Зарубіжний досвід правового забезпечення реалізації проектів єдиного медичного простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТІВ ЄДИНОГО МЕДИЧНОГО ПРОСТОРУ

простір єдиний медичний здоров'я

І.В. Чеховська,

д.ю.н., с.н.с.,

Університет ДФС України

Стаття присвячена дослідженню правового забезпечення реалізації проектів єдиного медичного простору. На основні аналізу зарубіжного досвіду встановлено зміст поняття «єдиний медичний простів», виокремлено елементи універсальної системи охорони здоров'я. Доведено, що нерівність у доступі до медичних послуг і медикаментів є результатом об'єктивних і суб'єктивних чинників. Зроблено висновок, що подолання нерівності у доступі до медичних послуг і медикаментів залежить від спрямування національних урядів на реформування національних систем охорони здоров'я з акцентуванням уваги на формування і запровадження медичного страхування, а також чіткого визначення джерел стабільного фінансування галузі. Доведено доцільність запровадження універсальної системи охорони здоров'я в Україні.

Ключові слова: охорона здоров'я, медична послуга, єдиний медичний простір, медичне страхування.

I.V. Chekhovska

Foreign experience of legal ensurement of implementatio of single medical space projects

The article is devoted to the study of legal support for the implementation of single medical space projects. The content of the concept of «single medical space» is established on the basis of the analysis of foreign experience, the elements of the universal health care system are singled out: effective management; transparent systems of procurement and supply of medicines and medical technologies; reliable health information systems.

It is established that the universal health care system covers all components of the health care system: the health care system, medical institutions and communication networks, information systems, quality assurance mechanisms, as well as management and legislation.

Inequality in access to health services and medicines has been shown to be the result of objective and subjective factors.

It is concluded that overcoming inequalities in access to health services and medicines depends on the direction of national governments to reform national health systems, focusing on the formation and implementation of health insurance, as well as a clear definition of sources of stable funding for the industry. There are 2 groups of countries that implement projects of a single medical space. The first group those that offer a truly universal coverage of health services and covered 100 percent of the population. There are countries such as Australia,

Canada, Finland, France, Germany, Hungary, Iceland, Ireland, Israel, the Netherlands, New Zealand, Norway, Portugal, the Slovak Republic, Slovenia, Sweden, Switzerland and the United Kingdom. The second group is countries that are reforming existing national health systems, focusing on addressing inequalities in access to health care. These are such countries as: Iran, the USA, Finland.

It is proved that the introduction of a single medical space in Ukraine requires the strengthening of the national protection system with a focus on three goals: equity in access to medical services; quality of medical services and financial accessibility to medical services.

Key words: health care, medical service, single medical space, medical insurance.

И.В. Чеховская. Зарубежный опыт правового обеспечения реализации проектов единого медицинского пространства

Статья посвящена исследованию правового обеспечения реализации проектов единого медицинского пространства. На основе анализа зарубежного опыта определено содержание понятия «единое медицинское пространство», выделены элементы универсальной системы здравоохранения. Доказано, что неравенство в доступе к медицинским услугам и медикаментам является результатом объективных и субъективных факторов. Сделан вывод, что преодоление неравенства в доступе к медицинским услугам и медикаментам зависит от направленности национальных правительств на реформирование национальных систем здравоохранения с акцентированием внимания на формирование и введение медицинского страхования, а также четкого определения источников стабильного финансирования отрасли. Доказана целесообразность введения универсальной системы здравоохранения в Украине.

Ключевые слова: здравоохранение, медицинская услуга, единое медицинское пространство, медицинское страхование.

Мета цієї статті полягає у здійсненні аналізу зарубіжного досвіду правового забезпечення реалізації проєктів єдиного медичного простору; з'ясуванні змісту поняття «єдиний медичний простір»; виокремленні елементів універсальної системи охорони здоров'я; визначенні основних її компонентів; визначенні основних чинників, що впливають на доступність до медичних послуг і медикаментів; розробці пропозицій щодо доцільності запровадження єдиного медичного простору в Україні.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дослідженню правових засад формування єдиного медичного простору (забезпечення рівного доступу до медичних послуг та медикаментів) присвячено наукові праці таких зарубіжних учених, як (Diana J. Burgess, D. Raphael, M. Rosenfeld, A. Sajo, M. Riekkinenab, P. Riekkinenc, K. Kozhabekd, A. Zhatkanbayevad, G. Chebotarevb, T Kotkas, B. Heshmati, H. Joulaei та ін.) та вітчизняних (Р. А. Майданик, І. Я. Сенюта, С. Г. Стеценко, Л. О. Самілик та ін.) учених. Проте, незважаючи на жвавий науковий інтерес до досліджуваної проблематики, вітчизняними ученими заявлений напрям дослідження розкрито недостатньо, особливо в частині аналізу зарубіжного досвіду правового забезпечення реалізації проєктів єдиного медичного простору та розробки пропозицій щодо впровадження в національне законодавство зазначеного вище проєкту.

Виклад основного матеріалу

Проблема створення єдиного медичного простору (забезпечення рівного доступу до медичних послуг та медикаментів) є актуальною не лише для країн, що розвиваються, а й для розвинених європейських країн.

Нерівність у доступі до медичних послуг є результатом соціальної, економічної, тендерної, расової та інших форм нерівності [1; с. 233]. На думку М. Розенфельда, нерівність у доступі до медичних послуг, фінансованих державою, може бути як результатом недостатності закріплених матеріально-правових гарантій, так і неефективності процедурних гарантій такого доступу. Автор зазначає, що ця різниця перегукується з нормативними та фактичними проблемами реалізації прав пацієнта, а також зумовлена розумінням рівності як концепції, «яка походить від визнання до перерозподілу», що, в свою чергу, умовно поділяє категорію рівного доступу до медичної допомоги як права «бути рівним», так і права «на рівну частку» в отриманні медичної допомоги» [2; с. 983].

Сьогодні для урядів більшості країн світу першочерговим завданням під час реформування національних систем охорони здоров'я є подолання нерівності у доступі до медичних послуг та подальше формування єдиного медичного простору. Наведемо приклад окремих країн, у яких ще не сформовано єдиний медичний простір, проте має місце реформування національних систем охорони здоров'я в напрямі подолання нерівностей у доступі до медичних послуг і медикаментів. Так, наприклад, у Фінляндії, стаття 19 Конституції 1999 року не встановлює обмежень у праві на доступ до медичних послуг, що фінансуються державою. Проте фінське законодавство встановлює особливе право на доступ до медичної допомоги та отримання медичних послуг шведською мовою. Відповідно до статті 17 Конституції Фінляндії 1999 року національними мовами Фінляндії є фінська та шведська [3]. Відповідно різні статті законодавства містять положення про доступ до медичних послуг для шведськомовного населення. Більше того, Фінляндія стикається з конкретними проблемами, що стосуються реалізації прав пацієнтів так званими «безпаперовими особами», які незаконно проживають на території держави та не мають права користуватися послугами охорони здоров'я, що фінансуються державою, крім термінових.

Реформа охорони здоров'я у Фінляндії, що ще триває, є останньою ілюстрацією фактичної залежності прав пацієнтів від ефективного процедурного механізму надання медичних послуг. Ця реформа має на меті зменшити нерівність та контролювати витрати на охорону здоров'я шляхом виокремлення 15 районів (центрів) соціальної та медичної допомоги. Ці райони будуть відповідальні за надання соціальних та медичних послуг для населення. По суті, реформа спрямована на забезпечення більш повної реалізації права пацієнта на вільний вибір постачальника медичних послуг. Якщо пацієнт проживає у віддаленому приміському районі, то для нього буде забезпечена можливість вільно отримувати медичну допомогу в приватних або державних закладах охорони здоров'я, розташованих у центрі міста. Проте процедурно ця пропозиція щодо реформи спричиняє реорганізацію надання медичних послуг, а також перерозподіл державних субсидій для пацієнтів, які вирішили користуватися приватними медичними послугами [4].

Адміністрування системи охорони здоров'я та забезпечення єдиного медичного простору у Фінляндії покладається на принцип, що роль уряду та міністерств у сфері охорони здоров'я є координаційною, а реалізація фактичного надання державних послуг у сфері охорони здоров'я здійснюється муніципалітетами або на підставі міжмуніципальної кооперації. У зв'язку з цим заслуговує на увагу діяльність Valvira Фінляндського національного наглядового органу з питань добробуту та здоров'я, який прагне покращити якість медичних послуг. Це Агентство було створено у 2009 році відповідно до статті 2 (а) Закону про статус та права пацієнтів 1992 року. Дотримуючись положень статті, мета Valvira полягає у «вирішенні принципових питань, що стосуються соціального забезпечення та охорони здоров'я, статусу пацієнтів та клієнтів, а також надання рекомендацій щодо них, включаючи етичну складову» [5; с. 725]. Сьогодні Valvira надає рекомендації щодо того, як постачальники медичних послуг повинні здійснювати власний моніторинг та оцінку якості.

Нерівність у доступі до державних медичних послуг закладено у тексті Конституції Казахстану. Відповідно до статті 29 Конституції: «громадяни Республіки Казахстан мають права на охорону здоров'я» [3]. Це положення містить суттєве обмеження ratione personae (відповідальність держави) порівняно зі статтею 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права [6], який гарантує право на задоволення найвищого досяжного рівня фізичного та психічного здоров'я кожного. Отже, іноземні громадяни, не говорячи про осіб без громадянства, позбавлені можливості повною мірою користуватися правом на доступ до державних медичних послуг. Отже, це конституційне положення саме по собі зумовлює стан нерівності. Більше того, положення жорсткого державного регулювання галузі охорони здоров'я в Казахстані, згідно з якими лише ті захворювання, які включені до спеціальних затверджених урядом списків, охоплюються державним фінансуванням охорони здоров'я, створюють об'єктивні підстави для дискримінації у доступі громадян до медичних послуг державної охорони здоров'я залежно від характеру захворювання.

У США основоположним актом, за допомогою якого відбувається реформування системи надання медичних послуг з метою створення єдиного медичного простору, є Закон про захист пацієнтів та доступне обслуговування Patient Protection and Affordable Care Act (скорочено ACA) [7].

Зокрема, реформа охорони здоров'я пропонує безпрецедентну можливість створити більш справедливу систему охорони здоров'я, що реагує на пацієнтів. Одним зі шляхів реалізації є розширення страхового покриття громадян та мережі безпеки FQHC (англ. Federally Qualified Health Center).

Другий виклик стосується активізації первинної медичної допомоги, особливо для пацієнтів з недостатнім рівнем медичного обслуговування. Чи сприятиме реформа поліпшенню стану забезпечення справедливості у сфері охорони здоров'я, частково залежить від того, як реформа надання медичних послуг впливає на ключові відносини не тільки між лікарями та пацієнтами, але і між лікарями та іншими членами групи. З огляду на це відбувається створення систем, які забезпечують достатню кількість часу, простору та розгалуження міжособистісних стосунків, необхідних для забезпечення високої якості первинної медичної допомоги для всіх верств населення. Серед кроків, передбачених АСА, варто також зазначити запуск пілотних проєктів нових моделей медичної допомоги, включаючи медичні будинки, групи з лікування хронічних захворювань та інтеграцію надання медичних послуг з лікування поведінкових, психічних, фізіологічних та інших відхилень. Державні біржі медичного страхування мають можливість встановлювати нові моделі первинної медичної допомоги. Якщо вони будуть успішними, ці моделі можуть активізувати первинну медичну допомогу, створюючи при цьому системи догляду, що забезпечать час, ресурси та можливості, необхідні для задоволення потреб пацієнтів, які не охоплені такими послугами.

Система національної мережі охорони здоров'я (National Health Network) Ірану протягом останніх трьох десятиліть зазнала декількох реформ, що мали багато викликів та успіхів. Найважливішою реформою було створення Національної мережі охорони здоров'я у 1983 році, яка мала на меті зменшити нерівність доступу до медичних послуг та розширити можливість доступу до медичної допомоги в неблагополучних населених пунктах. Уряд Ірану також запровадив програму захисту здоров'я сім'ї (Family Physician Programme), інтеграцію медичних послуг та медичної освіти, політику незалежності лікарні та план розвитку сектору охорони здоров'я (Health Sector Evolution Plan), що мають переваги та недоліки.

План розвитку сектору охорони здоров'я, розпочатий у 2014 році, є новітньою реформою в іранській системі охорони здоров'я. У всіх урядових лікарнях було розпочато трансформацію медичної допомоги, орієнтованої саме на шпиталі, щоб допомогти вирішити суттєве зростання витрат на охорону здоров'я за останнє десятиліття. Головними цілями цієї реформи були зменшення витрат на охорону здоров'я для пацієнтів, поліпшення організації лікарень та якості послуг, а також забезпечення рівного доступу до стаціонарної допомоги. У перший рік реформування мало позитивні результати через зменшення витрат лікарень та збільшення доходів медичних працівників. Проте, наявність деяких викликів може негативно вплинути на реформи в майбутньому наприклад, велике фінансове навантаження на державу, нехтування первинною медичною допомогою, неефективні методи оплати, дефіцитні фінансові джерела, нерівний розподіл фахівців та зневага до амбулаторних лікарів державних секторів та їх пацієнтів.

У цілому ж система національної мережі охорони здоров'я (National Health Network) виявилась ефективною, оскільки вона створила унікальну основу для надання всеохоплюючої первинної медико-санітарної допомоги в неблагополучних районах, і, як наслідок, показники здоров'я в Ірані суттєво зросли. Однак позитивні наслідки спостерігаються не на всіх рівнях системи охорони здоров'я і обмежуються рівнем первинної медичної допомоги. Відмінності в управлінні, русі інформаційних потоків, побудові структурних зав'язків та безперервності догляду за різними рівнями охорони здоров'я призвели до неефективної системи управління й взаємодії. Крім того, урбанізація та міграція людей із сільської місцевості до міських районів негативно впливає на рівний доступ до медичної допомоги в Ірані [8; с. 29-30].

Європейські країни, починаючи з 2015 р., роблять основний акцент під час реформування національних систем охорони здоров'я на формування універсальної системи охоплення медичними послугами та фінансування національних систем охорони здоров'я. Зовнішні дії ЄС на підтримку зміцнення систем охорони здоров'я одночасно сприяють досягненню універсального охоплення медичними послугами (UHC), наприклад через партнерство, підтримуючи планування охорони здоров'я, фінансування охорони здоров'я та діалог з політикою.

Універсальне охоплення медичними послугами (Universal health coverage) (далі UHC) означає, що всі люди та громади можуть користуватися необхідними для них промоційними, профілактичними, лікувальними, реабілітаційними та паліативними медичними послугами, а також забезпечує, щоб використання цих послуг не спричинило фінансових труднощів.

Це визначення UHC втілює три пов'язані цілі:

1. Справедливість у доступі до медичних послуг кожен, хто потребує послуг, повинен отримати їх, а не лише ті, хто за них може платити.

2. Якість медичних послуг повинна бути належною для покращення здоров'я тих, хто отримує послуги.

3. Люди повинні бути захищені від фінансового ризику, гарантуючи, що витрати на користування послугами не піддають людей ризику фінансової шкоди [9].

Універсальне охоплення медичними послугами ґрунтується на Декларації Всесвітньої організації охорони здоров'я 1948 року, яка оголошує охорону здоров'я основним правом людини та зобов'язується забезпечити найвищий досяжний рівень здоров'я для всіх. Всесвітня організація охорони здоров'я спонукає країни розвивати свої системи охорони здоров'я, щоб рухатися до та підтримувати UHC, і в кінцевому підсумку забезпечити універсальність доступу до медичних послуг та медикаментів [10]. Однак варто зауважити, що UHC не означає безкоштовний доступ до всіх можливих медичних втручань, незалежно від вартості, оскільки неможливо для країн надавати всі послуги безкоштовно. Більше того, UHC стосується не лише фінансування системи охорони здоров'я. Вона охоплює всі компоненти системи охорони здоров'я, тобто системи надання медичних послуг, охорону здоров'я, медичні заклади та комунікаційні мережі, інформаційні системи, механізми забезпечення якості, а також управління та законодавство. Універсальне охоплення медичними послугами стосується не лише забезпечення мінімального пакета медичних послуг, а й забезпечення прогресивного розширення покриття медичними послугами пацієнтів та фінансового захисту у міру отримання нових ресурсів. Це також стосується не лише індивідуальних послуг з лікування, а й включає послуги для населення, оскільки кампанії з охорони здоров'я надають і інші послуги, зокрема: додавання фтору у воду, контроль за розведенням комарів тощо. Поступ до UHC означає кроки до справедливості, пріоритетів розвитку, соціальної активності та згуртованості.

Сьогодні у країнах, де медичні послуги зазвичай були доступними та оплачуваними, урядам стає все складніше реагувати на зростання потреб населення у здоров'ї та витрати, що зростають, на медичні послуги.

Уряди більшості країн вважають, що інвестиції в якісну первинну медичну допомогу стануть наріжним каменем для досягнення універсального охоплення медичними послугами в усьому світі. А інвестування в робочу силу первинної медичної допомоги є найвигіднішим способом забезпечення доступу до основної медичної допомоги. Належне управління, надійні системи закупівель, постачання медикаментів та медичних технологій, добре функціонуючі інформаційні системи охорони здоров'я є іншими важливими елементами.

Отже, запровадження UHC вимагає зміцнення систем охорони здоров'я у всіх країнах. Надійна структура фінансування є ключовою. Ті, хто має менше можливостей, часто не в змозі отримати багато необхідних послуг, особливо коли їм доводиться платити більшу частину витрат на медичні послуги з власної кишені. Навіть заможні громадяни можуть зазнати фінансових труднощів у разі важкої або тривалої хвороби. Об'єднання коштів із джерел обов'язкового фінансування (наприклад, обов'язкових страхових внесків) може зменшити фінансові ризики для населення, яке користується медичними послугами.

Згідно з даними Організації економічного співробітництва та розвитку декілька країн справді досягли універсального покриття, медичними послугами охоплено 100 відсотків населення.

Сьогодні 18 країн пропонують справжнє універсальне охоплення медичними послугами. Це такі країни, як: Австралія, Канада, Фінляндія, Франція, Німеччина, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Ізраїль, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Словацька Республіка, Словенія, Швеція, Швейцарія та Об'єднане Королівство [11].

В Австралії запроваджено змішаний план охорони здоров'я: уряд забезпечує державне медичне страхування, яке називається Medicare, і управляє державними лікарнями. 1973 року було прийнято Закон про медичне страхування, який запровадив Medicare, що регулює універсальне охоплення медичними послугами. Усі громадяни отримали доступ до медичного страхування. Проте спочатку потрібно сплатити франшизи і тільки після цього можна отримати доступ до медичних послуг. Урядові постанови захищають людей похилого віку, бідних, дітей та сільських жителів. Водночас багато громадян Австралії готові платити за додаткове приватне медичне страхування для отримання вищої якості обслуговування. 2018 року уряд Австралії витрачав на фінансування системи охорони здоров'я 9,3 % валового внутрішнього продукту (далі ВВП) Австралії. Це небагато. Вартість на душу населення становила 5 005 доларів США, це середній показник для розвинених країн [9].

Система охорони здоров'я країни об'єднана двома принципами: універсальним охопленням медичних послуг та особистим вибором. Як правило, австралійці вважають, що всі повинні мати доступне лікування. Водночас вони вважають, що люди, які можуть платити більше, повинні мати можливість отримати більше.

Такий підхід призводить до нерівності. Так, час очікування на операції в державних лікарнях може бути довгим. А відділення надзвичайних ситуацій та відділення інтенсивної терапії, як правило, переповнені, особливо під час епідемій. Звертає на себе увагу і вартість окремих медичних послуг, яка іноді є високою для пацієнтів.

У Франції діє система соціального медичного страхування, яка є доступною для усіх, хто законно проживає у Франції. Вона охоплює лікарні, лікарів, ліки та деякі медичні послуги. 1 січня 2016 року універсальне охоплення медичними послугами було замінено універсальною системою охорони здоров'я (PUMa). Ця система гарантує покриття витрат на охорону здоров'я (раніше відомих як «пільги в натуральній формі») без розриву в покритті у разі зміни обставин (пов'язаних з роботою, сім'єю чи житлом) для всіх осіб, які працюють або постійно проживають у Франції (включаючи Гваделупу, Французьку Гвіану, Мартініку, Острів Реюньйон, Сен-Бартелемі та Сен-Мартен) протягом трьох місяців.

Міністерство охорони здоров'я формує та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я відповідно до Закону про охорону здоров'я [10]. Законом передбачено 75 відсотків витрат на охорону здоров'я на основі загальних вимог, встановлених Законом. Ці вимоги передбачають спільну відповідальність зі статутними медичними страховиками за визначення пакета виплат, встановлення цін та плати за надання медичних послуг та ціноутворення на ліки.

Німеччина також має програму соціального медичного страхування. Кожен громадянин має державне медичне страхування, але ті, які отримують більший дохід, можуть замість цього вибрати приватне страхування. Державне фінансування страхування покриває госпіталізацію, крім харчування та проживання. Воно також охоплює реабілітацію для перебування в лікарнях, психічне здоров'я та залежність. Універсальне покриття медичними послугами охоплює навіть тривалий догляд. Фінансування відбувається за рахунок податків на оплату праці.

У 2018 році охорона здоров'я коштувала 11,2 % ВВП. Вона становила в середньому 5 986 доларів США на одну особу. Це один із найнижчих показників серед розвинених країн [10].

У Швейцарії діє система соціального медичного страхування для всіх громадян, яку охоплюють конкуруючі приватні страхові компанії. Громадяни сплачують до 8 % від свого доходу. Уряд відшкодовує їм будь-які більші витрати. Громадяни також можуть придбавати додаткове страхування для доступу до кращих лікарень, лікарів та медичних послуг.

У 2018 році витрати на охорону здоров'я у цій країні складали 12,2 % ВВП. Це становило 7 717 доларів США на одну особу [11].

Велика Британія має медичну допомогу, яка охоплює всіх громадян. Особливу увагу приділено надзвичайним ситуаціям та інфекційним хворобам. Уряд сплачує 80 % витрат за рахунок податку на доходи та заробітну плату. Решта сплачується за рахунок доплат, а громадяни платять за власну службу охорони здоров'я.

Підхід до надання універсального охоплення медичних послуг у Сполученому Королівстві відрізняється від підходів у інших розвинених країнах. Незважаючи на те, що більшість розвинених країн впроваджували універсальне охоплення медичними послугами (за винятком США), мало країн вирішили дотримуватися моделі Сполученого Королівства створення єдиної підконтрольної уряду організації для фінансування та надання медичних послуг для свого населення [12].

Більшість медичних послуг, що надаються Національною службою охорони здоров'я Великобританії (далі NHS), залишаються безкоштовними на момент використання, через п'ятдесят років після його створення. Сюди входять консультації з лікарями (як лікарями загальної практики, так і іншими фахівцями лікарні), невідкладним лікуванням у відділеннях нещасних випадків та невідкладних ситуацій, факультативними та невідкладними операціями, скринінгами жінок на рак молочної залози та шийки матки та щепленнями, що є частиною національних програм (наприклад, як дітей, які страждають від грипу). Існує плата за рецепти, які видаються лікарями загальної практики, які оплачуються деякими пацієнтами (зараз близько 10,30 дол. за рецепт). Однак, оскільки більшість рецептів видається групам, які звільняються від цих зборів (наприклад, дітям, особам старше 60 років та людям з низьким рівнем доходу або певним хронічним захворюванням), призначається 85 % усіх препаратів, які випускаються NHS безкоштовно для пацієнта [13].

Впровадження універсального охоплення медичними послугами та створення NHS, хоча і є помітним досягненням у галузі охорони здоров'я та соціальній політиці, не залишили Сполучене Королівство незахищеним перед викликами, що стоять перед системами охорони здоров'я в розвиненому світі. Як і багато інших країн, Сполучене Королівство зіткнулося з проблемою забезпечення доступу населення до широкого спектру високоякісних медичних послуг, одночасно намагаючись обмежити витрати центрального уряду на охорону здоров'я. Більше того, хоча універсальне охоплення та безкоштовна охорона здоров'я на місцях використання дозволяють усім групам населення отримувати доступ до медичних послуг, залишаються соціально-економічні розбіжності як у стані здоров'я, так і у використанні медичних послуг. Отже, зменшення нерівностей у сфері охорони здоров'я залишається ключовим пріоритетом уряду Сполученого Королівства.

Висновки

Наведене вище дозволило сформувати відповідні висновки і виокремити позитивний досвід реалізації проектів єдиного медичного простору в окремих країнах.

1. Виокремлено 2 групи країн. 1 група ті, які пропонують справжнє універсальне охоплення медичними послугами і охопили 100 відсотків населення. Це такі країни: Австралія, Канада, Фінляндія, Франція, Німеччина, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Ізраїль, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Словацька Республіка, Словенія, Швеція, Швейцарія та Об'єднане Королівство. 2 група ті, які реформують діючі національні системи охорони здоров'я, акцентуючи увагу на подолання нерівності у доступі до медичних послуг. Це такі країни: Іран, США, Фінляндія.

2. Встановлено, що нерівність у доступі до медичних послуг і медикаментів є результатом об'єктивних і суб'єктивних чинників.

3. Подолання нерівності у доступі до медичних послуг і медикаментів залежить від спрямування національних урядів на реформування національних систем охорони здоров'я з акцентуванням уваги на формування і запровадження медичного страхування, а також чіткого визначення джерел стабільного фінансування галузі.

4. Універсальна система охорони здоров'я охоплює всі компоненти системи охорони здоров'я: систему надання медичних послуг, медичні заклади та комунікаційні мережі, інформаційні системи, механізми забезпечення якості, а також управління та законодавство.

5. Важливими елементами універсальної системи охорони здоров'я є: ефективне управління; прозорі системи закупівель і постачання медикаментів та медичних технологій; надійні інформаційні системи охорони здоров'я.

6. Запровадження UHC в Україні вимагає зміцнення національної системи охорони з орієнтацією на три цілі: справедливість у доступі до медичних послуг; якість медичних послуг і фінансова доступність до медичних послуг.

Список використаних джерел

1. Raphael D. Tackling health inequalities, lessons from international experiences. Toronto: Canadian Scholars' Press, Inc., 2012. Рp. 229-245.

2. Rosenfeld M., Sajo A. The Oxford Handbook of Comparative Constitutional Law. Ed. Susanne Baer. Oxford: Oxford University Press, 2012. Pp. 982-1001.

3. Riekkinenab M., Riekkinenc P., Kozhabekd K., Zhatkanbayevad A., Chebotarevb G. Equal access to publicly funded health care services: The legal experiences of Finland and Kazakhsta. URL: https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S2351667415000153.

4. Ministry of Social Affairs and Health of Finland. New Self-Government Formation of the Regions (Virkamiesselvitys: uusien itsehallintoalueiden muodostaminen). URL: https://stm.fi/ terveyspalvelut.

5. Kotkas T. Viranomaisvalvonnasta omavalvontaan: yksityisten sosiaalipalveluiden valvontakeinojen murros (From the supervision by official authorities to the self-supervision: the breakthrough of means in assessing private social services). Helsinki: Lakimies, 2015. Pp. 720-733.

6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права / ООН. 1966. 16 грудня. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_042

7. Diana J. Burgess Are providers more likely to contribute to healthcare disparities under high levels of cognitive load? How features of the healthcare setting may lead to biases in medical decision making. Med Decis Making, 2016. URL: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/ articles/PMC3988900/

8. Heshmati B., Joulaei H. Iran's health-care system in transition. London: The Lancet, Volume 387, 2016. Pp. 29-30.

9. Universal health coverage and health financing. URL: https://www.who.int/health_ financing/universal_coverage_definition/en/

10. It's time the world hears more about Universal Health Coverage. URL: https://www. healtheuropa.eu/universal-health-coverage/89380/

11. Organization for Economic Cooperation and Development. URL: http://www.oecd.org/ els/health-systems/measuring-health-coverage.htm.

12. Universal Health Care in Different Countries, Pros and Cons of Each. Why America Is the Only Rich Country Without Universal Health Care. URL: https://www.thebalance.com/ universal-health-care-4156211

13. Universal Health Coverage in the United Kingdom. URL: https://www.nursingcenter. com/journalarticle?Article_ID=447287&Journal_ID=54005&Issue_ID=447251

References

1. Raphael D. Tackling health inequalities, lessons from international experiences. Toronto: Canadian Scholars' Press, Inc., 2012. Pp. 229-245.

2. Rosenfeld M., Sajo A. The Oxford Handbook of Comparative Constitutional Law. Ed. Susanne Baer. Oxford: Oxford University Press, 2012. Pp. 982-1001.

3. Riekkinenab M., Riekkinenc P., Kozhabekd K., Zhatkanbayevad A., Chebotarevb G. Equal access to publicly funded health care services: The legal experiences of Finland and Kazakhsta. URL: https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S2351667415000153.

4. Ministry of Social Affairs and Health of Finland. New Self-Government Formation of the Regions (Virkamiesselvitys: uusien itsehallintoalueiden muodostaminen). URL: https://stm.fi/ terveyspalvelut.

5. Kotkas T Viranomaisvalvonnasta omavalvontaan: yksityisten sosiaalipalveluiden valvontakeinojen murros (From the supervision by official authorities to the self-supervision: the breakthrough of means in assessing private social services). Helsinki: Lakimies, 2015. Pp. 720-733.

6. International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights / OON. 16.12.1966. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_042.

7. Diana J. Burgess Are providers more likely to contribute to healthcare disparities under high levels of cognitive load? How features of the healthcare setting may lead to biases in medical decision making. Med Decis Making, 2016. URL: https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/ articles/PMC3988900/.

8. Heshmati B., Joulaei H. Iran's health-care system in transition. London: The Lancet, Volume 387, 2016. Pp. 29-30.

9. Universal health coverage and health financing. URL: https://www.who.int/health_ financing/universal_coverage_definition/en/

10. It's time the world hears more about Universal Health Coverage. URL: https://www. healtheuropa.eu/universal-health-coverage/89380/

11. Organization for Economic Cooperation and Development. URL: http://www.oecd.org/ els/health-systems/measuring-health-coverage.htm

12. Universal Health Care in Different Countries, Pros and Cons of Each. Why America Is the Only Rich Country Without Universal Health Care. URL: https://www.thebalance.com/ universal-health-care-4156211

13. Universal Health Coverage in the United Kingdom. URL: https://www.nursingcenter. com/journalarticle?Article_ro=447287&Joumal_ro=54005&Issue_ro=447251

Размещено на Allbest.ru