Вірусні гепатити: сучасні погляди на патогенез та нові засоби лікування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІРУСНІ ГЕПАТИТИ: СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ПАТОГЕНЕЗ ТА НОВІ ЗАСОБИ ЛІКУВАННЯ

І.Г. Аль Таххан, магістрант

Сумський державний університет, кафедра інфекційних хвороб

Метою статті було вивчення нових ефективних та безпечних методів лікування вірусних гепатитів, поставлена проблема епідеміологічної оцінки ситуації в Україні.

Озонотерапія має широкий діапазон позитивного впливу на організм людини та бактерицидну, вірусоцидну, імуномоделюючу, протигіпоксичну, цитостатичну, дезінтоксикаційну дію.

Використання озонотерапії як високоефективного методу лікування підтверджене методикою використання медичного озону в комплексному лікуванні вірусних гепатитів.

озонотерапія гепатіт вірусний

ВСТУП

Актуальність проблеми вірусних гепатитів зростає з кожним роком [1,2,3,4,5]. Вірусні гепатити є однією з найважливіших проблем охорони здоров'я в усьому світі. Це обумовлено постійним збільшенням їх кількості, переходом у хронічну форму з подальшим розвитком цирозу печінки, гепатоцелюлярної карциноми, що надає їм особливої медичної і соціальної значущості. За даними ВООЗ, більше ніж третина населення світу інфікована вірусами гепатиту та більше 350 млн. осіб є хронічними носіями цієї інфекції [6,7]. У світі щорічно помирає від цієї патології близько 2 млн. людей. Протягом місяців або навіть років вірусні гепатити можуть мати безсимптомний перебіг, і хворий не підозрює про своє захворювання, яке часто виявляється на хронічній стадії, на стадії цирозу чи раку печінки [8,9]. Для лікування вірусних гепатитів використовується велика кількість фармацевтичних препаратів [1,2,7,8]. Усі вони є ксенобіотиками та потребують своєї трансформації в печінці. Цим створюється ще більше навантаження на печінку. Також лікувальні засоби досить часто спричиняють різні побічні ефекти [1,2,7].Тому питання використання немедикаментозних методів лікування є нагальним [10-13].

У сучасних соціально-економічних умовах одним із найважливіших стратегічних напрямків з підтримки на достатньому рівні якості медичної допомоги населенню є розроблення і впровадження нових сучасних високоефективних медичних технологій, методів лікування і профілактики. Одним із таких сучасних немедикаментозних методів лікування є озонотерапія [6,10,11,14].

ПОСТАВЛЕННЯ ЗАВДАННЯ

Мета роботи - висвітлення сучасної епідеміологічної ситуації стосовно гострих вірусних гепатитів в Україні, патофізіологічних та патоморфологічних аспектів, нових ефективних та безпечних методів лікування вірусних гепатитів.

СУЧАСНІ ДАНІ ПРО ЕПІДЕМІОЛОГІЮ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ

Епідемічна ситуація cтосовно гепатиту В (ВГВ) в Україні залишається досить несприятливою. Аналіз захворюваності на ВГВ за останні 15 років показав, що після максимального підйому в 1989 р. (31,5 випадку захворювання на 100 тис. населення) намітилася тенденція до деякого зниження захворюваності [3,4,15]. Проте рівень захворюваності на ВГВ, що реєструється, залишається досить високим і складає за 1999-2003 рр. у середньому 17,6 випадку на 100 тис. населення. Для порівняння відзначимо, що показник захворюваності на гепатит В у США, країнах Європейського Союзу за останні роки не перевищує 1,03 випадку на 100 тис. населення [3,4].

Реальна кількість захворювань на гострий ВГВ в Україні в 5-6 і більше разів перевищує дані офіційної статистики, оскільки хворі на безжовтяничні і субклінічні форми інфекції, як правило, залишаються нерозпізнаними. Показники захворюваності на неуточнені хронічні гепатити в 2002 р. становили 538,4 випадку, у тому числі з уперше встановленим діагнозом - 55,1 випадку на 100 тис. населення [4,15]. За експертними оцінками, кількість вірусоносіїв в Україні складає більше
1 млн. осіб. При поглибленому обстеженні таких осіб у більшості з них виявляються ознаки хронічного гепатиту з мінімальною або слабкою активністю процесу [3,4].

Провідними факторами, що сприяють поширенню ВГВ, є внутрішньовенне введення наркотичних речовин, медичні парентеральні втручання. Останнє десятиріччя характеризується активізацією статевого шляху передавання збудника; збільшується кількість інфікованих жінок, що позначається на збільшенні частоти інфікування новонароджених; зростає кількість сімейних осередків ВГВ-інфекції [1,3,8,15,16].

Кількість інфікованих вірусом гепатиту С (ВГС) у світі становить близько 2 млрд. чоловік. У розвинених країнах на частку цього гепатиту припадає 20% гострих та 70% усіх випадків хронічних гепатитів. Вважають, що ВГС є основним чинником формування усієї групи хронічних захворювань печінки, причому частота розвитку зазначеної патології в інфікованих ВГС осіб у 10 разів вища, ніж при гепатиті В. Підступність цього гепатиту полягає також у складності виявлення його ранніх симптомів, і це обмежує можливості діагностики гепатиту С на ранніх стадіях. У повсякденній клінічній практиці діагноз гепатиту С встановлюють частіше за все (90%) вже на етапі хронічного гепатиту [1,2,17].

Україна належить до регіонів з високою ураженістю населення вірусом ГС. Частота виявлення маркера інфікування вірусом (анти-НСV) серед донорів крові складала 1,3%; серед осіб, що практикують внутрішньовенне введення наркотичних препаратів, -- 77,4%; ВІЛ-інфікованих -- 44,8%; хворих на інфекції, що передаються статевим шляхом, -- 19,4% [2,4,17]. Викликає занепокоєння можливість внутрішньолікарняного поширення цієї інфекції. При обстеженні пацієнтів спеціалізованих відділень анти- НСV були виявлені у 5,0%, з них у 3,3% медичних працівників. Рівень інфікованості ВГВ/ВГС донорів, вагітних та хворих на хронічні захворювання печінки складав 61,5%, 24,3%, 79,9% відповідно. Серед обстежених 304 хворих на ХВГ у 87 (26,6%) осіб діагностований ХГВ, у 166 (54,6%) - XГС та у 51 (16,8%) [5,15].

ПАТОФІЗІОЛОГІЧНІ ТА ПАТОМОРФОЛОГІЧНІ ЗМІНИ ПРИ ГОСТРИХ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТАХ

Відомо, що центральне місце у патогенезі вірусних гепатитів посідає синдром цитолізу, який визначає ступінь ураження печінки та характеризується підвищенням проникності клітинних мембран гепатоцитів [6,9,11].

Механізм розвитку цитолітичного синдрому залежить від етіології захворювання. Вірус гепатиту А є гепатотропним, і його реплікація відбувається лише у печінці. Цитоліз гепатоцитів сьогодні пов'язують із високою імуногенністю вірусу. На проникнення вірусу виробляються специфічні цитотоксичні клітини, які приводять до елімінації вірусу, активації макрофагальної системи, продукції специфічних антитіл класу Ig M та аутоантитіл. Одночасно активується і гуморальна ланка імунітету. Анти-HAV є вірус-нейтралізуючими антитілами, що ефективні навіть у малих титрах [5,8,9]. Некроз печінки обмежується окремими гепатоцитами, рідше - зональним ураженням печінки, що спостерігається при середньотяжкому перебігу ВГА. Зональний некроз може поєднуватися із портальною лімфоцитарною інфільтрацією і ушкодженням межової пластинки. Некроз поширюється переважно на периферію часток [7,8,18,19].

При вірусному гепатиті В цитоліз клітин печінки є результатом наростаючої імунної відповіді на уражені вірусом гепатоцити. HbsAg разом із антигенами видової специфічності І класу HLA є безпосередньою мішенню на мембранах гепатоцитів для сенсибілізованих цитотоксичних Т-лімфоцитів. Наявність цих структур на мембранах гепатоцитів, а також активний синтез аутоімунних антитіл до змінених тканин печінки та окремих субклітинних структур (мітохондрій) ініціюють цитолітичні реакції. Цей механізм є провідним у цитолізі гепатоцитів при ВГВ. У результаті інтегративних та реплікативних процесів у гепатоцитах, обумовлених вірусом, розвиваються цитолітичний, мезенхімально-запальний, холестатичний синдроми, що призводять до різних функціональних та структурних порушень печінки з появою певних клінічних та лабораторних ознак [6,18,19].

Ранньою ознакою цитолітичного синдрому є порушення проникності клітинних і субклітинних мембран гепатоцитів, що виявляється збільшенням активності цитолітичних ферментів АлАТ (аланінової амінотрансферази), АсАТ (аспарагінової амінотрансферази), МД (малатдегідрогенази) та підвищенням заліза сироватки крові. Внаслідок порушень білковосинтетичної функції печінки знижується синтез альбуміну і протромбіну [5,7,8,19].

У печінці виникають дистрофічні зміни гепатоцитів, зональні і субмасивні некрози, що можуть призвести до розвитку печінкової коми [18,19].

Вірус гепатиту С (ВГС) також є гепатотропним. Але реплікація ВГВ та ВГС можлива не тільки в печінці, а й у клітинах крові (мононуклеарах) та інших органах, про що свідчать позапечінкові ураження (кріоглобулінемія, гломерулонефрит) [5,6,16]. Найбільш загальними патоморфологічними ознаками цих гепатитів є лімфоїдна інфільтрація портальних трактів з агрегацією лімфоцитів, обмежений некробіоз, активація макрофагів, еозинофільна дегенерація гепатоцитів, мікроцелюлярний стеатоз, зміни у клітинах жовчних канальців та мезенхімі печінки.

Киснева недостатність має також шкідливий вплив навіть на інтактну печінку. Гіпоксія посилює гліколіз, зменшує запаси глікогену в печінці, призводить до надлишкового накопичення жиру в гепатоцитах та ураження клітинних мембран [1,2,5,16]. Кисневе голодування пригнічує активність мітохондріальних ферментів, порушує електронний транспорт. Зміни внутрішньопечінкового кровообігу формують циркуляторну гіпоксію, внаслідок чого страждають структура і функції гепатоцитів. Порушення послідовного окиснення тирозину, що є вихідним продуктом утворення катехоламінів, при ВГ призводить до підвищення вмісту адреналіну в крові і до спазму сфінктерів у синусоїдах та судинах печінки, тим самим посилюючи циркуляторну гіпоксію. У свою чергу, циркуляторна гіпоксія призводить до гіпоксичної гіпоксемії з порушенням тканинного дихання. Змінюється проникність клітинних мембран, уражуються мітохондрії, інактивуються дихальні ферменти, пригнічуються окисне фосфорилювання та синтез АТФ. Порушення тканинного дихання призводить до розвитку метаболічного ацидозу в клітинах печінки та активації лізосомальних ферментів, що пошкоджують гепатоцити [15,16].

Розвиток цитолітичного синдрому в печінці при вірусних гепатитах із подальшим порушенням органного кровообігу, розвитком тканинної гіпоксії, артеріальної та венозної гіпоксемії та накопиченням в організмі неокиснених та недоокиснених продуктів обміну речовин у результаті порушення окисно-відновних процесів є ключовою ланкою патогенезу вірусних гепатитів, для корекції якого необхідні методи, спрямовані на ліквідацію цитолітичного синдрому та кисневої недостатності [7,8,19].

НЕМЕДИКАМЕНТОЗНА ТЕРАПІЯ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ

Із введенням у медичну практику озонотерапії з'явилася можливість ефективно впливати на патогенетичну ланку вірусних гепатитів. Введення озоно - кисневої суміші у терапевтичних дозах здійснює виражений гіпоксемічний ефект завдяки поліпшенню киснетранспортувальної функції еритроцитів та посиленню процесів утилізації кисню тканинами [6,9,14,12,20].

Озонотерапія - високоефективний метод лікування, що має широкий діапазон дії, справляє бактерицидний, вірусоцидний, фунгіцидний, імунокоригувальний, антигіпоксичний, дезінтоксикаційний вплив, виявляє хорошу переносимість і практично не має побічних ефектів [21-24]. Використання озонованих розчинів зменшує термін лікування, знижує летальність і ступінь інвалідизації [11,13,22,24].

Озонотерапія відрізняється простотою застосування, високою медичною та економічною ефективністю [19,25,26].

Озон вступає в реакції з різними біологічними об'єктами, зокрема із структурами клітини. При парентеральному введенні впливає на організм опосередковано за рахунок дії “озонідів” -комплексів озону з органічними сполуками, що містять “подвійні зв'язки”. Основна маса подвійних зв'язків міститься в ненасичених жирних кислотах, що дозволяє вважати органічним озонідом перекис ненасиченої жирної кислоти, яка має неспецифічну фунгіцидну, бактерицидну, вірусоцидну дію і системний метаболічний ефект, впливаючи на всі тканини й клітини організму. У зв'язку з “упаковкою” ліпідів і білків у біомембранах саме плазматичні мембрани виступають у ролі основної “мішені” біологічної дії озону на клітину [9-11,14].

Противірусна дія озону реалізується на рівні рецепторів поверхні вірусу. При цьому відбувається окиснення “вірусного шипа”, за рахунок якого здійснюється взаємодія з клітинами-мішенями. Певну роль у цьому процесі відіграє “непереносимість” пероксиду інфікованими клітинами і зміна активності ферменту зворотної транскриптази, що бере участь у синтезі вірусних білків [21,27,28].

Бактерицидні властивості озону поширюються на всі види грампозитивної і грамнегативної флори. Безпосередніми причинами загибелі бактерій при дії озону є, з одного боку, локальні пошкодження плазматичної мембрани в процесі озонолізу подвійних зв'язків, з іншого - озоноіндукована модифікація внутрішньоклітинного змісту (окиснення білків, порушення функції органел) за рахунок дії вторинних окиснювачів [22,25].

Антигіпоксичний ефект реалізується шляхом поліпшення кисневого транспорту та за рахунок позитивного впливу на процеси утилізації кисню [6,9,13,21].

Активізація транспорту кисню до тканин на фоні озонотерапії пов'язана з наростанням його парціального тиску (рО2) в артеріальній і венозній крові, з підвищенням деформабельності еритроцитів, здатних проникнути у більш дрібні капіляри та із зменшенням зв'язку гемоглобіну з киснем. Це пов'язано з активацією в еритроцитах процесу гліколізу і 2,3 - дифосфогліцерату - сполуки, що підвищує віддавання гемоглобіном кисню тканинам [22,24,29].

У механізмах антигіпоксичної дії певну роль відіграє вазодилатація, яка стосується артеріол і посткапілярних венул. Вазодилатаційний ефект озону пов'язаний з виділенням ендотеліоцитами так званих “ендотеліальних факторів розслаблення судин”, до яких належить оксид азоту (NO). Індукування процесів утилізації кисню клітинами організму під час озонотерапії пов'язане з активацією киснезалежних реакцій, до яких відносять гліколіз, - окиснення жирних кислот, цикл Кребса. Із проміжних продуктів цих реакцій становлять інтерес відновлені форми нікотинаміддинуклеотиду (НАД) і нікотинаміддинуклеотиду відновленого (НАДФ), що є донорами протонів для природних антиоксидантів (глутатіону, аскорбінової кислоти, - токоферолу), окиснені форми яких неактивні. У результаті цього підвищується потужність антиоксидантних систем захисту, оптимізується робота мітохондріальної дихальної системи, прискорюється утворення макроергічних сполук (АТФ, АМФ) [24,26].

Зменшення ступеня тканинної гіпоксії є одним із механізмів протизапальної дії озонотерапії. До інших механізмів цього ефекту належать переривання циклу утворення простагландинів як ефекторів запалення за рахунок окиснення арахідонової кислоти, відновлення нормального рН і електролітного балансу у вогнищі запалення [9,10,30].

Імуномодулювальний ефект озонотерапії реалізується за рахунок впливу на мембрану макрофагів і лейкоцитів з допомогою вторинних цитокінів і лімфокінів, що беруть участь у регуляції активності клітинної і гуморальної ланок імунітету [21,22,31]. Перекиси активують ендогенний клітинний метаболізм у купферівських клітинах печінки, які здійснюють фагоцитоз. Додаткове надходження перекисів, що індукуються озоном, сприяє значному посиленню фагоцитарної активності [23,24,29,31].

Під впливом озону підсилюється продукція лімфоцитами і моноцитами цитокінів, насамперед інтерферону - одного з найважливіших факторів ендогенного захисту організму від вірусної інфекції. У результаті підвищується синтез Т-кілерів, які здійснюють клітинний імунітет, нормалізується продукція Т-хелперів, що регулюють функцію В-лімфоцитів, які продукують імуноглобуліни, у зв'язку з чим відбуваються пригнічення і ліквідація запальних процесів [23,25].

Дезінтоксикаційний ефект виявляється через оптимізацію функції мікросомальної системи гепатоцитів і посилення ниркової фільтрації [30,32].

Метаболізм гепатоцитів також зазнає змін під впливом озонованих розчинів. У клітинах печінки відбувається накопичення цитохрому
Р-450, каталаз, збільшується кількість гранул глікогену, що є найважливішими антиоксидантами, збільшується вироблення АТФ.
В основі метаболічної перебудови є морфофункціональні зміни гепатоцитів і гіперплазія пероксисом, нормалізація будови елементів гладенького ендоплазматичного ретикулума, зменшується ступінь дистрофічних змін. Завдяки дії цих механізмів відбувається поліпшення функцій печінки, зокрема і антитоксичної [6,11,13].

Протеолітичним системам приділяється багато уваги як одним із регуляторних систем. Протеїнази, з одного боку, виконують деструктивну травну функцію, звільняють організм від аномальних та тих, що здійснили свою функцію, білкових структур, з іншого - вони беруть участь в активації та функціонуванні системи згортання крові, фібринолітичної, калікреїн-кінінової, ренін-ангіотензинової систем, систем білків комплементу, апоптозу. Введення в організм низьких доз озону супроводжується гіпокоагуляційним ефектом з подовженням часу згортання, збільшенням антикоагулянтної та фібринолітичної активності, зниженням ступеня індукованої агрегації тромбоцитів [6,9,10,33].

Високі дози озону виявляють прокоагулянтний ефект на плазмову ланку гемостазу, що виявляється у прискоренні згортання крові на фоні різкої інактивації антикоагулянтної активності. Одночасно збільшується агрегуюча здатність тромбоцитів. При цьому виявляється прямий кореляційний зв'язок між показниками ПОЛ та індукованою агрегацією тромбоцитів [12,27,33].

Озонотерапія сприяє зниженню активації перекисного окислення ліпідів. При цьому у хворих на гострі вірусні гепатити достовірно швидше, ніж при хронічних вірусних гепатитах, та у хворих, які не отримували озонотерапію, відбувалася нормалізація процесу антиоксидантної оцінки активності крові та наближалися до нормальних показники вмісту малонового діальдегіду (МДА), кінцевого продукту перекисного окиснення ліпідів [6, 12, 34].

Наступною патогенетичною ланкою вірусних гепатитів є синдром інтоксикації. Внутрішньоклітинне ураження гепатоцитів, розвиток цитолітичного синдрому, порушення печінкового кровообігу, розвиток кисневої недостатності, порушення окисно-відновних процесів лежать в основі порушення функціональної активності печінки у хворих на вірусні гепатити [7, 19, 21].

Страждають білково-синтетична, антитоксична, видільна функції печінки. Порушується синтез альбуміну, ферментів, протромбіну. Страждає послідовне окиснення амінокислот, у результаті чого в організмі накопичуються токсичні метаболічні недоокиснені продукти обміну речовин, що також сприяє інтоксикації організму [8, 16, 18, 19].

Введення в організм озоно-кисневої суміші у терапевтичних дозах посилює транспорт кисню еритроцитами, поліпшує утилізацію кисню тканинами, підвищує парціальний тиск кисню в артеріальній та венозній крові, внаслідок чого зменшується гіпоксія, поліпшується мікроциркуляція, посилюються трофічні процеси в органах і тканинах, поліпшуються реологічні властивості крові, відновлюється динамічна рівновага між перекисним окисненням та антиоксидантним захистом, поліпшуються порушені функції печінки. Медичний озон є універсальним стимулятором, що запускає та бере участь у різних внутрішньоклітинних процесах організму [24, 28, 35].

Застосування інфузій озонованого фізіологічного розчину (5-6 сеансів) у комплексному лікуванні хворих хронічними гепатитами, жировим гепатозом, цирозом печінки не лише швидко поліпшувало загальний стан пацієнтів та функції печінки, але й скорочувало період лікування в стаціонарі [6, 9, 12, 14, 20].

При лікуванні вірусних гепатитів головним є противірусний ефект. Інактивація вірусів досягається через окиснювальну дію пероксидів, які руйнують рецептори клітин вірусу і позбавляють його можливості закріплюватися на клітинах печінки, не дозволяючи вірусу проникати в “клітину-господар”, що перериває його цикл розмноження. Порушується процес розмноження і за рахунок розщеплення озоном нуклеїнових кислот вірусу [14, 23, 30, 35].

Клітини, які вже уражені вірусом, менш стійкі до впливу пероксидів у порівнянні із здоровими клітинами. Ці ослаблені клітини при високій концентрації пероксидів руйнуються разом із вірусами і посилено елімінуються.

ВИСНОВКИ

Кількість захворювань на вірусні гепатити постійно збільшується. Незалежно від етіології всі вірусні гепатити характеризуються розвитком цитолітичного процесу в печінці. Основою для його виникнення є внутрішньоклітинне ураження гепатоцитів вірусами з подальшим розвитком кисневої недостатності. Озон позитивно впливає на гемостаз через зниження агрегаційної здатності тромбоцитів, підвищення фібринолітичної активності і гіпокоагуляції крові, перешкоджаючи розвиткові мікронекрозів і мікротромбозів. Комплексне використання озонованих розчинів з противірусними препаратами сприяє більшій частоті видужувань після гострого вірусного гепатиту, ніж при використанні інших методів лікування.

SUMMARY

The purpose of the article was new effective ang safe methods of virus hepatitus treatment studing. The problem of an epidemiological estimation of the situation in Ukraine is set.

Ozone therapy has a wide range of positive influence on a human body, possessing bactericidal, virusoicidal, immunomodeling, antihypoxical, cytostatic, disintoxication properties.

Ozone Therapy usage, as highly effective method of treatment, is proved to be true by a methodic of medical ozone usage in the complex treatment of virus hepatitus.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Громашевська Л.Л., Гураль А.Л., Марієвський В.Ф. та ін. Гепатит С: Епідеміологія, діагностика, клініка, лікування. МОЗ України, АМН України. - Київ, 2003. - C.31.

2. Гураль А.Л. Сучасні аспекти епідеміології гепатиту С. - В кн.: Проблеми епідеміології , діагностики, клініки, лікування та профілактики інфекційних хвороб. - Київ,2002.-С.49-53.

3. Гураль А.Л., Мариевский В.Ф., Сергеева Т.А. Эпидемиологические аспекты проблемы гепатитов В и С В в Украине //Зб. наук. праць КМАПО. - 2000.-Вип.9.- Кн.4.-С.56-60.

4. Довідник “Про санітарно-епідеміологічну ситуацію в Україні в 2003 році”.- Київ,2004. - 113с.

5. Мороз Л.В. Хронічні вірусні гепатити В та С. Поширеність, клініко-морфологічні паралелі.- Автореф. дис... д-ра. мед. наук.- Київ.-38с.

6. Змызгова А.В., Максимов В.А. Клинические аспекты озонотерапии. - М., 2003. -
С. 21-32, 52-55.

7. Рудинский В.Ф., Мороз Л.В., Рудинский О.В. Современные аспекты патогенеза, клиники, лечения и профилактики вирусных гепатитов А,B,C,D,E,G.- Вінниця: Друкарня ВДМУ ім.М.І. Пригорова,2000.-84с.

8. Возіанова Ж.І. Вірусні гепатити: В кн. Інфекційні і паразитарні хвороби. - Київ: Здоров'я, 2001.-Т.1.- С.566-633.

9. Тондій Л.Д., Ганічев В.В., Козін Ю.І. Основні принципи та методи озонотерапії в медицині: Навчальний посібник. - Харків, 2001.

10. Bocci V. Biological and clinical effect of ozone. Hasozonetherapy a future in medicine
// Br.J. Biomed/ Sci. - 1999; 56 (4).- P. 270-9.

11. Масленников О.В., Конторщикова К.Н. Озонотерапия внутренних болезней: Пособие для врачей. - Н.Новгород, 1999.

12. Змызгова А.В., Исаева Н.П., Куликова Е.А., Мухин П.А., Земскова Л.Н. Опыт применения медицинского озона в комплексной терапии хронических гепатитов
// ІІІ Всероссийская научно-практическая конференция «Озон и методы эфферентной терапии в медицине». - Н.Новгород, 1998.- С.96-97, 19.

13. Душков В.А., Репин А.Г. Применение озона в комплексе с эффективными и физико-химическими методами лечения. - 153с.

14. Змызгова А.В., Исаева Н.П., Куликова Е.А., Земскова Л.Н. Большая аутогемотерапия с озоном - эффективный метод патогенетической терапии хронических вирусных гепатитов // V Российский съезд врачей инфекционистов. - Москва, 15-17 декабря 1998г.: Тезисы докладов. - 113с.

15. Гураль А.Л., Мариевский В.Ф. и др. Эпидемиологические параллели между гепатитами В, С и ВИЧ-инфекцией. В кн.: Вирусные гепатиты с парентеральным механизмом передачи возбудителей и их исходы, 2001. - C. 25-28.

16. Дьяченко А.А., Красовицкий З.И., Дьяченко А.Г. Вирусный гепатит С: этиопатогенез и иммунопатология. Сучасні інфекції, 2001. - №2. - C. 66-75.

17. Гураль А.Л. Гепатит С: проблемы эпидемиологии// В сб. «Вирусные гепатиты».- Киев, 2001.-С.21-25.

18. Майер К.-П. Гепатит и последствия гепатита. - Москва: Медицина; ГЭОТАР, 1999. -
C. 423.

19. Пак С.Г., Волчкова Е.В., Умбетова К.Т. Клинико-патогенетические особенности течения вирусного гепатита А // Терапевт. архив. - 1999. - №11. - C. 8-11.

20. Змызгова А.В., Исаева Н.П., Куликова Е.А., Иванова Е.П. Использование медицинского озона в лечении хронических вирусных гепатитов // ІІ Национальный конгресс Российской ассоциации аллергологов и клинических иммунологов «Современные проблемы аллергологии, клинической иммунологии и иммунофармакологии».-Москва, 21-24сентября, 1998.- 475с.

21. Конторщикова К.Н. Биохимические основы эффективности озонотерапии
// 1-я Международная научно-практическая конференция “Місцеве та парентеральне використання озонотерапії в медицині”. - Харків.- С.13.

22. Современное обоснование применения озона в медицине / С.А. Иванченко // Лечебное дело. - 1998.

23. Недогода В.В., Разваляева О.В., Свириденко О.Ю. Влияние озонотерапии на функциональное состояние печени.-С.100-101.

24. Основные принципы и тактика озонотерапии (Пособие для врачей) // А.А. Миненков, Р.М. Филимонов, В.И. Покровский и др., 2000. - 40 с.

25. Bocci V. Ozone as bioregulator. Pharmacology and toxicology of ozonotherapy today. Journal of Biologycal Regulators and Homeostatic Agens. - 1997. -№ 10. - Р.31-53.

26. Основные принципы и тактика озонотерапии / А.Н. Разумов, А.А. Миненков,
В.Я. Зайцев и др. - М., 2000.

27. Riva Sanseverino E., Castellacci P. Oxygen - ozone therapy and physical activity, in humans // Procudeedings of the 12th world congress of the International Ozone Association. Lille. France. - 1995. - Vol. 3.-Р.65-72.

28. Конторщикова К. Н. К вопросу о биорегуляторном эффекте озона // ІІІ Всеросийская научно-практическая конференция «Озон и методы эфферентной терапии в медицине». - Н. Новгород, 1998. - C. 12-13.

29. Озон и методы эфферентной терапии в медицине: Тезисы докладов 4-й Всероссийской научно-практической конференции. - Н. Новгород.-2000.

30. Комшалюк М.С., Максимов В.Л., Винарова С.И., Башкирова Т.К. Озонирование в лечении хронических заболеваний печени // ІІІ Всероссийская научно-практическая конференция «Озон и методы эфферентной терапии в медицине».- Н.Новгород,1998. - 95с.

31. Larini A., Aldinucci A., Bocci V. Ozone as a modulator of the immune system
// 15th ozone world congress. - London, 2001. - P. 1-10.

32. Применение большой аутогемотерапии с озоном в комплексном лечении больных с заболеваниями печени / С.В. Шахов, И.Л. Фадеева, Э.А. Ушамирская, В.А. Косякин, С.Г. Кочетков. - 106 с.

33. Окрут И.Е. Влияние озонированного физиологического раствора на показатели системы гемостаза: Автореф. дис… канд. биол. наук. - Н.Новгород. - 2000. - 25с.

34. Конторщикова К.Н.. Перекисное окисление липидов в норме и патологии
/ И.П. Иванова Влияние озона на структуру и функции эритроцитов собак
// III Всероссийская научно-практическая конференция «Озон и методы эфферентной терапии в медицине».- Н.Новгород, 1998. - С.13-14.

35. Озонотерапия в гастроэнтерологии / В.А. Максимов, С.Д. Каратов, А.Л. Чернишев. Кремлевская медицина // Клинический вестник. - 1998. - №2.

Размещено на Allbest.ru