Рівень контролю та ступінь тяжкості у хворих на бронхіальну астму в залежності від типу поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ?Я УКРАЇНИ

Сумський державний університет

Медичний інститут

Кафедра внутрішньої медицини післядипломної освіти

Курсова робота

Рівень контролю та ступінь тяжкості у хворих на бронхіальну астму в залежності від типу поліморфізму гена gln27glu adrb2

Бондаркова Анна Миколаївна

СУМИ - 2013

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕННЯ

ADRB2 - в2-адренорецептор

АГ - артеріальна гіпертензія

БА - бронхіальна астма

БГР - бронхіальна гіперреактивність

ГКС - глюкокортикостероїди

ДНК - дезоксирибонуклеїнова кислота

ІМТ - індекс маси тіла

ОФВ1 - об?єм форсованого видиху за першу секунду

ПДРФ - поліморфізм довжин рестрикційних фрагментів

ПЛР - полімеразна ланцюгова реакція

РНК - рибонуклеїнова кислота

ФЗД - функція зовнішнього дихання

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ. ЧАСТОТА ТА ВЗАЄМОЗВ?ЯЗОК ПОЛІМОРФІЗМУ ГЕНА Gln27Glu ADRB2 З ТЯЖКІСТЮ ПЕРЕБІГУ ТА КОНТРОЛЕМ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ

1.1 Епідеміологія бронхіальної астми

1.2 Класифікація бронхіальної астми

1.3 Патогенез бронхіальної астми

1.4 Клінічне значення алельного поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Клінічна характеристика хворих

2.2 Методи обстеження хворих

2.3 Генетичні методи визначення алельного поліморфізму

2.4 Статистична обробка кількісних даних

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Визначення алельного поліморфізму гена ADRB2 Gln27Glu (rs1042714) у хворих на бронхіальну астму та у загальній популяції

3.2 Тяжкість перебігу та рівень контролю бронхіальної астми

3.3 Поширеність алелей гену Gln27Glu ADRB2 у хворих на бронхіальну астму залежно від тяжкості перебігу та контролю бронхіальної астми

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

БА є розповсюдженим захворюванням. В деяких країнах ця хвороба виступає основною причиною інвалідизаціі та смертності, опереджає навіть серцево-судинні та онкологічні захворювання. Згідно з даними ВООЗ на БА в усьому світі страждають приблизно 300 мільйонів людей [2]. У зв'язку з урбанізацією населення у 2025 року очікується збільшення кількості хворих на БА до 400 мільйонів чоловік. Зростання захворюванності, збільшення кількості тяжких форм, резистентність до лікування та збереження на минулому рівні показників смертності зумовлюють те, що БА є важливою медичною та соціальною проблемою [26,9,21]. БА відноситься до групи мультифакторіальних захворювань, етіологія та патогенез котрих визначається складною взаємодією факторів навколишнього середовища та генетичних факторів [3]. Це полігенне захворювання зі складним типом успадковування.

Спадкова природа захворювання була відмічена ще в минулих століттях та доведена у ХХ столітті сімейними та близнюковими методами. Протягом останніх десяти років досягнуті великі успіхи у виявленні генів схильності до БА [16,25,54,70]. За допомогою кандидатного та позиційного клонування були виявлені ділянки генома людини, які відповідають за частоту розвитку БА, а потім були картовані гени та поліморфні варіанти генів, що зумовлюють схильність до даного захворювання [4,43]. Для визначення однонуклеотидних поліморфізмів широко використовуються молекулярно-генетичні методи, серед яких одним із розповсюджених є метод поліморфізма довжин рестрикційних фрагментів (ПДРФ) у сукупності з полімеразно ланцюговою реакцією (ПЛР) [20,98].

За останні роки велику увагу приділяють генетичному поліморфізму b2-адренорецепторів. Зміна їх амінокислотної послідовності викликає зміну функціональних властивостей рецепторів [24,25,39]. B2-адренорецептори розміщуються на гладком'язевих клітинах бронхів, нейтрофілах, еозинофілах та макрофагах [37,82,99,103]. Стимуляція цього рецептора циркулюючими катехоломінами та b2-агоністами приводить до дилятації бронхів, тому b2-агоністи активно використовуються в терапії БА [47,71,98]. У хворих на тяжку БА відмічаються зміни функціональної активності рецептора [25]. B2-адренорецептор відіграє важливу роль в регуляції контрактильних елементів в стінці дихальних шляхів, тому мутації кодуючого його гена можуть вносити вклад у розвиток БА.

Важливим є і те, що ген ADRB2 розміщенний на хромосомі 5q31 поблизу кластера генів інтерлейкінів. Ідентифікували 9 поліморфізмів в кодуючій частині гена b2-адренорецептора, з котрих 4 призводять до амінокислотних замін в білковій послідовності [17]. Було показано, що один з цих поліморфізмів, Val34Met, не впливає на функціональні особливості рецептора, тому подальші дослідження були зосереджені на трьох замінах - Arg16Gly, Gln27Glu, Thr164Ile. Найбільш вивченим та поширеним є поліморфізм з амінокислотною заміно Gln27Glu [35,46,69,108]. Ці зміни викликають зниження кількості рецепторів на поверхності клітин бронхів після взаємодії з b2-агоністами та сприяє розвитку бронхіальної гіперреактивності [38,74,92].

Зважаючи на те, що даний поліморфізм з амінокислотною заміною Gln27Glu невивчений у загальній популяції та у хворих на БА в Україні, є актуальним вивчення частоти Gln27Glu, асоціації із клінічним перебігом та ефективністю лікування.

Враховуючи вищесказане, метою нашого дослідження було порівняльне вивчення частоти поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 в загальній популяції та у хворих на БА, взаємозв'язку із рівнем контролю та тяжкістю перебігу захворювання.

Завдання:

1. Проаналізувати алельно-частотну поширеність поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 в загальній популяції та у хворих на БА.

2. Вивчити залежність ступеня тяжкості перебігу БА від поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2.

3. Вивчити взаємозв'язок між рівнем контролю БА та поліморфізмом гена Gln27Glu ADRB2.

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ. ЧАСТОТА ТА ВЗАЄМОЗВ?ЯЗОК ПОЛІМОРФІЗМУ ГЕНА Gln27Glu ADRB2 З ТЯЖКІСТЮ ПЕРЕБІГУ ТА КОНТРОЛЕМ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ

В різний час було зроблено декілька спроб дати визначення БА. Як правило, ці визначення відображають рівень знань про її механізми розвитку. Вперше термін «астма» був введений Гіппократом, котрий під цим визначенням мав на увазі напади свистячих хрипів та задишку, що спостерігав у своїх хворих [7].

У 1950-1970 роках вважалось, що БА - це хвороба гладких м'язів бронхів. На симпозіумах Ciba Foundation присвячених БА у 1951та 1971 рр

БА визначалась, як «захворювання гладком?язевих волокон бронхів, які, у вигляді альтерації, реагують на різноманітні подразники з підвищенною готовністю» [51, 55, 102]. Сьогодні ведуча роль у розвитку захворювання відводиться хронічному запаленню дихальних шляхів. У зв?язку з цим, відповідно останньому перегляду рекомендацій GINA у 2011р. [28], пропонується наступне визначення БА:

БА - це хронічне запальне захворювання дихальних шляхів, в якому відіграють важливу роль більшість клітин та клітинних елементів; хронічне запалення викликає супутнє підвищення гіперреактивності дихальних шляхів, що призводить до повторних епізодів свистячих хрипів, задишки, відчуття стиснення у грудях та кашлю, особливо вночі або вранці; ці епізоди звичайно пов?язані з розповсюдженою бронхіальною обструкцією, яка часто буває зворотною або спонтанною, або під впливом лікування.

1.1 Епідеміологія бронхіальної астми

Згідно даних GINA на березень 2011 р. на БА страждає приблизно 300 млн. людей у всьому світі. Ріст захворюваності на БА супроводжується ростом інших атопічних захворювань, таких як атопічний дерматит та аллергічний риніт. Згідно прогнозів ВООЗ до 2025 р. частка міського населення Землі досягне 59 %. Разом з ростом міського населення очікується збільшення заворюваності на БА ще на 100 млн. чоловік. В Україні на даний час захворюваність на БА нижча ніж в північній Європі, США, скандинавських країнах, Австралії та Новій Зеландії. Nadel J.A. і Busse W.W. (2000), наводять дані про постійне зростання захворюваності на БА за останні два десятиліття [104]. У США у дітей віком від 6 до 11 років у 2000-2002 рр. частка хворих на БА склала 4,8%, у 2008-2011 рр. це число досягло 7,6 %. Аналогічні тенденції спостерігали у всьому світі та, особливо, у Новій Зеландії та Австралії. Наприклад, в Австралії розповсюдженість БА у дітей у віці 8-11 років 2005р. склало 12,9%, у 2010 р. - 29,7% [6].

1.2 Класифікація бронхіальної астми

Згідно рекомендацій GINA та Наказу №128 від 19.03.2007р. України застосовується класифікація ЗА ступенями тяжкості [14]. Така класифікація зручна для проведення ступінчастої терапії. За ступенями тяжкості розрізняють: інтермітуючу, легку персистуючу, персистуючу середньої тяжкості та тяжку БА. Для кожного із ступенів тяжкості існують визначені критерії. Ці критерії засновані на частоті нападів ядухи та на показниках функції зовнішнього дихання (ФЗД) [Наказ МОЗ України №128 від 19.03.2007р.].

1.3 Патогенез бронхіальної астми

БА - це захворювання запальної природи з характерним запальним паттерном, який реалізується через імуноглобулін Е опосередкований механізм та розвиток атопії. Велику роль у розвитку атопії відіграють генетичні фактори та на сьогоднішній день ідентифіковано гени відповідальні за це. Однак ключова роль у розвитку БА, у хворих, схильних до атопії, притаманна факторам зовнішнього середовища [22, 29, 100].

При БА запалення, як захисний механізм організму від мікроорганізмів та дії токсинів, запускається через IgE - залежний механізм та призводить до появи характерного складу запальних клітин [11, 13, 63]. Однак при БА хронічне запалення стінки бронхів призводить до розвитку бронхіальної гіперреактивності (БГР) - основного симптому БА. Є точка зору, що БГР - це спадково обумовлена риса. Опасисті клітини відіграють важливу роль в гострій бронхоконстрикторній відповіді на специфічний стимул (алерген) та на ряд неспецифічних стимулів (біг, гіпервентиляція, вологість). Легенева тканина зазнає так званого «ремоделювання», тобто зміни нормальної структури [77, 109]. Однією із активних молекул цього процесу є триптаза опасистих клітин, яка стимулює проліферацію фібробластів легень. Крім цього, опасисті клітини секретують різні медіатори запалення, зокрема інтерлейкін-4 [5, 8, 31, 34].

Макрофаги - ще один вид клітин, які відіграють важливу роль у запаленні. Вони поступають в дихальні шляхи із кров?яного русла. Активований макрофаг здатен секретувати велику кількість цитокінів запалення, котрі приймають участь у запальній реакції. Вони здатні не лише посилювати запалення, але і придушувати його. Одним із інгібуючих запалення агентів легень є ІЛ-10. У хворих на БА знижена секреція ІЛ-10 у макрофагах, отриманих із змивів БАЛ [18, 49, 76].

Дендритні клітини - різновид макрофагів. Їх унікальною властивістю є ініціація Т-лімфоцитарної імунної відповіді, що робить їх критичним фактором у розвитку БА. Дендритні клітини захоплюють алергени та перетворюють їх у пептиди. Далі вони мігрують в регіональні лімфатичні вузли, де здійснюється взаємозв?язок з Т-лімфоцитами [33, 85]. Там, під дією специфічних молекул, таких як СD4, ініціюється продукція алергенспецифічних Т-клітин. В майбутньому можливе створення імуномоделюючої терапії заснованої на властивостях дендритних клітин, яка б запобігала та контролювала перебіг алергічних захворювань [5, 13, 17, 75, 90, 93, 106].

Еозинофіли є найбільш характерними для алергічного запалення клітинами [105]. БА можна назвати «хронічним еозинофільним запаленням» [110]. Вдихання алергенів призводить до значного збільшення кількості еозинофілів у змивах БАЛ та існує залежність між кількістю еозинофілів у змивах та ступенем БГР. Можливість еозинофілів викликати БГР пов?язана з виділенням ними основних (лужних) білків та вільних радикалів [9, 11, 13, 78].

Міграція еозинофілів з крові до бронхів контролюється медіаторами. Найбільш потужними та селективними є: хемокіни, такі як RANTES (Regulation of Activation of T-cells Expression and Secretion), еотоксини 1-3 та макрофагальний хемотоксичний протеїн 4 [61, 84, 91]. Всі ці медіатори виділяються епітеліальними клітинами. Для еозинофільної відповіді в дихальних шляхах, необхідно кооперування дії хемокінів та ІЛ-5. Для того, щоб не піддаватися апоптозу після попадання в дихальні шляхи, еозинофілам потрібно фактори росту, основними з котрих є також ІЛ-5 та колоніє стимулюючий фактор гранулоцитів та макрофагів. Leckie M.J. et al. (1998) в ході експерементального лікування хворих на БА гуманізованими моноклональними антитілами до ІЛ-5 реєстрували зменшення кількості еозинофілів у крові [57, 62, 89]. Призначення антитіл до ІЛ-5 призвело до зменшення кількості еозинофілів в дихальних шляхах. Але, не зважаючи на зниження кількості еозинофілів в дихальних шляхах, симптоми БА залишились на попередньому рівні. Ці дані кажуть про те, що можливо еозинофіли не відіграють роль у розвитку БА [1, 15, 19, 43, 58].

Патологічні зміни при БА розвиваються не лише завдяки наявності механізмів сприяючих запаленню, але із-за порушення протизапальних механізмів. Herrscher R.F. et al. (1992) повідомляють про можливу роль ендогенного кортизолу в регуляції алергічної запальної відповіді [60, 95]. Нічне зменшення концентрації кортизола в циркадному ритмі може відповідати за нічні загострення БА. Перетворення активного кортизолу в неактивний кортизон відбувається під дією ферменту 11в-гідроксистероїддегідрогенази, який виробляється в легеневій тканині. Можливо, що при БА відбувається порушення функціональної активності 11в-гідроксистероїд дегідрогенази [10, 12, 14, 83]. Патогенез БА дуже складний механізм, головною ланкою якого є генетична.

1.4 Клінічне значення алельного поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2

Ідея спадкової схильності БА привертала увагу дослідників з давніх часів. В різний час були зроблені спроби виявити генетичні маркери, які б дозволили прогнозувати саму хворобу та її перебіг [50, 56].

Встановлена ассоціація Gln27 з підвищенням рівня IgE у родинах з сімейним анамнезом БА та БГР [41, 111], хоча отримані результати суперечливі [32].

Згідно даних Псахье І.В. (2009) поліморфізм в 27-й амінокислотній позиціїї ADRB2 не асоційований з БА середньої тяжкості, але присутність глутаміну в позиції 27-ї амінокислоти впливає на бронхіальну гіперреактивность, посилюючи її [25].

У роботі проф. Хаїтова Н.М. було досліджено 60 пацієнтів з БА та групу практично здорових людей. Частота варіантного алеля 27Glu у групі хворих на БА та у групі контролю склала 23,3 та 29,8% відповідно. Оцінка ассоціації варіантів гена ADRB2 з БА показала, що алель Gln27 у групі хворих на алергічну БА зустрічався частіше (86%), ніж у групі клінічно здорових людей (70,2%). Також генотип в гомозиготному варіанті Gln27Glu частіше зустрічався у групі хворих на алергічну БА порівняно з групою контролю (73% та 46% відповідно). Частота гетерозигот Gln27Glu у групі клінічно здорових людей (51%) перевищувала їх частоту у групі хворих на алергічну БА (27%). Отже, визначена асоціація алеля Gln27 та генотипу Gln27Glu поліморфного локуса Gln27Glu ADRB2 пов'язана з ризиком розвитку алергічної БА, котра має безсумнівне значення в діагностиці БА [16].

У Росії до 80% паціентів не досягають адекватного рівня лікувального контролю над БА [26, 27]; у 10-20% хворих діагностується тяжкий перебіг захворювання з проявами терапевтичної резистентності [4]. Резистентність до глюкокортикоїдів досягає 20%, до b2-агоністів - 15%, до інгібіторів лейкотрієнових рецепторів - 40% [27]. Приблизно 10% пацієнтів з БА тяжкого перебігу не відповідають на традиційний режим лікування, включаючи високі дози інгаляційних ГКС, а 1% пацієнтів потребує постійної терапії пероральними ГКС [44, 45].

У роботі Міронової Ж.О. (2012) було обстежено 122 хворих на БА. Групу контроля складалася з 103 особи без бронхолегеневої та онкологічної патології, алергічних та аутоімунних захворювань, шкідливих звичок. Всі оглянуті були європеоїдами, мешканцями північно-східного регіону РФ. Частота алеля 27 Gln була дещо вищою частоти алеля 27Glu (0,547 та 0,453, відповідно) , що співзвучно зі середніми значеннями в Европі (0,560) [24]. У хворих на тяжку БА частота генотипу 27GlnGlu (37%) була в 1,5 рази меншою порівняно із хворими на БА середньої тяжкості (57,4%) та легкої (50,0%). Генотип 27GluGlu гена ADRB2 не був визначений у жодного паціента з легкою БА, в той час коли він зустрічався у 20,8% у групі контролю та у 22,2% хворих на тяжку БА. У пацієнтів з легкою БА частіше зустрічався алель 27Gln (0,750) порівняно з групою контролю (0,547). Отримані дані співпадають з результатами досліджень в європейській популяції, де була виявлена ассоціація поліморфних варіантів Gln27Glu гена ADRB2 із тяжкістю перебігу БА. Генотип 27GluGlu гена ADRB2 частіше зустрічався у паціентів з терапевтичнорезистентною БА (26,2%) порівняно з терапевтичночутливою БА (9,6%). Носійство генотипу 27GluGlu підвищувало ризик розвитку терапевтичнорезистентної БА порівняно з терапевтичночутливою БА. Потрібно відзначити, що носійство алеля 27Glu гена ADRB2 підвищувало ризик розвитку БА у 7,2 рази. Це ще більше закріпило положення алеля 27Glu як маркера, ассоційованого не тільки з тяжким перебігом захворювання, але також з терапевтичною резистентністю, обумовленою порушенням функції ADRB2. У зв'язку з цим, закономірним було виявлено асоціацію стероїдної залежності з алелем 27Glu гена ADRB2: по мірі збільшення внеска алеля 27Glu (у ряді генотипів 27GlnGln - 27GlnGlu - 27GluGlu) час внутрішньовенного введення ГКС збільшувався на фоні прийому b2-агоністів . Це вказує на збільшення потреби в системних ГКС при тяжкому захворюванні внаслідок терапевтичної резистентності за рахунок зниження чутливості до ГКС та b2-агоністів.

Отже, можна зробити висновок, що хворі на БА з поліморфізмом гена Gln27Glu ADRB2, які отримують терапію b2-агоністами, швидше стають нечутливими до цієї терапії та потребують лікування глюкокортикостероїдами.

Крім асоціації поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 з БА в літературі є дані про залучення їх в патогенез інших захворювань, а саме: ожиріння, цукрового діабету 2 типу, артеріальної гіпертензії.

В дослідженнях Lange L.A. et al. (2005), проведених на виборках африканців та європейців, було виявлено, що генетичні варіації гена в2-адренорецептора впливають на розподіл вісцеральної жирової клітковини [38].

Large V. et al. (1997) повідомляють про можливість асоціації поліморфізму гена ADRB2 з ожирінням у жінок, однак не приводять конкретних даних [74]. Глютамінова кислота в положенні 27 рецептора може бути фактором ризику ожиріння та цукрового діабету 2 типу серед чоловіків [108].

Дані про взаємозв?язок поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 та патогенеза цукрового діабету 2 типу були отримані Dallongeville J. et al. (2003), котрі виявили асоціацію генотипа Glu-Glu поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 з підвищеним рівнем інсуліну у хворих на цукровий діабет 2 типу [86].

Таблиця 1 Частота та ефект алелей генів в2-адоенорецепторів та в3-адренорецепторів А.Н. Леванов (2009)

Ген/алель	Частота мутантного алеля/автор	Ефект/автор
в2-АР Arg16Gly	0,51-0,66*(Xie et al., 1999) 0,51**( Xie et al., 1999) 0,41***( Xie et al., 1999) [81]	Gly16 пов?язаний з підвищенням АТ* (Gratze et al. 1999) [79]; Gly16 пов?язаний з АГ*** (Kotanko et al.,1997) [80]; ***(Ranade et al.,2001) [101] Не пов?язаний з АГ* (Xie et al., 2000);***( Xie et al., 2000) [73]
в2-АР Gln27Glu	0,35*( Xie et al., 1999) 0,21**( Xie et al., 1999) 0,07***( Xie et al., 1999) [81]	Glu27 не пов?язаний з АГ* (Xie et al., 2000) [73]; (Heckbert et al., 2003) [68]; **( Heckbert et al., 2003) [68]; **( Xie et al., 2000) [73] Glu27 - пов?язаний з АГ* (Bray et al., 2000) [36]; Glu27 пов?язаний з ожирінням (Large et al. [74], 1997; Hellstron et al., 1999 [40]; Yamade et al.,1999 [71]; Ellsworth et al., 2002 [97])
в2-АР Trp164ILe	0,05* (Reihsaus et al.,1993) [53]	Ile164 пов?язаний зі зменшенням виживаності при СН та толерантності до фізичних навантажень, різким підвищенням ЧСС та зменшенням тривалості систоли, індукованої тербуталіном (Ligget et al., 1998 [48];Wagoner et al., 2000 [64]; Brodde et al., 2001 [107])
в3-АР Trp64Arg	0,08* (Walston et al.,1995) [96] 0,10-0,12** ( Walston et al.,1995 [96], Lowe et al., 2001 [30]) 0,18*** (Kawamura et al., 2001 [66])	* Trp64 пов?язан з підвищенням чутливості до пресорного ефекту норадреналіну (Melis et al., 2002 [67])

Примітки: 1.* - європейська;

2.** - афроамериканська;

3.*** - азіатська популяції.

Залежність між генетичними варіаціями гена ADRB2, ожиріння та артеріальної гіпертензії досліджували Pereira A.C. et al (2003), котрі проводили аналіз зчеплення поліморфізмів Arg16Gly, Gln27Glu та Thr164Ile з ожирінням та величиною артеріального тиску у великій змішаній місцевій популяції. Генотип Glu27/ Glu27 виявився асоційований з високим систолічним артеріальним тиском, у мультиваріантному аналізі з урахуванням віку, статі, етносу, рівня загального холестерину, індексу маси тіла (ІМТ). Алель Glu27 був асоційований лише з підвищенням ІМТ, незалежно від віку, статі, рівня тригліцеридів, наявності або відсутності цукрового діабету та рівня гіпертензії [87].

Kaye D.M. et al. (2004) вперше показали, що поліморфізм гена Gln27Glu ADRB2 відчутно впливає на взаємовідносини між серцевим ритмом та адренергічним імпульсом у хворих із застійною серцевою недостатністю, але не впливає на швидкість вивільнення норадреналіну закінченнями симпатичних волокон. Ними було показано, що частота серцевих скорочень при однаковому адренергічному імпульсі була суттєво більшою у хворих гомозиготних за Gln27 алелем [59].

Zee R.Y. et al (2004) пов?язали поліморфізм гена Gln27Glu ADRB2 з кардіальною патологією. Використовуючи банк ДНК з 15 тис. здорових людей США, вони оцінили частоту трьох найбільш частих поліморфізмів 16,27 та 164 позицій гена ADRB2. Регресійний аналіз з урахуванням віку, паління вказав на асоціацію гаплотипів Gly16-Gln27-Ile164 та Gly16-Gln27-Tyr164 з підвищеним ризиком виникнення інфаркту міокарда [88].

Частота поліморфних варіацій генів відрізняється в різних популяціях, етнічних групах та расах.

Зважаючи на описаний взаємозв?язок поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 з виникненням, перебігом та ефективністю лікування БА, доцільним є вивчення даних асоціацій в українській популяції.

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Клінічна характеристика хворих

Обстежено 100 хворих на БА у віці від 18 до 70 років (середній вік 45,7±0,8 роки), які знаходилися на лікуванні у пульмонологічному відділенні КЗ «Сумська обласна клінічна лікарня» та КЗ «Сумська міська клінічна лікарня №1». Тривалість захворювання скала від 1 до 55 років (середня 15±0,6 років).

Діагноз був встановлений на основі рекомендацій GINA (2011) та Наказу МОЗ України №128 від 19.03.2007 [14]. Ступінь контролю БА оцінювалася за допомогою Asthma Control Test (ACT ™), розробленого Nathan et al. (2005) та рекомендованого в доповіді GINA. Рівень контролю БА розраховується відповідно до кількості набраних балів наступним чином:

· 0-19 балів - контроль над астмою відсутній,

· 20-24 балів - частково контрольована астма,

· 25 балів - добре контрольована астма.

Опитувальник складається із наступних запитань:

1. Скільки часу симптоми астми обмежували Вас на роботі, у школі чи вдома за останні 4 тижні?

· 1 - весь час

· 2 - більшу частину часу

· 3 - близько половини мого часу

· 4 - інколи

· 5 - взагалі моя діяльність не було обмежена

2. Протягом останніх 4 тижнів, як часто у Вас виникала задишка?

· 1 - весь час

· 2 - більшу частину часу

· 3 - близько половини мого часу

· 4 - інколи

· 5 - взагалі не виникала

3. Протягом останніх 4 тижнів, як часто ваші симптоми астми (задишка, кашель, утруднене дихання, відчуття стиснення у грудях або біль) заважали Вашому сну або заставляли раніше прокидатись?

· 1 - 4 рази на тиждень,

· 2 - 3-2 рази на тиждень

· 3 - 1 раз на тиждень

· 4 - 1 чи два рази за весь період

· 5 - взагалі не турбували

4. У середньому, протягом минулих 4 тижнів скільки інгаляцій бронхолітика короткочасної дії (Наприклад, Сальбутамолу) Ви використовували щодня?

· 1 - 3 і більше разів на тиждень

· 2 - 1-2 рази на день

· 3 - 2-3 рази на тиждень

· 4 - один раз на тиждень

· 5 - взагалі не користувався

5. Як би ви оцінили власний контроль над астмою протягом останніх 4 тижнів?

· 1 - повна відсутність контролю

· 2 - контролюється досить погано

· 3 - присутній незначний контроль

· 4 - достатньо контролюється

· 5 - повний контроль

Відповідно до критеріїв контролю БА пацієнтів поділено на 2 групи. До І групи ввійшло 58 пацієнтів з контрольованою та частково контрольованою БА, до ІІ групи - 32 пацієнтів з неконтрольованою БА. Контрольну групу склали 100 практично здорових осіб без алергопатології та необтяженим алергічним анамнезом.

2.2 Методи обстеження хворих

Функцію зовнішнього дихання вивчали за допомогою діагностичного комплексу “Кардіоплюс” (Україна) у ранкові години або після 30-хвилинного відпочинку перед дослідженням. Дані оцінювали з урахуванням атмосферного тиску, відносної вологості повітря та температури навколишнього середовища.

Визначали основний показник, що характеризує вентиляційну здатність легень та бронхіальну прохідність - об'єм форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1).

У комп'ютерній програмі, закладеній у “Кардіоплюс”, передбачено проведення аналізу і розрахунку фактичних і належних величин показників ФЗД, які оцінювали згідно рекомендацій вітчизняних вчених.

2.3 Генетичні методи визначення алельного поліморфізму

Венозну кров у хворих на БА та практично здорових осіб набирали в стерильних умовах у моновети об'ємом 2,7 мл з калієвою сіллю етилендіамінтетраоцтової кислоти (11.7 мМ) в якості антикоагулянту (“Sarstedt”, Німеччина), заморожували та зберігали при температурі -20С.

Виділення ДНК з лейкоцитів цільної крові

ДНК виділяли з цільної крові із використанням наборів DIAtom DNA Prep 100 («Isogene», Росія). Використаний метод базується на використанні лізуючого реагенту із гуанідинізоционатом, який призначений для лізису клітин, солюбілізації клітинного дебрісу, а також для денатурації клітинних нуклеаз. З присутності лізуючого реагенту ДНК активно сорбується на NucleoS™-сорбенті, потім легко відмивається від білків та солей спиртовим розчином. Згодом ДНК екстрагують із сорбента та переносять у стерильні вільні від ДНК та РНК мікропробірки. Отримана ДНК може безпосередньо використовуватися для проведення полімеразної ланцюгової реакції. Набір дозволяє виділяти із свіжого біологічного матеріалу високомолекулярну ДНК (40-50 тисяч пар нуклеотидів високої чистоти (OD260/280 нм 1.6 - 2.0). Вихід чистої ДНК з 100 мкл цільної крові становить 3 - 5 мкг. У процесі виділення ДНК ми дотримувалися рекомендацій, наведених у комерційному наборі, та проводили маніпуляції згідно наступного протоколу.

Протокол виділення ДНК

1. У пробірку об'ємом 1.5 мл внести 100 мкл цільної венозної крові та додати 400 мкл лізуючого розчину. Перемішати вміст пробірок обертанням 10 разів.

2. Термостатування суміші 5 хв при температурі 65С.

3. Центрифугування пробірок протягом 10 сек при 5 000 об/хв та додавання ретельно взбовтаної на вортексі 20 мкл суспензії сорбенту NucleoS™.

4. Перемішування проб протягом 10 хвилин.

5. Центрифугування пробірок протягом 10 сек при 5 000 об/хв та видалення супернатанту за допомогою помпи, не торкаючись до осаду сорбенту.

6. Додавання 200 мкл лізуючого розчину, ретельне перемішування на вортексі до гомогенного стану.

7. Додавання 1 мл сольового розчину та перемішування пробірок 10 разів.

8. Центрифугування пробірок протягом 10 сек при 5 000 об/хв та видалення супернатанту за допомогою помпи, не торкаючись до осаду сорбенту із ДНК.

9. Додавання 1 мл сольового розчину та перемішування пробірок на вортексі до гомогенного стану.

10. Центрифугування пробірок протягом 10 сек при 5 000 об/хв та видалення супернатанту за допомогою помпи, не торкаючись до осаду сорбенту із ДНК.

11. Повторне виконання положень 9 та 10 протоколу.

12. Висушування осаду при температурі 65С протягом 5 хв.

13. Додавання в пробірки 50 мкл ЕкстраГену™ при постійному перемішуванні останнього розчину.

14. Суспензування вмісту пробірок на вортексі до отримання гомогенної суспензії та темостатування при температурі 65С протягом 5 хв.

15. Суспензування вмісту пробірок та центрифугування протягом 1 хв при 10 000 об/хв.

16 Перенесення супернатанту до мікропробірок та зберігання при температурі -20С.

Визначення алельного поліморфізму 1-го екзону гена ADRB2 Gln27Glu (rs1042714)

Поліморфізм 1-го екзону гена ADRB2 визначали методом полімеразної ланцюгової реакції (PCR) з наступним аналізом довжини рестрикційних фрагментів (PCR-RFLP). Для цього ампліфікували ділянку промотора вказаного гена за допомогою пари специфічних праймерів: прямого (sence) - 5' GACAAGCTGAGTGTGCAGGAC 3' і зворотного (antisense) - 5` TGAAGTAGTTGGTGACCGTCTG 3'. Праймери було синтезовано фірмою “Metabion” (Німеччина). Для ампліфікації брали 50-100 нг ДНК і додавали до суміші, що містила 5 мкл 5-кратного PCR-буферу, 1,5 мМ сульфату магнію, 200 мкМ суміші чотирьох нуклеотидтрифосфатів, по 15 pM кожного з праймерів і 0,75 ОД Taq-полімерази (“Ферментас”, Литва), об'єм доводили до 25 мкл деіонізованою водою. PCR проводили в термоциклері GeneAmp PCR System 2700 ("Applied Biosystems", США). Ампліфікація фрагмента промотору складалася з 33 циклів: денатурація - 94°С (50 с), гібридизація праймерів - 64,5°С (45 с) і елонгація - 72°С (1 хв). Потім 6 мкл продукту ампліфікації інкубували при 37°С протягом 20 годин з 3 ОД рестриктази Fnu4HI (SatI) ("Ферментас", Литва) у буфері NEBuffer4 такого складу: 20 мМ трис-ацетату (рН 7,9), 10 мМ ацетату магнію, 50 мМ ацетату калiю, 1 mM дитіотреітолу. Якщо в 79 позиції гена ADRB2 містився цитозин, ампліфікат, який складався з 369 пар основ, розщеплювався рестриктазою SatI на два фрагменти - 231 і 138 пар основ. У разі заміни цитозину на гуанін сайт рестрикції для SatI втрачався і утворювався один фрагмент розміром 369 пар основ (рис. 1). Ампліфікати після рестрикції розділяли в 2,5% агарозному гелі, що містив 10 мкг/мл бромистого етидію. Горизонтальний електрофорез (0,13А; 200V) проводили протягом 20 хв. Візуалізацію ДНК після електрофорезу здійснювали за допомогою трансілюмінатора ("Біоком", Росія).

2.4 Статистична обробка кількісних даних

Отримані результати оброблені статистично в пакеті програми STATISTICA 6.0 з визначенням середньої арифметичної (М), її похибки (m), коефіцієнта рангової кореляції (r), критерія Стґюдента (t). Достовірними вважали показники при р<0,05.

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Визначення алельного поліморфізму гена ADRB2 Gln27Glu (rs1042714) у хворих на бронхіальну астму та у загальній популяції

Результати рестрикційного аналізу Gln27Glu поліморфізму гена ADRB2 та критерії його оцінювання представлені на рис.1

Рис.1. Результати рестрикційного аналізу Gln27Glu поліморфізму гена ADRB2

M - маркер молекулярної маси (по - пари нуклеїнових основ); доріжки 5,6,8,9 відповідають C/C-генотипу; доріжки 2,3,10 - C/G-генотипу; 1,4,7 - G/G-генотипу.

Визначення частоти генотипів поліморфізму Gln27Glu ADRB2 проведено у хворих на БА (n=100) та у практично здорових осіб (n=100).

Результати представлені в табл. 2.

Дослідження частоти генотипів поліморфізму Gln27Glu гена ADRB2 у контрольній групі показало, що гомозиготні носії Gln27/ Gln27 (С/С) становили 39%, гетерозиготні носії по Gln27/ Glu27 (С/G) - 40%, а по алелям Glu27/ Glu27 (G/G) - 21%. Частота генотипу Gln27/ Gln27 (С/С) була вірогідно вищою за частоту генотипу Glu27/ Glu27(G/G) (р<0,001), а генотипу Gln27/ Glu27 (С/G) - нижчою за генотип Gln27/ Gln27 (С/С) (р<0,001) (рис. 2).

Таблиця 2. Частота генотипів поліморфізму Gln27Glu гена ADRB2

	Кількість обсте-жених, n	Генотип Gln27Glu
		Gln27/ Gln27 (С/С)	Gln27/ Glu27 (С/G)	Glu27/ Glu27 (G/G)
Контрольна група	100	39±4,9%***	40 ±4,92%**	21 ±4,09%
Хворі на БА	100	60±4,92%***	23±4,23%*	17±3,78%

Примітки:

1.* - вірогідність відмінності показників (р<0,05) у хворих І та ІІ груп;

2.** - вірогідність відмінності показників (р<0,05) у хворих ІІ та ІІІ груп; бронхіальний астма алель ген

3.*** - вірогідність відмінності показників (р<0,05) у хворих І та ІІІ груп.

Рис. 2. Розподіл генотипів поліморфізму Gln27Glu гена ADRB2 у контрольній групі.

У хворих на БА розподіл генотипів СС:СG:GG був таким: 60%:23%:17%. Отже, частота генотипу Gln27/ Gln27 (С/С) була вірогідно вищою за частоту Gln27/ Glu27 (С/G) генотипу (р<0,001) та Glu27/ Glu27 (G/G) генотипу (р<0,001) (рис. 3).

Рис. 3. Розподіл генотипів поліморфізму Gln27Glu гена ADRB2 у хворих на бронхіальну астму

Порівняння генотипів поліморфізму Gln27Glu гена ADRB2 між групою контролю та групою хворих на БА показало, що частота генотипу Gln27/ Gln27 (С/С) у хворих на БА була вірогідно вищою за таку у загальній популяції (р<0,01). При цьому вирогідно нижчою була частота генотипу Gln27/ Glu27 (С/G) у хворих на БА (р<0,01). Частота генотипу Glu27/ Glu27(G/G) між групами не відрізнялась (рис. 4).

Рис. 4. Порівняльна частота генотипів поліморфізму Gln27Glu гена ADRB2 у хворих на бронхіальну астму та у загальній популяції.

Аналіз частоти алелей С та G у групі контролю та у групі хворих на БА представлений в табл.3.

Таблиця 3. Частота алелей С та G у групі контролю та у групі хворих на бронхіальну астму

	Частота алелей (%)
	Алель С	Алель G
Контрольна група (n=100)	79±4,09	61±4,9
Хворі на БА (n=100)	83±3,78	40±4,92

У контрольній групі частота алелей С і G була такою : С - 79%, G - 61% (рис. 5).

Рис. 5. Частота алелей С і G у групі контролю

У хворих на БА частота алелей С і G була такою: С - 83%, G - 40% (рис. 6)

Порівняння частоти алелей у групі хворих на БА та у групі контролю показало, що частота алелю С мала тенденція до зростання у групі хворих на БА, а частота алеля G була вірогідно нижчою (р<0,01) за таку у групі контролю (рис. 7).



Рис. 6. Частота алелей С і G у хворих на бронхіальну астму

Рис. 7. Порівняльна частота алелей поліморфізму Gln27Glu гена ADRB2 у хворих на бронхіальну астму та у загальній популяції.

Вірогідно частіше у групі контролю зустрічається алель G, за частотою алелю С відмінностей не виявлено. Можна думати, що алель G носить захисний характер щодо виникнення БА.

3.2 Тяжкість перебігу та рівень контролю бронхіальної астми

Група хворих на БА склала 100 чоловік, була поділена на чотири підгрупи в залежності від тяжкості перебігу захворювання: інтермітуюча БА (n=8), легка персистуюча БА (n=11), середньої важкості персистуюча БА (n=32) та важка персистуюча БА (n=49) (табл. 4).

Таблиця 4. Поділ хворих в залежності від тяжкості пребігу

Ступінь тяжкості бронхіальної астми	Кількість хворих
	Абсл.	%
Інтермітуюча	3	3±1,96
Легка персистуюча	11	11±3,14
Середньої тяжкості персистуюча	39	39±4,9
Тяжка персистуюча	47	47±5,02

Проведення оцінки за рівнем контролю БА показало, що контрольова БА склала 17%, частково контрольована БА - 44% та неконтрольована БА - 39%. Результати представлені в табл. 5.

Таблиця 5. Поділ хворих в залежності від контролю бронхіальної астми

Контроль бронхіальної астми	Кількість хворих	Середня кількість балів за Asthma Control Test, бали
	Абс.	%
Контрольована	17	17±3,85	13,7±0,15
Частково контрольована	44	44±4,99	21,5±0,19
Неконтрольована	39	39±4,9	28,4±0,22

Середня кількість балів у хворих на контрольовану БА становить 13,7 балів, у хворих на частково контрольовану БА - 21,5 бали та у хворих на неконтрольовану БА - 28,4 бали.

Детальний аналіз рівня контролю БА у залежності від ступеня тяжкості показав наявність контрольованої БА у 100% хворих з інтермітуючим перебігом, та відсутність частково контрольованої та неконтрольованої БА. У хворих з легкою персистуючою БА наявність контрольованої відмічено у 73 %, частково контрольованої - у 18% та неконтрольованої - у 9%. У хворих із перебігом середньої тяжкості контрольована БА була у 15%, частково контрольована - у 56% та неконтрольована - у 29%. У хворих із тяжким перебігом БА виявлено, що частково контрольована була у 42%, неконтрольована БА - у 58% (табл. 6).

Дослідження залежності від контролю та тяжкості перебігу БА показало, що контрольована БА вірогідно частіше зустрічається у хворих з легким перебігом, ніж частково контрольована БА та неконтрольована БА (р<0,001). Частота частково контрольованої БА вірогідно вища ніж контрольованої та неконтрольованої. Неконтрольована БА вірогідно частіше зустрічається у хворих із тяжким перебігом, частково контрольована БА була у 42%, а неконтрольована - у 58% (рис. 8).

Рис. 8. Порівняльний поділ хворих у залежності від контролю та тяжкості пребігу бронхіальної астми

Таблиця 6. Поділ хворих у залежності від контролю та тяжкості пребігу бронхіальної астми

Ступінь тяжкості бронхіальної астми	Контроль бронхіальної астми
	Контрольована	Частково контрольована	Неконтрольована
	Абс.	%	Абс.	%	Абс.	%
Інтермітуюча (n=3)	3	100±0	0	0	0	0
Легка персистуюча (n=11)	8	73±2,73***	2	18±1,42	1	9±1
Середньої тяжкості персистуюча (n=39)	6	15±2,39	22	56±4,16**	11	29±3,14
Тяжка персистуюча (n=47)	0	0	20	42±4,96	27	58±4,96*

Примітки:

1.* - вірогідність відмінності показників (р<0,05) у хворих І та ІІ груп;

2.** - вірогідність відмінності показників (р<0,05) у хворих ІІ та ІІІ груп;

3.*** - вірогідність відмінності показників (р<0,05) у хворих І та ІІІ груп.

Отже, контрольована БА найчастіше зустрічається у хворих із легким перебігом; частково контрольована БА - у хворих із перебігом середньої тяжкості; неконтрольована БА - у хворих із тяжким перебігом.

3.3 Поширеність алелей гену Gln27Glu ADRB2 у хворих на бронхіальну астму залежно від тяжкості перебігу та контролю бронхіальної астми

Визначення частоти генотипів поліморфізму Gln27Glu ADRB2 проводили у хворих на БА, яких було поділено на три підгрупи в залежності від контролю БА: хворі з контрольованою БА (n=17), хворі з частково контрольованою БА (n=44) та хворі з неконтрольованою БА (n=39) (табл. 7).

Таблиця 7. Розподілення хворих за генотипом Gln27Glu ADRB2 та контролем над бронхіальною астмою

	Контрольована БА (n=17)	Часково контрольована БА (n=44)	Неконтрольована БА (n=39)
	Абс.	%	Абс..	%	Абс.	%
Gln27/ Gln27 (С/С)	5	29±2,19	22	50±4,16	27	69±4,46***
Gln27/ Glu27 (С/G)	2	12±1,41**	8	18±2,73***	4	10±1,97
Glu27/ Glu27 (G/G)	10	59±3,02*	14	32±3,49	8	21±2,73***

Примітки:

1.* - вірогідність відмінності показників (р<0,05) у хворих І та ІІ груп;

2.** - вірогідність відмінності показників (р<0,05) у хворих ІІ та ІІІ груп;

3.*** - вірогідність відмінності показників (р<0,05) у хворих І та ІІІ груп.

Дослідження частоти генотипів поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2

у хворих на БА в залежності від контролю БА показало, що гомозиготні носії Gln27/ Gln27 (С/С) з контрольованою БА становили 29%, з частково контрольованою - 50%, з неконтрольованою БА - 69%; гетерозиготні носії за Gln27/ Glu27 (С/G) з контрольованою БА становили 12%, з частково контрольованою - 18%, неконтрольованою БА - 10%; гомозиготні носії за Glu27/ Glu27 (G/G) з контрольованою БА становили 59%, з частково контрольованою БА - 32%, з неконтрольовано БА - 21%. Частота генотипу Gln27/ Gln27 (С/С) була вірогідно вищою у хворих з неконтрольованою БА за таку у хворих з контрольованою БА та частково контрольованою БА (р<0,001). Частота генотипу Gln27/ Glu27 (С/G) між групами порівняння не відрізнялась суттєво. Частота генотипу Glu27/ Glu27 (G/G) була вірогідно вищою у хворих з контрольованою БА за частоту Glu27/ Glu27 (G/G) у хворих з частково контрольованою та неконтрольованою БА (рис. 9).



Рис. 9. Порівняльна частота генотипів поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 залежно від контролю бронхіальної астми

Таким чином, генотип Gln27/ Gln27 (С/С) поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 зустрічається у хворих з неконтрольованою БА, генотип Gln27/ Glu27 (С/G) - з однаковою частотою у хворих з контрольованою, частково контрольованою та неконтрольованою, а генотип Glu27/ Glu27 (G/G) асоційований з контрольованою БА.

Визначення частоти генотипів поліморфізму Gln27Glu ADRB2 проведено у хворих на БА, яких було поділено на чотири підгрупи в залежності від ступеня тяжкості БА : хворі з інтермітуючою БА (n=3), хворі з легкою персистуючою БА (n=11), хворі з середнім перебігом тяжкості персистуючою БА (n=39) та хворі з тяжкою персистуючою БА (n=47) (табл. 8).

Таблиця 8. Розподілення хворих за генотипом Gln27Glu ADRB2 та тяжкістю перебігу

	Інтермітуюча БА (n=3)	Легка персистуюча БА (n=11)	Середньої тяжкості персистуюча БА (n=39)	Тяжка персистуюча БА (n=47)
	Абс	%	Абс.	%	Абс.	%	Абс	%
С/С	1	33±2,19	3	28±1,71	21	54±4,09	29	62±2,88***
С/G	1	33±1	4	36±1,97**	7	18±2,56***	8	17±2,73
G/G	1	34±1	4	36±1,97*	11	28±3,14**	10	21±3,02

Примітки:

1.* - вірогідність відмінності показників (р<0,05) у хворих І та ІІ груп;

2.** - вірогідність відмінності показників (р<0,05) у хворих ІІ та ІІІ груп;

3.*** - вірогідність відмінності показників (р<0,05) у хворих І та ІІІ груп.

Дослідження частоти генотипів поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 у хворих на БА в залежності від ступеню тяжкості БА показало, що гомозиготні носії Gln27/ Gln27 (С/С) з тяжкою персистуючою БА становили 62%, з середньою тяжкістю - 54%, з легким перебігом - 28 %. Гетерозиготні носії за Gln27/ Glu27 (С/G) з тяжкою персистуючою БА становили 17%, з пребігом середньої тяжкості - 18%, з легким перебігом - 36%. Гомозиготні носії за Glu27/ Glu27 (G/G) з тяжкою персистуючою БА становили 21%, з пребігом середньої тяжкості - 28%, з легким перебігом - 36%. Частота генотипу Gln27/ Gln27 (С/С) була вірогідно вищою у хворих з тяжкою персистуючою БА порівняно із такою у хворих з легкою персистуючою БА та з середньою тяжкістю персистуючою БА (р<0,001). Частота генотипу Gln27/ Glu27 (С/G) між групами вірогідно не відрізнялась. Частота генотипу Glu27/ Glu27 (G/G) була вірогідно вищою у хворих з легкою персистуючою БА та з середньою тяжкістю персистуючою за таку у хворих з тяжкою персистуючою БА (рис. 10).



Рис. 10. Порівняльна частота генотипів поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 залежно від ступеню тяжкості

Таким чином, генотип Gln27/ Gln27 (С/С) поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 асоційований з тяжкою та середньої тяжкості персистуючою БА. Генотип Gln27/ Glu27 (С/G) з однаковою частотою зустрічається у хворих з легкою, середньої тяжкості та тяжкою БА. Генотип Glu27/Glu27 (G/G) асоційований з легкою персистуючою БА.

Отже, ми можемо вважати, що генотип Gln27/ Gln27 (С/С) поліморфізму гена Gln27Glu асоційований із виникненням БА, а також - із ефективністю її лікування.

ВИСНОВКИ

1. Частота генотипу Gln27/ Gln27 (С/С) поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 в українській популяції склала 60%, Gln27/Glu27(С/G) - 23%, а Glu27/ Glu27(G/G) - 17%, що суттєво не відрізняється від європеоїдної популяції.

2. Генотип Gln27/ Gln27 (С/С) поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 асоційований із перебігом середньої тяжкості та тяжким перебігом бронхіальної астми, генотип Glu27/Glu27(G/G) - з інтермітуючим та легким перебігом, а генотип Gln27/ Glu27 (С/G) зустрічається з однаковою частотою.

3. Генотип Gln27/Gln27 (С/С) поліморфізму гена Gln27Glu ADRB2 асоційований з неконтрольованою БА, генотип Glu27/Glu27 (G/G) - з контрольованою та частково контрольованою, а генотип Gln27/ Glu27 (С/G) зустрічається з однаковою частотою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Булкина Л.С. Антилейкотриеновые препараты в лечении бронхиальной астмы [Текст] / Л.С. Булкина - // Русский мед. журн. - 1998. - Т.6. - №17. - С. 1116-1120

2. Взаимосвязь генетических и внешнесредовых факторов в формировании клинического фенотипа бронхиальной астмы. Клинические рекомендации. Бронхиальная астма у взрослых. Атопический дерматит. [Текст] / Л.М. Огородова, В.П. Пузырев, М.Б. Фрейдин и др. - К.: Издательство «Атмосфера», 2002. - С. 2342.

3. Генетическая основа этиопатогенеза бронхиальной астмы. [Текст] / А.Ю. Асанов, Л.С. Намазова, Н.В. Журкова и др. - // Сиб. мед. журнал - 2010. - 3. - С. 82-85.

4. Генетические аспекты гормонозависимости у больных бронхиальной астмой [Текст] / В.Ф. Петровский, Ж.А. Миронова, В.И. Трофимов и др. - К.: Актуальные вопросы клинической и экспериментальной медицины СПб. - 2008. - С. 96-97.

5. Генетический контроль механизма транспорта глюкокортикоидов и регуляции IL 4 у больных тяжелой астмой [Текст] / Ж.А. Миронова, В.И. Трофимов, Е.Д. Янчина и др. - К.: Сборник трудов XVII Национального конгресса по болезням органов дыхания. - 2007. - № 37. - С. 18.

6. Гланц С. Медико-биологическая статистика. Пер. с англ. [Текст] / С. Гланц - // Практика, 1998. - 459 с.

7. Гормонозависимая бронхиальная астма; особенности патогенеза, клиники и лечения [Текст] / В.И Трофимов, Н.Л. Шапорова, О.В. Дудина и др. - К.: Ученые записки СПб государственного медицинского университета им. акад. И.П. Павлова. - 2001. -Т. VIII. - №1. - С. 52-55.

8. Дитятковская Е.М. Возможности коррекции уровня цитокинов у больных бронхиальной астмой [Текст] / Е.М. Дитятковская - К.: Астма и аллергия. - 2002. - № 1. - С. 19-20

9. Значение иммунологических особенностей организма в формировании и развитии бронхиальной астмы. [Текст] / Г.Б. Федосеева, М.А. Петрова, А.А. Тоталян и др. - К.: Тер. арх. - 2001. - №10. - С. 14-18

10. Зуга В.И. Окись азота в патогенезе бронхиальной астмы [Текст] / В.И. Зуга - К.: Тер. архив. - 1998. - №3. - С. П4

11. Интрелейкин -1 и 2 в патогенезе бронхиальной астмы у детей [Текст] / И.И. Балаболкин, Л.С. Намазова, Л.В. Ковальчук и др. - К.: Иммунология. - 1994. - №1. - С. 33-36

12. Лев Н.С. Патогенетическая роль оксида азота при бронхиальной астме [Текст] / Н.С. Лев - К.: Рос. вестн. перинатол. и педиатрии. - 2002. - №5. - С. 18-20

13. Мокроносова М.А. Аллергия и лейкотриены [Текст] / М.А. Мокроносова - К.: Клиническая медицина. - 1995. - Т.73. - №2. - С. 9-12

14. Наказ МОЗ №128 від 19.03.2007р. України

15. Оксидантно-антиоксидантный статус больных бронхиальной астмой при ингаляционной и системной глюкокортикоидной терапии [Текст] / Б.Я. Варшакский, Г.В. Трубников, Л.П. Галактионова и др. - К.: Тер. архив. - 2003. - №3. - С. 27-29

16. Паитова Н.М. К вопросу о прогностическом значении изучения биологических маркеров наследственного предрасположения у больных бронхиальной астмой. [Текст] / Н.М. Хаитова - К.: Генетически обусловленные формы хронических неспецифических заболеваний легких. - Л., 2006. - С. 57-61

17. Продукция провоспалительных цитокинов (ИЛ - 11, ИЛ - 8) и ИЛ - 2 у детей с бронхиальной астмой. [Текст] / А.Л. Осипенко, Н.В. Пигарева, А.Ю. Котов и др. - К.: Аллергология. - 1999. - №2. - С. 4-6

18. Пузырев В.П. Роль генов итерлейкинов и их рецепторов в формировании предрасположенности к бронхиальной астме. [Текст] / В.П. Пузырев - К.: Бюл. экспер. биол. - 1999. - 127 (Прил. 1.) - С. 3-6

19. Серова Л.Д. О возможности прогнозирования бронхиальной астмы. [Текст] / Л.Д. Серова - К.: Тер. арх. - 1988. - №3. - С. 70-73

20. Трофимов В.И. Молекулярно-генетические и фармакогенетические аспекты стероидной резистентности при бронхиальной астме [Текст] / В.И. Трофимов - // Медицинский Академический журнал. - 2006. -Т. 6. - №1. - С. 150-162.

21. Трофимов В.И. Полиморфизм С3435Т гена MDR1 у больных бронхиальной астмой и пациентов с идиопатическим фиброзирующим альвеолитом [Текст] / В.И. Трофимов - К.: Сборник трудов 5 международного конгресса пульмонологов Центральной Азии. - 2011. - N82. - С. 27.

22. Фармакогенетические аспекты тяжелой астмы [Текст] / В.И. Трофимов, Ж.А. Миронова, Е.Д. Янчина и др. - К.: Пульмонология. - 2008. - №2. - С. 111-116.

23. Фармакогенетические аспекты стероидорезистентности у больных бронхиальной астмой [Текст] / Ж.А. Миронова, В.И. Трофимов, Е.Д. Янчина и др. - К.: Фармакогенетические аспекты стероидорезистентности у больных бронхиальной астмой // Клинико-лабораторный консилиум. - 2006. - №13. -С. 60-64.

24. Фармакогенетические аспекты стероидорезистентности у больных тяжелой астмой [Текст] / Ж.А. Миронова., В.И. Трофимов, М.В. Дубина и др. - К.: Сборник трудов XVI Национального конгресса по болезням органов дыхания. - 2006. - №83. - С. 23.

25. Псахье И.В. Проблемы наследственности при болезнях легких. [Текст] / И.В. Псахье - К.: Медицина, 2009.

26. Чучалин А.Г. Диагностика и дифференциальная диагностика. бронхиальной астмы. Клинические рекомендации. Бронхиальная астма у взрослых. Атопический дерматит [Текст] / А.Г. Чучалин - К.: Издательство «Атмосфера», 2005. - С. 43-78.

27. Чучалин А.Г. Гиперэозинофилия при заболеваниях органов дыхания. [Текст] / А.Г. Чучалин - // Русск. мед. журн. - 2002. - Т.10. - №23. - С. 25-28.

28. Чучалин А.Г. Глобальная стратегия лечения и профилактики бронхиальной астмы [Текст] / А.Г. Чучалин - К.: Издательство «Атмосфера», 2002. - 160 с.

29. A comparison of beta-adrenergic receptors and in vitro relaxant responses to isoproterenol in asthmatic airway smooth muscle. [Text] / T.R. Bai, J.C.W. Male, P.J. Barnes et al // Am. J. Respir. Cell. Mol. Biol. - 1992. - V. 6. - P. 647-651.

30. A genome-wide search for asthma susceptibility loci in ethnically diverse populations. D.G. Lowe, N.E. Maestri, L.R. Freidhoff et al. // Nature Gen. -2001.- V. 15. - P. 389-392.

31. A second generation genome-wide screen for asthma susceptibility alleles in a founder population. [Text] / C. Ober, A. Tsalenko, R. Parry et al // Am. J. Human Gen. - 2000. - V. 67. - P. 1154-1162.

32. Absence of immunoreactive vasoactive intestinal polypeptide in tissue from the lungs of patients with asthma. [Text] / P.R. Dunbar, G.A. Riley, D.P. Jarvis et al // N. Engl. J. Med. - 1989. - V. 320. - P. 1244-1248.

33. Activation and localization of transcription factor, nuclear factor-kB, in asthma. [Text] / L.A. Hart, V.L. Krishnan, I.M. Adcock et al // Am. J. Respir. Crit. Care Med. - 2002. - 158. - 1585-1592.

34. Activation of platelets in bronchial asthma. [Text] / C. Moritani, S. Ishioka, Y. Haruta et al // Chest. - 1998. - V. 113. - P. 452-458.

35. ADRB2 polymorphisms and asthma susceptibility: transmission disequilibrium test and meta-analysis. [Text] / O. Magita, E. Noguchi, Z. Jian et al. // Int. Arch. Allergy Immunol. - 2004. - V. 134. - P. 150-157.

36. Adrenergic receptor polymorphism and nitric oxidedependent forearm blood flow responses to isoproterenol in humans. [Text] / V.D. Bray, M.J. Joyner, N.M. Dietz et al // J. Physiol. - 2000. - V. 2. - P. 583-589.

37. Airway mucosal blood flow in bronchial asthma. [Text] / S.D. Kumar, M.J. Emery, N.D. Atkins et al // Am. J. Respir. Crit. Care Med. - 1998. - V. 158.-P. 153-156.

38. Association of adipose tissue deposition and beta-2 adrenergic receptor variants: the IRAS family study. [Text] / L.A. Lange, J.M. Norris, C.D. Langefeld et al // J. Obesity. - 2005.

39. Association of persistent bronchial hyperresponsiveness with b2-adrenoceptor (ADRB2) haplotypes. A population study. [Text] / M. D'Amato, L.R. Vitiani, G. Petrelli et al // Am. J. Respir. Crit. Care Med. - 1998. - V. 158. - P. 1968-1073.

40. Association of polymorphism of human beta 2-adrenergic receptor gene and bronchial asthma. [Text] / J.M. Hellstron, Y.G. Lin, C.C. Qiu et al // Zhongguo Yi Xue Ke Xue Yuan Xue Bao. - 1999. - V. 6. - P. 626-631.

...