Соціально-медична профілактика порушень репродуктивного здоров’я: історичний аспект та перспектива розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-медична профілактика порушень репродуктивного здоров'я: історичний аспект та перспектива розвитку

Актуальність зазначеного наукового напрямку підтверджується тим, що «в Україні так званий період трансформації суспільства супроводжується не тільки соціально-економічним спадом, але й погіршенням здоров'я населення, у зв'язку з цим мають місце ознаки порушення процесів популяційного репродуктивного розвитку»¹.

Мета дослідження - обґрунтувати систему технологій медико-соціальної профілактики порушень популяційного репродуктивного розвитку на основі поглибленого науково-історичного аналізу, вивчення етапів популяційного репродуктивного формування із врахуванням позитивного досвіду профілактичного напрямку в охороні здоров'я.

За цим напрямком проведено науково-інформаційний пошук та епідеміологічне дослідження. У процесі епідеміологічного дослідження проведено клініко-статистичне та соціологічне дослідження, а також були використані статистичні дані Держкомстату, звітні матеріали відповідних лікувально-профілактичних закладів МОЗ України. Вивчено вплив провідних чинників ризику (медичних, соціальних, біологічних) репродуктивного розвитку, проаналізовано причинно-наслідкові процеси.

Аналіз результатів дослідження дозволив виявити негативні медико-демографічні (депопуляційні) процеси та зростання рівнів загальної захворюваності і, особливо, окремих класів хвороб, які негативно впливають на репродуктивне здоров'я. Ці та інші матеріали стали основою для наукового обґрунтування системи технологій соціально - медичної профілактики порушень на етапах репродуктивного популяційного розвитку. В процесі розробки названих технологій нами поглиблено вивчено історичний шлях профілактичного напрямку в медицині.

Аналіз історичних першоджерел свідчить, що ще в стародавній Індії за 6 століть до н. е. у так званих «Ведах» сформульовані основні принципи ведення здорового способу життя (ЗСЖ) і даються корисні поради щодо збереження здоров'я людини.

У натурфілософських надбудовах лікарів Коської школи, яку прийнято ототожнювати з іменем Гіппократа, також зустрічаємо уявлення про ЗСЖ. Його унікальний трактат «Про здоровий спосіб життя» присвячений явищу ЗСЖ і розглядає його як певну гармонію, якої слід прагнути шляхом дотримання цілого ряду профілактичних заходів. Гіппократ пише: «Отже, у відповідності з віком, порою року, навичками, місцевістю, статурою тіла повинно бути влаштовано життя у такий спосіб, щоб ми могли протистояти наступаючим і спекам, і холодам, тому що тільки в такий спосіб досягається найкраще здоров'я»². Саме Гіппократ першим вводить досліджуване поняття в медицину. У своїй праці «Про сім'ю і природу дитини» він наголошує: «…дитина живе в утробі матері, і наскільки здорова мати, настільки і дитина».

Висвітлення проблеми ЗСЖ набирає подальшого розвитку в Давньому Римі у працях римських філософів Ціцерона і Галена. Послідовник вчення Гіппократа, Гален у своїх трактатах робить важливі практичні висновки за розділами «медико - гігієнічних вчень Гіппократа про здоровий спосіб життя». Мислителі античного періоду намагаються виділити в явищі «здоровий спосіб життя» людини специфічні його елементи. Так, Гіппократ акцентує свою увагу на фізичному здоров'ї людини, а Демокріт найповніше описує духовне життя людини, що становить на його думку «благий стан духу», коли душа перебуває в спокої та рівновазі і не хвилюється через будь-які страхи, забобони, засоби й інші переживання.

Наявність доброго здоров'я було основним критерієм для забезпечення інтелект - туального розвитку підростаючого покоління. Так, юнаки, які мали недостатню фізичну підготовку, не мали права на отримання вищої освіти за тих часів³. Великий філософ і лікар Арістотель вважав за необхідне, щоб у кожному віковому періоді дитина отримувала відповідне виховання, і виділив три важливих семиріччя у формуванні людини: від народження до 7 років, від 7 років до статевої зрілості (14 років) і до її повноліття - 21 року, зазначаючи: «Розумно оберігати (відмежовувати) від вух і очей дитини усе, що не відповідає гідності вільнонародженої людини: лихослів'я, непристойні картини й уявлення».

Таким чином, у Давнїй Греції зароджується аксіоматичний аспект поняття «здоров'я», особливо підкреслюється його соціальна значущість або загальнолюдська цінність. Суспільство турбується про стан здоров'я нації. Специфіка становлення механізму саморегуляції явища «здорового способу життя» людини в цей історичний період полягає в тому, що вона йде від моралі до державного управління і від нього повертається до повсякденних норм та побуту людей.

Середньовічний Схід не просто запозичає в античного світу ідею «здоровий дух у здоровому тілі», а синтезує її, пристосовуючи до умов саме своєї життєдіяльності. У цей період приділяється особлива увага соціальному здоров'ю людини. Аль-Харірі - автор знаменитих макам, майстер слова ХІ ст., пише: «Ні не позбавить гоління голови від зла, що заподіяли ви, а підстригання волосся не очистить надовго того, хто не чистий у виконанні обов'язку».

Системність уявлень про здоровий спосіб життя стає органічною частиною широкої класифікації медичних знань про здоров'я. Прикладом цього слугує відома енциклопедична праця лікаря-філософа Ібн Сіни «Канон лікарської науки», де він визначав засоби і способи досягнення здорового способу життя: «Основне в мистецтві збереження здоров'я - це врівноваження необхідних загальних факторів, якими є врівноваженість натури і вибір їжі; збереження правильної будови тіла; покращення того, що вдихається через ніс; пристосування одягу; врівноваженість фізичного і душевного руху».

«Салернский кодекс здоров'я», написаний у XIV сторіччі лікарем і філософом Арнольдом із Вілланови, узагальнюючи досвід своїх попередників, давав такі рекомендації: «Якщо ти хочеш бути здоровим і не відати хвороб, важливо пам'ятати, що не варто злитися, необхідно частіше скромно обідати, про вина забути, не вважати за марне відпочити після їди, не звикати до полуденного сну. Нехай будуть твоїми лікарями троє: веселий характер, спочинок і помірність у їжі» ^6,1.

Для слов'янських народів численні підтвердження властивості здорового способу життя зустрічаються в баладах, що розповідають про фізичне і моральне здоров'я богатирів.

З XV ст. виникає потреба у фізично і психічно здоровій робочій силі. Тому відомі вчені, такі як Рамацціні Б. та інші, починають посилено вивчати питання щодо збереження і зміцнення здоров'я робітників⁸.

У XVI-XVIII ст. специфіка формування суспільних відносин у Росії накладає свій відбиток на становленні здорового способу життя, її населення і на форми відображення цього феномена в суспільстві. Це простежується у творчості видатних історичних діячів. Так, Ломоносов М.В. стверджує: «…лише здоровий народ, який не викорінює, а, навпаки, всмоктує в себе всі моральні ідеали, шанує мораль і дотримується етичних норм, а також бачить користь у праці та знаннях, лише той народ може називатися народом майбутнього - а, отже, великим народом!» ⁹.

Криза суспільного розвитку ХХ століття, яка в сучасній науковій літературі отримала назву антропологічної катастрофи (80-х - 90-х років), гостро поставила питання про перегляд позицій щодо способу життя і обґрунтування здорового способу життя.

Аналіз наукових джерел свідчить про відсутність сучасної теорії здоров'я як цілісної системи знань. Профілактика з позицій соціальної медицини є системою державних, соціальних, гігієнічних і медичних заходів, спрямованих на забезпечення високого рівня здоров'я особистості, спільнот, а також запобігання хвороб та продовження тривалості життя населення. Якщо покладатись на зміст теоретичного підґрунтя медичної профілактики, тобто вчення про співвідношення в особі людини складових частин «біологічного, «соціального» та «психологічного», то відповідним чином необхідно оцінювати напрямки профілактики, їх доцільність та ефективність. У цьому ракурсі ми проаналізували окремі аспекти профілактичних технологій. Так, протягом останнього століття дослідниками-епідеміологами, гігієністами Європи були обгрунтовані принципові можливості і створені технології масової профілактики інфекційних та інших захворювань.

На період XVIII-XIX ст. наука значно випереджала практику: тогочасна медицина переважно була лікувальною, роздрібненою та некерованою. Доступною вона була лише окремим верствам населення. Тому, досягнення науки періоду кінця XIX - початку XX століття залишались не впровадженими в практику навіть у державах із високим економічним рівнем розвитку.

Ми поділяємо думку окремих авторів^{10, 11,12}, що з перших років організації охорони здоров'я в колишньому Союзі, коли ефективно були використані його нові принципи (державний характер, плановість, безкоштовність, доступність, єднання теорії та практики, профілактична спрямованість) в повоєнний період, профілактичний принцип став провідним і своїми досягненнями здивував світ. Досить економними були профілактичні заходи щодо широкого охоплення населення медичними оглядами, проведення щеплень проти інфекційних хвороб, доступної мережі санітарно-освітньої роботи.

Зауважимо, як в теоретичному, так і в практичному плані система охорони здоров'я в період 30-40-х років була лідером і вважалась найбільш ефективною. Високий авторитет вона зберігала до кінця 60-х років. Адже в 1970 році ВООЗ прийняла резолюцію, яка рекомендувала іншим державам використовувати принципи, аналогічні тим, які були започатковані М.О. Семашком. Ці принципи були запозичені і трансформувались відповідно до національних умов економічно розвинутих країн¹³.

Продовжуючи хронологічно-історичний аналіз, ми переконуємось в тому, що в XX столітті виявляються цікаві закономірності: до 50-70-х років рівні очікуваної середньої тривалості життя зростали; відповідно, показники смертності знижувались (особливо серед дитячого населення та осіб населення репродуктивного віку). Але на відповідному етапі така сприятлива динаміка призупинилась і протягом 10-15 років ситуація не змінювалась. На той час американські та англійські епідеміологи досить швидко знайшли причину цього явища. Ними були науково обгрунтовані підходи та шляхи вирішення заходів з оздоровлення нації. Відповідні зусилля відновили позитивну динаміку популяційного здоров'я.

Проаналізувавши ці тенденції, Мілтон Террис обгрунтував важливу концепцію епідеміологічних революцій. На його думку, М.О. Семашко та його школа розробили теорію і конкретні прийоми ліквідації масових епідемічних, паразитарних, соціальних захворювань, тим самим обґрунтували умови для повної ліквідації цілого класу хвороб, що виправдало себе у світі.

Аналізований період Мілтон Террис визначив як першу епідеміологічну революцію, яка за короткий історичний період (30-50 років) виключила зі списку головних причин смерті практично всі виліковні хвороби.

Разом з тим, на зміну тифу, дизентерії, пневмонії та іншим так званим «стандартним» захворюванням, прийшли хронічні хвороби, спадкові, ті що, пов'язані з віком (вони рідше зустрічались в минулому). На другому місці - онкологічні хвороби, на третьому - травми, хвороби респіраторної системи та обміну речовин. Розвиток такої структури захворюваності прискорюється соціальними чинникам і, перш за все, не правильним способом життя та шкідливим впливом антропогенного забруднення довкілля.

Новий етап Мілтон Террис назвав 2-ю епідеміологічною революцією; він вважав, що хоча такі хвороби вилікувати проблематично, проте змінити стратегію можливо без проблем, що загальмує негативні тенденції.

Успіх концепції доведено ефективними результатами профілактичних програм, які проводились в країнах, де досягнута найвища середня тривалість життя (станом на 2001 рік: Японія - 80,8 р.; Ізраїль - 78,6 р.; Греція - 78,1 р.; США - 76,6 р.). Таким чином, прийняття нових концепцій і тактики боротьби з хронічними неінфекційними захворюваннями у значній мірі покращувало б стан здоров'я.

Сьогодні стратегія профілактики формується не на основі широких суспільних заходів боротьби проти всіх захворювань, а на зосередженні коштів за певними напрямками в програмних фондах. Організаційні технології профілактики:

Державно-правові (постанови, накази, національні програми тощо)

Соціально-медичні:

- підвищення рівня якості та доступності всіх видів медико-санітарної допомоги (первинного, вторинного, третинного рівня), від яких залежить якість репродуктивного формування; підвищення ефективності диспансерного нагляду, генетичного консультування, зниження рівнів захворюваності, інвалідності тощо;

- організація належної спадкоємності фахівців по оздоровленню репродуктивного розвитку; підвищення технічного забезпечення лікувальних закладів тощо.

Соціально-освітні: поновити санітарно-освітню роботу із залученням засобів масової інформації з метою підвищення санітарної культури дітей, підлітків та населення фертильного віку; формувати у них здоровий спосіб життя; в школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах доповнити навчальні програми тематикою морального, статевого, гігієнічного виховання та відповідального ставлення до власного здоров'я, здоров'я родини, здоров'я нащадків та здоров'я нації;

Інші профілактичні технології

Профілактичні технології спрямовані на підвищення резистентності організму: