині та стоячи, призначаються короткочасні (1-2 секунди) статичні напруження м'язів нижніх кінцівок та сідничної ділянки, а також динамічні вправи для суглобів верхніх кінцівок та хребта [4;28]. Темп виконання вправ повільний та середній. Тривалість заняття 35-40 хвилин (див. Додаток А. Компл.А1).

2.3 Лікувальний масаж при остеохондрозі грудного відділу хребта

При ОХ грудного відділу хребта масаж покращує лімфо- та кровообіг у м'язах і на місці деструктивно - дегенеративних змін у хребті, надає знеболювальну та розсмоктувальну дію, нормалізує м'язовий тонус, збільшує силу м'язів. Застосовують масаж в підгострий стадії захворювання [5;6;11].

Показаннями для призначення масажу в даному випадку є:грудний радикуліт інфекційної та токсичної етіології; дегенеративні зміни у ділянці грудних дисків і хребців - дископатії, спондильози, спондилоартрити тощо; грудний радикуліт посттравматичного походження і внаслідок перевантажень грудного відділу хребта, запальних процесів у порожнині грудної клітини, при порушенні вегетативної іннервації тощо.

Проводячи масажну процедуру слід враховувати, що хребет -це єдина функціональна біологічна система. Згідно анатомічній будові більшість паравертибральних м'язів об'єднує 2-3 його відділи. Тому при ОХ будь-якої локалізації слід проводити масаж за всією довжиною хребта від крижня до потилиці, приділяючи основну увагу ураженим ділянкам [12;36].

Пропонована методика масажу умовно розділена на основну і спеціальну частини.

Завданням основної частини процедури є:

- стимуляція крово- та лімфообігу у грудній ділянці;

- зменшення болю;

- зміцнення гіпотрофічних м'язів задньої поверхні тулуба;

- зниження тонусу напружених довгих м'язів спини.

План масажу: дія на паравертебральні зони всіх спинномозкових сегментів від тих, що пролягають нижче до вище розміщених і рефлексогенні зони грудної клітки; масаж м'язів спини, ребрових дуг, міжреберних проміжків і остистих відростків; масаж тазостегнових і плечових суглобів, виборчий масаж больових зон і точок грудної клітки. Пасивні й активні рухи. Дихальні рухи. Положення хворого - лежачи.Масажують м'язи і їх сухожилля уздовж шиї та спини з застосуванням як основних, так і спеціальних, локальних масажних прийомів.

Завдання спеціальної частини масажної процедури спрямоване на локальне усунення первинних проявів ОХ хребта:

- активізувати глибокий капілярний кровообіг, поліпшити трофіку тканин і створити умови для їх регенерації;

- нормалізувати рухливість [36].

Протипоказанням до масажу вважається гострий період захворювання.

Вихідне положення хворого: лежачи на животі, руки вздовж тулуба, голову на бік, під гомілковостопні суглоби підкласти масажний валик. При збільшеному поперековому лордозі під живіт кладуть тверду подушечку. Масаж проводять на дальній поверхні спини з подальшим переходом до іншого боку. Проте при наявності певному масажному досвіді раціональніше масажувати одночасно і дальній і ближній боки спини.

Починають з перемінного або комбінованого погладжування від криженя та гребенів клубових кісток за 3-4 напрямами в гору до плечового суглоба. Потім за тими ж напрямами проводять вижимання ребром або основою долоні. Повторивши прогладжування, проводять поверхневе розтирання, тобто ретельно розтирають фасції спини прийомом «пилка» долонями. На поперековому відділі виконують «пилку» ребрами долонь. Швидкість і інтенсивність даного прийому повинні бути помірними [4;10;11].

Повторивши прогладжування, приступають до розминання м'язів задньої поверхні тулуба. Тут поступово поглиблюючись, проводять 2-3 різновиди цього прийому. Починають з розминання основою долоні, повторивши прогладжування, проводять глибоке і локальне розминання подушечками чотирьох пальців. При цьому нігтьові фаланги розсовують на 1-1,5 см. При проведенні цього прийому, фізичному терапевту слід звертати увагу на м'язові ділянки з гіпертонусом і ущільненнями обмінного походження. Найчастіше їх знаходять паравертибрально на рівні УХС. Ці місця розминають з більшою ретельністю, приділяючи більшу увагу у зоні поперекового відділу. Для цього подушечками пальців проникають під його зовнішній край, і плавним рухом підводять цю частину м'яза у бік хребта. Витримавши паузу 2-3 секунди відпускають м'яз назад [4;42].

Повторивши прогладжування, подушечками пальців спіралеподібними або круговими рухами розтирають сухожилля м'язів спини і місця їх прикріплення.

Далі приступають до спеціальної частини процедури. Вона полягає в глибокому розтиранні тканин біля основи остистих відростків, тобто в зоні максимально наближеної до дуговідросткових суглобів і задньої поверхні міжхребцевих дисків грудного відділу хребетного стовпа. Для цього спочатку подушечками пальців обох рук повільно, м'яко проникають між остистими відростками і паравертибральними м'язами та плавно, без ривків відводять їх убік від хребетного стовпа. При цьому дуже важливо не допускати прослизання цих м'язів під пальцями у зворотному напрямі. Потім також плавно і без ривків пальці повертають до остистих відростків і гвинтоподібними рухами розтирають глибокі шари масажованої зони. Завершують тривалим поперемінним або комбінованим прогладжуванням усієї спини з обох боків [10;11]. Також використовують пасивні й активні рухи, струшування кінцівок, дихальні рухи. Тривалість процедури масажу - 15-20 хвилин. Курс лікування -12 процедур через день [5].

При одночасному застосуванні електропроцедур і ванн масаж слід призначати в один день з ваннами. Масаж не можна проводити одночасно з ультрафіолетовим опромінюванням в еритемній дозі, його призначають через 2-5 днів після опромінювань. Застосування масажу допустимо через 12-14 днів після проведення рентгенотерапії. Масаж не слід проводити в один день з ультразвуком і іонофорезом. При призначенні ж цих процедур щодня масаж можна застосовувати, але не там, де діє ультразвук і іонофорез [19;22].

Точковий масаж. Останнім часом набув широкого розповсюдження точковий масаж, який застосовується як самостійно, так і одночасно з іншими методами лікування. Техніка точкового масажу та схеми лікування при різних захворюваннях висвітлені у вітчизняних і зарубіжних монографіях.

Точковий масаж - це тиск в певній точці по натягнутій шкірі без її переміщення. Інтенсивність масажування залежить від очікуваного результату. Натиснення проводять з різною силою, масажуючи глибокі тканини. Точковий масаж виконується або за допомогою пальців кисті, або спеціальними пристосуваннями: ебонітовими, дерев'яними, скляними паличками із закругленими конічними кінцями різного діаметру, кулястими голками діаметром від 2-3 до 100 мм. При роботі пальцями кисті використовують кінчик одного (вказівного, великого), 2-3-х пальців, а також ніготь пальця [11;42].

Використовують ті самі стандартні точки, що і при голкорефлексотерапії, і вплив здійснюють гальмівним або збудливим методом [42]. Застосовується також 10 основних форм лінійного масажу тканин у певних ділянках: прогладжування, вібраційне пощипування, натискання (слабке, середньої сили, сильне), потирання, зворотно-поступальний рух з натиском, розтирання між великим і вказівними пальцями, потирання між долонями кисті рук, биття різної інтенсивності пальцями, долонею тощо, згинання та розгинання, обертання та потягування.

Тривалість масажу визначається реактивністю та загальним станом організму. Правильне дозування та методика масажу спричиняють почервоніння шкірних покривів. Тривалість седативного масажу 10-20 хвилин, тонізуючого - 1-3 хвилини [5;11]. Частіше при використанні поєднується точковий масаж з класичним і сегментарним масажем.

Мануальна терапія. Фахівці, що займаються мануальною терапією, вважають, що вона показана у період загострення при I-III стадіях ОХ хребта, коли розвиваються функціональні блокади, але гострий больовий синдром вже купірований іншими методами. При цьому Н.І. Хвісюк [43;44] вважає дуже ефективною мануальну терапію при протрузіях строком до 7-10 днів і «переважно підзв'язкових випадіннях драглистого ядра при достатньо великому дефекті фіброзного кільця».

При остеохондрозі хребта дегенеративно-дистрофічні зміни розвиваються не лише у міжхребетному диску, але і у сумочно-зв'язковому апараті хребта, у тому числі у дуговідростчатих і реберно-хребцевих суглобах, міжостистому зв'язковому апараті, капсулах суглобів і інших, що супроводжується розвитком підвивихів, утисків і функціональних блокад. Проведення 1-2-х сеансів мануальної терапії усуває утиски синовіальної оболонки, меніскоїдів, а також стиснення розгалужень синувертебрального нерва, корінців спинномозкових нервів і самих нервів, що дозволяє механічно та рефлекторним шляхом перервати замкнений круг патологічних рефлексів. Це приводить до ліквідації або зменшення больового синдрому та поступового усунення неврологічних розладів [49].

Абсолютні показання до проведення мануальної терапії:

- остеохондроз хребта (I-III стадії захворювання), спондилоартроз, що супроводжується больовим синдромом, неврологічними та вегетативними розладами, а також функціональними блокадами;

- функціональні вісцеральні розлади, ураження, що виникають унаслідок ураження ОХ відповідного хребетного сегменту (крім захворювань серцево-судинної системи й органів черевної порожнини).

Відносні показання:

- грижі диска при незначному зсуві драглистого ядра (не більше ніж на 1/3його об'єму), що визначається контрастними дослідженнями. При цьому виконують не більш 1-2-х сеансів мануальної терапії.

Протипоказання до проведення мануальної терапії:

- нестабільність хребетного сегменту внаслідок остеохондрозу;

- природжена слабкість сумочно-зв'язкового апарату хребта, що супроводжується надмірною патологічною рухливістю хребців:

- порушення кровопостачання спинного мозку в системі артерії Депрож-Готтерона, Адамкевіча, і задній спинномозкових артерій, задніх хребетних артерій;

- природжені аномалії розвитку передній хребців і ребер (блокування хребців, розщеплювання та дефекти тіл хребців, клиновидні хребці тощо);

- системні захворювання хребта (недосконалий остеогенез, спондилоепіфізарна дисплазія);

- спондилоліз і спондилолістез;

- остеодистрофія хребта (гіперпаратиреоїдна, деформуюча остеодистрофія тіл окремих хребців) і остеопороз хребта, ускладнений компресією та деформацією тіл хребців;

- фіброзна дисплазія тіл хребців;

- літній вік;

- краєві кісткові розростання, особливо по задній або задньобоковій поверхні тіл хребців;

- важкі захворювання внутрішніх органів і головного мозку;

- запальні процеси та пухлини хребта і м'яких тканин;

- травматичні пошкодження хребта.

Перед проведенням мануальної терапії необхідно вивчити рентгенограми хворого. При ОХ грудного відділу хребта обов'язково зробити функціональні рентгенограми з центрацїєю ураженого сегменту. Разом з цим, перед кожним сеансом слід проводити аналіз динаміки клінічної картини, порівнювати стан хворого з тим, який був напередодні, відзначати позитивні та негативні зрушення внаслідок попередніх маніпуляцій для того, щоб з урахуванням цих даних відпрацьовувати або міняти тактику при кожному сеансі.

Маніпуляції необхідно виконувати м'яко, плавно, безболісно, з додатком мінімальної сили при достатньому розслабленні м'язів. Загальновизнано, що правильно виконана маніпуляція супроводжується хрускотом в дуговідростчатих суглобах, з'єднаннях головки та горбка, переважно в грудному та шийному відділах хребта . Це зумовлено ковзанням суглобових поверхонь щодо одна до однієї, усуненням утиску синовіальної оболонки, менискоїдів і капсули суглоба.При правильному виконанні тривалість сеансу мануальної терапії в середньому складає 20-25 хв.

Число сеансів мануальної терапії залежить від динаміки клінічної картини (усунення болю), усунення причин її відновлення [28;50]. При правильному виконанні мануальної терапії у показаних випадках позитивна динаміка (усунення больового синдрому) реєструється після 1-3-х сеансів лікування. У не запущених випадках захворювання вказане число процедур може бути достатнім. Проте при тривалому перебігу захворювання та неефективності лікування, коли розвивається патологічна домінанта та стійкі м'язові контрактури, число сеансів мануальної терапії можна збільшити до 10-12, проводити її на фоні комплексного лікування з урахуванням індивідуальних особливостей хворого та перебігу патологічного процесу.

Частота проведення сеансів також залежить від динаміки клінічної картини, усунення болю у процесі процедури (після неї) і встановлюється суворо диференційовано й індивідуально для кожного хворого. Можна виконувати маніпуляції щодня, через 1 день, через 2 дні та навіть 1 раз на тиждень, але перед кожним сеансом завжди необхідно перевіряти показання до його проведення. Слід робити перерви між сеансами з метою визначення їх ефективності, і в процесі лікування проводити сеанси все рідше (щоб не викликати патологічної рухливості в хребетних сегментах) і з урахуванням клінічної картини, добиваючись поступового відновлення та нормалізації функціональної рухливості ураженого відділу хребта та певного його сегменту [28;43;50].



2.4 Механотерапія с застосуванням тренажерів і апаратів

Механотерапія - лікування фізичними вправами, які виконуються за допомогою спеціальних апаратів. Точно спрямовані та суворо дозовані рухи, метою яких є відновлення рухливості у суглобах і зміцнення сили м'язів, діють локально на тканини, підсилюють лімфо- і кровообіг, збільшують еластичність м'язів і зв'язок, повертають суглобам властиву їм функцію. Використовують різні типи механо-терапевтичних апаратів, принцип дії яких базується на біомеханічних особливостях рухів у суглобах.

Механотерапія - одна із форм ЛФ, є системою функціонального лікування за допомогою різних пристроїв і знарядь, яка застосовується комплексно з засобами і методами сучасної медичної реабілітації хворих [3;35].

Механотерапія є видом пасивної кинезотерапії, сутність якої полягає у відновленні ослабленого або різко затрудненого руху тіла людини, викликаного яким-небудь патологічним процесом, через використання локальних і, в більшому відсотку, пасивних рухів пошкодженої частини тіла за допомогою спеціально з конструйованих апаратів. Механотерапія є методом активної наукової та патогенетичної терапії, що зумовлює підвищення функціональної адаптації хворого. Позитивними особливостями механотерапії є:

- глибока біологічна адекватність - рух є біологічною функцією організму - так виникла концепція кинезофілії - уродженої потреби організму до руху;

- унікальність - механотерапія надає дію попри всі органи крізь всі рівні соматичної і вегетативної нервової, ендокринної систем;

- відсутність негативного ефекту при правильнім дозуванні фізичних вправ;

- можливість тривалого застосування механотерапії як лікування, так і профілактики захворювань.

У основі терапевтичного ефекту методу механотерапії лежить:тонізуюча дія та трофічна дія.

Порушення різних анатомічних структури людини є результатом запальних процесів, порушень обміну речовин. Раціонально застосовані фізичні вправи, зумовлюють заміщення і компенсацію, що утворюються шляхом істинної (замісної) регенерації, зворотного сприятливого розвитку атрофічних і дегенеративних процесів. Причому, фізичні вправи не лише стимулюють трофічні процеси в організмі, а й зумовлюють формування найбільш повноцінної морфофункціональної структури:

- формують функціональні компенсації;

- нормалізують функції і цілісність діяльності організму.

Фізичними вправами людина свідомо та дієво втручається у відновлення порушених функцій органів опори і руху. Відновлення нормального м'язового тонусу амплітуди рухів в суглобах, сили м'язів, рухових функцій можна досягнути з допомогою механотерапії.

Механізм дії. Фізіологічні ефекти. Фізичні вправи є адекватним стимулятором ЦНС, пропріорецепції і гормональної регуляції обмінних процесів.

Ефективність механотерапії зумовлена формуванням домінанти руху або домінанти функціонуючих нервових центрів, що сприяє розвитку реакцій пристосованого характеру, компенсації і перебудові функцій, створенню нових рівнів функціонування систем.

У процесі виконання довільних рухів в організмі формуються інтегровані рухові рефлекси, що мають сенсорний, моторний і вегетативний компоненти.

Сенсорний компонент пов?язаний з аферентними імпульсними потоками, що виникають при подразненні первинних і повторних закінчень м'язових веретен та поступають у супрасегментарні структури стовбура головного мозку і моторну зону кори великих півкуль. Після аферентного синтезу і переробки сенсорної інформації, що надійшла до ЦНС, виникають низхідні керуючі імпульсні сигнали, які надходять на мотонейрони передніх рогів спинного мозку і звідти на відповідні ефектори. До їх числа належать скелетні м'язи (моторний компонент), внутрішні органи і судини (вегетативний компонент). Через участь кори в організації рухових актів при їх багаторазовому повторенні у хворого формується динамічний руховий стереотип, за допомогою якого закріплюються рухові навички, що розвиваються. Внаслідок цього у хворого формується функціональна рухова система, яка забезпечує точне пристосування рухів до умов зовнішнього середовища, що змінюються при досягненні заданого результату (акцептор дії). Оцінюючи терапевтичний вплив фізичних вправ, необхідно враховувати, що їх лікувальна дія заснована на спроможності стимулювати фізіологічні процеси в організмі. Вплив фізичних вправ на хворого здійснюється через нервовий і гуморальний механізми.

Нервовий механізм характеризується посиленням тих нервових зв'язків, які розвиваються між функціонуючою м?язовою системою, корою головного мозку, підкіркою і будь-яким внутрішнім органом. Ці зв'язки рецепторного апарату з ЦНС визначаються не тільки її функціональним станом, але і станом гуморальної середи. Стимулююча дія фізичних вправ на різні системи організму відбувається також за рахунок виділення гормонів і біологічно активних речовин (ацетілхоліну, гістаміну, цитокінів). Вони активують систему внутрішньоклітинних посередників дії хімічних речовин на метаболізм клітин і відіграють значну роль у підтримці гомеокінезу організму.

Внаслідок активації систем специфічної і неспецифічної резистентності організму різко змінюється його реактивність.

М'язова робота, що розвиває домінанту рухового аналізатора, змінює функцію внутрішніх органів, зокрема системи кровообігу і дихання. Роботу скелетної мускулатури в світлі концепції моторно-вісцеральних рефлексів потрібно розглядати як стимулятор і регулятор реакції у відповідь, зокрема системи кровообігу. Дозовану м'язову діяльність при застосуванні фізичних вправ потрібно розцінювати як чинник, сприяючий відновленню порушених хворобою вегетативних функцій.

Визначено регулюючий вплив помірного фізичного навантаження на функцію серцево-судинної системи. Цей вплив проявляється посиленням енерготропних і трофотропних впливів на м'яз серця, мобілізацією судинної системи і екстракардіальних чинників кровообігу, а також пристосуванням кровопостачання загалом до потреб обміну. Нервові механізми регуляції дихання при м'язевої роботі забезпечують адекватну легеневу вентиляцію і постійність напруження вуглекислоти в артеріальній крові. Фізичні вправи є свідомим актом поведінки хворого з одночасною участю психічних, фізичних та соціальних категорій особистості хворого. Головним у методі є процес дозованого тренування [3;35;40].

Із загально-біологічних позицій тренування організму при кінезотерапії спричиняє розвиток його адаптаційної спроможності. Вплив чинників зовнішнього середовища, викликаючи різні реакції у відповідь організму, сприяє розвитку пристосувальних процесів. Вправи можуть виконуватися в полегшених умовах, тобто з усуненням сили тягаря, сили тертя, реактивних м'язових сил (наприклад, згинання в ліктьовому суглобі з опорою на горизонтальну поверхню стола або відведення нижньої кінцівки, ковзаючи по площині постілі та ін.). Через вплив дозованих фізичних навантажень розкриваються резервні капіляри, внаслідок чого поліпшується кровопостачання м'язів і суглобів, зростає екстракція кисню з крові, що супроводжується інтенсифікацією метаболізму.

Показання до механотерапії:

- наслідки захворювань, “пошкоджень” органів руху (малорухомість суглобів, м'язові контрактури, рубцеве зрощення м'яких тканин і ін.), парези, вибірні паралічі.

- гіпотрофія і гіподинамія м'язів кінцівок внаслідок тривалого постільного режиму, перенесеного захворювання, обмеження рухів у суглобах після перенесеного артриту різної етіології і в період загострення артриту за мінімальної і середньої активності процесу,I-III ступеня функціональної недостатності суглобів.

Вправи на тренажерах показані при порушенні жирового обміну, хронічних неспецифічних захворюваннях органів дихання поза загостренням і захворюваннях серцево-судинної системи без недостатності кровообігу та ін.

Показання до застосування тренажерів:захворювання серцево-судинної системи без недостатності кровообігу, ішемічна хвороба серця, хронічні неспецифічні захворювання легенів, артрити, артрози, порушення жирового обміну.

Абсолютні протипоказання:

-злоякісні захворювання 3-4 стадії;

-злоякісні системні захворювання крові;

-тиреотоксикоз.

Відносні протипоказання:

-підвищення артеріального тиску (систолічний - вище за 180 мм рт. ст., діастолічний - вище за 100 мм рт. ст.);

- часті гіпертонічні та гіпотонічні кризи;

- синусова тахікардія понад 100 уд/хв;

- брадикардія менше за 50 уд/хв;

-порушення серцевого ритму (часті приступи параксизмальної або миготливої тахікардії, екстрасистоли з частотою більш ніж 1:10; атріовентрикулярна блокада II-III ст.);

-негативна динаміка електрокардіограми (ЕКГ), що свідчить про погіршення коронарного кровообігу;

-загроза кровотечі й тромбоемболії;

-анемія зі зниженням числа еритроцитів до 2,5-3 млн; швидкість осідання еритроцитів більше за 20-25 мм/год;

-виражений лейкоцитоз; лихоманка віща за 38°С;

- гострий період захворювання або наростання симптомів захворювання;

-виражена інтоксикація;

- посилення больового синдрому;

-гострі запальні процеси;

- підвищена рефлекторна збудливість м'язів;

-значна ригідність і контрактура суглобів (амплітуда рухів менше15 °);

-різке зменшення м'язової сили всієї кінцівки;

-деформація суглобів внаслідок порушення співвідношення суглобових поверхонь;

-недостатньо зміцний кістковий мозоль.

Механотерапію застосовують, переважно, у вільному руховому режимі. У травматології її починають після зняття іммобілізації, повного формування рубців після травм м'яких тканин, в тому числі й опіків. Вправи виконують на апаратах маятникового типу із застосуванням мінімального вантажу, у повільному темпі, з невеликою амплітудою руху, частими паузами для відпочинку, дотримуючись принципу щадіння ураженого суглоба чи тканини і поступового тренування. Основна мета періоду -- забезпечення максимально повної амплітуди рухів у суглобах. Механотерапію у системі фізичної реабілітації застосовують як самостійний засіб, так і включають у комплекси ЛГ в основну її частину. У першому випадку перед початком рухів на апараті обов'язково виконують вправи для всіх суглобів пошкодженої кінцівки або масаж. Взагалі, ЛГ, ЛМ і механотерапію можна застосовувати без інтервалу між процедурами. Окрім цих методів лікування механотерапія добре поєднується з такими фізіотерапевтичними процедурами, як дециметрохвильова терапія, ультрафіолетовий обігрів, грязєві аплікації, парафіно- і озокеритолікування, хлоридно-натрієві та сірко-водневі ванни. Механотерапевтичні апарати застосовують у гідрокінезіотерапії [3;35].



2.5 Фізіотерапевтичне лікування при остеохондрозі грудного відділу хребта у відновлювальному періоді

У комплексній терапії м'язових синдромів ОХ грудного відділу хребта у відновлювальному періоді використовуються фізичні методи. Застосування методів фізичної терапії необхідно спрямувати на ліквідацію больового синдрому, відновлення та покращення рухової активності, поліпшення кровотоку в зоні зацікавленого сегменту.

Використання фізичних чинників з лікувальною метою проводиться з урахуванням патогенетичних механізмів неврологічних ускладнень при грудному ОХ хребта. Правильний вибір фізіотерапевтичного методу сприяє зменшенню запальної реакції - набряку корінця спинномозкового нерва та тканин ушкодженого сегменту; зняттю спазму судин і напруження м'язів; поліпшенню крововідтоку ушкодженого сегменту; усуненню болю [1;19].

У гострій стадії найбільш застосовується електрофорез лікарських і, в першу чергу, знеболювальних препаратів. Проводиться електрофорез постійним або низькочастотним електричним струмом. У цих випадках застосування лікарських речовин поєднується з позитивним впливом на організм електричного струму. Широко застосовується суміш Парфенова - (новокаїну - 0,2 г., совкаїну - 0,1 г.; тримекаїну - 0,3 г.; 0,1 % розчину адреналіну - 1 мл.; дистильована вода - 100 мл.). Для посилення ефекту рекомендується до 100 мл. такої суміші додати 20 мл. 25% розчину димексиду. Електрофорез зазначеної суміші проводиться як у стадії загострення, так і у стадії ослаблення болю [1;19].

Останнім часом у гострому періоді при будь-якій локалізації процесу все частіше застосовуються діадинамічні синусоїдальні модульовані струми. При ампліпульсотерапії використовуються ІІІ-ІV типи робіт, що мають знеболювальний і протизапальний ефект. Перевага застосування діадинамічних і синусоїдальних модульованих струмів полягає у їх здатності вводити ліки на значну глибину.

З метою посилення лікувальної дії різних за спрямованістю фізичних чинників рекомендується їх комплексне застосування.

Ультразвук застосовують також для введення лікарських препаратів. Він має протизапальну, десенсибілізуючу, спазмолітину дії, стимулює репаративні процеси у тканинах. З позитивним ефектом застосовується іонофорез гідрокортизону, анальгіну, динатрієвої солі етилендіамінтетраоцетової кислоти (трилон Б), лідази [1;19].

У фазі послаблення та ремісії лікування спрямоване, з одного боку, на ліквідацію наслідків запального та дегенеративно - дистрофічного процесу, а з іншого - на створення умов, що перешкоджають рецидиву захворювання.

У період ремісії з метою поліпшення метаболізму в тканинах, активізації репаративних процесів у м'язах і нервах, підвищення їх функціональної активності проводять електростимуляцію м'язів апаратами типу АСМ-3, універсальним електроімпульсатором УЕІ-1.

Для попередження рецидивів захворювання у період ремісії одночасно з ліквідацією чинників, що спричинюють хворобу, бажано періодичне лікування у санаторно-курортних умовах. При цьому широко застосовуються сегментарні грязьові аплікації (температура +35-37оС) на попереково-крижову зону, сірчановодневі ванни, радонові ванни. При вегетативних синдромах необхідно призначати вуглекислі, кисневі та йодисто-бромні ванни [1;19;45].

Санаторно-курортне лікування (кліматичне та бальнеологічне) показане хворим на дегенеративно-дистрофічні ураження хребта на курортах із сірко-водневими, радоновими, йодисто-бромистими, хлоридно-натрієвими водами. Серед бальнео-терапевтичних процедур застосовуються радонові, хвойно-сольові та сірко-водневі ванни при температурі +37оС, тривалістю 10-15 хвилин, курс лікування - 8-10 ванн[1;19].



Висновки до розділу 2

1. При остеохондрозі грудного відділу хребта велике значення має немедикаментозне лікування, а саме використання ЛФК, ЛМ, фізіотерапії, гідрокінезотерапії, рефлексотерапії, мануальної терапії, механотерапії.

2. Основною метою при лікуванні остеохондрозу грудного відділу хребта у відновлювальному періоді є усунення больового синдрому, оскільки його наявність впливає на результат реабілітації. ЛФК при остеохондрозі грудного відділу хребта використовують з урахуванням періоду захворювання: гострий, підгострий та клінічного (повного або неповного) одужання.

3. При остеохондрозі грудного відділу хребта масаж покращує лімфо- та кровообіг у м'язах і на місці деструктивно - дегенеративних змін у хребті, надає знеболювальну та розсмоктувальну дію, нормалізує м'язовий тонус, збільшує силу м'язів. Застосовують масаж в підгострій стадії захворювання.

4. У комплексній терапії м'язових синдромів остеохондрозу грудного відділу хребта використовуються фізичні методи. Використання фізичних чинників з лікувальною метою проводиться з урахуванням патогенетичних механізмів неврологічних ускладнень при остеохондрозі грудного відділу хребта.



РОЗДІЛ 3. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ ОСТЕОХОНДРОЗІ ГРУДНОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА

Обстеження хворих сприяє глибокому обґрунтуванню методики лікування і фізичної реабілітації. Крім того, воно необхідне для оцінки щодо ефективності проведення лікування. Основну увагу при обстеженні звертають на наявність у хворих порушення з боку опорно-рухового апарату та нервової системи. Запропоновані ортопедичні та неврологічні методи обстеження хворих доступні практичним працівникам з фізичної реабілітації. [29;30].

Для обстеження хворих в кабінетах ЛФК має бути наступне устаткування: кутомір для визначення амплітуди рухів в суглобах; динамометр для визначення сили м'язів кисті; сантиметрова стрічка для визначення міри атрофії м'язових груп; міотонометр для визначення тонусу м'язів; секундомір; апарат для виміру артеріального тиску; майданчик заввишки 18 см. для проведення функціональних проб при кардіальному синдромі [8].

Оцінку ефективності лікувальних і відновних заходів починають з визначення ступеня регресу больового синдрому. Найбільш простими тестами для кількісної оцінки сприйняття болю є візуальна аналогова шкала і процентна шкала. Враховуючи, що характер і величина болю є суб'єктивними показниками і залежать від багатьох чинників, необхідно використовувати визначення міри виявлення вертебро - неврологічніх синдромів.Дане обстеження необхідно проводити під час початку реабілітації хворого та в динаміці відновного лікування, з кратністю один раз в 7-9 днів, що важливо для своєчасної корекції реабілітаційних заходів.

Крім того, оцінка ефективності реабілітації передбачає визначення не лише динаміки клінічних синдромів, але і функціональних можливостей хворого в його повсякденному житті. Для інтеграційної оцінки суб'єктивного і об'єктивного статусу хворого, а саме больових відчуттів і відповідних йому клінико-функціональніх показників, доцільне визначення міри виразності вертеброгенного больового синдрому до і після використання засобів фізичної реабілітації [29;30].

До об'єктивних методів дослідження, що використовують при остеохондрозі грудного відділу хребта, відносяться:

- зовнішній огляд хворого при статичному положенні дає інформацію про анатомо-фізіологічні особливості у фронтальній і сагітальній проекціях тіла хворого, взаємного розташування його ланок і їх симетричності. Зовнішній огляд дає також уявлення про вигини хребта і загальну форму спини хворого.

- дослідження особливостей активних рухів дозволяє оцінити функції суглобів хребта і м'язового апарату, що, у свою чергу, формує у дослідника уявлення про стан всього опорно-рухового апарату і сприяє проведенню подальшого обстеження хворих більш цілеспрямовано. До дослідження активних рухів відноситься і спостереження за "руховою хвилею" - рухом хребта і грудної клітки при диханні в положенні, лежачи на животі.За наявності блокади в пошкодженому руховому сегменті в ньому під час дихання рух відсутній.

- дослідження особливостей пасивних рухів. Обмеження нормальної рухливості суглобів є початковою стадією розвитку остеохондрозу хребта, яка вельми рідко визначається на звичайних спонділограмах. В той же час функціональне рентгенографічне дослідження затруднене. Тому основним методом визначення блокад ураженого рухового сегменту є мануальна діагностика [7;43].

Важливим чинником, що забезпечує інформативність обстеження, а також ефективність лікування, є придбання уміння сприймати, "відчувати" рух. Незалежно від клінічних проявів на тому або іншому рівні хребетного стовпа, слід провести мануальне обстеження всіх його відділів [7]. При цьому найбільша увага приділяється зонам переходу кривизни хребетного стовпа, тобто потилично-шийній, шийно-грудній, попереково-грудній і попереково-крижово-клубовій, що пояснюється великим значенням цих зон для нормального функціонування хребетного стовпа, як єдиної біомеханічної системи.

Пальпаторне дослідження шкіри, сполучній тканині, м'язово-зв'язкового апарату, яке носить переважно рефлекторний характер, має велике значення для правильного вибору тактики лікування і оцінки ефективності відновного лікування при даній патології. Ці зміни в більшості випадків вертеброгенного походження і навіть після відновлення нормальної функції хребетного стовпа часто продовжують функціонувати, як самостійні джерела больової імпульсації. Зміни нормального стану шкіри характеризуються порушенням чутливості, підвищенням поверхневого тонусу. Інтенсивність патологічних реакцій шкірного кровообігу визначається станом шкірного дермографізму. Рефлекторні зміни в сполучній тканині локалізуються, як правило, між шкірою і підшкірним шаром, між підшкірним шаром і фасцією. Міра виразності цих змін визначається по опору шкіри і характерному ріжучому відчуттю у хворого, що виникає при роздратуванні натягненням сполучної тканини кінцями ІІІ і ІV пальців. Рефлекторні зміни в м'язах міодістонічного і міодістрофічного характеру визначаються у вигляді ущільнень.

В ураженій ділянці м'яза замість гомогенної еластичної консистенції визначається ущільнення. Обережно пальпуючи ущільнення, визначають його межі і глибину розташування. М'язова напруга оцінюється таким чином: 1-я міра - м'яз м'який, при пальпації палець занурюється в неї; 2-я міра - м'яз помірної щільності, але при певному зусиллі кінчики пальців занурюються в її товщу; 3-я міра - м'яз кам'янистої щільності, при пальпації її неможливо або майже неможливодеформувати [22;39].

Пальпаторне дослідження стандартних больових крапок (у нижній частині ділянки сідниць, посередині стегна, в підколінній ямці, посередині між сідничним горбом і великим рожном, біля місця виходу сідничного нерва з малого тазу, під сідничними м'язами, по середині литкового м'яза, позаду зовнішнього виростка, позаду голівки малогомілкової кісті, на підошві), паравертебральних точок і в області остистих хребців займають важливе місце у встановленні топічного діагнозу. Зміна розладів чутливості у поєднанні з визначенням змін сухожильних рефлексів дає можливість в комплексі з іншими об'єктивними ознаками поставити точний топічний діагноз [40].

Неврологічне обстеження, яке проводиться за звичайною схемою. Особлива увага приділяється топічній діагностиці, мірі і характеру поразки нервової системи. Ступінь ураження клінічно виражається в наявності рефлекторних, корінцевих і судинно-корінцевих спінальних синдромів.При обстеженні враховуються розлади чутливості, рухові, вегетативні і рефлекторні порушення, зокрема, міра виразності симптомів Ласега, Керніга, Бехтера, Нері, Дежеріна. Симптом Ласега оцінюється по величині кута між кушеткою і піднятою розігнутою в колінному суглобі ногою хворого: різко виражений - коли біль з'являється при підйомі ноги вгору до утворення кута 30-45о; виражений - до 48-60о; слабо виражений - більше 60-63о.Вегетативні неврологічні прояви визначають по наявності сегментарних, регіонарних і корінцевих вегетативних, нейродистрофічних, ангіодістонічних і вісцелярних синдромів.

Дослідження біомеханіки, статики і динаміки хребетного стовпа проводиться з використанням виміру кутів на тілі - гоніометричного методу, який дозволяє отримати диференційовану картину рухів в різних відділах хребетного стовпа.

Для встановлення морфологічних і структурних змін в тканинах хребетного стовпа проводиться рентгенографія [30;38]. При аналізі рентгенографічних даних, згідно з рекомендаціями Г.С Юмашева, М.Е. Фурмана, слід враховувати характер вигинів хребта, їх зусилля або згладжена, міра кіфозу і сколіозу і так далі [49].

Крім того, слід звернути увагу на форму окремих хребців, їх положення і будову, стан замикаючих пластинок міжхребетних дисків, тобто рівномірність їх висоти, структурні особливості, наявність їх зсувів, випадання, особливості зв'язкового апарату. Рентгенографічний функціональний метод дослідження дозволяє виявити ранні ознаки дегенеративної поразки хребта.При максимальному згинанні і розгинанні рентгенограма виявляє нерухомість міжхребцевого диска унаслідок його рефлекторної фіксації або, навпаки, підвищення рухливості унаслідок розслаблення тканин фіброзного кільця, що втратили еластичність [30].

Для визначення ефективності занять ЛФК, ЛМ та фізіотерапії застосовують такі методики дослідження:лікарсько-педагогічні спостереження, гіпоксичні проби із затримкою дихання Штанге та Генчі, тест «пальці-пол»,визначення силової витривалості м'язів розгинувачів спини, визначення силової витривалості м'язів черевного пресу.

Лікарсько-педагогічні спостереження (ЛПС) проводяться для оцінки адаптації систем організму хворого до фізичних навантажень під час занять ЛГ. Під час проведення ЛПС оцінюються показники зовнішнього стомлення по зовнішнім ознакам (кольору шкірних покривів, характеру дихання, ступеню потовідділення, координації рухів та по характеру уваги). При ЛПС за хворими проводиться пульсометрія з побудовою фізіологічної кривої заняття лікувальної гімнастики, для цього вимірюють декілька разів пульс (ЧСС) по10-секундним інтервалам до заняття ЛГ, 2-3 рази в підготовчій частині, декілька разів в основній та в заключній частині і після заняття ЛГ [13;29].

Обстеження грудей і ребер. Грудний відділ хребта функціонально інтегрований з грудною клітиною. Які-небудь обмеження рухливості в грудному відділі хребта викликають відповідного обмеження рухливості ребер, що для нормалізації її функції хребта треба коригувати. При диханні грудна клітина рухається як єдине ціле.

Рух ребер при диханні ділиться на три типи:

1. Розгойдуючий рух типу «коромисло»", коли під час вдиху (грудина) грудна клітина з ребрами підіймається як єдине ціле. При такому русі ребра відносно між собою залишаються паралельними.

2. Рух типу "ручка відра" , хребта та грудина стоять на місці, ребра розгойдуються вгору і вниз між передньою і задньою фіксацію точок.

3. Рух типу "бічні погойдування", при яких грудинний кінець ребер здвигається від середини в бік, що розтягує хрящі ребер і розширює реберний кут.

Більшість дисфункції ребер викликані спазми міжреберних м'язів, в результаті чого знижається нормальна екскурсія між двох ребер. Це може бути результатом центрального регулювання, роздратування інтеркісткового нерва або протрузії міжхребцевого диска в грудний відділ хребта, постійної напруга відповідного м'яза. Якщо м'яз у знаходиться у постійній напрузі, це може призвести до болю в час глибокого дихання, кашлю та ін. При тривалому спазм м'язів може виникнути зрощення країв ребер між ними. Дисфункції і біль в області 11-12 ребер може бути в результаті спазм волокон квадратного поперекового м'язу [37].

Дослідження пасивний рухів ребер визначають ступінь віддаленість і близькості двох суміжних ребер, так як вони рухаються взаємопов'язано при повному нахилі назад, до заду, убік, при обертанні пацієнта сидячи на краю кушетки з ногами на ширині плечей. При вивченні пасивний рухів ребер у згинання і розгинанні руки пацієнта закладені за голову, лікті вперед. При вивченні пасивних рухів ребер коли пацієнта робить обертання, його положення те саме. Вивчення активних мобільності ребер провести у вихідне положення пацієнта лежачи на животі. Різниця, коли вдих і видих 7.5 см є нормальним.

Діаметр грудної клітини вимірюється великим циркулем. Найбільш виступаючи точки на акроміальному виростку лопатки використовуються для виміру ширині плечей. Співвідношення цього розміру, до розміру відстані між акроміальними точками, які оцінюються на задній поверхні тіла служить орієнтиром у визначенні такий дефекту постави і називається показником плеча (І):

І = (ширина плечей / плечовова дуга) + 100.

Окружність грудної клітини визначається на вдосі, видиху і під час паузи. Спочатку виміряють окружність грудей на вдосі, який робить пацієнт наскільки це можливо, а потім на при видиху та під час паузи. Результати вимірювань характеризують як екскурсію грудної клітини, що має важливе функціональних значення [28;29].

Проведення спірометрії легенів дозволяє вивчити життєву ємкість легень у пацієнта. Це максимальний об'єм повітря, який пацієнт може видихнути після максимального глибокого вдиху.

Гіпоксичні проби із затримкою дихання Штанге та Генчі. Методика проби Штанге - пацієнту пропонують після 2-3-х неглибоких дихань зробити глибокий вдих та зробити затримку дихання на вдиху. За допомогою секундоміру засікається тривалість затримки дихання у секундах. Проба Генчі - після 2-3 дихальних рухів пропонується зробити глибокий вдих та затримати дихання. Час затримки дихання на видиху визнається за допомогою секундоміру [9].

Рухливість хребта у грудному відділі оцінюється з використанням тесту «пальці-пол» під час нахила тулуба вправо або вліво. Під час нахила вимірюється відстань від III пальця кисті до полу [28].

Силова витривалість м'язів розгинувачів спини (оцінка). Вихідне положення - лежачи на животі. Голова, грудь, плечі та ноги підняті догори. Вимірюється час утримання цієї пози у секундах. Ця проба вважається задовільною, якщо підлітки у 12-14 років утримують цю позу протягом 1-1,5 хвилин, а дорослі люди - 1,5-2 хвилини.

...