Медична допомога при кровотечах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кровотечі



Вступ

У дорослої людини залежно від маси тіла та об'єму поверхні міститься близько 9л крові. Близько 60,0% її циркулює по судинах та має назву об'єм циркулюючої крові, а 40,0% - міститься у депо.

При ушкодженні стінки судини кров виходить назовні, у тканини чи порожнини. Цей процес називається кровотечею. Зменшення об'єму циркулюючої крові називається крововтратою. Крововтрата викликає в організмі зміни, які залежно від її об'єму та тривалості можуть загрожувати життю хворого чи постраждалого.



Класифікація крововтрати та їх характеристика

Залежно від принципу, покладеного у основу класифікації, виділяють:

- артеріальну кровотечу;

- венозну кровотечу;

- капілярну кровотечу;

- паренхіматозну кровотечу.

Вони відрізняються особливостями клінічної картини й методами зупинення.

З урахуванням клінічних проявів також розрізняють:

- зовнішню кровотечу;

- внутрішню кровотечу;

- приховану кровотечу.

При зовнішній кровотечі кров виливається назовні або у порожнистий орган, який має вихід назовні. Внутрішньою називають кровотечу у порожнину (плевральну, черевну). Прихована кровотеча не мас чітких зовнішніх проявів та визначається спеціальними методами дослідження.

З урахуванням часу появи розрізняють:

- первинну кровотечу, яка починається відразу після ушкодження або травми судини;

- ранню вторинну - у перші години або доби після поранення до розвитку інфекції в рані (вона часто розвивається у зв'язку з виштовхуванням тромбу з ураженої судини током крові при підвищенні внутрішньосудинного тиску);

- пізню вторинну кровотечу, яка може розпочатися в невизначений час після розвитку інфекції у рані (вона пов'язана з гнійним розплавленням тромбу, ерозією або розплавленням стінки судини запальним процесом).

При зовнішній артеріальній кровотечі кров витікає цівкою, висота якої змінюється з кожною пульсовою хвилею, кров яскраво-червоного кольору. За відсутності анастомозів кров при артеріальній кровотечі витікає лише з центрального кінця судини, за наявності їх кровоточать обидва кінці. При поперечному розриві артерії обидва її кінці скорочуються та занурюються в навколишні тканини. Циркулярні волокна стінки артерії скорочуються та зменшують її діаметр, а внутрішня оболонка загортається в просвіт судини, завдяки чому створюються сприятливі умови для утворення тромбів.

Венозна кровотеча на відміну від артеріальної характеризується безперервним витіканням цівки темної крові. При пораненні великих вен при високому внутрішньовенному тиску кров також може витікати цівкою, але вона не пульсує. Поранення вен шиї та грудної клітки приховують у собі небезпеку розвитку повітряної емболії мозкових судин або судин серця внаслідок того, що в момент вдиху в цих венах виникає від'ємний тиск. Ушкодження вен проявляється кровоточивістю периферичного відрізка. Сильна кровотеча виникає при травмі вен шиї, венозних сплетень обличчя та венозних синусів ГМ.

При капілярних та паренхіматозних кровотечах кровоточить вся ранова поверхня, дрібні судини та капіляри. Внаслідок того, що кровоточиві судини фіксовані в стромі органів та не спадаються, кровотеча довго не зупиняється й часто призводить до гострої анемії. При.ушкодженні паренхіматозних органів (печінка, селезінка, нирки), які мають добре розвинуту сітку артеріальних та венозних судин, найчастіше виникає змішана кровотеча.

Як уже згадувалося, при внутрішніх кровотечах кров виливається у тканини, органи або порожнини та утворює крововиливи.

Відповідно до порожнини, в яку вилилася кров, вони мають спеціальні назви:

- гемоторакс - крововилив у грудну порожнину;

- гемоперитонеум - у черевну;

- гемоперикард - у порожнину перикарда;

- гемартроз - у порожнину суглоба.

При кровотечах із порожнини розрізняють:

- епістаксис - кровотеча з носа;

- гематемезис - зі шлунка;

- гемаптое - з легень;

- гематурія - з сечовивідних шляхів;

- метроррагія - з матки.

При кровотечі в тканини кров інфільтрує міжтканинні простори. Якщо вона проникає в тканини нерівномірно та розшаровує їх, утворюється обмежена порожнина, наповнена кров'ю - гематома. Розмір гематоми залежить від величини ушкодженої судини, тиску крові та ступеня еластичності тканини. Наслідки гематоми можуть бути різними. Якщо дефект у судині закривається тромбом, вилита кров може розсмоктатися, якщо ж вона спричиняє реакцію навколишніх тканин, поступово може утворитися щільна капсула та гематома перетвориться в кісту. При нагноєнні гематоми утворюється абсцес.

Класифікація крововтрати наведена в такій таблиці.

Таблиця 1

Класифікація крововтрати (А.Г. Брюсов,1998р.)

За видом	Травматична	Ранова, операційна
	Патологічна	Захворювання, патологічні процеси
	Штучна	Ексфузія, лікувальне кровопускання
За швидкістю розвитку	Гостра	> 7,0% ОЦК за годину
	Підгостра	5,0-7,0% ОЦК за годину
	Хронічна	< 5,0% ОЦК за годину
За обсягом	Мала	0,5-10,0% ОЦК (0,5л)
	Середня	10,0-20,0% ОЦК (0,5-1,0л)
	Велика	21,0-40,0% ОЦК (1,0-2,0л)
	Масивна	41,0-70,0% ОЦК (2,0-3,5л)
	Летальна	> 70,0% ОЦК (> 3,5л)
За ступенем гіповолемії та можливістю розвитку шоку	Легка	Дефіцит ОЦК 10,0-20,0%, дефіцит ГО < 30,0%, шоку немає
	Помірна	Дефіцит ОЦК 21,0-30,0%, дефіцит ГО 30,0-45,0%, шок розвивається при тривалій гіповолемії
	Тяжка	Дефіцит ОЦК 31,0-40,0%, дефіцит ГО 46,0-60,0%, шок неминучий
	Вкрай тяжка	Дефіцит ОЦК > 40,0%, дефіцит ГО > 60,0%, шок, термінальний стан

Вірогідність розвитку геморагічного шоку залежить від виду та швидкості кровотечі, обсягу крововтрати, віку, супутніх травматичних ушкоджень чи соматичних захворювань.

Особливості клініки та діагностики геморагічного шоку

Для гострої масивної крововтрати характерною є тріада симптомів: низький АТ, частий ниткоподібний Ps та холодна волога шкіра. Крім цього, нерідко спостерігається спрага, затьмарення свідомості, сухість у роті, розширення зіниць, прискорене дихання. Якщо у хворих свідомість збережена, то вони адинамічні, сонливі та постійно просять пити. Колір, вологість та температура шкіри є важливими показниками периферичного кровотоку. Холодна, бліда шкіра та бліді нігтьові ложа є свідченням спазму периферичних судин у відповідь на зниження ОЦК. Така перебудова кровообігу зі зменшенням кровопостачання шкіри та підшкірної основи, спрямована на стабілізацію кровотоку в життєво важливих органах, називається централізацією кровообігу. При глибоких розладах кровообігу шкіра набуває мармурового відтінку або стає сірувато-синюшною. Після натискання на ніготь капіляри нігтьового ложа повільно наповнюються кров'ю.

Діагностичні проблеми виникають тільки у випадку прихованих кровотеч (розриви аневризм черевних судин, субкапсулярні ушкодження печінки та селезінки, шлунково-кишкові кровотечі (до появи мелени та кривавого блювання)).

Перелік компонентів обстеження передбачає:

1. Огляд хворого.

2. Вимірювання АТ, ЧСС, ЧДР. Оцінювання величини крововтрати, застосовуючи ШІ або емпірично.

3. Моніторинг погодинного діурезу.

4. Клінічний аналіз крові, сечі.

5. Визначення гематокриту.

6. Біохімічне обстеження крові.

7. Аускультація серця, електрокардіографія.

8. Поширені клінічні лабораторні дослідження крові.

9. Поширені біохімічні дослідження крові (коагулограма, протеінограма, альфа-амілаза, осмолярність).

10. Дослідження газів крові та кислотно-лужного стану крові.

11. Дослідження імунологічного стану.

12. Консультації спеціалістів за необхідністю.

Оцінку величини крововтрати у постраждалих на догоспітальному етапі можна визначити декількома способами:

1. Визначення величини крововтрати за індексом Algover (1967р.).

Це визначення обґрунтовано на відношенні частоти Рs до рівня систолічного АТ. У нормі це відношення дорівнює приблизно 0,5 (або 0,54) (Рs/АТ-60/120).

При збільшенні цього показника до одиниці (Рs/АТ - 100/100) об'єм крововтрати становить 20,0% ОЦК, що дорівнює 1-1,2л для дорослого.

Якщо він зростає до 1,5 (Рs/АТ - 120/80), то крововтрата зростає до 30,0-40,0% ОЦК (1,5-2л).

Якщо індекс зростає до 2 (Рs/АТ - 120/60) об'єм крововтрати становить 50,0%, що становить близько 2,5л.

2. На практиці величину крововтрати визначають, використовуючи формулу Moore:

V= P+q+ ,

де V- об'єм крововтрати в мл;

Р - вага пацієнта в кг;

q - емпіричне число, яке відображає кількість крові в кілограмі маси (70 мл для чоловіків та 65 для жінок);

Ht₁ - гематокрит у нормі (50 для чоловіків, 45 для жінок);

Ht₂ - гематокрит пацієнта через 12-24 години після початку кровотечі.

3. Також для визначення величини крововтрати можна використовувати класифікацію P.L. Marino (1998р.), згідно з якою виділяють:

1-й клас - ортостатична тахікардія, передусім при переході з горизонтального положення в вертикальне.

2-й клас - ортостатична гіпотензія, або зниження АТ більше 15мм рт.ст. при переході з горизонтального положення у вертикальне. Діурез зберігається.

3-й клас - гіпотензія у положенні лежачи на спині, олігурія (< 400мл/добу).

4-й клас - характеризується колапсом та порушенням свідомості до коми.

Одним із методів контролю за порушенням та відновленням мікроциркуляції є реєстрація різниці температури великого пальця ступні та ректальної температури. У нормі ця різниця становить 3-4 градуси. При порушенні мікроциркуляції температура пальця знижується.

У стаціонарі величини крові визначаються лабораторним методом.

Лабораторні методи передбачають визначення Ht, рівня Hb, відносної щільності або в'язкості крові.

Лабораторні методи розділяються на:

- розрахункові (застосування математичних формул);

- апаратні (застосування електрофізіологічних імпедансометричних методів);

- індикаторні (застосування барвників, електролітів, радіоізотопів).

Оцінку величини крововтрати залежно від щільності крові та величини гематокриту наведено в таблиці 6.2.

Таблиця 2. Оцінка величини крововтрати в залежності від щільності крові та величини гематокриту (В.І. Кулаков 1998р.)

Щільність крові, кг/мл	Гематокрит, л/л	Місткість крововтрати, мл
1057-1054	0,44-0,40	< 500
1053-1050	0,38-0,32	1000
1049-1044	0,30-0,22	1500
< 1044	< 0,22	> 1500

Щільність крові обчислюють за методом висячої краплі, порівнюючи її з відносною щільністю стандартних розчинів сульфату міді (мідного купоросу) щільністю від 1,030кг/мл до 1,060кг/мл.

Визначення центрального венозного тиску

Центральний венозний тиск - це показник наповнення правого шлуночка, що відображає його насосну функцію. Катетер для вимірювання ЦВТ уводять через підключичну або яремну вену так, щоб його кінчик знаходився в правому передсерді. В нормі ЦВТ коливається від 6,0 до 12,0см вд.ст. Зменшення ЦВТ нижче цих показників свідчить про гіповолемію. При дефіциті ОЦК у 1л ЦВТ зменшується на 7см вд.ст. Залежність величини ЦВТ від дефіциту ОЦК наведена у таблиці 6.3.

Таблиця 3. Оцінка величини крововтрати залежно від значення центрального венозного тиску

Значення ЦВТ (см вд.ст.)	Дефіцит ОЦК (% від норми)
+ 4,0	< 10
+2,0	< 20
0	< 25
- 2,0	< 30
- 4,0	> 40

Визначення погодинного діурезу. Дослідження виконують за допомогою катетера: вимірюють кількість сечі, що відтікає в градуйовану склянку. Погодинний діурез характеризує видільну функцію нирок, що корелює зі станом ниркового кровообігу. Критичним рівнем є 40мл сечі за годину. Більш низькі цифри свідчать про серйозне порушення кровообігу нирок. При зниженні систолічного АТ до 50мм рт.ст. фільтраційна спроможність нирок припиняється. Контроль за сечовиділенням здійснюють протягом усього шокового періоду.

кровотеча геморагічний шок

Екстрена медична допомога постраждалим із кровотечею

Невідкладні заходи на догоспітальному етапі та в умовах стаціонару:

1. Зупинення зовнішньої кровотечі.

Зупинення кровотечі може бути тимчасовим та остаточним. Тимчасове зупинення кровотечі застосовується при наданні першої медичної допомоги. Існує безліч способів тимчасового зупинення кровотечі:

При венозній та капілярній кровотечі:

- накладення м'якого джгута дистальніше рани (кровотечі);

- накладення на рану давлячої пов'язки;

- тампонада рани марлевими серветками.

При артеріальній кровотечі:

- притискання артерії до кістки проксимальніше від рани в особливих анатомічних точках. Пальцьове притискання артерії застосовують лише в певних анатомічних точках, де судини розміщені поверхнево та поблизу від кісток, до яких їх можна притиснути. Притискати слід таким чином, щоб просвіт судини був перекритий. Тоді пульсація артерії у відділі, що розміщений нижче, повинна припинитись, а кровотеча - зупинитись.

Тривале зупинення кровотечі пальцьовим притисканням потребує значної фізичної сили. Тому цей метод застосовують для екстреного короткочасного зупинення кровотечі. При пораненнях кінцівок судини притискають вище від рани, при ушкодженні судин шиї - нижче. Притискання судин можна виконати кількома пальцями однієї кисті, великими пальцями обох кистей, долонею або кулаком.

Тривале притискання судини здійснюють великими пальцями обох рук; ставлять один палець на інший та по черзі використовують силу тиску пальців на судини.

Кровотечу з ран голови та шиї зупиняють за допомогою притискання загальної сонної артерії на середині заднього краю кивального м'яза до поперечних відростків шийних хребців, зокрема до горбика С₆. Притискання цієї артерії болюче.

Зовнішню щелепну артерію притискають до нижнього краю нижньої щелепи на межі її задньої та середньої третини.

Скроневу артерію притискають на скроні.

Кровотечу у верхньому відділі плеча зупиняють притисканням підключичної артерії до І ребра. Для цього руку постраждалого опускають донизу та відводять назад, після чого притискають артерію за ключицею.

Підпахвинну артерію притискають у пахвовій ямці до головки плечової кістки.

При кровотечі з плеча та передпліччя - плечову артерію притискають пальцями до плечової кістки біля внутрішнього краю двоголового м'яза.

Променеву артерію притискають до променевої кістки в тому місці, де визначається Ps, ліктьову - до ліктьової кістки.

При кровотечі на стегні та гомілці - стегнову артерію притискають на середині пахової зв'язки і нижче від неї до горизонтальної гілки лобкової кістки. Цю судину можна фіксувати також між верхньою передньою остю клубової кістки та лобковим симфізом.

Підколінну артерію притискають до середини підколінної ямки, тильну артерію ступні - до тильної її поверхні посередині між зовнішньою та внутрішньою кісточками (дещо нижче від скакального суглоба).

Задню гомілкову артерію притискають до задньої поверхні внутрішньої кісточки.

При пораненні черевної аорти тимчасово зупинити кровотечу вдається сильним притисканням черевного відділу аорти до хребетного стовпа кулаком (зліва від пупка);

- притискання судини пальцем безпосередньо в рані;

- максимальне згинання кінцівки з обов'язковим розміщенням у ділянці суглоба валика з тканини. Зігнуту кінцівку додатково фіксують пов'язкою;

- накладення кровоспинного затискача;

- тимчасове шунтування судини. Для цього в просвіт центрального та периферичного відділів ушкодженої артерії вставляють стерильну поліхлорвінілову трубку необхідного діаметра, до якої фіксують лігатурами ушкоджені кінці артерії. Тимчасовий шунт функціонує від 1-2 годин до 3-4 діб;

- балонна обтурація при кровотечах у стравоході та шлунку з застосуванням зондів Sengstaken-Blakemore, Linton-Nachlas.

- накладення джгута - найбільш ефективний, але й більш травматичний спосіб тимчасового зупинення кровотечі.

Кровоспинний джгут являє собою гумову стрічку завдовжки 125см, завширшки 3-4мм. На одному кінці стрічки є гачок, на другому - металевий ланцюжок.

Кровоспинний джгут

Джгут накладають на плече та стегно. Не рекомендується його накладати на верхню третину плеча (можливе травмування променевого нерва) та нижню третину стегна (перетискання стегнової артерії супроводжується ушкодженням м'яких тканин).

Не слід накладати джгут на нижні третини передпліччя та гомілки, тому що в цих місцях немає м'язів - під джгутом може некротизуватися шкіра. До того ж у цих місцях не завжди вдається стиснути артерію.

При накладанні гумового джгута на кінцівку необхідно дотримуватися таких правил.

Джгут накладають поверх одягу, щоб не защемити шкіру між його витками. Накладати джгут необхідно на рівну прокладку, без складок, по можливості ближче до рани. Однією рукою захоплюють кінець джгута, другою - його середину і, сильно розтягнувши, обводять 2-3 рази навколо кінцівки. Вільні кінці джгута зав'язують вузлом або закріплюють за допомогою гачка та ланцюжка.

До джгута або до одягу постраждалого прикріплюють записку з зазначенням часу його накладання. Якщо джгут накладено правильно, кровотеча з рани припиняється, кінцівка стає блідою та холодною, периферичний Ps не визначається.

Правильно накладений джгут

У холодну пору року після накладання джгута кінцівку треба обгорнути теплою ковдрою, щоб не сталося обмороження.

Після накладання джгута проводять імобілізацію кінцівки транспортною шиною, вводять знеболюючі засоби та госпіталізують хворого.

За відсутності стандартного джгута для зупинення зовнішньої кровотечі використовують джгут-закрутку з підручних засобів (краватки, хустинки, пояса, підтяжок тощо).

Закрутку накладають на м'яку підкладку. Краї підручного засобу, що використовується як закрутка, обводять навколо кінцівки вище від місця поранення та вільно зв'язують між собою. Потім в утворену петлю вставляють паличку та закручують її доти, доки не зупиниться кровотеча. Щоб вузол не розкручувався, паличку фіксують до пов'язки або прибинтовують до кінцівки.

Не можна використовувати як джгут тонкі й тверді предмети (дріт, тонкий шнур, кабель тощо), оскільки вони можуть ушкодити тканини.

Необхідно пам'ятати, що неправильно накладений джгут може призвести до тяжких ускладнень. Накладання джгута на тривалий час, а також надмірне його затягування можуть спричинити порушення рухової функції кінцівки (параліч) внаслідок травми нервових стовбурів. У той самий час при слабкому затягуванні джгута недостатньо стискається магістральна артерія, внаслідок чого циркуляція крові в кінцівці не припиняється. Більш того, в таких випадках стискаються тільки вени, внаслідок чого розвивається венозний застій у кінцівці та посилюється венозна кровотеча.

Найнебезпечнішими ускладненнями перетягування кінцівки джгутом є змертвіння тканин та розвиток гангрени. Слід пам'ятати: джгут можна залишати на кінцівці не довше ніж 1,5 години, а в холодну пору року - 30 хв. Якщо за цей час кровотеча не припинилася, джгут слід ослабити на кілька хв, а потім знову затягнути. Загалом джгут може бути накладеним на кінцівку не більше ніж на 2 години. Якщо джгут необхідно тримати довше, його слід зняти та накласти вище. Під час розслаблення джгута проводять пальцьове притискання магістральної судини.

Помилкою є накладання джгута при венозній або капілярній кровотечі, коли можна обійтися тугою пов'язкою. Тому медичний працівник у сумнівних випадках зобов'язаний перевірити доцільність накладання джгута. Він знімає з рани пов'язку, пальцями притискає магістральну артерію вище від рани, повільно розпускає джгут та приймає пальці з артерії. Якщо кровотеча відсутня протягом 2-3 хв, на рану накладають тугу пов'язку, а джгут залишають на кінцівці незатягнутим, щоб за необхідності відразу його зафіксувати.

Остаточне зупинення кровотечі:

- механічні методи (перев'язка судини в рані, прошивання судини разом із прилеглими тканинами);

- фізичні методи (використання високої або низької температури, діатермічна коагуляція, інфрачервона коагуляція, лазерне зварювання та ін.);

- хімічні методи (Sol. Acidum aminocaproicum, Sol. Calcii chloridi, Sol. Vicasolum, Sol. Acidum ascorbinicum, Sol. Dicynone);

- біологічні методи (переливання тромбоцитарної маси, еритроцитів, крові).

2. Імобілізація.

3. Знеболення (2-4мл. 50,0% Sol. Analginum, 1-5мл. Sol. Baralgin, 1-2мл 1,0% Sol. Promedolum).

4. Відновлення дефіциту ОЦК - основний компонент лікування.

Доцільно починати із застосування плазмозамінніків з двох причин. Тяжкість стану при крововтраті залежить від зниження ОЦК, а не від кисневої ємності, яка визначається кількістю гемоглобіну. При цьому поповнювати необхідно в першу чергу дефіцит ОЦК, а потім вже її якісний склад. Слід відмітити, що при крововтраті 1-1,5л виключно здоровим людям можна не переливати кров, а обмежитися застосуванням кровозамінників. По-друге, для підготовки переливання донорської крові потрібен час, а терапію слід починати негайно. Критеріями ефективності поповнення крововтрати можуть бути такі ознаки, як: підвищення АТ, нормальний колір шкірних покривів, збільшення діурезу до 1мл/хв.

Співвідношення кристалоїдів та колоїдів повинно бути 2/1 - 3/1; колоїди слід вводити після інфузії кристалоїдів в об'ємі не менше 800мл; можливе паралельне (у дві вени) введення, але швидкість інфузії кристалоїдів повинна бути вища, ніж колоїдів.

Якщо індекс Algover близько 1,0 - то кристалоїдів потрібно вводити 800-1200мл. зі швидкістю 50-100мл/хв., а колоїдів - 400-500мл.

Якщо індекс Algover близько 1,5 - то кристалоїдів потрібно вводити 1200-2000мл зі швидкістю 100-200мл/хв, а колоїдів - 400-600мл.

Якщо індекс Algover близько 2,0 та більше, то кристалоїдів потрібно вводити 2500-3000мл зі швидкістю до 400мл/хв, а колоїдів не більше 800мл.

Додатково: Sol. Prednisolone 1-2мг/кг в/в струминно. Після усунення гіповолемії - дофамін 4-5мкг/кг/хв. Систолічний АТ потрібно підтримувати на рівні 80-100мм рт.ст.

Схема малооб'ємної гемодилюції при профузних кровотечах та тяжких формах шоку.

При гострій крововтраті за типом «відкритий кран» застосовують 10,0% Sol. sodium chloride (6,3-7,5%) - 30-40мл в/в струминно, потім по 5мл за 1 хвилину протягом перших 10 хв, потім по 4мл за 1 хвилину протягом наступних 20-30 хв до стабілізації систолічного артеріального тиску вище 70 мм рт.ст., потім по 0,5-2мл за 1 хв на весь час евакуації.

При зупиненій кровотечі: 10,0% Sol. sodium chloride (6,3-7,5%) - 20мл в/в струминно, потім по 4мл за 1 хвилину (сумарно 200-250мл до стабілізації систолічного артеріального тиску на рівні не нижче 70 мм рт.ст.).

Додатково: Sol. Prednisolone, плазмозамінники (при недостатній ефективності), Sol. Dofaminum (після усування гіповолемії).

Sol. Dofaminum (Dopamine hydrochloride) - дофаміноміметик.

У малих дозах (1-5мкг/кг/хв) розширює ниркові мезентеріальні, церебральні та коронарні артерії.

У середніх дозах (5-10мкг/кг/хв) підвищує скороченість міокарда, хвилинну місткість серця дещо підвищує АТ та ЧСС, покращує коронарний кровообіг, знижується перед й після навантаження.

Великі дози (більше 10-15мкг/кг/хв) роблять масивну судинозвужуючу дію.

Показники до застосування:

- серцева недостатність;

- гіпотонія;

- кардіогенний шок та інші шокові стани.

Особливості введення: початкова швидкість 2-3мкг/кг/хв, поступово збільшувати дозу на 1мкг/кг/хв кожні 10-15 хв. Оптимальна доза 3-10мкг/кг/хв. Він інактивується лужними розчинами. Протипоказання: гіповолемія, захворювання периферичних судин, шлуночкові та надшлуночкові аритмії, феохромоцитома. Побічні ефекти: тахікардія, гіпертензія, аритмія, головний біль, централізація кровообігу, порушення мікроциркуляції. Форма випуску: ампули по 5мг 0,5% та 4,0% розчину.

Sol Noradrenaline hydrotartras (Norepinephrine) - б-адреноміметик.

Дія: звужує артеріоли та вени, підвищує систолічний та діастолічний тиск, розширює коронарні судини.

Показання до застосування:

- гостра гіпотонія (шок, колапс), зумовлена зниженням судинного тонусу;

- за неефективності Sol. Dofaminum.

Особливості введення: вводити тільки в/в; початкова швидкість 8-12мкг/хв. При досягненні бажаного АТ перейти на підтримуючу дозу 2-4мкг/хв. Оптимальна швидкість введення 2-8мкг/хв, при якому з'являється позитивний ізотропний ефект. Протипоказання: гіповолемія, повна АВ-блокада, прояви атеросклерозу, тиреотоксикоз, вагітність, наркоз фторотаном. Побічні ефекти: гіпертензія, аритмія, нудота, головний біль, рефлекторна брадикардія, некрози, при в/в та п/ш введеннях. Форма випуску: ампули по 1мл 0,2% розчину.

Розрахунок швидкості інфузії:

С = Д Ч М Ч 20 / К,

де С - швидкість, кап/хв.;

Д - задана доза препарату, мкг/кг/хв.;

М - маса тіла, кг;

20 - кількість крапель в 1мл водного розчину;

К - концентрація препарату в зробленому розчині мкг/мл.

На сьогодні розчинами вибору залишаються:

- 0,9% Sol. sodium chloride;

- Ringer's solution- збалансований розчин електролітів, відновлює водно-сольовий баланс та дефіцит рідини в організмі, покращує капілярний кровообіг та перфузію тканин;

- Rеоsоrвilасt - комплексний інфузійний препарат, який покращує мікроциркуляцію, зменшує інтоксикацію, стабілізує гемодинаміку, а також корегує кислотно-лужний баланс;

- Sоrвilасt - гіперосмолярний препарат, який покращує гемодинаміку, володіє дезінтоксикаційними властивостями, збільшує енергетичний ресурс, активний осмотичний діуретик, знижує внутрішньочерепний тиск, а також підвищує лужний резерв крові;

- Polyglucinum - препарат декстрану з протишоковою дією, який виконує плазмозамінну функцію, покращує гемодинаміку, підвищує ОЦК, підвищує АТ;

- Gecodes - препарат гідроксиетилкрохмалю з плазмозамінною дією, протишоковою дією, корегує гіповолемію, підвищує АТ.

Препарати гідроксіетилкрохмалу: «Infucol HES», «Stabisol GAK», «Refortan GAK».

Размещено на Allbest.ru

...