Надання першої долікарської допомоги

Втрата свідомості хворим на цукровий діабет внаслідок нестачі інсуліну в організмі, одне з найважчих ускладнень цукрового діабету.

Клінічні ознаки. Розвивається повільно, протягом тривалого часу. Почуття голоду відсутнє, може бути спрага. Шкіра суха, гаряча. Ознобу не буває. Дихання уповільнене, з рота відчувається запах фруктів. Хворий стає млявим, сонним, потім втрачає свідомість.

Перша допомога і дії до прибуття лікаря. Ввести інсулін. Зазвичай хворий знає, скільки йому треба вводити інсуліну. Як правило, у нього є інсулін і спеціальний шприц. У кожного хворого повинна бути картка диспансерного спостереження, в якій відмічається кількість інсуліну, необхідного для введення. Не можна залишати хворого одного до прибуття лікаря або родичів.

Діабетична кома (гіпоглікемічна)

Сучасні міри надання допомоги бувають ефективними навіть при дуже важких станах, що об'єднуються під назвою “термінальні”. До них відносяться предагональний стан, агонія клінічна смерть.

При передагональному стані свідомість хворого збережена чи затемнена, дихання різко порушене, пульс на кінцівках часто не визначається.
При агонії свідомість зникає, дихання рідке, пульс відсутній.

Клінічна смерть - це відсутність зовнішніх ознак життя: зупинення дихання і серцебиття. При такому стані хворого ще можна спасти, якщо негайно надати йому допомогу, тому що тільки через 4-6 хвилин після настання клінічної смерті остання переходить у біологічну в наслідок кисневого голодування головного мозку і загибелі нервових клітин, що

Термінальні стани можуть виникнути при важкому шоку, інсульті (крововиливі у мозок), інфаркті міокарду, важких отруєннях, ураженнях електричним струмом, утопленні та ін. станах, що потребують негайної допомоги.

Перша допомога. При термінальних станах основне завдання першої допомоги - підтримання життя хворого до прибуття швидкої допомоги. Заходи повинні проводитися одразу ж після розвитку важкого стану.

Допомога при термінальних станах (реанімація) - це перш за все заходи, направлені на усування розладів серцевої діяльності та дихання (непрямий масаж серця, штучне дихання методом із рота у рот або із рота у ніс).

Реанімацію проводять на протязі не менше 40 хвилин або до прибуття швидкої допомоги, або до появи у хворого самостійного серцебиття, або до появи ознак біологічної смерті (появи трупних плям).

4. Лікування опіків, перша допомога та протишокові заходи

Термічні опіки.

Лікування термічних опіків складається з подання першої допомоги потерпілим на догоспітальному етапі та лікування в хірургічних спеціалізованих закладах.

Від якості першої допомоги часто залежить подальша доля хворого. Вона полягає в зупинці дії термічного агента, забезпеченні потерпілого свіжим повітрям та запобіганні забрудненню рани мікрофлорою.

Загасити палаючий одяг краще шляхом накривання потерпілого ковдрою чи плащем (пальто) або ж водою. При цьому його треба покласти, щоб полум'я, піднімаючись угору, не перекинулось на голову та обличчя. Не можна бігти в палаючому одязі -- це тільки роздмухує полум'я. Після загашення полум'я одяг негайно треба зняти, перед цим обливши холодною (але не крижаною) водою. Це ж саме робиться і тоді, коли опік стався під дією окропу чи гарячої рідини.

Але в жодному разі не можна допускати переохолодження хворого, бо це сприяє розвиткові шоку. Обливання холодною водою є також лікувальним засобом -- знеболює та запобігає поширенню опікової деструкції тканин углиб, зокрема переходу ІІІА ступеня в ІІІБ, а також набряку і нагноєнню. З цією метою особливо доцільно обливати водою під час надання першої допомоги (але не пізніше ніж через 30 хв. після опіку) у разі непоширених опіків (особливо опіків кінцівок). Охолодження водою опікової поверхні триває впродовж 2 год.

Для забезпечення свіжого повітря потерпілого переміщують з місця пожежі
(чи заповненої димом та отруйними газами кімнати) на відкритий простір чи в приміщення з чистим повітрям. Після цього його зігрівають. При асфіксії хворому роблять штучну вентиляцію легень (рот до рота чи рот до носа).

Останній акт першої допомоги -- запобігання зараженню опікової поверхні -- здійснюють шляхом загортання потерпілого в чисте простирадло, марлю чи поліетиленову плівку (великі опіки) або накладання бинтової асептичної пов'язки при обмежених опіках. Внутрішньовенно вводять аналгетики і негайно перевозять потерпілого до лікарні.

Особам з поширеними глибокими опіками, яким загрожує розвиток шоку чи які перебувають у стані шоку, в машині "швидкої допомоги" розпочинають введення протишокових розчинів (сольові розчини або реополіглюкін, розчин лактату чи Рінгера-- Локка тощо).

Під час надання першої допомоги з рук потерпілого треба зняти всі дорогоцінні речі (обручки, персні, браслети тощо) з метою запобігання турнікетному ефекту.

У лікувальному закладі (це переважно спеціалізовані опікові відділення) хворого бажано покласти на спеціальне ліжко з повітряною подушкою. У нього передусім перевіряють стан дихальних шляхів. У разі порушення їх прохідності (задишка, синюшність, кашель, хриплість голосу) роблять інтубацію трахеї.

Потерпілим з обмеженими поверхневими та глибокими опіками без загрози розвитку шоку проводять під знеболюванням (переважно внутрішньовенним введенням морфіну гідрохлориду чи неопіоїдних аналгетиків або ж наркотиків) обробку опікової поверхні.

Госпіталізації підлягають: хворі з поширеними опіками, опіками дихальних шляхів і з обмеженими опіками II--IV ступеня площею понад 3--5 % поверхні тіла та з поширеними опіками І ступеня площею понад ЗО % у дітей, а також хворі з опіками II--IV ступеня ділянки голови, обличчя, промежини, кистей та стіп незалежно від площі ураження.

Хворих з обмеженими поверхневими опіками, крім зазначених локалізацій, після подання їм допомоги (обробки опікової поверхні) направляють на лікування у поліклініку.

У разі поширеного опіку, який спричинив шок або може зумовити його, розпочинають або продовжують протишокову терапію з одночасним проведенням досліджень гемодинаміки (артеріальний тиск, пульс, ЦДВ), складу крові (гемограма, гемотокрит, рівні електролітів, сечовини тощо) та сечі (погодинний діурез через уведений у сечовий міхур катетер; склад сечі), визначають температуру тіла та проводять заходи із запобігання інфікуванню.

Обробку опікової поверхні у таких хворих не проводять до повної ліквідації шоку і його загрози.

Терапія у разі розвитку шоку полягає в ліквідації гіповолемії (дефіциту ОЦК) й гідроіонних порушень: введення збалансованих розчинів електролітів, особливо лактату Рінгера, спеціальних розчинів (реополіглюкін тощо) та білкових субстанцій (плазма, альбумін, протеїн, через 24 год -- кров).

Їнфузійні розчини обов'язково повинні містити натрій, бо у хворих з опіками часто спостерігаються гіпонатріємія (внаслідок підвищення секреції антидіуретичного гормону вазопресину та затримки натрію в інтерстиціальному просторі).

Гіперкаліємії у хворих, незважаючи на значну загибель клітин, не спостерігається через збільшене виведення його нирками під дією гіперкортицизму.

Обсяг розчинів розраховують на підставі багатьох критеріїв (гемодинаміки, величини діурезу, результатів біохімічного дослідження тощо). На практиці користуються переважно спрощеними формулами. Так, за однією з них -- Парклендською -- хворому в першу добу вводять 4 мл лактату Рінгера на 1 кг маси тіла, помноживши цей показник на площу опіку у відсотках. При цьому половину кількості вводять у перші 3 год, половину -- в наступні 16 год. Для визначення об'єму плазми та інших колоїдних розчинів користуються, зокрема в Англії, формулою Мюйра--Барклея, за якою об'єм впорскуваної плазми дорівнює площі опіку, помноженій на масу тіла (в кг) і поділеній на 2, тобто 0, 5 мл/кг на кожен відсоток.

Для поповнення дефіциту рідини вводять 5 % розчин глюкози (внутрішньовенне), а за відсутності у хворого порушень функції травного каналу рекомендують пити воду, чай, соки.

Для знеболювання внутрішньовенне вводять аналгетики (опіати -- морфін, омнопон, фентаніл та ін.), призначають значні дози (100--500 мл за добу) кортизолу (гідрокортизону), енергетичні засоби -- гіпертонічні розчини глюкози (10--20 %) з інсуліном, кислотою аскорбіновою, вітаміном В1 серцево- судинні препарати (глікозиди -- строфантин, корглікон), адреноблокатори тощо.

Величезне значення для лікування хворих з опіками має адекватне енергетичне забезпечення їх організму. Обмін речовин у цих хворих характеризується гіперметаболізмом, переважно прискоренням катаболічних процесів. Гіперметаболізм пов'язаний насамперед з подразненням і активізацію симпато-адреналової системи, а також із втратою тепла через втрату значної площі шкіри. Проявляється він підвищенням поглинання кисню, частоти серцевих скорочень та хвилинної вентиляції легень, внутрішньої температури; гіперекскрецією азоту нирки. Тому харчування хворого повинно бути калорійним. Однією з формул для розрахунку енергетичної місткості раціону для хворого є формула Curreri, згідно з нею вона повинна складати 25 ккал на 1 кг маси тіла плюс 40 ккал, помножені на відсоток площі опіку.

Гілераліментації досягають інтестинальним чи внутрішньовенним шляхом, частіше комбінацією їх, якщо у хворого нема ускладнень з боку травного каналу. У разі внутрішньовенного живлення основу харчування складають гіпертонічні розчини глюкози (не більше 3 г глюкози на 1 кг маси тіла), а також ліпідні емульсії. Хворому вводять 2 г білка на 1 кг маси тіла. При виразках Керлінга хворим призначають блокатори Н2 рецепторів (циметидин, ранітидин, фаматидин тощо).

Хімічні опіки.

Виникають внаслідок дії на дихальні шляхи, шкіри і слизову оболонку концентрованих неорганічних та органічних кислот, лугів, фосфору. При загоранні або вибухах хімічних речовин утворюються термохімічні опіки.

Ознаки - за глибиною ураження тканин хімічні опіки поділяються на 4 ступені:

1 - чітко виражене почервоніння шкіри, легкий набряк, що супроводиться болем і почуттям опіку.

2 - великий набряк, утворення пухирів різного розміру і форми;

3 - потемніння тканин або побіління через кілька хвилин, годин.

Шкіра набрякає, виникають різкі болі;

4 - Глибоке змертвіння не лише шкіри, а й підшкірне жирової клітковини, м'язів, зв'язкового апарату суглобів.

Опіки кислотами дуже глибокі, на місці опіку утворюється сухий струп. При опіку лугами тканини вологі, тому ці опіки переносяться важче, ніж опіки кислотами.

Допомога. Якщо одяг потерпілого просочився хімічною речовиною, його треба швидко зняти, розрізати чи розірвати на місці події. Потім механічно видаляють речовини, що потрапили на шкіру, енергійно змивають їх струменем води не менше як 10-15 хв, поки не зникне специфічний запах. При попаданні хімічної речовини в дихальні шляхи необхідно прополоскати горло водним 3% розчином борної кислоти, цим же розчином промити очі. Не можна змивати хімічні сполуки, які займаються або вибухають при дотиканні з вологою. Якщо не відомо яка хімічна речовина викликала опік і немає нейтралізуючого засобу, на місце опіку необхідно накласти чисту суху пов'язку, після чого треба спробувати зняти або зменшити біль.

Опіки дихальних щляхів

Опіки дихальних шляхів стали спостерігатися останнім часом нерідко.

Незалежно від ступеня та площі ураження слизової оболонки ці опіки зараховують до категорії тяжких, бо вони становлять значну загрозу для життя потерпілих Особливо небезпечні опіки, що поширюються на підзв'язкову ділянку гортані Опіки дихальних шляхів спостерігаються при пожежах у житлових будівлях, на пароплавах, при вибухах парових котлів, загоранні бензоцистерн, газопроводів тощо і зумовлені вдиханням потерпілими гарячих повітря, пари та диму. Опіки дихальних шляхів нерідко комбінуються з отруєнням потерпілих токсичними хімічними речовинами, що виділяються під час горіння побутових приладів, які виготовляються переважно з пластмасових компонентів.

Оскільки опіки дихальних шляхів майже завжди поєднуються з опіками шкіри, які передусім привертають до себе увагу, своєчасна діагностика інгаляційних опіків дуже важлива. Клінічна симптоматика цих опіків у ранній період (у перші 8 год) обмежується спазмом м'язів гортані, а пізніше -- набряком та запаленням слизової оболонки дихальних шляхів, які зумовлюють порушення прохідності дихальних шляхів та дихання Діагностика грунтується на таких клінічних ознаках та симптомах:

1) наявність опіків голови та шиї,

2) спалене волосся в носі,

3) охриплість голосу,

4) задишка та ціаноз,

5) "трубний" кашель,

6) стискуючий біль вздовж груднини,

7) запалення ротоглотки,

8) виділення харкотиння з домішками сажі, кіптяви.

Різко підвищена кількість виділень із бронхів (бронхорея).

Всі такі хворі потребують обов'язкової госпіталізації Діагноз за потреби може бути верифікований з допомогою фіброендобронхоскопії.

Лікування таких хворих полягає у диханні зволоженим киснем, туалеті бронхів, іноді з ендоскопією, інгаляція та введення бронхолітичних та муколітичних засобів. Призначають також кортизол чи преднізолон (50 мг на добу) як протинабряковий та протизапальний засіб, антибіотики, у разі наростання асфіксії роблять інтубацію трахеї та штучну вентиляцію легень. У деяких випадках проводять трахеостомію, але вдаються до неї за суворими показаннями, оскільки вона збільшує ризик розвитку сепсису. Зогляду на це ускладнення багато авторів, зокрема американських, не рекомендують застосовувати кортикостероїди. Проте вітчизняні комбустіологи не розділяють цей погляд і застосовують такі препарати у великих дозах.

Отруєння

Отруєння загального характеру.

Причина - вживання несвіжих або заражених хвороботворними бактеріями продуктів.

Захворювання, як правило, починається через 1...2 год. після вживання заражених продуктів, інколи через 20...26 год. Ознаки - загальне знедуження, нудота, блювання (неодноразове), перемистий біль у животі, часте рідке випорожнення, блідість, підвищення температури до 58...40 С, частий слабий пульс, судоми. Блювання й понос зневоднюють організм, сприяють втраті солей.

Допомога. Потерпілому кілька разів промивають шлунок (примушують випити 1,5...2 л води, а потім викликають блювання подразненням кореня язика) до появи чистих промивних вод. Потім дають чай, каву, але не їжу. Потрібно постійно стежити за хворим для запобігання зупинення дихання та кровообігу.

Отруєння лугами.

Причини - попадання лужних сполук натрію й калію у дихальні шляхи. Ознаки - неприємний лужний присмак у роті, кашель, різка печія слизових оболонок очей і гортані, біль за грудиною, розширення зіниць, різка слабкість, загальні судоми.

Допомога. Забезпечити потерпілому прилив свіжого повітря, вивільнити його від одягу, який утруднює дихання, дати понюхати нашатирний спирт. У разі припинення дихання треба зробити штучне дихання.

Отруєння окисом вуглецю.

Причини - вдихання чадного газу, генераторного газу, продуктів горіння, диму, внаслідок чого в крові блокується зв'язок гемоглобіну з киснем і обмежуються умови для його перенесення кров'ю від легень до тканин. Ознаки - шкіра яскраво-рожева, запаморочення, шум у вухах, загальна слабкість, нудота, блювання, слабий пульс, непритомність (при легкому отруєнні), нерухомість, судоми, порушення зору, дихання, роботи серця, втрата свідомості протягом навіть діб (при тяжкому отруєнні).

Допомога. Аналогічна тій, що надається при отруєнні лугами.

Отруєння лікарськими препаратами у побуті

також зустрічаються доволі часто.

Найпоширенішим є вживання всередину медикаментозних засобів, призначених для зовнішнього використання, або вживання надто великої дози препарату. Серед інших причин -- порушення строків зберігання, вживання ліків з алкоголем, помилкове вживання одних препаратів замість інших.

У випадку передозування жарознижувальних засобів (бутадіону, анальгіну, аспірину тощо) хворий скаржиться на біль у верхній частині живота, нудоту, блювання (можливо, з домішками крові), дзвін у вухах. Може спостерігатися марення.

Під час вживання великої кількості снодійних (еуноктину, ноксирону, нембуталу, люміналу, реланіуму) та наркотичних речовин (морфіну, кокаїну та ін.) спостерігаються запаморочення, звуження зіниць, сонливість, яка переходить у непритомність, поверхове дихання, що може у будь-який час зупинитися, слабкий пульс.

Якщо притомність зберігається, допомога полягає у промиванні шлунка та його очищенні (ліки вживаються перорально, тобто через рот). Хворому дають 0,03 г фенаміну, 30 крапель кордіаміну, 0,5 г броміду камфори, міцну каву. Кладуть його якомога далі від джерел сильного шуму і світла, оскільки будь-які збуджувальні фактори можуть посилити кризу. Рекомендується дихання чистим киснем. У випадку порушення дихання слід провести штучне дихання і терміново доставити хворого у медичний заклад.

Людина під час роботи на виробництві контактує з різноманітними розчинниками, фарбами, паливно-мастильними речовинами, препаратами побутової хімії, які можуть бути токсичними і у разі потрапляння в організм спричинити отруєння.

Подання першої допомоги залежить від природи речовини та її дії на організм. Але слід пам'ятати, що в усіх випадках отруєнь категорично забороняється вживати всередину спирт і розчин соди!

Отруєння чадним газом можливе там, де він застосовується під час синтезу органічних речовин, у гаражах, якщо погана вентиляція, в домашніх умовах. Ранніми симптомами є головний біль, нудота, шум у вухах, важка голова. Пізніше спостерігаються прискорення пульсу, блювання, виникають сонливість, судоми, задишка, дихання стає поверхневим, навіть може настати його параліч, що призводить до смерті. Допомога передбачає забезпечення надходження свіжого повітря, короткочасне вдихання пари аміаку, розтирання тіла, прикладання грілки до ніг та гаряче пиття. Хворий потребує госпіталізації, оскільки отруєння може негативно вплинути на легені та нервову систему.

Отруєння ацетиленом, що застосовується для газозварювальних робіт, відбувається в основному внаслідок утворення побічного продукту -- фосфіну. Виникають синюшність обличчя, звуження зіниць, задишка, судоми, нервовий тик. Потерпілому необхідне свіже повітря, але ні в якому разі не слід допускати переохолодження організму. Якщо зупиняється дихання, потрібне штучне дихання, бажано чистим киснем.

Нітросполуки спричинюють подразнення шкіри і слизових оболонок. У разі потрапляння їх розчинів всередину слід викликати блювання, дати хворому проносне. Неприпустиме вживання спирту, жиру, рослинної олії. Вдихаючи оксиди нітрогену, людина починає кашляти, у неї з'являється відчуття страху, слабкість, сильна спрага, їй необхідний повний спокій, вдихання чистого кисню.

Отруєння сірководнем спричинює почервоніння повік, світлобоязнь, сльозовиділення. Подразнюються слизові оболонки. Потерпілого слід винести на свіже повітря. Як екстрений захід можна запропонувати вдихати хлор, що міститься у хлорному вапні та деяких вибілювальних засобах.

Галогени (хлор, бром, йод) спричинюють різь в очах, кашель, біль у грудях, набряк слизових оболонок, задишку. У випадках отруєння ними необхідне дихання чистим киснем, навіть за незначних отруєнь, а також повний спокій. Як екстрений захід можна запропонувати вдихання сірководню чи пари аміаку. У разі потрапляння галогенів всередину допомагає крохмальний клейстер. Подразнення очей парою йоду можна зняти, промивши їх 1 % - ним розчином тіосульфату натрію (використовується як фіксаж для фото).

При отруєнні альдегідами виникає різке подразнення слизових оболонок, кашель. Потерпілому треба випити склянку 0,2 %-ного розчину аміаку, а через кілька хвилин -- склянку молока. Потрапляння всередину 25 г альдегідів спричинює смерть.

Вдихання пари чи вживання рідкого аміаку спричинює задуху, запаморочення, опіки слизових оболонок, кашель, нежить. У тяжких випадках з'являються судоми, марення, спазми голосової щілини. Потерпілому слід дати випити слабкий розчин оцту чи лимонного соку, потім викликати блювання. Можна дати рослинну олію або яєчний білок. Наслідком потрапляння рідкого аміаку в очі може стати повна сліпота.

Бензол дає відчуття сп'яніння, запаморочення. Може швидко настати параліч дихання. У разі отруєння треба негайно викликати блювання, дати проносне. Якщо відсутнє дихання, необхідно застосувати штучну вентиляцію легенів чистим киснем. Якщо потерпілий не втратив свідомість, потрібно напоїти його міцною кавою.

У разі отруєння мінеральними кислотами через стравохід, що супроводжується печією у шлунку та кишечнику, потерпілому потрібно дати прополоскати рот 5%-вим розчином гідрокарбонату натрію (соди), випити молока і бажано рослинної олії. Допомагає також рідке борошняне тісто.

Отруєння тетраетилсвинцем, що входить як добавка до палива для підвищення його октанового числа, має прихований період 10--12 год. Потім постраждалий відчуває слабкість, нудоту, запаморочення, в нього виникають галюцинації, психоз, він бачить жахливі сновидіння. Розвивається набряк легенів, спостерігаються судоми. Температура підвищується до 40 °С. Тривалий контакт з невеликими концентраціями тетраетил-свинцю викликає у чоловіків імпотенцію. Тетраетилсвинець, що потрапив на шкіру, слід змити бензином чи гасом. Якщо ця речовина потрапила всередину, треба викликати блювання, промити шлунок, дати активоване вугілля. Необхідна госпіталізація. Перебіг такого отруєння важкий, повне одужання настає тільки через 1--2 місяці.

Ураження речовинами загальноотруйної чи задушливої дії можливе під час неграмотного використання сильних антисептиків та інсектицидів. Для врятування життя необхідно застосувати специфічні протиотруйні речовини -- антидоти. їх ефективність повною мірою виявляється тільки в разі введення у перші ж хвилини після появи ознак отруєння. Слід пам'ятати, що в разі отруєнь речовинами задушливої дії штучне дихання протипоказане. При потраплянні отруйних речовин у шлунково-кишковий тракт проводять промивання за допомогою товстого зонда, якщо його немає, викликають блювання. Очі і рот промивають чистою водою. В усіх випадках хворих необхідно транспортувати у токсикологічні чи неврологічні відділення лікарень.

5. Захворювання, пов'язані зі зміною барометричного тиску

Гіпоксія (кисневе голодування). Головною причиною виникнення розладів діяльності організму є зниження напруги кисню у крові - гіпоксія.

Виникає в усіх випадках, коли є зниження парціального тиску кисню у дихальному середовищі (внаслідок герметизації кабіни літака в горах), а також під час запалення легень, інших порушень легеневої тканини, редукції гемоглобіну внаслідок отруєння чадним газом. Гостра гіпоксія може виникнути внаслідок тривалої затримки дихання під час пірнання, внаслідок інтенсивного фізичного навантаження. Ознаки - виявляються залежно від швидкості падіння парціального тиску кисню у дихальній суміші.

Розрізняють чотири стадії:

І - збільшення легеневої вентиляції, прискорення пульсу, легкі запаморочення, підвищення артеріального тиску;

II - послаблення мислення, дихання й пульс часті, стукіт у скронях, запаморочення, інколи настає періодичне дихання (Чейн-Стокса);

ІІІ - посиніння шкіряних покривів, сплутаність мислення, нудота, блювання, клінічні судоми, знепритомніння;

IV - знепритомніння, можливе зупинення дихання, після чого на деякий час серце продовжує скорочуватись. Відсутність чітких ознак кисневого голодування робить його особливо небезпечним.

Допомога. Максимально швидко забезпечують умови для нормального дихання атмосферним повітрям, за можливістю дають вдихати чистий кисень. Якщо гіпоксія супроводжується знепритомненням і зупиненням дихання, роблять штучне дихання, непрямий масаж серця. Після успішного здійснення реанімаційних заходів створюють спокій, зігрівають потерпілого.

Отже, описані причини, ознаки й дії щодо надання першої допомоги потерпілим в умовах боротьби за виживання, сподіваємось, відіграють свою позитивну роль у складних та екстремальних ситуаціях виробничої сфери, а також у побуті. Але треба завжди пам'ятати, що важливо точно визначити симптоми, прийняти рішення щодо дій і, не втрачаючи часу, починати надавати допомогу, чітко додержуючись основних принципів: правильність і доцільність, швидкість, продуманість, рішучість і спокій.

Надання першої допомоги при нещасних випадках.

1. При поранені необхідно зняти чи розірвати одежу, щоб виявити рану, витерти кров навколо рани і краї її змастити йодом, а після - накласти ватний тампон і забинтувати. Сильний крововилив зупинити за допомогою джгута. Коли немає джгута можна користуватися ремінцем, хусткою чи косинкою. Джгут накладається літом на 2 години, зимою на 1 годину.

2. При ударі слід застосувати лід, холодні компреси, стягуючі пов'язки.

3. При розтягненні м'язів кладуть холодні компреси в область суглоба.

4. При вивиху руки в ліктьовому суглобі необхідно прибинтувати руку до тулуба, не міняючи того кута, який виник в суглобі в результаті вивиху. Вправляти вивих без лікаря не можна.

5. Основне завдання першої допомоги при переломах - створити спокій потерпілому, для чого необхідно накласти шину з дощок, прутів, картону і т.п. При відкритому переломі спочатку накладають стерильну пов'язку на рану, а після уже бинтують шину. Шину слід покрити товстим шаром вати чи матерії, а після перебинтувати.

Втрата свідомості (ВС) -це стан, коли потерпілий не реагує ні на що, нерухомий, не відповідає на запитання.

Причини можуть бути різні, але всі вони пов'язані з ураженням центру свідомості мозку ( при травмах, шоці, невистачанні кисню, замерзанні тощо). Ознаки ВС виявляються у широкому спектрі симптомів, починаючи від шоку, непритомності, закінчуючи станом клінічної смерті. При ВС велику небезпеку для життя потерпілого становить западання язика і потрапляння блювотних мас у дихальні шляхи, що призводить до їх закупорювання.

Допомога. В першу чергу необхідно винести потерпілого з місця події, потім вивільнити дихальні шляхи, покласти на бік. У випадку зупинки дихання і серцебиття треба розпочати оживлення методом штучного дихання і закритого масажу серця. Людину, що втратила свідомість, не можна поїти. Транспортувати її треба у фіксованому стані на боці. До оживлення входить проведення двох основних процедур: заходів щодо відновлення дихання (штучне дихання) та серцевої діяльності (зовнішній масаж серця). Тому, хто надає долікарську допомогу, треба розрізняти життя і смерть. Так, серцебиття визначається рукою або на слух зліва, нижче соска, а також на шиї, де проходить найбільша сонна артерія або ж на внутрішній стороні передпліччя. Наявність дихання встановлюється за рухами грудної клітки, за зволоженням дзеркала, прикладеного до носа потерпілого, за звуженням зіниць при раптовому освітленні очей або після їх затемнення рукою. При встановленні ознак життя необхідно негайно розпочати надання допомоги. Але навіть при відсутності перелічених ознак до тих пір, поки немає повної впевненості у смерті потерпілого, необхідно надавати йому допомогу у повному обсязі. Смерть складається з двох фаз: клінічної та біологічної. Клінічна смерть триває 5-7 хв, але незворотні явища в тканинах ще відсутні. У цей період, поки ще не сталось тяжких уражень мозку, серця та легень, організм можна оживити. Першими ознаками біологічної смерті є: помутніння рогівки та її висихання, деформація зіниць при здавлюванні, трупне задубіння, трупні синюваті плями.

Штучне дихання (ШД). Найефективнішим способом ШД є дихання "з легень у легені", яке проводиться " з рота в рот" або " з носа в ніс". Для цього відводять голову потерпілого максимально назад і пальцями затискають ніс (або губи). Роблять глибокий вдих, притискають свої губи до губ потерпілого і швидко роблять глибокий видих йому в рот. Вдування повторюють кілька разів, з частотою 12-20 раз на хв. З гігієнічною метою рекомендується рот потерпілого прикрити шматком тонкої тканини. Якщо пошкоджено і обличчя проводити ШД з "легень в легені" - неможливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітки шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудної клітки з їх наступним розведенням у боки.

Зовнішній масаж серця. Здійснюється у випадку його зупинки. При цьому робиться ритмічне стиснення серця між грудиною та хребтом. На нижню частину грудини кладуть внутрішньою стороною зап'ястя одну руку, на яку з силою надавлюють з частотою 60 разів на хв. покладеною зверху другою рукою. Сила здавлювання повинна бути такою, щоб грудина зміщувалась вглибину на чотири, п'ять см., масаж серця доцільно проводити паралельно з Ш Д для чого після двох - трьох штучних вдихів роблять 15 здавлювань грудної клітки.

При правильному масажі серця під час натискання на грудну клітку відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звузяться протягом кількох секунд зіниці, а також порожевіє шкіри обличчя і губи, з'являться самостійне дихання. Не втрачайте пильності. Не забувайте про можливість зупинки серця або дихання. Ви тільки почали надавати першу допомогу. Будьте готові до раптового другого приступу. Щоб його не пропустити, треба стежити з зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу.

Травматичний шок.

Травматичний шок - це важкий стан хворого із порушенням усіх функцій організму, особливо центральної нервової системи, який виникає після будь - якого пошкодження. Шок розвивається у результаті надмірних больових подразнень, при численних забитті, ранах, особливо при переломах кісток, пораненнях органів та черевної порожнин, при опіках. Розвиток шоку залежить перш за все від важкості пошкоджень (рвані, розмозжені рани) і чутливості пошкоджених областей (пошкодження нервових стовбурів і спинного мозку). Розвитку шоку сприяє загальне ослаблення, перевтома та виснаження організму, особливо втрата крові, переохолодження, погано накладена шинна пов'язка, тряска під час транспортування, підвищена нервова збудливість і психічні переживання хворого.

Під час виникає перенапруження та виснаження центральної нервової системи, особливо судинорухаючого центру, із пониженням життєдіяльності організму.

Ознаки. Хворий спочатку на протязі деякого часу збуджений, занепокоєний, стогне від болю, але його загальний стан ще мало змінений. Потім збудження змінюється повним спадом сил. Потерпілий перестає скаржитися на біль, нерухомий, хоча свідомість у нього ще зберігається, на запитання відповідає із зусиллям і пошепки. Шкіряні покриви бліді, сірого кольору, іноді із синюшнім відтінком. Загальний стан важкий, пульс частий, ослаблений, дихання різко частішає, поверхневе, температура понижена, кінцівки холодні, тіло вкрите липким потом. Можлива поява спраги, нудоти, блювоти. Пульс стає все частіше і слабше. Ступінь важкості шоку визначається по відношенню падіння артеріального тиску до підвищення частоти пульсу. Важкий ступінь шоку переходить у термінальний стан, хворий втрачає свідомість, пульс на кінцівках не визначається, дихання переривисте. Можливий швидкий розвиток клінічної смерті.

Попередження шоку. Найбільше значення мають наступні міри для попередження шоку: забезпечення потерпілому спокою, зупинка кровотечі до настання великої крововтрати, попередження охолодження організму, зменшення болю в області пошкодження, що досягається обережним накладанням пов'язки на рану чи обпечену поверхню, шини при переломах, зручним спокійним положенням потерпілого під час транспортування. Особливо обережним потрібно бути при перев'язках, перекладанні і транспортуванні потерпілого.

Перша допомога. Якщо у потерпілого у стані шоку не пошкоджені органи черевної порожнини, йому дають гарячий солодкий чай, кофе або вино. Доцільно приготувати також солоно - лужне пиття (чайна ложка харчової соди і половина чайної ложки харчової солі на 1 л води). Потрібно негайно викликати швидку допомогу, бо нерідко тільки прийняті міри боротьби із шоком (зупинка кровотечі, переливання крові та її замінників, протишокових розчинів, знеболювання) можуть спасти життя потерпілому. Персоналом машини швидкої допомоги ці міри можуть бути надані на місці пригоди і під час доставки у лікарню.

Непритомність.

Причини - раптова недостатність кровонаповнення, мозку під впливом нервово - емоційного страху, вертикального прискорення тіла, нестачі свіжого повітря тощо. Ці фактори сприяють рефлекторному розширенні м'язових судин, внаслідок чого знекровлюється мозок.

Ознаки - звичайно непритомність настає раптово, але інколи перед нею буває блідість, блювання, позиви до блювання, слабкість, позіхання, посилене потовиділення. У цей період пульс прискорюється, АТ знижується. Під час непритомності пульс уповільнюється до 40-50 ударів за хвилину.

Допомога. При непритомності треба покласти хворого на спину, трохи підняти ( на 15-20 см ) нижні кінцівки для поліпшення кровообігу мозку. Потім вивільнюють шию і груди від одягу, який їх здавлює, поплескують по щоках, поливають обличчя, груди холодною водою, дають нюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий починає дихати з хрипінням або дихання немає, треба думати про западання язика. У крайньому разі вживають заходи до оживлення.

Струс мозку.

Причини - травматичне пошкодження тканин в діяльності мозку внаслідок падіння на голову, при ударах і забитті голови. При цьому можуть виникати дрібні крововиливи і набряк мозкової тканини.

Ознаки - моментальна втрата свідомості, яка може бути короткочасна або тривати кілька годин. Можуть спостерігатися порушення дихання, пульсу, нудота, блювання.

Допомога. Для запобігання удушенню потерпілого у несвідомому стані від западання язика або блювотних мас його кладуть на бік або на спину, при цьому голова має бути повернута на бік. На голову кладуть охолоджувальні компреси, при відсутності або порушенні дихання проводять штучне оживлення. Потерпілого ні в якому разі не можна намагатися напоїти! При першій можливості потерпілого треба негайно госпіталізувати до лікувального закладу у супроводі особи, яка вміє надавати допомогу для оживлення.

ТРАВМАТИЧНІ УШКОДЖЕННЯ

Травмою називається насильницьке ушкодження тканин і органів організму (забиті місця, поранення, переломи кісток, опіки ).

Забиті місця.

Під забитими місцями припускаються ушкодження м'яких тканин і судин без порушення цілості покровів тіла, що виникають після удару тупим предметом або при падінні. У результаті їх утворяться крововиливи в тканині, що виявляються синцями.

Ознаки. Біль в момент травмування й у перші часи після нього може бути різноманітної інтенсивності в залежності від локалізації і поширеності травми, утруднення рухів забитою частиною тіла, поява «синця» (крововилив).

Ушкодження великих судин при забитому місці може призвести до значного скупчення крові в тканинах, порожнинах і порожнистих органах, до розладу кровообігу і порушенню функції постраждалого органа. При важких, поширених забитих місцях можливий шок.

Дуже важкі ушкодження від тривалого стискування, наприклад при обвалах, коли розмозжаються і роздавлюються м'язи, судини і нерви (частіше кінцівок). У таких випадках, крім розвитку шоку, можливо і важке отруєння організму продуктами розпаду тканин із наступним порушенням роботи нирок.

Перша допомога. При важких ураженнях, особливо при стискуванні, необхідно обережно витягти постраждалого з завалу, з-під уламків. Для попередження розвитку шоку постраждалого зігрівають: дають йому гарячий чай або каву, а кінцівці, яка була стиснута, надають повний спокій, обкладають льодом. Постраждалого швидко й обережно доставляють у лікарню або викликають швидку медичну допомогу. У більш легких випадках для зменшення крововиливу і більш швидкого затихання болі до забитого місця прикладають холод (пухир із снігом або льодом, мокру серветку) і створюють спокій - підвішують руку на перев'яз, при забитті ноги постраждалий повинний лежати. Накладати тепло на ділянку забитого місця і застосовувати масаж місця ушкодження безпосередньо після травми не можна. Забиті місця голови, груди і живота можуть супроводжуватися важкими ушкодженнями внутрішніх органів.