Становлення науково-організаційних засад соціальної гігієни в Україні (початок - 30-ті рр. ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення науково-організаційних засад соціальної гігієни в Україні (початок - 30-ті рр. ХХ ст.)

Надія Коцур

(Переяслав-Хмельницький)

У статті розкриваються найважливіші теоретичні засади соціальної гігієни, її змістовна компонента, прикладні аспекти, які закладалися земськими санітарними лікарями, майбутніми видатними вченими-гігієністами, зокрема М.С. Уваровим і О.В. Корчаком-Чепурківським у другій половині ХІХ - початку ХХ століття. Вони одними із перших поставили на ІІ Пироговському з'їзді питання про необхідність викладання курсу громадської медицини. Встановлено, що на початку ХХ ст. О.В. Корчак- Чепурківський зробив вагомий внесок у розвиток соціальної гігієни. За його ініціативою вперше в Російській імперії в 1906 р. було започатковано читання професорського курсу під назвою «Основи соціальної гігієни і громадської медицини». Помітний теоретико- методологічний доробок із соціальної гігієни, демографії, статистики, соціально-медичної профілактики залишив професор С.А. Томілін. Його наукова спадщина слугує розв'язанню актуальних проблем сучасності - профілактичної медицини, спрямованої на попередження соціальних та інфекційних захворювань, формування здорового способу життя.

Ключові слова: гігієна, соціальна гігієна, громадська медицина, профілактика, Пироговський з'їзд, кафедра, інститут, О.В. Корчак-Чепурківський, М.С. Уваров, С.А. Томілін, З. Г. Френкель, С. Каган.

Коцур Н. Становление научно-организационных засад социальной гигиены в Украине (начало - 30-е гг. ХХ ст.)

В статье раскрываются важнейшие теоретические основы социальной гигиены, ее содержательная компонента, прикладные аспекты, которые закладывались земскими санитарными врачами, будущими выдающимися учеными-гигиенистами, в частности М.С. Уваровым, А.В. Корчаком-Чепурковским во второй половине XIX - начале ХХ века. Они одними из первых в Российской империи поставили на II Пироговском съезде вопрос о необходимости преподавания курса общественной медицины. Установлено, что в начале ХХ века А.В. Корчак-Чепурковский сделал весомый вклад в развитие социальной гигиены. По его инициативе впервые в России в 1906 г. было начато чтение профессорского курса под названием «Основы социальной гигиены и общественной медицины». Заметный теоретико-методологический вклад по социальной гигиены, демографии, статистики, социально-медицинской профилактики оставил профессор С.А. Томилин. Его научное наследие служит решению актуальных проблем современности - профилактической медицины, направленной на предупреждение социальных и инфекционных заболеваний, формирования здорового образа жизни.

Ключевые слова: гигиена, социальная гигиена, общественная медицина, профилактика, Пироговский съезд, кафедра, институт, А.В. Корчак-Чепурковский, М.С. Уваров, С.А. Томилин, З. Г. Френкель, С.Каган.

Kotsur N. Scientific and organizational bases formation of social hygiene in Ukraine (beginning of 1930s)

This article deals with the most important theoretical bases of social hygiene, its meaningful and applied aspects, which have been discovered by sanitary doctors and outstanding scientists like M.S. Uvarov and O.V. Korchak-Chepurkivskyi in the second part of XIX - beginning XX. They were the first one, who emphasized the significance of civil medicine teaching. In the beginning of XX century O.V. Korchak-Chepurkivskyi has made a great contribution in the social hygiene development. Thanks to his initiative, in 1906 there was the course introduction of «Principles of Social Hygiene and Civil Medicine» in Russian Empire. Professor S.A. Tomilin has written the theoretical and methodological manuals about social hygiene, demography, statistics, social and medical prophylaxis. His scientific heritage solves a lot of contemporary problems such as medical prophylaxis, the aim of which is to avoid social and infectious diseases and attract people to keep a healthy life style.

Keywords: hygiene, social hygiene, civil medicine, prophylaxis, Pirogov Congress, department, institute, O.V. Korchak-Chepurivskyi, M.S. Uvarov, S.A. Tomilin, Z.H. Frenkel, S. Kahan.

Формування наукових основ гігієни на теренах України відбувалося в органічному зв'язку зі становленням і розвитком різних форм громадської медицини. До цього процесу залучалися прогресивні практичні лікарі, більшість із яких згодом стали провідними вченими-гігієністами.

Соціально-гігієнічні аспекти в роботі лікарів Російської імперії, до складу якої входила більша частина України, визначилися ще в XVIII ст. На теренах України з'явилася плеяда перших вітчизняних викладачів вищих медичних закладів і організаторів медичної справи Російської імперії, які стали відомими і визнаними у світі в лікувальній і профілактичній медицині. На початку ХХ ст. в Україні почали широко проводитися санітарно-статистичні дослідження, що заклали фундамент для розвитку громадської медицини, яка згодом трансформувалася в такі поняття як «соціальна гігієна» та «соціальна медицина».

У сучасній історіографії питання щодо становлення і розвитку гігієнічної науки в Україні в другій половині ХІХ - 20-30-і рр. ХХ століття висвітлювалося як в працях загального характеру, так і спеціальній літературі. Серед загальних наукових праць вагому наукову цінність має дисертаційна робота Л.П. Товкун [23], присвячена дослідженню науково-організаційній роботі та педагогічній діяльності О.В. Корчака-Чепурківського, І.М. Макаренка про внесок учених медичного факультету Київського університету в розвиток гігієни в Україні [13] та монографічне дослідження О.М. Ціборовського «На варті здоров'я: історія становлення соціальної медицини і охорони громадського здоров'я в Україні» [32]. Постать О.В. Корчака-Чепурківського як одного із засновників і корифеїв соціальної гігієни висвітлена в низці публікацій В.Ф. Москаленка [14; 15], Я. Ганіткевича [3], А.М. Голяченка [4], С.С. Кагана [5], Н.І. Коцур [10] та ін. Про внесок вченого-гігієніста С.А. Томіліна в розвиток соціальної гігієни в Україні в 20 - 30-і рр. ХХ ст. розкривається в дослідженнях В.Т. Нековаля [16; 17], Н.І. Коцур [11], З.Р. Клименка [6], В.В. Короленка [7], А.Р. Уваренка [31]. Водночас в історіографії обмаль праць, присвячених ґрунтовному дослідженню становлення науково-організаційних засад соціальної гігієни в Україні на початку - 30 - і рр. ХХ століття.

Метою написання статті є аналіз і узагальнення джерел і літератури з питання комплексного дослідження науково-організаційних засад становлення та розвитку соціальної гігієни в Україні на початку - 20-30-і рр. ХХ століття.

У процесі дослідження обраної теми використовувалися як власне історичні методи дослідження (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, описовий, так і методологічний інструментарій інших наук (бібліографічний, аналітико-синтетичний, джерелознавчий та ін.).

Слід відзначити, що українські лікарі були в когорті перших, хто створював медичні товариства, засновував медичні журнали в Російській імперії. Закономірно, що вони першими на II Пироговському з'їзді 1897 року (М.С. Уваров), поставили питання про необхідність викладання курсу громадської медицини, а в 1906 році О. В. Корчак- Чепурківський започаткував у Російській імперії професорський курс під назвою «громадська гігієна» в Київському комерційному інституті [5, с. 10; 4].

У 1908 р. Л. Б. Грановський писав, що санітарна статистика заклала перші камені для розвитку соціальної гігієни, якій, на його думку, належить велике майбутнє. Він стверджував, що соціальна гігієна «як наука молода приховує в собі, напевно, чимало можливостей, яких ми поки не в змозі передбачити. Але одне можна сказати уже й тепер з цілковитою впевненістю: шлях до здійснення заповітного ідеалу сучасної медицини і гігієни, шлях до усуспільнення медицини і до гігієнічної культури лежить через соціальну гігієну» [1, с. 22].

На X Пироговському з'їзді розпочалася, а на XI, який було проведено 1910 р., продовжено дискусію про новий предмет викладання, його назву, методику і програму. Деякі гігієністи виступали проти виділення курсу громадської медицини через відсутність, на їхню думку, наукового методу. На засіданні секції громадської медицини, лікарського побуту, гігієни і підсекції з реформи вищої медичної освіти, почесним головою якої було обрано О. В. Корчака-Чепурківського, заслухано доповіді Д. П. Нікольського «Про викладання громадської медицини», А.І. Шингарьова «Викладання громадської медицини у вищих медичних навчальних закладах» і В. Я. Канеля «Про необхідність створення кафедри соціальної медицини». Виникли розбіжності у поглядах як щодо назви предмета, так і цілей та програми викладання. У висновках секції зазначено: «Громадська медицина вивчає закони розподілу хвороб по групах населення і розшукує причини цього розподілу. Головне, що має ставити за мету новий курс у нас, - використання минулого досвіду, вивчення принципів і форм організації громадської медицини, її зв'язку і взаємодії з суспільним життям, з органами самоврядування» [4, с. 176]. Не погоджуючись з ідеєю В. Я. Канеля про створення самостійних кафедр соціальної медицини, А. І. Шингарьов вважав, що поняття «громадська медицина» є близьким, але не тотожним поняттю «соціальна медицина». На його думку, до громадської медицини відноситься діяльність органів самоврядування, головним чином у сфері лікувальної медицини, до соціальної медицини - діяльність держави переважно в галузі запобіжної медицини. В. Я. Канель не вбачав суттєвої різниці між цими поняттями, вважаючи, що вони обидві вивчають закони охорони здоров'я народних мас. Є. І. Яковенко вважав, що найточніше суть нової науки визначає назва «соціальна гігієна», оскільки вона вивчає і впроваджує соціальні заходи, спрямовані на поліпшення гігієнічних умов.

Підсумки цієї дискусії намагався підвести у 1913 р. В. Я. Канель у своїй статті «Соціальна медицина, її суть і значення». Він писав: «З жодного питання не існує такої плутанини понять, такої мішанини, як з питань про те, що називати соціальною медициною, який зміст цієї науки, які її завдання і цілі». Він критикує А. І. Шингарьова за протиставлення громадської (головним чином, земської) і соціальної (немовби державної медицини), а В. Евальда - за штучне розмежування соціальної медицини і соціальної гігієни. І важко з цим не погодитись [32, с. 144].

Уродженець України З. Г Френкель почав читати лекції на кафедрі громадської санітарії, створеної при юридичному факультеті Психоневрологічного інституту в Петербурзі в 1913 р. Через 6 років він очолив кафедру громадської медицини на медичному факультеті. Після революційних подій 1917 р. за зразком Німеччини ці кафедри одержали назву кафедр соціальної гігієни. У своєму посібнику «Соціальна гігієна», виданому в Харкові 1923 року, З. Г. Френкель пише: «Правильніше розглядати нашу громадську медицину і соціальну медицину, що включає її, як частину соціальної гігієни. Соціальна ж гігієна у цьому її науковому розумінні є наукою про взаємовідносини між соціальними (а не біологічними і фізичними) умовами життя і станом здоров'я всього населення або його окремих груп, а не здоров'ям окремих індивідів» [32, с. 17]. Правда, в подальшому він коригує це визначення в дусі вульгарного соціалізму згідно з вимогами панівної комуністичної ідеології: «Соціальна медицина - наука про взаємозв'язок здоров'я населення з усіма сторонами соціалістичного будівництва» [12, с. 26].

Т. Я. Ткачов у посібнику, виданому у Воронежі 1924 р., також висловлює думку про те, що поняття «лікувальна медицина» протиставляється поняттю «громадська медицина». Він вважає, що іноді останнє підміняють словами «соціальна», часто говорять про державну медицину, наближаючи це поняття до медицини поліцейської, яка входить в коло ведення судової медицини або загальної гігієни, і наголошує, що ці поняття розрізняються за своїм обсягом і змістом [22, с. 1]. Т. Я. Ткачов цитує визначення соціальної гігієни А. Гротьяна та Б. Хайєса і наводить слова Г В. Хлопіна про те, що представникові громадської гігієни часто доводиться бути захисником економічно і соціально слабкіших груп населення [22, с. 11].

Близьким до визначень німецьких класиків соціальної гігієни є коротке визначення А. Ф. Нікітіна: «Соціальна гігієна є гігієною соціального колективу, тобто співтовариства живих людських мас, об'єднаних життєвим зв'язком» [1, с. 22].

Водночас, незважаючи на деякі розбіжності, майже всі визначення об'єднує спільна риса, яка свідчить, що нова наукова дисципліна попри варіанти її назв має займатися вивченням впливу соціальних умов та заходів на здоров'я і охорону здоров'я населення, різних верств його і колективів.

Більшість авторів поділяли гігієну на індивідуальну (особисту) і громадську, розуміючи під останньою вчення про вплив навколишнього середовища на здоров'я прошарків людності, громад та держав в цілому. Громадську гігієну вони, як правило, ділили на фізичну, яка вивчає вплив природних умов навколишнього середовища на санітарний стан населення, і соціальну, яка займається вивченням соціальних (культурних) впливів на здоров'я народу.

Звичайно, така чітка класифікація не була загальноприйнятою, але засновники радянської системи охорони здоров'я М. О. Семашко і З. П. Соловйов, які після Жовтневого перевороту оволоділи нею не тільки адміністративно, але й ідеологічно, очоливши московські кафедри соціальної гігієни в 1922 р., теж спочатку дотримувалися таких визначень. Зокрема М. О. Семашко писав: «Основне завдання соціальної гігієни полягає в тому, щоб глибоко вивчити вплив соціального середовища на здоров'я людини і опрацьовувати ефективні заходи щодо усунення шкідливих впливів цього середовища» [20, с. 60]. Але обидва діячі демонстрували при цьому так званий «класовий підхід», який був однією з визначальних рис комуністичної ідеології, і штучно ділили соціальну гігієну і реформістську, буржуазну, яку гостро і часто безпідставно критикували, і революційну, пролетарську, соціалістичну, яку так само безпідставно підносили.

Українські соціальні гігієністи після 20-х - на початку 30-х років XX ст., віддаючи данину панівній комуністичної ідеології, теж внесли свій внесок в обґрунтування назви і змісту, завдань і методів своєї науки. Так, харківський учений З. А. Гуревич, обґрунтовуючи поширення кола соціальних недуг, відносив до нього шлунково-кишкові, серцево-судинні та інші хвороби [28, с. 6-7].

Київський професор С. С. Каган у першій частині свого підручника під назвою «Нариси з теорії соціальної гігієни» (1932) дав визначення соціальної гігієни як «науки, що вивчає здоров'я соціальної людини або певного соціального класу-групи і залежність цього здоров'я від соціально-економічного оточення й вишукує шляхи до піднесення та зміцнення цього здоров'я» [5, с. 5]. Він зазначає, що соціальна гігієна, вивчаючи здоров'я соціальної людини, оперує, по-перше, даними економічної науки, по-друге - даними біологічної та професійної гігієни, тобто даними природознавства. Це і визначає проміжний стан соціальної гігієни на межі між науками соціальними і медичними, про який писав ще Л. Телекі.

Видатний український учений С. А. Томілін у своїй монографії «Социальномедицинская профилактика: Теоретическое обоснование и практическая постановка» (1931) визначає поняття «соціально-медична профілактика» і дає своє трактування гігієні, санітарії і профілактиці [28, с. 6-7].

Профілактика, за його визначенням, є соціальною дисципліною, що вивчає, в які умови має бути поставлене життя колективу та його окремих членів, щоб забезпечити їм по можливості найтриваліше збереження здоров'я і відстрочити смерть. І тому він вважає соціальну профілактику найважливішою функцією держави.

У зв'язуванні найважливіших етапів становлення і розвитку соціальної гігієни особливе місце посідає постать О. В. Корчака-Чепурківського, який пройшов великий і складний шлях від дільничного земського і повітового санітарного лікаря до видатного вченого, фундатора української соціальної гігієни і охорони громадського здоров'я, став першим лектором нормативного курсу з соціальної гігієни для студентів університетів Російської імперії [10].

Перебуваючи на посаді завідувача міської Констянтиноградської міської лікарні, О.В. Корчак-Чепурківський не обмежувався організаційною та практичною діяльністю. Він виявив глибокі знання в узагальненні медичних статистичних даних. Результатом цієї діяльності стали перші наукові праці молодого лікаря: «Сулема при перемежающейся лихорадке» [9] та «Организация земско-медицинской помощи в Константиноградском уезде в 1884 г.» [8], що були опубліковані в журналі «Земская медицина» в 1885 та 1886 рр. На особливу увагу заслуговує публікація «Организация земско-медицинской помощи в Константиноградском уезде в 1884 г.». У ній автор уперше узагальнив власні медико- статистичні спостереження та спостереження лікарів і фельдшерів Костянтиноградського повіту, зокрема, звернув увагу на принципи організації земської медицини в повіті та спеціалізацію медичної допомоги земських лікарів. Загальний огляд захворюваності в повіті він відтворив у вигляді двох насичених діаграм, а деякі захворювання розглянув окремо, вказуючи на недосконалу систему реєстрації хворих у повіті, відстоював потребу в безкоштовному лікуванні хворих у земських лікарнях. Перші статті О.В. Корчака- Чепурківського зафіксували його перспективні погляди в царині соціальної гігієни. Як практичний лікар він добре розумів увесь комплекс проблем громадської медицини, які успішно могли бути розв'язані на основі науково обґрунтованої організації медичної допомоги населенню.

О.В. Корчаку-Чепурківському належала вагома роль у становленні та розвитку гігієнічної науки наприкінці ХІХ - початку ХХ століття. Він один із перших заклав фундамент таким її напрямам, як соціальна гігієна та епідеміологія. Практичний досвід роботи на посаді санітарного лікаря в Полтавській та Херсонській губерніях визначили подальше гігієнічне спрямування науково-дослідної роботи О.В.Корчака-Чепурківського. Учений вперше організував санітарно-статистичні дослідження, на основі зібраних і ретельно опрацьованих статистичних матеріалів установив закон періодичності епідемій дифтерії та розробив і впровадив комплекс санітарно-протиепідемічних заходів із подолання дифтерії в Херсонському земстві, удосконалював демографічні дослідження в Бессарабській губернії. За ініціативою О.В.Корчака-Чепурківського вперше в Російській імперії в 1906 р. було започатковано читання професорського курсу під назвою «Основи соціальної гігієни і громадської медицини» в Київському комерційному інституті. Складена О.В. Корчаком-Чепурківським програма курсу громадської гігієни не втратила своєї актуальності і до нині.

Серед засновників і корифеїв української соціальної гігієни в одній когорті з О. В. Корчаком-Чепурківським стоїть постать С. А. Томіліна [18, с. 5-12]. У період своєї земської діяльності С. А. Томілін написав і опублікував 15 наукових праць про динаміку демографічної ситуації, стан здоров'я населення та санітарні умови населених пунктів Олександрівського повіту і Катеринославської губернії, проаналізував вплив житла та інших соціальних чинників на здоров'я людей, особливо жителів сільської місцевості, запропонував низку рекомендацій щодо поліпшення організації медичної допомоги і санітарного нагляду, розмістив інформацію про стан сільської гігієни та постановку гігієнічної освіти в Західній Європі.

Перебуваючи в 20-х рр. ХХ ст. на посаді завідувача статистичного відділу Народного комісаріату охорони здоров'я УРСР та очолюючи кафедру соціальної гігієни Харківського медичного інституту, професор С.А.Томілін згуртував навколо себе однодумців - молодих учених, які під його керівництвом стали згодом видатними діячами в галузі соціальної гігієни (З.А. Згуревич, А.М. Мерков, С.М. Екель, 1.1. Овсієнко).

Соціальну гігієну С.А. Томілін органічно поєднував із демографією, вважаючи, що «проблема народонаселення - це стрижень усього соціального життя». Працю С.А. Томіліна «Матеріали про соціально-гігієнічний стан українського села» (1924 р.) високо оцінив санітарний відділ Ліги націй, її перевидали в Женеві французькою мовою [7, с. 80].

С. А. Томілін був одним із ініціаторів створення журналу «Профілактична медицина», перший номер якого вийшов у світ 1922 р. Цей журнал став справжньою трибуною соціальної гігієни не лише в Україні, а й у всьому Радянському Союзі. На сторінках видання публікувалися статті С. А. Томіліна, присвячені різним напрямкам його діяльності - сціальній гігієні, демографії, організації охорони здоров'я [32, c. 157; 11].

У журналі «Профілактична медицина» виразно розкривалася світоглядна роль соціальної гігієни у формуванні світогляду соціальною гігієніста: «...глубокое изучение биологических законов психики личности, и психики коллектива - социальной жизни и её эволюционных тенденций должны сопутствовать социальному гигиенисту» [31]. Основне завдання соціальної гігієни С. А. Томілін убачав у тому, щоб встановити, як відбивається роль людини у виробничих процесах на її регенеративних властивостях, яку біологічну спадщину людина залишає наступному поколінню разом із переданими їй матеріальними цінностями. Він писав: «Соціальна гігієна будить у масах і в окремих особистостях «волю до здоров'я», викликає й розвиває нові форми свідомості, почуття гігієнічної відповідальності перед колективом і перед прийдешнім поколінням». Цьому повинні сприяти лікарі як «організатори здорового життя» [24, с. 40].

С.А. Томілін яскраво показував взаємозв'язок між економічним розвитком суспільства та тими витратами, які припадають на утримання хронічних хворих, душевнохворих, алкоголіків та ін., котрих він назвав «марними витратами виробництва». З цього приводу він відзначав: «Витрати на терапевтичну медицину, на лікування й утримування численних хроніків... з народногосподарської точки зору є не що інше, як виплата лихварських процентів по векселях профілактичної заборгованості» [26, с. 355]. Цю думку можна пояснити на прикладі виразкової хвороби. За даними В.Г. Передерія та С.М. Ткача (1998), «поки що більшість наших лікарів націлені не на виліковування, а на підліковування хворих, що рекомендують навіть підручники та керівництва з гастроентерології, видані останніми роками». Пояснюючи неефективність у деяких випадках лікування, С.А. Томілін відмічав, що «більшість гігієнічних розпоряджень об'єктивно нездійсненна для хворого. Характер харчування хворого, житлові умови, його фізичне самопочуття, розпорядок дня цілком визначаються його економічним становищем. У такій ситуації платонічні поради лікаря про необхідний гігієнічний режим можуть викликати лише саркастичну посмішку хворого або збільшити його відчай» [6, с. 50].

У своїх працях професор С.А. Томілін обґрунтовує необхідність розвитку профілактичного напряму медицини і розглядає завдання профілактики під кутом зору її впливу на умови життя кожної окремої людини та всього колективу: «Профілактика є соціальною дисципліною, що вивчає, в які умови має бути поставлене життя колективу і окремих його членів, щоб забезпечити їм по можливості довге збереження здоров'я і відстрочити смерть» [18, с. 18-19].

Навіть перелік назв основних праць С. А. Томіліна свідчить про соціально-медичну спрямованість його діяльності та широке коло наукових інтересів: «Біологічні елементи в соціальній гігієні» (1922) [24], «Соціальна патологія і клінічна медицина (порівняльна характеристика)» (1922) [21], «Ідея соціалістичного обґрунтування санітарної ідеології: Культурно-соціальні основи профілактики» (1923), «Нариси з сільської гігієни» (1923), «Основні питання соціальної гігієни» (1924) [29], «Проблеми спадковості у світлі соціальної гігієни» (1925) [25], «Соціальна гігієна і місце її в системі медичних знань» (1925), «Соціально-гігієнічна оцінка проблем народжуваності» (1925), «Спроба санітарного опису України» (1928) [30], «Економіка населення - її соціально-гігієнічне і народногосподарське значення» (1929) та ін.

З ініціативи С. А. Томіліна в Харківському медичному інституті у 1923 р. було створено одну з перших у колишньому Радянському Союзі кафедр соціальної гігієни, яку він очолював упродовж 1925-1932 рр., а в 1926 р. йому було присвоєно наукове звання професора [32, с. 158]. Як і більшість праць С.А. Томіліна, не втратили свого науково- освітнього значення до цього часу вісім лекцій із соціальної гігієни, присвячені визначенню соціальної гігієни як наукової дисципліни і предмета викладання, її основному методу - санітарній статистиці, основам демографії, соціальній гігієні праці, соціальній гігієні харчування, соціальній патології туберкульозу. С. А. Томілін визначає соціальну гігієну як «першу і поки що єдину медичну дисципліну, яка підходить до аналізу всіх патологічних явищ, що складають предмет медичного вивчення не з точки зору їх індивідуальних виявлень, з якої вони одержують найбільш наочний інтерес для індивідуальної медицини, а під кутом зору їх соціальної обумовленості». Він вважав, що «соціальна гігієна є синтетичною наукою, яка здійснює відносно і здорового, і хворого організму інтегральний підхід, відсутній в індивідуальній медицині... В боротьбі за здорове життя соціальна гігієна приводить в дію ті важелі людської поведінки, які зовсім не приймаються індивідуальною медициною». С. А. Томілін був переконаний, що соціальна гігієна «пробуджує в масах і окремих особистостях волю до здоров'я», «викликає нові форми свідомості, почуття гігієнічної відповідальності перед колективом і перед прийдешнім майбутнім поколінням». На його думку, ця наука може здійснювати «реальну змичку біологічних дисциплін про людину з соціальними дисциплінами про суспільство. Соціальна гігієна вперше запроваджує точну і якісну роль лікаря в суспільстві в цілому і владно вказує йому лінію його соціальної поведінки» [29, с. 16].

Сформульовані професором С.А. Томіліним принципи щодо організації та проведення профілактичної роботи є актуальними і сьогодні. Насамперед це стосується профілактики соціально значущих хвороб. Поставлені великим вченим ще більше 80 років потому питання про необхідність проведення соціально-медичної профілактики, пропаганди здорового способу життя «...не накопление внешних ценностей... будут основными рычагами социальной культуры, а накопление здоровья и сил...» є нагальною потребою сьогодення [724, с. 66].

Отже, науково-організаційні засади соціальної гігієни в Україні були закладені на початку - 20-30-і рр. ХХ століття прогресивними лікарями - вченими-гігієністами.

Передумовою їх становлення була низка санітарно-статистичних досліджень, проведених земськими лікарями в другій половині ХІХ ст.

соціальна гігієна громадська медицина

Джерела та література

1. Белицкая Е. Я. Проблемы социальной гигиены / Е. Я. Белицкая. - Л.: Медицина, 1970. - С. 22.

2. Васильев К. Г. А. В. Корчак-Чепурковский - основоположник преподавания социальной гигиены и эпидемиологии в СССР / К. Г. Васильев, А. М. Голяченко, А. Т. Обухов // Сов. медицина. - 1974. - № 5. - С. 127-129.

3. Ганіткевич Я. Овксентій Корчак-Чепурківський - перший український вчений гігієніст, засновник національної вищої медичної школи і медичної науки / Я. Ганіткевич // Українські лікарі-вчені першої половини ХХ століття та їхні наукові школи: біогр. нариси та бібліографія. - Львів, 2002. - С. 11-37.

4. Голяченко А. М. А. В. Корчак-Чепурковский - пионер преподавания социальной гигиены в нашей стране / А.М. Голяченко // Актуальне вопросы истории медицины в Украинской ССР. - К.: Здоров'я, 1978. - С. 173-178.

5. Каган С. С. Видатний санітарний діяч України - академік АН УРСР О. В. Корчак-Чепурківський / Каган С. С. - К.: Здоров'я, 1965. - 78 с.

6. Клименко З. Р «Соціальні хвороби» та їх профілактика - в минулому і тепер /

З. Р Клименко // Думки, ідеї професора С. А. Томіліна та їх втілення у ХХІ столітті за напрямом: 2006 рік історія медицини: матеріали третього конкурсу на кращу роботу / за ред. В. П. Неділько. - К., 2005. - С. 49-52.

7. Короленко В. В. Теоретичні та методичні проблеми соціальної медицини в науковій спадщині С. А. Томіліна / В. В. Короленко // Думки, ідеї професора С. А. Томіліна та їх втілення у ХХІ столітті за напрямом: 2006 рік історія медицини: матеріали третього конкурсу на кращу роботу / за ред. В. П. Неділько. - К., 2005. - С. 80-86.

8. Корчак-Чепурковский А. В. Организация земско-медицинской помощи в Константиноградском уезде в 1884 г. / А. В. Корчак-Чепурковский // Земская Медицина. - М., 1886. - № 33-34. - С. 32-33; № 35-36. - С. 36-38; № 39-40. - С. 34-35; № 41-42. - С. 43-44; № 43-45. - С. 52-55; № 46-47. - С. 69-70; № 48-49. - С. 54-55; № 50. - С. 38-39.

9. Корчак-Чепурковский А. В. Сулема при перемежающейся лихорадке / А. В. Корчак-Чепурковский // Земская Медицина. - М., 1885. - № 25. - С. 43-45.

10. Коцур Н. І. Внесок учених гігієністів в розвиток соціальної гігієни в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ століття) / Н. І. Коцур // Наук. зап. з укр. історії: зб. наук. праць ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди». - Переяслав- Хмельницький, 2007. - Вип. 19. - С. 322-332.

11. Коцур Н. І. Профілактична медицина в науковій спадщині вченого-гігієніста С. А. Томіліна / Н. І. Коцур // Історичні записки: зб. наук. праць Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля. - Луганськ, 2006. - Вип. 9. - С. 1 12-121.

12. Лисицын Ю. П. Съезды медицинские, конгрессы / Ю.П. Лисицын, Ю.А. Шилинис // Большая мед. энцикл. - 3-е изд. - М.: Сов. энцикл., 1985. - Т. 24. - С. 411-422.

13. Макаренко И. М. Материалы о развитии гигиены на Украине (вопросы гигиены в трудах и деятельности ученых медицинского факультета Киевского университета: дис. на соиск. науч. степени канд. мед. наук / И.М. Макаренко. - К., 1964.- 320 с.

14. Москаленко В. Ф. О.В. Корчак-Чепурківський: біля витоків кафедри гігієни праці / В. Ф. Москаленко // Пріоритетні проблеми гігієни праці, професійної та виробничо- зумовленої захворюваності в Україні: матеріали науково-практичної конференції з нагоди 85-річчя кафедри гігієни праці і професійних хвороб НМУ імені О.О. Богомольця, та 120-річчя від дня народження професора В.Я. Підгаєцького. - К., 2008. - С. 13-19.

15. Москаленко В. Ф. Он стоял у истоков научной мысли / В. Ф. Москаленко // Зеркало недели. - 2007. - 3 березня (№8).

16. Нековаль В. Т. Передмова / В. Т. Нековаль // Думки, ідеї професора С. А. Томіліна та їх втілення у ХХІ столітті за напрямом: 2006 рік історія медицини: матеріали третього конкурсу на кращу роботу / за ред. В. П. Неділько. - К., 2006. - С. 5.

17. Нековаль В. Т. С. А. Томилин - человек, врач, ученый: к 125-летию со дня рождения / В. Нековаль // Сборник научных работ. - К., 2002. - С. 5-12.

18. Пискунов В. П. О жизни и научной деятельности С. А. Томилина (краткий очерк) / В. П. Пискунов, В. С. Тешенко // Томилин С. А. Демография и социальная профілактика. - М.: Статистика, 1973. - С. 5-20.

19. Плющ В. Нариси з історії української медичної науки та освіти / В. Плющ. - Мюнхен, 1970. - Кн. 1: Від початків української державності до ХХ ст. - 342 с.

20. Соловьев З.П. Отчет о работе V Всероссийского съезда здравотделов / З.П. Соловьев. - М., 1924. - С. 60.

21. Тезяков Н. И. Сельскохозяйственные рабочие и организация за ними санитарного надзора в Херсонской губернии по материалам врачебно-продовольственных пунктов в 1893-1895 гг. / Н.И. Тезяков. - Херсон, 1899. - 56 с.

22. Ткачев Т. Я. Социальная гигиена: Краткое пособие для студентов и лекторов / Т. Я. Ткачев. - Воронеж, 1924. - С. 1.

23. Товкун Л. П. Академік О. В. Корчак-Чепурківський: наукова, організаційна робота та педагогічна діяльність у 1883-1947 рр.: дис. на здоб. наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.07 «Історія науки і техніки» / Л. П. Товкун / ДВНЗ «Переяслав- Хмельницький пед. ун-т імені Григорія Сковороди». - Переяслав-Хмельницький, 2010. - 266 с.

24. Томилин С.А. Биологические елементы в социальной гигиене / С.А. Томилин // Профилактическая медицина. - 1922. - № 2-3. - С. 39-47.

25. Томилин С. А. Проблема наследственности в свете социальной гигиены / С. А. Томилин // Профилактическая медицина. - 1925. - № 12. - С. 50-56.

26. Томилин С.А. Профилактика и экономика / С.А. Томилин // Труды 10 Всесоюзного съезда бактериологов, эпидемиологов и санитарных врачей. -Х., 1927. - С. 353-361.

27. Томилин С.А. Сельские жилища в России, как один из факторов распространения туберкулеза / С.А. Томилин // Вест. Обществ. борьбы с туберкулезом. - 1914. - № 1. - С. 42-53.

28. Томилин С. А. Социально-медицинская профилактика: теоретическое обоснование и практическая постановка / С. А. Томилин - Х.: Госмедиздат, УССР, 1931. - 208 с.

29. Томілін С. А. Основні питання соціальної гігієни / С. А. Томілін // Профилактическая медицина. - Х.: Госмедиздат УССР, 1924. - № 5-6. - С. 16.

30. Томілін С. А. Спроба санітарного опису України / С. А. Томілін. - Х., 1928. - 67 с.

31. Уваренко А. Р. Вирішення проблеми якості медичного забезпечення співвітчизників лежить насамперед у площині профілактики / А. Р. Уваренко // Думки, ідеї професора С. А. Томіліна та їх втілення у ХХІ столітті за напрямом: 2006 рік історія медицини: матеріали третього конкурсу на кращу роботу / за ред. В. П. Неділько. - К., 2005. - С. 16-22.

32. Ціборовський О. М. На варті здоров'я: історія становлення соціальної медицини і охорони громадського здоров'я в Україні: монографія / О. М. Ціборовський. - К.: Факт, 2010. - 430 с.

References

1. Belytskaia E. Ia. Problemi sotsyalnoi hyhyeny / E. la. Belytskaia. - L.: Medytsyna, 1970. - S. 22.

2. Vasylev K. H. A. V. Korchak-Chepurkovskyi - osnovopolozhnyk prepodavanyia sotsyalnoi hyhyeny y epydemyolohy v SSSR / K.H. Vasylev, A.M. Holiachenko, A.T. Obukhov // Sov. medytsyna. - 1974. - № 5. - S. 127-129.

3. Hanitkevych la. Ovksentii Korchak-Chepurkivskyi - pershyi ukrainskyi vchenyi hyhyenist, zasnovnyk natsionalnoi vyshchoi medychnoi shkoly i medychnoi nauky / la. Hanitkevych // Ukrainski likari-vcheni pershoi polovyny XX stolittia ta yikhni naukovi shkoly: biohr. narysy ta bibliohrafiia. - Lviv, 2002. - S. 11-37.

4. Holiachenko A. M. A. V. Korchak-Chepurkovskyi - pyoner prepodavanyia sotsyalnoi hyhyeny v nashei strane / A.M. Holiachenko // Aktualne voprosi istoryy medytsyny v Ukraynskoi SSR. - K.: Zdorovia, 1978. - S. 173-178.

5. Kahan S. S. Vydatnyi sanitarnyi diiach Ukrainy - akademik AN URSR O. V. Korchak- Chepurkivskyi / Kahan S. S. - K.: Zdorovia, 1965. - 78 s.

6. Klymenko Z. R. «Sotsialni khvoroby» ta yikh profilaktyka - v mynulomu i teper / Z. R. Klymenko // Dumky, ideyi profesora S. A. Tomilina ta yix vtilennya u XXI stolitti za napryamom: 2006 rik istoriya medycyny: materialy tretogo konkursu na krashhu robotu / za red. V. P Nedilko. - K., 2005. - S. 49-52.

7. Korolenko V. V. Teoretychni ta metodychni problemy socialnoyi medycyny v naukovij spadshhyni S. A. Tomilina / V. V. Korolenko // Dumky, ideyi profesora S.A. Tomilina ta yix vtilennya u XXI stolitti za napryamom: 2006 rik istoriya medycyny: materialy tretogo konkursu na krashhu robotu / za red. V. P. Nedilko. - K., 2005. - S. 80-86.

8. Korchak-Chepurkovskyj A. V. Organyzacyya zemsko-medycynskoj pomoshhy v Konstantynogradskom uezde v 1884 g. / A. V. Korchak-Chepurkovskyj // Zemskaya Medycyna. - M., 1886. - N 33-34. - S. 32-33; N 35-36. - S. 36-38; N 39-40. - S. 34-35; N 41-42. - S. 4344; N 43-45. - S. 52-55; N 46-47. - S. 69-70; N 48-49. - S. 54-55; N 50. - S. 38-39.

9. Korchak-Chepurkovskye A. V. Sulema pryperemezhayushhejsya lyxoradke /

A. V. Korchak-Chepurkovskye // Zemskaya Medycyna. - M., 1885. - N 25. - S. 43-45.

10. Koczur N. I. Vnesok uchenyx gigiyenistiv v rozvytok socialnoyi gigiyeny v Ukrayini (kinecz XIX - pochatok XX stolittya) / N. I. Koczur // Nauk. zap. z ukr. istoriyi: zb. nauk. pracz DVNZ «Pereyaslav-Xmelnyczkye DPU imeni Grygoriya Skovorody». - Pereyaslav-Xmelnyczkyj, 2007. - Vyp. 19. - S. 322-332.

11. Koczur N. I. Profilaktychna medycyna v naukovij spadshhyni vchenogo-gigiyenista S. A. Tomilina / N. I. Koczur // Istorychni zapysky: zb. nauk. pracz Sxidnoukr. nacz. un-tu im. V. Dalya. - Lugansk, 2006. - Vyp. 9. - S. 112-121.

12. Lisitsyn Yu. P Sezdy meditsinskie, kongressy / Yu.P. Lisitsyn, Yu.A. Shilinis // Bolshaya med. entsikl. - 3-e izd. - M.: Sov. entsikl., 1985. - T. 24. - S. 411-422.

13. Makarenko I. M. Materialy o razvitii gigieny na Ukraine (voprosy gigieny v trudakh i deyatel'nosti uchenykh meditsinskogo fakulteta Kievskogo universiteta: dis. na soisk. nauch. stepeni kand. med. nauk / I.M. Makarenko. - K., 1964. - 320 s.

14. Moskalenko V. F. O.V Korchak-Chepurkivskyi: bilia vytokiv kafedry hihiieny pratsi / V. F. Moskalenko // Priorytetni problemy hihiieny pratsi, profesiinoi ta vyrobnycho-zumovlenoi zakhvoriuvanosti v Ukraini: materialy naukovo-praktychnoi konferentsii z nahody 85-richchia kafedry hyhyeny pratsi i profesiinykh khvorob NMU imeni O.O. Bohomoltsia, ta 120-richchia vid dnia narodzhennia profesora V.Ia. Pidhaietskoho. - K., 2008. - S. 13-19.

15. Moskalenko V. F. On stoial u ystokov nauchnoi misly / V.F. Moskalenko // Zerkalo nedely. - 2007. - 3 bereznia (№8).

16. Nekoval V. T. Peredmova / V. T. Nekoval // Dumky, idei profesora S. A. Tomilina ta yix vtilennya u XXI stolitti za napryamom: 2006 rik istoriya medycyny: materialy tretogo konkursu na krashhu robotu / za red. V. P. Nedilko. - K., 2006. - S. 5.

17. Nekoval V. T. S. A. Tomylyn - chelovek, vrach, uchenye: k 125-letyiu so dnia rozhdenyia / V. Nekoval // Sbornyk nauchnykh rabot. - K., 2002. - S. 5-12.

18. Pyskunov V. P. O zhyzny y nauchnoi deiatelnosty S. A. Tomylyna (kratkyi ocherk) / V. P Pyskunov, V. S. Teshenko // Tomylyn S. A. Demohrafyia y sotsyalnaia profilaktyka. - M.: Statystyka, 1973. - S. 5-20.

19. Pliushch V. Narysy z istorii ukrainskoi medychnoi nauky ta osvity / V. Pliushch. - Miunkhen, 1970. - Kn. 1: Vid pochatkiv ukrainskoi derzhavnosti do XX st. - 342 s.

20. Solovyev Z.P. Otchet o rabote V Vserossiyskogo sezda zdravotdelov / Z.P. Solovyev. - M., 1924. - S. 60.

21. Tezyakov N. I. Selskokhozyaystvennye rabochie i organizatsiya za nimi sanitarnogo nadzora v Khersonskoy gubernii po materialam vrachebno-prodovolstvennykh punktov v 18931895 gg. / N.I. Tezyakov. - Kherson, 1899. - 56 s.

22. Tkachev T. Ia. Sotsyalnaia hyhyena: Kratkoe posobye dlia studentov y lektorov / T. la. Tkachev. - Voronezh, 1924. - S. 1.

23. Tovkun L. P. Akademik O. V. Korchak-Chepurkivskyi: naukova, orhanizatsiina robota ta pedahohichna diialnist u 1883-1947 rr.: dys. na zdob. nauk. stupenia kand. ist. nauk: spets. 07.00.07 «Istoriia nauky i tekhniky» / L. P Tovkun / DVNZ «Pereiaslav-Khmelnytskyi ped. un-t imeni Hryhoriia Skovorody». - Pereiaslav-Khmelnytskyi, 2010. - 266 s.

24. Tomilin S.A. Biologicheskie elementy v sotsialnoy gigiene / S.A. Tomilin // Profilakticheskaya meditsina. - 1922. - № 2-3. - S. 39-47.

25. Tomylyn S. A. Problema nasledstvennosty v svete sotsyalnoi hyhyeny / S. A. Tomylyn // Profylaktycheskaia medytsyna. - 1925. - № 12. - S. 50-56.

26. Tomilin S.A. Profilaktika i ekonomika / S.A. Tomilin // Trudy 10 Vsesoyuznogo sezda bakteriologov, epidemiologov i sanitarnykh vrachey. -Kh., 1927. - S. 353-361.

27. Tomilin S.A. Selskie zhilishcha v Rossii, kak odin iz faktorov rasprostraneniya tuberkuleza / S.A. Tomilin // Vest. Obshchestv. borby s tuberkulezom. - 1914. - № 1. - S. 42-53.

28. Tomylyn S. A. Sotsyalno-medytsynskaia profylaktyka: teoretycheskoe obosnovanye y praktycheskaia postanovka / S. A. Tomylyn - Kh.: Hosmedyzdat, USSR, 1931. - 208 s.

29. Tomilin S. A. Osnovni pytannia sotsialnoi hyhyeny / S. A. Tomilin // Profylaktycheskaia medytsyna. - Kh.: Hosmedyzdat USSR, 1924. - № 5-6. - S. 16.

30. Tomilin S. A. Sproba sanitarnoho opysu Ukrainy / S. A. Tomilin. - Kh., 1928. - 67 s.

31. Uvarenko A. R. Vyrishennia problemy yakosti medychnoho zabezpechennia spivvitchyznykiv lezhyt nasampered u ploshchyni profilaktyky / A. R. Uvarenko // Dumky, idei profesora S. A. Tomilina ta yikh vtilennia u XX stolitti za napriamom: 2006 rik istoriia medytsyny: materialy tretoho konkursu na krashchu robotu / za red. V. P. Nedilko. - K., 2005. - S.16-22.

32. Tsiborovskyi O. M. Na varti zdorovia: istoriia stanovlennia sotsialnoi medytsyny i okhorony hromadskoho zdorovia v Ukraini: monohrafiia / O.M. Tsiborovskyi. - K.: Fakt, 2010. - 430 s.

Размещено на Allbest.ru