Клінічна анатомія органів сечостатевої системи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Клінічна анатомія органів сечостатевої системи

Сечостатева система є комплексом органів двох систем -- сечовидільної та статевої. Вона практично однакова в чоловіків і жінок [2,4]. Об'єднання цих двох систем в один термін свідчить про тісний взаємозв'язок між їх органами.

До органів сечостатевої системи відносяться: нирки, сечоводи, сечовий міхур, уретра, простата (передміхурова залоза), сім'яні пухирці, сім'явикидні протоки, яєчка і статевий член (у чоловіків) та вульва (у жінок) [6].

Нирка являє собою орган, у якому виробляється сеча. Кінцеві продукти білкового обміну організму у вигляді сечовини, сечової кислоти, креатиніну, продукти неповного окислення органічних речовин (ацетонові тіла, молочна й ацетооцтова кислоти), солі, ендогенні й екзогенні токсичні речовини, розчинені у воді, видаляються з організму переважно через нирку. Невелика частина цих речовин виводиться через шкіру і слизові оболонки. Тому нирки разом із легенями, що виділяють вуглекислий газ, є найголовнішими органами, через які здійснюється очищення організму від кінцевих і непотрібних продуктів обміну. Без доставки поживних речовин ззовні організм може існувати тривалий час, без виведення екскретів він гине за 1-2 доби [5].

Нирки -- парний орган, що знаходиться в заочеревинному просторі. За своєю формою нирки нагадують квасолину (або боби). Довжина їх 10-12 см, ширина 5-6 см, товщина 3-4 см, маса 120-200 г. Діва нирка трохи довша за праву й інколи має більшу вагу. Нирки розташовуються не в строго поздовжньому напрямі, а утворюють певний кут. Права нирка з огляду на те, що знаходиться під найбільшим органом людини -- печінкою, зазвичай розташована трохи нижче за ліву. Нирки оточені жировою тканиною, яка разом із оточуючими м'язами і зв'язками підтримує їх на своєму місці. Це пояснює, чому в худих людей, а також при різкому схудненні може виникнути таке захворювання, як нефроптоз -- опущення нирки. Нирки складаються з двох шарів: поверхневого -- кіркового і глибшого -- мозкового. Кіркова речовина розташовується ззовні і має товщину 4-5 мм. Мозкова речовина утворює 15-20 пірамідок, широкою основою звернених до кіркової речовини, а вузькою частиною (верхівкою) -- до пазухи нирки. При злитті 2-3 верхівок пірамід формується сосочок, оточений малою нирковою чашкою. Між кірковою і мозковою речовиною не існує чіткої межі. У мозкову речовину між пірамідками проникає частина кіркової речовини у вигляді стовпів, а в кіркову речовину проникає мозкова речовина у вигляді її променистої частини. Прошарки кіркової речовини, що знаходяться між променистими частинами, складаються із згорнутої частини. Промениста і згорнута частини утворюють часточку кіркової речовини. Часточка нирки -- частина кіркової речовини, що відповідає основі мозкової речовини і чітко виділяється в дітей. В утворенні кіркової й мозкової речовини беруть участь кровоносні судини й сечові канальні. Ниркова артерія діаметром 7-9 мм починається від черевної аорти й у воротах нирки розділяється на 5-6 гілок, що прямують до її верхнього, нижнього полюсів і центральної частини. У речовину нирки між пірамідками проникають міжчасточкові артерії, які в основі пірамід закінчуються дуговими артеріями. Дугові артерії розташовуються на межі кіркової й мозкової речовини. Від дугових артерій формуються два види судин: одні прямують у кіркову речовину у вигляді міжчасточкових артерій, інші -- у мозкову речовину, де утворюються кровоносні капіляри для кровопостачання петель нефрона. Міжчасточкові артерії розділяються па приносні артеріоли, які переходять в судинні клубочки діаметром 100-200 мкм. Судинні клубочки являють собою мережу кровоносних капілярів, що виконують функцію не тканинного обміну, а фільтрації екскретів. Кровоносні капіляри клубочка збираються в його воротах у виносну артеріолу. Виносна артеріола клубочка має діаметр менший, ніж приносна артерія. Різниця у діаметрах артеріол сприяє підтримці високого кров'яного тиску в капілярах клубочка, що є необхідною умовою в процесі сечоутворення. Виносна судина клубочка розділяється на капіляри, що утворюють густі мережі довкола сечових каиальців і лише потім переходять у венули. Венозні судини, за винятком судинного клубочка, приносні і виносні артеріоли повторюють розгалуження артерій [3, 5|.

Основним складовим елементом нирки є нефрон. Нефрон починається сліпим розширенням -- двохстінною капсулою клубочка, що вислана одним шаром кубічного епітелію. У результаті з'єднання капсули клубочка й судинного клубочка формується нове функціональне утворення -- ниркове тільце. Ниркових тілець налічується 2 млн. Від капсули клубочка починаються звивисті канальні 1-го порядку, які переходять у низхідну частину петлі нефрона. Висхідна частина петлі нефрона переходить у звивистий канадець 2-го порядку, що вливається в прямі канальці. Останні є збиральними трубками для багатьох звивистих каиальців 2-го порядку. Прямі канальці в мозковій речовині впадають у сосочкові протоки, які на верхівці сосочка утворюють ґратчасте поле. Таким чином, кровоносні судини, сечові канальці й оточуюча сполучна тканина формують речовину нирки. З цього виходить, що кіркова речовина складається з міжчасточкових артерій, прииосних артеріол, виносних артеріол, ниркових тілець, капілярів і петель сечових каиальців, прямих і збиральних трубочок. У кожному нирковому тільці виділяється за добу 0,03 мл первинної сечі. Утворення ЇЇ можливе при кров'яному тиску близько 70 мм рт.ст. При кров'яному тиску нижчому за 40 мм рт.ст. сечоутворення неможливе. При дуже великій кількості ниркових тілець утворюється близько 60 л первинної сечі на добу; вона містить 99 % води, 0,1 % глюкози, солі й інші речовини. Із первинної сечі, що пройшла через усі відділи сечового каиальця, здійснюється реабсорбція води й глюкози в кровоносні капіляри. Остаточна сеча об'ємом 1,2--1,5 л на добу через збиральні трубочки виливається в малі чашки ниркової миски. ІІефрон -- це такий клубочок, що складається з самої кінцевої «чашкоподібної» ділянки трубочки, у яку впадають капіляри. По цих капілярах у клубочок надходить кров. Завдяки мембранним властивостям стінок капіляра, із крові в клубочок потрапляє плазма, тобто рідка частина крові без еритроцитів, лейкоцитів тощо. У нормі через мембрану клубочка не повинні проходити деякі складові крові -- лейкоцити, еритроцити, а також білок і цукор. Але при певній патології нирок та інших органів ці складові крові фільтруються через мембрану клубочка і потрапляють у сечу [3].

Основними видами патології нирок є: патологія клубочків (гломерулонефрит), запалення компонентів нирки (пієлонефрит, пієліт тощо), аномалії розвитку нирки (подвоєння, недорозвинення тощо), пухлинні захворювання (рак нирки) [1].

Сечовід -- парний трубчастий орган, що сполучає миску нирки з сечовим міхуром. Довжина сечоводу 30-35 см, діаметр нерівномірний: біля місця відходжепия від миски, при вході в малий таз і при проходженні через стінку сечового міхура він дорівнює 3-4 мм, а між цими звуженнями діаметр становить 9 мм. Значущість цих трьох звужень полягає в тому, що в них можуть застрявати дрібні ниркові камені.

Сечовід складається із слизової, м'язової і зовнішньої сполучнотканинної оболонок. М'язова оболонка має циркулярний і поздовжній шари. У сечоводі розрізняють черевну, тазову і внут- рішньостінкову частини, що знаходиться в стійці сечового міхура. Черевна частина знаходиться за парієтальним листком очеревини попереду фасції й поперекового м'яза. Правий сечовід у початковому відділі прикритий низхідною частиною дванадцятипалої кишки, зліва розташовується під коренем брижі сигмоподібної кишки. На рівні клубово-крижового суглоба черевна частина сечоводу переходить в тазову. У тазу сечовід лежить за очеревиною і йде паралельно внутрішній клубовій артерії, пересікаючи виносну протоку в чоловіків, а потім впадає в задню стінку сечового міхура. У жінок тазова частина сечоводу розташовується позаду яєчника, медіальніше замикальної артерії й позаду маткової артерії, знаходячись в основі широкої маткової зв'язки, а потім, опускаючись паралельно матці, огинає частину піхви спереду і впадає в сечовий міхур. Отже, до тазової частини сечоводу можливі операційні доступи через піхву. Внутрішньостійкова частина сечоводу має довжину 2-2,5 см і проходить ззаду вперед і медіальніше через задню стінку сечового міхура. Закінчується отвором, прикритим з боку порожнини міхура зверху складкою слизової оболонки. Складка виконує роль півміся- цевого клапана і пропускає порцію сечі лише з сечоводу в сечовий міхур; ретроградний тік сечі в сечовід неможливий [5].

Сеча пересувається сечоводом завдяки перистальтиці його м'язової оболонки. Хвиля скорочень повторюється 1-5 разів на хвилину із швидкістю 2-3 см на хвилину.

Сечовий міхур -- порожнистий орган, має верхівку; нижче за верхівку до місця впадання сечоводів у сечовий міхур виділяється тіло, від усть сечоводів до початку сечовипускального каналу -- дно. Стінка складається із слизової, м'язової і сполучнотканинної оболонок. Задня стінка прикрита парієтальним листком очеревини. Слизова оболонка вкрита перехідним епітелієм. Власний сполучнотканинний шар слизової оболонки добре розвинений і представлений пухкою тканиною, що при випорожненні міхура легко збирається в складки. Ці складки зазвичай приймають за складки підслизового шару, насправді ж підслизовий шар в міхурі відсутній. Біля усть сечоводів також є складки слизової оболонки. Напроти внутрішнього отвору сечовипускального каналу виступає язичок міхура, сполучений із гребінцем сечовипускального каналу. Міхуровий трикутник являє собою частину дна міхура, обмежену зверху отворами сечоводів (основу трикутника) і між ними міжсечовідною складкою і внутрішнім отвором сечовипускального каналу (вершина трикутника). У ділянці міхурового трикутника слизова оболонка гладка й містить крипти, що інколи приймають за залози. Нормальна слизова оболонка сечового міхура абсолютно не всмоктує сечу. У м'язовій оболонці умовно виділяють три шари: два поздовжні (зовнішній і внутрішній) і циркулярний. Значно розвиненішими є зовнішній поздовжній і циркулярний шари. У ділянці трикутника сечового міхура м'язові шари щільно зрощені один з одним та зі слизовою оболонкою. На передній стінці поздовжній м'язовий шар поєднаний у чоловіків із симфізом, на задній стінці -- із передміхуровою залозою, у жінок -- із передньою стінкою піхви і сечовипускальним каналом. Гладкі м'язи міхура па початку внутрішнього отвору сечовипускального каналу формують сфінктер. При цьому м'язові пучки охоплюють дно трикутника сечового міхура, потім по його латеральних сторонах досягають отвору сечовипускального каналу і перекидаються через передню стінку каналу у вигляді петлі. У жінок внутрішній сфінктер зрощений із передньою стінкою піхви, тому розриви піхви часто викликають ушкодження сфінктера і порушення сечовипускання. Замикання сечовипускального каналу відбувається при скороченні м'язової петлі. У цьому випадку передня стінка сечовипускального каналу притискається до його задньої стінки, а також до міхурового язичка. Сфінктер скорочується рефлекторно, несвідомо. На зовнішній поверхні дна сечового міхура є прямокишково-міхуровий м'яз, що являє собою самостійний пучок, який у чоловіків із задньої стінки сечового міхура переходить на пряму кишку, а в жінок -- на матку і піхву. Ускладі цього м'яза є й поперечносмугасті волокна. Сполучнотканинний шар оточує сечовий міхур з усіх боків, формуючи при- міхурову клітковину. У приміхуровій клітковині розташовуються венозні й нервові сплетення. Задня стінка міхура, особливо при його наповненні, укривається серозною оболонкою. Від верхівки сечового міхура в напрямі пупка відходить серединна пупкова зв'язка, що є зредукованою сечовою протокою. Зв'язка вкрита очеревиною, яка утворює однойменну складку. Лобковоміху- рові, бічні й медіальні зв'язки є частинами тазової фасції. У їх складі є м'язові пучки [2, 6].

У середньому ємність сечового міхура становить від 300 до 500, а інколи й 600 мл. Описані випадки, коли при різних захворюваннях у сечовому міхурі накопичувалося до 10 л сечі (але це, звичайно, рідко). Рефлекс сечовипускання виникає тоді, коли тиск у порожнині сечового міхура перевищує 15 см вод. ст. При цьому тиску відбувається подразнення нервових закінчень аферентних волокон, які у складі тазових і підчеревних нервів передають імпульси в крижові сегменти спинного мозку. Зі спинного мозку у відповідь прямують імпульси до м'яза стінки сечового міхура, викликаючи її скорочення. Після спорожнення сечового міхура парасимпатичний центр пригнічується, а симпатичний -- збуджується. У результаті тонус стінки міхура слабшає, а сфінктер скорочується. У рефлексі сечовипускання певну роь відіграє нижній сегмент прямого м'яза живота, що стикається з передньою стінкою сечового міхура. При скороченні прямого м'яза живота міхур здавлюється, тиск у ньому підвищується, і рефлекс сечовипускання настає швидше. У людини позиви до сечовипускання виникають у тому випадку, якщо довільний сфінктер сечовипускального каналу закритий. У чоловіків через особливості будови промежини й потужніший розвиток сфінктерів затримка сечі можлива триваліший час, ніж у жінок [5].

Судини й нерви: стінки сечового міхура отримують кров з a.vesicalisinferior-- гілки a.iliaca interna і з a.vesicalissuperior-- гілки a.umbilicalis. У васкуляризації сечового міхура також беруть участь a.rectalismediaта інші сусідні артерії. Вени міхура виливають кров частково в plexusvenosusvesicalis, частково -- у v.iliacainterna. Відтік лімфи відбувається в nodilymphaticiparavesicales et iliaciinterni.

Іннервація міхура здійснюється із plexus vesicalis inferior, що містить симпатичні нерви з plexushypogastricusinferiorі парасимпатичні -- nn.splanchnicipelvini.

Основною патологією сечового міхура є: запалення його слизової оболонки (цистит), камені сечового міхура, а також пухлинні захворювання (наприклад, рак сечового міхура або папілома). Крім того, можуть бути й аномалії розвитку сечового міхура. До них відносяться: екстрофія сечового міхура, аномалії урахуса, агенезія (недорозвинення), подвоєння сечового міхура, дивертикул (мішкоподібне випинання) сечового міхура, уроджена контрактура (звуження) шийки сечового міхура (хвороба Маріона) [6].

Уретра є трубкою, що служить для виведення сечі з сечового міхура. Уретра в чоловіків і жінок відрізняється: у чоловіків вона довга й вузька (завдовжки 20-40 см, шириною близько 8 мм), а в жінок -- коротка і широка (завдовжки 3-4 см, шириною 1- 1,5 см). Жіночий сечовипускальний канал виконує функції лише виведення сечі. У чоловіків через сечовипускальний канал проходить не лише сеча, але і сім'яна рідина. Особливості будови уретри в жінок є основною причиною того, що в них частіше виникають запальні захворювання сечового міхура -- цистити, оскільки інфекція легко потрапляє по короткій жіночій уретрі в сечовий міхур. У місці проходження жіночого сечовипускального каналу через промежину є зовнішній сфінктер, підлеглий свідомості людини. Передня стінка сечовипускального каналу зрощена з кутовою зв'язкою симфіза, а задня стінка -- із передньою стінкою піхви. Сечовипускальний канал має слизову оболонку, м'язову і сполучнотканинну оболонки. У слизовій оболонці каналу розташовані слизові залози. Зовнішній отвір сечовипускального каналу відкривається в переддвер'ї піхви, вище за вхід у нього. М'язова оболонка утворює внутрішній сфінктер. Велика частина чоловічого сечовипускального каналу проходить переважно по губчастому тілу. Сечовипускальний канал починається в сечовому міхурі внутрішнім отвором і закінчується на голівці. Сечовипускальний канал поділяється на передміхурову, перетинкову і губчасту частини. Передміхурова частина відповідає довжині передміхурової залози і вислана перехідним епітелієм. У цій частині розрізняють звужене місце, відповідно до положення внутрішнього сфінктера сечовипускального каналу, і нижче -- розширену частину завдовжки 12 мм. На задній стінці розширеної частини розміщується сім'яний горбок, від якого вгору і вниз відходить гребінець, утворений слизовою оболонкою. Довкола усть сім'явикидних проток, які відкриваються на сім'яному горбку, є сфінктер. У тканині сім'явикидних проток знаходиться венозне сплетення, що виконує функцію еластичного сфінктера. Перегородкова частина являє собою найбільш короткий і вузький відділ сечовипускального каналу; вона добре фіксована в сечостатевій діафрагмі тазу й має довжину 18- 20 мм. Поперечносмугасті м'язові волокна довкола каналу формують зовнішній сфінктер, підлеглий свідомості людини. Сфінктер, окрім акту сечовипускання, постійно скорочений. Губчаста частина має довжину 12-14 см і відповідає губчастому тілу. Починається луковичним розширенням, у яке відкриваються протоки двох луковично-сечовипускальних залоз, що виділяють білковий слиз для зволоження слизової оболонки і розрідження сім'яної рідини. Бульбоуретральні залози величиною з горошину розташовуються в товщі глибокого поперечного м'яза промежини. Сечовипускальний канал цієї частини починається від луковичного розширення, має рівний діаметр 7-9 мм і лише в голівці переходить у веретеноподібне розширення -- так звану човноподібну ямку, що закінчується звуженим зовнішнім отвором. У слизовій оболонці всіх відділів каналу зустрічаються численні залози двох типів -- внутрішньоепітеліальні й альвеолярно-трубчасті. Внутрішньоештеліальні залози за структурою схожі на келихоподібні слизові клітини, а альвеолярно-трубчасті мають форму колб, вислані циліндричним епітелієм. Ці залози виділяють секрет для зволоження слизової оболонки. Базальна мембрана слизової оболонки зрощена з губчастим шаром лише в губчастій частині сечовипускального каналу, а в останніх відділах -- із гладком'язовим шаром. При розгляді профілю сечовипускального каналу виділяють дві кривизни, три розширення і три звуження. Передня кривизна знаходиться в ділянці кореня й легко виправляється при підніманні. Друга кривизна фіксована в ділянці промежини і огинає лобкове зрощення. Розширення сечовипускального каналу: у простатичній частині -- 11 мм, у бульбозній частині -- 17 мм, у човноподібній ямці -- 10 мм. Звуження сечовипускального каналу: в ділянці внутрішнього і зовнішнього сфінктерів відбувається повне замикання сечовипускального каналу, в ділянці зовнішнього отвору діаметр зменшується до 6-7 мм. Завдяки розтяжності тканини сечовипускального каналу при необхідності вдається провести катетер діаметром до 10 мм [2].

Артерії сечовипускального каналу походять із гілок a. pudendainterna. Різні відділи сечовипускального каналу живляться з різних джерел: parsprostatica-- із гілок a.recta!ismediaй a.vesicalisinferior; parsmembranacea -- з a.rectalisinferiorта a.perineals; parsspongiosa -- з a.pudendainterna. У васкуляризації стінок сечовипускального каналу беруть участь також a.dorsalispenisі a.profundapenis. Венозна кров відтікає до вен penisі до вен сечового міхура. Лімфовідтік відбувається з parsprostaticaдо лімфатичних судин prostatae, із parsmembranaceaі parsspongiosa-- до пахових вузлів. Іннервація здійснюється із nn.perineiі n.dorsalispenis(із n.pudendus), а також із вегетативного сплетення, plexusprestations [5].

Запалення слизової оболонки -- уретрит -- виникає внаслідок потрапляння інфекції, як банальної, так і специфічної (гонорея, хламідіоз, трихомоноз тощо) [1].

Простата (prostata, prostates, від гр. proistanai -- представити, видаватися вперед) розташована безпосередньо під сечовим міхуром у його шийці й охоплює своєю товщею уретру; менша частина простати (паренхіма) є залозистою, а більша -- строма -- переважно м'язова. Як залоза вона виділяє секрет, що є важливою частиною сперми, і стимулюючий спермін і тому розвивається до часу статевого дозрівання. Простатичний сік становить близько 10-30 % від об'єму сперми. Іншу частину сперми утворює рідина, що виробляється сім'яними пухирцями. Сік простати має лужну реакцію, що необхідна для нейтралізації кислої реакції вагінального середовища й тим самим забезпечення рухливості сперматозоїдів. Як м'яз, простата є мимовільним сфінктером сечовипускального каналу, що, зокрема, перешкоджає виділенню сечі під час еякуляції, унаслідок чого сеча і сперма не змішуються. До настання статевої зрілості простата є винятково м'язовим органом, а до часу статевого дозрівання (17 років) стає й залозою. Гладкі м'язи простати становлять від 1/4 до 1 /2 її об'єму, із домішкою сполучнотканинних елементів, у тому числі еластичних волокон. У цій стромі поміщено 30-50 звивистих канальців, у яких і відбувається вироблення секрету [6].

Формою, а також розмірами простата нагадує каштан. Розмір, форма і консистенція залози досить мінливі, що пов'язано з віком та індивідуальними особливостями людини. Залоза має основу, верхівку, передню, задню й нижньобокові поверхні. Основа знаходиться вище щодо препростатичної уретри й шийки сечового міхура. Верхівка розташована у найнижчій частині залози і доходить дистально донизу до сечостатевої діафрагми. Маса залози в дорослих чоловіків 14-28 г, довжина -- 3,2-- 4,5 см, ширина -- 3,5-5 см, максимальна товщина -- 1,7-2,5 см. Сім'явикидні протоки входять у залозу на задній поверхні, прямують у товщі її вниз, медіально і наперед і відкриваються в parsprostaticaurethrae. Залоза має дві частки. Ділянка залози, розташована між обома частками, становить середній її відділ, його інколи називають середньою часткою. Середня частка становить значний хірургічний інтерес, оскільки, збільшуючись при гіпертрофії передміхурової залози, може бути причиною розладу сечовипускання [5].

Тонкий шар сполучної тканини по периферії простати формує справжню капсулу, ззовні якої є потовщення тазової плівки-зв'язки, що формує так звану несправжню капсулу. Міхурово-простатичне венозне сплетення лежить між цими двома капсулами. Дійсна капсула ззовні представлена щільним шаром м'язової тканини, під ним розташований циркулярний шар гладком'язової тканини, а глибше -- поздовжньо орієнтований шар гладком'язової тканини. Сполучнотканинні прошарки охоплюють у поздовжньому й круговому напрямах як усю залозу, так і окремі часточки, розходячись радіально від сім'яного горбка. Кожна часточка передміхурової залози оточена кільцевими й поздовжніми пучками гладких м'язів, що утворюють єдину скоротливу систему, яка забезпечує швидку евакуацію секрету з залози при еякуляції.

Судини і нерви: prostata отримує живлення з aa.vesicales inferiores і aa.rectales mediae. Вени вступають у plexus vesicalis et prostaticus, із якого виносять кров vv.vesicales inferiores; судини передміхурової залози досягають повного розвитку лише після настання статевої зрілості. Лімфатичні судини вливаються у вузли, розташовані в передніх відділах порожнини тазу. Нерви походять із plexus hypogastrics inf.

Основними видами патології простати є доброякісне розростання тканини простати (аденома), її запалення (простатит), а також злоякісна пухлина (рак простати) [3, 4].

Сім'яні пухирці є своєрідними звивистими мішечками по задньобоковій поверхні простати (придаток яєчка). Вони зсередини вислані залозистим високим циліндричним епітелієм, середня оболонка гладком'язова. Основна функція сім'яних пухирців -- це служити резервуаром для сім'яної рідини. У сім'яних пухирцях сім'яна рідина зазнає також деяких змін, щоб стати повноцінною спермою. Вона також містить живильні речовини для сперматозоїдів. При акті еякуляції з сім'яних пухирців сім'яна рідина викидається через протоки в уретру, змішуючись із соком простати. Об'єм сперми здорового дорослого чоловіка в нормі становить 2-6 мл.

Від придатка яєчка відходить довга вузька трубка, оточена кровоносними судинами. Трубка називається сім'явикидною протокою, складається з безлічі виносних канальців, а разом із судинами сім'явикидна протока називається сім'яним канатиком. Середня оболонка виносних канальців складається з тонкого прошарку міоцитів, зовнішня оболонка -- із пухкої сполучної тканини. Сім'яний канатик іде з мошонки в паховий канал, що знаходиться в паховій складці, потім згинається і підходить до шийки сечового міхура. Від кожного яєчка відходить свій сім'яний канатик. Основне їх призначення -- виведення з яєчок і просування дозрілих сперматозоїдів [5].

Яєчка є парним органом. Вони розташовуються в мошонці. Яєчка -- це «фабрика» з утворення сперматозоїдів. Крім того, яєчка -- це головний орган, у якому виробляється основний чоловічий статевий гормон -- тестостерон. Звичайно ліве яєчко розташовується трохи нижче за праве. Кожне яєчко ззовні вкрите очеревиною, під очеревинною оболонкою знаходиться капсула з щільної неоформленої волокнистої сполучної тканини -- білкова оболонка. На бічній поверхні білкова оболонка товщає -- це середостіння яєчка. Від середостіння радіально відходять сполучнотканинні перегородки, що ділять орган на часточки. У кожній часточці знаходяться 1-4 звивистих сім'яних канальців, які в середостінні, зливаючись між собою, продовжуються в прямі канальці і канальні мережі сім'яника. Звивистий сім'яний канадець зсередини вистилається епітеліосперматогенним шаром, ззовні вкритий власного оболонкою. Епітеліосперматогенний шар звивистих сім'яних канальців складається з 2 типів клітин -- сперматогенних клітин (клітини Сертолі) і підтримуючих клітин (клітини Лейдіга). В останніх виробляється тестостерон [1,2].

Поряд із сім'явикидною протокою розташовується артерія яєчка (arteriatesticularis). На відміну від головної артерії, що в яєчка одна, вен у яєчка безліч. Вони розташовуються довкола сім'явикидної протоки, артерії яєчка і довкола самого яєчка у вигляді мережі, або сплетення. Це лозоподібне сплетення (Plexuspampiniformis). У венах є клапани -- пристрої, що визначають кровообіг лише в одному напрямі (від яєчка). Чим далі від яєчка, тим кількість вен стає меншою, оскільки вони поступово зливаються, у результаті утворюючи 1-2 крупні венозні стовбури. Цим венозним с товбурам доводиться пройти довгий шлях -- до того самого місця, де яєчко утворилося в процесі ембріонального розвитку. Права й ліва вени яєчка відрізняються за місцем свого впадання: ліва вена впадає у вену лівої нирки, тоді як права вена з'єднується з нижньою порожнистою веною (найбільшою венозною судиною нашого організму) [6].

Серед основних захворювань яєчок можна відзначити їх запалення -- орхіти, а також пухлинні захворювання. Інколи, в разі скупчення рідини між листками найглибшої оболонки яєчка -- вісцелярної -- виникає водянка (гідроцеле).

Статевий член (penis) складається з голівки, стовбура й кореня, яким прикріпляється зв'язками спереду і нижче від лобка до ділянки симфіза. З двох печеристих тіл формується стовбур і корінь статевого члена. Губчасте тіло оточує уретру, що проходить крізь статевий член, у дистальній частині утворює голівку. Край голівки зростається із печеристими тілами, утворюючи потовщення -- вінчик, за яким розташовується вінцева борозна. Стовбур статевого члена вкритий тонкою, легко зміщуваною шкірою, яка в ділянці вінцевої борозни утворює складку (крайня плоть), що охоплює голівку і створює препуціальний мішок. На внутрішньому листку крайньої плоті розташована велика кількість сальних залоз. У нижній частині крайня плоть прикріпляється до мошонки вуздечкою. Розміри статевого члена дуже варіабельні -- від 5-7 до 10-15 см і більше. Статевий член насичений великою кількістю нервових закінчень. Кровопостачання здійснюється через дві паралельні артерії статевого члена (a.penis), які розділяються на луковичну, уретральну, глибоку й поверхневу артерії. Венозний відтік відбувається по поверхневих і глибоких венах статевого члена. В іннервації беруть участь нижнє підчеревне сплетення, тораколюмбальный і крижовий відділи спинного мозку, а також вищі нервові центри кори спинного мозку [5].

Основними функціями статевого члена є забезпечення проведення статевого акту з уведенням еякуляту в піхву жінки, а також виведення сечі через сечовипускальний канал. Введення статевого члена в піхву визначається його здатністю до виникнення ерекції. За рахунок посилення притоку кровіно артеріях та обмеження її відтоку відбувається наповнення кров'ю печеристих тіл і створення в них достатньо високого тиску для підтримки їх у напруженому стані. Голівка статевого члена також злегка ущільнюється. Якщо напруження кавернозних тіл забезпечує інтроїтус (тобто введення статевого члена в піхву), то голівка статевого члена -- своєрідний амортизатор, що запобігає травмуванню жіночих статевих органів. Здатність шкіри зміщуватися уздовж стовбура статевого члена також полегшує інтроїтус і перешкоджає травматизації піхви.

Статевий член значно васкуляризований. Артеріальну кров він отримує із внутрішньої соромітної артерії, від якої відходять: артерія луковиці сечовипускального каналу (a.buibipenis), артерія уретри (a.urethralis), глибока артерія статевого члена (a.profundapenis) і тильна артерія статевого члена (a.dorsalispenis). A.dorsalispenis забезпечує кров'ю шкіру статевого члена, фасції, кавернозні тіла, голівку і, частково, кавернозне тіло уретри, анастомозуючи з a.urethralis. Aa.profundapenis проходять у товщу печеристих тіл, утворюючи щільну мережу анастомозів з артеріями протилежної сторони. Вени статевого члена поділяються на поверхневі і глибокі. Поверхневі вени йдуть із кореня статевого члена назовні і впадають у велику стегнову вену, глибокі анастомозують із поверхневими на голівці статевого члена і вливаються у внутрішню соромітну вену. Головною веною є v.dorsalispenis, що несе кров у венозне сплетення сечового міхура. Лімфатичні судини поділяються на поверхневі й глибокі. Поверхневі судини збирають лімфу зі шкіри і підшкірної клітковини статевого члена і вливаються в серединні пахові лімфатичні вузли, глибокі утворюють у товщі голівки щільну мережу, від якої стовбури йдуть до кільцеподібного лімфатичного стовбура, звідки лімфа по truncusdorsalisprofundusвпадає частково в nodi lymphatici inguinalis superiores et inferiores, частково -- в nodilymphдtici iliaci interni. Іннервація статевого члена здійснюється n.dorsalis penis, що є кінцевою гілкою соромітного нерва (n.pudendus). Він розгалужується в шкірі печеристих тіл і голівці. Nn.erigentes походять із centrum erectionis, розташованого в бічних рогах спинного мозку на рівні І--III сегментів. Симпатичні нервові волокна йдуть від передміхурового сплетення у складі печеристих нервів (nn.cavernosis penis).

Тести до перевірки знань до розділу

1. Хворому з правобічним нефроитозом зроблена екскреторна урографія. Вкажіть на якому рівні яких хребців розташовуються нирки у нормі:

A. ІХ-ХІІ грудних.

B. Х-ХІІ грудних.

C. XI грудного -І поперекового.

Д. XII грудного -II поперекового.

Е. XI грудного -III поперекового.

2. Хворому з приводу діагностики амілоїдозу нирок виконана нефробіопсія. Визначіть, яку структуру в нирці утворюють капсула нефрону та судинний клубочок:

A. Ниркове тільце.

B. Нирковий стовб.

C. Долю нирки.

Д. Дольку нирки.

Е. Мозкову частину.

3. На екскреторній урографії у хворого сечовід має нерівномірне заповнення контрастною речовиною. Скільки в сечоводі є фізіологічних звужень:

А. Немає.

B. 1.

C. 2.

Д. 3.

Е. 4.

4. При мікційній урографії визначено контрастування лівого сечівника. У нормі ретроградний струм сечі по сечоводу неможливий з приводу:

А. Перистальтики.

B. Фізіологічних звужень.

C. Наявності клапанного апарату.

Д. Частих перегинів.

Е. Великої довжини сечоводу.

5. При цистографії лікар помітив поліп біля міхурного трикутника. Міхурний трикутник зображає:

A. Сполучнотканинний шар, який оточує сечовий міхур з усіх боків.

B. Частину слизової оболонки, яка всмоктує сечу.

C. М'язовий орган, що формує сфінктер сечовипускального каналу.

Д. Місце, де розташовуються венозні і нервові сплетіння.

Е. Частину передміхурової залози.

6. Дослідження мазка уретри чоловіка виявило, що в каналі у хворого є ознаки гнійного запалення. Сечовипускальний канал у чоловіків починається:

A. З сечового міхура, його внутрішнього сфінктера.

B. З луковичного розширення, зовнішнього сфінктера.

C. З передміхурової залози.

Д. З передньої кривизни сечовипускального каналу.

Е. З проток внутрішньоепітеліальних і альвеолярно-трубчастих залоз.

7. Хворому потрібно бужування сечовипускального каналу. Назвіть, скільки звужень має сечовипускний канал у чоловіків:

A. 1.

B. 2.

C. 3. Д. 4.

Е. Немає.

8. У хворого ускладнене сечовипускання. Після обстеження встановлено, що гіпертрофований орган, якій оточує проксимальний відділ сечовипускального каналу. Назвіть цей орган

A. і Іридатокяєчка.

B. Бульбо-уретральна залоза.

C. Сім'яні кульки.

Д. Передміхурова залоза.

Е. Луковиця статевого члену.

9. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози проявляється дизурією. Яка доля (долі) передміхурової залози гіпертрофується (-ються) і викликає (-ють) дизуричні явища:

A. Всі три долі.

B. Ліва і права.

C. Лише ліва.

Д. Лише права.

Е. Лише середня.

10. Яєчка, це орган в якому утворюються:

A. Тестостерон і сперматозоїди.

B. Простатичний сік і тестостерон.

C. Сперматозоїди і простатичний сік.

Д. Лактотропнпн гормон.

Е. Лактотроіший гормон і тестостерон.

Література

заочеревинний тестостерон статевий

1. Камышников В. С. О чем говорят медицинские анализы: Справочное пособие. -- Минск, Беларусь, 2001. -- 301 с.;

2. Манагадзе Л. Г., Лопатин Н. А., Лоран О. Б., Пушкарь Д. Ю. Оперативная урология. -- М.: Медицина, 2003. -- 740 с.;

3. Мирошников В. М. Урология: учебное пособие. -- М.: Феникс, 2007. - 272 с.;

4. Нечипоренко Н. А. Урогинекология. -- Минск: ВШ, 2005. -- 205 с.;

5. Атлас-руководство по урологии. Под ред. А.Ф.Возианова, А. В. Колыбель. -- Днепропетровск, 2002. -- Т. 1, 2, 3;

6. Ханно Ф. М., Малкович С. Б., Вейн А. Дж. Руководство по клинической урологии. -- М.: М ИА, 2006. -- 544 с.

Размещено на Allbest.ru