Медико-деонтологічні аспекти в транплантології

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ВДНЗ УКРАЇНИ «БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Медичний факультет №1

Реферат

Медико-деонтологічні аспекти в транплантології

Студентки 2 курсу, 6 групи

Медичного факультету №1

(спеціальність «Медицина»)

Вересоцької Мар'яни Анатоліївни

_____________________________

Викладач:

Захарчук О.І

Чернівці-2017

Зміст

транспантологія україна клітина стовбуровий

Вступ. Трансплантація, види

Імуносупресія

Дорорство крові

Становлення транплантології. Пересадка серця

Медико-деонтологічні обмеження трансплантації органів і тканин. Вилучення тканин і органів з трупа. Презумпція згоди і незгоди.

Досягнення трансплантології в Україні і в світі

Трансплантація стовбурових клітин

Висновок

Вступ. Трансплантація, види

В кінці 20 - початку 21 століття трансплантологія стала областю медицини, яка сконцентрувала в собі новітні досягнення хірургії, анестезіології, реаніматології, імунології, фармакології та інших медико-біологічних наук. Це область високих біомедичних технологій, які використовуються у випадках патологічних змін органів і тканин людини, які призведуть до загибелі пацієнта. Пересадка органів як метод лікування важких хворих має велике соціальне значення, оскільки дозволяє не тільки продовжити життя, але і забезпечити більш якісний його рівень.

Трансплантологія - це галузь біології та медицини, що вивчає проблеми трансплантації, розробляє методи консервування органів і тканин, створення і застосування штучних органів.

Трансплантація (від лат. transplantare - пересаджувати) - процес заміни пошкоджених або втрачених органів шляхом пересадки таких органів, узятих із здорових організмів того ж виду.

Розрізняють три види трансплантації: -аутотрансплантацію- трансплантацію в межах одного організму, -гомотрансплантацию - трансплантацію в межах одного виду, -ксенотрансплантация - трансплантацію між різними видами. -ізогенна трансплантація - донором трансплантата є генетично ідентичний реципієнту однояйцевий близнюк реципієнта. Перші операції по пересадці тканин, а потім і органів людини 19 - початку 20 століть були нечисленними і носили переважно експериментальний характер. До середини 20 ст. успішно проводилися операції по пересадці шкіри, судин, кісток та інших тканин у межах одного організму. Гетеротрансплантація була ще недоступна у зв'язку з відсутністю наукових знань про імунологічні механізми відторгнення організмом чужорідних для нього органів і фармакологічних засобів для управління цими механізмами. Завдяки розробленим у другій половині 20 ст. методів імуносупресії стали можливі пересадки органів і тканин від однієї людини іншій при відсутності у них близького споріднення.

Імуносупресія Імуносупремсія, або імунодепремсія -- ослаблення імунітету з тієї або іншої причини. Імуносупресія буває: -фізіологічною (необхідна в певних ситуаціях для організму), -патологічною (при різних хворобах і патологічних станах) -штучною(викликана прийомом ряду імуносупресивних препаратів або іонізуючого випромінювання)

Фізіологічна імуносупресія виникає при вагітності. Вона необхідна для запобігання імунологічного відторгнення ембріона, який є, по суті, генетично й імунологічно наполовину чужорідним трансплантантом в матці вагітної жінки. Патологічна імуносупресія виникає перш за все при різних станах природженого і/або придбаного імунодефіциту, зокрема при інфікуванні ВІЛ, при променевій хворобі та ін. Штучна імуносупресія застосовується при лікуванні автоімунних хвороб, при трансплантації органів і тканин та ін. Штучна імуносупресія створюється прийомом медичних препаратів : глюкокортикоїдів, циклоспорину А, цитостатичних агентів типу метотрексату, меркаптопуріну, циклофосфаміду, азатіопріну та ін., або введенням анти-лімфоцитарної сироватки.

Донорство крові

Це найбільш масова медична практика, пов'язана з трансплантацією. В 1930 р. в Московському інституті швидкої допомоги ім. Н.В. Скліфософского знаменитий російський хірург С. С. Юдін вперше здійснив успішне переливання трупної крові, причому таємниця донорства і реципієнта була повністю збережена. В даний час практика переливання крові та її компонентів регулюється законом «Про донорство крові та її компонентів» (1993).

Становлення транплантології. Пересадка серця

Початком розвитку трансплантології як напрями практичної медицини вважається 1954 р., коли американськими хірургами була проведена перша успішна пересадка нирки. У 1967 р. південно-африканський лікар-кардіохірург Крістіан Барнард здійснив у Кейптауні першу в світі успішну операцію з трансплантації серця людині від жінки, яка загинула в автомобільній катастрофі. Перший пацієнт жив 18 днів і помер від пневмонії. Але чотири з його перших десяти пацієнтів прожили більше року, один жив 13 років і ще один - 23 роки. В даний час медичні технології з пересадки серця досить добре відпрацьовані. Після такої операції якість життя пацієнтів протягом 10 років нерідко перевершує таку у хворих після реконструктивних операцій на серці.

Але саме пересадка серця від людини людині виробила в суспільній свідомості своєрідний переворот і поставила перед суспільством ряд етико-правових проблем, а К. Барнард отримав світову популярність. Це пов'язано з особливим значенням, яке надається серцю як органу людського організму. «Серце болить» не тільки як орган людського організму, але воно болить про когось, за кого-то. Воно висловлюється відчуттям болю на біди, нещастя і «серце радіє» при успіху, в моменти радісних, приємних подій. Серце здавна вважалося центром, джерелом тілесного життя людини, але при цьому і місцем, де живе душа людини, народжуються його почуття. Тому пересадка серця однієї людини іншій викликала питання про вплив цієї операції на особистість людини, її духовне і психічне життя.

До кінця 20 століття у медичну практику міцно увійшли операції з пересадки серця, нирок, печінки, легень, підшлункової залози, рогівки та інших органів. У 1998 році була проведена пересадка кисті руки, в 2007 році - пересадка нижньої частини обличчя, в 2008 - трансплантація обох рук. На початку 21 століття трансплантологія почала переходити до нових технологій пересадки органо-тканинних комплексів, що включають в себе органи і прилеглі судини, нерви і т. д. і поєднаних пересадок, при яких реципієнту одночасно пересаджують кілька органів (серце й легеню, підшлункову залозу та нирку і т. д.).

Першу у світі трансплантацію нирки від померлої людини до хворої на ниркову недостатність здійснив український учений Ю.Ю. Вороний у 1933 р. (м. Харків, УРСР). На жаль, жінка-реципієнт померла на другу добу після операції. Тільки через два десятиліття (1954 р., Бостон, США) була здійснена перша успішна операція з пересадки нирки, реципієнт і донор в котрій були однояйцевими близнюками. Внаслідок цієї операції, яку провели Дж. Мюррей і Дж. Меріл, прооперований пацієнт прожив понад 20 років. Найуспішнішим у світовій практиці трансплантології є пацієнт, який прожив з пересадженою ниркою близько 37 років. На сьогодні операції з пересадки донорських нирок широко проводяться практично у всіх розвинених країнах. Наприклад, в Ізраїлі трансплантація нирки є звичною операцією. В Україні першу трансплантацію нирки 26-річному хворому від живого донора-брата здійснено у 1972 р. в тодішньому Київському науково-дослідному інституті урології та нефрології, очолюваному видатним хірургом B.C. Карпенком. Першу трансплантацію печінки в клінічних умовах виконав у 1963 р. американський хірург Т. Старзл (Денвер, США), але лише з удосконаленням трансплантаційної техніки та допоміжних заходів, що зменшували відторгнення пересадженого органу чужим організмом, вдалося здобути переконливих успіхів в цій справі. Технічна можливість пересадки легені вперше була започаткована російським ученим В.П Деміховим у 1947 р.

Медико-деонтологічні обмеження трансплантації органів і тканин. Вилучення тканин і органів з трупа. Презумпція згоди і незгоди

Застосування різних технологій трансплантації органів і тканин має певні обмеження, як медичного, так і етико-правового характеру.

До медичних факторів відносяться проблеми імунологічного підбору донора, показники здоров'я реципієнта, деякі з яких стають протипоказаннями для трансплантації, проведення післяопераційної імуносупресивної терапії, а також науково-медичні проблеми розробки та застосування технологій трансплантації органів і тканин. Найбільші труднощі виникають при вирішенні етичних та правових проблем трансплантації органів людині.

В області трансплантології існує ряд етико-правових проблем: проблеми, пов'язані з ключовими етапами технології трансплантації - констатацією смерті людини, вилученням органів та/ або тканин, розподілом органів та/ або тканин між реципієнтами, комерціалізацією трансплантології. Проблема забору органів і(або) тканин у донора розглядається в залежності від того, чи є донор живим або мертвим людиною.

Пересадка органу від живого донора поєднана із заподіянням шкоди його здоров'ю. В трансплантології дотримання етичного принципу «не нашкодь» у випадках, коли донором є жива людина, виявляється практично неможливим. Лікар опиняється перед суперечністю між моральними принципами «не нашкодь» і «чини добро». З одного боку, пересадка органу (наприклад, нирки) - це порятунок життя людині (реципієнту), тобто є благом для нього. З іншого боку, здоров'ю живого донора даного органу заподіюється значна шкода, тобто порушується принцип «не нашкодь», заподіюється зло. Тому, у випадках живого донорства мова завжди йде про ступінь одержуваної користі і ступеня завданої шкоди, і завжди діє правило: одержувана користь повинна перевищувати заподіяну шкоду.

Найпоширеніший в даний час вид донорства - це вилучення органів і (або) тканин у мертвої людини. Даний вид донорства пов'язаний з низкою етико-правових і релігійних проблем, серед яких найбільш важливими є: проблема констатації смерті людини, проблема добровільного волевиявлення про пожертву власних органів після смерті для трансплантації, допустимість використання тіла людини як джерела органів і тканин для трансплантації з позицій релігії. Вирішення цих проблем відображені в ряді етико-правових документів міжнародного, національного і конфесійного рівня. Девіз сучасної трансплантології: «Йдучи з життя, не забирай з собою органи. Вони потрібні нам тут». Однак, при житті люди рідко залишають розпорядження про використання своїх органів для трансплантації після своєї смерті. Це пов'язано, з одного боку, з чинними в конкретній країні правовими нормами забору донорських органів, з іншого боку - з суб'єктивними причинами етичного, релігійного, морально-психологічного характеру.

В даний час в світі в області донорства органів і тканин людини діють три основних види забору органів у трупа: -рутинне вилучення, -вилучення у відповідності з принципом презумпції згоди -вилучення у відповідності з принципом презумпції незгоди людини на вилучення органів з його тіла після його смерті.

Рутинний забір органів заснований на визнанні тіла після смерті людини власністю держави і тому воно може використовуватися в науково-дослідних цілях, для забору органів і тканин та інших цілях у відповідності з потребами держави. В даний час в світі вилучення органів у трупа здійснюється у відповідності з принципами презумпції згоди чи презумпції незгоди.

Принцип презумпції згоди - це визнання початкової згоди людини на якісь дії. Якщо людина не згодна на вчинення передбачуваних дій, то він повинен у встановленій формі висловити свою незгоду.

Вилучення органів і (або) тканин у трупа не допускається, якщо установа охорони здоров'я на момент вилучення повідомлена про те, що за життя ця особа або його близькі родичі або законний представник заявили про свою незгоду на вилучення її органів і (або) тканин після смерті для трансплантації реципієнту. Таким чином, даний принцип припускає взяття органів і тканин у трупа, якщо померла людина, або його родичі, не висловили на це своєї незгоди.

Принцип презумпції незгоди - це визнання початкового незгоди людини на якісь дії. Якщо людина погоджується на здійснення передбачуваних дій, то він повинен у встановленій формі висловити свою згоду.

Досягнення трансплантології в Україні і в світі

В даний час в США щорічно виконується близько 26-28 тисяч трансплантацій; в Іспанії -- понад 3 тисяч; у Польщі понад 1,5 тисяч трансплантацій на рік. Серед пострадянських країн першими за кількістю трансплантацій є Естонія, виконуючи щорічно 46,2 трансплантацій на 1 млн населення, Латвія -- 36, 2 і Литва -- 22,4 на 1 млн населення в рік. В Україні зародження становлення транспланталогії можна датувати 1912 р., коли В. П. Філатов вперше виконав трансплантацію рогівки. У 1930 р. в Україні була проведена перша трансплантація нирки в експерименті, а в 1933 р. в клініці. У 1994 р. в Запорізькому центрі трансплантації проф. О. С. Ніконенко виконав першу в Україні трансплантацію печінки від донора-трупа. У 2000 р. в Україні виконана перша трансплантація кісткового мозку. У 2001 р. проф. В. Ф. Саєнко та О. Р. Котенко вперше в країні в стінах Інституту хірургії і трансплантології ім. О. О. Шалімова провели трансплантацію частини печінки від живого донора-родича , а проф. Б. М. Тодуров у тому ж році виконав першу в Україні трансплантацію серця.

За останні 10 років в Україні виконано 949 трансплантацій нирки, печінки, серця, підшлункової залози. З них 394 трансплантації проведено в НІХТ ім. О. О. Шалімова, що складає 41,5% від усіх трансплантацій в Україні. Також за останні 10 років в Україні зроблено 97 трансплантацій печінки, з яких -- 94 пересадки частини печінки від живого родинного донора в НІХТ ім. О. О. Шалімова і 3 трупної трансплантації печінки в Запорізькому центрі трансплантації під керівництвом Ніконенка. З 94 трансплантацій частини печінки від живого родинного донора в половині випадків трансплантації виконані дітям віком від 5 міс до 18 років. В середньому в НІХТ їм О. О. Шалімова проводиться 12-13 трансплантацій печінки в рік. Проте, потреба у пересадці печінки по Україні становить від 800 до 1200 трансплантацій щорічно. З 2010 по 2014 р. в Україні виконано 612 органних трансплантацій, але щорічні потреби в трансплантації органів в країні в сотні разів перевищують ці цифри. У світі в даний час відзначається зростання трансплантаційної активності, прогрес в організації донорського процесу, оптимізація консервації органів, розширення показань до донорства, нові підходи в оперативній техніці, розширення переліку пересаджуваних органів, нові підходи в імунологічному моніторингу, застосування нових іммуносупрессантів і протоколів.

На сьогоднішній день державою, якій вдалося організувати одну з найбільш успішних трансплантаційних служб світу, вважається Іспанія. В даний час в Іспанії проведено понад 90 000 пересадок органів, 300 000 пересадок тканин і близько 50 000 трансплантацій кісткового мозку і переливань пуповинної крові. Жителі Іспанії, яким необхідна трансплантація органів, мають найбільші шанси серед жителів планети їх отримати. Середній термін очікування нирки в Іспанії становить близько року, печінки -- шість місяців, серця -- три місяці. Донорство і пересадка органів в Іспанії регулюються на законодавчому рівні. Донорство органів, тканин і клітин відбувається виключно добровільно і не є способом отримання економічної вигоди. Людина, що бажає після смерті передати свої органи для пересадки іншій людині, оформлює картку донора. Але після смерті донора згода родичів на вилучення органів для трансплантації є обов'язковим. Відсоток прижиттєвої згоди на донорство органів в Іспанії досягає 85%. У кожній лікарні Іспанії введена посада трансплантаційного координатора.

Аналізуючи розвиток трансплантології в країнах близького зарубіжжя, слід насамперед описати надзвичайно успішний досвід білоруських колег в організації трансплантологічної служби. У 2013 р. в Білорусії набув чинності Закон «Про трансплантацію органів і тканин», який дозволив реформувати систему донорства органів і забезпечити зростання кількості органних трансплантацій в 2013 р. у 50 разів порівняно з 2005 р. Так, в 2013 р. за кількістю ефективних трупних донорів на 1 млн. жителів республіки Білорусь посіла 10-е місце в світі. У 2013 р. у Білорусі кількість ефективних трупних донорів становила 18,1 на 1 млн жителів, тоді як в Україні -- 0,2, у Польщі -- 15,5, у Німеччині -- 10,7.

У 2013 р. в Румунії з введенням 35 посад трансплантаційних координаторів протягом року діагностовано 250 смертей мозку, виконано 135 вилучень органів і 500 наступних трансплантацій порівняно з 2011 р., коли було знайдено тільки 100 потенційних донорів та виконано 75 вилучень органів.

У сучасної трансплантології все частіше виконуються пересадки органів від вікових донорів (старше 70 років) і трансплантації печінки при несумісність по групі крові.

У вересні 2014 р. у Швеції відбулися перші успішні пологи у жінки після трансплантації матки. За даними Міжнародного реєстру трансплантації рук і тканинних композитів (Institute of Hand Surgery, Калгарі, Італія), з 1998 по 2014 р. виконано 66 трансплантацій верхньої кінцівки, 22 трансплантації однієї руки і 22 трансплантації двох рук. З 2005 року в світі виконано 20 трансплантацій особи (щік, носа, губ, периоральних тканин). Крім органної трансплантації, в останні роки все ширше розвивається клітинна і тканинна трансплантація, і Україна входить в клуб країн світу, де методи трансплантації клітин людини широко застосовуються в клінічній практиці.

Трансплантація стовбурових клітин

У 2008 р. Інститут клітинної терапії став першим медичним закладом України, який отримав право на проведення клінічних випробувань із застосуванням стовбурових клітин. А 5 років тому, у 2012 р. Міністерство охорони здоров'я України затвердило методи клітинної терапії панкреонекрозу і критичної ішемії нижніх кінцівок, розроблені Інститутом клітинної терапії.

Варто також відзначити, що велика частина трансплантатів стовбурових клітин, які застосовуються у провідних науково-дослідних інститутах і клініках України, виготовляє Інститут клітинної терапії. В даний час в Україні біоматеріал, оброблений в Інституті клітинної терапії, найбільш часто застосовується в клінічній практиці.

Вагомих успіхів у клітинної трансплантації в Україні досягли вчені з ДУ «Інститут нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова» НАМН, де із застосуванням методів клітинної нейротрансплантації вилікувано 1 043 пацієнта з різними неврологічними порушеннями. Поліпшення стану відмічено у 79% хворих.

Інститутом нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова НАМН України у співпраці з Інститутом клітинної терапії розроблено методи виділення хондроцитів і розроблена технологія лікування пацієнтів з міжхребцевими грижами з застосуванням трансплантації аутологічних хрящових клітин. На сьогоднішній день із застосуванням даної інноваційної технології вже успішно проліковано 5 пацієнтів.

Висновок

Враховуючи високий рівень розвитку сучасної хірургічної техніки і біотехнологій, можна зробити прогноз, що трансплантологія майбутнього буде ґрунтуватися на пересадці тканевоінженерних органів, вирощених із стовбурових клітин.

Размещено на Allbest.ru