Застосування тренажерів у фізичній реабілітації кардіологічних хворих

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ “УКРАЇНА”

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

КАФЕДРА ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ, ЕРГОТЕРАПІЇ ТА ФИЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Контрольна робота

З дисципліни «Фізична терапія при захворюваннях серцево-судинної системи»

На тему «Застосування тренажерів у фізичній реабілітації кардіологічних хворих.»

Виконавець: студент 4 курсу

групи ЗФТ -- 17-1

Любенко Сергій

Перевірив: доцент Любенко В.О.

Київ - 2020

Зміст

Вступ

1. Поняття про механотерапію та показання до застосування

2. Застосування тренажерів у фізичній реабілітації кардіологічних хворих

3. Основні принципи дозування навантаження при захворюваннях ССС

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Незважаючи на сучасні досягнення клінічної медицини патологія серцево-судинної системи остається найчастішою причиною смертності та інвалідності населення планети. Особливо це стосується ішемічної хвороби серця (ІХС), яка останнім часом все більше вражає молодих людей та осіб працездатного віку. Це призводить до значних соціально- економічних втрат, внаслідок збільшення випадків тимчасової непрацездатності та ранньої інвалідизації хворих зазначеного контингенту.

Одним з найсуттєвіших етіологічних, патогенетичних і ризикових факторів серцево-судинних захворювань є недостатня рухова активність. Дефіцит пропріоцептивної стимуляції, внаслідок гіпокінезії, призводить до рефлекторного послаблення нейротонізуючого та нейротрофічного впливів ЦНС на внутрішні органи, насамперед, систему кровообігу. Тому в комплексному лікуванні хворих з патологією серцево-судинної системи, поряд з медикаментозною терапією, дієтою та психологічною корекцією, необхідно обов'язково застосовувати засоби фізичної реабілітації, серед яких дозована рухова активність повинна займати провідне місце. Рання рухова активізація хворих сприяє розвитку колатерального кровообігу в серці, позитивно впливає на фізичний і психологічний стан хворих, скорочує період госпіталізації та зменшує ризик небезпечних ускладнень. За допомогою засобів фізичної реабілітації можна досягти більш швидкого відновлення працездатності та повернути значну кількість хворих до активної продуктивної праці, а також зберегти їх для суспільства і сім'ї.

Рання рухова активація хворих на ІМ сприяє розвитку адекватного коллатерального кровообігу у серцевому м'язі, позитивно впливає на фізичний та психологічний стан хворих, скорочує період госпіталізації і зменшує ризик смертельних випадків.

При регламентованому диханні вдих виконується обов'язково носом, бо при цьому не тільки зволожується, зігрівається та очищується повітря, але - що особливо важливо - подразнюються рецептори слизової носа, які стимулюють фізіологічний початок дихального акту. Видих найчастіше виконують ротом (через губи, складені трубочкою). Видих, як правило, дещо триваліший від вдиху (наприклад, на рахунок 1-2 - вдих, 1-2-3-4 - видих).

Серед засобів фізичної реабілітації кардіологічних хворих найважливіше місце займає лікувальна фізична культура, оскільки саме вона забезпечує пристосування їх до нового способу життя та дає можливість відновлювати високий рівень функціональних можливостей і працездатності. Індивідуальний підбір фізичних вправ, систематичність та поступовість у їх дозуванні забезпечують врівноваження процесів збудження й гальмування в ЦНС, порушення яких спостерігаються у хворих кардіологічного профілю. М'язова діяльність, через неврогенний механізм регуляції, активізує гормонально-гуморальні механізми, що проявляється в розширенні коронарних судин, прискоренні кровообігу, збільшенні функціонуючих капілярів в міокарді, підвищенні активності системи енергозабезпечення. На фоні прискореного кровообігу поліпшуються трофічні процеси у серцевому м'язі, підвищується його скоротлива здатність, знижується потреба міокарда в кисні, знижується артеріальний тиск в стані спокою та зменшується його реакція на фізичне навантаження. Скелетні м'язи виконують функцію так званих «периферичних сердець» і, разом з іншими екстракардіальними «насосами» (грудним, черевним, діафрагмальним та венозним), полегшують роботу серця, допомагають забезпечити нормальну циркуляцію крові. Результатом занять ЛФК є підвищення еластичності великих артеріальних судин та зменшення периферичного опору кровообігу.

Під час виконання фізичних вправ посилюється утворення різних біологічно активних речовин. Із судинної стінки у кров виділяється простациклін, який забезпечує вазодилятаторний ефект, покращує реологічні властивості крові та стан мікроциркуляції. Застосування ЛФК сприяє економізації роботи серця, забезпечує та стимулює вплив на процеси окисного фосфорилювання, знижує в крові кількість атерогенних ліпідів, нормалізує загальний обмін речовин. За допомогою спеціальних дихальних вправ можливо впливати на тонус холін- чи адренергічних систем, зберігати рівновагу між тонусом симпатичної та парасимпатичної частини вегетативної нервової системи, що, в свою чергу, забезпечує підтримку артеріального тиску на оптимальному рівні.

Використання різноманітних засобів ФР забезпечує поступове підвищення рівня функціональних можливостей та фізичної працездатності хворих, а також сприяє удосконаленню механізмів адаптації їх організму до побутових і виробничих навантажень.

Комплексна кардіологічна реабілітація - це процес, який повинен починатися негайно, продовжуватися безперервно, проводитися поетапно, базуватися на індивідуальних особливостях хворого і здійснюватися засобами, які доступні для хворого та його оточення.

1. Поняття про механотерапію та показання до застосування

Захворюваннями серцево-судинної системи є: ендокардит, міокардит, перикардит, дистрофія міокарда, вроджені І набуті вади серця, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, гіпер- та гіпотонічна хвороби, облітеруючий ендартеріїт, тромбофлебіт, варикозне розширення вен. Виникненню захворювання сприяє ряд чинників зовнішнього і внутрішнього середовища: переїдання, вживання алкоголю, паління, гіподинамія, фізичні і нервово-психічні перевантаження, інфекції, інтоксикації, спадковість тощо.

Серцево-судинні захворювання лікують комплексно з включенням медикаментозного лікування, дієтотерапії, психотерапії, відповідного рухового режиму, фізичної реабілітації. Засоби останньої -- ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапія, працетерапія. їх призначають як у лікарняний, так і в післялікарняний періоди реабілітації. У реабілітаційних центрах, поліклінічному, санаторному та диспансерному етапах реабілітації можливе використання механотерапії (тренажери).

Механотерапія -- лікування фізичними вправами, виконуваними за допомогою спеціальних апаратів. Точно спрямовані та суворо дозовані рухи, метою яких є відновлення рухливості у суглобах і зміцнення сили м'язів, діють локально на тканини, підсилюють лімфо- і кровообіг, збільшують еластичність м'язів і зв'язок, повертають суглобам властиву функцію.

Показання до застосування механотерапії: контрактури різного походження, артрози, артрити, тугорухливість суглобів після травм, тривалої іммобілізації. Протипоказана вона при рефлекторних контрактурах, різкому ослабленні сили м'язів, прогресуючих набряках, недостатній консолідації кісткової мозолі при переломах; наявності синергій, больового синдрому і підвищеної рефлекторної збудливості м'язів.

Механотерапію застосовують, переважно, у вільному руховому режимі. У травматології її починають після зняття іммобілізації, повного формування рубців після травм м'яких тканин, в тому числі й опіків. Вправи виконують на апаратах маятникового типу із застосуванням мінімального вантажу, у повільному темпі, з невеликою амплітудою руху, частими паузами для відпочинку, дотримуючись принципу щадіння ураженого суглоба чи тканини і поступового тренування. Основна мета періоду -- забезпечення максимально повної амплітуди рухів у суглобах. Виникнення незначного болю не є протипоказанням для застосування вправ. В окремих випадках слід зменшити амплітуду рухів, а у разі посилення болю заняття слід тимчасово припинити. Для заспокоєння проявів болю призначають теплову процедуру. Перші заняття тривають 5-7 хв., тривалість їх щодня збільшується і наприкінці курсу дорівнює 20-25 хв.

Продовжуються заняття на механотерапевтичних апаратах блокового типу і важеля, метою яких є повне відновлення сили м'язів і рухливості у суглобах. Вправи набувають активного характеру, ускладнюються за рахунок темпу, амплітуди, тривалості і опору непошкодженої кінцівки. При відсутності ознак перевтоми заняття можна повторювати два-три рази на день.

Механотерапію у системі фізичної реабілітації застосовують як самостійний засіб, так і включають у комплекси лікувальної гімнастики в основну її частину. У першому випадку перед початком рухів на апараті обов'язково виконують вправи для всіх суглобів пошкодженої кінцівки або масаж. Взагалі, лікувальну гімнастику, масаж і механотерапію можна застосовувати без інтервалу між процедурами. Окрім цих методів лікування механотерапія добре поєднується з такими фізіотерапевтичними процедурами, як дециметрохвильова терапія (ДМХ), УФО, грязеві аплікації, парафіно- і озокеритолікування, хлориднонатрієві та сірководневі ванни. Механотерапевтичні апарати застосовують у гідрокінезитерапії.

До механотерапевтичних апаратів переважно загальної дії відносяться тренажери різних конструкцій. Вони шляхом дозованих фізичних навантажень і цілеспрямованої дії на визначені м'язові групи дозволяють вибірково впливати на опорно-руховий апарат, серцево-судинну, дихальну і нервову системи, підвищувати фізичну працездатність.

Залежно від конструкції та технічних особливостей тренажерів можна переважно розвивати ту чи іншу рухову якість або одночасно декілька. Велотренажер, бігуча доріжка, весловий тренажер розвивають загальну, швидкісну і швидкісно-силову витривалість. Вправи з еспандерами, ролерами -- силу і гнучкість, а на міні-батуті -- покращують координацію рухів. За допомогою універсальних тренажерів типу "Здоров'я" можна розвивати практично всі рухові якості.

Показання до застосування тренажерів: захворювання серцево-судинної системи без недостатності кровообігу, ішемічна хвороба серця, хронічні неспецифічні захворювання легенів, артрити, артрози, порушення жирового обміну.

Протипоказання: недостатність кровообігу, загострення хронічної недостатності, тромбофлебіт, інфаркт міокарда давниною менше 12 міс, можливість кровотечі, міокардити, гострі інфекційні захворювання, значна короткозорість, ожиріння III -- IV ступеня, захворювання нирок, вагітність понад 22 тиж.

Вправи на тренажерах доповнюють заняття з лікувальної гімнастики і сприяють повноцінному відновленню фізичної працездатності. їх застосовують у післялікарняних етапах реабілітації. Під час занять на тренажерах слід дотримуватися таких основних правил: а) фізичне навантаження повинно мати переривчастий характер; б) фізичне навантаження повинно зростати в процесі лікування поступово. Кожному хворому індивідуально визначають потужність роботи на тренажерах, час і кількість занять на тиждень, тривалість курсу.

2. Застосування тренажерів у фізичній реабілітації кардіологічних хворих

Велотренажери, бігуча доріжка, орбіт трек, весловий тренажер, універсальний тренажер типу «здоров'я» у реабілітації кардіологічних хворих.

Заняття на тренажерах використовують для відновлення різних рухових якостей - витривалості, координації, сили, гнучкості та ін. Тренажерні пристрої можуть бути індивідуального або колективного користування, а їх вплив - загальним або локальним. В ЛФК широко використовуються тренажери велосипедного, човникового, блокового, маятникового та ін. типів. Розроблена величезна кількість тренажерів, які дають можливість впливати на серцево-судинну і дихальну системи, завдяки чому підвищувати функціональні резерви всього організму (велотренажери, бігові доріжки й ін.), або ж вибірково вливати на нервову систему та опорно-руховий апарат, локально покращуючи стан окремих м'язових груп, периферичних нервів та суглобів, сприяти розвитку динамічної сили та гнучкості (різні конструкції еспандерів, ролерів та ін.). Існують і універсальні тренажери, за допомогою яких можливо розвивати практично всі рухові якості. Сучасні тренажери оснащені комп'ютерними системами для дозування навантаження і вивчення реакції на них серцево-судинної системи. Заняття на тренажерах найбільш п о к а з а н і для хворих з ІХС, хронічними неспецифічними захворюваннями легень, неврологічною патологією (парезами, паралічами), порушеннями жирового обміну, наслідками травм і ушкоджень опорно-рухового апарату.

Протипоказання такі ж, як і для занять ЛФК. Крім того, заняття на тренажерах протипоказані при вагітності понад 22 тижнів, високих ступенях міопії, важких формах цукрового діабету.

Велотренажери на санаторному етапі реабілітації можна рекомендувати для розвитку витривалості та тренування ССС. Основою для дозування фізичного навантаження під час цих тренувань є ВЕМ-дослідження: гранична ЧСС і потужність виконаної роботи. Потужність навантаження, що дорівнює 40-60 % від граничної толерантності, є найбільш раціональною для розвитку витривалості та функціональних можливостей ССС на санаторному етапі. Тренування з такою потужністю є підготовчим етапом для подальшого удосконалення рухових можливостей. На момент закінчення санаторного етапу реабілітації хворий повинен засвоїти дистанцію ходьби не менше 2-3 км і успішно виконувати різні види фізичних навантажень при пульсі не менше 60-70 % від граничного.

3. Основні принципи дозування навантаження при захворюваннях ССС

У методиці занять лікувальною гімнастикою з хворими на серцево- судинні захворювання особливо важливого значення набувають правильний добір вправ у комплексах та їх дозування. При цьому протягом усього курсу лікувальної гімнастики важливу роль приділяють дихальним вправам. Більшість кардіологічних хворих, як правило, не має навичок раціонального дихання або воно втрачається внаслідок тривалого обмеження рухової активності. Такі вправи не тільки удосконалюють функцію самого дихального апарату, але і в кінцевому підсумку впливають на весь організм. Вони мають велике значення для встановлення у процедурах лікувальної гімнастики необхідного рівня навантаження, тобто є засобом активного відпочинку. На початку курсу лікувальної гімнастики застосовують неглибоке довільне дихання, без затримки. Вчаться правильному видиху, носовому диханню. Важливе значення при профілактиці гіпостазів у нижніх відділах легень має діафрагмальне дихання. Слід врахувати, що поглиблення дихання впливає на кровонаповнення серця та загальний кровотік, тому дозування має бути індивідуальним. Доцільно дихальні вправи застосовувати в оптимальних комбінаціях із загальнозміцнювальними. Спочатку застосовується співвідношення 1:1, 1:2, у більш пізній термін -- 1:3. Загальнорозвиваючі вправи застосовують у такій послідовності: спочатку -- дрібні м'язові групи, потім -- середні й обмежено -- великі. Для поступового наростання навантаження у процедурах застосовують принцип розсіювання. Як уже зазначалося, у методиці лікувальної гімнастики особливу роль відіграють темп і ритм виконання процедур. У першій половині курсу вправи, як правило, виконують у повільному темпі, у другій -- цілком адекватним є середній і швидкий темп. Проте швидкий темп навіть у більш віддалений термін -- наприклад, після рубцювання інфаркту -- порівняно часто викликає несприятливі зрушення кровообігу, низку неприємних суб'єктивних відчуттів. Що ж до застосування процедур лікувальної гімнастики для літніх хворих, то їх взагалі рекомендується здійснювати у повільному, спокійному темпі з обмеженням рухів голови і тулуба. Тривалий постільний режим у хворих із коронарними порушеннями призводить до загальної м'язової слабкості й ослаблення зв'язкового апарату. Тому в процедурах усіх рухових режимів потрібно застосовувати спеціальні вправи для зміцнення склепіння стопи, м'язів нижніх кінцівок і спини. Вільні ритмічні рухи у великих суглобах із залученням значних м'язових груп дозуються індивідуально, тому що необхідно враховувати посилення припливу крові до серця, прискорення кровобігу та можливе значне підвищення ударного і хвилинного обсягів кровообігу. Насамперед 8 це стосується вправ для м'язів тулуба. Відомо, що при задишці можуть збільшуватися внутрішньочеревний тиск і приплив крові до серця. Для зменшення застійних явищ в органах черевної порожнини рекомендують використовувати вправи, що ритмічно підвищують і знижують внутрішньочеревний тиск (типу діафрагмального дихання, динамічних вправ для нижніх кінцівок та ін.). З метою поліпшення кровообігу застосовують також вправи відволікального характеру та вільні рухи у дистальних відділах кінцівок. Заняття ЛФК створюють позитивний емоційний фон у хворого, надають впевненості в успішному результаті захворювання, сприяють нормалізації коркової динаміки, вирівнюють співвідношення процесів збудження і гальмування, зменшують про-яви неврозу. Робота дистальних відділів кінцівок є ефективним засобом профілактики тромбозу дрібних гілок легеневої артерії, тому що в таких умовах поліпшується мікроциркуляція і зростає об'єм циркулюючої крові. Під впливом фізичних вправ збільшується потік імпульсів від пропріорецепторів. Це проявляється поліпшенням діяльності травного тракту, його моторної і секреторної функції (зменшення або зникнення відчуття дискомфорту в надчеревній зоні, схильності до запору чи нестійкого випорожнення). Фізичні вправи також сприяють нормалізації рівня артеріального тиску, зменшенню частоти серцевих скорочень, зникненню екстрасистол вегетативного походження. Збільшується киснева ємність крові внаслідок зміни морфофункціональних властивостей еритроцитів і помірного підвищення їх кількості. Розвиток помірного метаболічного ацидозу під впливом фізичних навантажень призводить до збільшення об'єму еритроцитів, що підвищує їх киснево-транспортні можливості. При цьому зростає спорідненість до гемоглобіну і зменшується тканинна гіпоксія. У хворого на інфаркт міокарда змінені показники білкового й азотистого обміну. Внаслідок порушення цих видів обміну уповільнюються процеси регенерації міокарда. ЛФК є надійним засобом усунення зазначених зрушень, профілактики м'язової гіпотрофії. Поліпшення центральної гемодинаміки, помірна стимуляція кровообігу впливають на коронарний кровотік, що у свою чергу сприяє обмеженню зони некрозу і швидкому рубцюванню. Оптимізацію терапевтичного ефекту тих чи інших лікувальних впливів за рахунок добору часу їх надання називають хронотерапією і широко застосовують у практиці лікування та реабілітації хворих із серцево-судинними захворюваннями. Хронотерапію здійснюють шляхом дослідження біоритмів фізіологічних функцій хворих і визначення, у які години кожна з них найбільше відхиляється від норми. Якщо у клініці хронотерапія дозволяє вибрати час, коли треба здійснити вплив, у курортних умовах цей підхід дозволяє уникнути призначення процедур у невідповідний час і тим самим запобігти ускладненням.

Висновки

Механотерапія являє собою лікування фізичними вправами, виконуваними за допомогою спеціальних апаратів. Точно спрямовані та суворо дозовані рухи, метою яких є відновлення рухливості у суглобах і зміцнення сили м'язів, діють локально на тканини, підсилюють лімфо- і кровообіг, збільшують еластичність м'язів і зв'язок, повертають суглобам властиву функцію. Використовують різні типи механотерапевтичних апаратів, принцип дії яких базується на біомеханічних особливостях рухів у суглобах.

Механотерапія найбільш ефективна у поєднанні з лікувальною гімнастикою, вправами у воді, електростимуляцією, тепловими процедурами, лікувальним масажем. Ці чинники підготують тканини до розтягнення, зменшують імовірність появи болю при розробці суглобів або сприяють його ліквідації у випадку виникнення

Доцільним є використання тренувальних пристроїв при лікарняному та післялікарняному періодах реабілітації.

Механотерапію у системі фізичної реабілітації застосовують як самостійний засіб, так і включають у комплекси лікувальної гімнастики та апаратного масажу в основну її частину.

Проблема використання механотерапії при відновному лікуванні різних форм патології локомоторного апарата повинна розглядатися з обов'язковим обліком інтрацентральних відносин і міжсистемної регуляції локомоторної і вісцеральної систем.

До механотерапевтичних апаратів переважно загальної дії відносяться тренажери різних конструкцій. Вони шляхом дозованих фізичних навантажень і цілеспрямованої дії на визначені м'язові групи дозволяють вибірково впливати на опорно-руховий апарат, серцево-судинну, дихальну і нервову системи, підвищувати фізичну працездатність.

Вправи на тренажерах здобувають усе більше поширення в ЛФК і при реабілітації хворих і інвалідів. Застосування тренажерів дозволяє точно дозувати навантаження і розвивати різні фізичні якості: витривалість, силу м'язів і ін. механотерапія кардіологічний серцевий судинний

В результаті проведеного дослідження на базі реабілітаційного центру „Відродження” у хворих на остеохондроз хребта після застосування механотерапевтичних апаратів виявлені покращення у стані здоров`я.

Список використаних джерел

1. Соколовський В.С. та ін. Лікувальна фізична культура: Підручник / В.С. Соколовський, Н.О. Романова, О.Г. Юшковська. - Одеса: Одес. держ. мед. ун-т. - 2005. - 234 с. - (Б-ка студента-медика).

2. Лікувальна фізкультура в санаторно-курортних закладах. За ред. Л.І.Фісенко. - Київ. - 2005. - 402 с.

3. В.И. Дубровский. Лечебная физическая культура.- Москва. - 2004. - 602 с

4. В.А. Епифанов. Лечебная физическая культура и массаж.- Москва. -2004.- 554 с

Размещено на Allbest.ru