Аптечна мережа у Волинському воєводстві (1921-1939 роки): організаційна структура та діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аптечна мережа у волинському воєводстві (1921-1939 рр.): організаційна структура та діяльність

Н. Переходько

Постановка проблеми та її значення. У системі охорони здоров'я населення чільне місце відведене лікарю, який надає фахові медичні консультації і послуги населенню. Водночас якість лікування прямо пов'язана з розвитком аптечної справи та її доступністю для хворих. У міжвоєнний період у Польщі налагоджується робота фармацевтичної галузі та організовується аптечна мережа, яка забезпечувала населення медичними препаратами. Завдяки налагодженню роботи аптек та аптечних складів після воєнної розрухи вдалося розв' язати низку проблем медичного забезпечення, знизити поріг небезпечних інфекційних хвороб та сприяти покращенню санітарної культури мешканців Західної Волині.

Аналіз останніх досліджень цієї проблеми. Комплексних наукових досліджень з історії розвитку аптечної справи у Волинському воєводстві наразі немає. Окремі відомості щодо наявності аптек і фармацевтів в Острозі вдалося виявити у працях краєзнавця Острожчини Р. Шпізеля. З огляду на те, що ця проблема недостатньо вивчена істориками, наше дослідження базувалося на вивченні фондових джерел Державного архіву Волинської області, Державного архіву Рівненської області, а також польських і українських видань міжвоєнного періоду.

Мета статті - проаналізувати організаційну структуру аптечної мережі та її функціонування у Волинському воєводстві в міжвоєнний період і з' ясувати її роль у поліпшенні медикаментозної допомоги населенню.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. У міжвоєнний період великою загрозою для життя та здоров' я населення були хвороби й епідемії, а санітарний стан у містах і селах спричиняв зростання інфекційних хвороб, які набували розміру епідемій. Для подолання цих небезпек потрібно було швидкими темпами організовувати систему охорони здоров'я. Водночас важливою ланкою роботи у цій сфері залишалося забезпечення населення необхідними медичними препаратами. У Волинському воєводстві, відповідно до польського законодавчого поля, налагоджується аптечна справа, яка розвивалася переважно на приватній основі, що диктувало високі ціни на медичні засоби.

У травні 1921 р. у воєводському центрі - Луцьку - існувало три приватні аптеки та вісім аптечних складів, які називалися дрогерії (магазини санітарії і гігієни). На території Луцького повіту діяли такі аптеки й аптечні склади: у Торчині - 1, Чарукові - 2, Рожищі - 4, Колках - 2. Загалом у повіті нараховувалося 20 аптечних закладів [2, арк. 3].

Міністерство громадського здоров' я і соціального забезпечення для контролю над створенням аптек і їх діяльністю створювало базу даних. Для цього для фармацевтів розробили спеціальну анкету, яка вміщувала низку питань, зокрема питання про освіту, місце народження, проходження практики, ким виданий диплом та його номер [1, арк. 7].

Для посилення контролю за вартістю медичних препаратів Міністерство громадського здоров' я і соціального забезпечення ухвалило рішення від 9 серпня 1922 р. про надання аптекам дозволу на регулювання цін на продаж ліків. Розпорядження про виконання цього рішення надійшло до усіх воєводств Польщі, зокрема й до Волинського воєводства. Ціни на медичні препарати могли змінюватися 1-го та 15-го числа кожного місяця за згодою усіх аптек. Про зміну цін на ліки в аптеках воєводства потрібно було повідомляти Міністерство громадського здоров'я і соціального забезпечення, при цьому обов'язково вказуючи причини встановлення нової вартості. Такі заходи посилювали контроль за самовільним встановленням аптеками нових цін, а у разі виявлення подібних порушень власників аптек притягували до судової відповідальності [3, арк. 7].

Ще одним важливим аспектом роботи в аптеках був контроль за підбором фахових кадрів. У липні 1924 р. у Волинське воєводство надійшов лист про забезпечення аптечного персоналу працівниками з фармацевтичною освітою. Прийняті на роботу в аптеку некваліфіковані працівники мали право продавати ліки тільки під контролем фахівців, яких допускали до роботи в аптеці згідно з вимогами. Фармацевтичні інспектори стежили, чи дотримуються в аптеках встановлених правил прийому на роботу. Повітові лікарі в разі виявлення випадків незаконного прийому на роботу в аптеки повідомляли про це владні інстанції [4, арк. 2]. Однак забезпечення кваліфікованими працівниками аптечних установ упродовж усього двадцятиліття було серйозною проблемою, і брак фармацевтів постійно відчувався. Приміром, в Острозі працювало лише два дипломовані спеціалісти - Аврам Шраєр (диплом 1908 р.) та Вацлав Войтовський (диплом 1895 р.) [14, с. 70].

А для того, щоб стежити за дотриманням встановлених правил і підбору персоналу, в аптеках відбувалися ревізії. Після перевірок інспектори звітували про наявність в аптеках некваліфікованих працівників, які продають ліки без нагляду фахівців. Інспектори повідомляли, що персонал без фармацевтичної освіти може лише вести бухгалтерську роботу, фасувати товар, здійснювати продаж косметичних засобів, медичного приладдя, мінеральної води, а також стежити за дотриманням чистоти та порядку в приміщенні аптеки [4, арк. 3].

Від 1 серпня 1927 р. фармацевтичним інспектором у Волинському воєводстві призначили Я. Завідського, який відразу ж проінспектував стан справ і подав доповідну записку, з якої стало відомо, що під його керівництвом проведено перевірку аптек та аптечних складів у Любомлі, Ковелі та Володимирі. Під час ревізії виявлено грубі порушення у роботі аптечних складів, якими керували нефахівці.

Інспектор зауважив, що у своїй роботі аптечні склади дотримувалися ще приписів Російської імперії 1913 р., згідно з якими їх роботою могли керували особи, що навіть не мали дозволу воєводського уряду. Склади разом із медикаментами продавали також отрутохімікати, дезінфекційні засоби (теж згідно з дозволом від 1913 р.). Окрім того, на аптечних складах продавали іграшки та ліхтарі.

Ревізії аптек і аптечних складів у Луцьку, Рівному, Дубні, Кременці, Здолбунові, Корці та повторно у Володимирі теж виявили подібні порушення. Загалом було перевірено діяльність 45 аптек і 81 аптечного складу, частина з яких працювала без дозволу вищих органів, а воєводський уряд було повідомлено вже після їх відкриття. Кількість незаконно відкритих аптечних складів зростала, і власники такої великої кількості аптек та складів не могли отримувати прибуток легальною торгівлею (продавали ліки без рецепта). Щоб придбати дешевші препарати, населення здебільшого зверталося не до аптек, а на аптечні склади, де їм готували ліки набагато дешевше. Це не сприяло якості лікувальних препаратів, придбаних на аптечних складах.

Вищі органи боролися з такими явищами, накладаючи штрафи або навіть арешт. У більшості випадків після перевірки склади реагували на зауваження і покращували якість обслуговування. При аптеках згідно з розпорядженням Міністерства громадського здоров'я від 01.07.1924 р. працював також технічний персонал. Інспектор зазначив, що потрібно збільшувати кількість аптек, аби забезпечити якісне обслуговування населення медикаментами [5, арк. 43].

Для належного функціонування аптечної мережі був прийнятий аптечний статут, який регламентував роботу аптек. У статуті визначалася організаційна структура, за якою аптеки ділилися на громадські і лікарняні.

Угромадських аптеках дозволялося виготовляти та продавати медичні препарати, засоби для профілактики захворювань, перев' язувальні матеріали, лікувальні мінеральні води та косметичні засоби. У лікарнянихаптеках продавали медичні препарати та лікарські засоби, призначені для лікування, догляду за хворими та профілактики захворювань. Заклади торгівлі, які проводили продаж медичних препаратів, за адміністративними рішеннями були закриті (незважаючи на те, мали дозвіл на торгівлю чи ні), а всі медичні засоби, що були у них в продажу, підлягали конфіскації на користь державної скарбниці.

Громадські аптеки перебували під наглядом та контролем державних санітарних органів і були зобов'язані виконувати їхні розпорядження. Зокрема, всі медичні препарати і лікарські засоби в аптеках потрібно було належно зберігати, а зіпсовані чи з простроченим терміном придатності знищувати; фармакологічне обладнання (апарати, прилади, посуд, інструменти) зберігати в належному стані; в аптечних приміщеннях дотримуватись чистоти та загальних приписів; стежити, щоб медичні препарати, які видавали за рецептами, відпускалися тільки за їх наявності; цілодобово відпускати медичні препарати за рецептами, а в нагальних випадках (порятунок життя) дозволялася їх видача і без наявності рецепта. Для цього в аптеках встановлювалися певні години роботи, нічні чергування, робота у святкові дні; видавати медикаменти дозволялося лише кваліфікованим працівникам аптеки; зіпсовані та фальсифіковані медикаменти підлягали конфіскації. Всі працівники аптеки повинні були зберігати таємницюпро стан здоров' я та діагноз хворого.

Дозвіл на відкриття аптек видавали органи влади. Концесія (дозвіл на підприємницьку діяльність) на відкриття громадської аптеки була дійсна тільки для людини, котрій видавалася, і не могла передаватися іншій особі. Місцем реєстрації аптеки була її адреса. У дозволі на відкриття вказувалося прізвище та ім' я власника, адреса аптеки та термін, протягом якого аптека працюватиме. Термін мав бути не менше ніж шість місяців та не більше ніж два роки. У разі закриття аптеки концесія скасовувалася. У концесії на вже діючу аптеку при зміні власника вказувалося прізвище та ім' я нового власника й адреса аптеки.

Отримання концесії на провадження вже діючої аптеки зобов'язувало нового власника провести ревізію товару: наявного, проданого та необхідного для подальшої роботи аптеки. Дозвіл на відкриття аптеки видавався на тій території, де її потребувало населення. Рішення про те, чи є умови для відкриття нової аптеки, приймали державні санітарні органи. При розв'язанні цих питань брали до уваги наявність на цій території лікарняних аптек, кількість населення та віддаль між аптечними закладами. Дозвіл на відкриття аптеки або провадження роботи вже діючої могло бути надане через публічний конкурс, про проведення якого органи влади оголошували всім особам, зацікавленим у її відкритті. Про проведення конкурсу оголошували після підтвердження необхідності відкриття аптеки та після рішення місцевих державних органів; враховували також думку Аптечної палати та власників найближчих аптек. Про заплановане оголошення конкурсу на відкриття аптеки влада повідомляла Касу хворих.

При виборі з кількох кандидатів звертали увагу на фаховість, моральність і професійну етику претендентів. Дозвіл на відкриття аптеки могли отримати особи, що мали польське громадянство, відповідну освіту, неперервний стаж роботи фармацевта (перерва стажу не більше трьох років), користувалися усіма правами.

Органи влади могли дати власнику дозвіл на перенесення аптеки, але тільки з дуже серйозних причин та після повідомлення власників найближчих аптек. На таку аптеку видавалася нова концесія. Аптеки після відкриття не могли припиняти свою роботу. В разі, якщо перерва у роботі аптеки відбувалася з важливої причини, дозвіл на припинення її діяльності видавали органи влади. У такому дозволі мав бути вказаний термін, протягом якого аптека не працюватиме. Санітарні державні органи повідомлялися про закриття аптеки за три місяці.

Роботою аптеки керував аптекар, що мав польське громадянство. У нагальних випадках керувати аптекою дозволялося асистенту аптекаря на термін, не довший за три місяці. У разі тимчасової потреби (хвороба, відпочинок) власник міг передати керування аптекою іншому аптекарю на термін, не довший за три місяці, з дозволу санітарних органів. В окремих випадках влада могла продовжити цей строк..

Керівник аптеки (якщо він її власник) був відповідальний і дисциплінарно, і матеріально за дотримання аптеки в належному стані. Аптекарі могли керувати роботою декількох аптек. Якщо керівник аптеки допускав провину, що завдавала небезпеки життю чи здоров' ю людини, влада могла відсторонити його від керівництва, позбавити права працювати в аптеці, передати справи Аптечній палаті на час розгляду справи. Відсторонити від керівництва та роботи в аптеці могли строком на три роки.

Право на відкриття лікарняної аптеки мали фізичні та юридичні особи, що володіли шпиталем чи амбулаторією; фізичні та юридичні особи, що володіли шпиталем, у якому розміщувалися не менше ніж 50 ліжок для хворих. Якщо в шпиталі бралася оплата за лікування, лікарські засоби та медичні препарати видавалися тільки хворим, що проходили лікування; лікарські засоби та медичні препарати видавалися безкоштовно тільки членам Кас хворих.

Концесію на відкриття лікарняної аптеки видавали органи влади на внесок зацікавлених осіб безкоштовно та без оголошення конкурсу. В разі, якщо аптека протягом року не починала працювати, концесія втрачала свою чинність. Лікарняні аптеки, що відкривалися при шпиталях та амбулаторіях, повинні були працювати на їх території, але це не стосувалося аптек при Касах хворих. аптечний контроль професійний фармацевт

Кожна аптека раз на рік підлягала ревізії. Відповідні органи перевіряли всі приміщення аптеки, книги обліку, апаратуру, запаси товарів, оглядали медичні препарати та приладдя; брали проби товарів для їх дослідження. У випадку, якщо дослідження виявляло, що проба товару не відповідає аптечним приписам, аптека покривала затрати на дослідження. Про проведення ревізії складали протокол, а в разі виявлення певних недоліків у роботі аптеки в протоколі зазначали всі зауваження.

Аптекарем могли стати особи, які отримали в одній з академічних шкіл Польщі ступінь магістра фармації або підтвердили закордонний диплом; особи, які після отримання ступеня магістра фармації відбули трирічну практику в аптеці (не менше двох років). Асистентом аптекаря могли стати особи, які відбули трирічну практику, вони були помічниками фахового аптечного персоналу.

Аптекарі та аптечні асистенти повинні були старанно виконувати свої обов'язки згідно з професійними вимогами науки, права та етики; дотримуватися вказівок керівника аптеки щодо порядку, чергування на роботі, швидкої видачі ліків.

Керівники закладів стежили, аби аптека та її діяльність відповідали всім приписам права, надавали пояснення та вказівки всім працівникам аптеки. Для ведення професійної діяльності персонал аптеки отримував дозвіл Аптечної палати, Міністерства громадського здоров'я. Керівнику аптеки дозволялося виконувати такі обов'язки, що не перешкоджали діяльності закладу. Фахові органи проводили реєстрацію аптечного персоналу, кожен працівник аптеки мав належати до Аптечної палати.

Організацію та коло діяльності Аптечної палати окреслював окремий статут; її члени були зобов' язані співпрацювати з відповідними органами влади. Аптекарський персонал могли позбавити права виконувати свою професійну діяльність у разі карного судового процесу та на підставі вироку Аптечної палати.

До владних органів належали державні санітарні органи, представниками яких були фармацевтичні інспектори. Працювати аптекарем могли особи, які отримали диплом магістра фармації у Російській імперії до 27 листопада 1917 р., диплом аптекаря у

Німеччині до 27 листопада 1918 р., диплом магістра фармації в Австро-Угорській імперії до 1 листопада 1918 р. та відбули п'ятирічну практику у громадських аптеках [3, арк.].

У Польщі діяла професійна спілка фармацевтів - «Zwi^zekzawodowyfarmaceutowpracownikowwRzeczypospolitejPolskiej», яка поширювала діяльність на всю територію країни. Головне управління розміщувалося у Варшаві. Організація мала право відкривати філії по всій території Польщі. Її мета - охорона та забезпечення матеріальних, професійних, моральних і юридичних інтересів своїх членів.

У статутіпрофесійної спілки фармацевтів Польщі вказувалося, що ця інституція мала забезпечувати своїм членам відповідні умови праці та оплати, матеріальне забезпечення на випадок хвороби, нещасних випадків, старості та безробіття. Велика увага приділялася підвищенню професійного рівня працівників: створювались бібліотеки, читальні, організовувались лекції, бесіди, екскурсії. Спілка репрезентувала інтереси своїх членів перед органами державної влади. До спілки фармацевтів приймали громадян Польщі будь-якої національності та віросповідання. Прохання про вступ до спілки претендент подавав особисто в письмовому вигляді, його підтверджували два члени спілки. Виходили зі спілки через подання письмового прохання. За несплату членських внесків особу виключали, але несплачену суму з неї могли стягнути через суд. При спілці створювали лабораторії для хіміко- фармакологічного аналізу. Спілка існувала завдяки членським внескам, що становили 1 % від зарплати, та вступним членським внескам у сумі 5 злотих [7, арк. 41-51].

Для захисту своїх професійних інтересів фармацевти Рівного в середині 20-х років створили професійну спілку. У 1927 р. до її складу входило 16 осіб. На чергових зборах у лютому того ж року рівненська професійна спілка запропонувала скликати у Рівному з'їзд фармацевтів Волинського воєводства та створити спілки фармацевтів у всіх містах [7,арк. 3].

Одним із важливим питань, яке обговорювали на зборах члени професійної спілки фармацевтів, був контроль за кадровим персоналом аптек. Учасники зборів рішуче виступали проти залучення до роботи в аптеках непрофесійного персоналу та магістрів фармації, які не підтвердили своїх дипломів у Польщі, та попереджали, якщо це застереження не буде взято до уваги, то члени спілки звертатимуться до органів місцевої влади [7, арк. 15].

У 1937 р. Рівненська професійна спілка фармацевтів (21 особа) зверталися до центрального осередку у Варшаві з пропозицією налагодження більш тісних професійних контактів та підвищення цін на ліки до 30 %, у зв' язку з подорожчанням продуктів харчування і скрутним фінансовим становищем фармацевтів [7, арк. 40].

Для незаможного населення розроблявся механізм безкоштовного отримання окремих медичних препаратів. Для цього аптекам мали видаватися відповідні документи, що підтверджували потребу в необхідних ліках для пацієнта [16]. З огляду, на те що розвиток аптечної мережі відбувався на приватній основі, ймовірно, державні органи влади передбачали брати на себе функцію компенсації вартості ліків, або ліки могли видаватися у аптеках, які належали органам місцевого самоврядування. На жаль, газетне оголошення не вміщує детальної інформації, яка б пролила світло на те, як соціально незахищені громадяни могли скористатися такою пропозицією.

Та якщо в містах і містечках Західної Волині розв' язувалися питання медичного обслуговування населення, то для сільських мешканців ці проблеми залишалися невирішеними. Українська лікарська громадськість Галичини наполягала на створенні кооперативної системи організації медичної допомоги, яка зможе частково розв' язати проблему оздоровлення сільського населення, а також забезпечить роботою лікарів-українців, які стикалися з перешкодами в працевлаштуванні. Досвід поширення організації українським населенням кооперативів здоров' я на території Галичини був підхоплений і на Волині. Так, з ініціативи ґмінної ради в селі Дядьковичах Рівненського повіту було організовано перший у Волинському воєводстві кооператив здоров'я [12, с. 7]. Кооператив мав на меті надавати своїм членам сталу медичну допомогу. Порушувалося і питання про створення аптеки. Передбачалося утримання лікаря та оплату аптеки здійснювати зі складок членів кооперативу [11, с. 7].

У найбільшому волинському місті Рівному діяла мережа приватних аптек та аптечних складів, власниками яких були переважно євреї. У 30-х роках у місті функціонувало шість аптек: Я. Карша та В. Маза (центральна аптека), С. Грандського, Х. Сандберга та Х. Маргуліса, И. Маргуліса, А. Блоха, Б. Кіршона. До персоналу аптек належали провізори-фармацевти та помічники аптекаря. Б. Кіршон, И. Маргуліс та Х. Маргуліс мали відповідну медичну освіту. Ціни на ліки в аптеках були високими. Переважно це були запатентовані та імпортні препарати. Однак асортимент лікарських засобів не вирізнявся різноманітністю. Дефіцит лікарських засобів, а також високі ціни на них спричинили продаж фальсифікованих ліків. В аптеках продавали ліки, ветеринарні препарати, косметичні засоби, суміші лікарських трав та мийні засоби. Неплатоспроможне населення змушене було звертатися до народної медицини [13, с.176 ].

У 30-х роках у Рівному було 16 аптечних складів [8,арк.9], п'ять із яких розміщувалися на центральній вулиці міста - 3-го Травня (нині - Соборна). Це було вигідне й людне місце, де гучні вивіски приваблювали відвідувачів [15, s. 35]. Власниками складів були Ш. Баланський, А. Сандберг, С. Шітерер, А. Зельман, М. Стрімф, М. Ліберман, А. Епельбаум, С. Ельбойм, Х. Мекель та ін. У більшості випадків власниками складів були не фармацевти, а підприємливі особи, які для ведення аптечних справ винаймали працівника з відповідною фармацевтичною освітою [13, с. 177].

Єдиним українцем серед власників аптечних складів був Полікарп Бульба. Народився він 1 квітня 1884 р. у селі Старих Кошарах Ковельського повіту Волинської губернії у сім'ї військового фельдшера Василя Бульби [9]. В особистих документах П. Бульби, датованих 40-х роками, зазначено, що він був фармацевтом, однак диплома про фармацевтичну освіту не виявлено. Відомо, що в аптечному складі працювала його дружина Марія. А син Андрій попри обмежений доступ до навчання в університеті української молоді (принцип «numerusclausus», згідно з яким українці мали обмеження при вступі в університет (не більше 15% від кількості абітурієнтів, тоді як поляки мали не менше 50 %) вступив 1936 р. на фармацевтичний факультет Львівського університету Яна Казимира [10].

Для відкриття аптеки чи аптечного складу потрібно було отримати дозвіл у волинського воєводи. Після відповідних клопотань про відкриття аптечної установи з Луцька надходив дозвіл на ім'я повітового старости про позитивне рішення щодо її відкриття [6, арк. 17].

У травні 1933 р. воєводський уряд надіслав до повітових старост лист, згідно з яким усіх власників аптек інформували про заборону видачі ліків у тому випадку, якщо невиразно зазначена назва ліків та підпис лікаря. Це робилося задля контролю грошових надходжень, щоб власник приватної аптеки не міг приховати прибутків [8, арк. 38].

Цінова політика контролювалася державою і була обов'язковою для всіх аптек. Так, відповідно до розпорядження Департаменту служби здоров'я від 7 лютого 1933 р. воєводський уряд надіслав прейскурант знижених цін на 15-20 % на препарати Державного закладу гігієни (сироватки та вакцини). Проте при роздрібному продажі препаратів указувався допустимий відсоток збільшення ціни в аптеці. Так, за препарати вартістю до 5 зл. - 50 %; від 5-ти до 10 зл. - 40 %; понад 10 зл. - 33,33 % [8, арк. 14].

Станом на 1 січня 1939 р. у Волинському воєводстві діяло 112 аптек, із них приватних - 108, шпитальних (органів місцевого самоврядування) -три, залізнична - одна. Кількість аптек у повітах була різною: Дубенський - 14, Горохівський - шість, Костопільський - п'ять, Ковельський - 18, Кременецький - 13, Любомльський - дві, Луцький - 18, Рівненський - 15, Сарненський - вісім, Володимирський - шість, Здолбунівський - сім. Загалом у цих аптеках працювало 142 фармацевти [17, s. 57].

Отже, на території Волинського воєводства у міжвоєнний період було створено мережу аптек та аптечних складів, переважно у міських населених пунктах. І якщо міське населення мало кращий доступ до аптечних закладів, то сільські мешканці не були забезпечені на місцях медикаментозними препаратами. Водночас особливою прикметою того часу була відсутність достатньої кількості фахівців-фармацевтів.

Державна служба здоров' я здійснювала контроль за діяльністю аптечної мережі: підбором фахового персоналу, санітарними нормами, ціновою політикою. Задля захисту своїх професійних інтересів фармацевти створили професійну спілку Польщі, осередки якої діяли і у волинських містах.

Джерела і література

1. Рівненський обласний краєзнавчий музей, кн. 21463/ 59 ІІІ Д12153.

2. Рівненський обласний краєзнавчий музей, кн. 21463/ 13 ІІІ Д12107.

3. Кооперативаздоровля на Рівненщині // Новий час (Львів). - 1937. - 20 берез. - № 61.

4. Переходько Н. М. Медичне обслуговування населення м. Рівного (1921-1939)// Н. М. Переходько // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії : зб. наук. праць : наук. зап. Рівнен. держ. гуманіт. ун-ту. - Рівне : Рівнен. держ. гуманіт. ун-т, 2009. - Вип. 16. - С. 175-177.

5. Шпізель Р. Медики Острога: іст.-біогр.-бібліогр. дослідж. / Р. Шпізель. - Острог, 2004. - 302 с.

6. Przewodnik po VIII targach Wolynskich w Rownem 12-26. IX. 1937r.Wydawnictwo ajencji wschodniej codziennej gazety handlowej. - Warszawa, 1937. - S. 7-81.

7. Apteki ubogim // Echo Rowienskie (Rowne). - 1927. - 3 kwietnia. -№ 159.

8. Wolyn w liczbach. Zbior tablic statystycznych, dotyczqcych wojewodztwa Wolynskiego / pod red. S.Witkowskiego i S.Landy.- Luck, 1939.- 65s.

Анотація