Розлади особистості: маніакальний, обсесивний, компульсивний

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Науково-навчальний інститут міжнародних відносин та соціальних наук

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: Клінічна психологія

На тему : «Розлади особистості: маніакальний, обсесивний, компульсивний»

Рязанцева Анастасія

Викладач

кандидат психологічних наук, доцент

Федосова Л.О.

Київ- 2019

ВСТУП

Проблема дослідження розладів особистості постала ще наприкінці 80-х років ХІХ століття . Вчені, що розробляють цю проблему, вважають, що виділення психопатії в самостійну нозологічну форму вимогливо диктується потребами практики, переважно судової. Адже ця категорія хворих значною мірою схильна до протиправних учинків.

Згідно з Десятим переглядом Міжнародної класифікації хвороб, (МКХ - 10) термін "психопатія" було вилучено з переліку можливих діагнозів і запропоновано, на думку представників світової психіатрії, гуманніший - "специфічний розлад особистості" . Однак і досі не склалося єдиної точки зору на етимологію особистісних розладів. Їх класифікують на підставі окремих симптоматичних поведінкових порушень.

Тим часом, проблема психологічного дослідження осіб з розладом особистості актуальна для комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. Адже щоби поставити точний діагноз і винести експертне судження, психіатрові часто необхідно мати цілісну картину тонких психологічних порушень. Проте такі порушення можуть і не бути яскраво-вираженими - вони виявляються в умовах патопсихологічного експерименту.

Розлад особистості - патологічний стан, що характеризується дисгармоничностью психічного складу. Психопатический склад особистості являє собою постійну природжену властивість людини, хоч психопатические особистості можуть зазнавати деякої видозміни протягом життя. Патологічні властивості особистості визначають всю психічну структуру особистості. При цьому вони виражені настільки значно, що перешкоджають повноцінній адаптації в житті.

Психопатический склад особистості являє собою постійну природжену властивість людини, хоч психопатические особистості можуть зазнавати деякої видозміни протягом життя. Патологічні властивості особистості визначають всю психічну структуру особистості. При цьому вони виражені настільки значно, що перешкоджають повноцінній адаптації в житті.

Поняття «особистість» можна назвати одним із ключових у розумінні соціальної природи людини, розгляду її як індивідуальності та суб'єкта соціокультурного життя. Воно поєднує в собі такі риси, як характер, темперамент, здібності, звички, поведінкові особливості тощо. Наша особистість повною мірою відображає те, ким ми є насправді. Саме тому особистісні розлади -- складні як для розуміння, так і для класифікації.

Розвиток уявлень про розлади особистості бере свій початок ще із часів Гіппократа, який на той момент уже послуговувався поняттям «психопатичний темперамент» . Термін «психопатія» тривалий час використовували для зазначення розладу особистості як такого. Як психіатричне явище психопатію вперше описав психіатр Philippe Pinel (Франція). Він помітив, що в деяких пацієнтів спостерігаються порушення почуттів і уявлень про моральність, але при цьому не має жодних ознак розладу мислення чи сприймання.

Першу спробу класифікації психопатій здійснив ще німецький психіатр Emil Kraepelin (1904). Користуючись феноменологічним принципом систематизації, він виділив такі типи, як: «вороги суспільства», «нестійкі», «імпульсивні», «збудливі» тощо . Широке визнання отримала класифікація П. Б. Ганнушкіна (1933), що включала такі типи психопатичних особистостей: астенічний, шизоїдний, параноїдний, епілептоїдний, істеричний, циклоїдний, нестійкий, антисоціальний і конституційно-дурний .

Схожа систематизація представлена і в Міжнародній класифікації хвороб 9-го перегляду (МКХ-9), де термін «розлади особистості» вживали як синонім «психопатія». Натомість у Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду (МКХ-10) і Керівництва з діагностики та статистики психічних розладів, V видання (DSM-5) з'явилось нове розуміння зазначених розладів.

депресивний маніакальний розлад особистість

1. Маніакальний розлад особистості

МАНІАКАЛЬНО-ДЕПРЕСИВНИЙ ПСИХОЗ (грец. mania -- божевілля, пристрасть, потяг , лат. depressio -- придушення, пригнічення) -- ендогенне психічне захворювання, перебіг якого відбувається у вигляді депресивних (див. Депресивний синдром) або маніакальних фаз із подальшим повним відновленням психічного здоров'я. При цьому захворюванні відсутні зміни особистості незалежно від кількості перенесених нападів.

Тривалість фаз різна -- від декількох днів до декількох років. Для М.-д.п. характерна сезонність загострення захворювання -- восени і навесні. Розвиток захворювання пов'язаний з порушенням обміну нейромедіаторних моноамінів. М.-д.п. проявляється у вигляді психічних розладів -- гіпо- і гіпертимії (див. Емоційні порушення), змін у розумовій і руховій сферах, а також вегетативних і соматичних розладів. Прогноз при М.-д.п. загалом сприятливий, тому що фази хвороби закінчуються повним відновленням здоров'я, соціального статусу і працездатності. Основний метод лікування -- психофармакотерапія. Вибір ЛП залежить від клінічних проявів (фази захворювання). При депресивному стані потрібне застосування антидепресантів (див. Антидепресанти). У разі безуспішності лікування антидепресантами показана електросудомна терапія. При депресіях із переважанням маячних ідей антидепресанти поєднують з антипсихотичними препаратами -- нейролептиками (див. Антипсихотичні препарати). Терапія маніакальних станів потребує призначення нейролептиків і солей літію. ЛП застосовують не лише для купірування загострень М.-д.п., але й для їх профілактики. З цією метою застосовують антидепресанти у невисоких дозах, солі літію і деякі антиконвульсанти (карбамазепін, вальпроєву кислоту).

Епідеміологічна довідка. Точних даних про поширеність МДП у населенні немає. Про частоту цього захворювання довго судили головним чином на підставі числа хворих серед тих, хто надходить у психіатричні стаціонари. За даними ряду авторів, болеві-попелиціМДП складають у середньому 3 -- 5% усіх госпіталізуємих. Розбіжності в частоті МДП відбивають діагностичні розбіжності авторів і різне розуміння границь цього захворювання, а також розходження методів обліку хворих. У поле зору психіатра попадають переважно важкі психотичні форми (циклофренія,) а велика частина циклотимічних варіантів узагалі вислизає від обліку. Частота МДП у загальній популяції, за даними різних авторів, сильно від 0,07 до 7%.

Маніакальна фаза МПД визначається клінічною картиною ведучого в цій фазі маніакального синдрому. Характеризується підвищеним радісним настроєм, прискоренням темпу мислення, мовним і руховим (психомоторним) збудженням - т. зв. маніакальною тріадою основних симптомів. Для хворих характерна переоцінка своїх можливостей, здібностей і т. д. Це, здебільшого, стосується фізичних можливостей хворих, професійної діяльності, творчості. Через надто бурхливу діяльність, загальне пожвавлення, відчуття припливу сил у всіх цих сферах довкола хворого - на роботі, вдома, в лікарні відбувається справжня дезорганізація, реальний безлад. Прискорення мислення нерідко доходить до свого найвищого вираження - “стрибка ідей” (фуга іде арум), коли одна думка находить на іншу, спостерігається віршоподібне римування висловлювань, декламуються вірші, співаються пісні, навіть у недоречних ситуаціях.

Свідомість та орієнтація хворих в оточуючому середовищі у маніакальному стані переважно зберігаються. Вони стають надокучливими, в усе втручаються, не фіксують уваги на неприємностях, багатомовні, жартівливі та гомінкі в поведінці. Пониження критики супроводжується переоцінкою власних можливостей; можуть виникати ідеї величності, через наявність яких хворі стверджують про свої надзвичайні можливості, привабливість і фізичну силу. Підвищуються потяги, що проявляються у марнотратстві, сексуальних та алкогольних ексцесах, характерних висловлюваннях еротичного змісту. В цей період хворі можуть допускати невиправдані фінансові витрати, вчиняти крадіжки, брати хабарі, укладати невигідні угоди і давати обіцянки, які неможливо виконати. Всі ці явища можуть підсилюватися дією алкоголізації. Коли збудження досягає своїх крайніх меж, хворі можуть ставати брутальними й агресивними.

Клінічні прояви найчастіше бувають у формі веселої або тяжкої, гнівливої манії. Значно рідше, переважно у літніх хворих, виникають маячення реформаторства, високого соціального походження, виключних можливостей. Депресивна фаза МДП нерідко починається поступово, із соматичних, вегетативних проявів. Порушується сон, характерні ранні прокидання, розбитість і загальмованість зранку, тривожні побоювання, невиразні страхи, неможливість зосередитися, зниження працездатності. Хвороба маскується у своїх проявах під різні соматичні захворювання через домінування фізичних симптомів над психічними - це т. зв. “маскована”, ларвована (прихована) депресія. Нині ця форма депресивних станів дедалі більше розповсюджується.

При поглибленні розладів з'являються основні ознаки розгорнутого депресивного синдрому: подавлений настрій з нудьгою, ідеаторна та рухова загальмованість, депресивна тріада.

Для депресивної фази характерні ідеї самозвинувачення, самоприниження, гріховності; такі хворі вважають себе винними перед сім'єю, друзями, суспільством. Характерним є скорботний вираз обличчя, скутість рухів, зігнута, схилена постава. Іноді спостерігається повна нерухомість в ембріональній позі (меланхолічний ступор).

Клінічні прояви розгорнутої депресивної фази найчастіше бувають із передсерцевою нуддю, анестетичною депресією, маяченням іпохондричного змісту, в пізні роки трапляються депресії з маяченням типу Котара.

У багатьох випадках фази МДП мають змішаний характер - т. зв. змішані стани. Характерними є ажитовані депресії, коли змішуються симптоми збудження та загальмованості психічної діяльності. При тривожно-ажитованій депресії основний афект поєднується з тривогою, а іноді - зі страхом. Хворі не знаходять собі місця, волають про допомогу, розхитуються тілом із боку в бік. Саме в стані тривожно-ажитованої депресії переважно можна спостерігати меланхолічний раптус (меланхолічне шаленство): раптово виникає різке рухове збудження, що має метою самогубство чи самопонівечення. Швидкість та есплозивність (вибухоподібність) дій під час меланхолічного раптусу залежить не тільки від патологічно прискорених дій, а й від того, що в рухових реакціях є лише ті, які автоматично націлені тільки на реалізацію задуманого вчинку. Такі ажитовані хворі з депресивними розладами - найбільш небезпечні щодо самоушкоджень і самогубств, які скоюються на висоті погіршання, найчастіше у передсвітанковий ранній час, коли посилюються відчуття безвихідності і нуді.

Найбільш пом'якшеною формою МДП є циклотимія, при якій симптоми маніакальної та депресивної фаз невиразні. Так, не спостерігається зайвої пожвавленості чи виразної рухової загальмованості, скутості. Хворі найчастіше продовжують працювати і жити як звичайно.

При МДП та циклотимії постійно супутніми є соматичні порушення. З великою постійністю відзначається розширення зіниць, прискорення пульсу, спастичні запори, підвищення артеріального тиску тощо. При циклотимії, поряд з полегшеним перебігом маній і депресій (гіпоманій і субдепресій), соматичні розлади найчастіше вичерпуються лише незначними порушеннями сну, запорами, іноді похудінням

2. Обсесивний розлад особистості

Обсесимвно-компульсимвний ромзлад особимстості (також ананкастний розлад особистості, англ. obsessive-compulsive personality disorder (OCPD); anankastic personality disorder) -- розлад особистості, що, за визначенням Американської психіатричної асоціації, характеризується надмірною стурбованістю порядком, увагою до деталей, перфекціонізмом, особистісним контролем та потребою контролювати власне середовище за рахунок гнучкості, відкритості та ефективності. Особи з цим розладом можуть часто приділяти велику кількість уваги роботі та жертвувати дружніми стосунками й відпочинком.

Належить до тривожного кластеру розладів особистості.

Обсесивно-компульсивний розлад особистості відрізняється від обсесивно-компульсивного розладу, який належить до категорії неврозів. При цьому обидва розлади мають деякі спільні ознаки -- ритуалістична (компульсивна) поведінка, схильність до порядку, потреба в організації, накопичення непотрібних речей. Але відмінністю є власне ставлення людини до подібної поведінки -- людина з обсесивно-компульсивним неврозом виконує компульсивні дії не за власним бажанням, а для заспокоєння тривоги, тоді як людина з розладом особистості вважає їх раціональними та правильними.

Для людини з цим розладом особистості дії та переконання інших часто є поляризованими («правильними» або «неправильними»), що призводить до проблем в міжособистісних стосунках. Незадоволення людини діями інших часто переростає в гнів[1]. Люди з обсесивно-компульсивним розладом особистості часто є песимістами та схильні до депресії, в тому числі клінічної. Іноді це призводить до ризику самогубства.

Дослідниками попередньо визначено деякі генетичні та середовищні фактори, що спричиняють обсесивно-компульсивний розлад особистості. З генетичної точки зору, люди з певною формою гену DRD3 з високою ймовірністю страждатимуть та розлад та депресію, особливо чоловіки[4][5]. Але часто навіть за наявності форми гена розлад починає розвиватися не сам по собі, а під впливом зовнішніх факторів, зокрема, дитячих чи інших психологічних травм.

З точки зору середовищних факторів, обсесивно-компульсивний розлад особистості є засвоєною поведінкою.

Каталог DSM-5 визначає обсесивно-компульсивний розлад особистості за наявністю принаймні чотирьох ознак з перерахованих:

- Людина стурбована деталями, списками, правилами, порядком та організаційними моментами, що може навіть призводити до втрати головної суті завдання.

- Виявляє перфекціонізм, що заважає виконанню завдання (наприклад, не є здатною завершити проект через невідповідність власним високим вимогам).

- Надмірно віддана роботі, через що може жертвувати відпочинком та дружніми стосунками (за винятком причин, пов'язаних із фінансовими проблемами).

- Має негнучні та тверді погляди на питання моралі, етики на цінностей (за винятком причин, пов'язаних із культурою чи релігією).

- Нездатна позбутися непотрібних предметів, навіть коли вони не мають суттєвої цінності.

- Неохоче доручає завдання іншим чи співпрацює з іншими, якщо вони, на її думку, роблять речі неправильно.

- Неохоче витрачає гроші на себе та на інших; може розглядати гроші як щось необхідне для накопичення на випадок катастрофи.

- Виявляє непохитність та надмірну наполегливість.

Ознаки повинні виявлятися в багатьох життєвих контекстах та до періоду раннього дорослішання.

МКХ-10

Каталог МКХ-10, укладений ВОЗ, визначає обсесивно-компульсивний розлад особистості за наявністю трьох ознак із перерахованих:

- почуття надмірного сумніву чи уважності;

- стурбованість деталями, правилами, списками, порядком, організацією чи розкладом;

- перфекціонізм, що шкодить виконанню завдання;

надмірна добросовісність, скрупульозність, та непомірна стурбованість продуктивністю за рахунок власного відпочинку та міжособистісних стосунків;

надмірна педантичність та прив'язаність до суспільних норм;

- твердість та непохитність;

нераціональна наполегливість на тому, щоб інші виконували роботу так само, як і він; або ж необґрунтоване небажання дозволяти іншим виконувати роботу;

- наявність нав'язливих думок чи імпульсів.

Включає в себе:

- компульсивну та обсесивну (одержиму) особистість;

- обсесивно-компульсивний розлад особистості;

Виключає:

- обсесивно-компульсивний розлад (невроз).

3. Компульсивний розлад особистості

Основною ознакою цього виду розладу є повторювані обсесивні (нав'язливі) думки чи компульсивні (імпульсивні) дії. Обсесивні (нав'язливі) думки -- це ідеї, образи чи потяги, що у стереотипній формі знову і знову спадають хворому на думку.

Майже завжди це тяжкі думки (оскільки зазвичай мають агресивний чи непристойний зміст або сприймаються як безглузді й абсурдні), і хворий постійно намагається безуспішно опиратись їм. Проте вони сприймаються як власні думки, навіть якщо виникають мимоволі й мають нестерпний характер. Компульсивні (імпульсивні) дії чи ритуали -- це часто повторювані стереотипні вчинки, що не справляють внутрішньої приємності і не сприяють розв'язанню внутрішньо корисних завдань. Такі дії полягають у запобіганні будь-яких об'єктивно малоймовірним подіям, що можуть заподіяти шкоду хворому. Обсесивні симптоми, особливо обсесивні думки, тісно взаємопов'язані з депресією. Обсесивно-компульсивні розлади однаковою мірою виявляються як у чоловіків, так і у жінок.

Основними ознаками обсесивно-компульсивного розладу є непозбутні думки, що розцінюються хворими як власні думки чи імпульси; існування у хворих принаймні однієї думки чи дії, якої вони не можуть позбутися; хворим неприємна навіть думка про виконання нав'язливої дії; думки, образи чи імпульси безупинно неприємно повторюються.

Нав'язливі думки чи міркування ("розумова гумка") можуть набирати форми ідей, психічних образів чи імпульсів до дій. Вони різняться за змістом, але майже завжди неприємні для суб'єкта. Наприклад, жінка повсякчас боїться, що може випадково не встояти перед імпульсом убити рідну дитину; у матері, яка поховала дитину, раптом з'являється неприємно повторюване чуттєво-образне уявлення, що її дитину поховано живою.

До непозбутніх думок належать також постійна уїдлива лічба, повторювання пісень, учепливі спогади забутих імен, формулювань, термінів, невідчепні мудрування, сумніви, постійна невпевненість у правильності й завершеності виконаних дій.

Непозбутні страхи (фобії) особливо різноманітні за змістом, характеризуються нездоланністю і попри безглуздість неможливістю опиратися їм. Іноді виникає нав'язливий безглуздий страх висоти, безмежних чи замкнених територій. У окремих хворих переважає непозбутній страх за стан свого серця (кардіофобія) чи страх занедужати на рак (канцерофобія).

Компульсивні дії (обсесивні ритуали) найчастіше виявляються в дотриманні чистоти (митті рук), безупинному контролі за запобіганням потенційно небезпечної ситуації чи за порядком і акуратністю. Компульсивні ритуальні дії можуть щодня тривати годинами і часто поєднуються з нерішучістю і повільністю. Невідчепні дії -- рухи, вчиняються попри бажання хворих, незважаючи на всі докладені ними зусилля для їх стримання. Іноді первісні дії бувають цілеспрямованими (наприклад, покахикування як при ларингіті чи характерне витягування шиї, коли заважає надто вузький комір). Інша група невідчепних рухів і дій має характер ритуалів. Ці дії у вигляді заклинань, які нібито спрямовані на запобігання уявному нещастю, мають захисний, охоронний характер. Попри критичне ставлення до них, вони вчиняються хворими всупереч розуму для подолання непозбутнього страху. У легких випадках у зв'язку з повною збереженістю критичного ставлення і усвідомлення хворобливого характеру цих явищ хворі можуть приховувати свої непозбутні думки і дії, не виключаючись із суспільного життя.

Висновок

Розлад особистості -- збірний термін для групи психіатричних діагнозів, -- ряд клінічно значущих станів та поведінковихтипів, які мають тенденцію до стійкості і є виразом характеристик властивого індивідууму стилю життя та способу ставлення до себе та інших. Деякі з цих станів і типів поведінки з'являються досить рано у процесі індивідуального розвитку як результат впливу конституціональних факторів і соціального досвіду, у той час як інші набуваються пізніше.

Розлад особистості -- порушення характерологічної конституції та поведінкових тенденцій особистості, яке охоплює зазвичай декілька психологічних сфер та майже завжди супроводжується особистісною і соціальною дезінтеграцією. У радянські часи для цього використовувався термін психопатія. Хоча Україна і визнає класифікацію МКХ-10, термін психопатія і досі використовується.

У радянські часи під психопатіями розумілися або хвороби унаслідок органічних уражень організму -- травм головного мозку, інфекції, інтоксикації тощо, або зумовлені вродженою неповноцінністю нервової системи, викликаної факторами спадковості, шкідливими впливами на плід, пологовою травмою тощо.

У МКХ-10 розлади особистості описані як тяжкі порушення характерологічної конституції та поведінкових тенденцій індивіда, що не є прямими наслідками захворювання, травми чи іншого гострого ураження головного мозку або інших психічних порушень. Ці розлади охоплюють декілька сфер психіки і супроводжуються особистісною і соціальною дезінтеграцією. Зазвичай вони виникають ще у дитячому чи підлітковому віці та сягають періоду зрілості.

DSM-5 визначає особистісні розлади як стійкі ригідні патерни довгої тривалості, що зумовлюють глибокий дистрес чи порушення, які не є наслідками вживання певних речовин чи іншого медичного стану.

Суттєве відхилення внутрішніх переживань і поведінки індивіда від загальноприйнятого діапазону (норми) є одним з основних загальних діагностичних критеріїв розладів особистості, представлених як у МКХ-10, так і в DSM-5. Це відхилення має спостерігатися більш ніж в одній із наступних сфер: когнітивній (характер сприйняття й інтерпретації предметів, людей і явищ, формування відносин і образів «Я» та «інші»), емоційній (діапазон, інтенсивність та адекватність емоційних реакцій, контроль бажань і задоволення потреб) та у сфері стосунків з іншими людьми (манери вирішення інтерперсональних ситуацій). Відсутність гнучкості, недостатня адаптивність або інші дисфункціональні особливості в осіб із розладами особистості простежуються в широкому діапазоні особистісних і соціальних ситуацій, внаслідок чого відмічається дистрес або неблагоприємний вплив на оточення.

Тривалий час вважали, що розлади особистості не реагують на лікування. Проте сьогодні є перевірені дані, які свідчать про ефективність психотерапевтичних інтервенцій (у більш тяжких випадках -- у поєднанні з медикаментозними заходами).

Найширше визнання здобула діалектична поведінкова терапія (DBT), розроблена психологом Marsha Linehan (США) для пацієнтів із межовим розладом особистості. DBT постулює гіпотезу про те, що в основі цього розладу лежить неспроможність особи контролювати власні негативні емоції . Цей підхід допомагає знизити ризик суїцидальної, агресивної та саморуйнівної поведінки, а також зменшити інтенсивність емоційної реакції на стрес.

Доказову ефективність також мають такі види інтервенцій, як: терапія, базована на металізації (MBT), фокусована на перенесенні терапія (TFP), схемо-фокусована терапія (SFT), загальнопсихіатричний менеджмент (GPM), тренінгова програма емоційного попередження та вирішення проблем (STEPPS). Згадані методи також були спочатку розроблені для лікування межового розладу особистості (пов'язано з тим, що наразі цей розлад найбільш досліджений із-поміж усіх особистісних розладів).

Хоча роль медикаментозної терапії при особистісних розладах досі остаточно не встановлена. Окремі дані свідчать про користь антидепресантів, антипсихотиків і нормотиміків при лікуванні межового розладу особистості, а також про можливість покращення стану осіб із шизотиповим розладом особистості внаслідок прийому антипсихотиків. Може бути рекомендована підтримувальна терапія при супутніх розладах, таких як тривожність або депресія (особливо актуально для розладів особистості кластера С)

Список використаної літератури

1.Коркина М.В., Лакосина Н.Д., Личко А.Е., Сергеев И.И. Психиатрия. -- М., 2002;Кузнецов В.М.

2. Чернявський В.М. Психіатрія. -- К., 1993.

3. С. В. Жабокрицький, А. П. Чуприков. Судова психіатрія: Навч. посіб. С. В. Жабокрицький, А. П. Чуприков . -- К.: МАУП,2004. -- 176 с.. 2004

4. Бурцев А. О. Возникновение и развитие понятия «психопатия»: отечественные и зарубежные исследования личностных расстройств в ХIX столетии. Личность в меняющемся мире: здоровье, адаптация, развитие [Электронный научный журнал]. 2014.

5.Комер Р. Основы патопсихологии. -- С.Пб.: Нева, 2001.

6.Руководство по психиатрии / А. С. Тиганов, А. В. Снежневский, Д. Д. Орловская и др.: в 2 т.; под ред. А. С. Тиганова. -- М.: Медицина, 1999.

Размещено на Allbest.ru