Історія впровадження залобкової простатектомії при хірургічному лікуванні доброякісної гіперплазії простати

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія впровадження залобкової простатектомії при хірургічному лікуванні доброякісної гіперплазії простати

В.І. Гаровий, В.О. Шапринський, І.В. Барало, О.М. Капшук, О.Л. Кобзін, Ю.Б. Потєха, Л.Й. Лонський, В.П. Дмитришин, А.В. Дубовий, В.Б. Мудрицький

`Вінницька обласна клінічна лікарня ім. м.І. Пирогова ²Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова

У статті представлено етапи впровадження залобкової простатектомії при хірургічному лікуванні доброякісної гіперплазії простати як закордонними, так і вітчизняними урологами, починаючи від виконання відкритого втручання до малоінвазивної лапароскопічної та роботизованої техніки.

Ключові слова: залобкоеа простатектомія, доброякісна гіперплазія простати.

Hystory of introduction of retropubic simple prostatectomy in patients with benign prostatic hyperplasia V.I. Gorovyi, V.O. Saprynskyi, I.V. Baralo, O.M. Kapshuk, O.L. Kobzin, Yu.B. Poteha, L.I. Lonskyi,

S.P. Dmytryshyn, A.V. Dubovyi, V.B. Mudrytskyi

Hystory of introduction of retropubic simple prostatectomy in patients with benign prostatic hyperplasia by foreign, soviet and Ukrainian urologists was presented from open operation to laparoscopic and robotic technics.

Keywords: retropubic simple prostatectomy, benign prostatic hyperplasia.

История становления позадилобковой простатэктомии в хирургическом лечении доброкачественной гиперплазии простаты И. Горовой, В.А. Шапринский, И.В. Барало, О.Н. Капшук, А.Л. Кобзин, Ю.Б. Потеха, Л.И. Лонский, П. Дмитришин, А.В. Дубовой, В.Б. Мудрицкий

В статье представлены этапы становления позадилобковой простатэктомии в хирургическом лечении доброкачественной гиперплазии простаты как зарубежными, так и отечественными урологами, начиная от выполнения открытого вмешательства до малоинвазивной лапароскопической и роботизированной техники.

Ключевые слова: позадилобковая простатэктомия, доброкачественная гиперплазия простаты.

Французький анатом Andre du Laurens(1558-1609) уперше у 1600 р. ввів анатомічний термін «простата» [143]. У 1827 р. Француз Jean Amussat (1796-1856) уперше виконав часткове видалення (висічення) середньої частки простати (яка виступала у порожнину сечового міхура разом із каменем) надлобковим черезміхуровим доступом [176]. Операція не набула популярності, позаяк анестезія в хірургічну практику була впроваджена лише через 29 років. У 1880 р. австрійський хірург Leopoldvon Dittel (1815-1890) також виконав видалення середньої частки простати та дренаж сечового міхура надлобковим дренажем [176]. У 1885 р. Leopold von Dittel оперував лікаря з обструкцією шийки сечового міхура, який не переносив уретральних катетеризацій та надлобкового дренажу. Leopold von Dittel вимушений був виконати видалення всієї обструктивної тканини простати, але хворий помер через 6 днів від сечового затікання і сепсису [176]. У 1986 р. William T. Belfield (1856-1929) із Чикаго виконав видалення гіперплазованої обструктивної частини простати, не знаючи про досвід Leopold von Dittel [176]. У 1887 р. він опублікував свою роботу в журналі JAMA(США). У тому самому році ArthurMcGill(1850-1890) із Leedsопублікував у журналі Br. Med. J. три випадки виконання через- міхурової простатектомії, хоча і не був знайомий із роботою W.T. Belfield. У 1890 р. Belfield в журналі American Journal oftheMedtdicalSciencesпредставив серію із 80 прооперованих ним хворих із високою смертністю та поганими результатами лікування. Можливо такі результати лікування були обумовлені видаленням не всіх часток простати [176].

Рис. 1. EngeneFuller(1858-1930)



Рис. 2. Методика черезміхурової простатектомії за EugeneFuller(А) та RamonGuiteras(В) [132]

Про необхідність видалення всієї гіперплазованої тканини простати наголосив EugeneFullerіз Нью-Йорку у 1895 р., коли надрукував у журналі JournalCutaneousandGenitoUrinaryDiseasesстаттю про 6 успішних випадків видалення гіперплазованих вузлів простати (рис. 1) [176]. FullerE. видаляв черезміхурово гіперплазовані вузли простати з підняттям простати за допомогою компресії промежини кулаком (рис. 2). Його колега (а також спаринг-партнер по боксерському рингу аматорського Нью-Йоркського атлетичного клубу) RamonGuiteras(1858-1917) запропонував виконувати черезміхурову простатектомію за допомогою пальців, які він вводив у пряму кишку [132]. GuiterasR. пізніше (у 1902 р.) був обраний першим президентом Американської урологічної асоціації (AUA). У серпні 1900 р. GuiterasR. по дорозі до Парижу (на Всесвітню виставку та міжнародний конгрес) зупинився в Лондоні, де продемонстрував ірландському хірургуPeter Freyer (який працював у St. Peter'sHospital) черезміхурову простатектомію за EugeneFuller, але із власним способом підняття простати. У листі до FullerE. його колега GuiterasR. написав, що FreyerP. був вражений операцією і пообіцяв спробувати впровадити її [132, 137]. У тому самому році FreyerP. у журналі Lancetнадрукував статтю «Anewmethodofperformingprostatectomy» (рис. 3) [176]. У 1901 році він опублікував статтю у BritishMedicalJournalпро 4 випадки успішного виконання ним черезміху- рової простатектомії та заявив про присвоєння йому пріоритету цієї операції [132]. Різниця в їх операціях полягала у тому, що FullerE. дренував ложе простати через промежину, а FreyerP. використовував уретральний та надлобковий дренажі [176]. Заслуга FreyerP. полягала також у популяризації черезміхурової простатектомії в Європі. У 1920 р. він опублікував результати виконаних ним 1674 операцій із низькою (на той час) летальністю - 5% [130, 200].

Рис. 3. Peter Freyer (1851-1921)

Рис. 4. Перша сторінка оригінальної роботи W.J. van Stockum (1909) [198]



Рис. 5. Лідський Аркадій Тимофійович (1890-1973

Рис. 6. Монографія Лідського А.Т. (1923) [30]

J. BentleySquierіз Нью Йорка у 1911 р. запропонував виконувати видалення гіперплазованих вузлів простати не від шийки сечового міхура за допомогою ножиць, а інтрау- ретрально шляхом введення пальця в простатичний відділ уретри та відділення вузлів від капсули з боку передньої ко- місури без використання ножиць [149]. Даний спосіб проста- тектомії використовують урологи і сьогодні.

За даними Сергиенко Н.Ф. (2010), у Росії першу через- міхурову простатектомію виконав харківський професор Подрез А.Г. (1852-1900) у серпні 1887 року, а Федоров С.П. провів черезміхурову простатектомію 10 грудня 1899 року [71]. Сабельников И.И. (1963) у своїй монографії вказує також наодреза А.Г. як автора першої черезміхурової простатектомії в Росії [67]. Мустафаев А.Т. та співавт. (2019) навпаки, автором першої черезміхурової простатектомії в Росії називають Федорова С.П. (1899) [36]. Подрез А.Г. у 1987 р. видав перший в Україні підручник з урології «Хирургические болезни мочевых и половых органов» [43]. За даними Ерухи- мова Л.С. (1960), перша в Росії про- статектомія з приводу доброякісної гіперплазії простати була виконана Подрезом А.Г. на початку 1887 р. промежинним доступом, а черезмі- хуровим доступом він виконав лише часткову резекцію простати у тому самому році [19]. Подібні дані відзначені і в монографії Портного А.С. (1965) [56]. За даними Лесового В.Н. та співавт. (2017), Подрез А.Г. вперше в Росії виконав промежинну про- статектомію [29].

Рис. 7. TerenceJohnMillin(1903-1980)

Рис. 8. Перша сторінка оригінальної роботи MillinТ. у журналі «Lancet» (1945) [169]

Піонером залобкового доступу в хірургії доброякісної гіперплазії простати є роттердамський хірург W.J. van Stockum (1860-1913), який у 1908 р. виконав операцію, а у 1909 р. опублікував статтю про два випадки видалення гіперплазованих вузлів простати шляхом поздовжнього розсічення капсули простати, тампонуванням порожнини видалених вузлів простати марлевим тампоном через надлобкову рану та дренуванням сечового міхура надлобковим дренажем (рис. 4) [198]. Саме W.J. van Stockum належить ідея виконання залобкової простатектомії. Не будучи знайомим із роботою W.J. van Stockum, радянський анатом (пізніше хірург, д-р мед. наук, професор, член-кореспондент Академії медичних наук СРСР) Лідський А.Т. у 1919 р. почав розробляти на трупах за- лобковий доступ та методику залобкової простатектомії (рис. 5). Лідський А.Г. у 1914 р. закінчив медичний факультет Казанського університету, з 1918 р. працював завідувачем кафедри нормальної анатомії, а з 1924 р. - завідувачем кафедри загальної хірургії Астраханського медичного інституту. Результати своєї роботи на трупах він опублікував у журналі «Медицинская мысль» (1922) та в монографії «Хирургические доступы к предстательной железе при гипертрофииее» (1923) з використанням результатів операції у клініці (рис. 6) [30].

Основні положення роботи Лідсько- го А.Т. (1923) [30]:

• доступ до сечового міхура та простати виконують через невеликий (4-6 см) розріз шкіри в надлобковій ділянці;

• розріз капсули поздовжній із збереженням цілісності простатичної уретри;

• дренування ложа простати за допомогою тампона через додатковий промежинний розріз;

• дренування сечового міхура уретральним катетером.

Роботи W.J. van Stockum та Лідського А.Т. не знайшли практичного застосування. Хоча в класичному п'ятитомному керівництву з урології Ліхтенберга та в німецькому керівництві з хірургії Гарре (Harre), Кютнера (Kuttner) та Лек- сера (Lexer) згадується робота Лідського А.Т. [31]. У 1924 р. Maier О. представив 4 випадки залобкового доступу до простати через пахвинний канал, де він відзначив великі вени дорзального венозного комплексу [169]. Ostenfeld J. (1951) у своїй статті згадує ім'я шведа Henriksson, який також у 1927 р. виконав залобкову міхурово-капсулярну простатек- томію [178]. У 1933 р. американці Jacobs L.C. та Casper E.J. у статті «Prevesical prostatectomy» (Urol. and Cutan. Rev.) доповіли про два випадки залобкової простатектомії із видаленням бічних часток гіперплазованих вузлів простати із поздовжнього розрізу капсули та збереженням простатичного відділу уретри [169, 176, 199]. Вони навіть назвали операцію «техніка Casper». Найбільшу серію залобкових простатекто- мій представив у 1935 р. S. Hybbinetteіз Стокгольму [178]. Він описав 15 випадків успішно проведених ним операцій. Але пріоритет у виконанні та популяризації залобкової про- статектомії належить ірландському урологу TerenceMillin, який у 1945 р. у журналі «Lancet» представив 20 випадків виконаних ним залобкових простатектомій [169] (рис. 7, 8).

Рис. 9. Оригінальні інструменти Millin T. для виконання залобкової простатектомії: голка-бумеранг для зашивання капсули простати (а), затискач для утримання голки (б), затискач для захоплення капсули простати (в), розширювач шийки сечового міхура (г) та ретрактор MiMш (д

Особливості операції MillinТ. (1945) полягали у наступному: попередня перев'язка вен на передній поверхні капсули простати, розріз капсули поперечний, гемостаз виконують під контролем зору із прошиванням та коагуляцією простатичних артерій та вен; кропітке зашивання капсули простати та дренування сечового міхура уретральним катетером, раннє видалення (на 3-6-й день після операції) уретрального катетера.

У жовтні 1946 р. він публічно представив залобкову про- статектомію французькому урологічному товариству в Парижі, ще до публікації статті в журналі «Lancet». У наступних роботах MillinT. з метою профілактики виникнення структури шийки сечового міхура рекомендував висікати у формі «клину» задню «губу» (півколо) шийки сечового міхура, а також впровадив спеціальні інструменти (голку- бумеранг для зашивання капсули простати, затискач для утримання голки, затискач для захоплення капсули простати, ретрактор та розширювач шийки сечового міхура (рис. 9, 10) [171, 172]. У 1947 році він видає монографію на 206 сторінках із 163 малюн- __Е..__{і=виьм=яа} ками (рис. 11). У цій монографії він описав ^jfsggSgggjfgji345 залобкових простатектомій, а також іс- д-. торії хвороби пацієнтів, яким він виконав mgjaE.'SHiKSa'gзалобкову радикальну простатектомію (з приводу раку простати) та жінок із нетри- маниям сечі, яким він виконав пубовагі- нальний елінг.

У червні 1947 р. МіШп Т. демонструє за- лобкову простатектомію американським урологам в Нью-Йорку (BrandyFoundation) [113]. У 1948 р. в американському журналі «Journal of Urology» виходить його стаття “Retropubic prostatectomy”, де він розповідає про досвід лікування 402 хворих на доброякісну гіперплазію простати залобковим доступом, із них у 24 пацієнтів виконує 2-й етап простатектомії також залобковим доступом [171]. На думку Millin T., залоб- ковим доступом можливо виконати видалення простати при раку, склерозі простати, а також видалити камені із сечового міхура через шийку або шляхом розсічення передньої стінки міхура. Автор наводить збірну статистику залобкових простатектомій, які були виконані в британських та європейських клініках: серед 1503 залобкових простатектомій померло лише 80 (5,3%) хворих. Цей показник був найнижчим у ті часи порівняно з черезміхуровими, промежинними простатектомія та трансуретральною резекцією простати. Через 3 роки після впровадження залобкової простатектомії Millin T. почав застосовувати її у 88% випадків втручань через обструкцію простати, у 12% - трансуретральну резекцію простати. Millin Т. чудово володів технікою трансуретральної резекції простати і був експертом BAUS (British Association of Urological Surgeons) з її виконання. У 1949 р. Millin T. описує результати виконання ним 757 залобкових простатектомій з летальністю 4,6% (померло 33 хворих) [172]. Millin T. запровадив виконання другого етапу простатектомії залобковим доступом із зашиванням надлобкового свища сечового міхура наглухо. Залобкова простатектомія за Millin T. набуває популярності в Америці і отримує схвальні відгуки [110, 111, 113, 115, 121, 124, 124-126, 131, 138, 144, 145, 148, 151-153, 155, 157, 162-165, 174, 175, 181-183, 185, 187, 192-196].

Перевагами залобкової простатектомії, на думку оперуючих урологів, були:

- можливість візуального контролю кровотечі під час операції та забезпечення надійного гемостазу;

- відсутність розтину передньої стінки сечового міхура та його дренування надлобковим дренажем, що сприяє кращому загоєнню післяопераційної рани з відсутністю сечових нориць та болю в ділянці міхура;

- пересічення ножицями перетинчастого відділу уретри сприяє профілактиці стриктур простатичного відділу уретри, а клиноподібна резекція нижнього півкола шийки сечового міхура профілактує утворення стриктур шийки сечового міхура;

- короткий післяопераційний ліжко-день;

- післяопераційний період перебігає без дизуричних та больових симптомів;

- можливість зберегти, у деяких випадках, простатичний відділ уретри.

На думку більшості авторів, залобкова простатектомія технічно складна у хворих із ожирінням, а також вимагає від хірурга знання анатомії залобкового простору, артеріального та венозного кровопостачання простати. В американських журналах у ці роки з'являються статті щодо дослідження артеріального та венозного кровопостачання простати, а також анатомії залобкового простору [112, 113, 144, 163, 184, 193]. Пізніше почали проводити дослідження із застосуванням залобкової простатектомії без дренування сечового міхура уретральним катетером [134, 166, 168]. Залобкова простатектомія набуває популярності не лише у США, але і в інших



Рис. 10. Оригінальні інструменти Millin T. для виконання залобкової простатектомії, його монографія та портрет в музеї British Association ofUrologicalSurgeons (BAUS)

Рис. 11. Монографія MillinT. (1947), яка була видана в Edinburg(Велика Британія) та Baltimore(США)

Результати залобкової простатектомії в хірургії доброякісної гіперплазії простати за даними клінік СРСР країнах світу (Велика Британія, Німеччина, Данія, Норвегія, Італія, Франція, Бельгія, Австралія, Японія, Польща, Куба, Румунія та ін.) (табл. 1).

У табл. 1 представлені результати залобкової простатектомії у серії більше 100 операцій, які нам вдалось отримати із оригінальних робіт закордонних авторів до початку 90-х років минулого століття (до розпаду СРСР). Основними показниками ефективності будь-якої простатектомії є кількість інтраопераційних та післяопераційних кровотеч (а також вимушених через це гемотрансфузій), від яких залежать післяопераційні запальні ускладнення, а також випадків нетримання сечі (свідчить про травматичне пошкодження зовнішнього сфінктера сечівника), остеїту лобкових кісток та летальність. Відсутність деяких даних свідчить про те, що автори у статті не зазначили кількість (відсоток) цих ускладнень.

У 1954 р. виходить перше видання американської урологічної книги «Campbell'sUrology», у якій MillinT. доручено було написати розділ “Retropubicprostatectomy”. Millin T. у 1953-1955 р. був президентом BAUS, у 1963-1966 рр. - президентом Royal College of Surgeons in Ireland. Його роботи щодо залобкового доступу та залобкової простатектомії були високо оцінені престижною премію FrancisAmoryPrizeАмериканської академії мистецтв та науки у 1958 р., SaintPeter'sMedalвід BAUS у 1951 р. Він був почесним членом багатьох урологічних асоціацій (американської, французької, австралійської, бельгійської, румунської, турецької). У молоді роки він захоплювався регбі і навіть входив до складу команди Ірландії у 1925 р. [108, 120]. У 57 років він закінчив хірургічну практику і захопився фермерством та землеробством. Паління (до 60 сигарет на день) призвело до раку гортані та смерті у 1980 р.

Таблиця 1

Автор, рік публікації	Кількість хворих	Ранні та пізні кровотечі	Нетримання сечі	Стриктури шийки сечового міхура	Камені сечового міхура	Остеїт лобкових кісток	Летальність
Millin T., 1948	402						4,75%
Grant O. et al., 1948	65						0%
Millin T., 1949	757	9%	2 (0,26%)	8 (1,06%)		6 (0,8%)	33 (4,6%)
Bacon S.K., 1949	102	6 (5,8%)				0,9%	7 (6,8%)
Lich R. Jr. et al., 1949	221	4 (1,8%)				2 (0,9%)	7 (3,2%)
Moore TD., 1951	116	7 (6,0%)		3 (2,5%)		13 (11,2%)	2 (1,7%)
Toulson W.H. et al., 1951	105	6 (5,7%)				0%	0%
Hand G.R., Sullivan A.W., 1951	100	0%				0%	0%
Ostenfeld J., 1951	114	6,1%	3 (2,6%)	1 (0,9%)		0%	5 (4,3%)
Jacobs A., 1951	500	1 (0,2%)		6% (на етапі освоєння)		3 (0,6%)	6,0%
Slotkin G.E., 1952	119	0%				0%	2 (1,6%)
Lich R., 1954	678	1,3%				0,7%	11 (1,6%)
Taylor W.N. et al., 1955	150	8 (5,3%)				0%	1 (0,7%)
Franche O. er al., 1956	106						5,7%
Cooper H.G., 1957	501	12%	3 (0,06%)	20 (4,0%)		2 (0,41%)	1,62%
Griebmann H., Jacobsen E., 1957	100	2 (2%)	0%			4 (4%)	8 (8%)
Blue G.D., Campbell J.M., 1958	1000	19 (1,9%)		5 (0,5%)	12 (1,2%)	1 (0,11%)	2,4%
Schroder C.H., 1958	172					0%	1,2%
Dettmar H., 1959	100		13 (13%)				2 (2%)
Boeminghaus H., Klosterhalfen H., 1959	1000						2,5%
Cibert J. et al., 1959	197	11 (5,6%)	9 (4,7%)			2 (1,0%)	4 (2,0%)
Salvaris M., 1960	1200	97 (8%)	16 (1%)	10 (0,8%)			50 (4,2%)
Stearn D.B., 1961	500	29 (5,8%)		8 (1,6%)		0%	3 (0,6%)
Presman D., Rolnick D., 1962	243	15 (6,1%)	4 (1,6%)	2 (0,08%)		0%	6 (2,5%)
Bugyi I., Dragon K., 1962	252	5 (2,0%)		4 (1,6%)		2 (0,8%)	7 (2,8%)
Hudson H.H., 1963	500						2%
Bross H., Meissner H., 1963	389						3,85%
Lenko J., Cieslinski S., 1965	233	9 (3,8%)	6 (2,6%)	1 (0,4%)		5 (2,1%)	2 (0,85%)
Allan W.R., Coorey G.J., 1966	1000	7 (0,7%)	18 (1,8%)	4 (0,4%)	8 (0,8%)		52 (5,2%)
Boeminghaus H., 1966	2136	14 (0,65%)					45 (2,1%)
Karcher G., 1966	433	10 (2,3%)	17 (4,0%)				16 (3,7%)
Marshall A., 1967	761						45 (5,9%)
Gregoir W., 1968	172	11 (0,6%)		0%			1 (0,6%)
Salvatierra O. et al., 1972	157	4 (2,5%)		1 (0,6%)	1 (0,6%)		0%
Lenko J., 1977	193	16 (8,8%)	1 (0,5%)	0%	0%	0%	2,6%
Lesiewicz H., Cieslinski S., 1985	250	23 (9,2%)	4 (1,6%)				5 (2 %)
Palau F.G., Pino F.J., 1988	276	2 (0,7%)	12 (4,2%)		5 (1,8%)		6 (2,1%)
Lenko J. Ta cniBaBT., 1988	400						3 (0,75%)
Lenko J. Ta cniBaBT., 1988	400	6 (1,5%)	2 (0,5%)			4 (1%)	3 (0,75%)

Таблиця 2

Автор, рік публікації	Кількість хворих	Ранні та пізні кровотечі	Нетримання сечі	Стриктури шийки сечового міхура	Камені сечового міхура	Остеїт лобкових кісток	Летальність
Савич Е.Ш., 1955	70						2 (2,8%)
Сабельников И.И., 1956	105	0%					2 (1,9%)
Лоскутов М.И., 1958	150		5 (3,3%)			5 (3,3%)	4 (2,7%)
Синкевичус Ч.А., 1959	112	4 (3,6%)	2 (1,8%)	3 (2,6%)	2 (1,8%)		1 (0,9%)
Сабельников И.И., 1959	257	0%					9 (3,5%)
Шницер Л.Я., 1960	178	7 (3,9%)				4 (2,2%)	1 (0,56%)
Савич Е.Ш., 1962	300	0%	0%	0%			2 (0,3%)
Синкявичус Ч.А., 1963	180	5 (2,8%)	4 (2,2%)		3 (1,7%)		1 (0,5%)
Еркин И.А., 1966	220					2 (0,9%)	6 (2,7%)
Одиянков Г.А., 1966	450	0% (летальні)	3,5%	2 (0,4%)	9 (2%)		19 (4,2%)
Синкявичус Ч.А., Радавичус А.И., 1976	986	3,4%				0,9%	1,3%
Черняус П.А. та співавт.,1976	677	5 (0,7%)				5 (0,7%)	5 (0,7%)
Синкевичус Ч.А., 1978	1052	50 (4,6%)				12 (1,1%)	14 (1,3%)
Йоцюс К., Галинис Р, 1977	654	2,9%					8 (1,2%)
Моисеенко А.Т та співавт.,1988	200	0%	7 (3,5%)		9 (4,5%)	3 (1,5%)	3 (1,5%)
Грачева Г.Г та співавт.,1988	215	2 (0,9%)	4 (1,3%)			4 (1,3%)
Пивоваров П.И. та співавт.,1991	317	7 (2,1%)	1 (0,3%)			0%	8 (2,5%)

Роботи MillinT. дозволили американському урологу PatrickC. Walshвпровадити «анатомічний доступ при радикальної простатектомії з приводу раку простати із не- рвозберігаючою технікою» (рис. 12) [176]. P.C. Walshпротягом 15 років був редактором журналу «NewEnglandJournalofMedicine» та 25 років - співредактором підручника «Campbell'sUrology», який пізніше перейменували на його честь «Campbell's-WalshUrology» (рис. 13). У 1987 р. WalshР. запропонував виконувати симультанну передочеревинну герніопластику при радикальній хірургії простати шляхом зшивання арки поперечного м'яза живота із клубово-лобковим трактом за Nyhus[188].

Рис. 12. Patrick C. Walsh (народився у 1938 р.) - професор урології University Distinguished Service, the James Buchanan Brady Urological Institute, the Johns Hopkins Hospital and Derpatment of Urology, the Johns Hopkins University School of Medicine

У 1948 р. WardR.O. [199] запропонував виконувати мі- хурово-капсулярну простатектомію для кращої візуалізації операційного поля шляхом поздовжнього розсічення передньої стінки сечового міхура та капсули простати (виконав у 50 хворих), а у 1959 р. LeadbetterG.W. та співавт. [157] провели міхурово-капсулярну простатектомію шляхом розсічення передньої стінки сечового міхура та капсули простати у вигляді перевернутої букви V (у 38 хворих). На жаль, ці модифікації не знайшли у подальшому застосування через розсічення детрузора (з післяопераційною дизурією) та більшою травматичністю втручання.



Рис. 14. Монографія Сабельнікова Івана Івановича (Москва, Государственное издательство медицинской литературы, 1963) [67

Щодо Радянського Союзу, то у 1950 р. Лід- ський А.Т. у журналі «Хирургия» друкує статтю “Внепузырная позадилобковая простатэктомия”

(через 27 років після видання його монографії “Хирургические доступы к предстательной железе при гипертрофии ее”), де він (будучи завідувачем кафедри госпітальної хірургії Свердловського медичного інституту, заслуженим діячем науки РСФСР, член-кореспондентом Академії медичних наук СРСР) описує його внесок у становлення залобкової простатектомії та заявляє, що ця операція належить радянській хірургії [30].

Завдяки роботам Т. МШт, популяризації операції за кордоном, а також статті Лідського А.Т. (1950), залобкова простатектомія швидко набуває популярності у СРСР [18, 32, 33, 40, 41, 60, 61, 64-66, 68, 80, 82, 87, 89-91, 102, 104, 105]. Але не всі урологи позитивно оцінюють залобкову про- статектомію. У 1951 р. у Москві відбулась Друга Всесоюзна конференція урологів, де провідні урологи СРСР поділились своїм досвідом виконання залобкової простатектомії:

• Авдеев А.А., Ченцова З.Ф. відзначили 8 летальних випадків із 42 виконаних залобкових простатектомій [1];

• Алапин Г.Я. після виконання 7 одномоментних залобкових простатектомій заявив, що операція не може отримати значного поширення [2];

• Пластунов Г.Я. після виконання 18 залобкових простатектомій у 5 хворих відзначив гнійні процеси в тазу через не- герметичне зашивання капсули простати.

У цей період були захищені кандидатські дисертації щодо залобкової простатектомії урологами СРСР: Шницер Л.Я. (Тюмень-Свердловск, 1955)[103], Сабельников И.И. (Ижевск, 1956) [67], Лоскутов М.И. (Смоленск, 1958) [34], Синкевичус И.А. (Каунас, 1959) [81], Еркин И.А. (Смоленск, 1964) [17], Одиянков Г.А. (Ижевск, 1966) [39], Стакенас А. (Вильнюс, 1968) [86], Ременякова А.В. (Ижевск, 1970) [63], Дюкарев Ю.И. (1990) [15].

Шницер Л.Я. (1960) зібрав літературні дані про виконання 12 714 залобкових простатектомій 37 хірургами в 13 країнах світу із середньою летальністю 2,6% [105].

У 1963 р. виходить перша в СРСР монографія із залобкової простатектомії Сабельнікова І.І. (рис. 15) [67]. Через ізоляцію СРСР від інших країн світу, відсутність обладнання для виконання трансуретральної резекції (ТУР) простати залобкова простатектомія стає методом вибору в хірургічному лікуванні доброякісної гіперплазії простати (раніше - аденоми простати). У табл. 2 представлені результати залобкової простатектомії в хірургії доброякісної гіперплазії простати за даними клінік колишнього СРСР.

На ІІ конференції урологів Білоруської СРСР у Мінську (1974 р.) урологи СРСР почали обговорювати переваги та недоліки залобкової простатектомії [89], а продовжили у 1976 р. у м. Чимкент (Казахська РСР) на пленумі Всесоюзного товариства урологів. Синкевичус И.А., Радавичус А.И. із Каунаса (Литва) представили 22-річний досвід застосування залобкової простатектомії у 986 (69,7%) хворих із 1415, яким була виконана простатектомія (у 429 або 30,3% хворих виконана черезміхурова простатектомія) [83]. Летальність після залобкової простатектомії становила 1,3%, черезміхурової -

3,5%. Автори відзначили переваги залобкової простатектомії: добра візуалізація ложа простати з видаленням всіх гіперпла- зованих вузлів простати, можливість виконання кропітливо- го гемостазу. Черняус П.А. та співавтори із Вільнюса представили 20-річний досвід виконання залобкової простатектомії у 677 хворих [91]. Заднє півколо («губу») шийки сечового міхура автори підшивали до задньої стінки ложа простати чи, при можливості, до перетинчастого відділу уретри, що профі- лактувало контрактуру шийки сечового міхура. Летальність після залобкової простатектомії становила 0,7%, після через- міхурової - 1,8%.

Рис. 15. Гурський Борис Рис. 16. Пивоваров Павло Фадссвич (народився уІванович (народився у 1939 р., 1936 р.)доцент, завідувач курсом урології Вінницького національного медичного університету у 1972-2007 р.)

У 1988 р. у Свердловську відбувся VIII Всеросійський з'їзд урологів. У цей період арсенал діагностичних методів уролога поповнився ультразвуковим дослідженням простати. Тиктинский О.Л. відзначив, що при об'ємі простати до 50 см³ доцільно виконувати ТУР простати. Автор поділився досвідом 1254 черезміхурових простатектомій із післяопераційною летальністю 1,88% і рекомендував виконувати че- резміхурову простатектомію у випадках необхідності ревізії сечового міхура при підозрі на супутню пухлину міхура, конкременти, дивертикул, а також у хворих із надлобковими норицями. Залобкову простатектомію автор застосовував із 1973 р. і мав досвід виконання 146 операцій. Степанов А.К., Горюнов М.Э. поділилися досвідом виконання 128 залобкових простатектомій і вважали доцільним її виконання при глибині операційної рани не більше 8 см, об'ємі простати більше 50 см³ з її залобковим рос- ташуванням [88]. Грачева Г.Г. та співавтори використовували залобкову простатектомію з 1981 р. та мали досвід виконання 215 операцій [11]. Переливання крові автори виконали 12 (5,5%) хворим, остеїт лобкових кісток зафіксували у 4 (1,3%), тимчасове нетримання сечі

- у 4 (1,3%), пізню кровотечу із ложа простати - у 2. Йоцюс К. та співавтори із Каунаса виконали з 1961 р.

1468 простатектомій, із них у більше 70% хворих - залобковим доступом [22]. Нетримання сечі після операції автори констатували у 2,17% хворих, кровотечу

- у 2,99%. Моисеенко А.Г. та співавтори представили досвід виконання 200 залобкових простатектомій із летальністю 1,5% та відсутністю кровотеч із ложа простати [35]. Із ускладнень автори відзначили нетримання сечі у 7 (3,5%) хворих, утворення каменів у сечовому міхурі - у 9 (4,5%), склероз шийки сечового міхура - у 2 (1%), остеїт лобкових кісток - у 3 (1,5%).

У 1993 р. у м. Курськ (Росія) відбувся «Пленум правління Всеросійского товариства урологів» з проблеми діагностики та лікування доброякісної гіперплазії простати. У резолюції пленуму відзначено, що показаннями до залобкової проста- тектомії Міліна-Лідського є порушення сечовипускання із масою простати більше 40 г, залишкова сеча не більше 150 мл, відсутність дилатації верхніх сечових шляхів, ХНН, камені сечового міхура, високо розташований лобковий симфіз, тучність пацієнта, геморой [62]. При залобковій простатектомії тригонізація шийки сечового міхура повинна виконуватись шляхом підшивання слизової оболонки міхура до задньої стінки ложа простати 3-4-ма П-подібними ввертаючими швами (вперше П-подібні шви для тригонізація шийки сечового міхура та гемостазу ложа простати запропонував Пивоваров П.І. та співавтори і представили у 1991 р. у всесоюзному журналі «Урология и нефрология»).

У 2002 р. у Москві відбувся Х Російський з'їзд урологів, де було поінформовано про невелику кількість залобкових про- статектомій, які застосовували російські урологи в хірургічному лікуванні доброякісної гіперплазії простати (Абоян И.А. та співавт. - 32, Голощапов Е.Т. та співавт. - 125, Захматов Ю.М. та співавт. - 25, Ласкин В.С. та співавт. - 144 із летальністю 0% та остеїтом лобкових кісток 0%, Отвечиков И.Н. та співавт.

- 129). Через розвиток новітніх технологій у хірургічному лікуванні доброякісної гіперплазії простати (біполярна ТУР простати, лазерна вапоризація та енуклеація простати) відкриті простатектомії, у тому числі і залобкову простатектомію у Росії застосовують зрідка [6, 71, 72].

В Україні першу залобкову простатектомію виконав канд. мед. наук Гурський Б.Ф. у 1969 р. в урологічному відділенні Вінницької обласної лікарні імені М.І. Пирогова (рис. 15). Через остеїт лобкових кісток у хворого після операції до залобкової простатектомії Гурський Б.Ф. із доцентом Пивоваровим П.І. повернулися лише у 1978 р. [53] (рис. 16). У 1983 р. [12] вони представили результати лікування перших 79 залобкових простатектомій та впевнились у перевагах цієї операції над черезміхуровою простатектомією. Для зменшення ложа простати автори рекомендували фіксувати заднє півколо шийки сечового міхура до перетинчастого відділу уретри, що технічно було складно виконати. Із недоліків залобкової простатектомії автори називали вузький вхід у залобковий простір, глибину операційної рани до 7-10 см, кут операційної дії менше 90".

Рис. 17. Фіксація заднього півкола шийки сечового міхура до задньої стінки ложа простати [150]



Рис. 18. Методика гемостазу та відновлення міхурово-уретрального сегмента при залобковій простатектомії: а) за допомогою двох П-подібних кетгутових лігатур (№ 6 за метричним розміром) на заднє півколо шийки сечового міхура та чотирьохвузлових на переднє; б) за допомогою двох П-подібних кетгутових лігатур (№ 6 за метричним розміром) на заднє півколо шийки сечового міхура та чотирьох П-подібних на переднє при великих розмірах ложа простати для низведення шийки міхура у порожнину ложа [26]

Рис. 19. Науково-методичний посібник Пивоварова П.І. та співавт. (1999) [51]



Рис. 20. Проф. Серняк Петро Степанович (1929-2015

У 1988 р. Пивоваров П.И. та співавт. [47] описали складності при впровадженні залобкової простатектомії в урологічній клініці: глибина рани та вузьке поле маніпуляцій у залобковому просторі, кровотеча із капсули простати після її розсічення та ложа простати, що вимагало злагоджених дій операційної бригади та фіксацію заднього півкола шийки сечового міхура до задньої стінки ложа простати (інколи вдавалось виконати фіксацію до перетинчастої уретри) (рис. 18). Автори виконали 128 залобкових простатектомій із нетриманням в сечі в 1 хворого, фунікулітом (до місця резекції) - у 3, остеїтом лобкових кісток - в 1 пацієнта.

З метою гемостазу та відновлення міхурово-уретрального сегмента (зменшення ложа простати та кровотечу із нього) під час виконання залобкової простатектомії Пивоваров П.И. та співавт. (1989) рекомендували проводити фіксацію (рис. 17) заднього півкола шийки сечового міхура до бічних поверхонь капсули простати за допомогою трьох П-подібних кетгутових (№ 4) лігатур [48]. Автори доповіли про результати лікування 147 хворих, із них у 25 використали гемостаз за допомогою трьох П-подібних кетгутових лігатур. Через звуження шийки сечового міхура та розвиток стриктури її при накладанні трьох П-подібних кетгутових лігатур старший ординатор урологічного відділення Вінницької обласної клінічної лікарні імені М.І. Пирогова Кобзін О.Л. запропонував накладати лише дві П-подібні кетгутові лігатури на заднє півколо шийки сечового міхура при тригонізації її у порожнину ложа [26] (рис. 18). Особливість накладання П-подібних лігатур полягала у розміщенні лігатур ззовні шийки сечового (профілактика контакту лігатур із сечею та утворення каменів на лігатурах) та вивертанні слизової оболонки шийки в порожнину ложа простати (профілактика утворення стриктури шийки сечового міхура). Заслуга Пивоварова П.І. у роки оволодіння лікарями клініки методикою залобкової простатектомії полягала у популяризації переваг цієї операції та постановки операції «на поток». Модифікація Пивоварова П.І. полягала у накладанні восьмиподібного широкого шва на передню поверхню простати (капсулу) при перев'язці дорзального венозного комплексу, обмеження поперечного розрізу капсули, накладання П-подібних кетгутових лігатур на заднє півколо шийки сечового міхура, а також розширення показань до залобкової простатектомії незалежно від конституції та маси тіла хворого, глибини операційної рани, розмірів гіперплазо- ванох вузлів простати та напрямку їх росту, каменів сечового міхура, а також за відсутності спеціальних інструментів [50, 51, 54, 55]. При загрозливій кровотечі із розсіченої капсули простати (дорзального венозного комплекса), а також при «прорізуванні» лігатури при енуклеації гіперплазованих вузлів використовували Т-подібний затискач для захоплення капсули простати [10, 38].

Р

Рис. 21. Спосіб формування міхурово-уретрального анастомозу при виконанні залобкової простатектомії [92-96]



Рис. 22. Тригонізація та фіксація заднього півкола шийки сечового міхура до задньої стінки перетинчастої уретри за ReneSoteloпри лапароскопічній та роботизованій простатектомії у хворих на доброякісну гіперплазію простати (а, б) [190, 191]

У 1991 р. у журналі «Урология и нефрология» № 2 вийшла стаття Пивоварова П.И. та співавторів про результати лікування 317 хворих на доброякісну гіперплазію простати залобковим доступом [49]. При цьому кровотечі після залоб- кової простатектомії виникли у 7 (2,1%) хворих, що значно менше, ніж після виконання черезміхурової простетектомії (4,8%), летальність була 2,5% та 4,2% відповідно. У 1993 р. на VII Пленумі наукового товариства урологів України Пивоваров П.І. представив досвід лікування 489 хворих залобковим доступом [50]. У 2005 р. Пивоваров П.І. та співавтори представили результати лікування 1300 залобкових проста- тектомій із летальністю 1,22% [53]. За матеріалами клініки випущено науково-методичний посібник [51] (рис. 19) та захищені дві кандидатські дисертації (Барало І.В., 1998; Пушкар О.М., 2001) [3, 59]. Пивоваров П.І. наполягав також на виконанні симультанної передочеревинної герніопластики при залобковій простатектомії шляхом зшивання арки поперечного м'яза живота із клубово-лобковим трактом за ЫуЬи [188]. Через рецидив пахвинних гриж після симультанних операцій доцент Горовий В.І. запропонував доповнювати пластику задньої стінки пахвинного каналу встановленням синтетичного поліпропіленового сітчастого імпланта поверх накладених швів [9, 85]. При загрозливих кровотечах під час залобкових (а також черезміхурових) простатектомій (із тампонадою чи без тампонади сечового міхура згортками крові) ординатор урологічного відділення Вінницької обласної клінічної лікарні імені М.І. Пирогова канд. мед. наук Кавка М.П. запропонував розтинати сечовий міхур та виконувати комбінований гемостаз шийки сечового міхура та ложа простати шляхом накладання чотирьох П-подібних кетгутових (№ 6) лігатур із захопленням всього кола шийки сечового міхура (із виведенням лігатур по уретрі назовні) та одночасного встановлення катетера Фолі поряд із лігатурами [23, 24]. На базі урологічного відділення Вінницької обласної лікарні пройшли стажування з оволодінням технікою залобкової простатектомії лікарі із Кіровограду, Сум, Феодосії, Сімферополя, Севастополя та інших міст України.

Рис. 23. Тригонізація та фіксація шийки сечового міхура до задньої стінки перетинчастої уретри при лапароскопічній та роботизованій простатектомії у хворих на доброякісну гіперплазію простати (а, б) [109]

Особисте спілкування Пивоварова П.І. із проф. Сер- няком П.С. на Всесоюзній конференції онкологів СРСР «Актуальные вопросы усовершенствования поликлинического облуживания онкологических больных» (м. Вінниця, 19-20 листопада 1987 р.) сприяло впровадженню Серняком П.С. за- лобкової простатектомії в Донецькому регіоні. У 1997 р. в матеріалах наукових праць V Міжнародного конгресу урологів (м. Харків) представлено Серняком П.С. та співавторами модифікацію залобкової простатектомії із формуванням міхуро- во-уретрального сегмента за допомогою спеціального апарата (рис. 21, 22) [74]. Серняк П.С. та співавт. (1997) представили результати хірургічного лікування 1715 хворих, з яких у 1003 виконана залобкова простатектомія (з 1989 до 1996 р.) [75]. Шамраєв С.М. детально представив новий спосіб формування міхурово-уретрального анастомозу при виконанні залобкової простатектомії, а у 1999 р. захистив кандидатську дисертацію [92-97]. У 1998 р. Серняк П.С. та співавт. [76] відзначили, що із 1932 хворих, які були прооперовані на кафедрі урології Донецького державного медичного університету у 1989-1997 р. з приводу доброякісної гіперплазії простати, стриктури уретри та шийки сечового міхура виникли у 71 (3,7%) пацієнта, з них у 60 (84,5%) після проведення черезміхурової простатектомії, у 6 (8,5%) - залобкової простатектомії, у 5 (7,0%) - трансуре- тральної резекції простати. У 1999 р. Серняк Ю.П. та співавтори представили результати лікування 1113 хворих, яким була виконана залобкова простатектомія, а Серняк П.С. та співавтори у 2004 р. - 2032 (при цьому залобкова простатектомія становила 59,1% від усіх хірургічних втручань на простаті) [77, 97]. Автори виконували залобкову простатектомію при об'ємі простати понад 60 см³, у 152 хворих провели залобкову проста- тектомію за ургентними показаннями (гостра затримка сечі), післяопераційний ліжко-день становив 10±0,7 доби.

У 2013 р. Шамраєв С.М. та співавтори підсумували досвід виконання 3421 залобкових простатектомій за період 1989-2012 р. При цьому у ранній післяопераційний період інфекційні ускладнення фіксували у 15,5% хворих; кровотечу із ложа простати - у 4,7%; летальність за період 1989-1993 р. становила 2,2%, за період 2009-2013 р. - 0% [98].

У пізній післяопераційний період автори відзначили ускладнення у 124 (3,6%) хворих, із них стриктури уретри - у 25 (0,7%), нетримання сечі - у 85 (2,5%).

Рис. 24. Тригонізація та фіксація заднього півкола («губи») шийки сечового міхура до задньої стінки капсули простати (ложа простати) під час роботизованої простатектомії (а), зашивання капсули простати (б) [109]

Через різні причини (глибина операційної рани, кровотеча із капсули простати при її розсіченні, необхідність злагодженої бригади хірургів, відсутність інформації та навчального матеріалу, наявність оснащення для виконання малоін- вазивних хірургічних втручань на простаті при її гіперплазії та ін.) залобкову простатектомію сьогодні застосовують в Україні рідко [7, 20]. Кудрявцев Ю.М. та Пащенко В.М. (2002) із м. Суми описали свій перший досвід виконання залобкової простатектомії у 43 хворих із доброякісною гіперплазією простати у 2000-2001 р. [27]. Автори відзначили, що залобкова простатектомія є технічно складним оперативним втручанням, може мати серйозні ускладнення та не може розглядатись як «золотий стандарт» хірургічного лікування доброякісної гіперплазії простати, проте має переваги над черезміхуровим доступом: чітка візуалізація всіх етапів операції, можливість контролювати кровотечу, зменшення післяопераційної «морбідності». Кудрявцев Ю.М. та Лях С.Б. у 2004 р. представили результати лікування 83 хворих, яким була виконана залобкова простатектомія [28]. В 1 (1,2%) хворого фіксували інтраопераційну кровотечу, яка вимагала гемотрансфузії; в 1 (1,2%) - гострий пієлонефрит; в 1 (1,2%) - гострий орхоепідидиміт; у 5 (6,0%) - просочування сечі у післяопераційну рану; у 3 (3,6%) - нетримання сечі. Автори порівняли післяопераційні ускладнення після залобкової та черезміхурової простатектомій і зробили висновок, що після черезміхурової простатектомій вони зустрічались частіше.

Мягкий В.М. та співавт. (2005) із Кіровограду представили результати лікування 436 хворих, яким вони у 2000-2004 р. виконали залобкову простатектомію [37]. Кількість ранніх ускладнень після залобкової простатектомії становила 16,5%, летальність - 0,7%, післяопераційний ліжко-день - 11,1. Загострення пієлонефриту автори відзначили у 20 (4,6%) хворих, орхоепідидиміт - у 3 (0,7%), фунікуліт - у 2 (0,5%), нагноєння рани - у 7 (1,6%). Ці показники були значно кращими, ніж після виконання черезміхурової простатектомії.

Прогрес у лапароскопічній хірургії зумовив виконання Магіапо М.В. та співавт. у 2002 р. першої лапароскопічної простатектомії поздовжнім міхурово-капсулярним розрізом у хворого з доброякісною гіперплазією простати (автори видалили гіперплазовані вузли простати масою у 120 г, інтраопе- раційна крововтрата становила 800 мл) [167]. Першу робо- тичну (робот-асистовану) простатектомію з приводу доброякісної гіперплазії простати виконав ReneSoteloіз Каракасу (Венесуела) у 2008 р. [190, 191]. Автор використовував поперечний розріз капсули та шийки сечового міхура з тригоні- зацією (зшиванням) заднього півкола шийки сечового міхура до задньої стінки уретри (рис. 22). Роботична простатектомія набула популярності завдяки перевагам над традиційною ла- пароскопічною: кращій візуалізації операційного поля (стереоскопія) та обертальній здатності інструментарію, а також швидшому оволодінню навичками лапароскопічної хірургії [36, 129, 139, 191]. Завдяки цьому вдається виконати анастомоз між шийкою сечового міхура та перетинчастим відділом уретри, мінімалізувати травматичність втручання, знизити інтраопераційну крововтрату, післяопераційний больовий синдром та післяопераційний ліжко-день (рис. 23-26).

Європейська асоціація урологів (EAU, 2019) рекомендує застосовувати відкриту простатектомію (залобкову та через- міхурову) при об'ємі простати більше 80 мл та відсутності апаратури для виконання лазерної енуклеації гіперплазова- них вузлів простати [136]. Іншими показаннями до залобко- вої простатектомії, на думку більшості урологів, які оперують залобковим доступом, є анкілоз кульшових суглобів (неможливість виконання трансуретральної хірургії простати - моно- та біполярної ТУР простати, лазерної вапоризації та енуклеації простати), а також наявність пахвинної грижі, яку усувають симультанною передочеревинною герніоплас- тикою з одного поперечного надлобкового розрізу [9, 16, 99, 100, 106, 133, 140, 154, 197]. Не потрібно нехтувати і особистим досвідом та вподобанням хірурга, а також традиціями урологічної клініки, забезпеченням її сучасним обладнанням для проведення малоінвазивного ендоскопічного (трансуретрального, лапароскопічного, роботизованого) втручання на простаті. У 2007 р. Zargooshi J. з Ірану представив короткострокові результати залобкової простатектомії у 3000 хворих, які були прооперовані у 1988-2004 р. з приводу доброякісної гіперплазії простати [201]. Середній вік хворих становив 69 років, середній об'єм простати - 71 мл, повторні операції були виконані лише 29 (1%) пацієнтам через кровотечу, гемо- трансфузія проведена 99 (3,3%), інфекція рани зафіксована у 37 (1,2%), померли 3 (0,1%) хворих через інфаркт міокарда. Сьогодні відсоток відкритих простатектомій у структурі хірургічних втручань на простаті через її доброякісну гіперплазію у США, Австралії та розвинених країнах Європи (Велика Британія) не перевершує 1%, хоча в інших країнах (Швеція, Франція, Італія, Ізраїль) відсоток відкритих простатектомій досягає 12-30% [197].



Рис. 25. Етапи фіксації шийки сечового міхура до перетинчастого відділу уретри під час роботизованої простатектомії у хворих на доброякісну гіперплазію простати [129]

У структурі хірургічних втручань урологічних відділень України питома вага хворих, прооперованих з приводу доброякісної гіперплазії простати, становить 15-50% [69], щорічно в країні виконують до 16 тис. простатектомій, післяопераційна летальність не перевершує 0,4-0,5% [70]. Через різні чинники відкрита простатектомія зберігає пріоритетні позиції у багатьох регіонах України [4, 5, 7, 44, 45, 77, 79, 98].

Отже, залобковий доступ та залобкова (транскапсуляр- на) простатектомія у хірургії доброякісної гіперплазії простати мають більш ніж 110-річну історію, пройшли період від відкритого втручання до малоаінвазивної лапароскопічної та роботизованої техніки, але залобкова простатектомія залишається операцією вибору в арсеналі оперуючого уролога.

Сведения об авторе

Горовой Виктор Иванович - Винницкая областная клиническая больница имени М.И. Пирогова, 29016, г. Винница

Список літератури

залобкова простатектомія хірургічне лікування

1. Авдеев А.А., Ченцова З.Ф. Позадилобковая внепузырная простатэктомия // Труды Второй Всесоюзной конференции урологов, 27-30 января 1951 г., Москва. - М., 1954. - С. 107108.

2. Алапин Г.Я. Современное лечение аденомы простаты // Труды Второй Всесоюзной конференции урологов, 27-30 января 1951 г., Москва. - М., 1954. - С. 98-99.

3. Барало І.В. Розробка алгоритмів вибору хірургічного лікування та післяопераційного спостереження і реабілітації хворих на аденому передміхурової залози: Автореф. дис. ... канд. мед. наук. - К., 1998. - 21 с.

4. Барало І.В. Проста залобкова простатектомія та трансуретральна резекція в лікуванні доброякісної гіперплазії та інцидентального раку передміхурової залози // Здоровье мужчины. - 2013. - № 2. - С. 115116.

5. Бачурін Г.В., Довбиш М.А., Бачурін В.І. та ін. Доброякісна гіперплазія передміхурової залози, супроводжуючі її захворювання та їх лікування // Урологія. - 2017. - № 2.С. 27-32.

6. Велиев Е.И., Соколов А.Е., Богданов А.Б., Илюхин Л.В. Модифицированная техника позадилонной адено- мэктомии (техника РМАПО) // Урология. - 2012. - № 4. - С. 65-68.

7. Возианов А.Ф., Пасечников С.П., Клименко Я.Н., Грицай В.С. Открытая простатэктомия в хирургическом лечении доброкачественной гиперплазии предстательной железы // Здоровье мужчины. - 2008. - № 1. - С. 196199.

8. Гольдберг В.В. Хирургия аденомы предстательной железы. - Рига: Лат- госиздат, 1960. - 410 с.

9. Горовий В.І., Барало І.В., Капшук О.М., Балацький О.Р. Безпосередні та віддалені результати симультанної передочеревинної пластики пахвинних гриж при виконанні одномоментної залобкової простатектомії // Актуальні питання сучасної урології, онкоурології, сексопатології та андрології: Збірник праць Всеукраїнської науково- практичної конференції, 11-12 жовтня 2018 р., м. Яремче. - Івано- Франківськ: Місто НВ, 2018. - С. 3033.

10. Гостра кровотеча в урології / Веденко Б.Г., Головенко В.П., Горо- вий В.І. та ін. - Вінниця: Мерк'юрі- Поділля, 1999. - 240 с.

11. Грачева Г.Г., Сурков Т.В., Коротков М.И., Грачев В.Г. Наш опыт в лечении аденомы простаты // VIIIВсероссийский съезд урологов: Тез. докл.

- М., 1988. - С. 290-291.

12. Гурский Б.Ф., Пивоваров П.И. Сравнительная оценка различных способов аденомэктомии // Актуальные вопросы урологии: Тез. докл. - Львов, 1983. - С. 107 - 109.

13. Доброкачественная гиперплазия предстательной железы / Под ред.

Н.А. Лопаткина. - Москва, 1997. - 169 с.

14. Дюкарев Ю.И. О выборе оптимального варианта позадилобкового доступа к предстательной железе // VIII Всероссийский съезд урологов: Тез. докл. - М., 1988. - С. 314-315.

15. Дюкарев Ю.И. Хирургия аденомы предстательной железы позадилон- ным способом (топографоанатомическое исследование): Автореф. дис. ... канд. мед. наук. - Харьков, 1990.

- 23 с.

16. Еникеев М.Э., Сирота Е.С., Абдуса- ламов А.Ф., Хамраев О.Х. Симультанные операции при заболеваниях простаты и паховых грыжах // Медицинский вестник Башкортостана. - 2015.

- Т. 10, № 3. - С. 92-94.

17. Еркин И.А. Непосредственные и отдалённые осложнения после надлобковой чрезпузырной и позадилобковой внепузырной аденомэктомий: Автореф. дис. . канд. мед. наук. - Смоленск, 1964. - 20 с.

18. Еркин И.А. Ранняя летальность после надлобковых чреспузырных и позадилобковой внепузырной аде- номэктомии // Материалы XXIV науч. конф. Смоленского государственного института. - Смоленск, 1966. -

С.114-115.

19. Ерухимов Л.С. История простатэк- томии в России // Урология. - 1960. - № 6. - С. 51-56.

20. Зайцев В.І., Кудрявцев Ю.М., Іллюк І.І. Анатомо-фізіологічні кореляції між залобковим та черезміхуровим видаленням простати з приводу її доброякісної гіперплазії // Буковинський медичний вісник. - 2003. - Т. 7, № 4. - С. 66-69.

21. Йоцюс К., Галинис Р. Кровотечение после аденомэктомии // Тез. докл. II конф. урологов Литовской ССР. - Каунас, 1977. - С. 17-19.

22. Йоцюс К., Навицкас Р., Мицкяви- чюс И. Осложнения после аденомэкто- мии предстательной железы в аспекте времени // VIII Всероссийский съезд урологов: Тез. докл. - М., 1988. -С.334-335.

23. Кавка Н.П., Горовой В.И., Коб- зин А.Л. и др. О методике гемостаза при чрезпузырной аденомэктомии // Урол. и нефрол. - 1993. - № 6. - С. 33-36.

24. Кавка Н.П., Горовой В.И., Кобзин А.Л. и др. Методика гемостаза при чреспузырном удалении аденомы предстательной железы // Клин. хирургия. - 1993. - № 12. - С. 32-34.

25. Кан Д.В., Степанов А.К. Позади- лонная внепузырная аденомэктомия // Урология и нефрология. - 1978. - № 3. - С. 41-43.

26. Кобзін О.Л., Головенко В.П., Горо- вий В.І., Сапсай А.О. Спосіб гемостазу та відновлення міхурово-уретрального сегмента при залонній простатектомії // Питання медичної практики та теорії.

- Вінниця, 2006. - С. 44-47.

27. Кудрявцев Ю.М., Пащенко В.М. Наш досвід виконання позаміхурової простатектомії // Матеріали Х Юбилейной научно-практической конференции урологов с международным...