Приватна медицина в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет права

Національна академія наук України

Приватна медицина в Україні

Ікрамова К.М., Соловей К.П.

Київ-2011

План

1. Приватна чи державна медицина: проблеми, позитив і недоліки

2. Характеристика ринку приватної медицини України

3. Необхідні ресурси та умови

4. Основи охорони здоров'я в Україні

5. Охорона здоров'я за кордоном

6. Страхова медицина в Україні

Висновок

Джерела

1. Приватна чи державна медицина: проблеми, позитив і недоліки

За умовами Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) людина має право на медичну допомогу, незалежно від можливостей оплачувати за послуги лікарів і ліки. В промислово розвинених і багатих державах існують дві основні форми надання медичної допомоги населенню: державна та приватна (страхова), а в деяких країнах ще і змішана державно-приватна. Якою має бути медицина в Україні найближчими роками? Наведені нижче цифрові дані про стан здоров'я різних націй і країн взяті з матеріалів і звітів ВООЗ.

Класичним прикладом приватної (страхової) медицини може бути медицина США - однієї з найбагатших країн світу з ринковою економікою. 2000 року на медичне обслуговування середньостатистичного американця було затрачено 4500 доларів. Середня тривалість життя американців - 77 років. На охорону здоров'я населення США 2004 року було виділено 15,3 % внутрішнього національного валового продукту. А от Німеччина, Франція, Канада виділили для цього тільки 9,5-10,7 %, значно менше. Слід враховувати те, що середньостатистичні затрати на одного мешканця покривають реальність нерівномірного отримання медичної допомоги різними прошарками населення. При страховій медицині в США якісну та високоспеціалізовану медичну допомогу отримує тільки той, хто багатий, хто має страховий поліс і товстий гаманець. Як наслідок - жителі з низьким рівнем доходів та освіти, як правило, вмирають швидше освічених багачів. Отже, страхова медицина - це насамперед медицина для багатих.

Як приклад державної (бюджетної) медицини візьмемо бідну Кубу, де щороку на середньостатистичного кубинця витрачають лише 186 доларів. Середня тривалість життя на цьому острові така сама, як в США - 77 років. Принцип медицини кубинців - загальні необхідні та невідкладні медичні послуги мають бути доступними для всіх категорій населення. До речі, на Кубі найбільша кількість лікарів на одного пацієнта і необхідна спеціалізована медична допомога доступна для всіх остров'ян.

Як приклад змішаної державно-приватної медицини наведемо Швейцарію. В середньому у країні на профілактику та лікування одного швейцарця на рік витрачають 3300 доларів. Середня тривалість життя в Швейцарії майже 80 років.

З 1999 року ВООЗ ввела ще один показник здоров'я нації, а саме - "тривалість здорового життя", який певною мірою характеризує ефективність профілактики та надання медичної допомоги в тій чи іншій країні. Згаданий показник свідчить про те, скільки з прожитих років людина була здоровою й скільки років хворою. В бідних країнах у нездоровому стані середньостатистичний мешканець перебуває 14 років свого життя. Якщо він прожив 50 років, то хворим він був сім років. У благополучних країнах з високим рівнем життя, тривалість здорового життя складає 9 %. Лідером з цього індикатора стала Японія, в якій тривалість здорового життя дорівнює 74,5 років. До цього віку більшість японців залишаються здоровими при середній тривалості життя понад 80 років. Високі показники тривалості здорового життя у Франції, Австралії, Швеції, Іспанії, Італії, де переважає державна медицина. США з її страховою медициною у згаданому рейтингу займають 24 місце серед інших країн світу.

Американці витрачають величезні кошти на оплату послуг медичних працівників і продукцію фармацевтичних фірм за високими тарифами. Наведемо кілька з них: аналіз сечі коштує 176 доларів, ЕКГ - 711 доларів, рентгенографія грудної клітки -772 долари. В Канаді, де державна медицина, такі дослідження відповідно коштують 8, 13 і 30 доларів. Безумовно, якість надання медичних послуг і особливо апаратної діагностики в США найбільш висока в світі, але без страхового полісу хворому її не надають, хіба що як виняток.

Не все гаразд з наданням медичної допомоги в країнах з державною медициною, де мають місце суттєві недоліки. Бюрократизм вражає національну систему охорони здоров'я, робить її менш ефективною. Поряд з поганим управлінням кадрами та медичними закладами нераціонально використовують фінанси, панує корупція. В деяких країнах утворюються величезні черги до вузьких спеціалістів, до того ж пацієнт не може собі вибрати лікаря. В умовах державної медицини в Англії щорічно до 800 тисяч хворих місяцями чекають у черзі на обстеження та шпиталізацію. Хворий в Канаді 17-30 тижнів чекає на прийом до вузького спеціаліста (ендокринолога, офтальмолога, гінеколога, кардіолога тощо). Черги на такі консультації з року в рік не зменшуються.

В умовах бюджетної медицини не вистачає фінансів для закупки нової сучасної діагностичної апаратури, транспорту, проведення складних діагностичних досліджень і оперативних втручань (трансплантація органів, комп'ютерна томографія тощо).

За наявності страхового полісу та коштів згадані дослідження й оперативні втручання проводять своєчасно в достатньому обсязі.

У деяких країнах з обмеженими фінансовими ресурсами існує такий принцип надання медичної допомоги: "низький дохід - висока якість життя". Так, у Китаї та Шрі-Ланці достатньо ефективне медичне обслуговування всіх прошарків населення. Медицина орієнтована на більшість людей, а не тільки багатих. Як результат такої політики - середня тривалість життя в цих країнах складає відповідно 72,2 і 72,6 років. Таким чином, при обмеженні державних фінансових ресурсів і правильній організації надання медичної допомоги за рахунок доступності показника здоров'я нації непогані.

Кілька слів щодо оплати праці медичних працівників. У країнах із страховою медициною вона достатньо висока і немає проблеми з дефіцитом лікарів та медсестер. При бюджетній медицині з низькою заробітною платою навіть у деяких розвинених країнах з ринковою економікою (Канада, Англія) є нестача кваліфікованих медичних працівників. Особливо відчутний дефіцит спеціалістів у сільській місцевості. Ось чому в Європі спостерігається міграція лікарів з однієї країни в іншу в пошуках більш високої оплати праці.

В Україні домінуючою залишається державна медицина з обмеженими фінансовими ресурсами, але доступна для всіх. Немає потреби в черзі тижнями чекати консультації ендокринолога, невропатолога, кардіолога тощо.

Паралельно з державною набирає темпи розвиток приватної медицини, яка доступна для заможних хворих. В умовах економічної та соціальної нестабільності приватна медицина потребує контролю державних органів управління медициною. Приватні лікарі часто-густо застосовують так звані "нові" методи діагностики та лікування, які неузаконені, не пройшли рандомізованих досліджень, застосовують несертифіковані ліки. Тільки два приклади. Тернопільська державна інспекція з контролю за цінами торік у 38,5 % перевірених аптек і посередницьких структур виявила фінансові порушення при формуванні цін на ліки. Небезпеку хворим на ожиріння несе застосування для схуднення несертифікованих, "тайських піґулок". У нашому місті після лікування ожиріння хітозаном у 50-річної жінки розвинувся синдром Лайєла із сепсисом, у реанімаційних відділеннях вона провела 56 днів і померла.

В умовах економічної нестабільності введення в Україні страхової медицини, про що так багато кажуть, призведе до погіршення медичного обслуговування мешканців, передовсім пенсіонерів, інвалідів, бідних. Найбільш перспективною видається в майбутньому організація державно-приватної медицини з врахуванням соціально-економічного становища українців у наданні медичних послуг.

2. Характеристика ринку приватної медицини України

Основними конкурентними перевагами приватних медичних установ України є: більш високий рівень і комплексний підхід в обслуговуванні клієнтів, орієнтація на потреби клієнта, сучасна технічна база, можливість постійного підвищення кваліфікації персоналу. На сьогодні лікування в приватних медичних установах можуть собі дозволити близько 20% населення України. В умовах недостатності бюджетних ресурсів, низької якості обслуговування державної медицини, ринок приватної медицини має потенціал для росту.

Необхідно відзначити, що державна медицина в Україні займає близько 80-85% усього обсягу медичних послуг, при цьому ця галузь характеризується низькими обсягами державного фінансування, а також високим рівнем зношеності основних фондів. Низька конкурентоспроможність державного медичного сектора, дефіцит коштів на модернізацію й створення нових медичних установ сприяє розвитку в Україні сегмента приватних медичних послуг.

За оцінками експертів, щорічний обсяг ринку приватних медичних послуг України становить від 1,0 до 1,3 млрд. дол. США, при цьому для українського ринку характерна висока частка тіньового ринку (до 50%).

приватна страхова медицина

Рисунок 1. Структура ринку приватних медичних послуг України, %

На сьогодні одними з найбільш розвинутих сегментів приватної медицини є також онкологічні й кардіологічні центри, що пов'язано з широким поширенням цих захворювань в Україні. Також необхідно окремо виділити порівняно нові напрямки розвитку ринку приватної медицини, такі як:

· лабораторна діагностика: в 2009 року даний сегмент ринку показав значний ріст, причиною чого є збільшення попиту з боку населення на діагностику, проведену на високотехнологічному й сучасному обладнанні, яке мають в основному приватні клініки.

· медичний туризм: в Україні даний сегмент тільки починає формуватися. Медичний туризм включає організацію поїздок для одержання лікувальних, профілактичних, реабілітаційних послуг, як у межах країни, так і за кордоном. Даний сегмент ринку найбільш розвинений у країнах Азії та Європи. При цьому одним із стримуючих факторів розвитку медичного туризму є необхідність здійснення значних капіталовкладень.

За оцінками фахівців, середній показник рентабельності діяльності приватної медичної клініки коливається на рівні 18-22%%, строк окупності таких проектів становить від 3 до 7 років. Слід зазначити, що при відкритті клініки більша частина витрат доводиться на покупку (будівництво) або оренду приміщень, придбання медичного устаткування, формування кадрового складу. При цьому, ріст інвестиційної привабливості даних проектів в Україні обмежується відсутністю обов'язкового медичного страхування, а також слабким розвитком добровільного медичного страхування. Так, у США та країнах Європи приватні медичні клініки працюють в умовах, коли до 80% клієнтів обслуговується через програми медичного страхування (державні страхові фонди) або за рахунок роботодавців.

Основними гравцями на ринку приватних медичних послуг в Україні є наступні компанії: «Eurolab» (лабораторні дослідження, діагностика), «Добробут» (багатофункціональний медичний центр), «Борис» (багатофункціональний медичний центр), «Лісод» (онкологія), «Ісіда» (гінекологічний центр), «Медиком» (багатофункціональний медичний центр), «Max-Well Bіopharma» (кардіологічні центри) «Synevo Україна» (медичні лабораторії), «Oxford medіcal» (багатофункціональний медичний центр). Присутність іноземних компаній в Україні є незначною, при цьому закордонні клініки, як правило, є вузькоспеціалізованими.

Згідно з дослідженнями агентства «Кредит-Рейтинг», основними проблемами, а також стримуючими факторами розвитку ринку приватної медицини в Україні є:

1) Негативний вплив на галузь фінансово-економічної кризи.

До початку економічної кризи, ринок приватної медицини України характеризувався стабільним ростом на рівні 25-30%% щорічно. Даний показник найбільш чутливий до зміни купівельної спроможності, а також величини реальних доходів населення. Багато підприємств істотно скоротили витрати на соціальні програми персоналу, що також призвело до зменшення страхових надходжень і як наслідок зменшення обсягів послуг, наданих приватними медичними клініками. Після стабілізації економічної ситуації в Україні, активізації програм кредитування підприємств комерційними банками, рейтингове агентство очікує позитивної динаміки розвитку ринку приватних медичних послуг.

2) Юридично неоформлене державне регулювання розвитку приватної медицини, а також відсутність необхідної нормативно-правової бази для функціонування й адаптації до світових стандартів надання приватних медичних послуг. Складна система акредитації й одержання дозвільної документації для приватних медичних установ.

3) Вплив валютних ризиків на поточну діяльність приватних медичних установ.

Девальвація національної валюти в 2009 році призвела до значного росту цін на іноземне обладнання й матеріали, які займають найбільшу питому вагу в структурі витрат приватних медичних клінік.

На думку рейтингового агентства одним із інструментів, що може сприяти розвитку даного ринку, є медичне страхування. У цілому на сьогоднішній день медичне страхування в Україні характеризується низьким рівнем розвитку, що пов'язано з досить низькою страховою культурою в Україні, низькими доходами населення, а також високою вартістю медичних послуг, які безпосередньо впливають на формування вартості страхових продуктів. При цьому, добровільне медичне страхування в Україні знаходиться також на низькому рівні розвитку. Так, за підсумками І кварталу 2010 року страхові компанії України отримали від продажу страхових полісів добровільного медичного страхування 83,8 млн. грн. (6,5% від загального обсягу премій). Проте, це досить перспективний вид страхової діяльності для страхових компанії, оскільки не дивлячись на невисоку рентабельність він дозволяє істотно розширити коло клієнтів фізичних осіб і пропонувати інші страхові послуги. На сьогодні основними компаніями в Україні, які надають послуги добровільного медичного страхування, є: «Провідна», «АХА Груп», «Інго Україна».

Рейтингове агентство вважає, що у 2010 році на показники функціонування ринку приватної медицини України з однієї сторони негативно буде впливати зниження купівельної спроможності населення, нестійкість грошової валютної одиниці, недостатній доступ до позикових ресурсів, необхідних для розширення обсягів діяльності. З іншого боку, даний вид послуг буде користуватися попитом через кризовий стан державної медичної галузі, недостатність бюджетного фінансування державних програм розвитку охорони здоров'я тощо.

3. Необхідні ресурси та умови

Для впровадження в дію усіх вищезгаданих пропозицій необхідні відповідні ресурси та умови.

Не має сумніву, що відсутністю попиту українська медицина не страждає, хворіють багато та часто. Але чи є цей попит платоспроможним? На жаль, відповідь - ні, український попит не є платоспроможним, ані держава, ані населення не мають відповідних коштів. Отже, як завжди необхідним ресурсом є капітал, який сьогодні можуть надати підпрємства через страхові компанії.

Відповідно, якщо в Україні буде спостерігатися економічне зростання та відбудеться збільшення реальних доходів населення, то це позитивно вплине і на медичну галузь.

Наступною необхідною компонентою є присутність на медичному ринку фахівців з економічних та фінансових питань. З переходом до ринкової економіки, елементи ринку (на жаль не сам ринок) з'являються в усіх сферах, в тому числі і в медицині. Якщо "медиками" Україна є відносно забезпечена, то, окрім декількох страхових компаній, професіональним фінансовим плануванням медицина не забезпечена. Тобто необхідною є підготовка відповідних кадрів.

Важливим моментом є і відповідна правова база. На сучасному етапі необхідною є її детальна розробка для вільного функціонування приватної медицини. Ефективне законодавство може зменшити величину тіньового медичного ринку, й збільшити кількість податкових надходжень до бюджету. Надання більшої кількості прав приватним лікарям дозволить збільшити спектр приватних послуг та прискорить розвиток приватної медицини.

4. Основи охорони здоров'я в Україні

Охорона здоров'я в Україні -- це науково обґрунтована система лікувально-профілактичних та оздоровчих заходів, метою яких є зміцнення здоров'я людей, запобігання захворюванням, підвищення працездатності і продовження їх активної життєдіяльності. Для виконання цих завдань створено органи охорони здоров'я, а також державні та громадські заклади з охорони та поліпшення здоров'я людей.

Щодо моніторингу цієї справи, то охорона здоров'я в Україні розвивалася згідно з історичними періодами її існування. Так, організація охорони здоров'я ще за часів дореволюційного періоду знаходилася на дуже низькому рівні. На належному рівні була: вона тільки у великих містах, губернських центрах. Відсутність такої організації на периферії, важкі санітарні умови життя провокували високу захворюваність та смертність серед населення. Післяреволюційний період характеризується відновленням народного господарства, в тому числі й охорони здоров'я. Відтоді закладено фундамент теоретичних та організаційних основ охорони здоров'я у нашій державі. Як наслідок, поліпшуються умови праці, побуту, медичного обслуговування, охорона здоров'я населення стає значною галуззю народного господарства, яка має широку мережу амбулаторно-поліклінічних та лікувальних закладів, жіночих консультацій, дитячих поліклінік тощо.

За часів Великої Вітчизняної війни було пошкоджено та зруйновано багато закладів охорони здоров'я, які довелося відбудовувати заново. У державі було проведено широкі оздоровчі заходи, ліквідовано багато інфекційних захворювань, зменшено захворюваність на деякі хвороби, в тому числі професійні, з тимчасовою втратою працездатності тощо.

Якщо середня тривалість життя до революції 1917р. складала 32 роки, то нині вона збільшилася до 70 (74 р. для жінок, 68 -- для чоловіків). Цими цифрами можна ілюструвати досягнення охорони здоров'я як галузі народного господарства, але проблеми ще існують і їх треба вирішувати. Закон України «Про охорону здоров'я», прийнятий Верховною Радою України у 1993 p., наголошує: охорона і зміцнення здоров'я людей є найважливішою справою. За цим законом проблеми здоров'я повинні розглядатися з широких соціальних позицій, які стосуються насамперед умов праці і побуту та рівня добробуту. Необхідно якомога швидше задовольнити потреби населення у високоякісній лікувально-профілактичній та фармацевтичній допомозі, підвищити якість медичного обслуговування, загальної диспансеризації, підвищити рівень охорони здоров'я матері та дитини, розвивати мережу закладів охорони здоров'я.

Небезпека переносу інфекційних захворювань і поширення епідемій, які можуть перерости в пандемії, викликала необхідність створення 7 квітня 1948 р. Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) при Організації Об'єднаних Націй (ООН). Відтоді день утворення цієї організації є Всесвітнім днем охорони здоров'я. Загальна мета ВООЗ полягає у розширенні міжнародного співробітництва усіх країн в галузі охорони здоров'я. Представники охорони здоров'я України також беруть участь у роботі цієї організації.

ВООЗ координує діяльність окремих країн щодо боротьби з інфекційними та паразитарними хворобами, проводить велику роботу щодо підготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників різних країн, зміцнення служб охорони здоров'я насамперед у країнах, що розвиваються.

Глобальна стратегія ВООЗ -- досягнення здоров'я для усіх, тобто забезпечення всього населення світу медичною допомогою. У функції ВООЗ входять: відновлення міжнародних санітарних правил, розробка міжнародної фармакопеї, міжнародної комендатури та класифікації хвороб, травм та причин смерті; поширення інформації про епідеміологічну ситуацію, нагальні проблеми організації охорони здоров'я, санітарний стан; координація наукових досліджень тощо.

Спеціалісти ВООЗ направляються в країни як консультанти, радники самостійно або у складі бригад фахівців для здійснення допомоги в організації медичних служб, вивчення стану здоров'я, підготовці кадрів тощо.

5. Охорона здоров'я за кордоном

Охорона здоров'я в зарубіжних країнах складається з багатьох різноманітних типів, з яких можна виділити три основні -- приватнопідприємницька система, страхова медицина і державна медицина.

Приватнопідприємницька система ставить за мету насамперед бізнесові справи, тобто має переважно приватний характер охорони здоров'я і складається з великих приватних платних лікарень, добре обладнаних, оснащених найновішою лікувальною та діагностичною апаратурою. Там працюють висококваліфіковані спеціалісти. Ці лікарні є власне комерційними підприємствами, вони в основному недоступні широким масам населення. Ці лікарні працюють позапланове і належать різним організаціям: державним, страховим, муніципальним, благодійним, приватним комерційним асоціаціям та окремим особам.

В усіх зарубіжних країнах є органи управління: міністерства та департаменти охорони здоров'я, але коло їх діяльності дуже обмежене. Наприклад, міністерства охорони здоров'я керують в основному санітарним законодавством, організацією санітарного нагляду, регламентацією лікарської діяльності, установленням прав на лікарську практику тощо.

Лікувальну допомогу за рахунок державного бюджету здійснюють військова медицина, медична допомога інвалідам війни, деяким іншим категоріям хворих (із психічними захворюваннями, туберкульозом) і особам похилого віку.

Страхова медицина з'явилася із введенням соціального страхування населення. Існує фонд внесків працівників, з якого страхові каси сплачують витрати на медичну допомогу застрахованим. Але ця медицина не має власних медичних закладів, вона підписує договори з окремими приватними лікарями на обслуговування застрахованих, сплачуючи прийом у лікаря і відвідування вдома за певним тарифом.

Таким чином, медична допомога застрахованим фактично не є безкоштовною.

Державна медицина зарубіжних країн суттєво відрізняється від нашої. По-перше, міське самоуправління мас в своєму підпорядкуванні лікарні, частково платні, диспансери, дитячі консультації. Мережа цих закладів мала, можливості їх дуже обмежені, ліжок для усіх, кому потрібна госпіталізація, не-вистачає. По-друге, лікарі загальної практики не працюють на державній службі, а за договором. У такому разі виникають значні труднощі в організації спеціалізованої допомоги, організації поліклінічних центрів. За користування стаціонарною допомогою у кращих лікарнях треба платити. Платними залишаються зуболікарська допомога, додаткове харчування, догляд вдома, а також медикаменти.

6. Страхова медицина в Україні

У комплексі проведених соціально-економічних реформ найважливіше місце приділяється страховій медицині. Перехід до неї обумовлений специфікою ринкових відносин в охороні здоров'я і розвитком сектора платних послуг. Медичне страхування дозволяє кожній людині прямо зіставляти необхідні витрати на охорону здоров'я зі станом власного здоров'я. Порівнювати потреби в медичній допомозі і можливість її одержання необхідно поза залежністю від того, ким виробляються витрати: безпосередньо індивідуумом, підприємством, підприємцем, чи профспілкою суспільством у цілому.

У світовій практиці організації медико-санітарного обслуговування склалися три основні системи економічного функціонування охорони здоров'я: державна, страхова і приватна. Державна система заснована на принципі прямого фінансування лікувально-профілактичних установ і гарантує безкоштовну медичну допомогу. В основу страхової системи закладений принцип участі громадян, чи підприємств підприємців у фінансуванні охорони здоров'я чи прямо за посередництвом страхових медичних організацій. Приватна медицина в даний час представлена частнопрактикующими лікарями, клініками і лікарнями, що знаходяться в індивідуальній власності. Їхнє фінансування здійснюється за рахунок платного медичного обслуговування пацієнтів.

В економіко-соціальному відношенні перехід на страхову медицину в Росії є об'єктивною необхідністю, що обумовлена соціальною незахищеністю пацієнтів і працівників галузі, а також її недостатньою технічною оснащеністю. Низький рівень заробітної плати медичних кадрів, обумовлений недоліком бюджетних засобів, приводить до соціальної незахищеності працівників державної охорони здоров'я. Незадовільна забезпеченість об'єктів медико-індустріального комплексу устаткуванням і інструментарієм, засобами, великий ступінь зносу існуючого медичного устаткування обумовили їх невисокий організаційно-технічний рівень.

Планові методи господарювання, що використовувалися в нашій країні, припускав і централізоване керування як народним господарством у цілому, так і окремими його галузями, у тому числі й охороною здоров'я. Система керування народним господарством і галузями була побудована таким чином, що усі важливі господарські, економічні і фінансові рішення приймалися централізовано на державному рівні. Тому основним джерелом фінансування охорони здоров'я був державний бюджет. Криза економіки країни привів до падіння виробництва виробів медичного призначення, розриву коопераційних і зовнішньоекономічних зв'язків, закриттю ряду нерентабельних об'єктів медичної промисловості.

Зростаючий дефіцит бюджету обумовив недостачу фінансових засобів, загострення ситуації в галузях, що фінансувалися по залишковому принципі.

Разом з тим, перехід на нові методи господарювання дозволив активізувати і позитивні фактори в охороні здоров'я. Мова йде про створення релігійних і благодійних організацій, фондів милосердя і здоров'я, що сприяють зміцненню моральної і правової атмосфери в галузі.

Від соціалістичного періоду своєї історії Україна успадкувала складну і малоефективну систему охорони здоров'я, розвиток якої базувався переважно на екстенсивних засадах.

Соціально-політична криза в Україні призвела і до кризи в системі охорони здоров'я та погіршення якості медичного обслуговування населення.

Висновок

Якщо казати про конкурентоздатність медицини в Україні, то можна казати про декілька моментів.

По-перше, медичні кадри України є кваліфікованими й професійними. Незважаючи на зарплату державного лікаря, конкурс в медичні ВУЗи хоча і зменшується, але все ще є високим. Тобто, українські лікарі є конкурентоздатними, але якщо ситуація не зміниться на краще, то можливо відтік медичних кадрів за кордон посилиться, а підготовка кадрів буде значно відставати від технічного розвитку медичної галузі.

Джерела

1. Про затвердження рішення Ліцензійної комісії

2. Про присвоєння відповідних статусів суб'єктам племінної справи у тваринництві за результатами державної атестації

3. Про затвердження Плану перевірок на I квартал 2008 року

4. Про затвердження рішення Ліцензійної комісії МОЗ України

5. Про затвердження рішення Головної акредитаційної комісії

6. Про видачу, переоформлення ліцензій на провадження господарської діяльності з виробництва, зберігання і реалізації племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин

7. Про внесення змін до Положення про порядок проведення атестації лікарів

8. Про внесення змін і доповнень до наказу МОЗ України від 21.11.91 N 168 "Про подальше удосконалення атестації лікарів"

9. Про призначення стипендій Президента України переможцям Всеукраїнських учнівських олімпіад з базових навчальних предметів і Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів - членів Малої академії наук України у 2007 році

10. Про затвердження форми подання відомостей за результатами моніторингу стану здоров'я населення, діяльності та ресурсного забезпечення закладів охорони здоров'я Автономної Республіки Крим та області

Размещено на Allbest.ru