Застосування лікарських рослин, які мають сечогінну дію, в практиці ветеринарної медицини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Застосування лікарських рослин, які мають сечогінну дію, в практиці ветеринарної медицини

Н.П. Грига

У цій статті розглянуто інформацію про деякі сечогінні лікарські рослини, які посилюють утворення і збільшують виведення з організму сечі і, цим самим, усувають застійні явища. Ці рослини слід застосовувати як допоміжні засоби при лікуванні недостатності кровообігу, захворювань нирок, при яких спостерігається надлишкова затримка води, хлориду натрію і інших метаболітів в організмі.

Ключові слова: ЛІКАРСЬКІ РОСЛИНИ, СЕЧОГІННА ДІЯ, ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ, СИРОВИНА, ДОЗА, ЦИСТИТ.

This article deals with information on some diuretic medicinal plants that enhance the formation and increase the excretion of urine from the body and, thus, eliminate stagnant phenomena. These plants should be used as auxiliary agents in the treatment of circulatory failure, kidney diseases, in which there is an excessive delay in water, sodium chloride and other metabolites in the body.

Keywords: MEDICINAL PLANTS, DIURETIC ACTION, PHARMACOLOGICAL PROPERTIES, RAW MATERIAL, DOSE, CYSTITIS.

В данной статье рассмотрена информация о некоторых мочегонных лекарственных растениях, которые усиливают образование и увеличивают выведение из организма мочи и, этим самым, устраняют застойные явления. Эти растения следует применять как вспомогательные средства при лечении недостаточности кровообращения, заболеваний почек, при которых наблюдается избыточная задержка воды, хлорида натрия и других метаболитов в организме.

Ключевые слова: ЛЕКАРСТВЕННЫЕ РАСТЕНИЯ, МОЧЕГОННОЕ ДЕЙСТВИЕ, ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА, СЫРЬЕ, ДОЗА, ЦИСТИТ. сечогінна лікарська рослина кровообіг

В організмі тварин у процесі їх життєдіяльності утворюються продукти розпаду органічних речовин, які слід видаляти, бо з часом може наступити самоотруєння організму і тварина гине. Продукти білкового обміну (сечовина, аміак, сечова кислота тощо), вода, мінеральні солі в основному виходять із організму із сечею. Виділяючи з організму ці продукти, нирки підтримують на потрібному рівні лужний резерв і осмотичний тиск крові.

Сечогінні, або діуретичні - це речовини, що посилюють утворення й виведення сечі з організму. Вони сприяють зменшенню кількості рідини в інтерстиціальній тканині та серозних оболонках; усувають набряки і водянки порожнин.

За місцем дії сечогінні засоби поділяють на ниркові й позаниркові. В основі механізму дії ниркових сечогінних лежить їх здатність пригнічувати зворотне всмоктування в канальцях нирок, у результаті чого посилюється виділення сечі.

Betula Verrucosa Ehrh. - береза бородавчаста (біла). Російська назва - береза бородавчатая.

Сировина. З лікувальною метою застосовують бруньки, молоді листки, сік рослини.

Хімічний склад. Березові бруньки містять ефірну олію (майже 3,5-5,3 %), яку одержують при перегонці бруньок з водяною парою. Олія являє собою густу жовту рідину з приємним запахом. До її складу входять бетулен, бетулол, бетулонова кислота, нафталін, барвні речовини. Крім того, бруньки містять смолисті речовини, глюкозу та невелику кількість аскорбінової кислоти.

У листках берези бородавчастої є сапоніни, дубильні речовини пірокатехінової групи, смоли, тритерпеновий спирт фолієнтерол, каротин, невелика кількість нікотинової кислоти і глікозиду бетулозиду. Бутиловий ефір рослини містить бетулоретинову та аскорбінову кислоти (приблизно 2-8 %), гіперозид, ефірну олію. В корі берези є тритерпеновий спирт бетулін (бетуленол), глікозиди бетулозид і гаултерин, дубильні речовини алкалоїди та ефірні олії.

Дія: жовчогінна, сечогінна.

Фармакологічні властивості і застосування. Відвар бруньок та настій листків берези бородавчастої вживають при хронічних запальних процесах у сечовому міхурі, сечокам'яній хворобі, хронічних хворобах нирок, набряках, виразці шлунка, артеріосклерозі, ревматизмі та шкірних захворюваннях. Настій молодих листків берези п'ють при серцевих набряках, як сечогінний і потогінний засіб, при альбумінурії, сечокислому діатезі.

Екстракт листків значно посилює діурез, а значить, виділення з сечею натрію та хлору (салуретична дія).

Відвар бруньок використовують як сечогінний та жовчогінний засіб, його застосовують при гіпо- й авітамінозі, як протиспастичний (при спазмах кишок та інших гладком'язових органів), протисептичний і протизапальний засіб.

У ветеринарній практиці березові бруньки застосовують внутрішньо у вигляді настою, відвару як сечогінний і потогінний засіб, зовнішньо - у вигляді припарок та мазей як болезаспокійливий та протиревматичний засіб.

Дози бруньок внутрішньо: ВРХ 10-50 г, коням 10-40 г, ДРХ 5-15 г, свиням 5-10 г, собакам 4-8 г.

У народній ветеринарії настій та відвари березових бруньок використовують при водянках, запаленнях шлунка, жовчного міхура, при захворюваннях нирок, малокрів'ї.

Настій листя берези використовують для лікування ран, порізів, фурункулів. Навесні з молодого листя готують вітамінний напій. На 100 г подрібненого і добре промитого листя беруть 1 літр гарячої води, настоюють 3-4 години, проціджують крізь

EquisetumArvenseL. - хвощ польовий (сосонка). Російська назва - хвощ полевой.

Сировина. З лікувальною метою використовують не всю надземну частину хвоща польового, а власне безплідні зелені пагони.

Хімічний склад. Хвощ польовий містить близько 17 % мінеральних солей, у яких багато кремнію , в тому числі і розчинної кремнієвої кислоти. З інших складових частин слід назвати солі кальцію та калію

Флавонові глікозиди сапоніни (до 5 %), смоли та жири, органічні кислоти (аконітову, щавлеву та яблучну), аскорбінову кислоту, гіркоти, алкалоїди (нікотин), дубильні речовини, каротин та флавоноїди.

Дія: діуретична, протизапальна, кровоспинна і дезінфікуюча.

Фармакологічні властивості і застосування. Найважливішим компонентом хвоща польового є розчинна у воді кремнієва кислота. Вона досить добре всмоктується у травному каналі з водних витяжок. Частина сполук депонується в підшлунковій залозі, в шкірі, та еритроцитах. Залишок її є діючим чинником, який відіграє важливу роль як складник сечі і міститься в значній кількості в слизових оболонках.

Препарати хвоща польового є добрим сечогінним засобом, тому сприяє наявність у ньому флавонових глікозидів. Вважають, що вони мають здатність розчиняти камені в нирках і сечовому міхурі. Ці флавонові глікозиди діють в організмі ще й подібно до рутину. Свіжий сік хвоща припиняє ниркові кровотечі, кровотечі при поліпах сечового міхура, гострому циститі.

Протипоказане використання рослини при нефритах і нефрозах, бо може викликати подразнення нирок.

Дози: у ветеринарній практиці траву хвоща польового застосовують як сечогінний засіб при серцевій недостатності, що супроводжується застійними явищами. Призначають внутрішньо у формі відвару чи настою 1:10.

Траву хвоща польового призначають внутрішньо з невеликою кількістю корму у формі настою, болюсів, каш у дозах: коням і коровам 15 - 30 г, вівцям і свиням 5-10, собакам 1-2 г.

Настій трави хвоща польового готують у співвідношенні 1:10, зберігають у прохолодному місці не більше 2 діб. Для приготування настою беруть 1,5 дольки брикету на склянку холодної води, кип'ятять 30 хв., охолоджують, проціджують. Якщо є гранули, то беруть їх 10 штук (1 столова ложка), заливають 300 мл гарячої води, кип'ятять в закритому емальованому посуді 15 хв., охолоджують і проціджують.

PertoselinumSativumL. Hoffm. - петрушка городня (посівна). Російська назва - петрушка посевная.

Сировина. З лікувальною метою використовують насіння рослини і трохи рідше корені та листки.

Хімічний склад. Насіння петрушки городньої містить ефірну олії (близько 2,4-3,2 %), апіол (1 %), міристицин (107 %), флавоноїди (1,12-1,67 %), апіїн (близько 1,4 %), жирну олію (гліцериди петрозелінової та петрозепідонової кислот), кумарин та аіристицин посилюють скорочення гладкої мускулатури.

Корені петрушки містять ефірну олію (близько 0,05-0,082), апіол, міристицин, флавоноїди, інозид, слизисті сполуки, смоли і цукри.

У листках петрушки городньої є каротин, лютеолін, апігенін та аскорбінова кислота.

Дія: діуретична і спазмолітична.

Фармакологічні властивості і застосування. Препарати петрушки застосовують як сильний сечогінний та потогінний засіб при сечокам'яній хворобі, інших хворобах сечостатевих органів, набряках серцевого походження.

Для лікування сечовивідної системи здебільшого використовують насіння рослини. Сечогінні властивості зумовлені в основному наявністю ефірної олії і флавоноїдів. У зв'язку з тим що біологічно активні речовини набагато більше в насінні, ніж у коренях, дія препаратів насіння значно сильніша. Ефірна олія петрушки безпосередньо подразнює ниркові канальці, в наслідок чого сприяє збільшенню виділення сечі, розширює кровоносні судини і підвищує артеріальний тиск.

Сечогінні властивості флавоноїдів тісно пов'язані з їх спазмолітичною дією. Так, апіїн знімає спазм ізольованої кишки кроля в експерименті дещо слабкіше від папаверину - ефірна олія та настій насіння петрушки у великих дозах мають певний вплив на функцію центральної нервової системи. Надмірно великі дози її посилюють скоротливість матки, можуть стати причиною аборту. Водні екстракти, які містять мало ефірної олії, не мають таких різко виражених властивостей. У народній медицині відвар насіння, або коренів петрушки городньої застосовують як засіб, що викликає апетит і посилює травлення. Його рекомендують при хворобах сечового міхура, коліках і спазмах кишок, при метеоризмі.

Розтерте насіння рослини в минулому вживали замість хініну.

Тваринам петрушку призначають внутрішньо у формі зборів, болюсів, кашок, порошків.

Дози коням 10-25 г, ВРХ 25-50, ДРХ і свиням - 5-10, собакам 0,5-2, птахам 2,5-0,5 г.

Сепіаигеа Суапш Ь. - волошка синя. Російська назва - василек синий.

Однорічна трав'яниста рослина з родини айстрових (складноцвітих).

Сировина. Заготовляють дозрілі яскраво-сині крайові лійкоподібні квітки.

Хімічний склад. Крайові квітки кошиків волошки містять глікозид центаурин, який при гідролізі дає центауридин і глюкозу; цикоріїн, що при гідролізі розпадається на цикорігенін і глюкозу; ціанін (ціанін хлорид) - барвну речовину, що гідролізується до ціанідин-хлориду та глюкози. У квітках також міститься хлорид пеларгоніну.

Крім того, пелюстки (квітки) волошки синьої містять гіркоти, слиз, смоли, дубильні речовини, органічні кислоти, цукри, мінеральні солі, багаті на манган та антоціановий глікозид ціанідин.

Фармакологічні властивості і застосування. Найхарактернішою властивістю препаратів волошки синьої є їх сечогінна дія. Клінічні спостереження також свідчать про те, що при стійкій олігурії, яка виникає на ґрунті ниркової недостатності внаслідок порушення ниркового кровообігу, добове виділення сечі після вживання препаратів волошки синьої активно зростає. В експериментах також доведено, що сечогінний ефект настає від настоїв волошки. Спиртові ж настойки рослини не мають діуретичної дії. Діючою субстанцією рослини є антоціани (розчини і у воді ціаніни), яких у ній близько 0,7 %.

В народній ветеринарній медицині настій рекомендують як жарознижуючий засіб при лихоманці, хворобах нирок та сечового міхура, а у вигляді примочок - при хворобах очей. Подрібнене листя прикладають до ран для прискореного їх загоєння.

Настій квіток волошки синьої. Готують з розрахунку 1 столова ложка подрібненої сировини на 200 мл води. Як легкий сечогінний та жовчогінний засіб для телят орієнтовна доза настою складає 10 мл 2-3 рази на добу.

Размещено на Allbest.ru