Оптимізація ведення пацієнтів з хронічним риносинуситом, що зазнали ендоскопічного риносинусохірургічного втручання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія»

Оптимізація ведення пацієнтів з хронічним риносинуситом, що зазнали ендоскопічного риносинусохірургічного втручання

У пацієнтів, що зазнали ендоназаль- них риносинусохірургічних втручань, порушуються основні регуляторні системи порожнини носа та навколоносових пазух, серед яких - мукоциліарний кліренс, епітеліальний бар'єр слизової оболонки та назальна аеродинаміка. Травма слизової оболонки пов'язана не лише з безпосередньою дією хірургічної маніпуляції, але й патологічних впливів, викликаних різними факторами захворювання, які призводять до зменшення секреції захисної плівки та пошкодження високочутливих війок миготливого епітелію. Швидке загоєння пошкоджень від ринохірургічних маніпуляцій може суттєво знизити ризик виникнення нових інфекційних процесів та рецидивування хронічного запалення [8].

Мінімально інвазивні функціональні ендоскопічні технології, які широко впроваджені в оториноларингологічну практику, зменшили об'єм хірургічної травми у порівнянні з радикальними інвазивними методиками, однак остаточні результати лишаються залежними від правильного ведення післяопераційного періоду. Післяопераційні зміни слизової оболонки, що проявляються порушенням вентиляції через надмірну секрецію фібрину, набряком, зміною реологічних характеристик носового секрету, дегенерацією і втратою війок клітинами миготливого епітелію, зниженням його циліарної активності, вторинними кровотечами або розвитком синехій - є критичними факторами, які можуть призвести до виникнення післяопераційних ускладнень [3].

Окрім своєчасних оглядів та адекватної санації порожнини носа з боку лікаря, ретельний післяопераційний догляд за слизовою оболонкою з використанням носового зрошення, інгаляцій, розпилювачів та мазей з боку пацієнта доповнює місцеві методи лікування та заходи, спрямовані на запобігання спайкоутворенню і правильне загоєння рани. На сьогодні є багато досліджень різноманітних назальних препаратів для післяопераційного догляду за слизовою оболонкою порожнини носа, проте дослідження комбінації гіалуронової кислоти та декспантенолу як основних компонентів назального спрею досі знаходиться на начальному етапі.

В організмі людини гіалуронова кислота є розповсюдженим біологічним субстратом, зустрічається практично всюди і є одним з основних функціональних компонентів міжклітинної речовини [5]. Препарати гіалуронової кислоти мають виражену ранозагоюючу активність, стимулюючи міграцію фібробластів і макрофагів до ране- вої поверхні, а також проліферативну активність. Нанесена на поверхню рани, гіалуронова кислота не просто створює на її поверхні в'язкий шар з кислотними властивостями, який механічно ізолює її від зовнішнього середовища, але також має і біости- мулюючий ефект, прискорюючи регенераторні процеси після травм і хірургічних втручань. Препарати на основі гіалуронової кислоти сприяють швидкому очищенню рани і розвитку грануляцій, міграції фібробластів і макрофагів, ранній епітелізації, скорочуючи тим самим терміни загоєння в порівнянні зі звичайною терапією [1, 4].

Є дослідження, в яких доведено, що гіалуронат натрію значно поліпшує часові показники мукоциліарного кліренсу в порівнянні з сольовим розчином, вказуючи на збільшення відновлення мукоциліарної активності після проведення функціональних ендоскопічних синусотомій. Гіалуронат натрію також знижує рівень ринореї і назальної обструкції, зменшує ексудацію, що підтверджено результатами ендоскопічних досліджень [6, 9]. Ці дані є підтвердженням дослідження, в якому використання гіалу- ронату натрію для промивання носа після ендоскопічних синусотомій для риносинус- ної корекції показало поліпшення показників обструкції носа, підвищення циліарної рухливості миготливого епітелію [7].

Декспантенол - провітамін В5, похідна форма і аналог пантотенової кислоти. В процесі метаболізму в організмі декспанте- нол окислюється до пантотенової кислоти, яка має регенеруючу, протизапальну та де- рматопротекторну дію. Потрапляючи у клітини слизової оболонки порожнини носа, декспантенол збільшує кількість фібробластів, колагену, прискорюючи тим самим регенерацію та сприяючи загоєнню ран.

На сьогоднішній день на фармакологічному ринку з'явився новий препарат НА- ЗОМЕР®, що є комбінацією гіалуронату натрію та декспантенолу у сольовому розчині.

Мета дослідження - вивчити клінічну ефективність місцевого застосування комплексного препарату на основі сольового розчину, що містить гіалуронат натрію та декспантенол, у пацієнтів з хронічним ри- носинуситом після функціональної ендоскопічної риносинусотомії.

Матеріали та методи дослідження

Для досягнення поставленої мети нами на базі ЛОР-відділення Полтавської обласної клінічної лікарні та кафедри отори- ноларингології УМСА було проведено клінічні та лабораторні дослідження у 47 хворих на хронічний риносинусит, яким виконано хірургічне втручання за методикою FESS. Пацієнти були розподілені на 2 групи за принципом ведення післяопераційного періоду. До контрольної групи (п=26) увійшли пацієнти, які в післяопераційному періоді отримували лише традиційну терапію, хворим основної групи (n=21), окрім традиційної терапії, місцево застосовувався НА- ЗОМЕР® - препарат на основі водно- сольового розчину, який містить гіалуронат натрію та декспантенол. Традиційна терапія включала туалет порожнини носа, використання топічних деконгестантів коротким курсом, зрошення порожнини носа водно- сольовими розчинами. Інтраназальні кортикостероїди (Mometasone furoate), при необхідності, призначались пацієнтам обох груп з 10-ї доби післяопераційного періоду, що виключало їх безпосередній вплив на результати нашого дослідження. Препарат НАЗОМЕР® застосовувався пацієнтами самостійно по 3-4 впорскування в кожний носовий хід двічі на добу, що відповідає дозуванню сольового розчину у пацієнтів контрольної групи. Передопераційне обстеження всіх пацієнтів обов'язково включало проведення комп'ютерної томографії, оптичної ендоскопії порожнини носа та остіоме- атального комплексу, риноманометрії, дослідження мукоциліарного кліренсу (МЦК), загальноклінічні лабораторні дослідження.

Критерії клінічної ефективності: результати ендоскопічного дослідження порожнини носа, риноманометрії, вивчення активності мукоциліарної транспортної системи. Функціональні методи дослідження проводили в післяопераційному періоді на 7-у та 14-у добу лікування. Об'єктивна оцінка за MLK (the Modified Lund-Kennedy endoscopy score) [10] проводилась за допомогою оптичної риноскопії на 3, 7 та 14-у добу лікування. Модифікований показник ендоскопії Lund-Kennedy є системою оцінки ендоскопічних змін в порожнині носа, що полягає у підрахунку балів (від 0 до 2) за такими ознаками риносинуситу: наявність поліпозних змін слизової оболонки порожнини носа (0=без поліпів, 1=поліпи в зоні ОМК, 2=поліпи, що поширюються за межі середнього носового ходу); набряк слизової оболонки порожнини носа (0=немає набряку, 1=помірний набряк, 2=сильний набряк); виділення (0=немає, 1=прозорі і помірні, 2=рясні). Вивчення мукоциліарного кліренсу порожнини носа здійснювалось із застосуванням вугільного тесту. Визначення назальної аеродинаміки проводил ось за допомогою комп'ютерного риноманометра «Optimus» [2] за методом задньої активної риноманометрії, що дозволило кількісно та якісно оцінити стан носового дихання.

Дані ендоскопічних та функціональних досліджень статистично оброблялись з допомогою методів варіаційної статистики з використанням критерію Стьюдента та не- параметричних критеріїв (Вілкоксона- Манна-Уїтні), визначення середніх арифметичних значень показників, довірчих інтервалів і значень вірогідності (р) проводили за допомогою комп'ютерної програми Microsoft Excel 2016 та Stati stica 13. Різниця вважалася статистично значущою з ймовірністю помилки р<0,05.

Результати та їх обговорення

У всіх пацієнтів після хірургічного лікування не було відмічено ранніх післяопераційних ускладнень, які б суттєво впливали на результати дослідження та унеможливлювали продовження клінічного дослідження. На 14-у добу після операції кількість пацієнтів, яким були виконані ендоскопічні та функціональні дослідження в основній групі складала 17 осіб, у контрольній - 21, що пояснюється неявкою деяких пацієнтів у призначений строк.

На рис. 1 представлено результати ендоскопічного дослідження за сумою балів MLK у кожній з груп, отримані до операції та на 3, 7 та 14-у добу після хірургічного лікування. Пацієнти обох клінічних груп, починаючи з 7-ї і до 14 доби післяопераційного періоду відмічали покращення самопочуття, зменшення інтенсивності прояву суб'єктивних симптомів, що підтверджувалось даними об'єктивного дослідження. Починаючи з 7-ї доби у пацієнтів основної групи середнє значення вираженості оцінюваних ознак було достовірно меншим у порівнянні з контрольною групою. При наявності оперованих аномалій ВНС період ві д- новлення ставав більш тривалим.

На 3-ю добу дослідження у пацієнтів обох клінічних груп спостерігалось збільшення набряку порожнини носа, що корелює з утрудненням у них носового дихання. На 7-у добу спостерігалось зменшення набряку у пацієнтів обох груп, але у обстежених основної групи показник носового дихання за даними риноманометрії достовірно (р<0,05) відрізнявся від групи контролю, і склав, відповідно, 1,54±0,14 та 2,04±0,19 кПа/л*с (рис. 2). На 14-у добу дослідження достовірної різниці між цими показниками не спостерігалось. сольовий риносинусит ендоскопічний епітелій

Рис. 1. Результати об'єктивного методу дослідження пацієнтів в динаміці, бали за шкалою МЬК.

Рис. 2. Результати риноманометричного дослідження пацієнтів основної (дослідної) та контрольної груп в динаміці, кПа/л*с.

При вивченні активності миготливого епітелію слизової оболонки порожнини носа доведено, що у пацієнтів основної групи на 7-у добу після операції відмічалась статистично достовірна відмінність за цим показником, порівняно з групою контролю (17,8±1,0 та 22,7±2,1 хв., відповідно, p<0,05)

Рис. 3. Результати дослідження МЦК обстежених пацієнтів в динаміці, хвилини.

У жодного з досліджуваних пацієнтів ми не спостерігали побічних негативних реакцій, пов'язаних із застосуванням НА- ЗОМЕР®.

Таким чином, методика післяопераційної терапії з використанням назального спрею НАЗОМЕР® у хворих після FESS забезпечує швидшу нормалізацію показників носового дихання та відновлення функції миготливого епітелію в порівнянні з контрольною групою.

Висновки

1. Використання НАЗОМЕР® після хірургічного втручання у хворих на хронічний риносинусит сприяє більш ефективному лікуванню у порівнянні з традиційною терапією, про що свідчить швидше відновлення основних функціональних показників за даними активної задньої риноманометрії та функції мукоциліарного кліренсу.

2. На підставі результатів проведених досліджень рекомендується застосування НАЗОМЕР® - ефективного протизапального та ранозагоюючого засобу для фармакотерапії в післяопераційному періоді пацієнтам, які перенесли ринохірургічні втручання, з метою скорочення терміну післяопераційної реабілітації.

Література

1. Пискунов ГЗ, Пискунов СЗ. Клиническая ринология. Москва. Миклош. 2002;390 с.