Єдині протоколи надання екстреної медичної допомоги як елемент цивільно-військової взаємодії на територіях проведення спеціальних операцій в Україні

Треба зауважити, що відповідно до нормативних документів НАТО надання спеціалізованої медичної допомоги рекомендовано організовувати виключно силами національних систем охорони здоров'я, а в разі достатності місцевих ресурсів системи охорони здоров'я розгортання мобільних госпіталів вважають недоцільним [11]. Тому на виконання Розпорядження КМ України від 24.05.2017 №352-р «Деякі питання медичного забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських, які беруть участь в антитерористичній операції та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації...» визначено порядок залучення цивільних ЗОЗ обласних державних адміністрацій (ОДА) і НАМН України до надання вторинної (спеціалізованої) і третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги військовослужбовцям, і спільним наказом Міноборони та МОЗ України від 07.02.2018 №49/180 визначено механізм надання такої медичної допомоги військовослужбовцям і затверджено перелік ЗОЗ і державних установ НАМН України, що для цього залучаються. Для організації надання МД пораненим (хворим) військовослужбовцям у ЗОЗ у межах адміністративно- територіальних одиниць мають бути утворені групи управління під керівництвом заступників керівників департаментів (управлінь) охорони здоров'я ОДА із залученням представників органів управління медичним забезпеченням ЗСУ. З метою належної організації роботи визначених наказом ЗОЗ вони об'єднуються в межах адміністративно-територіальних одиниць у тимчасові функціональні об'єднання [1]. На державному рівні, згідно з положеннями «Воєнно-медичної доктрини України», визначено відповідальність держави й органів виконавчої влади за розвиток системи охорони здоров'я військовослужбовців і забезпечення її спроможностей у воєнний час [20, 22].

Четвертий рівень забезпечено на стратегічному рівні силами військово-медичних клінічних центрів регіонів і Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» МО України, ЗОЗ державної і комунальної власності, у першу чергу НАМН і МОЗ України, для надання високоспеціалізованої медичної допомоги із застосуванням високотехнологічного обладнання і/або спеціалізованих медичних процедур та інтервенцій високої складності, у тому числі з пріоритетним науковим супроводом (наприклад, у відділені колопроктології - лікування ускладнень, пов'язаних з норицями кишечника і/або осумкованими гнійними процесами тощо). Цей рівень передбачає остаточне лікування поранених, спрямоване на максимальне відновлення (розумове й фізичне) і забезпечення можливості повернутися до виконання службових обов'язків або підготувати їх до звільнення з військової служби з медичних причин. Спадкоємність у взаємодії підрозділів медичної служби ЗСУ на ЕМЕ відповідно до рівнів лікувально-евакуаційних забезпечення, у тому числі на основі принципів ЦВВ, потребує впровадження програмного забезпечення організації МД за стандартами НАТО в Україні, що регламентоване, зокрема, стандартом AJMedP-5 (англ.: Allied Joint Doctrine For Medical Communications .wid Information Systems, MEDCIS), та інформаційних систем MIMS, LOGOREP, які охоплюють всі рівні надання МД; системи логістики й інформаційної системи управління мережею військово- медичних закладів і системи матеріально-технічного забезпечення.

Розділи нормативному документа STANAG також визначають низку узгоджених стандартів, розроблених для забезпечення сумісності, зокрема:

- AMedP-8.3 - вимоги до підготовки персоналу в міжнародних місіях;

- AMedP-22 - надання медичної допомоги при травмі Trauma Care Training;

- AMedP-1.8 - окреслює перелік відповідних практичних навичок керівного складу (управління ЗОЗ, контроль, комунікація, евакуація хворих і координація).

Так, фахівці системи управління повинні вміти визначити:

— можливості надання медичної допомоги на операційному рівні;

— забезпечити відповідними ресурсами надання ЕМД;

— організувати медичне постачання, у тому числі крові та її препаратів, кисню тощо.

Отже, визначені проблеми вказують на те, що виклики сьогодення в Україні вимагають прийняття міжвідомчих управлінських рішень щодо впровадження принципів ЦВВ при наданні ЕМД на територіях, прилеглих до району бойових дій, і в зоні проведення спеціальних операцій в Україні.

Висновки

1. Відповідно до організаційних основ доктрини з медичного забезпечення збройних сил країн - членів НАТО надання екстреної медичної допомоги в умовах надзвичайної ситуації воєнного характеру потребує об'єднання ресурсів медичних служб Збройних сил України та інших структур, що належать до сектора безпеки держави, а також цивільних закладів охорони здоров'я державної і комунальної форм власності.

2. На основі аналізу стандартів і директив з медичного забезпечення збройних сил країн - членів НАТО визначені особливості запровадження в системі медичного забезпечення Збройних сил України чотирьох рівнів лікувально-евакуаційного забезпечення, а саме: забезпечення на тактичному, оперативному й стратегічному рівні вимог адміністративно-правового регулювання в міжвідомчої уніфікації стандартів з надання екстреної медичної і кваліфікованої допомоги.

3. Відповідно до міжнародних стандартів щодо подолання медико-санітарних наслідків надзвичайної ситуації воєнного характеру впровадження механізмів цивільно-військової взаємодії, що засновані на єдиних принципах надання екстреної медичної допомоги, дозволяє сформувати дієву загальнодержавну підсистему екстреної медичної допомоги як складової єдиного медичного простору України.

4. Упровадження механізмів цивільно-військової взаємодії обумовлює потребу в розробці й упровадженні єдиних для цивільної і військової систем охорони здоров'я України протоколів надання екстреної медичної допомоги, лікування й реабілітації хворих і поранених.

Список літератури

1. Білий В.Я., Верба А.В., Жаховський В.О., Лівійський В.Г. Щодо необхідності та порядку залучення цивільних закладів охорони здоров'я для медичного забезпечення військ. Наука і оборона. 2017. С. 31-36.

2. Бондаревський А.О., Коваль Б.М. Рівні медичного забезпечення сучасних збройних конфліктів. Хірургія України. №4. С. 7-13.

3. Верба А.В., Жаховський В.О., Лівінський В.Г. Досвід медичного забезпечення антитерористичної операції та шляхи його вдосконалення. Наука і оборона. 2015. №3-4. С. 28-33.

4. Верба А.В. Стан та проблемні питання медичного забезпечення в зоні проведення антитерористичної операції в різні періоди. Медичне забезпечення антитерористичної операції: науково-організаційні та медико-соціальні аспекти: збірник наукових праць. За заг. ред. академіків НАН України В.І. Цимбалюка, А.М. Сердюка. Київ: НВЦ «Пріоритети», 2016. С. 15-26.

5. Вказівки з воєнно-польової хірургії. За ред. Я.Л. За- руцького, А.А. Шудрака. К.: СПЛ Чалчинська Н.В., 2014. 396 с.

6. Воєнно-польова хірургія : практ. і навч. посіб. для військ. лікарів та лікарів системи охорони здоров 'я України. За ред. Я.Л. Заруцького, В.Я. Білого; М-во оборони України, МОЗ України. Київ : Фенікс, 2018. 544 с.

7. Голованова І.А., Краснова О.І., Краснов О.Г. Медичне забезпечення військових частин в умовах анти- терористичної операції. Україна. Здоров'я нації. 2016. №4/1(41). С. 34-36.

8. Гудима А.А., Крилюк В.О., Цимбалюк Г.Ю. Вдосконалена система швидкого медичного сортування в медичному пункті батальйону. Збірник матеріалів науково-практичної конференції «Медичне забезпечення АТО: організаційні та медико-соціальні аспекти». Львів, 2017. С. 25-28.

9. Гурштынович Г.Г., Шнитко С.Н., Чернов Д.А. Организация и содержание хирургической помощи раненым в Вооруженных Силах Украины. Военная медицина. 2017. №1. С. 128-135.

10. Жаховський В.О. Лівінський В.Г. Роль та значення дефініцій у військовій медицині. Сучасні аспекти військової медицини. 2019. Вип. 26(1). С. 3-19.

11. Калагін Ю. Феномен цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України: концептуальні засади дослідження. Український соціологічний журнал. 2017. №1-2. С. 64-68.

12. Кузнецов О.П. Особливості медичного забезпечення 7-ї мотоманевреної групи під час виконання бойових завдань в зоні проведення АТО. Збірник матеріалів науково-практичної конференції «Медичне забезпечення АТО: організаційні та медико-соціальні аспекти». Львів, 2017. С. 41-43.

13. Мазуренко О.В., Рощін Г.Г., Клименко П.М., Близнюк М.Д., Набоченко О.З. Цивільно-військова співпраця в умовах антитерористичної операції. Восьмий британсько-український симпозіум. 2016. С. 33.

14. Медицина катастроф. Військова медицина: рек. анотований бібліогр. покажч. Уклад.: Н.Б. Гавриш, В.В. Хівренко, І.М. Лазоренко, Л.М. Драган. Харків, 2018. 36 с.

15. Наказ Міністерства охорони здоров 'я України від 15 січня 2014 року №34 «Медичне сортування. Адаптована клінічна настанова, заснована на доказах».

16. Наказ Міністерства оборони України від 16.11.2016 №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».

17. Невідкладна військова хірургія. Форт Сем Г'юстон, Штат Техас. Українське видання. Київ: [б. в.], 2015. 540 с.

18. Осадчий О. Відновлювальна хірургія у практиці військових і цивільних медиків: сучасні досягнення. Український медичний часопис. 2018. Т. 1. №1. С. 44-47.

19. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 1995 р. №819 «Про взаемодію медичних служб Збройних Сил України та інших військових формувань із державною системою охорони здоров'я і про створення загальнодержавної системи екстремальної медицини» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2000року №1804).

20. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 р. №910 «Про затвердження Военно-медичної доктрини України».

21. Рогуля А. Європейський досвід функціонування системи цивільного захисту населення у забезпеченні національної безпеки. Ефективність державного управління: збірник наукових праць. 2015. Вип. 45. С. 130-138.

22. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017р. №352-р «Деякі питання медичного забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських, які беруть участь в антите- рористичній операції та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях») (назва Розпорядження із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ№331 від 11.04.2018).

23. Рощін Г.Г., Мазуренко О.В. Цивільно-військовий оперативний центр як різновид систем управління при подоланні медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій. Медичне забезпечення антитерористичної операції: науково-організаційні та медико-соціальні аспекти: Зб. наук. статей. За заг. ред. академіків НАН України В.І. Цимбалюка, А.М. Сердюка. Київ:НВЦ«Пріоритети», 2016 - 315 с.

24. Рощін Г.Г., Мазуренко О.В., Дорош В.М., Пага- ва О.З., Іванов В.І. Реформування системи екстреної медичної допомоги постраждалим на ранньому госпітальному етапі. Клінічна хірургія. 2019. №86(5). С. 72-78. DOI: 10.26779/2522-1396.2019.05.7.

25. Сердюк А.М., Риган М.М., Антоненко Л.П., Ска- лецький Ю.М. Співпраця державної та відомчих систем охорони здоров 'я на особливий період - актуальна проблема для України. Медичне забезпечення антитерористич- ної операції: науково-організаційні та медико-соціальні аспекти: збірник наукових праць. За заг. ред. академіків НАН України В.І. Цимбалюка, А.М. Сердюка. Київ: НВЦ «Пріоритети», 2016. С. 27-32.

26. Стандарт підготовки І-СТ-3 (видання 2): підготовка військовослужбовця з тактичної медицини. Київ: МП Леся, 2015. 148 с.

27. Тактика ліквідування надзвичайних ситуацій: Курс лекцій. І.М. Неклонський. Харків: НУЦЗУ, 2017. 367 с.

28. Указ Президента України від 24.09.2015 №555 «Про рішення національної безпеки і оборони України від 2 вересні 2015 р. «Про нову редакцію Военної доктрини України».

29. Указ Президента України від 28 березня 2018 року «Про затвердження Річної національної програми під егідою Комісії Україна-НАТО на 2018р.».

30. Форма медичної документації DD1380 (Картка пораненого).

31. Butler F.K., Hagmann J., Butler G.E. Tactical wmbat сasualty сare in special operations. Military Medicine. 1996. Vol. 161. P. 1-16.

32. Emergency Medical Services in the Warm Zone Active Shooter Best Practice Guide Version 1.0/New Hampshire Bureau of Emergency Medical Services. - 2015.

33. Health Services Research into European Policy and Practice. Final report of the HSREPPproject / Health Services Research in Europe. Utrecht: NIVEL, 2011. 254p.

34. Cardiopulmonary resuscitation (VHA directive1177). Department of Veterans Affairs Veterans Health Administration Washington, DC 20420. Transmittal Sheet. August 28. 2018. 12 p.

35. Reed R.C., Bourn S. Prehospital emergency medicine e UK military experience. BJA Education. 2018. 18(6). 185e190 (2018).

36. Standard: NATO - AJP-4.10. Allied Joint Doctrine For Medical Support.

37. Standard: NATO - AJMedP-6. Allied Joint Civil-Military Medical Interface Doctrine. Edition A. Version 1. 5 November 2015.

38. Standard: NATO - AMedP-1.9. Minimum Requirements for Emergency Medical Supplies on Board Ships. Edition A. Version 2. 3 February 2020.

39. Standard: NATO - AMedP-24. Emergency Medical Care in the Operational Environment. 24 May 2011.

40. SWAT standards for law enforcement agencies / National Tactical Officers Association. 2008. 56 p.

41. Washington DC 20350-2000. NAVY Emergency Medical Services Program. Department of the NAVY, Office of the Chief of Naval Operations, 2000 NAVY Pentagon (Opnavinst 11320.27A N46), 21 Feb 2019. 12p.

Размещено на allbest.ru