Розвиток аптечної мережі в Україні в 1965-1985 рр. (на прикладі Вінницької та Хмельницької областей)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток аптечної мережі в Україні в 1965-1985 рр. (на прикладі Вінницької та Хмельницької областей)

А.С. Поліщук

Ключові слова: аптечна мережа, лікарське обслуговування, провізори, охорона здоров'я, лікувально-профілактичні заклади, медикаменти, фармацевтичні кадри. провізорський соціальний допомога

У контексті підвищення рівня життя населення радянське керівництво ставило завдання - покращення лікарського обслуговування. Так само до умов поліпшення лікарського обслуговування населення входило розширення аптечної мережі та підвищення рівня забезпечення ліками.

Проблема соціальної політики щодо управління мережею фармацевтичних закладів знайшла своє висвітлення у роботах С.О. Білобрина [2], В.О. Борищука [3], О.Л. Гром, Н.Б. Ярко [5], Л.Т. Загоровської, Ф.І. Співака [7], О.М. Котенка [8], В.Г. Марченка [9], П.Я. Слободянюка [11], В.А. Ткачука [12], В. Череватюка [13], В.П. Шершуна, Я.І. Ліфшиця [14]. Автори вказують про теоретичний консенсус активації державотворчих установ згідно розвитку будівництва фармацевтичних установ та засобів реалізації лікарських препаратів в угоду збереження та підтримки здоров'я населення.

З другої половини 1960-х рр. був змінений принцип відкриття аптек у містах. Так, до середини 1960-х рр., згідно з наказом МОЗ СРСР від 11 липня 1961 р., у містах з населенням від 10 до 100 тис. жителів відкривалася одна аптека з розрахунку на 10 тис. осіб, у містах з населенням від 100 до 500 тис. жителів - одна аптека на 12 тис. осіб, у містах з населенням понад 500 тис. жителів - одна аптека на 15 тис. осіб. Завдяки цьому аптечна справа в Україні у 1965 рр. розвивалася значно краще, ніж у попередні роки. За вказаний період кількість аптек у республіці зросла на 1262 одиниці, що порівняно з аптеками 1959 р. становило 40%. [7, с. 3].

З другої половини 1960-х р. за основу проектів плану розвитку аптечної мережі кожної області брали граничні нормативи розширення та дислокації аптек, затверджені наказом Держбуду СРСР №52 від 7 травня 1966 р. Згідно з цими нормами, передбачалося відкриття однієї аптеки в населених пунктах з кількістю населення 10 тис. осіб. У населених пунктах, де кількість жителів перевищувала 10 тис. осіб, передбачалося відкриття однієї аптеки з розрахунку на 10-15 тис. осіб.

Тобто в основу відкриття нової аптеки бралася не тільки кількість жителів, а дислокація масиву. За нормами передбачалося відкриття нової аптеки на кожен мікрорайон. Крім того, додатково одна аптека на житловий район. Так, якщо житловий район складався з трьох мікрорайонів, то в ньому повинно бути відкрито чотири аптеки. Під час проектування аптек на новому житловому масиві за нормами забудови передбачалося 20-25 кв. м. площі приміщення аптеки на 1000 жителів, за умови обслуговування аптекою 10 тис. осіб населення [7, с. 4]. Так, в середині 1970-х рр. у м. Вінниці було 20 аптек, тобто одна аптека на 12,5 тис. мешканців. Водночас така кількість мешканців для однієї сільської аптеки була великою, що впливало на придбання потрібних ліків [4].

Крім того, з середини 60-х років в областях Поділля, як і в Україні загалом, була запроваджена нова система управління аптечною справою. Основною її ланкою стали центральні районні аптеки, які підпорядковувалися обласному аптекоуправлінню. Районні аптеки відповідали за всю аптечну службу району, зокрема, й за організацію лікарського забезпечення сільського населення.

Наприклад, у 1976 р. центральній районній аптеці №54 м. Могилева-Подільського підпорядковувалося 13 аптек району, 20 аптечних пунктів. Усі вони разом обслуговували 14,9 тис. осіб. Центральні районні аптеки надавали й методичну допомогу сільським аптекам, допомагали організувати належний фармацевтичний порядок та внутрішній контроль, щомісяця проводили навчання з усіма фармацевтами району з підвищення класифікації. За сільськими аптеками закріплювалися аптечні пункти. Так, до аптеки №80 с. Станіславчик Жмеринського району було прикріплено 8 аптечних пунктів [14, с. 3].

При всіх центральних районних аптеках області були створені громадські ради. Центральні районні аптеки області організовували свою роботу згідно плану основних організаційних заходів на поточний рік і на період до 1990 р. Плани погоджувалися з районними радами народних депутатів і затверджувалися аптечним управлінням [15, с. 23].

Щороку на базі аптечного управління проводилися семінари зі старшими провізорами і провізорами-аналітиками. З 1980 р. на базі центральних районних аптек започатковувалися міжрайонні семінари-наради для завідуючих центральними районними та сільськими аптеками і аптечними пунктами ІІ категорії. На семінарах-нарадах ділилися досвідом щодо організації контролю за якістю ліків, співпрацею між аптеками і лікувальними закладами, новими технологіями виготовлення ліків. Керуючі аптеками мали вивчати попит, щоб не було безпідставних відмов у лікарських засобах, які в достатній кількості могли бути на складі. Крім того, перед працівниками аптек ставилося завдання: впровадження нових форм обслуговування. Це, зокрема, організація доставок медикаментів додому, реєстрація хворих із наступним повідомленням їх про надходження тимчасово відсутніх препаратів, організація пунктів і столів самообслуговування, одноразове звернення до рецептора, створення кімнат або куточків консультацій для лікарів (де надавалася інформація про нові лікарські засоби та можливу заміну тимчасово відсутніх ліків) і хворих (з питань вживання ліків, користування предметами догляду за хворими), а також з метою прискорення відпуску ліків і збільшенню обсягів їх продажу. В обласному аптекоуправлінні діяла майстерня по ремонту і виготовленню аптечного обладнання. В аптечних установах працювало близько 2,5 тис. осіб, з них - 354 провізори і 847 фармацевтів. Головним завданням працівників аптек було поліпшення обслуговування кожного хворого, що звертався до них, а також максимальне задоволення населення і лікувальних закладів лікарськими засобами [12, с. 3].

На XXVI з'їзді КПРС і XVII з'їзді профспілок СРСР велика роль приділялася ідейно-політичному, трудовому вихованню працівників аптек. З цією метою проводилися науково- практичні конференції, зльоти ударників комуністичної праці і наставників молоді серед працівників гуманітарної сфери. В області працювало чимало заслужених працівників аптечної праці - Н.В. Федик, Д.М. Гаврилюк, Г.П. Мальований, З.С. Малая та ін. За свою плідну працю вони були нагороджені урядовими нагородами [15, с. 24].

Упродовж другої половини 1960-х високими темпами зростало будівництво нових аптек на Вінниччині. Так, у 1965 р. в області функціонувало сім нових аптек, у 1966 р. - вісім, у 1967 р. - дев'ять, у 1968 р. - 14, в 1969 р. - 17, а наприкінці 1970 р. кількість їх зросла до 19 [1, акр. 234].

У 1970-і роки ця тенденція продовжилась, але темпи дещо уповільнилися. Так, за роки IX і X п'ятирічок (1971-1980 рр.) 15 центральних районних і 25 сільських аптек було переведено в нові приміщення. На початку 1980-х рр. у Вінницькій області вже діяло 26 центральних районних аптек. Їм підпорядковувалися 280 госпрозрахункових аптек, 34 аптечні філії, 17 аптечних кіосків та 983 аптечних пунктів II категорії. Аптечні філії діяли при поліклінічних відділеннях. Крім того, в області функціонували: обласний аптечний склад, фармацевтична фабрика, контрольно- аналітична лабораторія і магазин "^мреактиви" [15, с. 22].

Згідно з Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про заходи по подальшому поліпшенню народної охорони здоров'я" (1983 р.), за рахунок коштів аптекоуправління і залучених коштів колгоспів, радгоспів і промислових підприємств в області було відкрито 22 аптеки, з них - 9 при сільських лікарських амбулаторіях. У відповідні приміщення при плані 12 було переведено фактично 17 аптек, з них 8 аптек, зокрема, три центральні районні, - у новозбудовані. У нове приміщення корисною площею 7,7 тис. кв. м. переведено обласний аптечний склад. За рахунок приміщень складу, що звільнилися, розширено виробничі площі майстерні по ремонту і виготовленню аптечного обладнання, проводилася реконструкція фармацевтичної фабрики. На обладнання й оснащення аптечної мережі області освоєно 536 тис. крб. [6, с. 18].

У наступні роки в області були збудовані нові приміщення для Піщанської і Ямпільської центральних районних і низки сільських аптек. Планувалося збудувати центральні районні аптеки у містах Хмільнику і Шаргороді, смт Немирові [13, с. 3].

Розвиток аптечної мережі характеризувався тенденцією до спеціалізації аптек. Так, на 1982 р. на Вінниччині діяло 11 міжлікарняних, 8 лікарняних госпрозрахункових, дві дитячі, одна дрібнооптова, а також аптеки готових ліків, з реалізації лікарських рослин, роздрібні. Спеціалізація аптек дозволяла якісніше проводити вивчення попиту, визначення потреб і раціональніше використовувати наявні лікарські ресурси для поліпшення забезпечення населення і лікувально-профілактичних закладів [13, с. 4].

Для поліпшення лікарського забезпечення населення 6 серпня 1976 р. Міністерство охорони здоров'я УРСР видало наказ "Про організацію кабінетів фармацевтичної інформації" (КФІ). Найінтенсивніше КФІ створювалися у 1977-1978 рр. та 1980 р. Більшість, тобто 72% КФІ, було організовано при поліклініках, як і передбачалося міністерським наказом, а 27% - при лікарнях. На Поділлі найбільше КФІ було створено у Вінницькій області - 8, з них 5 при поліклініках і 3 при лікарнях упродовж 1976, 1977 і 1978 рр., а також один - у 1980 р. [2, с. 37]. Це був середній показник в Україні, адже найбільше КФІ було у Дніпропетровській (21), Одеській (19) та Донецькій (18) областях. Чимало областей мали всього один або два КФІ - Чернівецька. Херсонська, Закарпатська [2, с. 38]. КФІ були одними з найважливіших заходів у підвищенні рівня лікарської допомоги населенню та встановленню тісної співпраці між лікарем та фармацевтом. У 1982 р. на Вінниччині функціонувало уже одинадцять КФІ [7, с. 4].

У Хмельницькій області до 1970-х років аптечна мережа досягла масштабів, які повністю забезпечували потреби населення і лікувальних закладів. Тут функціонувало 185 аптек і 1 000 аптечних пунктів [11, с. 152].

На Хмельниччині масштабне будівництво нових аптек, як і на Вінниччині, припадало на другу половину 1960-х - 1970-і роки. Так, у 1965 р. в області функціонувало 5 нових аптек, у 1966 р. - 7, у 1967 р. - 8, у 1968 р. - 9, у 1969 р. - 13, а наприкінці 1970 р. кількість їх зросла до 15 [11, с. 152].

Загалом, у другій половині 1960-х років було відкрито 20 нових аптек, 36 переведено у відповідні приміщення, 25 з них - у новозбудовані. Аптеками області було реалізовано медикаментів та інших медичних товарів на 40 млн крб., отримано надпланових прибутків на 323 тис. крб., економія витрат склала 296 тис. крб., що були спрямовані на розвиток аптечної мережі та її матеріальної бази [11, с. 152].

У першій половині 1970-х рр. мережа аптек зросла на 10, 20 - переведені у відповідно обладнані приміщення. Аптекоуправління розповсюджувало понад 500 найменувань медичних виробів і препаратів [11, с. 153].

Незважаючи на централізоване постачання сільських дільничних лікарень і ФАПів, медичні препарати з аптекоуправління інколи надходили нерегулярно, в недостатній кількості, або не в повній мірі виконувалися замовлення сільських лікарень, не завжди додавалися інструкції щодо застосування нових ліків і препаратів [11, с. 153].

Підвищення якості лікарського забезпечення населення значною мірою залежало від наявності та кваліфікаційної структури кадрів цієї системи. На 1 січня 1983 р. в системі Головного управління Міністерства охорони здоров'я Української РСР працювало 75 тис. чоловік, з них 38,7 тис. - спеціалісти з вищою фармацевтичною освітою, що становило 51,6 % від загальної кількості аптечних працівників. В окремих областях цей показник коливався від 46,9% в Чернігівській до 58% у Житомирській області. Тобто різниця у забезпеченні фармацевтами по обласних аптечних управліннях становила 9,4%, що свідчило про певну стабільність структури кадрів аптечної системи УРСР [5, с. 66].

У Вінницькій області нараховувалося 2353 працівників аптечної справи, з них 1 259 - фармацевтичні кадри (безпосередньо фармацевтів - 885 осіб і 374 - провізорів), що становило 53,5% від загальної кількості аптечних працівників. У Хмельницькій області було 1 700 працівників аптек, з них 967 фармацевтичних кадрів, що становило 56,9%. Як бачимо, Поділля мало вищий, ніж середній, по республіці показник щодо забезпечення фармацевтами. У цьому плані Вінниччина і Хмельниччина випереджали навіть такі промислові області як Дніпропетровська і Донецька. Але з огляду на те, що цей показник у повній мірі не дає можливості оцінити ефективність розстановки і рівень кваліфікації спеціалістів, до уваги бралася питома вага провізорів у загальній чисельності фармацевтичних кадрів, а також співвідношення між чисельністю фармацевтів і провізорів. Такий аналіз засвідчив, що чисельність власне фармацевтичних кадрів по аптечних управліннях коливається в межах від 24,6% у Житомирській області до 60,8% у Львівській області. Тобто різниця між областями була значною - 36,2%.

Показник співвідношення між чисельністю фармацевтів і провізорів також мав значну відмінність по областях. Він коливався від низького (0,7%) у Львівській області - до високого (3,1%) у Житомирській. Низький показник співвідношення провізорів і фармацевтів був також у Харківській - 0,9%, Запорізькій - 1,0% та Дніпропетровській - 1,2% областях, а високий у Житомирській - 3,1%, Вінницькій та Луганській (Ворошиловградській) - 2,4%. Це співвідношення означало, що провізорів було у стільки разів менше, ніж фармацевтів. Низький показник співвідношення був характерний для областей, де діяли фармацевтичні факультети медичних інститутів або фармацевтичні виші, а високий рівень співвідношення в областях, віддалених від центрів підготовки провізорів [5, с. 67]. На той час Вінницький, Івано-Франківський і Чернівецький медичні інститути не мали фармацевтичних факультетів.

На початку 1980-х рр. для забезпечення повсякденного контролю за якістю ліків, що виготовлялися і відпускалися з аптек, було розширено мережу контрольно-аналітичних кабінетів і столів. На початку 1981 р. у республіці функціонувало 1598 контрольно-аналітичних кабінетів і 5242 столи проти відповідно 1274 і 4882 на початку 1976 р. У республіці було створено 15 контрольно-аналітичних лабораторій. Ці кабінети і столи за роки п'ятирічки були оснащені типовим обладнанням і сприяли значному підвищенню продуктивності й ефективності праці провізорів-аналітиків. Незважаючи на це, існували значні недоліки в організації санітарного і технологічних режимів приготування ліків, правил їх зберігання на фармацевтичних фабриках Вінницького, Дніпропетровського, Миколаївського та інших аптечних управлінь [5, с. 68].

У роки десятої п'ятирічки (1976-1980) аптечне управління Вінницької області було серед десяти обласних аптечних управлінь України, що досягли найкращих результатів [10, с. 8]. За підсумками республіканського соціалістичного змагання Перехідний Червоний прапор Міністерства охорони здоров'я УРСР і Українського республіканського комітету профспілок медичних працівників за перший квартал 1985 р. було присуджено аптечному управлінню Хмельницького облвиконкому [3, с. 23].

При аптечних установах Вінницької і Хмельницької областей створювалися групи науково - обґрунтованого планування (НОП), які активно впроваджували методи наукової організації праці (МНОП). Так, на аптечних складах аптекоуправлінь областей Поділля, а також Запорізької і Чернігівської областей за активної участі груп НОП застосовувалися бригадні форми організації праці. Зокрема, були створені спеціалізовані бригади вантажників, а у виробничих відділах спеціалісти об'єднувалися у бригади якості.

Групи НОП при великих аптечних управліннях республіки впроваджували нові системи оцінки якості праці аптечних співробітників. Однією з них був принцип бездефектної роботи, згідно з яким оцінка роботи проводилася за допомогою розрахунково-кількісних показників. На 1984 р. цей принцип застосовували 2360 аптек України. Найбільших успіхів у цьому напряму досягли аптечні управління Хмельниччини разом із колегами з Волині, Львівського і Київського облвиконкомів [8, с. 15]. У 1984 р. в аптекоуправліннях Хмельницького, Тернопільського, Одеського, Донецького облвиконкомів були організовані тематичні виставки: "Передовий досвід і НОП в аптечних установах" [8, с. 17].

У 1984 р. під час наради Міністерства охорони здоров'я УРСР з актуальних потреб в медикаментах, організації лікарського забезпечення населення та закладів охорони здоров'я міністр охорони здоров'я республіки А.Ю. Романенко зазначив, що упродовж року у Вінницькій, а також Івано-Франківській, Одеській, Рівненській та Херсонській областях мали місце непоодинокі випадки порушень встановленого Міністерством порядку розподілення ліків, самовільного вирішення цих питань працівниками аптечних складів. Не завжди надавався пріоритет у постачанні ліками дитячим та родильним лікувальним закладам. В аптеках Хмельницької і Сумської областей хворим відмовляли в медикаментах, що були в наявності в аптечних складах [9, с. 9]. Водночас міністр зазначив, що порівняно з початком п'ятирічки, число скарг на лікарське забезпечення значно зменшилося з Вінницької, Дніпропетровської, Кримської та Полтавської областей [9, с. 11]. На Хмельниччині, як і в Дніпропетровській, Одеській і Львівській областях, було допущено значне відставання в будівництві аптечних складів, що спричинило в них гостру потребу [6, с. 18].

Отже, з середини 1960-х рр. на Поділлі, як і в Україні загалом, була запроваджена централізована система управління аптечною справою. Основна її ланка - центральні районні аптеки, яким підпорядковувалися сільські аптеки, аптечні філіали, кіоски, пункти. Районні аптеки підпорядковувалися обласному аптекоуправлінню. При районних аптеках створювалися громадські ради. Діяльність районних аптек планувалася на рік і на п'ятирічку. Плани погоджувалися з районними радами народних депутатів і затверджувалися обласним аптечним управлінням.

Розвиток аптечної мережі характеризувався спеціалізацією аптек: міжлікарняні, лікарняні, госпрозрахункові, дитячі, дрібнооптові, роздрібні, аптеки готових ліків, з реалізації лікарських рослин. Спеціалізація дозволяла раціональніше використовувати наявні лікарські ресурси для поліпшення забезпечення населення і лікувально-профілактичних закладів.

Найвищі темпи відкриття нових аптек у регіоні припадають на другу половину 1960-х - початок 1970-х рр., завдяки чому у 1970 рр. аптечна мережа досягла масштабів, які повністю забезпечували потреби населення і лікувальних закладів. Нові аптеки на Поділлі будувалися за рахунок коштів аптекоуправління, колгоспів, радгоспів і промислових підприємств.

Джерела та література