Роль центральної нервової системи (ЦНС) у регуляції рухових функцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль центральної нервової системи (ЦНС) у регуляції рухових функцій

Вступ

Актуальність теми заняття: Функціонування організму, як цілісної системи досягається за рахунок діяльності його механізмів регуляції. Порушення регуляторних механізмів спинного мозку, стовбура мозку, переднього мозку і мозочка приводить до розузгодження різних функцій, дезадаптації організму і розвитку різних патологічних станів.

Мета роботи: Вивчити механізми регуляції рухів на рівні спинного мозку, мозкового стовбура, переднього мозку і мозочка. Сформувати у студентів системні знання про життєдіяльність цілісного організму і його окремих частин, про основні закономірності функціонування та механізмах їх регуляції при взаємодії між собою та з факторами зовнішнього середовища, про фізіологічні основи клініко-фізіологічних методів дослідження, застосовуваних у функціональній діагностиці та при вивченні інтегративної діяльності людини.

Задачі роботи:

· Робити висновки про стан рухових функцій організму - пози, локомоцій, рухових рефлексів, що мають місце в експерименті після поперечного перерізу на різних рівнях ЦНС та при пошкодженні рухових структур.

· Робити висновки про стан рухових систем організму, які об'єднують структури різних рівнів ЦНС та про їх організацію.

· Аналізувати регульовані параметри при здійснені рухових рефлексів та механізми активації рецепторів як слідкуючих пристроїв

· Робити висновки про стан рухових рефлексів, які замикаються на різних рівнях ЦНС, описувати будову їх рефлекторних дуг.

· Робити висновки про стан провідних шляхів ЦНС, оцінювати їх роль в забезпечені сенсорних та рухових функцій.

· Аналізувати механізми впливу структур переднього мозку, стовбура мозку на активність моторних систем спинного мозку

· Аналізувати вікові особливості регуляції рухових функцій.

· Пояснювати роль кори головного мозку й лімбічної системи у формуванні системної діяльності організму

Тема 1. Роль спинного мозку в регуляції рухових функцій

Теоретичний матеріал:

Спинний мозок людини містить майже 13 млн. нейронів, з них 3 % -- мотонейрони, а 97 % -- вставні.

Функціонально нейрони спинного мозку можна поділити на 5 основних груп:

1) мотонейрони, або рухові, -- клітини передніх рогів, аксони яких утворюють передні корінці і передають сигнали м'язовим волокнам;

2) до вставних нейронів спинного мозку належать клітини, які у залежності від ходу відростків поділяються на:

- спінальні, відростки яких галузяться в межах декількох суміжних сегментів,

- інтернейрони, аксони яких проходять через декілька сегментів або навіть з одного відділу спинного мозку в інший, утворюючи власні пучки спинного мозку;

3) проекційні інтернейрони, які формують висхідні шляхи спинного мозку. Інтернейрони одержують інформацію від спінальних гангліїв і розташовуються в задніх рогах. Ці нейрони реагують на больові, температурні, тактильні, вібраційні, пропріоцептивні подразнення;

4) симпатичні, парасимпатичні нейрони розташовані переважно в бічних рогах. Аксони цих нейронів виходять зі спинного мозку в складі передніх корінців;

5) асоціативні клітини -- нейрони власного апарату спинного мозку, що встановлюють зв'язки всередині і між сегментами.

Властивості нервових клітин спинного мозку. Усі нейрони спинного мозку складають дві великі групи: рухові нейрони і вставні (проміжні, інтернейрони). Останніх приблизно в ЗО разів більше, ніж перших.

Рухові нейрони(мотонейрони), розміщені у передніх рогах (стовпах) спинного мозку і поділяються, в свою чергу, на два основних типи: а- і у-мотонейрони, які іннервують різні за функцією волокна скелетних м'язів.

Рухові а-нейрони(а-мотонейрони) -- це великі нервові клітини з довгими дендритами. На тілі й дендритах цих нейронів розміщені 10-20 тис. сипапсів, більша частина яких утворена закінченнями вставних нейронів. Аксони а-мотонейронів мають високу швидкість проведення збудження -- 70-120 м/с.

Рухові у-нейрони (у-мотонейрони) розсіяні серед а-мотонейронів, мають значно менші розміри (не більш як 30-40 мкм). Вони не контактують безпосередньо з первинними аферентними волокнами, але моносинаптично активуються волокнами низхідних шляхів. Аксони у-мотонейронів мають невеликий діаметр, що зумовлює їхню малу швидкість поширення збудження (10-40 м/с).

Вставні (проміжні, інтернейрони) нейрониспинного мозку -- це різнорідна група нервових клітин. Вони мають синаптичні контакти тільки з іншими нейронами і становлять переважну більшість нейронів спинного мозку. Загальними властивостями вставних нейронів є їх розмір, ще менший, ніж у-мотонейронів; Навіть у відповідь на поодиноке подразнення вставні нейрони зазвичай відповідають ритмічним розрядом. До вставних нейронів належать гальмівні клітини Реншоу, які, як правило, активуються аферентними волокнами від м'язових рецепторів.

Складні взаємозв'язки між а- і у-мотонейронами і різними типами вставних нейронів лежать в основі трансформації ритму в нервових центрах спинного мозку.

Спинномозкові нерви з кожного сегмента утворюються з двох частин:

- переднього (вентрального) рухового і

- заднього (дорсального) чутливого корінців.



нервовий мозок руховий

31 пара спинномозкових нервів формуються з корінців, що відходять від спинного мозку: 8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 1 куприковий.

Спинномозкові нерви формуються з двох корінців - переднього (еферентного) і заднього (аферентного), що з'єднуються між собою у міжхребцевому отворі й утворюють стовбур спинномозкового нерва.

Біля і зовні від місця з'єднання задній корінець утворює спинномозковий вузол, де локалізуються тіла великих несправжньо-уніполярних аферентних нейронів. Довгий відросток цих нейронів спрямований до периферії, де закінчується рецептором. Короткий відросток у складі заднього корінця входить у задні роги спинного мозку.

Спинномозкові нерви є змішаними, оскільки містять чутливі, рухові й автономні волокна. Кожен спинномозковий нерв при виході з міжхребцевого отвору поділяється на такі гілки: передню, задню, сполучну й оболонну.

Оболонкова гілка повертається назад через міжхребцевий отвір у хребетний канал та іннервує оболони спинного мозку.

Сполучні гілки спрямовані до симпатичного стовбура.

Задні гілки зберігають метамерну будову й іннервують шкіру потиличної ділянки, шкіру та м'язи задньої ділянки шиї, спини, поперекової ділянки і сідниць.

Передні гілки іннервують шкіру і м'язи шиї, грудної стінки, живота, кінцівок. Вони зберігають метамерну будову лише в грудному відділі (міжреброві нерви), а в інших відділах з'єднуються один з одним, переплітаються з утворенням сплетень, шийного, плечового, поперекового, крижового і куприкового. Від них відходять периферійні нерви.

Шийне сплетенняутворене передніми гілками чотирьох верхніх шийних нервів і розташоване на глибоких м'язах шиї. Від нього відходять чутливі (шкірні) нерви, що іннервують шкіру потиличної ділянки, вушної раковини, зовнішнього слухового ходу, шиї, рухові (м'язові) гілки до прилеглих м'язів шиї і змішаний (діафрагмальний) нерв, що іннервує діафрагму, плевру, перикард та очеревину.

Плечове сплетенняутворене передніми гілками чотирьох нижніх шийних спинномозкових нервів і І грудного. Іннервує шкіру та м'язи плечового поясу і верхньої кінцівки.

Грудні нерви -12 пар передніх гілок спинномозкових нервів - це сегментарні міжреброві нерви, які іннервують міжреброві м'язи, м'язи, що піднімають ребра, поперечний м'яз грудей, задні зубчасті м'язи, усі черевні м'язи, а також шкіру грудей і живота.

Поперекове сплетенняутворене передніми гілками І--III поперекивих і, частково, XII грудного і IV поперекового спинномозкових нервів. Розташоване в товщі великого поперекового м'яза і на передній поверхні квадратного м'яза попереку. Нерви, що виходять із цього сплетення, іннервують шкіру нижнього відділу передньої черевної стінки живота і, частково, стегна, гомілки та стопи, зовнішніх статевих органів. М'язові гілки іннервують м'язи стінок живота, передньої і медіальної груп м'язів стегна.

Крижове сплетенняутворене передніми гілками нижніх поперекових, усіх крижових і куприкового спинномозкових нервів. Найпотужніше нервове сплетення розташоване у малому тазу по краю крижової кістки, іннервує м'язи і, частково, шкіру сідничої ділянки, промежини, шкіру зовнішніх статевих органів, шкіру та м'язи задньої поверхні стегна, кістки, суглоби, м'язи і шкіру гомілки й стопи, крім невеликої ділянки шкіри, що іннервується нервами з поперекового сплетення.

Куприкове сплетенняутворене передніми гілками V крижового і І куприкового нервів. Його гілки іннервують шкіру в ділянці куприка та заднього проходу.

Спинний мозок виконує основні 3 функції :

- сенсорну,

- провідникову,

- рефлекторну.

Провідні шляхи спинного мозку.

Провідні шляхи спинного мозку - це групи нервових волокон, що мають спільність у будові і функції, які зв'язують різні відділи спинного мозку чи спинний і головний мозок.

Волокна починаються від однорідних нейронів і закінчуються на нейронах, що виконують однакову функцію.

За функціональним призначенням розрізняють нервові волокна:

-- асоціативні (пучки) -- забезпечують однобічні зв'язки між окремими сегментами спинного мозку, утворюючи власні пучки, що є частиною сегментарного апарату спинного мозку;

--комісуральні,що з'єднують однорідні протилежні відділи спинного мозку;

-- проекційні,які утворюють основні провідні висхідні (доцентрові, аферентні, чуттєві) і низхідні (відцентрові, еферентні, рухові) шляхи, що з'єднують спинний мозок з вищими відділами ЦНС.

У задніх, бічних і передніх канатиках спинного мозку проходять пучки нервових волокон. Це провідні шляхи центральної нервової системи.

Провідні шляхи ЦНС поділяються на:

- довгі,

- короткі.

У більшості нейронів спинного мозку їхні аксони, що виходять із сірої речовини, закінчуються в межах спинного мозку - це короткі провідні шляхи. Ці шляхи називають пропріо-спінальними. Їх роль полягає у зв'язуванні різних сегментів спинного мозку, тобто вони беруть участь у здійсненні міжсегментиих рефлексів.

Так, сильне подразнення однієї кінцівки спінальної тварини викликає згинання не тільки цієї кінцівки і перехресний розгинальний рефлекс, а й рухи інших кінцівок. Тому в разі тривалої стимуляції виникають ритмічні згинальні й розгинальні рефлекси у трьох нестимульованих кінцівках -- саме так, як це відбувається під час переміщення тварин.

Довгі волокна у спинному мозку поділяють на аферентні (висхідні) і еферентні (низхідні) шляхи.

Аферентні(висхідні)шляхи

Волокна висхідних шляхів є відростками нейронів чутливих спинномозкових вузлів, проводять збудження від пропріорецепторів м'язів, рецепторів сухожилків, дотикових (тактильних) рецепторів шкіри і частково рецепторів внутрішніх органів.

До основних висхідних шляхів спинного мозку належать волокна первинних чутливих нейронів у складі задніх, бічних і передніх канатиків.

До висхідних шляхів передніх канатиків відносять пучки Голля і Бурдаха.

1) пучок Голля(тонкий пучок) - знаходиться між задньою серединною борозною і задньою проміжною борозною, є провідником імпульсів свідомої пропріорецептивної чутливості. Він починається від нижніх кінцівок і тулуба нижче ТIV і закінчується на тонкому ядрі довгастого мозку ;

2) пучок Бурдаха( клиноподібний пучок) виконує ті ж самі функції по відношенню до верхньої половини тіла. Закінчується на клиноподібному ядрі довгастого мозку .

У спинному мозку шляхи Голля і Бурдаха не перериваються і не перехрещуються.

Але відростки другого нейрона, у якому переключаються

ці шляхи, направляючись до специфічних ядер таламуса протилежного боку, утворюють перехрест і переключаються на третій нейрон, аксони якого йдуть до нейронів IV шару кори.

Усі інші висхідні шляхи утворені аксонами нейронів, розміщених у сірій речовині спинного мозку, тобто нейронів другого порядку.

Першою ланкою цих шляхів, як і в попередньому випадку, є нейрони спинномозкових вузлів, аксони яких уже на рівні спинного мозку закінчуються на нейронах другого порядку.Аксони цих нейронів або відразу переходять на протилежний бік, або, пройшовши кілька сегментів на своєму боці, перехрещуються і входять у білу речовину протилежного (контралатерального) канатика, проходять без перерви весь спинний мозок, стовбур головного мозку і закінчуються в ядрах таламуса. Нейрони третього порядку несуть інформацію до кори великого мозку.

Початком інших висхідних шляхів є вторинні нейрони сірої речовини спинного мозку, від яких основна маса волокон проходить у бічнихканатиках.

БІЧНИЙ КАНАТИК проводить імпульси в обох напрямках, має в своєму складі 6 пучків , або шляхів. Три з цих пучків відносяться до висхідних шляхів:

1) задній спинно-мозочковий шлях ( пучок Флексига )-провідник імпульсіврефлекторної пропріорецептивної чутливості. Починається в грудному відділі свого боку і закінчується в корі мозочка;по ньому з бічних канатиків у кору мозочка надходить імпульсація від шкірних і м'язових рецепторів (пропріорецептори м'язів, сухожиль, зв'язок; відчуття тиску і дотику дошкіри). Він є найстарішим чуттєвим шляхом спинного мозку. Тракт ніде не перехрещуючись, досягає мозочка.

2) передній спинно - мозочковий шлях (пучок Говерса)-провідник тих самих імпульсів . Починається від власного ядра протилежного боку і закінчується в корі мозочка, іде через довгастий мозок і ніжки мозочка направляється до кори мозочка і бере участь у підтримці тонусу м'язів і збереження пози.

3) бічний (латеральний )спинно - таламічний ишях - провідник імпульсів больової, термічної і тактильної чутливості. Починається від власного ядра заднього рога протилежного боку і закінчується в зоровому горбі проміжного відділу головного мозку; має перехрест, довгі відростки нейронів зорових горбів ідуть у кору головного мозку. Цими шляхами надходить інформація про больову, температурну і тактильну чутливість від шкірних рецепторів.



Еферентні (низхідні) шляхи

Низхідні шляхи більш давні, ніж висхідні, беруть свій початок від нейронів ядер довгастого мозку і варолієвого моста і закінчуються на нейронах сірої речовини спинного мозку, у тому числі і на мотонейронах. Мотонейрони іннервують волокна скелетної мускулатури, забезпечуючи м'язові скорочення; мотонейрони іннервують рецептори розтягування, що важливо для забезпечення моторної координації.

Нисхідні шляхи ідуть в складі бічних і передніх канатиків.

БІЧНІ КАНАТИКИ проводять імпульси в обох напрямках, мають в своєму складі 6 пучків , або шляхів. Три з цих пучків відносяться до нисхідних шляхів:

1) бічний (латеральний) кортико - спинальний шлях-провідник імпульсів свідомих рухів . Починається від кори головного мозку і закінчується на рухових ядрах переднього рога спинного мозку;основною функцією є передача команд для виконання довільних рухів. Система має дубльований зв'язок головного і спинного мозку, що забезпечує надійність виконання функцій довільних рухів.

2) червоноядерно - спинномозковий шлях Монакова - провідник імпульсів рефлекторних рухів . Відноситься до нисхідних шляхів, утворюється аксонами нейронів червоного ядра середнього мозку. Відразу після виходу з ядра ці волокна повністю переходять на протилежний бік. Частина з них прямує до мозочка і сітчастого утвору, а інша частина -- до спинного мозку. Головне призначення цього шляху -- управління м'язовим тонусом і здійснення рефлекторної (мимовільної) координації рухів.

3) оливо - спинномозковий шлях- провідник рефлекторних імпульсів , визначающих відповідність скорочення м'язів . Починається на оливі довгастого мозку і закінчується на рухових ядрах передніх рогів.

ПЕРЕДНІЙ КАНАТИК несе імпульси зверху вниз , включає 6 пучків (шляхів ):

1) передній кірково - спинномозковий шлях ( пірамідний) - по функції збігається з бічним;основною функцією шляху є передача імпульсів із кори великого мозку для виконання довільних рухів.Кортикоспінальнішляхи є самими еволюційно молодими. Ці тракти починаються в V шарі рухової зони кори головного мозку -- у шарі гігантських пірамідних клітин Беца, аксони яких досягають спинного мозку. У довгастому мозку частина пірамідної системи переходить на протилежний бік, утворюючи бічний канатик спинного мозку -- перехрещений шлях.Інша частина волокон, що не перехрещуються, іде до спинного мозку і переходять на інший бік тільки на рівні сеґментів, в яких закінчуються, утворює прямий пірамідний шлях.

Волокна цих трактів забезпечують доставку імпульсів до скелетних м'язів і регулюють тонкі рухи пальцями.

2) покришково - спинномозковий шлях - провідник імпульсів рефлекторних рухів , пов'язаних з роботою підкіркових центрів зору і слуху . Починається від верхніх горбиків покришки середнього мозку і закінчується на рухових ядрах передніх рогів;

3) передній спинно - таламічний шлях- по функції аналогічний латеральному;

4) задній поздовжній шлях- провідник рефлекторних імпульсів , які координують роботу м'язів очей, голови , шиї. Починається в проміжному мозку і закінчується на рухових ядрах передніх рогів;

5) присінково - спинномозковий шлях- провідник рефлекторних імпульсів , пов'язаних з роботою органів рівноваги . Починається на латеральному вестибулярному ядрі Дейтерса довгастого мозку і закінчується на рухових ядрах передній рогів спинного мозку; відноситься до екстрапірамідної системи. Це один із найдавніших нервових шляхів, яким передаються імпульси від присінково-завиткового органа (вестибулярного апарату) і мозочка до рухових нейронів спинного мозку. Він чинить збуджувальний вплив на мотонейрони м'язів-розгиначів і гальмівний -- на рухові нейрони м'язів згиначів. Цей шлях забезпечує підтримання тонусу скелетних м'язів, підтримка пози і рівноваги тіла, координацію рухів. У разі ушкодження виникає порушення координації рухів та орієнтування у просторіПорушення цих зв'язків призводить до розладу координації рухів і орієнтації в просторі.

6) передній і бічний ретикулярно - спинномозкові шляхи -- провідник імпульсів , регулюючих тонус і скорочення м'язів . Починаються від нейронів сітчастого утвору моста і довгастого мозку, закінчуються в сірій речовині спинного мозку досить далеко від рухових нейронів. Волокнавід довгастого мозку збуджують мотонейрони м'язів-згиначів і гальмують мотонейроним'язів-розгииачів, тоді як волокна від моста мають протилежний вилив. Обидва шляхи передають тонізуючий вилив сітчастого утвору на спинний мозок. Після їх перерізання у тварини розвивається спінальний шок.

Спінальний шок.

У людини вищі відділи ЦНС здійснюють контроль за діяльністю спинного мозку. Цей процес називають церебральним домінуванням, і внаслідок цього функції спинного мозку обмежуються, як правило, простими рефлекторними реакціями.

Період пригнічення всіх рефлексів після травми (перетину) спинного мозкуназивають спінальним шоком.

Вважають, що основною причиною цього явища є порушення функції основних низхідних (еферентних) провідних шляхів спинного мозку.

Повний перетин або травма спинного мозку у людини спричинює негайний двобічний параліч (параплегія) усіх довільних м'язових рухів, керованих сегментами спинного мозку, розміщеними нижче перетину.

Чутливість частин тіла, іннервованих від цих сегментів, втрачається (арефлексія). Артеріальний тиск у людини у випадках спінального шоку впродовж перших днів може знижуватися до 40 ммрт. ст., проте через кілька днів зростає до 70-80 ммрт. ст.

У людини відновлення вегетативних рефлексів настає через 1-3 міс, а рухових -- через 6-12 міс. (за належного лікування і догляду за хворим), але вони стають менш досконалими і гірше координованими, ніж у нормі.

Проте чутливість і довільний контроль за ділянками тіла, що іннервуються сегментами спинного мозку, розміщеними нижче його розриву, не відновлюються.

Точно не відомо, як відбувається відновлення функцій спинномозкових нейронів і чому у людини цей процес триває кілька місяців.

Існують припущення, що підвищення збудливості нейронів спинного мозку може бути пов'язане з впливом гуморальних чинників (наприклад, С02) на них або множинним проростанням(спрутингом)у спинний мозок нових нервових волокон.

Спиномозкові рефлекси: розтягнення, ритмічні, тонічні, шкірні.

Рефлекторна функція спинного мозку

Основоположником уявлень про рефлекторну діяльність спинного мозку є англійський фізіолог Ч. Шеррінгтон, який довів, що спинний мозок є місцем розташування центрів усіх моторних і вегетативних рефлексів і знаходиться під постійним контролем вищих відділів головного мозку.



Рефлекторні дуги спинного мозку (дуги безумовних рефлексів) у залежності від кількості включених у їхню структуру нейронів, називаються:

- моносинаптичними(передача збудження здійснюється через один синапс - рецептор, чутливий нейрон, ефектор--колінний рефлекс),

- полісинаптичними, (у яких передача збудження здійснюється через декілька синапсів- рецептор, аферентний шлях, вставний нейрон, еферентний шлях, ефектор).

При порушенні зв'язків між спинним і головним мозком спостерігається зникнення багатьох складних форм активності, що забезпечуються рефлекторною діяльністю спинного мозку.

У спинному мозку замикається величезна кількість рефлекторних дуг, за допомогою яких регулюються як соматичні, так і вегетативні функції організму.

Складною формою рефлекторної діяльності спинного мозку є рефлекс, що реалізує довільний рух. До складної рефлекторної дуги входять пірамідна кора, екстрапірамідна система, мотонейрони спинного мозку, екстра- і інтрафузальні волокна м'язового веретена.

Вісцеромоторні рефлексивиникають при стимуляції аферентних нервів внутрішніх органів і характеризуються появою рухових реакцій м'язів грудної клітини і черевної стінки, м'язів-розгиначів спини.

Рефлекси спинного мозку.

Для дослідження рефлексів, що здійснюються спинним мозком, використовують спінальну тварину, тобто тварину з відокремленим від головного спинним мозком. У такої тварини після зникнення явищ спінального шоку можна спостерігати велику кількість як соматичних, так і вісцеральних рефлексів.

Соматичні рефлекси-- це рухові рефлекси кінцівок, тулуба чи його частин.

Згинальний рефлексможна спостерігати на спінальній жабі, злегка затиснувши пінцетом пальці задньої ланки. Лапка згинається і відсмикується від подразника. Для отримання розгинального рефлексу натискають на підошву попередньо зігнутої лапки. Вона розгинається і відштовхує подразник.

Потиральний (чухальпий) рефлекс характерний для тварин з волосяним покривом шкіри. Це значно складніший за механізмом рефлекс; у його здійсненні беруть участь велика кількість сегментів спинного мозку і м'язів. У результаті задня лапка спінальної жаби прямує саме до подразнюваної ділянки шкіри і багаторазовими потираннями намагається усунути подразник.

Рефлекси розтягання, абопропріоцептивні рефлекси власні міотатичні рефлекси м'язів -- це рефлекси, які ініціюються подразненням пропріорецепторів-- рецепторів скелетних м'язів або їхніх сухожилків--ахіллів, колінний, двоголовий і триголовий м'язи, що мають моносинаптичі дуги.

Однією з найпростіших рухових реакцій у людини є колінний (сухожилковий) рефлекс.Він виникає, коли сухожилок чотириголового м'яза піддають короткочасному розтяганню легким ударом нижче наколінка. Розтягання м'яза викликає короткочасне збудження розміщених усередині м'язової тканини рецепторів (внутрішньо-веретенних м'язових волокон). Це призводить до стрімкого скорочення чотириголового м'яза і до різкого, паче здригання, розгинання йоги у колінному суглобі.

Подібні рефлекси можна отримати, вдаряючи по ахілловому сухожилку, при цьому скорочується литковий м'яз. М'язи передніх кінцівок також реагують на розтягання їхніх сухожилків короткочасним скороченням.

Внаслідок своєї простої будови вони погано гальмуються і координуються головним мозком. Тому людина, що стоїть, може впасти навіть після незначного удару по п'ятковому (ахілловому) сухожилку.

Якщо у спінальної тварини розтягати, наприклад, литковий м'яз, то він скорочуватиметься тим сильніше, чим більше його розтягати. Цей рефлекс розтягання відрізняється від попередніх рефлексів за своєю тривалістю: в цьому випадку виникає тонічне скорочення, яке триває доти, доки м'яз розтягується, тоді як після подразнення сухожилка виникає швидке фазне скорочення.Ще одна особливість рефлексу розтягання полягає у тому, що в разі сильного розтягання м'яза рефлекс гальмується, і м'яз раптово розслаблюється.

Слід зазначити, що рефлекс розтягання м'язів-розгиначіву людини відіграє дуже важливу роль у протидії силі гравітації і відповідно підтриманні вертикального положення тіла. Тому він постійно перебуває під контролем вищих нервових центрів -- гальмується при довільному згинанні кінцівки або посилюється за допомогою механізму, що називається у-петлею, коли виникає потреба нерухомо чи струнко стояти тривалий час.

Полісинаптичні рефлекси це такі реакції, центральна частина рефлекторної дуги яких складається з кількох нейронів.

Полісинаптичні рефлекси відіграють важливу роль у локомоції, харчовій і харчопошуковій функціях, захисті організму від шкідливих подразників.

Одним з таких полісинаптичних рефлексів є перехресний згинально-розгинальний рефлекс,який забезпечує крокування наземних тварин і здійснюється на рівні спинного мозку. Цей рефлекс виявляється у тому, що на кінцівці, яка згинається і робить крок вперед, відбувається скорочення м'язів-згиначів, розслаблення м'язів-розгиначів, а на протилежній (контралатераль-ній), яка в цей момент є опорною, -- одночасно скорочення м'язів-розгиначів і розслаблення м'язів-згиначів. Наступний крок відбувається в результаті зміни фаз роботи м'язів-антагоністів обох кінцівок на протилежні.

Така взаємодія кінцівок під час крокування пояснюється тим, що під час збудження центру м'язів-згиначів однієї кінцівки відбувається реципрокне гальмування центру м'язів-розгиначів цієї самої кінцівки і одночасно збуджується центр м'язів-розгиначів і гальмується центр м'язів-згиначів контралатеральної кінцівки.

Вісцеральнірефлекси.

Крім рухових спинний мозок здійснює велику кількість вісцеральних рефлексів, за допомогою яких регулює функцію внутрішніх органів і систем.

У спинному мозку знаходиться декілька ефекторних центрів, що належать до веґетативної нервової системи:

- спінальний центр очної мускулатури,

- судиноруховий,

- потовидільний центри,

- центри реґуляції функцій сечостатевих органів і прямої кишки ( центри сечовиділення і дефекації).

На рівні останнього шийного і двох верхніх грудних сегментів спинного мозку знаходяться нейрони, що іннервують три непосмуговані м'язи ока:

- м'яз-розширювач зіниці,

- очноямкову частину кругового м'яза ока,

- один із м'язів верхньої повіки.

Ділянка спинного мозку, від якого йдуть нерви до цих м'язів, називається спіноциліарним центром. Нервові волокна від цієї ділянки проходять у складі симпатичного нерва до верхнього шийного симпатичного вузла, де починається другий нейрон, який закінчується в очних м'язах. Подразнення цих волокон викликаєрозширення зіниці (мідріаз), розкриття повікової щілини і випинання очного яблука (екзофтальм). Ураження названих сегментів спинного мозку чи перерізання симпатичних нервів призводять до розвитку синдрому Горнера: звуження зіниці (міоз), звуження повікової щілини і западання очного яблука (ендофтальм).

У верхніх грудних сегментах спинного мозку розташовані нейрони, що входять до складу центра, який регулює роботусерця і стан кровоносних судин. Тут також наявні нейрони, які іннервують бронхи.

В усіх грудних і верхніх поперекових сегментах спинного мозку розташовані центри, що іннервують потові залози та органи травлення. Ураження окремих сегментів зумовлює припинення потовиділення у ділянках тіла, що втратили симпатичну іннервацію.

У крижовому відділі спинного мозку розташовані спінальні центри рефлексівсечовипускання, дефекації, ерекції та еякуляції.Руйнування зазначених центрів спричиняє статеве безсилля, нетримання сечі і калу. Порушення сечовипускання і дефекації відбувається унаслідок паралічу сфінктерів сечового міхура і прямої кишки.

Звичайно, ці рефлекси перебувають під контролем вищих відділів ЦНС, зокрема кори великого мозку, проте вони зберігаються і у спінальної тварини, хоча стають менш досконалими і неконтрольованими. Вони реалізуються через автономну нервову систему.

Тема 2. Роль стовбура мозку в регуляції рухових функцій

Теоретичний матеріал:

Рефлекторна функція довгастого мозку

Довгастий мозок бере участь у реалізації вегетативних, соматичних, смакових, слухових і вестибулярних рефлексів.

На рівні довгастого мозку реалізуються захисні рефлекси:

- блювота,

- чхання,

- кашель,

- сльозовиділення,

- змикання повік.

За рахунок послідовного включення м'язових груп голови, шиї, грудної клітки і діафрагми організуютьсярефлекси харчової поведінки:

- смоктання,

- жування,

- ковтання.

Сегментарні рефлекси обмежуються невеликою кількістю переважно рухових ефекторів двох функцій: травної і захисної. До рефлексів травної системи належать слиновидільний, смоктальний, жувальний і ковтальний. Їхні центри розміщені в ядрах ІХ-ХІІ пар черепних нервів, а також лицевого і трійчастого нервів.

Через ці центри здійснюються ланцюгові рефлекси, пов'язані з жуванням і ковтанням. Так, жування забезпечується координованою функцією жувальних м'язів, язика, щік, иідпебішія, дна порожнини рота, яку контролюють ядра трійчастого і під'язикового нервів. Коли харчова грудка, змочена слиною, дотикається піднебіння, основи язика чи слизової оболонки глотки, збудження рецепторів цих структур передається через чутливі волокна язико-глоткового нерва до центру ковтального рефлексудовгастого мозку, а звідти імпульси прямують через рухові волокна під'язикового, трійчастого, язикоглоткового і блукаючого нервів до м'язів порожнини рота, глотки, гортані та стравоходу. Внаслідок координованої діяльності цих м'язів здійснюється акт ковтання з одночасним перекриванням входів до носової частини глотки й гортані. Подібно до цього відбувається і смоктальний рефлекс.

Центри згаданих рефлексів координують функцію жувальних м'язів щелеп, м'язів щік, язика, піднебіння, гортані, глотки і стравоходу між собою та з іншими центрами, наприклад з дихальним центром при здійсненні смоктального чи ковтального рефлексів.

Чхальний рефлекс і рефлекс кашлює захисними відносно дихальної системи. Механічне чи хімічне подразнення рецепторів слизової оболонки носа через аферентні волокна трійчастого нерва збуджує чхальний центр, який анатомічно і функціонально перебуває у тісному зв'язку з дихальним центром. Звідти через відповідні нерви до м'язів рота, лиця, гортані та міжребрових м'язів надходять команди, що викликають координований чхальний рефлекс. Подібним чином відбувається рефлекс кашлю, але спричинюється він подразненням рецепторів дихальних шляхів -- гортані, трахеї, бронхів.

Блювотний рефлексвиконує захисну функцію відносно травної системи і всього організму. Виникає у випадках переповнення шлунка, потрапляння у кров шкідливих токсичних речовин. Із рецептивного поля рефлексу (корінь язика, глотка, слизова оболонка шлунка) сигнали надходять до блювотного центру аферентними волокнами блукаючого та язикоглоткового нервів. Шкідливі речовини з травного каналу кров'ю переносяться до головного мозку і безпосередньо подразнюють блювотний центр. Акт блювання відбувається внаслідок аптиперистальтичпих скорочень шлунка, а також скорочень різних м'язів черевної стійки і діафрагми.

Збудження ядер блукаючого нерва викликає посилення скорочення гладких м'язів шлунка, кишечника, жовчного міхура й одночасне розслаблення сфінктерів цих органів. При цьому сповільнюється і послаблюється робота серця, звужується просвіт бронхів. Діяльність ядер блукаючого нерва виявляється також у посиленні секреції бронхіальних, шлункових, кишкових залоз, у збудженні підшлункової залози, секреторних клітин печінки.

У довгастому мозку локалізується центр слиновиділення, парасимпатична частина якого забезпечує посилення загальної секреції, а симпатична -- білкової секреції слинних залоз.

Більша частина рефлексів довгастого мозку реалізується через розташовані в ньому ядра блукаючого нерва, що одержують інформацію про стан діяльності серця, судин, травного тракту, легень, травних залоз та ін. У відповідь на цю інформацію ядра організують рухову і секреторну реакції названих органів

У структурі ретикулярної формації довгастого мозку розташовані дихальний і судиноруховий центри. Особливість цих центрів у тому, що їх нейрони здатні збуджуватися рефлекторно і під дією хімічних подразників.

Дихальний центрлокалізується в медіальній частині ретикулярної формації кожної симетричної половини довгастого мозку і поділений на дві частини: вдиху і видиху.

У ретикулярній формації довгастого мозку представлений інший життєвоважливий центр -- судиноруховий центр(регуляції судинного тонусу). Він функціонує разом з вищими структурами мозку і перш за все із гіпоталамусом. Збудження судинорухового центру завжди змінює ритм дихання, тонус бронхів, м'язів кишечника, сечового міхура, циліарного м'яза й ін. Це зумовлено тим, що ретикулярна формація довгастого мозку має синаптичні зв'язки із гіпоталамусом та іншими центрами.

Рефлекси пози в першу чергу пов'язані з рецепторами вестибулярного апарату і півколових каналів.

Розрізняють 2 групи рефлексів пози:

- рефлекси положення,

- рефлекси випрямлення.

Дуги цих рефлексів мають невелику кількість нервових елементів, що забезпечує ефективну і своєчасну корекцію пози.

Найскладніша група рефлексів -- це вестибулярні рефлекси випрямлення, основний компонент яких представлений рефлекторними впливами на м'язи шиї (постійне положення голови).

Активація вестибулярного апарату збуджує веґетативні центри і ядра блукаючого нерва. Виникаючі при цьому вестибуло-вегетативні рефлекси призводять до зміни з боку дихання, частоти серцевих скорочень, діяльності шлунково-кишкового тракту.

Шийні і вестибулярні рефлекси, у залежності від локалізації рецепторів, складають цілу групу рефлексів, спрямованих на підтримку пози, тобто перерозподіл тонусу певних м'язових груп.

Вестибулярні рефлекси заднього мозку (за Магнусом) поділяються на статичні і статокінетичніі не залежать від положення голови щодо тулуба, тому що є доповненням шийних тонічних рефлексів.

Статичні рефлекси виявляються при порушенні рецепторів перетинчастого лабіринту, підтримуючи позу і рівновагу тіла при різних його статичних положеннях у просторі.

Статокінетичнірефлекси забезпечують перерозподіл тонусу м'язів тулуба для підтримки пози при зміні швидкості руху тіла в просторі.

Соматичні рефлекторні реакції спрямовані на підтримку пози, на забезпечення сприйняття, обробки і ковтання їжі.

Провідникова функція довгастого мозку

Провідникова функціядовгастого мозку полягає в тому, що він з'єднує головний мозок зі спинним і проводить сигнали від одного відділу до іншого в обидва боки. Через довгастий мозок проходять усі висхідні і низхідні шляхи спинного мозку:

- спинно-таламічний,

- кортикоспінальний,

- руброспінальний.

У ньому беруть початок:

- вестибулоспінальний,

- оливоспінальний,

- ретикулоспінальний тракти,

що забезпечують тонус і координацію м'язів руху.

У довгастому мозку закінчуються шляхи пропріорецептивної чутливості, що йдуть від спинного мозку.

Утворення головного мозку такі, як міст, середній мозок, мозочок, таламус, гіпоталамус і кора великих півкуль мають двосторонні зв'язки з довгастим мозком.

Тонічна функція довгастого мозку полягає у підтриманій певних груп нейронів чи відділів ЦНС у стані постійного збудження. Особливо яскраво ця функція виявлена щодо судинорухового центру і симпатичних нервів, які перебувають під його контролем. Довгастий мозок здійснює постійний тонічний вилив і на спинний мозок. Це підтверджує факт розвитку спінального шоку у тварин після відокремлення спинного мозку від довгастого. У всіх цих випадках топічна функція довгастого мозку найтісніше пов'язана з сітчастим утвором.

Стріатум(вищий відділ) з чорною субстанцією та червоними ядрами утворюють екстрапірамідну систему.

Стріопалідарна системасправляє в основному гальмівний вплив на рухові та емоційні компоненти поведінки.

Хвостате ядро,аналізуючи інформацію, що надходить у пам'ять і зберігається в ній, контролює моделі рухів при певних ситуаціях, які формують поведінкові реакції.

Шкаралупа з моторними зонами кори головного мозку забезпечує виконання складних і точних довільних автоматичних рухів - гра на піаніно, писання. Це рухи, набуті в процесі навчання.

При ушкодженнісмугастого тіла спостерігаються гіпотонія м'язів, гіперкінези. Механізм цих порушень пов'язаний з ослабленням міотатичних рефлексів, посиленням або послабленням мімічних співдружніх рухів.

Ушкодження блідої кулісупроводжується воскоподібною ригідністю, тремором спокою і гіпокінезією. Характерним є симптом "зубчастого колеса". Обумовлені вони однаковим за величиною посиленням міотатичних рефлексів як екстензорів, так і флексорів, безперервною поперемінною активацією центрів агоністів і антагоністів.

Неостріатум ( хвостате ядро і шкарлупа) пов'язаний з регуляцією рухової функції. Рухові розлади при пошкоджені цих структур найчастіше виявляються у вигляді надмірних рухів -- гіперкінезів.

Під час стимуляції хвостатого ядра у людини спостерігається явище каудатної зупинки -- знепритомлення.



Передня частина неостріатуму разом з корою лобової частки великого мозку бере участь у процесах пам'яті та виявлені біологічно значущих зорових стимулів.

Огорожа є наймолодшим утвором серед основних ядер. Огорожа має зв'язки з усіма полями кори і значною кількістю підкіркових структур великого мозку.

Вона бере участь у регуляції рухових і вегетативних функцій, емоцій, сну. Огорожу також вважають важливим асоціативним центром, який пов'язаний з виникненням орієнтовного рефлексу на різні подразники, сексуальною поведінкою і входить до загальної гальмівної системи мозку.

Мигдалеподібне тіло залягає у білій речовині скроневої частки півкулі і відноситься до лімбічної системи.

Основні ядра, як і мозочок, передають відповідну інформацію до кори великого мозку, де формується програма рухових реакцій. Обидві структури посилають свої імпульси до кори через таламус. Вони є рівнозначними центрами, які беруть участь у програмуванні рухів, що запускаються корою великого мозку. Проте відмінний характер симптомів, які виникають після ураження мозочка і основних ядер, свідчить про те, що ці структури виконують хоча й подібні, але різні функції.

Базальним ядрам належить головна роль у програмуванні повільних рухів, мозочку - швидких.

Реакції з боку базальних ядер залежать від рівня уваги людини. Тому ті дії, які здійснюються без цілеспрямованої уваги, практично не позначаються на активності нейронів смугастого тіла. Проте ці нейрони активуються під час підготовчих дій і ввімкнення короткочасної пам'яті, тобто мають безпосередній зв'язок з прогнозуванням і плануванням діяльності з урахуванням реальної картини світу.

Проте насамперед основні ядрапов'язані з регуляцією рухової функції організму, особливо початку і припинення повільних рухів.Відмінність між швидкими й повільними рухами полягає в тому, що повільні рухи можуть регулюватися під час їхнього виконання за допомогою сенсорного зворотного зв'язку. Водночас швидкі ("балістичні") рухи мають спочатку бути запрограмованими в ЦНС, оскільки для їх поточної корекції за рахунок сенсорного зворотного зв'язку не вистачає часу. Під час повільних рухів спостерігається досить значна активність нейронів шкарлупи. У хворих людей з ушкодженнями основних ядер виникають труднощі у здійсненні повільних рухів, а швидкі рухові реакції практично не страждають.

Ураження основних ядер призводить до різних порушень контролю рухових реакцій і патологічних змін.

1. Зміни м'язового тонусуполягають у підвищенні тонічного напруження м'язів, у виникненні ригідності, яка може іноді захоплювати всі групи м'язів. У таких випадках м'язи настільки напружені, що виконання довільних рухів практично стає неможливим.

2. Акінезія(дефіцит рухів) виявляється по-різному, залежно від локалізації ураження і ступеня дегенеративних змін в основних ядрах. При цьому хворому дуже важко почати або завершити рух. Спостерігається скованість рухів, нерухомість пози, маскоподібне обличчя з немигаючими очима. Втрачаються також дії, які звичайно пов'язані з певними видами рухової активності. Так, під час ходи бракує координації рухів рук, хворий сідає і підводиться, не виконуючи при цьому цілої низки природних співдружних рухів тулуба й кінцівок (як робот).

3. Паркінсонізм(дрижальний параліч) є найпоширенішим захворюванням, пов'язаним з порушенням функцій основних ядер. Хворих з цією патологією легко впізнати: маскоподібне обличчя, різке зменшення або брак жестикуляції, обережна хода дрібними кроками, тремтіння рук. При неврологічному дослідженні у таких хворих виявляють симптоми акінезії, ригідності, тремтіння у спокої.

Слід зазначити, що ригідність у хворих на паркінсонізм має характер постійного тонусу, який не залежить від положення суглобів чи рухів, вона має дещо пластичний характер і тому називається восковою ригідністю. Під час пасивних рухів м'язи розслаблюються не поступово, а ступінчасто(синдром зубчастого колеса).Дрижання спокою має частоту 4-7 Гц, більш виразне у дистальних відділах кінцівок, зникає після цілеспрямованих рухів і поновлюється через деякий час після їх завершення.

Вважають, що синдром паркінсонізму пов'язаний з руйнуванням шляху (ймовірно, гальмівного) від чорної речовини середнього мозку до смугастого тіла. Нервові закінчення цього шляху виділяють медіатор дофамін. Тому деякі прояви паркінсонізму, зокрема акінезія, значно поліпшуються введенням попередника дофамінуБ-дофа (сам дофамін не проникає крізь гематоенцефалічиий бар'єр).

4. Гіперкінезиє ще одним симптомом рухових розладів при ураженні основних ядер. Розрізняють два основних види гіперкінезів -- хорею і атетоз, які часто об'єднують під спільною назвою танець святого Віта.

Хорея -- це швидкі, іноді чудернацькі рухи, до яких залучаються різні групи м'язів. Це може бути, наприклад, згинання пальця, відведення рук, піднімання плеча, скорочення м'язів лиця тощо. Іноді ці рухи видаються доцільними, проте частіше виникає враження безладних дій. Вони можуть не тільки з'являтися у стані спокою, а й супроводжувати довільні рухові акти. Вважають, що хорея виникає внаслідок поширеного ураження смугастого тіла.

Атетоз виявляється у вигляді повільних м'язових судом, які захоплюють дистальні частини руки. У тяжких випадках до судом кінцівок приєднуються скорочення м'язів лиця, і тоді спотворений вираз обличчя виникає одночасно з рухами кінцівки.

У функціонуванні основних ядер важливу роль відіграють ацетилхолін і дофамін.

Дофамін виконує функцію гальмівного медіатору. У хворих на паркінсонізм пересадка дофамінергічних нейронів ембріона чи клітин мозкової частини надниркових залоз самих хворих в уражені структури мозку має позитивний терапевтичний ефект, хоча конкретні механізми такого впливу ще не з'ясовано.

Роль стовбура мозку тагіпоталамуса в регуляції вісцеральних функцій.

Більшість центрів ВНС, особливо симпатичної нервової системи, не є самостійними, вони жорстко підпорядковані центрам довгастого і проміжного мозку, зокрема гіпоталамуса, який через нижчі автономні центри регулює функцію всіх внутрішніх органів і систем, узгоджує роботу (активність) центрів антагоністичних функцій (центри вдиху і видиху, гальмування і прискорення скорочень серця тощо). Вищі регуляторні й координаційні впливи на функцію автономної нервової системи здійснює кора великого мозку.

Механізми регулювання автономних функцій мають "багаторівневу" ієрархічну структуру.

Першим рівнем цієї ієрархії є внутрішньоорганні периферійні рефлекси метасимпатичного відділу, які замикаються в інтрамуральних гангліях автономної нервової системи. Ці ганглії і являють собою нижчі автономні центри.

Другий рівень - рефлекторні реакції, що замикаються у позаорганних периферійних гангліях симпатичного відділу автономної системи (у брижових сплетеннях, сонячному сплетенні, вузлах симпатичного стовбура).

Автономні центри спинного мозку і мозкового стовбура утворюють уже наступний рівень підпорядкування.

Вищий підкірковий рівень регулювання автономних функцій -гіпоталамус. Його функції тісно пов'язані з ретикулярною формацією мозкового стовбура, підкірковими ядрами, лімбічною системою і новою корою.

Нижчі рівні, володіючи деякою автономністю, можуть здійснювати місцеве регулювання стану органів і тканин.

Кожний вищий рівень регулюваннязабезпечує вищий ступінь інтегрування автономних функцій як між окремими відділами автономної нервової системи, так і між ними та соматичною нервовою системою.

Значення гіпоталамуса в регулювання автономних функцій

Усі рівні системи підпорядковуються вищим підкірковим автономним центрам, які розташовані у відділі проміжного мозку - гіпоталамусі.

Гіпоталамус бере участь у регулювання фактично всіх автономних функцій:

- діяльності серцево-судинної і травної систем,

- водно-сольового, вуглеводного, жирового та білкового обміну,

- сечовиділення,

- функцій залоз внутрішньої секреції,

- підтримує постійну температуру тіла,

- забезпечує гомеостаз внутрішнього середовища.

Збудження ядер гіпоталамуса зумовлене як надходженням до них нервових імпульсів від таламуса та інших відділів головного мозку, так і чутливістю окремих його клітин до фізико-хімічних впливів.

У гіпоталамусі наявні осморецептори - клітини, високочутливі до змін осмотичного тиску внутрішнього середовища, а також терморецептори, чутливі до зміни температури крові.

Подразнення задніх ядер гіпоталамуса викликає реакції, аналогічні активуванню симпатичної нервової системи:

- розширення зіниць і повікових щілин,

- зростання ЧСС,

- звуження судин і підвищення артеріального тиску,

- гальмування моторної функції шлунка й кишок,

- збільшення вмісту в крові адреналіну та норадреналіну,

- підвищення концентрації глюкози.

Передні ядра гіпоталамуса спричинюють реакції, аналогічні активуванню парасимпатичної нервової системи::

- звуження зіниць і повікових щілин,

- сповільнення серцевої діяльності,

- зниження тонусу артерій та артеріального тиску,

- зростання секреції шлункових залоз,

- посилення моторної діяльності шлунка і кишок,

- зростання секреції інсуліну й зниження в результаті цього вмісту глюкози в крові,

- контролюють сечовипускання і дефекацію.

Усі названі прояви виникають унаслідок того, що в передніх ядрах гіпоталамуса є групи нервових клітин, які регулюють функції центрів парасимпатичного відділу автономної нервової системи.

Середні ядра гіпоталамуса беруть участь у регулюванні обміну речовин.

Отже, гіпоталамус шляхом реалізації функцій симпатичного і парасимпатичного відділів автономної нервової системи та секреторних функцій ендокринних залоз забезпечує автономний компонент усіх складних реакцій організму.

Однак він не має прямих нервових зв'язків з органами. Його вплив опосередковується через зміни активності спінальних і стовбурових центрів автономної нервової системи. Це прояв інтегративної і модулювальноїролі гіпоталамуса в регулювання автономних функцій.

У свою чергу, функції гіпоталамуса контролюються вищими відділами ЦНС - підкірковими ядрами, мозочком і корою великого мозку, з якими гіпоталамус пов'язаний як прямими нервовими шляхами, так і через ретикулярну формацію мозкового стовбура.

Ретикулярна формація стовбура мозкучерез збудливі або гальмівні впливи на різні відділи ЦНС підвищує активність автономних нервових центрів, здійснює на них тонізивний вплив.

Ретикулярна формація створює "налаштування діяльності" і забезпечує високий рівень активності центральних нейронів.

Завдяки тому що підкіркові ядра, зокрема смугасте тіло, мають прямі зв'язки з ретикулярною формацією мозкового стовбура і гіпоталамусом, вони беруть участь у здійсненні складних безумовно-рефлекторних реакцій організму, які складаються не тільки з локомоторних, але й автономних компонентів.

Тема 3. Роль переднього мозку і мозочка в регуляції рухових функцій організму

Теоретичний матеріал:

На автономну нервову систему істотний вплив здійснює мозочок.Якщо його видалити, розвивається пригнічення моторної, зокрема періодичної, діяльності травного тракту та секреторної функції залоз шлунка і кишок. Це може бути пов'язане зі зміною стану симпатичного відділу автономної нервової системи.

Важливу роль у регулюванні діяльності внутрішніх органів відіграють нервові утвори, що входять до складу лімбічної системи, яка бере участь у формуванні емоцій і реалізації таких поведінкових реакцій, у здійсненні яких має місце яскраво виражений автономний компонент. Вплив "вісцерального мозку" на функції органів, що іннервуються автономною нервовою системою, здійснюється завдяки її тісним зв'язкам з гіпоталамусом. Ушкодження мигдалеподібного тіла зумовлює підвищення апетиту та ожиріння унаслідок посиленого вживання їжі. Зруйнування чи подразнення гіпокампа впливає на акти слиновиділення, жування і ковтання.

Участь кори великого мозку в регулюванні автономних функцій.

Нейрони кори великого мозку, що задіяні у регулюванні функцій внутрішніх органів, є кірковим представництвом інтероцептивного аналізатора.

Для регулювання автономних функцій велике значення мають лобові частки. Їх подразнення викликає зміну дихання, травлення, кровообігу і статевої діяльності. Саме тому вважається, що в передніх відділах кори великого мозку локалізуються вищі центри автономної нервової системи.

Подразнення окремих ділянок кори дозаду від центральної (Роланда) борозни і поблизу латеральної (Сільвія) борозни спричиняє певні відчуття, пов'язані із внутрішніми органами, наприклад, нудоту і позиви до дефекації. Подразнення низки інших ділянок кори великого мозку, переважно в лобовій і тім'яній частках, зумовлює зміну серцевої діяльності, рівня артеріального тиску та ритму дихання, слиновиділення, перистальтики, блювання.

Вплив кори великого мозку на діяльність внутрішніх органів доведено в дослідах із впливом на людину гіпнозу. Гіпнотично можна викликати активування чи сповільнення діяльності серця, розширення чи звуження судин, посилення виділення сечі нирками, виділення поту, зміну інтенсивності обміну речовин. Практично на всі автономні функції можна виробити умовні рефлекси, для здійснення яких необхідна участь кори великого мозку.

Необхідно пам'ятати, що ВНС є частиною єдиної нервової системи . Тому в цілому організмі постійно спостерігається спільна діяльність вегетативної і анімальної частин нервової системи з втягненням центрів , які знаходяться на різних рівнях нервової системи . Слід пригадати , що є відомості про аферентну іннервацію внутрішніх органів анімальною нервовою системою , про що свідчать іррадіюючі болі в клініці внутрішніх хвороб . Хвороби деяких органів супроводжуються болями в визначених ділянках шкіри . Такі шкірні зони називаються зонами Захар'їна - Геда, ( наприклад , при стенокардії біль може віддавати в щелепу , ліву руку , під ліву лопатку ; при виразці шлунку біль може віддавати між лопатки ; при апендициті - в праву клубову ділянку тощо ). Знання зон і визначених точок шкіри , які відповідають за певні внутрішні органи широко використовується в східній медицині при голкотерапії.

...