Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Визначення поняття “екдистероїди”, їх класифікація, поширення у рослинному світі, біосинтез і локалізація у сировині

Відповідь:

Екдистероїди, екдизони, або гормони линяння комах,-- С-27 стероїди, в основі яких лежить скелет холестану. Це природні сполуки, які мають активність гормонів линяння комах та метаморфозу членистоногих. Вперше були знайдені у комахах та ракопод ібних. Метаморфоза комах контролюється декількома гормонами, (б-екдизон, в-екдизон, або екдистерон), які продукуються в спеціальних залозах.

Екдизони поділяють на зооекдизони (виділені з тварин) та фітоекдизони (виділені з рослин). Тепер відомо більш як 60 сполук цієї групи.

Важливими елементами будови, які свідчать про належність до екдистероїдів, є наявність стероїдного ядра, кетонної групи у С-6, гідроксильних груп у С-3 та С-14 положеннях, бічного ланцюга з восьми атомів вуглецю, у С-17 положенні.

Екдизони -- це тверді кристалічні сполуки, які добре розчиняються в етанолі, ацетоні, метанолі, етилацетаті та погано -- у хлороформ і, петролейному ефірі; є оптично активними сполуками.

Екдизони накопичуються у 90 видах рослин, які відносяться до 41 роду та 20 родин. Вміст їх коливається від 0,01 до 2 %.

Для екстракції екдистероїдів найкраще використовувати ацетон або метанол. Очищення проводять за допомогою хроматографії на оксиді алюмінію або силікагелю.

Кількісне визначення цих сполук проводять спектрофотометричним методом після їх попереднього розділення у тонкому шарі силікагелю. Одним з таких методів є метод, заснований на реакції Чугаєва (хлористий цинк в оцтовій кислоті та ацетилхлорид), в результаті якої утворюються забарвлені продукти. Використовують також пряме спектрофотометричне випробування при довжині хвилі 242 нм.

Фармакологічні властивості екдизонів вивчені недостатньо. Вони мають психостимулюючу та адаптогенну дію. Крім того, екдизони посилюють процеси білкового синтезу в організмі, тому можуть бути використан і як анаболічні сполуки.

Левзея сафлоровидна -- Leuzeґa carthamoґ ides (Willd.) DC, син. рапонтикум сафлоровидний (великоголовник) -- Rhapoґnticum carthamoґides (Willd.) Iljin, род. айстрові -- Asteraceae Левзея сафлоровидная (маралий корень, рапонтикум сафлоровидный, большеголовник сафлоровидный); російська назва «маралова трава, маралий корень» пов'язана з тим, що олені -- марали лікуються коренями рослини. Латин ізована назва походить від грецьк. rha -- назви духмяної рослини; pontikus -- понтійський, чорноморський; carthamoides - сафлороподібний; Leuzea -- від імені французького вченого Ж. Дельоза.

Рослина багаторічна трав'яниста, заввишки 40-100 см. Кореневища з дерев'янистими численними тонкими розгалуженими придатковими коренями. Зовнішня поверхня кореневищ зморшкувата, коренів -- борозенчаста . Стебло просте , прямостояче, тонкоребристе, павутинисте. Листочки чергові, еліптичні, глибокоперисторозсічені; нижні -- черешкові, зубчасті; середні та верхові -- сидячі, дрібнозубчасті або цілокраї. Квітки дрібні, фіолетово-лілові або рожеві, трубчасті, п'ятичленні, двостатеві, зібрані в одиничні верхівкові кошики. Цвіте у липні-серпні, плід -- сім'янка.

Поширення. Ендемічна рослина гір південного Сибіру та східного Казахстану. В Україні культивується.

Заготівля. Кореневища з коренями заготовляють у кінці літа та восени, коли достигне насіння. На ділянці залишають для розмноження дві -- чотири рослини. Викопану сировину обтрушують від землі, швидко промивають холодною водою, товсті кореневища розрізають уздовж і сушать на сонці, в протоплених приміщеннях або в сушарках при температурі 50-60 °С.

Хімічний склад сировини. Основні діючі речовини -- фітоекдистероїди (0,03-0,08 %) -- екдистерон, інокостерон, інтегристерони А і В, 24 (28)-дигідромаркістерон А.

Окрім цього знайдено органічні кислоти, аскорбінову кислоту, каротиноїди, дубильні речовини, ефірну олію, флавоноїди, камеді, смоли, інулін.

Біологічна дія та застосування. Рідкий екстракт левзеї збуджує ЦНС, є антагоністом снодійних засобів, підвищує артеріальний тиск. Його призначають при нервовому та фізичному втомленні, функціональних розладах нервової системи. Екстракт левзеї входить до складу біологічно активних харчових добавок. Препарат екдистен відноситься до групи анаболічних засобів.

2. Наведіть лікарські рослини, які містять глікоалкалоїди. Укажіть сировину, її морфологічні ознаки, хімічний склад, препарати, лікарські форми і застосування

Відповідь:

Глікоалкалоїди алкалоїди налічують близько 350 представників, що знайдені у рослинах з родин Solanaceae, Liliaceae, Apocynaceae, Buxaceae, Convolvulaceae. Стероїдні алкалоїди об'єднують у собі властивост і алкалоїдів і стероїдних сапонінів. Їх поділяють на три групи: похідні холестану (С27), С-нор-D-гомостероїдні алкалоїди, похідні прегнану (С21).

Похідні холестану. Основу сполук цієї групи складає ядро циклопентанпергідрофенантрену, що пов'язане з гетероциклічною системою. Ці поверхнево-активні сполуки містять азот у складі аглікону, проявляють високу фармакологічну активність, гемолітичну дію та зв'язують холестерин. Біосинтез йде шляхом стероїдних сапонінів, тому вони звичайно утворюються разом, наприклад у рослинах з роду Solanum.

Так само як сапоніни, вони мають сахарні компоненти, що з'єднані з агліконом глікозидним зв'язком у положенні С-3. Вуглеводна частина монозидна або олігозидна, містить D-глюкозу, D-галактозу, L-рамнозу, L-арабінозу, D-ксилозу, L-фруктозу або кислоти: D-глюкуронову та D-галактуронову. У рослинах алкалоїди існують у вигляді як агліконів, так і глікозидів. Заміщення метильними групами йде за положеннями С-10, С-13 і С-18. У залежності від цис- і транс-розташування кілець їх поділяють на дві групи: спіросолану та спіростану. Прикладом першої групи є соласодин, другої -- томатидин. екдистероїд лікарський рослина селеровий

Найважливіші похідні соласодину -- це глікоалкалоїди соласонін і соламаргін, які виділені з видів Solanum laciniatum i Solanum aviculare. Знаходять практичне застосування як субстанції для отримання стероїдних гормонів. У соласоніну по С-3 приєднаний олігосахарид, що складається з глюкози, галактози та рамнози, а у соламаргіну -- це вуглеводний ланцюг глюкози й двох залишків рамнози.

У рослинах з родів Solanum i Veratrum містяться алкалоїди, в яких кільця Е й F сконденсовані (група соланідану). До цієї групи належить соланідин і його глікозиди б, в і г-соланіни. б-Солан ін містить по С-3 трисахарид солатріозу, в-соланін -- біозидсолабіозу й г-соланідин -- це моноглікозид, у якому аглікон соланідин поєднаний з галактозою.

Незначна кількість алкалоїдів чемериці має холестанове походження (рубійєрвін, ізорубійєрвін, вералкамін).

С-нор-D-гомостероїдні алкалоїди. Ці псевдоалкалоїди мало поширені в природі; вони не мають ангулярної метильної групи в С-кільці, а кільце D поширене на один атом вуглецю. До похідних С-нор-D-гомостероїду належать основні алкалоїди чемериці, які поділяють на йєрвератрові й цевератрові. Йєрвератрові алкалоїди містять 1-4 атоми кисню, а цевератрові -- 7-8 атомів кисню в молекулі.

До йєрвератрової групи належать йєрвін, вератрамін, вератрозин тощо.

Важливішими у сировині чемериці є похідні цевану (гермін, протоверин, верацевін, цигаденін).

Перелічені алкалоїди мають високу фармакологічну активність.

Вони утворюють ефірні зв'язки з органічними кислотами. Наприклад, відомі ефіри верацевіну з оцтовою кислотою (алкалоїд цеванін), з ангеліковою кислотою (цевадин), з ваніліновою кислотою (ванілоїлверацетин) тощо.

Гермін, як і верацетин, утворює полукеталь, а також ефіри з кислотами, що мають розгалужені ланцюги. Наприклад, внаслідок етерифікації з б-метилмасляною кислотою виникає алкалоїд протовератридин.

Цевератрові алкалоїди містяться також у насінні американсько ї рослини сабаділа (Schoenocаulon officinale, або Sabadilla officinarum, Melantiaceae).

Алкалоїди групи прегнану поширені в африканських рослинах з родів Funtumia й Holarrhena (Apocynaceae). Представляють інтерес як субстанції для напівсинтезу стероїдних гормонів типу прогестерону.

Паслін дольчастий -- Solaґnum laciniaґtum Ait., род. пасльонові -- Solanaceae Паслен дольчатый; назва пов'язана з латин. solari -- полегшувати; laciniatus, -um -- дольчастий від lacinia -- частка, клапоть.

Рослина багаторічна трав'яниста, заввишки до 2-2,5 м. У культурі -- однорічна. Стебло пряме, при основі -- здерев'яніле, поодиноке. Гілочки зелені, з фіолетовою пігментацією у вузлах. Листки дуже різні за розмірами: нижні завдовжки до 35 см, черешкові, непарноперисторозсічені; ті, що знаходяться вище, поступово коротшають, спрощуються (бувають трійчасторозсічені), верхні -- дрібні, цільні, ланцетовидні. Квітки зібрані по 3-17 в короткі щільні китиці. Чашечка п'ятилиста, зелена, віночок колесовидний, темно-фіолетовий.

Плід -- овальна соковита двогнізда ягода, діаметром 2-3 см.

Поширення. Батьківщина пасльону дольчастого -- субтропічні райони Австралії та Нової Зеландії. Рослина культивується як однорічна в Молдові, Краснодарському краї та на півдні Казахстану.

Заготівля. Траву скошують косилками у фазі цвітіння два-три рази за літо, одночасно подрібнюючи; висушують на сонці. Розроблена «сокова» технологія отримання соласодину. Для цього із свіжої трави вичавлюють сік, який використовують у разі виробничо ї потреби. Рослина отруйна.

Хімічний склад сировини. Трава містить два близькі за будовою глікоалкалоїди стероїдної структури: соласонін та соламаргін (2 %). Агліконом обох сполук є соласодин. Максимальне накопичення алкалоїдів у листках відмічається у період цвітіння. Вдень вміст алкалоїдів більший, аніж ввечері та вночі.

Біологічна дія та застосування. З трави добувають соласодин, який є субстанцією для напівсинтетичного одержання гормональних препаратів -- прогестерону, кортизону. Кортизон одержують з кори надниркових залоз тварин, але ці сировинні запаси недостатні і коштовні, тому ведуться пошуки рослинних джерел стероїдної структури. Солацит (цитрат соласодину) використовується при ревматизмі, артритах, ендокардитах.

Чемериця лобелієва -- Veґratrum lobeliaґ num Bernh., род. мелантієві -- Melantiaceae Чемерица Лобеля; латинська назва рослини, можливо, походить від verus -- правдивий та ater, atrum -- чорний; видовий епітет lobelianus, -um -- за ім'ям ботаніка М. Лобеля.

Рослина багаторічна, з товстим коротким, вертикальним кореневищем і численними жовто-бурими шнуроподібними коренями.

На зламі кореневище і корені сірувато-білі. Стебло пряме, товсте, округле, заввишки від 70 до 150 см. Листки чергові, великі, широкоеліптичні, дугожилкові, поздовжньоскладчасті. Квітки зібрані у довгу верхівкову волоть. Вони непоказні, зеленкуваті, з простою шестироздільною оцвітиною. Є й інші види: чемериця біла -- Veratrum album L., з білими квітками; чемериця чорна -- Veratrum nigrum L., з темною оцвітиною.

Поширення. Зустрічається в європейській частині СНД, Сибіру і на Кавказі у вологих місцях, на луках і лісових галявинах по всій лісовій і лісостеповій смузі. Чемериця біла росте в Україні тільки у західних областях і на схилах Карпат.

Заготівля. Збирають звичайно восени. Кореневища з коренями викопують, обтрушують від землі, промивають водою, великі кореневища розрізають уздовж і сушать у сушарках окремо від іншої сировини. Пил сухої сировини подразнює слизові оболонки дихальних шляхів, тому працювати слід у марлевій пов'язці.

Рослина отруйна.

Хімічний склад сировини. Усі частини рослини містять алкалоїди (корені -- 2,4 %, кореневища -- до 1,3, трава -- до 0,55 %), головними є алкалоїди цевератрової групи, а також йєрвін, псевдойєрвін, рубійєрвін, ізорубійєрвін; супутні дубильні сполуки, смоли, сахара та ін.

Біологічна дія та застосування. Настойку та чемеричну воду використовують як зовнішній протипаразитарний засіб. У ветеринарії застосовують відвар сировини при гіподерматозі великої рогатої худоби.

За кордоном з чемериці зеленої -- Veratrum viride виділяють алкалоїди, які у вигляді ефірів застосовують як гіпотензивний засіб.

Висока токсичність перешкоджає впровадженню препаратів чемериці у медичну практику.

У гомеопатії використовуються висушені кореневища з коренями чемериці білої при захворюваннях, які супроводжуються блюванням, проносом та коллапсом, при важких дитячих диспепсіях; подібно до камфори -- при послабленні серцевої діяльності. Висушені кореневища з корінням чемериці зеленої застосовуються при стенокардії, гіпертонічному кризі, сепсисі, початковій стадії гострого маститу.

3. Наведіть латинські, українські та російські назви ЛР, ЛРС родини селерових, що містять ефірні олії. Узагальніть відомості (у вигляді таблиці) про їх географічне поширення, морфологічні ознаки, хімічний склад, препарати та застосування

Відповідь:

4. Якими нормативними документами регламентується використання і охорона природних рослинних ресурсів в Україні

Відповідь:

Відносини у сфері охорони, використання та відтворення рослинного світу регулюються Конституцією України, законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», «Про рослинний світ України», «Лісовим кодексом України» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з законодавством України, охорона рослинного світу передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності і цілісності об'єктів рослинного світу, охорону умов їх місцезростання, збереження від знищення, пошкодження, захист від шкідників і хвороб, а також невиснажливе використання.

Охорона рослинного світу забезпечується:

- встановленням правил і норм охорони, використання та відтворення об'єктів рослинного світу;

- у разі необхідності забороною та обмеженням використання природних рослинних ресурсів;

- проведенням екологічної експертизи та інших заходів з метою запобігання загибелі об'єктів рослинного світу в результаті господарської діяльності;

- захистом земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, від ерозії, затоплення, заболочення, засолення, висушення, забруднення промисловими і побутовими відходами і стоками, хімічними і радіаційними речовинами та від іншого несприятливого впливу;

- створенням та оголошенням територій та об'єктів природно-заповідним фондом;

- організацією наукових досліджень, спрямованих на охорону та відтворення об'єктів рослинного світу;

- розвитком системи інформування про об'єкти рослинного світу та вихованням у громадян дбайливого ставлення до них;

- створенням системи державного обліку та здійсненням державного контролю за охороною, використанням та відтворенням рослинного світу;

- занесенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин до Червоної книги України;

- встановленням юридичної відповідальності за порушення порядку охорони та використання природних рослинних ресурсів.

При правильному та науково обгрунтованому плануванні, проведенні заготівлі і раціональному використанні лісових масивів, лугових, степових випасів, косовиць запаси сировини дикорослих лікарських рослин залишаються довгий час незмінними.

Лікарської рослинної сировини потребують підприємства різних галузей фармації України (7 заводів, 27 фармацевтичних фабрик, аптечна мережа, приватні фірми, учбові заклади). Її сировинною базою є культивовані рослини (м'ята перцева, фенхель, наперстянка, беладонна тощо), дикорослі рослини (дуб, кропива собача, мати-й-мачуха, кульбаба та ін.) або обидва джерела (оман високий, ромашка, подорожник великий, алтея). Значну кількість видів ЛРС Україна імпортує, наприклад листя сени і мучниці, корені раувольфії і солодки, нирковий чай, траву ерви шерстистої «пол-пала» та ін.

5. До контроль-аналітичної лабораторії поступила сировина “Валеріани корені”

При проведенні визначення екстрактивних речовин маса чашки для випаровування становила 34,1763 г, маса чашки для випаровування з сухим залишком -34,3202 г (маса аналітичної проби -- 1,0521 г, втрата в масі при висушуванні -- 14,5 %). Розрахуйте відсотковий вміст екстрактивних речовин та зробіть висновок про відповідальність даної сировини вимогам ДФУ.

Рішення:

Відсотковий вміст екстрактивних речовин розраховують за формулою:

де m - маса чашки для випаровування, г;

m1 - маса чашки для випаровування з сухим залишком, г.

mн - маса аналітичної проби, г;

М - втрата в масі при висушуванні

Х==16,98%

Відповідь: відсотковий вміст екстрактивних речовин «Валеріани корені» складає 16,98 %, що не відповідає вимогам ДФУ не менше 25,0 %.

Список літератури

1. Лікарські рослини і лікарська рослинна сировина, які містять фенольні сполуки, алкалоїди і різні групи БАР. Товарознавчий аналіз. Модуль 2 : навчально-методичний посібник з фармакогнозії з основами фітокосметики для студентів 3 курсу фармацевтичного факультету (спеціальність «Технології парфумерно-косметичних засобів») / уклад. С. Д. Тржецинський, В. С. Доля, О. М. Денисенко [та ін.]. - Запоріжжя : ЗДМУ, 2014. - 136 с.

2. Солодовниченко Н.М., Журавльов М.С., Ковальов В.М. Лікарська рослинна сировина та фітопрепарати: Посіб. з фармакогнозії з основами біохімії лікар, рослин. - X.: Вид-во НФАУ; Золоті сторінки, 2001. - 408 с.

3. Тарасенко Г.В., Пальчевська Т.А., Куришко Г.Г., Григоренко А.О., Кузьміна Г.І. Фармакогностичні методи аналізу: Навч. посіб. для студ. напряму підг. 6.120201 «Фармація» спеціальності «Технологія фармацевтичних препаратів». - К.: КНУТД, 2012. - 259 с.

4. Державна Фармакопея України / Державне підприємство «Науково- експертний фармакопейний центр». - 1-е вид. - X.: РІРЕГ, 2001. - 556 с.

5. Державна Фармакопея України / Державне підприємство «Науково- експертний фармакопейний центр». - Допов. 1. - X.: РІРЕГ, 2001. - 520 с.

6. Державна Фармакопея України / Держ. підприємство «Науково- експертний фармакопейний центр». -- 1-е вид. - Доповнення 2. - Харків: Державне підприємство «Науково-експертний фармакопейний центр», 2008. - 620 с.

7. Державна Фармакопея України / Держ. підприємство «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів». - 1-е вид. -Допов. 3. - Харків: Державне підприємство «Український науковий фармакопейний центр якості лікарських засобів», 2009. - 280 с.

8. Ковалев В.Н., Попова Н.В., Кисличенко B.C. Практикум по фармакогнозии: Учеб. пособ. для студ. высш. учеб, завед. / и др. - X.: Изд-во НФаУ, Золотые страницы, 2003. - 512 с.

9. Технология и стандартизация лекарств. Под ред. В.П. Георгиевского, Ф.А. Конева. Сборник научных трудов. - Харьков: ООО “Рирег”, 1996. -784 с.

10. Долгова А.А., Ладыгина Е.Я. Руководство к практическим занятиям по фармакогнозии. - М.: Медицина, 1997. - 275 с.

Размещено на Allbest.ru