Аналіз причин смертності загиблих в дорожньо-транспортних пригодах у м. Києві

Як видно з таблиці 1, найбільш вразливою категорією загиблих в мегаполісах є пішоходи, вони склали майже 70,0%, друге місце займають особи, які знаходились в автомобілі, але відсоток цієї групи учасників дорожнього руху значно менший.

Проблема дорожньо-транспортних травм є актуальною для всіх груп населення, але існують групи підвищеного ризику. Зокрема, відмічаємо, що 2\3 усіх загиблих 346 (69, 2%) постраждалих у мегаполісі - чоловіки, та 1\3 154 (30,8%) - жінки. Чоловіки складали також більшу частину загиблих в групах учасників дорожнього-руху. Найбільшу питому вагу 193 (38,6%) склали особи середнього віку (36-60 років), 162 (32,4%) особи молодого віку (18-35 років.), 130 (26,0%) старше 60 років.

Нажаль, великою проблемою залишається вживання алкогольних напоїв, як водіями, так і іншими учасниками дорожнього руху. Алкогольне сп'яніння мали 203(40,6%) постраждалих.

Якщо для організації заходів з профілактики с дорожньо-транспортних пригод важливо вивчення обставин ДТП та аналіз вікових та статевих груп, то для організації медичної допомоги важлива характеристика травми та її важкість, якість надання медичної допомоги на етапах транспортування та терміни доставки постраждалих в лікувальні заклади, їх рівень.

Порівняльні дані смертності травмованих в ДТП в динаміці (1983-2002р.) (таблиця 2) вказують на зростання долі черепно-мозкових пошкоджень, але згідно нашого дослідження звертає на себе увагу також зріст смертності від пошкоджень кісток скелету (таблиця 3) до 60,6%, та невелике зменшення відсотку пошкоджень грудної клітки та органів черевної порожнини, в зв'язку з цим зростає і роль ортопедів-травматологів в співпраці з нейрохірургами та хірургами в лікуванні цих постраждалих.

Таблиця 2

Порівняльні дані смертності травмованих в ДТП в динаміці (1983-2002р.)

Таблиця 3

Розподіл загиблих за локалізацією пошкоджень

Після аналізу висновків судово-медичної експертизи 303 випадків загибелі постраждалих з травмою опорно-рухомого апарату, причинами смерті у 227 (45,4%) постраждалих були ускладнення черепно-мозкової травми, а в 131(26,2%) - масивна крововтрата та жирова емболія внаслідок численних переломів кісток скелету та травм внутрішніх органів. Звичайно, неможливо визначити джерело кровотечі, яке призвело до смерті постраждалого, але звертає увагу той факт, що у пацієнтів з травмою скелету серед інших причин смерті, у 24 (7,92%) мала місце травма грудної клітки з пошкодженням легень, та у 10 (3,3%) - лише травма з ушкодженням внутрішніх органів черевної порожнини. За локалізацією переломів у постраждалих на першому місці були переломи кісток тазу - 116(38,2%), потім переломи гомілки - 106 (35,5%), переломи стегнової кістки - 47 (15,7%), переломи передпліччя - 34 (11,2%), плеча - 15(4,9%). Закриті переломи складали 239 (78,87%), відкриті - 64 (21,13%). За даними нашого дослідження можна стверджувати, що травма скелету, яка призводить до масивної крововтрати, чи жирової емболії за частотою причин смерті цих постраждалих наближається до головних причин смерті від ДТП - черепно-мозкової травми та кровотечі при травмі внутрішніх органів.

Одим з важливих факторів, який впливає на смертність постраждалих, це термін та якість першої допомоги та першої медичної допомоги. Долю постраждалого, без сумніву, визначає своєчасність та якість надання медичної допомоги. Але на жаль, учасники ДТП та працівники ДАЇ не мають чіткого уявлення про симптоми хвороби та особливості надання першої допомоги при різних видах травм. Згідно даних досліджень, на місці пригоди гине більше 50% постраждалих. У нашому дослідженні у 401 (80,2%) в історіях хвороби були відсутні даних про надання першої допомоги.

Зазвичай, прибуття бригади швидкої медичної допомоги у місті відбувається швидше ніж в результаті ДТП в позаміській зоні, але в межах великих міст виникають проблеми, що пов'язані з інтенсивністю руху транспорту, вузькі вулиці без можливості маневрування, віддаленість лікувальних закладів інтенсивного лікування від міста пригоди. Про це свідчить той факт, що за даними нашого дослідження у 238 (47,6%) час приїзду в лікувальний заклад складав більше 2-х годин.

Враховуючи той факт, що майже у 482 (96,4%) випадків - це поєднана травма, втрачається «золота година», і смертність в перші 4 години згідно нашого дослідження складала 149(29,8%). За даними світової літератури відсоток смертності в першу добу є значно меншим і складає у західних країнах (12-15%). Така висока смертність спостерігається і в Російській Федерації. За даними їх досліджень - 34,4% померлих внаслідок ДТП гине в першу добу.

Головними факторами, що впливають на рівень смертності, є відсутність сучасних єдиних алгоритмів етапного ведення постраждалих з поєднаною травмою та нестача спеціальних лікувально-транспортних бригад. Повинні бути розробленні принципи роботи таких бригад, бути затвердженими лікувально-діагностичні протоколи, які мають виконуватися під час транспортування. Окрім цього, необхідно розробити маршрути транспортування до спеціалізованих лікувальних закладів.

До основних недоліків організації лікування постраждалих відноситься й неадекватна штатно-організаційна структура відділень та клінік, які займаються лікуванням поєднаних травм, відсутність спеціалістів широкого профілю, які володіють невідкладними методами лікування поєднаних травм грудної клітини, живота,черепу та кісток скелету, слабку організацію роботи.

Під час проведення нашого дослідження ми прийшли до висновку, що знання конкретної ситуації по цьому питанню є принципово важливим для розробки заходів по зниженню числа загиблих з в ДТП. Аналіз статистичних показників смертності постраждавши в ДТП показав, що проблема дорожньо-транспортного травматизму та боротьба з його тяжкими соціальними наслідками - смертністю та інвалідністю, на сучасному етапі є одним головних питань державної політики, та потребує комплексного міжвідомчого підхіду, з залученням усіх систем та організацій.

Висновки

Для зменшення смертності постраждалих в ДТП необхідно:

1. Створити єдиний керівний орган в сфері бепеки дорожнього руху на найвищому державному рівні, з функціями повного управління питаннями безпеки руху транспорту, охорони здоров'я, промисловості, координації між усіма гілками влади на державному та місцевому рівнях. Слід розробити єдину довгострокову концепцію безпечної системи дорожнього руху, з поступовим зменшенням показників смертності в ДТП, забезпеченням постійного фінансування на безпеку дорожнього руху та наукових досліджень у цьому напрямку.

2. Для вдосконалення надання першої допомоги необхідно ввести на державному рівні обов'язкове навчання в організованих групах населення прийомам надання першої невідкладної медичної допомоги по аналогії зарубіжних парамедиків (водії, міліціонери, пожежники, військовослужбовці МЗС і МНС, школярі старших класів навчання, студенти всіх рівнів навчання). Ввести обов'язковий залік з першої медичної допомоги перед екзаменом на отримання посвідчення водія любої категорії.

3. Розробити єдиний алгоритм етапного ведення постраждалих в ДТП, створити спеціальні лікувально- транспортні бригади, розробити принципи та затвердити лікувально-діагностичні протоколи роботи таких бригад.

4. У великих містах України трансформувати частину хірургічних, нейрохірургічних та ортопедо- травматологічних відділень в високо-технологічні центри для лікування ізольованих та поєднаних травм з забезпеченням усім необхідним діагностичним, лікувальним оснащенням, включаючи сучасні засоби для превентивного остеосинтезу переломів довгих кісток кінцівок і таза. Для поліпшення лікування тяжко постраждалих від травм в період «першої золотої години в шоці» в приймальному відділенні лікарень створити протишокові палати, навчити персонал ургентних травматологічних бригад проводити первинну діагностику і стабілізацію життєво важливих функцій протягом першої години.

Література

1. Анкин Л.Н. Политравма (организационные, тактические и методологические проблемы) / Л.Н. Анкин. М.: Медпрес-информ, 2004. 173 с.

2. Анкин Л.Н. Практическая травматология. Европейские стандарты диагностики и лечения /Л.Н. Анкин, Н.Л. Анкин. М.: Книга плюс. 2002. 480 с.

3. Аналіз стану травматолого-ортопедичної допомоги населенню України 2011-2012 рр.: довідник / [Г.В. Гайко, С.С. Страфун, А.В. Калашніков, В.П. Полішко]. К., 2013. 220 с.

4. Гайко Г.В. Стан та перспективи розвитку ортопедо-травматологічної допомоги в Україні /Г.В. Гайко, О.В. Калашніков, C.M. Беседінський. К. 2001.212 -с.

5. Гур'єв С.О. Стандартизація та уніфікація лікування постраждалих з політравмою на ранньому госпітальному етапі / С.О. Гур'єв, В.Д. Шищук, С.В. Мацюк. Суми: Мрія-1, 2006. 136 с.

6. Ефективність надання травматологічної допомоги постраждалим із ушкодженням опорно-рухової системи при політравмі в агропромисловому регіоні /Г.В. Гайко, Ю.І. Павлішен, А.В. Калашніков, Т.П. Чалайдюк // Ортопед. Травма тол.2005. №2. С. 99-104.

7. Клинико-организационные принципы, основы и критерии системы оказания медицинской помощи пострадавшим с травматическими повреждениями / С.Е. Гурьев, Н.И. Березка, В.Д. Шищук, А.С. Соловьёв // Травма - 2010 - Т.11, № 2. С. 133-141.

8. Корж М.О. Стратегічні напрямки профілактики дорожньо-транспортного травматизму в Україні /М.О. Корж, В.О. Танькут, В.В. Єгупенко // Политравма. Неотложная медицинская помощь: сб. статей. Вып. 6 - Харьков: «Основа», 2003. С. 15-18.

9. Соколов В.А. Дорожно-транспортные травмы: руководство для врачей / В.А. Соколов. М., 2009. 176 с.

10. Багненко С.Ф. Организация и оказание скорой медицинской помощи пострадавшим в дорожно-транспортных происшествиях / С.Ф. Багненко, В.В. Стожаров, А.Г. Мирошниченко. СПб., 2011. 400 с.

11. Итоги реализации мероприятий Федеральной целевой программы «Повышение безопасности дорожного движения в 2006-2012 годах в системе здравоохранения»: тез. Всерос. конф. (Москва, 12-14 декабря). М., 2012. С. 300.

12. Процик О.І. Дорожно-транспортний травматизм (ДТТ) - медико-соціальні аспекти проблеми /О.І. Процик. К.: Просвіта, 2007. 156 с.

13. Яременко Д.О. Дорожно-транспортный травматизм и причины смертности на госпитальном этапе /Д.А. Яременко, Е.Г. Шевченко // Травма. 2006 - Т.7, № 2. С. 157-161.

14. Mock С. Guidelines for essential trauma care / C. Mock. Geneva: World Health Organization, 2004. 85 p.

15. Mohan D., Tiwari G., Nafukho FM. Road traffic injury prevention: training manual // -Geneva: World Health Organization, 2006. 114 р.

16. Road Crash Casualties: Characteristics of Police Injury Severity Misclassification / [Amoros E., Martin J.L, Mireille M.D., Laumon B.] // Trauma-Injury Infection & Critical Care. 2007. V 62, № 2. P. 482-490.

17. Wegman F., Neem het zekere Bijdrage van de Swot van de opstelling van het Stratigisch Plan Verkeersveiligheid 2007-2020 // Zeidschendam. Netherlands. 2007. P. 22-24.