Наукова і практична робота вчених Харківського медичного товариства в галузі епідеміології та бактеріології (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВА І ПРАКТИЧНА РОБОТА ВЧЕНИХ ХАРКІВСЬКОГО МЕДИЧНОГО ТОВАРИСТВА В ГАЛУЗІ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА БАКТЕРІОЛОГІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ - ПОЧАТОК ХХ ст.)

Надія Коцур (Переяслав-Хмельницький)

У статті розкриваються найважливіші теоретичні та практичні аспекти епідеміології та бактеріології, які закладалися ученими Харківського медичного товариства у другій половині ХІХ - початку ХХ століття. У зв'язку з епідеміями холери, чуми, віспи, дифтерії, паразитарних тифів, Харківським медичним товариством була проведена велика протиепідемічна робота: організаційна, дослідницька, освітня.

Члени Харківського медичного товариства ознайомлювалися зі світовими досягненнями в галузі епідеміології і бактеріології та застосовували їх у своїй практичній діяльності на батьківщині. Санітарно-гігієнічна та протиепідемічна діяльність Харківського медичного товариства була спрямована на профілактику і подолання епідемій, діагностику, пошук і обґрунтування ефективних засобів профілактики і лікування інфекційних хвороб.

Досліджено внесок учених Харківського медичного товариства в розробку і впровадження в практику протибактерійних препаратів. Показано, що Протидифтерійний інститут Харківського медичного товариства наприкінці ХІХ ст. був одним із найпотужніших у виробництві противодифтерійної сироватки.

Ключові слова: Харківське медичне товариство, епідеміологія, бактеріологія, профілактика, санітарія, гігієна, епідемія, холера, чума, віспа, дифтерія, паразитарні тифи, протидифтерійний інститут.

Коцур Н. Научная и практическая деятельность Харьковского медицинского общества в области эпидемиологии и бактериологии (вторая половина ХІХ - начало ХХ века).

Члены Харьковского медицинского общества знакомились с мировыми достижениями в области эпидемиологии и бактериологии и применяли их в своей практической деятельности на родине. Санитарногигиеническая и противоэпидемическая деятельность Харьковского медицинского общества была направлена на профилактику и борьбу с эпидемиями, диагностику, поиск и обоснование эффективных средств профилактики и лечения инфекционных болезней. Исследовано вклад ученых Харьковского медицинского общества в разработку и внедрение в практику противобактериальных препаратов. Показано, что противодифтерийный институт Харьковского медицинского общества в конце XIX в. был одним из самых мощных в производстве противодифтерийной сыворотки.

Ключевые слова: Харьковское медицинское общество, эпидемиология, бактериологии, профилактика, санитария, гигиена, эпидемия, холера, чума, оспа, дифтерия, паразитарные тифы, противодифтерийный институт.

Kotsur N. Scientific works of Epidemiology and Bacteriology by Researches of Medical Community of Kharkiv (second part XIX - beginning XX).

Keywords: medical community of Kharkiv, epidemiology, bacteriology, prophylaxis, sanitation, hygiene, epidemics, cholera, plague, smallpox, diphtheria and typhus, Antidiphtheritic Institute.

Залежно від взаємодії політичних, суспільних і наукових факторів, на кожному історичному етапі переважали ті чи інші форми організації наукових досліджень. Особливо вагоме місце в історії прирощення знань посідають громадсько-наукові об'єднання, зокрема наукові товариства. Створення товариств учених стало однією з форм організації наукової діяльності, що поширювалася в ХІХ - на початку ХХ ст.

У вітчизняній історії особливе місце посідає Харківське медичне товариство, яке було засноване в 1861 році. За своєю масштабністю та розгалуженою мережею громадських закладів лікувального, профілактичного і навчального характеру це було одне із найбільших та найпотужніших товариств Російської імперії. Харківське медичне товариство мало 7 установ: лікарню, пастерівський інститут, бактеріологічну станцію, інститут приготування сироваток і вакцин, хіміко-мікроскопічний інститут, протидифтерійний інститут та жіночий медичний інститут. Слід підкреслити, що із медичних товариств на теренах України в другій половині ХІХ ст. жодне не мало стільки установ, як Харківське.

Теоретико-методологічні та практичні засади діяльності Харківського медичного товариства у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. не були предметом ґрунтовного дослідження науковців.

В українській історіографії останніх років з'явилася низка праць, присвячених діяльності Київського, Одеського, Харківського наукових медичних товариств, в яких формувалися наукові основи гігієни, мікробіології та епідеміології. Розглядаючи діяльність учених-мікробіологів, С.П. Руда у монографії «Нариси з історії мікробіології в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.» розкрила науково-практичні результати, отримані членами товариств (Харківського, Київського та Новоросійського) у галузі мікробіології [16]. Внеску учених Харківського наукового центру в розробці теоретичних засад медичної та ветеринарної мікробіології наприкінці ХІХ - початку ХХ століття присвячена також низка публікацій дослідниці [17-19].

У дисертаційному дослідженні Н.І. Самойленко «Наукові товариства лікарів на терені України (друга половина ХІХ - початок ХХ століття» висвітлюється внесок учених Харківського медичного товариства в обґрунтуванні науково-теоретичних засад соціальної гігієни та епідеміології [20].

Основні напрями санітарно-протиепідемічної діяльності Харківського медичного товариства відображені в монографії та низці публікацій авторки статті [2-4]. Водночас у сучасній історіографії обмаль праць, присвячених науковій і практичній діяльності учених Харківського медичного товариства в галузі епідеміології та бактеріології.

Метою нашого дослідження стало вивчення внеску вчених Харківського медичного товариства в розробку науково-теоретичних засад епідеміології та бактеріології та їх практичного впровадження засобами специфічної профілактики в другій половині ХІХ - початку ХХ ст.

Джерельною базою дослідження слугували протоколи засідань Харківського медичного товариства, звіти про діяльність, праці членів товариства, які друкувалися в «Трудах Харьковского медицинского общества».

Із перших днів свого заснування Харківське медичне товариство почало приділяти велику увагу питанням епідеміології, бактеріології, гігієни та санітарії. Воно стало авторитетом для адміністрації, різних громадських організацій міста і земства по санітарним, протиепідемічним та іншим питанням охорони здоров'я. До Товариства за порадою зверталися земська і міська управи і губернатор. Основним приводом для такого звернення були спалахи епідемій, або їх загрози.

Члени Харківського медичного товариства на своїх засіданнях робили огляд наукових досягнень в галузі гігієни, епідеміології та бактеріології, їх впровадження в лікарняну практику міста і Харківської губернії. Зокрема, з доповіддю на тему: «Значение и оценка некоторых мер в борьбе с окружающими нас инфекциями» виступив Е.М. Бєллін. Він звернув увагу на певні труднощі щодо впровадження в практику наукових розробок із питань профілактики інфекційних хвороб [14, c. 1-2].

Для розв'язання проблеми попередження поширення епідемій Харківське медичне товариство створило комісію, яка на засіданні 19 травня 1884 р. розглянула доповідь Е.М. Бєлліна і склала відповідну програму, яку розіслала всім лікарям Харківської губернії. Програма включала питання реєстрації хворих, догляду за ними, шляхи інфікування, ізоляції, дезінфекції тощо. Комісія також зобов'язала лікарів повідомляти Харківське медичне товариство про виконання програми [15].

Таким чином, для проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів та впровадження наукових розробок у галузі епідеміології і гігієни в практичну діяльність Харківське медичне товариство виступило ініціатором створення санітарних комісій при міській управі.

Науковий супровід санітарно-протиепідемічних заходів відмічався в роботі Харківського медичного товариства з самого початку його діяльності. На порядок денний Товариства постійно виносилися не лише результати обстеження санітарного стану населення, питання комунального благоустрою Харкова, заходи по боротьбі з епідеміями, а й експериментальні дослідження факторів навколишнього середовища та мікробіологічні та епідеміологічні дослідження.

У зв'язку з епідеміями холери, чуми, віспи, дифтерії, паразитарних тифів, Харківським медичним товариством була проведена велика протиепідемічна робота: організаційна, дослідницька, освітня.

Комісія з розробки заходів проти інфекційних хвороб, використавши анкетний метод, представила Товариству доповідь і запропонувала такі рекомендації:

1. Хворі повинні обов'язково реєструватися; про кожного хворого повинно бути зібрано максимум відомостей: дата звернення, ім'я, по-батькові та прізвище, вік, адреса, діагноз. Відомості надсилаються до Медичного Товариства і надходять в постійний епідеміологічний комітет.

2. Питання, які остаточно не досліджені про шляхи занесення інфекції, потрібно з'ясовувати шляхом спостереження за епідемічним вогнищем і надсилати їх в той же епідеміологічний комітет при Товаристві.

3. Для контагіозних форм інфекції обов>язкова ізоляція і дезінфекція. Для неконтагіозної інфекції такої, як холера (на той час це була помилкова думка!), вона не обов'язкова. Необхідно мати підготовлений персонал по догляду за хворими, який повинен забезпечити виконання розроблених заходів.

4. Бажано організувати піклування про сім'ї хворих [21, с. 59].

У своїй санітарній та протиепідемічній діяльності Харківське медичне товариство спиралося на допомогу першого російського бактеріолога Л.С. Ценковського, його учня В.К. Високовича та їхньої наукової школи.

У березні 1865 року Товариство звернуло увагу на епідемічні висипні хвороби, а також на катаральне запалення очей. У квітні цього ж року лікар В.А. Франківський повідомив Товариству про появу в місті нової хвороби - 11 випадків «поворотної гарячки». Доповідач вважав, що причина цієї хвороби не пов'язана з поганими гігієнічними умовами, і що вона взагалі не заразна. Але згодом ця хибна думка була спростована: у Охтирському та Богодухівському повітах з'явилася «лихоманка», якою хворіли цілі сім'ї.

У 1868 році Товариство заслухало доповідь проф. Я.С. Кремянского «Про причини епідемії і епідемії черевного тифу в м. Харкові та завдання подальших досліджень по етіології тифів в Харкові і інших частинах Росії». Доповідач вважав, що черевний тиф взагалі ендемічний в Харкові, що його епідемії поширюються тільки восени, зазвичай після спекотного літа. Це поширення є наслідком гниття фекальних мас. Основним профілактичним і протиепідемічним заходом, на думку професора, повинно бути ретельне очищення відхожих місць.

Жодна епідемія холери в Росії не минула Харкова. У 1866 р. В.А. Франківський двічі інформував колег про появу в місті холери. Про можливі заходи проти холерної епідемії двічі (у 1885 та 1892 рр.) доповідав Товариству Н.В. Томашевський.

У листопаді 1870 року М.О. Сочава та інші повідомили про кілька випадків холери в Харкові. Зокрема, М.А. Сочава повідомив, що перший хворий прибув зі Смоленської губернії і проживав у Харкові на Нетеченській вулиці. Після його смерті, через 4 дні там же захворіло двоє дітей. Усі хворі лежали на одному і тому ж ліжку, на одній і тій же постільній білизні. Це повідомлення зайвий раз спростовувало попереднє уявлення про те, що холерою контактним шляхом не інфікуються.

На початку серпня 1871 року було скликано позачергове засідання Товариства для обговорення заходів щодо боротьби з появою нової хвилі холери. Приводом слугувало звернення міської управи з проханням про виділення лікарів для чергувань в аптеках. На наступному засіданні було заслухано лист губернатора з проханням виділити лікарів для керівництва роботою попечителів (піклувальників) та для нагляду за проведенням протиепідемічних заходів. Товариство розробило як інструкцію для лікарів, так і запропонувало для роботи фахівців.

Загроза появи холерної епідемії змусила Товариство намітити низку заходів по боротьбі з небезпечною епідемією. На одне із засідань Товариства прибув губернатор і попросив окреслити коло протихолерних заходів. Проте не схвалив видання популярної брошури, оскільки вважав, що не варто передчасно лякати населення.

Холера з'явилася в Харкові в січні 1886 року, тривала 6 тижнів і вразила порівняно небагато людей, виключно серед бідного населення. Всього було зареєстровано 247 хворих, із яких 136 осіб померло. Оскільки в цю епідемію не захворів жоден із медичних працівників холерного відділення, було зроблено висновок, що холера не має безпосередньої передачі від хворого до хворого [21, с. 62].

Незабаром знову з'явилися захворювання холерою, у зв'язку з чим Товариство організувало велику комісію для розробки і проведення протиепідемічних заходів, обрало свого голову професора В.Ф. Грубе представником у Губернський комітет громадського здоров'я.

Водночас, незважаючи на нагромаджений значний досвід боротьби Товариства з холерою, неправильний погляд на шляхи поширення холери продовжував триматися.

Комісія по боротьбі з холерою представила серію доповідей, в яких висувалися такі положення:

1. Найважливіше - це покращити санітарний стан міста і підтримувати його постійно, а не лише в епідемічний період.

2. Упорядкувати звалища нечистот, стежити за водопроводом і захистити місто від холери, зобов'язавши залізниці не завозити в місто холерних хворих. Забезпечити населення медичною допомогою, ліжками для госпіталізації, персоналом по догляду за транспортними засобами. Організовувати читання популярних лекцій про холеру. Товариству влаштувати курси по догляду за холерними хворими [21, с. 72].

За пропозицією члена Товариства Г.А. Полютти був обраний «Комитет для всестороннего изучения холеры», який у 1889 році представив свій звіт.

Наприкінці цього року А.Х. Кузнєцов підняв питання про загрозу епідемії черевного тифу в Харкові. Спеціально організована комісія з участю В.П. Крилова та В.К. Високовича представила ґрунтовну доповідь із додатком повідомлень Е.Ф. Бєлліна і В.К. Високовича. Е.Ф. Бєллін, зробивши широкий огляд епідемій черевного тифу в Західній Європі і аналіз різних поглядів вчених, зазначив, що при недостатньому проведенні санітарно- гігієнічних досліджень, необхідних для правильної оцінки санітарного стану міста та значення факторів, які впливають на ту або іншу в ньому захворюваність, ґрунтуючись на науковій основі, залишається обмежитися лише загальними припущеннями. Учений бактеріолог В.К. Високович висвітлив біологічні властивості тифозної палички, способи поширення збудника і фактори передачі - ґрунт і воду. Посилення тифозних захворювань спостерігалося по всьому півдні Росії і, на думку В.К. Високовича, було пов'язане із сильною посухою. В якості одного із основних заходів профілактики черевного тифу він висував вимогу стосовно обладнання у Харкові каналізації.

У 1891 році знову було піднято питання про налагодження епідемічної статистики. Е.Ф. Бєллін вважав, що якщо всі члени Товариства будуть систематично доставляти інформацію про інфекційну захворюваність, то ці матеріали будуть мати важливе значення для санітарної статистики.

У січні 1892 році до Товариства звернувся міський голова з проханням рекомендувати лікарів у тимчасові висипнотифозні лікарні. Товариство звернуло увагу міської управи на те, що для правильної боротьби з епідеміями потрібні не тимчасові, а постійні міські лікарі. Слід підкреслити, що Товариство ще раз нагадувало міській думі щодо необхідності обладнання каналізації та впорядкування водопроводу.

Влітку 1892 року Медичне товариство не робило перерви в роботі, за два літніх місяці відбулося 13 засідань, присвячених поширенню в місті холери. На прохання міської влади В.К. Високовичем була складена популярна брошура «В ожидании холеры», а також настанови для населення, інструкції санітарним опікунам та настанову по проведенню дезінфекції. У місті були прочитані популярні лекції про холеру та проведені курси по догляду за хворими.

З метою попередження чергової епідемії холери Товариство рекомендувало місту очищення від нечистот, упорядкування водопостачання та продаж якісних продуктів харчування, проведення санітарно-освітньої роботи в 12 санітарно-лікарських округах, організацію лікарень для холерних хворих на 30-40 ліжок кожну, виділення спеціального транспорту для перевезення хворих у лікарні, обладнання громадських туалетів та інші. В.К. Високович повідомив про протихолерні щеплення. Після закінчення епідемії Товариству було представлено низку звітів лікарів, які працювали по боротьбі з холерою, відряджених за рахунок земської управи.

У 1893 році, на прохання міської управи, Товариство організувало курси по догляду за холерними хворими, на яких було підготовлено 127 медичних сестер.

Виступаючи з промовою на річних зборах, член Товариства П.В. Цезаревський відзначив, що «медицинское общество работает, не покладая рук, холера прекратилась - и в этом есть капля меда, но население быстро успокаивается, отвертывается от веры в знание, не желает знать, что лишь в мире можно готовиться к войне с большой надеждой на успех. Наше Общество остается без внимания, но мы верим в свои силы» [21, с. 35].

Слід відзначити, що харківські медики пильно слідкували за науковими світовими досягненнями в галузі епідеміології і бактеріології та їх впровадженням у практичну діяльність. Зокрема, професор А.Х. Кузнецов у 1889 р. ознайомив членів Товариства з новою хворобою епідемічного характеру - інфлуенцою.

Із метою ознайомлення із новітніми досягненнями в галузі бактеріології і епідеміології, Харківське медичне товариство відряджало своїх членів за кордон. У 1902 р. було направлено одного із лікарів Бактеріологічного інституту - С.В. Коршуна для ознайомлення із способами приготування протискарлатинозної сироватки в м. Берн (Швейцарія), м. Відень (Австрія) і м. Париж (Франція). Про свою діяльність за кордоном він звітував на одному із засідань товариства [22, с 1-29]. Лікар Бактеріологічного інституту В.І. Недригайлов виступив на засіданні Харківського медичного товариства з двома доповідями про свое стажування в Парижському Пастерівському інституті. У доповіді «Курс бактериологии в Парижском Пастеровском институте (1902-1903 гг.) він повідомив, що під час відрядження він прослухав 81 лекцію з курсу бактеріології тривалістю 1,5-2 години кожна. Доповідь «О пастеровских прививках в Парижском институте в 1903 году» була присвячена ознайомленню з методами щеплення та застосуванню їх у м. Харкові [23, с. 27-57]. В.І. Недригайлов виступив також із доповіддю «Пастеровский Институт в Лилле», в якій вказав на те, що наші Пастерівські інститути складають лише невелику частину тих закладів, які у Франції названі в честь Пастера і успішно працюють [24, с. 61]. Лікар Бактеріологічного інституту Г. Острянін виступив на засіданні Товариства з доповіддю «Бактериология и паразитология на ХІІІ Международном конгрессе в 1900 г. 2-9 августа», в якій проаналізував дискусії вчених у галузі імунології 1.1. Мечникова і Бухнера про імунітет [25, c. 501-516]. С.В. Коршун звітував на засіданні товариства про свою участь в роботі VH з'їзду російських лікарів у пам'ять М.І. Пирогова, який проходив у Казані. На з'їзді він виступив з доповіддю про діяльність Харківської бактеріологічної станції, а також ознайомився з методиками приготування протидифтерійної сироватки в інститутах Москви, Казані і Самари [1]. У 1907 р. В.І. Недригайлов приймав участь в зоологічному конгресі в Бостоні (Америка), а також ознайомився з 69 бактеріологічними і медичними закладами та Пастерівськими інститутами в Бостоні, Нью-Йорку, Вашингтоні, Торонто [7, с. 69].

Таким чином, члени Харківського медичного товариства ознайомлювалися зі світовими досягнення в галузі епідеміології і бактеріології та застосовували їх у своїй практичній діяльності.

На порядку денному засідань Харківського медичного товариства постійно стояли питання захворюваності і смертності від натуральної віспи. Ще в 1863 р. лікарський інспектор Я.М. Горбачев наводив дані про смертність від віспи, що в 1861-1862 рр. сягала 25 % населення. Доповідач вважав, що причиною такої високої смертності е відсутність обов'язкового щеплення проти віспи, ревакцинації і незнання техніки віспощеплення. Водночас Я.М. Горбачев нарікав на забобони населення і пропонував доручити віспощеплення лікарям і добре підготовленим фельдшерам. На нараді в губернській земській управі з приводу щеплення віспи виступили професори В.Ф. Грубе, Д.Ф. Лямбль, В.Г. Лашкевич, В.С. Пітра, М.А. Ясинський і А.І. Дудукалов. Вони рішуче висловилися проти віспощеплення на тій підставі, що це нібито емпіричний засіб, не обґрунтований на науковій основі. Коли цю думку провідних учених було повідомлено на засіданні Товариства, проти неї виступив В.І. Порай-Кошиць, який вказав на те, що зазвичай після перенесеного захворювання віспа не повторюється, тому є підстави очікувати, що щеплення проти віспи на початку хвороби попередить захворювання [21, с. 32]. Лікарський інспектор Я.М. Горбаньов на наступному засіданні виступив з великою доповіддю, в якій навів статистичні дані, що підтверджували ефективність віспощеплення. Однак професора Д.Ф. Лямбль переконати не вдалося, його пристрасні висловлювання все ж таки не переконали прихильників віспощеплення - Я.М. Горбанева, В.І. Порай-Кошиця, М.М. Кузнєцова, які наполягали на тому, що щеплені хворіють рідше, ніж нещеплені, легше хворіють і рідше помирають.

Варто відзначити, що проти віспощеплення виступили діячі наукової медицини, зокрема, її фізіологічного напряму, а захищали його - представники практичної медицини, що залишалася на той час ще на емпіричних позиціях. Ця боротьба проти прищепного «емпіризму» проходила не лише в Харкові.

На початку 1873 року в Харкові виникла епідемія віспи. Виступаючи з цього приводу, Н.А. Сочава з великою прикрістю зазначав те, що і до цього часу багато харків'ян лікуються у фельдшерів, акушерок, гомеопатів, аптекарів, знахарів, бабок, шептух тощо. У зв'язку з цим ставлення Товариства до віспощеплення стало змінюватися, виникла ідея про заснування при Товаристві віспощеплювального бюро з приготуванням телячої лімфи.

Ветлянська епідемія чуми (поблизу Астрахані) посіяла страх по всій країні. У зв'язку з цим в 1879 році міський голова звернувся до Товариства з проханням розробити заходи проти занесення чуми. Товариство знову відзначило, що Харків - антисанітарне місто, а це сприяє розвитку будь-яких епідемій, і рекомендувало дати населенню якісну воду, продукти харчування, упорядкувати базари, їдальні і нічліжні будинки. Товариство вважало за необхідне видати обов'язкову постанову, що передбачала покарання за санітарні порушення, організувати постійну медичну допомогу, запросивши дільничних лікарів для бідних, забезпечити можливість ізоляції хворих. Ці невідкладні заходи місто прийняло.

Епідемія чуми в Індії змусила російський уряд прийняти заходи проти завезення цієї небезпечної хвороби на територію Російської імперії. У зв'язку з цим була створена під керівництвом принца Олександра Петровича Ольденбургського комісія, основною метою якої було попередження завезення чуми. Для ознайомлення з бактеріологією чуми Харківське медичне товариство відрядило В.І. Недригайлова в Петербург [6, с. 7182]. В.І. Недригайлов зазначив, що основні властивості чумної палички і її культур ним описані ще в 1882 р. в статті «Бактериология чумы», з якою він виступив на засіданні товариства [5].

У 1889 році Медичне товариство організувало комісію для розробки умов забезпечення страхування лікарів, які відправлялися в Самарканд на боротьбу з чумою.

У 1901 році в Одесі розпочалася епідемія чуми. Поява цього небезпечного інфекційного захворювання схвилювала всю країну. У зв'язку з епідемією розроблялися і впроваджувалися заходи щодо попередження поширення і розвитку цієї епідемії на інших територіях імперії. У відповідь Харківське медичне товариство також намітило низку протиепідемічних заходів, зокрема, доручило завідувачу Бактеріологічним інститутом В.І. Недригайлову написати популярну брошуру, присвячену профілактиці чуми. Товариство отримало протичумну сироватку і взяло на себе постачання нею всіх лікарів. Воно також порушило питання про завчасне створення лікувальних закладів для боротьби з чумою, а також ізоляторів при Олександрівській, Миколаївській та губернській лікарнях. У зв'язку з цими подіями в 1902 році В.П. Познанський на засіданні Харківського медичного товариства прочитав доповідь на тему: «Роль крыс в эпидемии чумы». Він запропонував знищувати щурів всіма засобами аж до поширення щурячого тифу, але все це провести в дію лише тоді, коли виявляться результати одеського досвіду [13].

Таким чином, організаційна, санітарно-гігієнічна та протиепідемічна діяльність Харківського медичного товариства та його членів була спрямована, насамперед, на попередження такої небезпечної інфекційної хвороби, як чума.

Вчені Харкова змогли вірно оцінити значення бактеріології для розвитку медицини, про що засвідчує певна частина виступів на засіданнях Товариства. Лікар і вчений В.А. Франківський був одним із першим, хто детально ознайомив громадськість з поворотним тифом у доповіді «Повідомлення з приводу поворотної гарячки у Петербурзі» (1865), де навів також 11 випадків цього захворювання, що мали місце і в Харкові. У доповіді «Про причини епідемії черевного тифу в м. Харкові та про завдання подальших досліджень з етіології тифів у м. Харкові та інших містах Росії» (1869) Я.С. Кремянський доводив, що найефективнішими протиепідемічними заходами в цьому випадку має стати ретельне очищення відхожих місць. Наступна велика епідемія черевного тифу мала місце у 1889 р. Спеціальна комісія, створена Харківським медичним товариством, дійшла того ж висновку, що і Я.С. Кремянський 20 років тому, вказавши на каналізацію як ефективний раціональний захід оздоровлення міста.

У 1878 року Харківське медичне товариство звернуло увагу на захворюваність дифтерією. Воно обговорило питання епідемічної небезпечності дифтерії і способів дезінфекції. Н.А. Сочава вважав, що це контагіозне захворювання, заразність якого слабше віспи, що дезінфекувати краще гарячим повітрям, що місту необхідно влаштувати дезінфекційну камеру.

Восени 1879 року увага Товариства цілком зосереджувалася на епідемії дифтерії. Лікарі повідомляли про те, що дифтерія вже уражає і дорослих. При цьому Товариство наполегливо вимагало організації лікарні для ізоляції хворих. На одному із засідань Товариства були наведені відомості щодо захворюваності. Зокрема, в лікарню поступило з листопада 1879 р. по липень 1880 р. 357 хворих, з них видужало 234 особи і померло 123 особи, тобто смертність складала 34,5 %. До кінця 1881 року захворюваність на дифтерію різко знизилася [21, с. 42].

У зв'язку з частими епідеміями і високою смертністю хворих на дифтерію Харківське медичне товариство ініціювало створення протидифтерійного інституту, який було засновано 20 жовтня 1894 р. Професору В.К. Високовичу було доручено приготувати протидифтерійну сироватку за методом Ру. У зв'язку з цим було налагоджено виготовлення сироватки для лікування і екстреної профілактики дифтерії. Вчені Харкова багато уваги приділяли питанням науково-практичного характеру дифтерії, зокрема розробці і впровадженню в практику протибактерійних препаратів. У звіті про діяльність Харківського медичного товариства за 1894 р. повідомлялося про лікування і профілактику дифтерії сиворотками Берінга і Ру [9, c. 11]. В.І. Недригайлов на одному із засідань товариства повідомив про випуск Бактеріологічним інститутом 60 159 флаконів протидифтерійної сиворотки за 1897 р., вказавши на її збільшення порівняно з двома попередніми роками [10, c. 60], а також виступив з доповіддю «Опыт с введением противодифтерийной сыворотки peros и perrectum» [11, c. 3-16]. У звіті за 1900 р. повідомлялося проте, що протидифтерійна сироватка вперше була випущена в 1895 р. [12, c. 12]. У звіті про діяльність протидифтерійного інституту за п'ять років на засіданні Харківського медичного товариства повідомлялося, що з кожним роком виробництво сироватки збільшувалося. Зокрема, за 1899 р. було виготовлено 59 943 флаконів (для порівняння: Київський бактеріологічний інститут випустив 21 300 флакоків, Московський - 16 822 флакони, Варшавський - 28 817, Інститут експериментальної медицини - 32 690 флаконів [8, с. І-УІІІ].

Із приводу специфічної профілактики проти дифтерії Харківське медичне товариство проводило консультації. Зокрема, в 1896 році Сумська міська дума звернулася до Харківського медичного товариства з проханням висловитися з приводу щеплень проти дифтерії. Медичне товариство порадило проводити ці профілактичні щеплення тільки там, де були випадки захворювань на дифтерію.

Отже, протидифтерійний інститут Харківського медичного товариства наприкінці ХІХ ст. був одним із найпотужніших у виробництві протидифтерійної сироватки.

Таким чином, Харківське медичне товариство впродовж другої половини ХІХ ст. брало найактивнішу участь у боротьбі з епідеміями. Ґрунтуючися на досягненнях науки, воно намічало шляхи протиепідемічної боротьби. Однак міська влада прислухалася до Товариства лише під час розпалу епідемії і відразу ж забувала про його рекомендації після їх закінчення.

Питання гігієни, санітарії, епідеміології були одними із основних на засіданнях Харківського медичного товариства.

Для впровадження наукових розробок у галузі епідеміології і гігієни Харківське медичне товариство неодноразово виступало ініціатором створення санітарних комісій при міській управі.

Вчені Харківського медичного товариства ознайомлювалися зі світовими досягнення в галузі епідеміології і бактеріології та застовували їх у своїй практичній діяльності. Санітарно-гігієнічна та протиепідемічна діяльність Харківського медичного товариства та його членів була спрямована на профілактику і подолання епідемій, діагностику, пошук і обґрунтування ефективних засобів профілактики і лікування інфекційних хвороб людей та сільськогосподарських тварин.

епідемія інфекційний хвороба медичний

Джерела та література

1. Коршунь С. В. Отчет о командировке на V съезд в память Н. И. Пирогова в Казани / С. В. Коршунь // Труды Харьковского мед. о-ва. - Х., 1899 [1900]. - С. 92-105.

2. Коцур Н. І. Становлення і розвиток гігієнічної науки в Україні: шлях крізь епохи і соціальні потрясіння (друга половина ХІХ - 20-ті рр. ХХ століття): монографія / Н. І. Коцур. - Корсунь-Шевченківський, 2011. - 726 с.

3. Коцур Н. І. Науково-організаційні засади санітарно-протиепідемічної діяльності вченого- гігієніста С. М. Ігумнова у Харкові на початку ХХ ст. / Н. І. Коцур // Історичні, економічні, соціально-філософські та освітні аспекти розвитку охорони здоров'я: Матеріали Міжн. наук.- інтернетконф., присвяченої 75-річчю кафедри суспільних наук ХНМУ. - Х., 2013. - С. 112-116.

4. Коцур Н. І. Харківське наукове медичне товариство: санітарно-протиепідемічна діяльність (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / Н. І. Коцур // Наукові записки з української історії: Збірник наукових праць. - Переяслав-Хмельницький, 2011. - Вип. 27. - С. 280-289.

5. Недригайлов В. И. Бактериологи ячумы / В. И. Недригайлов // Тр. Харьковского мед. о-ва. - Х., 1892. - Вип. 1. - С. 16-18.

6. Недригайлов В. И. Отчет о командировке в Петербург на форт «Александр І для изучения бактериологии бубонной формы чумы и способов приготовления бубонно-чумных препаратов» / В. И. Недригайлов // Тр. Харьковского мед. о-ва. - Х., 1901. - Вып. 1. - С. 71-82.

7. Отчет о деятельности Бактериологического института Харьковского медицинского общества за 1907 г. - Х., 1908. - С. 69.

8. Отчет о деятельности противодифтерийного и бактериологического институтов Харьковского медицинского общества за 1899 г. // Отчет о деятельности Харьковского медицинского общества за 1899. - Х., 1900. - С. І-УІІІ.

9. Отчет о деятельности Харьковского медицинского общества за 1894 г. - Х., 1895. - С. 11.

10. Отчет о деятельности Харьковского медицинского общества за 1897 г. - Х., 1898. - С. 60.

11. Отчет о деятельности Харьковского медицинского общества за 1898 г. - Х., 1899. - С. 3-16.

12. Отчет о деятельности Харьковского медицинского общества за 1900 г. - Х., 1901. - С. 12.

13. Познанский В. П. Роль крыс в эпидемии чумы / В. П. Познанский // Тр. Харьковского мед. о-тва. - 1902. - Вип. 2. - Х., 1903. - С. 28-30.

14. Приложение к протоколам Харьковского медицинского общества. - 1884. - Вып. 1. - Х., 1884. - С. 1-2.

15. Приложение к протоколам Харьковского медицинского общества. - Х., 1885. - Вип. 5. - С. 1-3.

16. Руда С. П. Нариси з історії мікробіології в Україні (кінець XIX - початок XX ст.): монографія / С. П. Руда. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2000. - 262с.

17. Руда С. П. Научно-просвітницька діяльність медичних товариств України на межі ХІХ - ХХ століть // Наука і освіта: зб. наук. праць АН вищої школи України. - К.: Київ: Хрещатик, 1997. - Кн. 1. - С. 85-88.

18. Руда С. П. Роль Харківського наукового центру у розробці засад медичної та ветеринарної мікробіології (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Зб. наук. праць Харківського держ. пед. ун-ту. - Х., 2000. - Вип. 4. - С. 183-192.

19. Рудая С. П. Научные общественные объединения на Украине в XIX в.: Харьковское медицинское общество / С. П. Рудая // Розвиток науки та науково-технічного потенціалу в Україні та за кордоном: зб. аналітичних матеріалів. - К., 1997. - Вип. 1(12). - С. 53-55.

20. Самойленко Н. І. Наукові товариства лікарів на терені України (друга половина ХІХ - початок ХХ століття): дис. на здоб. наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.07 - історія науки й техніки / Н. І. Самойленко. - Переяслав-Хмельницький, 2012. - 210 с.

21. 100-летие Харьковского научного медицинского общества. 1861-1961: сборник очерков и статей по истории деятельности / за ред. В. П. Новаченко. - К.: Здоров'я, 1965. - 257 с.

22. Труды Харьковского медицинского общества. - Х., 1902. - Вып 1. - Х., 1903. - С. 141-146.

23. Труды Харьковского медицинского общества. - Х., 1903. - Вып. 2. - Х., 1904. - С. 27-57.

24. Труды Харьковского медицинского общества. - Х., 1904. - Вып. 3. - Х., 1905. - С. 61-65.

25. Труды Харьковского медицинского общества. - 1901. - Вып. 3. - Х., 1902. - С. 501-516.

References

1. Korshun S. V. Otchet o komandirovke na V sezd v pamyat N.I. Pirogova v Kazani / S. V. Korshun // Trudy Kharkovskogo med. o-va. - Kh., 1899 [1900]. - S. 92-105.

2. Kotsur N. I. Stanovlennia i rozvytok hihiienichnoi nauky v Ukraini: shliakh kriz epokhy i sotsialni potriasinnia (druha polovyna Х!Х - 20-ti rr. ХХ stolittia): monohrafiia / N. I. Kotsur. - Korsun- Shevchenkivskyi, 201 1. - 726 s.

3. Kotsur N. I. Naukovo-orhanizatsiini zasady sanitarno-protyepidemichnoi diialnosti vchenoho-hihiienista S. M. Ihumnova u Kharkov i napochatku ХХ st. / N. I. Kotsur // Istorychni, ekonomichni, sotsialno-filosofski ta osvitni aspekty rozvytku okhorony zdorovia: Materialy Mizhn. nauk. -internet konf., prysviachenoi 75-richchiu kafedry suspilnykh nauk Kh NMU. - Kh., 2013. - S. 112-116.

4. Kotsur N. I. Kharkivske naukove medychne tovarystvo: sanitarno-protyepidemichna diialnist (druha polovyna Х!Х - pochatok ХХ st.) / N. I. Kotsur // Naukovi zapysky z ukrainskoi istorii: Zbirnyk naukovykh prats. - Pereiaslav-Khmelnytskyi, 2011. - Vyp. 27. - S. 280-289.

5. Nedrigaylov V. I. Bakteriologiya chumy / V. I. Nedrigaylov // Tr. Kharkovskogo med. o-va. - Kh., 1892. - Vip. 1. - S. 16-18.

6. Nedrigaylov V. I. Otchet o komandirovke v Peterburg na fort «Aleksandr І dlya izucheniya bakteriologii bubonnoy formy chumy i sposobov prigotovleniya bubonno-chumnykh preparatov» / V.I. Nedrigaylov // Tr. Khar'kovskogo med. o-va. - Kh., 1901. - Vyp. 1. - S. 71-82.

7. Otchet o deyatelnosti Bakteriologicheskogo instituta Kharkovskogo meditsinskogo obshchestva za 1907 g. - Kh., 1908. - S. 69.

8. Otchet o deyatelnosti protivodifteriynogo i bakteriologicheskogo institutov Khar'ovskogo meditsinskogo obshchestva za 1899 g. // Otchet o deyatelnosti Kharkovskogo meditsinskogo obshchestva za 1899. - Kh., 1900. - S. І-Х'ІІІ.

9. Otchet o deyatelnosti Kharkovskogo meditsinskogo obshchestva za 1894 g. - Kh., 1895. - S. 11.

10. Otchet o deyatelnosti Kharkovskogo meditsinskogo obshchestva za 1897 g. - Kh., 1898. - S. 60.

11. Otchet o deyatelnosti Kharkovskogo meditsinskogo obshchestva za 1898 g. - Kh., 1899. - S. 3-16.

12. Otcheto deyatelnosti Kharkovskogo meditsinskogo obshchestva za 1900 g. - Kh., 1901. - S. 12.

13. Poznanskiy V. P Rolkrys v epidemiichumy / V. P Poznanskiy // Tr. Kharkovskogo med. o-tva. - 1902. - Vip. 2. - Kh., 1903. - S. 28-30.

14. Prilozhenie k protokolam Khar'kovskogo meditsinskogo obshchestva. - 1884. - Vyp. 1. - Kh., 1884. - S. 1-2.

15. Prilozhenie k protokolam Khar'kovskogo meditsinskogo obshchestva. - Kh., 1885. - Vip. 5. - S. 1-3.

16. Ruda S. P. Narysy z istorii mikrobiolohii v Ukraini (kinets XIX - pochatok XX st.): monohrafiia / S. P Ruda. - K.: IVTs Derzhkomstatu Ukrainy, 2000. - 262 s.

17. Ruda S. P Nauchno-prosvitnytska diialnist medychnykh tovarystv Ukrainy na mezhi XIX - ХХ stolit // Nauka i osvita: zb. nauk. prats AN vyshchoi shkoly Ukrainy. - K.: Kyiv: Khreshchatyk, 1997. - Kn. 1. - S. 85-88.

18. Ruda S. P. Rol Kharkivskoho naukovoho tsentru u rozrobtsi zasad medychnoi ta veterynarnoi mikrobiolohii (kinets XIX - pochatok XX st.) // Zb. nauk. prats Kharkivskoho derzh. ped. un-tu. - Kh., 2000. - Vyp. 4. - S. 183-192.

19. Rudaya S. P. Nauchnye obshchestvennye obedineniya na Ukraine v XIX v.: Kharkovskoe meditsinskoe obshchestvo / S. P Rudaya // Rozvitok nauki ta naukovo-tekhnichnogo potentsialu v Ukraini ta zakordonom: zb. analitichnikh materialiv. - K., 1997. - Vip. 1(12). - S. 53-55.

20. Samoilenko N. I. Naukovi tovarystva likariv na tereni Ukrainy (druha polovyna XIX - pochatok XX stolittia): dys. nazdob. nauk. stupenia kand. ist. nauk: spets. 07.00.07 - istoriia nauky i tekhniky / N. I. Samoilenko. - Pereiaslav-Khmelnytskyi, 2012. - 210 s.

21. 100-letie Kharkovskogo nauchnogo meditsinskogo obshchestva. 1861-1961: sbornik ocherkov i statey po istorii deyatelnosti / zared. V. P. Novachenko. - K.: Zdorovya, 1965. - 257 s.

22. Trudy Kharkovskogo meditsinskogoobshchestva. - Kh., 1902. - Vyp 1. - Kh., 1903. - S. 141-146.

23. Trudy Kharkovskogo meditsinskogo obshchestva. - Kh., 1903. - Vyp. 2. - Kh., 1904. - S. 27-57.

24. Trudy Kharkovskogo meditsinskogo obshchestva. - Kh., 1904. - Vyp. 3. - Kh., 1905. - S. 61-65.

25. Trudy Kharkovskogo meditsinskogo obshchestva. - 1901. - Vyp. 3. - Kh., 1902. - S. 501516.

Размещено на Allbest.ru