Історія розвитку урології у Дніпропетровській області (до 85-річчя створення товариства урологів Дніпропетровської області)

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України»

В.П. Стусь

С.І. Баранник

Аннотация

История развития урологии в Днепропетровской области (к 85-летию создания общества урологов Днепропетровской области)

В.П. Стусь, С.И. Баранник

На Екатеринославщине до 30-х годов прошлого века специализированной урологической помощи не было. Амбулаторные больные посещали кожно-венерические диспансеры, где ими занимались венерологи и так называемые «цистоскописты». В стационарах, в том числе и в хирургических клиниках, которыми заведовали профессора А.А. Абражанов, Я.Й. Гальперн, урологических больных лечили хирурги, для инструментального исследования урологических больных привлекали цистоскопистов, которые приходили со своими цистоскопами. Урологические заболевания лечились и на других кафедрах Днепропетровского медицинского института - факультетской (проф. С.К. Соловьев), общей хирургии (проф. М.Т. Фридман, Е.Ю. Крамаренко) и др. В клинике общей хирургии урологии, как специальности, придавалось большое значение. Урологических больных вел ассистент Б.Т. Фукс. После специализации в клинике Б.Н. Хольцова и В.А. Гораша в 1930 году. Он впервые в Днепропетровске ввел урологический амбулаторный прием во дворце профилактики (поликлинике №1) второй городской больницы Днепропетровска.

В 1932 г. во 2-й городской больнице Днепропетровска было развернуто 20 урологических коек, которые стали базой Днепропетровского института усовершенствования врачей. В 1940 г. количество урологических коек в Днепропетровске было увеличено до 30. Они стали также базой доцентского курса по урологии медицинского института. В отделении работали, кроме доцента Б.Т. Фукса, который возглавлял курс, ассистент и ординатор института усовершенствования врачей И.С. Емец. Накануне Второй Мировой войны доцентский курс был реорганизован в кафедру института усовершенствования врачей.

В мае 1935 г. в Днепропетровске впервые организовано урологическое общество, как секция Всеукраинского урологического общества. Оно объединило врачей, которые работали по специальности и интересовались этой специальностью, урологов (были единицы), цистоскопис- тов, венерологов, хирургов, гинекологов. Общее количество составило 38 человек. Первым председателем общества был избран доцент Борис Тимофеевич Фукс. С 1935 по 1939 г. проведено 24 пленарных заседания урологического общества. Заслушано 25 докладов, сделано 76 демонстраций больных.

Накануне Второй Мировой войны в Днепропетровской области было 45 урологических коек (30 в Днепропетровске и 15 в Кривом Роге) и один специализированный урологический прием в Днепропетровске, кроме приема урологических больных в 3 кожно-венерических диспансерах. Работали четыре уролога (3 - в Днепропетровске и один - в Кривом Роге) и 5- 6 цистоскопистов «гонорологов», занимавшихся малой урологией.

После освобождения Днепропетровска от фашистских захватчиков продолжило работу урологическое общество. Его активной работе способствовала тесная связь с правлением Украинского общества урологов, членом правления которого стал Б.Т. Фукс.

В 1952 г. в больнице им. И.И. Мечникова организовано областное урологическое отделение, которое возглавил кандидат медицинских наук И.И. Савельев. После того, как в 1953 г. Б.Т. Фукс ушел с кафедры хирургии медицинского института и стал заведовать отделением в 10-й городской больнице, доцентом кафедры по курсу урологии был избран И.И. Савельев.

Благодаря распоряжениям Министерства здравоохранения Украины (МЗУ), согласно которым в штат облздравотделов министерством введена единица внештатного областного уролога, несколько улучшилась урологическая помощь. В Днепропетровской области первым областным урологом был назначен доцент Б.Т. Фукс. Областной уролог получал инструкции от главного уролога Минздрава Украины заслуженного деятеля науки, академика А.А. Чайки, который возглавил урологическую службу в Украине.

Значительное улучшение урологической помощи в 1965 г. по сравнению с 1958 г. связано с общим ростом лечебно-профилактических учреждений области и распоряжением Минздрава Украины о дальнейшем развитии специализированной помощи. Способствовало этому возобновление деятельности внештатных урологов. В 1966 г. областным урологом назначен И.И. Савельев, а Б.Т. Фукс - городским урологом. С 1955 г. увеличилось количество коек и в городах области.

Таким образом, в Днепропетровской области в 1960 г. находилось 460 урологических коек, работало 25 урологических приемов. Урологическую помощь обеспечивали 53 врача-уролога. Кроме того, в Днепропетровске открыто 50 урологических коек и 3 урологических амбулаторных приема в ведомственных учреждениях (на железной дороге, водном транспорте, Южном машиностроительном заводе), обслуживаемых пятью урологами. Два уролога работали в Днепропетровском медицинском институте (заведующий курсом урологии доцент И.И. Савельев и ассистент курса Б.С. Горев), еще 3 врача - в других учреждениях. С 53 работающих в области урологов 33 подготовлены на местных базах: в урологической клинике медицинского института, урологическом отделении 10-й городской больницы Днепропетровска, в 1-й городской больнице Кривого Рога и 9-й городской больнице Днепродзержинска.

В развитии урологии области заметную роль играло научное урологическое общество, всегда оставаясь в авангарде. Оно начало свое существование в мае 1935 г. как секция Всеукраинс- кого общества урологов (ВОУ). Кроме отчета в журнале «Урология» в 1939 г. и приведенных выше сведений, никаких материалов о том периоде его работы не сохранилось. Деятельность общества, прерванная Второй мировой войной, возобновилась в августе 1946 г. Сначала общество объединяло, как и до войны, врачей, интересующихся урологией - венерологов, хирургов и урологов. С годами общество менялось: в его состав вошла молодежь, для которой он стал школой урологии.

С 1952 г. деятельность общества прервалась и возобновилась в 1956 году. В его состав вошли, в основном, урологи, количество которых в городе значительно возросло. До 1959 г. урологическое общество входило в состав Днепропетровского единого медицинского научного общества. В феврале 1959 г. был принят типовой устав городского урологического общества. Членов общества было 18. В декабре 1969 г. в соответствии с пожеланиями урологов районов области, решением общего собрания был принят устав областного общества, который 7 января 1961 г. был утвержден и зарегистрирован в областном отделе здравоохранения. Отчеты о работе общества ежегодно направлялись председателю правления республиканского общества и областному отделу здравоохранения. В 1965 г. общество объединяло уже 47 урологов (36 - из Дне-пропетровска и 11 - из районов области).

С 1966 по 2000 г. сменилось 4 областных уролога: после И.И. Савельева областным урологом стал А.С. Анохин (1973), затем доцент Б.С. Горев (1989), доцент С.И. Баранник (1993), а с 1999 г. по 2018 г. - профессор В.П. Стусь. С 2018 г. в связи с реорганизацией профессор В.П. Стусь стал экспертом по направлению «Урология» при Департаменте здравоохранения Днепропетровской облгосадминистрации.

3 июля 1997 г. на очередном заседании научно-практического общества урологов Днепропетровской области было принято решение создать Днепропетровский филиал Украинской ассоциации урологов в составе 97 человек. Председателем филиала был избран член-корреспондент АМН Украины, профессор А.В. Люлько.

Кафедра урологии организована 1 сентября 1974 г. с доцентского курса кафедры факультетской хирургии (приказ ректора ДМИ И.И. Крыжановской от 23 августа 1974 г.). Первым заведующим кафедрой избран д.м.н., профессор А.В. Люлько. Клинической базой кафедры стала областная клиническая больница им. И.И. Мечникова - 5-й этаж хирургического корпуса - областное урологическое отделение на 80 коек. Клиника под руководством профессора А.В. Люлько превратилась в организационно-методический и научный центр урологической службы Днепропетровской области.

В 2011 г. заведующим кафедрой назначен д.м.н., профессор В.П. Стусь, который продолжил воплощать замыслы своего учителя - профессора А.В. Люлько. 27 ноября 2013 г. проведена конференция урологов Днепропетровской области в составе 87 человек, на которой принято решение создать Ассоциацию урологов Днепропетровской области как добровольную общественную организацию. Председателем правления Ассоциации урологов был избран профессор В.П. Стусь. С 1935 г. (с момента создания Днепропетровского урологического общества) по 2020 г. проведено 504 заседания общества.

Последние годы ознаменовались продолжением реформирования отрасли здравоохранения в Днепропетровской области. Состоялось создание госпитальных округов (оптимизация второго уровня оказания медицинской помощи), что способствовало сокращению урологических коек в районных и улучшению использования урологических коек в специализированных урологических отделениях городских больниц. На сегодняшний день в Днепропетровской области насчитывается 345 коек. Урологический прием (взрослых и детей) проводится в 69 учреждениях здравоохранения. Выделено 138,0 ставок урологов для взрослых. В ЦРБ выделено 14,50 ставок. В поликлиниках выделено 69,25 ставок. В области работают 136 врачей-урологов. Из них 6 детских урологов и 4 уролога работают в учреждениях подготовки кадров. Физических лиц взрослых урологов в лечебных учреждениях области - 126 человек, в том числе в поликлинике - 57 урологов, в районах работают 9 урологов.

Кафедра урологии и урологи Днепропетровской области внесли посильный вклад в становление и развитие своей специальности. Развитие ее характеризуется и во многом определяется, с одной стороны, широким использованием медицины в целом, а также биологии, генетики, физики, химии, медицинской кибернетики, техники, содружества на стыке наук, с другой - скоростью внедрения этих достижений в практику через совершенствование имеющихся и создание новых методов диагностики, лечения и профилактики урологических заболеваний.

Ключевые слова: урология, история, Днепр, Днепропетровская область.

Annotation

History of urology development in Dnepropetrovsk region (to the 85th anniversary of the creation of the society of urologists of the Dnepropetrovsk region)

V.P. Stus, S.I. Barannik

On Katerynoslav regin untill the 30 th years of the last century, specialized urological aid hasn't not been presented. Ambulatory patients have been visiting venereal hospitals, where they were engaged venereologists and so-called “tsistoskopisty”. In hospitals, including surgical clinics, which were headed by Professor A.A. Abrazhanov, Ya.Y. Halpern, urological patients have been treated by surgeons, for instrumental investigations of urologic patients have been attracted “tsistoskopisty”, who came with his cystoscope. Urological diseaseshave been treated at other departments of Dnepropetrovsk Medical Institute - Faculty (Prof. SK. Solovyev ), general surgery (Prof. M.T. Friedman, E. Kramarenko) and others. Urological patients have been treated by assistant B.T. Fuks. After specialization in the clinic B.N. Holtsov and V.A. Gorash and in 1930, for the first time in Dnipropetrovsk, he conducted an urological outpatient appointment at the prevention palace (Polyclinic №1) of the hospital 2.

In 1932, there were 20 urological beds in the hospital-2, which became the basis of the Dnepropetrovsk institute of improvement of doctors. In 1940 number of urologic beds in Dnepropetrovsk has been increased to 30. The department worked, in addition to associate professor B.T. Fuks, who has been the Head of the course, assistant and resident of the Institute for Advanced Medical Studies I.S. Emets. On the eve of the World War II as professor at the course was reorganized into the Department of the Institute of improvement of doctors .

In May 1935 in Dnipropetrovsk for the first time has been organized the urological community, as a section of Ist Ukrainian urological society. It brought together doctors, who worked on the specialty and interest in this specialty, urologists, “tsistoskopist”, venereologists, surgeons, gynecologists. The total amount - was 38 people. Associate Professor Boris Timofeevich Fuks was elected the first chairman of the society. Since 1935 to 1939 has been held 24 plenary session of the urological community: 25 reports and 76 demonstrations of patients.

On the eve of the World War II, there were 45 urological beds in the Dnipropetrovsk region) and one specialized urological reception in Dnipropetrovsk, in addition to the reception of urological patients in the 3 skin-venereal dispensaries. 4 urologists have been worked and (3 - in Dnepropetrovsk and one - in Kriviy Rih ) and 5-6 “tsistoskopists”.

After the liberation of Dnipropetrovsk from the fascist invaders, the urological society continued to work. It's active work promoted and closely associated with the board Ukrainian Society of Urology.

In 1952, in the hospital named after. I.I. Mechnikov has been organized regional urology department, which was headed by the candidate of medical Sciences I.I. Saveliev. After that, in 1953 B.T. Fuks resigned from the Department of Surgery of Medical Institute and began to work in the department in the hospital #10, I.I. Saveliev was elected an associate professor of the department of urology

In the Dnepropetrovsk region, the first regional urologist was appointed associate professor B.T. Fucks. Regional urologist received instructions from the chief urologist of Ministry of Health of Ukraine Honored Worker of Science, Academician A.A. Chaika, who was head of the urological service in Ukraine .

Thus, in 1960 there was 460 urological beds in the Dnipropetrovsk region, worked 25 urology practices and 53 urologists. Furthermore, in Dnspropetrovsk has opened 50 urological beds and 3 urological outpatient reception and in departmental institutions (for rail road, water transport, South engineering plant), served by five urologists. Two urologist have worked in the Dnepropetrovsk Medical and 3 doctors - in other institutions.

The scientific urological society has played a significant role in the development of urology in the region always remaining at the forefront. It began in May 1935. In addition to the report in the journal “ Urology “ in 1939 and the above information, no materials about that period of his work have survived . The activities of the society, interrupted by World War II, resumed in August 1946.

Since 1952 the activities of the society were interrupted and resumed in 1956. Its structure includes in the mainly urologists, the number of which in the city significantly increased. Until 1959, the urological society was part of the Dnipropetrovsk United Medical Scientific Society. Reports on the work of the society were annually sent to the chairman of the board of the republican society and the regional department of health. In 1965, the society had already united 47 urologists (36 from Dnipropetrovsk and 11 from districts of the region).

From 1966 to 2000 were 4 regional urologist as: after I.I. Savelyev regional urologist became A.S. Anokhin (1973), then associate professor B.S. Gorev (1989), associate professor S.I. Barannik (1993), and since 1999 to 2018 city of - Professor V.P. Stus. Since 2018 in connection with reorganized professor V.P. Stus became an expert in the direction of “Urology” at the Department of Health of the Dnipropetrovsk Regional State Administration.

On July 3 1997 at a regular meeting of the Scientific and Practical Society of Urologists of the Dnepropetrovsk Region it was decided to create the Dnipropetrovskbranch of the Ukrainian Association of Urologists consisting of 97 people. Chairman of the branch was elected Member of the correspondent of Academy of Medical Sciences of Ukraine, Professor A.V. Lyulko.

Department of Urology organized 1 September 1974. The first head of the department was elected Professor A.V. Lyulko. Clinical base of the department was the Regional Clinical Hospital n.a. I.I. Mechnikov - the regional urological department with 80 beds. The clinic under the guidance of Professor A.V. has become an organizational, methodological and scientific center of the urological service of the Dnipropetrovskregion.

In 2011, Professor V.P. Stus appointed head of the department. 27 November 2013 conference of urologists Dnipropetrovsk region composed of 87 and made a decision to create the Association of Urologists of Dnipropetrovsk region as public organization. Chairman of the Board of the Association of Urologists was elected Professor V.P. Stus. Since 1935 to has been held 504 meetings of the society.

Recent years have been createdie hospital districts, which contributed to the reduction of urological beds in the district and improve the use of urological beds in specialized urological departments of urban hospitals. At present, day there are 345 beds in Dnepropetrovsk region. Urological appointments (for adults and children ) are carried out in 69 health care institutions. There are 126 adult urologists in medical institutions of the region.

The Department of Urology and Urologist of the region made a feasible contribution to the formation and development of their specialty . Its development is characterized by the widespread use of medicine in general, as well as biology, genetics, physics, chemistry, medical cybernetics, technology, commonwealth at the intersection of sciences, on the other hand, by the speed of implementation of these achievements into practice through the improvement of existing and the creation of new methods of diagnosis, treatment and prevention urological diseases.

Keywords: urology, Dnipro, Dnipropetrovsk region.

На Катеринославщині до 30-х років минулого століття спеціалізованої урологічної допомоги не надавалось. Амбулаторні хворі відвідували шкірно-венеричні диспансери, де ними опікувалися венерологи і так звані «цистоскопісти». У стаціонарах, у тому числі і в хірургічних клініках, якими завідували професори О.О. Абражанов, Я.Й. Гальперін, урологічних хворих лікували хірурги, які для інструментального дослідження урологічних хворих залучали цистоскопістів, що приходили зі своїми цистоскопами [3].

Професор О.О. Абражанов (1867-1931) у 1923 році очолив хірургічну клініку кафедри факультетської хірургії Дніпропетровського медичного інституту, на якій виконувалися пієло- та нефролітотомії, нефректомії та ін. Він очолював Дніпропетровське хірургічне товариство, був співредактором «Дніпропетровського хірургічного журналу». Життя Олександра Олексійовича - повне пошуків і постійної праці - обірвалося 30 квітня 1931 року біля операційного столу при виконанні операції хворому на двосторонній нефролітіаз [5].

Поступово розширювалося поле наукової роботи на кафедрах Катеринославського медичного інституту. Це сприяло виданню у 1922 р. у Катеринославі за редакцією Я.Й. Гальперна і професора С.П. Федорова журналу «Новий хірургічний архів». Журнал став досить популярним серед вчених і видавався регулярно до початку Другої Світової війни. Із 1946 р. журнал став видаватися в Києві під назвою «Клінічна хірургія». Із 1923 до 1925 р. Яків Йосипович був деканом лікувального факультету, а з 1925 до 1926 р. - проректором з наукової роботи Катеринославської медичної академії. Він очолював хірургічну секцію єдиного наукового медичного товариства. У його статтях піднімалися актуальні проблеми хірургії та оперативної урології, наводилися дані про вітчизняний та зарубіжний досвід, про методи вирішення багатьох важливих проблем практичної хірургії та урології [2,3].

До початку 30-х років урологічна допомога населенню розвивалася двома шляхами: перший у венерологів і цистоскопістів, а другий як розділ хірургії. Венерологи і цистоскопісти лікували урологічних хворих у шкірно-венеричних диспансерах. Вони повністю відповідали рівню знань і наукових досягнень того часу. Урологічна допомога, яка розвивалася в шкірно-венеричних диспансерах, не виходила за межі малої урології [4].

У 1923 р. завідувачем кафедри загальної хірургії Дніпропетровського медичного інституту призначено професора В.М. Деревенка, який завідував кафедрою до 1930 р. Базою клініки стало хірургічне відділення міської лікарні №2 на 50 ліжок, до штату якого входили три асистенти. В.М. Деревенко був прекрасним клініцис- том-діагностом. Пройшовши хорошу школу у С.П. Федорова, він першим із хірургів у Дніпропетровську став застосовувати і широко впроваджувати в практику інструментальне урологічне дослідження та операції на сечовивідних шляхах. Результатом його багаторічної наукової роботи стала рукописна праця «Посібник з хірургії», в якому окремі розділи були присвячені обстеженню і хірургічному лікуванню урологічних захворювань [1,2].

Урологічні захворювання лікувалися і на інших кафедрах Дніпропетровського медичного інституту - факультетської (проф. С.К. Солов- йов), загальної хірургії (проф. М.Т. Фрідман, Є.Ю. Крамаренко) та ін.

Професор С.К. Соловйов (1881-1941) із 1931 до 1941 р. - завідувач кафедри факультетської хірургії ДМІ. Сергій Костянтинович написав роботу про лікування крипторхізму, гіне- комастії та ін. За час його керівництва кафедрою співробітники кафедри написали 26 наукових робіт, захистили 10 кандидатських дисертацій, з них три кандидатські дисертації з урології: А.І. Іванченко «Клініка і лікування паранефриту»; Я.З. Пікус «Гіпертрофія простати»; М.Є. Демко «Лікування крипторхізму» [5].

У 1939 р. кафедра загальної хірургії була реформована. Для студентів лікувального факультету її перебазували в міську лікарню №3 (нині міська лікарня №9). У 1939/40 навчальному році завідував нею професор М.Т. Фрідман, роботи якого були пов'язані з питаннями травматизму, в тому числі і з відкритими і закритими ушкодженнями органів сечостатевої системи.

Для студентів педіатричного та санітарно- гігієнічного факультетів (у 1939/40 навчальному році) була організована кафедра загальної хірургії на базі міської лікарні №2 на чолі з професором Є.Ю. Крамаренком. Наукова тематика кафедри була пов'язана з питаннями пластики рецидивних гриж із використанням гумової губки, метаплазії сполучної тканини при заміщенні дефектів сечового міхура та ін. [2, 3].

У клініці загальної хірургії урології, як спеціальності, надавалося велике значення. Урологічних хворих вів асистент Б.Т. Фукс. Після спеціалізації в клініці Б.Н. Хольцова і В.А. Гораша у 1930 р. він вперше у Дніпропетровську ввів урологічний амбулаторний прийом у палаці профілактики (поліклініці №1) другої міської лікарні Дніпропетровська.

У 1924 р. на базі 3-ї міської лікарні відкрито кафедру дитячої хірургії, яку очолив професор М.Ф. Руднєв (1874-1930). На цій кафедрі почали надавати урологічну допомогу дітям. За короткий час йому вдалося удосконалити навчальну роботу, створити передову клініку, яка нині названа його ім'ям. Кафедра дитячих хвороб стає центром підвищення кваліфікації дитячих лікарів. Науковий напрямок - вивчення патології нирок у дітей і розладів харчування при різноманітних видах вигодовування. М.Ф. Руднєв - автор понад 50 наукових робіт, але найбільшої уваги заслуговує праця «Захворювання нирок і сечових шляхів у дитячому віці» [3].

У 1932 р. у 2-й міській лікарні Дніпропетровська було розгорнуто 20 урологічних ліжок, які стали базою Дніпропетровського інституту удосконалення лікарів. У 1940 р. кількість урологічних ліжок у Дніпропетровську було збільшено до 30. Вони стали також базою доцентського курсу з урології медичного інституту. У відділенні працювали, крім доцента Б.Т. Фукса, який очолював курс, асистент і ординатор інституту удосконалення лікарів І.С. Ємець. Напередодні Другої Світової війни доцентський курс був реорганізований у кафедру інституту удосконалення лікарів [4].

У Кривому Розі у 1932 р. Л.П. Крайзельбруд розгорнув 15 урологічних ліжок при першій міській лікарні. Пізніше він завідував кафедрою урології Уфимського медичного інституту (помер у 1965 р.). Після його від'їзду з Кривого Рогу з 1936 р. ці ліжка вів Е.А. Стисін. Стаціонарну допомогу урологічним хворим у цей період надавали в хірургічних та терапевтичних відділеннях [4].

У травні 1935 р. у Дніпропетровську вперше організовано урологічне товариство, як секцію Всеукраїнського урологічного товариства. Воно об'єднало лікарів, які працювали за фахом і цікавилися цією спеціальністю, урологів (були одиниці), цистоскопістів, венерологів, хірургів, гінекологів. Загальна кількість склала 38 осіб. Першим головою товариства було обрано доцента Бориса Тимофійовича Фукса [3].

Б.Т. Фукс (1892-1973) народився в м. Нікополь в сім'ї купця. Медичну освіту здобув у Німеччині. Працював асистентом у другій робочій лікарні м. Дніпропетровськ у клініці хірургії, очолюваної проф. В.М. Деревенком. У роки громадянської війни був лікарем у бригаді Г.І. Котовського. Після громадянської війни за порадою проф. В.М. Деревенка, Б.Т. Фукс почав опікуватися урологією, неодноразово перебував на переривчастих курсах у клініці, очолюваній проф. С.П. Федоровим. Б.Т. Фукс пропагував паравертебральну анестезію в урології, про що доповів на І Всеукраїнському з'їзді урологів у 1938 р. Він був прихильником зведення яєчка за Омбреданом; вніс посильний внесок у вивчення пієлоренального рефлюксу. Результати цих досліджень повідомлені на засіданнях Дніпропетровського наукового товариства у 1930 і 1938 рр. Його кандидатська дисертація про міху- рово-сечовідний рефлюкс у 1938 р. була опублікована як монографія. Після Другої Світової війни Борис Тимофійович повернувся до Дніпропетровська. Із 1946 р. до 1953 р. він працював доцентом і очолював курс урології на кафедрі госпітальної хірургії, якою завідував проф. Т.Я. Гнилорибов.

У 1945 р. наказом МОЗ України професора Т.Я. Гнилорибова (1901-1970) направили на посаду завідувача кафедри госпітальної хірургії Дніпропетровського медичного інституту. Він обіймав також посаду декана лікувального факультету. Оригінальними були його лекції, які він називав клінічними. На кожну лекцію запрошували 3-7 хворих. Спочатку професор проводив опитування хворих, потім демонстрував фізикальні обстеження, виділяючи симптоми захворювання, і залучав до цього процесу студентів. Щомісяця Тимофій Яремович проводив «академічний» обхід по одній темі. До такого обходу готувалися всі викладачі та студенти. Як хірург, був багатогранним, добре володів розділами загальної та військово-польової хірургії, травматології, урології, гінекології. Цікавими були розробки Т.Я. Гнилорибова з кишкової пластики, у тому числі сечового міхура. За досягнення в практичній і науковій діяльності він був нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», медалями. Йому присвоєно звання заслуженого діяча науки СРСР. Автор понад 300 наукових праць, 5 монографій. Під його керівництвом захищено 7 докторських і 22 кандидатські дисертації [2, 3, 4].

Урологічне відділення на 30 ліжок у ці роки розташовувалося в терапевтичному корпусі лікарні ім. І.І. Мечникова. Завідував відділенням І.С. Ємець. Із 1948 р. відділення очолила лікар-уролог А.П. Ледньова.

Із 1935 до 1939 р. проведено 24 пленарних засідання урологічного товариства. Заслухано 25 доповідей, зроблено 76 демонстрацій хворих. Ретроградна пієлографія рекомендувалася лише для визначення стану здорової нирки, оскільки при туберкульозній нирці вона приховувала у собі небезпеку дисемінації туберкульозу (пієловенозний рефлюкс). Пропонувалося широко користуватися посівами сечі на спеціальні середовища. Операції виконували під паравертебральною анестезією або внутрішньовенним (гексеналовим) наркозом.

У той час у Дніпропетровську був великий виробничий і побутовий травматизм і члени товариства не залишилися осторонь. Б.Т. Фукс у 1936 р. виступив із доповіддю про закриті розриви нирок на обласній конференції хірургів, поділившись успіхами лікування цього контингенту хворих на основі великого власного матеріалу. Доцент Н.П. Ковальський доповідав на засіданні урологічного товариства про досвід лікування переломів кісток тазу з ушкодженнями сечового міхура і сечівника.

Напередодні Другої Світової війни в Дніпропетровській області було 45 урологічних ліжок (30 - у Дніпропетровську та 15 - у Кривому Розі) і один спеціалізований урологічний прийом у Дніпропетровську, крім прийому урологічних хворих у 3 шкірно-венеричних диспансерах. Працювали чотири урологи (3 - у Дніпропетровську та один - у Кривому Розі) і 5 - цистоскопістів «гонорологів», що займалися малою урологією.

Із 1941 до 1943 р. Дніпропетровська область була окупована фашистськими загарбниками, які заподіяли багато руйнувань, у тому числі і справі охорони здоров'я. Урологічні ліжка були ліквідовані.

На початку Другої Світової війни кафедри медичного інституту були евакуйовані. Більшість співробітників, у тому числі і урологи, будучи кваліфікованими фахівцями, працювали в хірургічних госпіталях. При окупації області та Дніпропетровська спеціалізована урологічна допомога населенню не надавалася. Після звільнення Дніпропетровська від німецьких загарбників у будівлі нинішнього «Дома Союзов» був розташований евакогоспіталь. Із 1944 до 1948 р. у ньому працювала А.П. Ледньова, яка добровільно зголосилася вести поранених урологічного профілю (досвід роботи вона набула раніше в госпіталі під керівництвом проф. А.А. Чайки). Поранені були згруповані у дві палати загальною чисельністю до 30 осіб. Із 1945 р. в госпіталі цей контингент поранених консультував Б.Т. Фукс.

В умовах важких наслідків окупації у звільненій області необхідно було заново створювати спеціалізовану урологічну допомогу населенню. До того ж, урологи зіткнулися з новими труднощами. Керівники охорони здоров'я не вважали за потрібне відкривати спеціалізовані урологічні ліжка, мотивуючи тим, що допомога урологічним хворим у достатньому обсязі надається в загальнохірургічних відділеннях. За роки війни зменшилась і до того мізерна кількість урологів: одні загинули на війні, інші не повернулися до Дніпропетровської області.

При активній наполегливості урологів і сприянні завідувача міського відділу охорони здоров'я М.В. Хомутова (у подальшому заступника міністра охорони здоров'я СРСР) у серпні 1946 р. було відкрито у Дніпропетровску урологічне відділення на 30 ліжок на території обласної лікарні ім. І.І. Мечникова. Воно обслуговувало населення міста та області. У цьому ж році відділення стало базою доцентського курсу з урології факультетської хірургічної клініки (зав. клінікою проф. Т.Я. Гнилорибов) Дніпропетровського медичного інституту. Завідувачем цим курсом став доцент Б.Т. Фукс. У цьому відділенні готували урологів, бо була така нагальна потреба в області [4].

У вересні 1947 р. Є.Ю. Свірський відкрив урологічний амбулаторний прийом у Кривому Розі і було виділено 10 урологічних ліжок у хірургічному відділенні, яким завідував хірург- уролог А.А. Коген. У 1956 р. на базі 1-ї міської лікарні було відкрито урологічне відділення спочатку на 30 ліжок, а потім було розширено до 50 ліжок. Першим завідувачем відділення був І.С. Каледін.

У січні 1948 р. у Дніпродзержинську завідувач хірургічним відділенням кандидат медичних наук Р.К. Крікент (згодом завідувач кафедри загальної хірургії Дніпропетровського медичного інституту) відокремив 15 урологічних ліжок і відкрив урологічний амбулаторний прийом при міській лікарні №1.

У 1952 р. урологічне відділення з обласної лікарні ім. І.І. Мечникова переведено в 10-ту міську лікарню. Разом із завідуючою відділенням А.П. Ледньовою були переведені лікарі Ро- гозіна і Гуревич. В очолюваному нею відділенні також працювали лікарі: Л.П. Теплицька, Г.П. Яник, Н.Л. Мішухіна, В.Г. Кравченко.

Після звільнення Дніпропетровська від німецьких загарбників продовжило роботу урологічне товариство. Його активній роботі сприяв тісний зв'язок з правлінням Українського товариства урологів, членом правління якого став Б.Т. Фукс. Слід зазначити, що в ту пору активно працював проф. Н.А. Левінсон, який часто виступав з питань лікування гонореї і трихомоніазу.

У червні 1949 р. в Нікополі в хірургічному відділенні міської лікарні №1 виділено 5 урологічних ліжок і відкрито урологічний амбулаторний прийом (Е.А. Полікевич).

У 1952 р. у лікарні ім. І.І. Мечникова організовано обласне урологічне відділення, яке очолив кандидат медичних наук І.І. Савельев. Після того, як у 1953 р. Б.Т. Фукс пішов з кафедри хірургії медичного інституту і став завідувати відділенням у 10-й міській лікарні, доцентом кафедри за курсом урології був обраний І.І. Савельев. У 1957 р. А.П. Ледньова знову очолила урологічне відділення 10-ї міської лікарні. На той час у дорослому урологічному відділенні було 10 дитячих урологічних ліжок. Протягом тривалого часу А.П. Ледньова була позаштатним спеціалістом міського відділу охорони здоров'я та активно брала участь у діяльності урологічного товариства [3].

Завдяки розпорядженням Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ), згідно з якими у штат облздороввідділу міністерством введена одиниця позаштатного обласного уролога, дещо покращилася урологічна допомога. У Дніпропетровській області першим обласним урологом був призначений доцент Б.Т. Фукс. Обласний уролог отримував інструкції від головного уролога МОЗУ заслуженого діяча науки, академіка А.А. Чайки, який очолив урологічну службу в Україні.

Протягом десяти післявоєнних років урологічна мережа в нашій області розвивалася повільно. Крім загальних труднощів відновлення, недостатнім було забезпечення інструментами, не вистачало цистоскопів, а ті що були, швидко виходили з ладу. Бракувало індигокарміну, серго- зину, рентгенівських плівок.

У 1952 р. відновлено урологічне відділення в дніпропетровській міській лікарні №2, яким завідував І.С. Ємець (з 1960 р. - О.В. Люлько). Одночасно факультетська клініка Дніпропетровського медичного інституту (зав. проф. М.А. Кімбаровський) з обласної лікарні була переведена в міську лікарню №1. Там же викладався курс урології; його вів асистент клініки

І.І. Савельев, який закінчив ординатуру з урології. У 1960 р. урологічне відділення на 50 ліжок лікарні ім. І.І. Мечникова стало базою доцентського курсу з урології ДМІ.

І.І. Савельев (1919-1987) після закінчення ординатури з серпня 1951 до серпня 1952 р. працював ординатором, а потім завідувачем хірургічним відділенням обласної лікарні ім. І.І. Мечникова. З вересня 1952 р. працював асистентом кафедри факультетської хірургії (за курсом урології) ДМІ. У 1954 р. захистив кандидатську дисертацію «Найближчі та віддалені результати пересадки сечоводів у кишечник за Тихоновим». У 1956 р. обраний за конкурсом на посаду доцента тієї ж кафедри. З 1966 до 1973 р. головний обласний уролог. У 1981 р. І.І. Савельев за вислугою років пішов на пенсію.

Із другої половини шестидесятих років мережа урологічної допомоги розгортається швидше. Активізувалася і урологічна допомога дітям, після того як кафедру дитячої хірургії Дніпропетровського медичного інституту (з 1957 до 1978 р.) очолила проф. А.Д. Христич (1908-2000).

Значне покращення урологічної допомоги у 1965 р. у порівнянні з 1958 р. пов'язане із загальним зростанням лікувально-профілактичних закладів області та розпорядженням МОЗУ про подальший розвиток спеціалізованої допомоги. Сприяло цьому відновлення діяльності позаштатних урологів. У 1966 р. обласним урологом призначений І.І. Савельев, а Б.Т. Фукс - міським урологом з 1955 р. Збільшилася кількість ліжкової мережі і в містах області. Цьому сприяв прихід в урологію енергійних, ініціативних урологів: канд. мед. наук І.Є. Каледіна (міського уролога Кривого Рогу), В.С. Гагарінова (міського уролога Дніпродзержинська) в майбутньому доктора медичних наук, завідувача відділу специфічних інфекцій Київського науково-дослідного інституту урології і нефрології та С.П. Левіта міського уролога Нікополя.

Валентин Симонович Гагарінов - учень кандидата медичних наук, лікаря, що називається «від Бога», Рудольфа Павловича Крікента, завідував урологічним відділенням 1-ї міської лікарні м. Дніпродзержинська. Із 1966 до 1975 р. - міський уролог Дніпродзержинська.

У 1958 р. при поліклініці міської лікарні №1 Павлограда вперше був відкритий кабінет, в якому почав працювати молодий лікар-уролог Микола Тимофійович Можейко. Після переведення його на посаду головного лікаря медсан- частини у 1960 р. був організований другий урологічний прийом. У зв'язку з необхідністю розширення спеціалізованої допомоги працівникам Західного Донбасу у 1967 р. при хірургічному відділенні міськлікарні №1 було виділено 20 урологічних ліжок, а у 1969 р. відкрито самостійне урологічне відділення на 30 ліжок.

Із 1979 до 1994 р. урологічним відділенням завідував Віктор Миколайович Коробко. Понад 20 років у відділенні працював урологом лікар А.Є. Максимчук. Зі зростанням кількості населення Західного Донбасу розвивалася і урологічна служба. У 1982 р. урологічне відділення розширено до 40, а в 1988 р. - до 60 ліжок. У 1994 р. у зв'язку з оптимізацією ліжкового фонду відділення скорочено до 40 ліжок, у 1995 р. - до 30 ліжок. У 2002 р. відділення переведено на базу 4-ї міської лікарні м. Павлограда, в 2009 р. у зв'язку з реорганізацією відділення було закрито. З 1994 р. до 2009 р. відділення очолював Віктор Григорович Зайченко.

На сьогодні урологічна служба м. Павлограда представлена амбулаторно-поліклінічним прийомом: на базі КНП «Павлоградська міська лікарня №1» Павлоградської міської ради - 1,0 ставки, де нині працює один фахівець. На базі КНП «Павлоградська міська лікарня інтенсивного лікування» ПМР - 2,0 ставки, де пра- цють 3 лікарі, з них 2 - на 0,5 ставки та 1 лікар на 1,0 ставки. Стаціонарна урологічна допомога надається на базі хірургічного відділення КНП «Павлоградська міська лікарня інтенсивного лікування» ПМР, де відсутні урологічні ліжка та урологічні ставки по відділенню. З червня 2016 р. на базі КНП «Павлоградська міська лікарня №1» ПМР функціонує відділення хірургії одного дня, куди направляються пацієнти для дрібних урологічних операцій. Невідкладна урологічна допомога надається на базі КНП «Павлоградська міська лікарня інтенсивного лікування» ПМР. історія урологічний спеціальність дніпропетровський

У 1965 р. вже були створені урологічні відділення в Дніпродзержинську та Нікополі по 30 ліжок. У Кривому Розі кількість ліжок у трьох урологічних відділеннях у 1960 р. доведено до 175. Урологічне відділення на 50 ліжок обласної лікарні ім. І.І. Мечникова стало базою доцентського курсу з урології Дніпропетровського медичного інституту. З часом розширилася ліжкова мережа. У 1964 р. відкрито 20 фтизіоурологічних ліжок при фтизіатричному диспансері Дніпропетровська, а з 1965 р. - 40 при фтизіатричному диспансері Кривого Рогу. У 1965 р. відкрито 10 онкоурологічних ліжок при обласному онкодиспансері. У 1964 р. встановлена штучна нирка в 16-й міській лікарні Дніпропетровська, а в 1965 р. - у Кривому Розі.

Таким чином, у Дніпропетровській області в 1960 р. було розгорнуто 460 урологічних ліжок, працювало 25 урологічних прийомів. Урологічну допомогу забезпечували 53 лікарі-урологи. Крім того, у Дніпропетровську відкрито 50 урологічних ліжок і 3 урологічних амбулаторних прийоми у відомчих установах (на залізниці, водному транспорті, Південному машинобудівному заводі), що обслуговуються п'ятьма урологами. Два урологи працювали в Дніпропетровському медичному інституті (завідувач курсом урології доцент

І.І. Савельев та асистент курсу Б.С. Горев), ще 3 лікарі - в інших установах. Із 53 працюючих в області урологів 33 підготовлені на місцевих базах: в урологічній клініці медичного інституту, урологічному відділенні 10-ї міської лікарні Дніпропетровська, в 1-й міській лікарні Кривого Рогу та 9-й міській лікарні Дніпродзержинська [3].

Чимало урологів (22), деякі повторно, підвищували кваліфікацію на курсах або на робочому місці на кафедрах урології в інститутах удосконалення лікарів Москви, Ленінграда, Києва, Харкова, Запоріжжя, Львова, Баку. Одні лікарі - з попередньою хірургічною підготовкою, інші, працюючи в співдружності з хірургами, отримали належну хірургічну підготовку; зросла їх хірургічна активність.

На урологічних ліжках обласного центру та районів області допомога хворим надавалася на рівні того часу. Поряд з практичною роботою багато з них виконували наукові дослідження. Тільки за 1958-1966 рр. 5 урологів захистили кандидатські дисертації: І.І. Савельев у 1958 р. - «Пересадка сечоводів у товсту кишку»; В.С. Гагарінов у 1963 р. - «Розширення вен сім'яного канатика (клінічне дослідження)»; І.С. Каледін у 1963 р. - «Функціональний стан нирок при деяких захворюваннях і оперативних втручаннях»; О.В. Люлько у 1964 р. - «Лікування розширених вен сім'яного канатика (експериментально-клінічне дослідження)»; Б.С. Горєв у 1966 р. - «Про експериментальний педункуліт і пієлонефрит».

Понад 80% практичних лікарів мали друковані наукові роботи. За ці роки урологами області опубліковано в різних журналах і збірниках 129 наукових статей. Про характер, спрямованість цих робіт можна отримати деяке уявлення зі звіту роботи обласного наукового урологічного товариства. Крім активної участі в роботі урологічного товариства, чимало урологів брали участь у республіканських (не лише України, але й інших республік СРСР), а також союзних конференціях, пленумах і з'їздах урологів. Багато хто з них виступав з доповідями (про що свідчать опубліковані наукові праці та тези) або брали участь у дебатах, ділилися своїм досвідом. У цей час (де пізніше, де раніше) відбулася зміна завідуючих відділеннями: у Дніпропетровську відділення очолили: А.М. Білостоцький, В.М. Кліндухов, А.М. Барський, О.С. Анохін, Ю.І. Удовицький, Б.І. Ягмур, В.Г. Кравченко; у Кривому Розі - П.Є. Снопков, у Дніпродзержинську - П.І. Кропінов, у Нікополі - В.М. Садиков, у Павлограді - М.Т. Можейко. Вони зробили значний внесок в урологічну службу нашої області.

У 1968 р. Аркадій Михайлович Білостоць кий став завідувачем урологічного відділення 10-ї міської лікарні Дніпропетровська. Лікувальну роботу поєднував з науковою діяльністю. Брав активну участь у роботі обласного наукового товариства урологів. Активно впроваджував у практику відділення найсучасніші методи обстеження і лікування хворих. Виховував і навчав молодих лікарів урологічній майстерності, які в подальшому стали досвідченими фахівця- ми-урологами: В.О. Черніловський, В.М. Кліндухов, Б.Е. Ягмур, В.В. Цеслік, А.І. Шевченко, М.В. Удовиченко.

У розвитку урології області помітну роль відігравало наукове урологічне товариство, завжди залишаючись в авангарді. Воно почало своє існування у травні 1935 р. як секція Всеукраїнського товариства урологів (ВТУ). Крім звіту в журналі «Урологія» в 1939 р. і наведених вище відомостей, ніяких матеріалів про той період його роботи не збереглося. Діяльність товариства, перервана Другою Світовою війною, відновилася в серпні 1946 р. Голова правління ВТУ академік Р.М. Фронштейн 5 квітня 1946 р. запропонував відновити діяльність товариства як філії ВТУ і надати план роботи. Спочатку товариство об'єднувало, як і до війни, лікарів, що цікавляться урологією - венерологів, хірургів та урологів. З роками товариство змінювалося: до його складу ввійшла молодь, для якої воно стало школою урології. Якщо спочатку доповіді та демонстрації були головним чином з питань гонореї та її ускладнень, трихомоніазу, простатиту, то надалі все частіше виступала молодь, що прийшла в урологію. З доповідей того часу слід відзначити наступні: «Абсцеси передміхурової залози», «Про міхурово-сечовідний рефлюкс», «Лікування раку передміхурової залози синестролом і ор- хектомія», «Пухлини нирок. Дивертикули сечового міхура за матеріалом урологічної клініки ДМІ» та ін.

Члени товариства періодично виїжджали в райони області для проведення наукових конференцій та консультацій хворих.

Із 1952 р. діяльність товариства перервалася і відновилася у 1956 р. До його складу увійшли, в основному, урологи, кількість яких у місті значно зросла. До 1959 р. урологічне товариство входило до складу Дніпропетровського єдиного медичного наукового товариства. У лютому 1959 р. був прийнятий типовий статут міського урологічного товариства. Членів товариства було 18. У грудні 1969 р. відповідно до побажання урологів районів області, рішенням загальних зборів був прийнятий статут обласного товариства, який 7 січня 1961 р. затверджений і зареєстрований в обласному відділі охорони здоров'я. Звіти про роботу товариства щорічно направлялися голові правління республіканського товариства та обласному відділу охорони здоров'я. У 1965 р. товариство об'єднувало вже 47 урологів (36 - з Дніпропетровська та 11 - з районів області). У 1965 р. вийшли зі складу обласного товариства урологи Кривого Рогу і утворили своє міське урологічне товариство. З позиції сьогоднішнього дня можна сказати, що через значний час урологи Кривого Рогу багато чого втратили. Відділившись від обласного товариства, вони не мали можливості вчасно отримувати відомості про наукові досягнення урологічного центру області, міжнародного товариства урологів та ін. [3].

Із 1956 до 1965 р. проведено 68 засідань товариства. На них заслухано 66 доповідей, 68 демонстрацій і 22 звіти, що свідчить про активну участь членів товариства в його роботі. Доповіді, демонстрації були присвячені різним розділам урології та висвітлювали її актуальні проблеми.

Доповідь про стан урологічної допомоги в області щорічно робив обласний уролог. Кожного року обговорювалася також доповідь міського уролога про стан урологічної допомоги в Дніпропетровську.

Немає потреби перераховувати питання, які заслуховувалися і обговорювалися на засіданнях товариства. Деякі доповіді надруковані. Слід зазначити, що до 1965 р. у Дніпропетровській області, де на початку століття не надавалась спеціалізована урологічна допомога, вона відокремилась від хірургії, розвивалася і досягла високого рівня. Офіційним її початком слід вважати відкриття урологічного амбулаторного прийому в 1930 р. в Дніпропетровську та урологічних ліжок у 1932 р. у Дніпропетровську та Кривому Розі. Подальшому розширенню урологічної мережі, розвитку урологічної допомоги сприяла організуюча роль МОЗ України та управління Всеукраїнського товариства урологів (ВТУ). Значна роль у цьому належить заслуженому діячу науки академіку А.А. Чайці. Він очолював урологічну службу МОЗ України як головний уролог і був головою правління Українського товариства урологів. Варто сказати про визначну роль голови ВТУ проф. Р.М. Фрон- штейна в житті урологічного товариства в період відновлення області після руйнувань, завданих у роки фашистської окупації.

У лютому 1964 р. Володимир Григорович Кравченко (1923-2003) став завідувати урологічним відділенням на 20 ліжок на базі Дніпропетровського обласного туберкульозного диспансеру. У серпні 1974 р. відділення розширено до 80 ліжок. Під його керівництвом працювали лікарі: А.С. Ковальов, І.М. Суслов, І.М. Русинко. У 1976 р. його праця була високо оцінена міністром охорони здоров'я СРСР академіком Б.В. Петровським. Його праця також високо оцінювалася адміністрацією області та Дніпропетровського обласного наукового товариства. У 1996 р. Володимир Григорович вийшов на пенсію.

У 1970 р. в Кривому Розі було відкрито друге урологічне відділення на базі 2-ї міської лікарні на 40 ліжок, яке очолив П.Є. Снопков. У 1972 р. в місті відкрито третє відділення на базі 6-ї міської лікарні на 30 ліжок, завідувачем був призначений К.О. Сокольський. Урологічні відділення були створені на базі трьох великих багатопрофільних лікарень і стали центрами урологічної допомоги населенню міста і навколишніх його районів. У 1972 р. на базі 1-ї міської лікарні відкрито дитяче урологічне відділення.

У 1973 р. урологічні відділення 1-ї і 2-ї міських лікарень об'єднані на базі 2-ї і, таким чином, був створений міський спеціалізований центр урологічної допомоги на 80 ліжок. Керівником урологічного центру та головним міським позаштатним урологом став П.Є. Снопков, який був обраний головою Криворізького урологічного товариства. А завідувачем 2-го урологічного відділення був призначений І.Ф. Бондар. Зі створенням центру була організована цілодобова ургентна урологічна допомога хворим та консультативний поліклінічний прийом.

У 1981 р. урологічне відділення 6-ї міської лікарні Кривого Рогу переведено в 5-ту і розширено з 30 до 60 ліжок. З 1988 до 1998 р. відділення очолював В.Є. Глушаков. У 1992 р. 2-га міська лікарня переселилася в нове приміщення, в яке був переведений міський урологічний центр на 120 ліжок. Керівником створеного центру залишався П.Є. Снопков, якого в 1997 р. змінив Ф.М. Махлевич. Він же очолив і міське урологічне товариство. З 1999 до 2003 р. керівником урологічного центру, а також головним позаштатним міським урологом і головою урологічного товариства був В.Є. Глушаков.

З 2003 р. і донині керівником урологічного центру та позаштатним головним урологом міста працює І.Б. Білий. У зв'язку зі скороченням ліжкового фонду в місті, станом на 01 січня 2017 року відбулося скорочення двох урологічних відділень на 30 ліжок і створено єдине урологічне відділення на 90 ліжок. Через медичну реформу вторинної ланки лікувальних закладів з 1 серпня 2020 року було скорочено ще 30 урологічних ліжок. На теперішній час у Кривому Розі працює урологічне відділення в КП «Криворізька міська клінічна лікарня №2» КМР на 60 ліжок. Також у місті є 10 урологічних ліжок, які виділені в хірургічному відділенні КП «Криворізька міська лікарня №10», де працює 1 лікар-уролог.

Урологічне відділення у 6-й міській лікарні м. Дніпропетровська було відкрито в 1972 р. в першому лікувальному 3-поверховому корпусі лікарняного комплексу. Першим завідувачем був призначений Аркадій Натанович Барський, фронтовик, підполковник медичної служби.

Протягом 15 років (1986-2002) відділенням керував Анатолій Михайлович Бойко - талановитий лікар, вчитель, наставник, головний позаштатний уролог міського управління охорони здоров'я, Заслужений лікар України. Його неодноразово обирали депутатом районної ради. Він активний учасник Дніпропетровського обласного наукового товариства урологів. У 2002 р. за станом здоров'я пішов на заслужений відпочинок. Потім відділення очолив Володимир Федорович Кобзев. Із 2014 р. урологічне відділення лікарні очолює лікар вищої категорії Євген Вікторович Пілін.

17 грудня 1975 р. відкрито урологічне відділення на 60 ліжок у 7-й міській лікарні Дніпродзержинська (нині Кам'янське). Першим завідуючим урологічного відділення був Павло Іванович Кропінов з 17.12.1975 до 26.11.1981 р. (помер на роботі після операційного дня). Після нього урологічне відділення очолювали: Віктор Антонович Худяков - з 1981 до 1986 р.; Анатолій Дмитрович Верещака - з 1986 до 2004 р.; Віктор Єгорович Андреев - з 2004 до 30.11.2018 р.; Едуард Сергійович Оверченко - з 2019 р. по теперішній час.