Штучне запліднення: позиція православної біоетики

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Реферат

З дисципліни «Основи біоетики та біобезпеки»

На тему: «Штучне запліднення: позиція православної біоетики»

Виконала:

Мартинова С.Д.

Перевірила:

Залізна К.В.

Дніпро 2020

Екстракорпоральне запліднення

Екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ, народна назва -- «штумчне запліднення»), -- процес, в ході якого яйцеклітини запліднюються спермою поза межами організму. Назва цієї медичної технології походить від двох латинських слів: extra -- зовні, та corpus -- тіло. Також має назву запліднення «in vitro», «в пробірці» (англ. IVF, In vitro fertilisation).

Історія розвитку штучного запліднення

Експерименти з позаматкового зачаття лікарі почали проводити на тваринах значно раніше. Дослідження на мишах, розпочаті 1955 року, дозволили вивчити механізм запліднення, визначити оптимальний час для запліднення яйцеклітин в лабораторних умовах. З'явилася можливість виявляти спадкові аномалії в ембріонах до імплантації в матку.

Отримані результати дозволили згодом застосувати цю методику до людини. Цьому сприяв прогрес в медицині та в суміжних із нею науках, наприклад, у біології, а також винахід сучасного медичного обладнання. Роберт Едвардс, працюючи в Кембриджському університеті, почав дослідження в сфері штучного запліднення 1960 року.

1968 року він домігся запліднення людської яйцеклітини в лабораторних умовах.

Вивчення оптимальних умов вилучення, штучного запліднення та подальшого перенесення ембріонів у матку зайняли 10 років. Першу спробу застосування ЕКЗ до лікування безпліддя було зроблено 1975 року, але вона завершилася невдачею: вагітність виявилася позаматковою.

Екстракорпоральне запліднення вперше в історії людства було проведено 1978 року в невеликому місті Оулдгомі в Англії. Засновниками екстракорпорального запліднення вважають кембриджських дослідників --

гінеколога Роберта Едвардса та ембріолога Патрік Стептоу. В результаті першої операції екстракорпорального запліднення 25 липня 1978 року в сім'ї Леслі та Джона Браунів з'явилася довгоочікувана дитина -- дочка Луїза. До цього Леслі протягом 9 років безуспішно лікувалася від безпліддя, викликаного непрохідністю маткових труб. Луїза Браун стала першою «дитиною з пробірки», як надалі стали називати дітей, народжених за допомогою цього методу.

Першою «дитиною з пробірки» в СРСР стала мешканка міста Красний Луч Луганської області Олена Донцова, яка народилася в клініці Наукового центру акушерства, гінекології та перинатології РАМН 1986 року. Завдяки відкриттю Роберта Едвардса у світі народилося більше мільйона «дітей з пробірки». 2001 року Роберта Едвардса, який створив технологію штучного запліднення, було удостоєно найпрестижнішої американської премії у сфері медицини -- Ласкерівскої премії. 2010 року Роберт Едвардс отримав Нобелівську премію з медицини.

Медичні показання до запліднення in vitro

ЕКЗ використовують для лікування всіх форм безпліддя, за винятком коли у жінки анатомічно змінена форма матки.

Жіноча безплідність:

· абсолютна трубна безплідність (відсутність маткових труб або порушена їхня функціональна здатність);

· безплідність, обумовлена ендометріозом (за відсутності ефекту від медикаментозної терапії);

· ендокринна безплідність при відсутності ефекту від інших методів лікування;

· безплідність нез'ясованого ґенезу за відсутності ефекту від інсемінації спермою чоловіка (протягом 6 циклів);

· безплідність, обумовлена анатомічною будовою;

· безплідність, обумовлена відсутністю або функціональною неповноцінністю яєчників або матки (у цих випадках програма запліднення in-vitro буде включати використання донорських яйцеклітин, ембріонів або програму сурогатного материнства).

Чоловіча безплідність:

· порушення якісних і кількісних показників сперми;

· аспермія (відсутність сперми);

· азооспермія (відсутність сперматозоїдів);

· безплідність, обумовлена анатомічною будовою

Методика

Методика ЕКЗ (перенесення ембріонів) технічно досить складна і складається з таких чотирьох етапів:

1. Стимулювання дозрівання яйцеклітин забезпечується різними гормональними препаратами. У міру зростання яйцеклітин проводиться аналіз крові для визначення гормональної реакції фолікула, що розвивається, та ультразвуковий контроль за ростом фолікулів у яєчниках.

2. Вилучення ооцитів (яйцеклітин). Ця операція здійснюється або за допомогою лапароскопічного методу, або за допомогою аспіраційної голки під ультразвуковим контролем. Лапароскопія проводиться з наркозом, шляхом розрізу нижче пупка. Введення аспіраційної голки (через звід піхви або стінку сечового міхура) здійснюється під місцевою анестезією.

3. Запліднення яйцеклітин в культурі. Вилучені яйцеклітини поміщають в спеціальне рідинне середовище, куди потім додають сперматозоїди. Час першого обстеження статевих клітин -- через 18 годин після введення сперматозоїдів.

4. Введення ембріона в матку. Через 1-3 дні через катетер ембріон доставляють в порожнину матки. Невдала спроба відтворюється через 3-4 місяці до чотирьох разів. Далі доцільність користування методом ЕКЗ, для цього випадку, ставиться під сумнів.

Підготовка до ЕКЗ

Обстеження:

Тобто, для того, щоб зробити ЕКЗ, обоє з подружжя, або жінка проходять всебічне обстеження. Робляться аналізи: крові -- RW та ВІЛ -- мазок, спермограма чоловіка. З'ясовується причина, через яку жінка не може завагітніти; що стосується майбутнього батька, то проводяться дослідження на здатність його до зачаття.

Підготовка жінки:

Для початку жінці проводять стимуляцію яєчників -- це робиться з метою отримання одразу декількох зрілих яйцеклітин протягом одного менструального циклу. Це підвищує ймовірність настання вагітності. Зрілі яйцеклітини витягують за допомогою пункції. Таку процедуру необхідно проводити амбулаторно. Після чоловік здає сперму. Її спеціальним чином готують: сперматозоїди відмивають від насіннєвої плазми, тому що саме в ній міститься чинник, який робить сперматозоїди не здатними до запліднення. Потім сперматозоїди з'єднують з яйцеклітинами, відбувається запліднення, після чого клітини починають ділитися -- розвивається ембріон.

Ембріони:

Через 2-3 дні він складається вже з 4-8 клітин, і його може бути перенесено до матки. Зазвичай, для страховки переносять одночасно 3-4 ембріони. «Приживається» один-два, інші гинуть. Якщо життєздатними виявляються всі перенесені до матки зародки, розвивається багатоплідна вагітність. Те, що запліднення відбулося, підтверджують ультразвуковим дослідженням. При зачатті «в пробірці» можливо впливати на здоров'я майбутньої дитини, контролювати стать плоду і виключати деякі генетичні (спадкові) захворювання. Лікарі обстежують ембріон до того, як перенести його до матки. Ембріони, що несуть ген спадкового захворювання, наприклад, хвороби Дауна, та інші слабші ембріони вбивають (селекція). Після того, як зародок прижився і почав розвиватися, жінка повинна спостерігатися у звичайній районній жіночій консультації. Якщо розвивається багатоплідна вагітність, деякі ембріони можуть вбити (редукція -- ранній аборт). Пологи при штучному заплідненні, лактація та розвиток дитини нічим не відрізняються від цих же процесів за традиційного зачаття.

За наступні після відкриття роки бурхливий розвиток медичних технологій доповнив первісну методику ЕКЗ новими, безпечнішими й ефективнішими методами вилучення, консервації, запліднення яйцеклітин та імплантації ембріонів. Зараз техніка ЕКЗ дозволяє розв'язувати проблему безпліддя не лише в жінок, а й у чоловіків: для штучного запліднення методом інтроцитоплазматичної ін'єкції (ІКСІ) достатньо одного повноцінного сперматозоїда. Заморожені яйцеклітини можуть безпечно зберігатися протягом десятків років, що дає можливість жінці обирати оптимальний час для вагітності. Після розморожування ембріонів для подальшого «підсаджування» частина з них гине, але після тривалого зберігання вони стають непридатними і знищуються. Кріоконсервація яйцеклітин дає надію на материнство пацієнткам, які пережили онкологічні захворювання.

Вплив на подальший розвиток дитини

Дуже часто висловлюються побоювання, що штучне запліднення може негативно вплинути на розумові здібності дитини. Тим не менше, нові дослідження показали, що якщо ви хочете зачати розумну дитину, можливо, у вас буде більше шансів, якщо ви скористаєтеся штучним заплідненням. Згідно з дослідженнями, опублікованими Айовським Університетом (UI) англ. в жовтневому випуску часопису «Людське відтворення» англ., діти, яких було народжено внаслідок штучного запліднення (IVF) отримали кращі результати за своїх однолітків з урахуванням статі та віку в Айовському оцінюванні основних навичок англ. -- тесті, який широко використовується для того, щоб оцінювати основні вміння учнів, а також Оцінюванні розвитку освіти Айови (ITBS/ED), який зазвичай вважають об'єктивною оцінкою показників освіти. Дослідники виявили, що діти, яких було зачато шляхом

запліднення з пробірки, отримали результати, нічим не гірші за вислід своїх однолітків в будь-якому віці з 3 по 12 клас.

Моральні аспекти екстракопорального запліднення

Оскільки в процесі екстракорпорального запліднення гине значна частина ембріонів, ця процедура є неприйнятною для противників абортів. Зокрема, селекція (вибраковування дефектних і слабших) і редукція (вбивство «зайвих» ембріонів з тих, що імплантувалися в матці) з їхньої точки зору є умисними вбивствами. Для того, щоби не застосовути редукції, «підсаджують» мало ембріонів (2 -- 3). Оскільки в процесі розморожування ембріонів частина з них гине, морально прийнятною є відмова від кріоконсервації, а, відповідно, від стимуляції яєчників для створення великої кількості ембріонів.

Релігійна реакція

Православною Церквою не допускаються методи штучного запліднення. Більшість православних богословів, що спеціалізуються на даному питанні, говорять про повну неприпустимість методів ЕКЗ.

Соціальні та етичні аспекти

В останні роки в численних оглядах і статистичних звітах повідомлялося про зниження репродуктивності людини і обговорювалися наслідки цього феномена. Однак проблема може бути вирішена завдяки досягненням сучасної медицини, особливо генетики. Експериментальна генетика дає нам можливість впоратися з безпліддям у людини.

Християнська етика серйозно стурбована виникненням цих етичних проблем. Однією з них є штучне запліднення, яке включає в себе штучне запліднення і запліднення in vitro.

Як в Греції, так і в інших країнах, де практикується штучне запліднення, спостерігається парадоксальне явище: велике число жінок звертаються до лікаря, щоб позбутися від небажаної вагітності (припускають, що в Греції виробляється 200.000 абортів щорічно), в той час як багато сімей витрачають багато часу і грошей, щоб втілить свою мрію про дитину. Для цього останні вдаються до різних способів штучного запліднення.

Православна церква досі не має офіційної точки зору з даного питання. Але, з іншого боку, християнська етика також не має чітко висловленої позиції з цього приводу. Тим не менш, деякі православні богослови прагнуть її виробити. У світлі потоку відкриттів і зміни існуючих наукових досягнень в генетиці етична оцінка нових методів запліднення стає важким завданням. Необізнаність часто призводить або до засудження застосовуваних методик, або до їх беззастережного схвалення з метою продовження потомства.

Ми вважаємо одним з прийнятних з церковної точки зору методів штучного запліднення гомологічне штучне запліднення або гомологічне запліднення in vivo (це коли використовуються сперма і яйцеклітини тільки подружжя), оскільки в цьому випадку не залучаються статеві клітини третіх осіб. екстракорпоральний запліднення біомедичний

Навпаки, використання донорської сперми чи яйцеклітини (гетерологічне запліднення), створює серйозні проблеми і викликає заперечення з точки зору християнської православної етики. Православні богослови його одноголосно відкидають на тій підставі, що залучення сторонніх осіб ставить під сумнів легітимність подружньої пари і її потомства. Більш того, цей вид штучного запліднення розглядається ними як особлива форма подружньої зради, а деякі богослови заходять так далеко, що говорять про фальсифікації людства.

Людське життя признається і шанується з моменту зачаття. З цієї причини запліднення in vitro не може не бути прийнято з сумнівом. Дуже часто заміна Бога лікарем-фахівцем сприймається підозріло.

Коли плід зачатий в пробірці, виношений сурогатною матір'ю і відданий безплідній парі, у нього може бути п'ять (5) батьків і один (1) «хрещений батько» - лікар, який регулював і контролював весь процес репродукції.

Православні богослови, які досліджували питання штучного запліднення заявляють, що гомологічне штучне запліднення і запліднення in vitro можуть бути прийнятні тільки за умови, що всі запліднені яйцеклітини будуть пересаджені в материнську утробу. Обнадіює новий метод запліднення - інтрацитоплазматична ін'єкція сперми. У цьому випадку використовується сперма не донора, але чоловіка, навіть якщо останній страждає азооспермією. Однак передача дефектних генів майбутнім поколінням робить цей метод малоприйнятний з біологічної точки зору.

Як би там не було, вплив нових генетичних методик на створення нового виду сім'ї є тривожним феноменом. Наприклад, коли запліднення in vitro дає можливість мати дітей гомосексуальним парам, то християнська етика не може не відкидати таку можливість. Те ж саме відноситься до методик клонування людини. Взагалі, заморожування ембріонів (кріопрезервація) і експерименти з ними неприйнятні з етичної точки зору.

Таким чином, прийняття або відкидання штучного запліднення залежить від ступеня втручання медицини в ту область, яку християни вважають Божим долею. Цей погляд поділяється багатьма людьми, які не змогли вирішити свої проблеми безпліддя або через недостатню інформованість, або через недовіру до нових методів штучного запліднення.

Штучне запліднення - проблема біоетики

Застосування нових біомедичних методів у багатьох випадках дає змогу подолати недугу безплідності. Водночас технологічне втручання в процес зародження людського життя, яке дедалі більше поширюється, становить небезпеку для духовної цілісності та фізичного здоров'я особи. Під загрозою виявляються й стосунки між людьми, на яких споконвіку грунтувалося суспільство. З розвитком згаданих технологій пов'язане також поширення ідеології так званих репродуктивних прав, що пропагується нині на національному та міжнародному рівнях. Дана система поглядів передбачає пріоритет статевої та соціальної реалізації особи над піклуванням про майбутнє дитини, про духовне та фізичне здоров'я суспільства, про його моральну стійкість. У світі поступово виробляється ставлення до людського життя як до продукту, який можна обрати за власними схильностями і яким можна розпоряджатися нарівні з матеріальними цінностями.

У молитвах чину вінчання Православна Церква виражає віру в те, що народження дітей є жаданим плодом законного шлюбу, але не єдина його мета. Разом із «плодом утроби на користь» Церква просить для подружжя у Бога дари неминущої взаємної любові, цнотливості, «єдності душ і тілес». Тому шляхи до дітородіння, не згодні із замислом Творця життя, Церква не може вважати морально виправданими. Якщо чоловік чи жінка нездатні до зародження дитини, а терапевтичні та хірургічні методи лікування безплідності не допомагають подружжю, їм потрібно із смиренням прийняти свою бездітність як особливе життєве покликання. Пастирські рекомендації в таких випадках мають враховувати можливість усиновлення дитини за взаємною згодою подружжя.

До припустимих засобів медичної допомоги може бути віднесене штучне запліднення статевими клітинами чоловіка, оскільки воно не порушує цілісності шлюбного союзу, не відрізняється принципово від природного запліднення й відбувається в контексті шлюбних стосунків.

Маніпуляції ж, пов'язані з донорством статевих клітин, порушують цілісність особи та винятковість шлюбних стосунків, допускаючи в них вторгнення третьої сторони. Крім того, така практика заохочує безвідповідальне батьківство або материнство, свідомо звільнене від будь-яких зобов'язань щодо тих, хто є «плоттю від плоті» анонімних донорів. Використання донорського матеріалу підриває засади сімейних взаємозв'язків, оскільки передбачає наявність у дитини, крім «соціальних», ще й так званих біологічних батьків. «Сурогатне материнство», тобто виношування заплідненої яйцеклітини жінкою, яка після пологів повертає дитину «замовникам», протиприродне й морально неприпустиме навіть у тих випадках, коли здійснюється не на комерційній основі. Ця методика передбачає зруйнування глибокої емоційної та духовної близькості, яка встановлюється між матір'ю і дитиною вже підчас вагітності.

«Сурогатне материнство» травмує як жінку, яка виношує дитину, материнські почуття якої зневажаються, так і саму дитину, яка згодом може зазнати кризи самосвідомості. Морально неприпустимими, з православного погляду, є також усі різновиди екстракорпорального (позатілесного) запліднення, що передбачає заготівлю, консервацію та навмисне знищення «зайвих» ембріонів. Саме на визнанні людської гідності особи, навіть на ембріональній стадії її розвитку, заснована моральна оцінка аборту, який засуджується Церквою (див. XII. 2).

Запліднення самотніх жінок з використанням донорських статевих клітин або реалізація «репродуктивних прав» самотніх чоловіків, а також осіб з так званою нестандартною сексуальною орієнтацією, позбавляє майбутню дитину права мати батька й матір. Використання репродуктивних методів поза контекстом благословенної Богом родини стає формою богоборства, здійснюваного під виглядом захисту автономії людини та хибно зрозумілої свободи особи.

Висновки

1) Проблема безпліддя зачіпає зростаюче число подружніх пар;

2) Оскільки питання штучного запліднення піднімають багато питань, таких як повага до людського життя з моменту зачаття і святості людської особистості, християнська етика повинна ретельно ознайомитися з новими досягненнями генетики перш ніж висловлюватися за або проти них;

3) Люди повинні бути краще інформовані. Засоби масової інформації можуть відігравати важливу роль, висвітлюючи нові методики ясно і точно, без сенсаційності, за якою ховається «правда фактів».

4) Стримане ставлення до нових біомедичних досягнень зрозуміло і природно. Однак, генетика може багато нам дати. Було б несправедливо говорити лише про небезпеку клонування людини і експериментування з людськими ембріонами, забуваючи про те, що завдяки досягненням медицини можуть бути вирішені численні психологічні та соціальні проблеми, пов'язані з безпліддям і стерильністю;

5) Штучне запліднення може бути прийнятне з церковної точки зору лише тоді, коли використовуються статеві клітини тільки подружжя, і не створюються надлишкові ембріони, які зазвичай руйнуються після тривалого зберігання в замороженому стані. Настороженість є лише з приводу отримання сперми, але це не є нерозв'язною етичною проблемою;

6) Використання донорів сперми або яйцеклітин створює непереборні етичні бар'єри для прийняття методів штучного запліднення і запліднення in vitro.

Більш того, якщо проблема невиношування вагітності вирішується за допомогою сурогатного материнства, то таке рішення є неприйнятним;

7) Методи штучного осіменіння та запліднення in vitro неприйнятні з етичної точки зору, якщо вони практикуються поза шлюбом, наприклад у самотніх жінок і гомосексуальних пар. Більш того, використання запліднення in vitro для експериментів з людськими ембріонами, клонування і євгеніки представляє серйозні етичні проблеми;

8 ) Основною метою втручання повинні бути інтереси майбутньої дитини, а не лікування подружнього безпліддя. Коли усиновлюють дитину, то спочатку з'ясовують соціальні характеристики прийомних батьків (рівень їх доходів, вік, стан здоров'я і т.д.). Так само слід підходити до штучного запліднення, щоб уникнути появи потомства від літніх батьків;

9) Православне богослов'я дає перспективи і встановлює межі, в рамках з яких можливо вирішення проблеми безпліддя. Якщо подружжя не буде ігнорувати Божу волю і вірити в Його всемогутність, то можуть бути знайдені прийнятні рішення для отримання потомства штучним шляхом.

Размещено на Allbest.ru