Реалізація державної політики охорони здоров'я щодо роботи медичного персоналу в період пандемії COVID-19: соціально-економічні аспекти зарубіжного досвіду

До умов, особливо актуальних під час пандемії, відносяться тривалість робочого часу, включаючи регулювання і компенсацію понаднормових годин, незручних годин роботи і змінної роботи, щотижневий відпочинок, відпустка через хворобу та соціальне забезпечення. Щоб забезпечити наявність достатньої кількості медичних працівників під час спалаху COVID- 19, деякі країни вдаються до професійної допомоги волонтерів, представників інших секторів, таких як військовослужбовці, лікарі, що вийшли на пенсію, студенти медичних вузів та медичні сестри.

Медичним навчальним закладам рекомендується прискорити підготовку студентів останніх курсів медичних вузів і училищ та скасувати вимогу про проходження клінічних іспитів, щоб максимально прискорити атестацію лікарів. Особливі заходи боротьби з інфекцією, такі як візуальні попередження, дихальна гігієна та дотримання правил поведінки у випадку кашлю, носіння маски, ізоляція осіб із симптомами респіраторної інфекції і заходи захисту від повітряно-крапельних інфекцій, можуть допомогти запобігти зараженню медичних працівників і пацієнтів у стаціонарах.

Хоча ці заходи обіцяють забезпечити необхідну медичну допомогу, вони вимагають ретельного підходу до реалізації на практиці, щоб медпрацівникам забезпечувався такий самий рівень захисту, як і іншим працівникам [5]. Поряд із забезпеченням безпеки та гігієни праці необхідно створювати інші умови зайнятості, включаючи соціальний захист, оплату праці, періоди відпочинку і графіки робочого часу. Органи державної влади повинні консультуватися із соціальними партнерами з питань моніторингу та регулювання праці тимчасового персоналу під час кризи згідно з обставинами.

Органи місцевого самоврядування повинні забезпечити вжиття заходів на підтримку медпрацівників, особливо тих, на кому лежить додатковий тягар догляду. Свобода висловлювати свою позицію з питань безпеки та гігієни праці, право відмовитися від роботи, якщо, на думку медиків, може створитися загроза, є важливими принципами, які необхідно відстоювати навіть у надзвичайних ситуаціях, подібних пандемії COVID-19. У всьому світі багато профспілок беруть активну участь у заходах реагування на COVID- 19, надаючи своїм членам рекомендації та регулярно обновлювану інформацію, беручи участь у діалозі з організаціями роботодавців і органами державної влади.

Це демонструє важливу роль, яку профспілки та об'єднання можуть мати в рішенні проблем, що стоять перед медпрацівниками. Соціальний діалог важливий не тільки для забезпечення готовності до надзвичайних ситуацій, а й для підвищення ефективності реагування та координації дій у надзвичайних ситуаціях. Він необхідний для своєчасного обміну інформацією та вирішення таких питань, як безпека і гігієна праці та посилення відповідальності. Здатність систем охорони здоров'я до швидкої антикризової реорганізації шляхом мобілізації медичних працівників за умови збереження основних послуг є критично важливим і одночасно важким завданням.

До основних заходів належать: безпека, гідні умови праці, психологічна підтримка медпрацівників, професійна підготовка і навчання з метою оперативного перепрофілювання кадрових і прийому нових працівників охорони здоров'я відповідно до вимог системи охорони здоров'я. Із впровадженням і розширенням масштабу для інформування, навчання та спрямування зусиль працівників охорони здоров'я, особливо в бідних і віддалених районах, може підвищуватися прозорість і якість послуг, так само як і ефективність адміністрування в умовах пандемії.

Система охорони здоров'я має потенціал створення більшого числа гідних робочих місць завдяки стимулюванню розвитку інших секторів, таких як виробництво медичного обладнання [3]. Уся система охорони здоров'я стикається із труднощами стосовно набору, розстановки і утримання достатнього числа добре навчених, підтримуваних і мотивованих працівників охорони здоров'я. Нерівномірний розподіл медичних кадрів є перешкодою на шляху досягнення ефективності у сфері охорони здоров'я, нестача медпрацівників у першу чергу впливає на бідні верстви населення.

Приватний сектор може зіграти свою роль і в боротьбі з пандемією COVID-19, доповнюючи зусилля державної системи охорони здоров'я та формування і реалізацію державної політики в національній системі охорони здоров'я. У низці країн окремі підприємства беруть на себе ініціативу з тимчасової зміни бізнес-моделей на час кризи, допомагаючи виробляти товари медичного призначення. Рішення проблеми пов'язане із втратою доходів учасниками зміни таких бізнес-моделей у системі охорони здоров'я. Хоча основна увага приділяється захисту і підтримці медичних працівників, які перебувають в епіцентрі боротьби з COVID-19, пандемія впливає на всіх учасників системи охорони здоров'я.

До них відносяться багато працівників медичної служби, які в даний час піддаються серйозному ризику зараження. Криза COVID-19 розкриває значні прогалини в охопленні медичними послугами, що позбавляє захисту працівників охорони здоров'я, що беруть участь у нестандартних формах зайнятості або самозайнятості відповідного догляду [1]. Нестабільність доходів у разі хвороби або догляду за хворими членами сім'ї змушує їх виходити на роботу навіть при поганому самопочутті та підвищує ризик їх зараження, посилюється ризик зубожіння хворих і членів їхніх сімей.

У медичних працівників повинен бути доступ до лікування та відшкодування фінансових втрат у разі інфікування COVID- 19 на роботі в межах програм страхування. Хоча ці заходи спрямовані на зниження ризику передачі інфекції і вивільнення ресурсів системи охорони здоров'я, вони здійснять негативний вплив на доходи лікарів, оскільки число пацієнтів, що їх відвідують, скорочується, а поточні експлуатаційні витрати значно збільшуються [2]. Незважаючи на втрати доходу, лікарі готуються до збільшення робочого навантаження після скасування заходів соціального дистанціювання і відновлення нормального функціонування систем охорони здоров'я.

Лікарні зазнають значних збитків у тих випадках, коли під час формування та реалізації державної політики в системі охорони здоров'я та в рамках національних стратегій забезпечення готовності їм пропонується звільнити ліжка за рахунок виписки пацієнтів і відтермінування планових операцій. Брак і нерівний розподіл кваліфікованих працівників охорони здоров'я серйозно ускладнюють реагування на спалахи несподіваних інфекцій, таких як COVID-19, що легко передаються.

У Європі зустрілися з величезними викликами, пов'язаними з доглядом і лікуванням безпрецедентного числа госпіталізованих хворих, тому посилюється транскордонне співробітництво між країнами [4]. Це підкреслює необхідність адекватних державних витрат із метою створення стійких і надійних систем охорони здоров'я, які, в першу чергу, здатні в цілому забезпечити справедливий доступ до якісного медичного обслуговування і мають у своєму розпорядженні достатні ресурси для реагування на несподівані спалахи захворювань, такі як пандемія COVID-19.

Крім адекватного соціального захисту працівників охорони здоров'я в умовах кризи COVID-19, не менш важливо забезпечити усьому населенню доступ до доступної медичної допомоги. Соціальний захист відіграє ключову роль у запобіганні та пом'якшенні кризи в галузі охорони здоров'я, а цьому сприяє кваліфіковане розроблення державної соціальної політики. Система охорони здоров'я має відповідати принципам, заснованим на правах підходу до досягнення загального охоплення послугами охорони здоров'я, що забезпечує фінансовий захист і ефективний доступ до медичних послуг.

Механізми колективного фінансування системи охорони здоров'я за рахунок внесків у систему соціального забезпечення, податків дають позитивний перерозподіль- ний ефект і не перекладають фінансові ризики ринку праці на приватних осіб. Економічні підстави, що передують зверненню за медичною допомогою, коли виникає така необхідність, не стають причиною відтермінування або відмови від неї, що особливо актуально в умовах кризи, викликаної інфекційними захворюваннями.

У низці країн, де медичне обслуговування здійснюється у приватному порядку і де постачальники послуг, як правило, не є учасниками соціальних медичних програм, такі інтеграційні дії були функціонують у рамках антикризового реагування. Рівні соціального захисту повинні включати доступ до національно встановлених видів товарів і послуг, що становлять найважливіші медичні послуги, які відповідають критеріям наявності, доступності, прийнятності та якості [6]. Це підкреслює важливість створення вертикальної системи охорони здоров'я, в якій державі належить центральна роль і яка може доповнюватися приватною пропозицією медичних послуг в умовах реалізації державної політики в системі охорони здоров'я.

Це вимагає ефективної координації дій сторін у фінансуванні, закупівельній діяльності і наданні медичних послуг. У той час як інші надзвичайні ситуації у сфері громадянської охорони здоров'я продемонстрували ефективність короткострокового екстреного планування, пандемія COVID-19 підкреслює необхідність узгоджених і стабільних інвестицій в охорону здоров'я. Вона кидає виклик традиційним поглядам на систему охорони здоров'я як тягар для національної економіки, підкреслюючи її значення для зростання економіки і добробуту суспільства.

Висновки і пропозиції. У країнах, де фінансовий тягар медичного обслуговування покривається за рахунок добровільного приватного страхування, органи державної влади змушені розширювати заходи у сфері охорони здоров'я, щоб не допустити поневірянь серед населення. Міцна і добре продумана структура фінансування необхідна для заохочення дотримання постачальниками медичних послуг критеріїв загальної доступності, наявності, прийнятності та якості медичної допомоги відповідно до актів із прав людини і міжнародних норм соціального забезпечення, а також для зміцнення національної системи охорони здоров'я.

Криза COVID-19 привертає увагу до вже перевантажених систем охорони здоров'я багатьох країн, так само як і до проблем захисту достатнього числа добре навчених, підтримуваних і мотивованих працівників охорони здоров'я. У цьому відбивається нагальна необхідність стабільних інвестицій в охорону здоров'я, включаючи медичних працівників, у створенні гідних умов праці та забезпеченні лікувальних установ необхідним обладнанням. Соціальний діалог необхідний для створення стабільних систем охорони здоров'я, яким, відповідно, відводиться вирішальна роль в антикризовому реагуванні, та підвищення ступеня готовності до надзвичайних ситуацій.

Список використаної літератури:

Implementation of state health policy on the work of medical staff during the pandemic COVID-19: socio-economic aspects of foreign experience