Вивчення ефективності застосування інгібіторів фосфодіестерази 5-го типу в терапії еректильної дисфункції у пацієнтів з метаболічним синдромом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вивчення ефективності застосування інгібіторів фосфодіестерази 5-го типу в терапії еректильної дисфункції у пацієнтів з метаболічним синдромом

Ю.М. Гурженко

ДУ «Інститут урології НАМН України», м. Київ

Метаболічний синдром (МС) є симптомокомплексом, що поєднує в собі абдомінальне ожиріння, інсулінорезистентність, гіперглікемію, дисліпідемію та артеріальну гіпертензію. Одним із ускладнень МС є порушення сексуальної функції у чоловіків.

Мета дослідження: оцінювання ефективності і переносимостіуденафілу по 200 мг у лікуванні порушень еректильної функції у пацієнтів з МС.

Матеріали та методи. У клініці вивчалася клінічна ефективність інгібітору ФДЕ-5 IV покоління уденафілу у 76 пацієнтів з еректильноюдисфункцією (ЕД) змішаного генезу та при наявності у хворих МС в динаміці. Середній вік пацієнтів становив 51,6±8,2 року. Тривалість спостереження становила 12 тиж, але контроль показників МС (антропометрія, огляд, біохімічні дослідження крові) та оцінку еректильної функції проводили протягом 6 міс. Результати. Через 12 тиж пацієнти досягли позитивних результатів у зниженні маси тіла, індексу маси тіла та зменшення обхвату талії, хоча недостовірно. Необхідно відзначити позитивні зміни в показниках діяльності серцево- судинної системи. Тенденцію до зменшення продемонстрували такі показники, як ЧСС, САТ, ДАТ. Дієтотерапія та прийом статинів дозволили покращити показники жирового обміну. Корекція метаболічних порушень у хворих супроводжувалася збільшенням рівня загального та вільного тестостерону. Однак за ступенем збільшення концентрації андрогенів не виявлено статистично достовірної різниці. Корекція метаболічних порушень у хворих супроводжувалася збільшенням рівня загального та вільного тестостерону.

Під час лікування достовірно зросли практично всі інтегративні показники Міжнародного індексу еректильної функції, а саме: показник «еректильна функція» покращився у 2,26 разу (р<0,01), «задоволеність статевим актом» - у 2,59 разу (р<0,001), «оргазм» - у 2,0 разу (р<0,01), «лібідо» - у 2,9 разу (р<0,001), «загальна задоволеність» - у 2,3 разу (р<0,01). Статева функція чоловіків з МС та ЕД покращилася за даними різних показників у 2-2,9 разу. Зміни кавернозного кровотоку при доплерультрасонографії продемонстрували збільшення пікової швидкості систолічного кровотоку в 1,5 разу. Час дії препарату становив 24,6±5,8 год, що пов'язано з періодом напіввиведенняуденафілу. Отримані нами дані свідчать про перспективність застосування уденафілу у чоловіків з ЕД та МС та в осіб, які не мають стабільних сімейно-сексуальних стосунків, для забезпечення спонтанності сексуальних відносин.

Заключення. Уденафіл може розглядатися як препарат першого ряду в терапії розладів ерекції у пацієнтів із метаболічним синдромом.

Ключові слова: уденафіл, еректильнадисфункція, метаболічний синдром, лікування.

Study of the efficiency of using type 5phosphodiesterase inhibitors in the therapy of erectile dysfunction in patients with metabolic syndrome lu.M. Gurzhenko

Metabolic syndrome is a symptom complex that combines abdominal obesity, insulin resistance, hyperglycemia, dyslipidemia and arterial hypertension. One of the complications of metabolic syndrome is sexual dysfunction in men.

The objective:is to evaluate the efficacy and tolerability of udenafil 200 mg in the treatment of erectile dysfunction in patients with metabolic syndrome.

Materials and methods.The clinical efficacy of the IV generation PDE-5 inhibitor medicine udenafil in 76 patients with erectile dysfunction of mixed origin and with metabolic syndrome in dynamics was studied. The average age was 51,6±8,2 years. The observation period was 12 weeks, but the control of metabolic syndrome parameters (anthropometry, review, biochemical blood tests) and the assessment of erectile function were carried out for 6 months.

Results.After 12 weeks, patients achieved positive results in weight loss, BMI and waist circumference, although not significantly. It is necessary to note the positive changes in the indicators of the cardiovascular system. The downward trend was demonstrated by such indicators as heart. Diet therapy and taking statins have improved the indicators of fat metabolism. Correction of metabolic disorders in patients was accompanied by an increase in total and free testosterone. However, there was no statistically significant difference in the degree of increase in the concentration of androgens. Correction of metabolic disorders in patients was accompanied by an increase in total and free testosterone.

During treatment, almost all integrative indices of IIEF increased. Specifically, the index «erectile function» improved 2,26 times (p<0,01), «satisfaction with intercourse» 2,59 times (p<0,001), «orgasm» 2,0 times (p<0,01), «libido» - 2,9 times (p<0,001), «general satisfaction» 2,3 times (p<0,01). According to various indicators, the sexual function of men with metabolic syndrome and erectile dysfunction improved 2-2,9 times. Changes in cavernous blood flow on Doppler ultrasonography showed an increase in peak systolic blood flow rate by 1,5 times, which is associated with the udenafil half-life. Our data indicate that the use of the medicine udenafil is perspective in men with erectile dysfunction and metabolic syndrome and in those who do not have stable family-sexual relations to ensure spontaneity of sexual relations.

Conclusions.Udenafilcan be considered as a first-line medecine in the treatment of erectile dysfunction in patients with metabolic syndrome.

Keywords: udenafil, erectile dysfunction, metabolic syndrome, treatment.

Изучение эффективности применения ингибиторов фосфодиэстеразы 5-го типа в терапии эректильной дисфункции у пациентов с метаболическим синдромом Ю.М. Гурженко

Метаболический синдром (МС) является симптомокомплексом, сочетающим в себе абдоминальное ожирение, инсу- линорезистентность, гипергликемию, дислипидемию и артериальную гипертензию. Одним из осложнений МС является нарушение сексуальной функции у мужчин.

Цель исследования: оценка эффективности и переносимости уденафила по 200 мг в лечении нарушений эректильной функции у пациентов с МС.

Материалы и методы. В клинике изучалась клиническая эффективность ингибитора ФДЭ-5 IV поколения уденафила у 76 пациентов с эректильной дисфункцией (ЭД) смешанного генеза и при наличии у больных МС в динамике. Средний возраст составляет 51,6±8,2 года. Продолжительность наблюдения составила 12 нед, но контроль показателей МС (антропометрия, обзор, биохимические исследования крови) и оценку эректильной функции проводили в течение 6 мес. Результаты.Через 12 нед пациенты добились положительных результатов в снижении массы тела, индекса массы тела и уменьшении окружности талии, хотя недостоверно. Необходимо отметить положительные изменения в показателях деятельности сердечно-сосудистой системы. Тенденцию к уменьшению продемонстрировали такие показатели, как ЧСС, САД, ДАД. Диетотерапия и прием статинов позволили улучшить показатели жирового обмена. Коррекция метаболических нарушений у больных сопровождалась увеличением общего и свободного тестостерона. Однако по степени увеличения концентрации андрогенов не выявлено статистически достоверной разницы. Коррекция метаболических нарушений у больных сопровождалась увеличением общего и свободного тестостерона.

При лечении достоверно выросли практически все интегративные показатели Международного индекса эректильной функции, а именно: показатель «эректильная функция» улучшился в 2,26 раза (р<0,01), «удовлетворенность половым актом» - в 2,59 раза (р<0,001), «оргазм» - в 2,0 раза (р<0,01), «либидо» - в 2,9 раза (р<0,001), «общая удовлетворенность» - 2,3 раза (р<0,01). Половая функция мужчин с МС и ЭД улучшилась по данным различных показателей в 2-2,9 раза. Изменения кавернозного кровотока при допплерультрасонографии показали увеличение пиковой скорости систолического кровотока в 1,5 раза, что связано с периодом полувыведения уденафила. Полученные нами данные свидетельствуют о перспективности применения уденафила у мужчин с ЭД и МС и у лиц, не имеющих стабильных семейно-сексуальных отношений, для обеспечения спонтанности сексуальных отношений.

Заключение.Уденафил может рассматриваться как препарат первого ряда в терапии расстройств эрекции у пациентов с метаболическим синдромом.

Ключевые слова: уденафил, эректильная дисфункция, метаболический синдром, лечение.

Метаболічний синдром (синдром Reaven) - симп- томокомплекс, що поєднує в собі абдомінальне ожиріння, інсулінорезистентність, гіперглікемію, дисліпідемію та артеріальну гіпертензію. Досить часто метаболічний синдром (МС) супроводжується гіпе- рурикемією, порушенням гемостазу, явищами субклі- нічного запалення, синдромом обструктивного апное/ гіпопное сну [1]. Усі зазначені вище симптоми є одним етіопатогенетичним ланцюгом.

Сам по собі МС досить поширений у популяції - близько третини населення (наприклад у країнах СНД цей показник становить 35%). Причин виникнення МС багато, але головна роль в етіології його належить пове- дінковим факторам - гіподинамії, нераціональному харчуванню, стану хронічного дистресу тощо. Неабияке значення має також спадкова схильність до атеросклерозу, артеріальної гіпертензії, атеросклероззалежних захворювань та цукрового діабету, особливо 2-го типу [2].

Велику роль в терапії та профілактиці МС відіграє вивчення груп ризику. До групи ризику належать пацієнти з початковими ознаками захворювання та його ускладненнями: артеріальна гіпертензія, зміни вуглеводного обміну, ожиріння та надмірне незбалансоване харчування, ішемічна хвороба серця, атеросклеротичні захворювання периферичних та мозкових артерій, порушення пуринового обміну, неалкогольна жирова хвороба печінки; еректильнадисфункція у чоловіків; гіподинамія, зловживання алкоголем, тютюнопаління, спадкова обтяженість серцево-судинними та обмінними захворюваннями [3,4].

метаболічний синдром уденафіл еректильна дисфункція

Патогенез метаболічного синдрому

Однією з причин виникнення МС є інсулінорезистентність. В її основі лежить порушення утилізації глюкози в органах-мішенях, тобто поперечносмугастих м'язах, ліпоцитах та печінці, що пов'язано з дисфункцією інсуліну. Інсулінорезистентність гальмує засвоєння та надходження до клітин скелетної мускулатури глюкози, стимулює ліполіз і глікогеноліз, що призводить до порушення обміну ліпідів та вуглеводів. Інсулінорезистентність посилює секрецію інсуліну, що призводить до компенсаторної гіперінсулінемії та активації сим- патоадреналової та ренін-ангіотензин-альдостеронової систем з формуванням артеріальної гіпертензії та подальшим порушенням метаболічних процесів, зокрема гіперкоагуляції. Зазначені вище метаморфози спричинюють посилення інсулінорезистентності, що знову стимулює патогенетичне «порочне коло».

Класифікація та стадії розвитку метаболічного синдрому

Враховуючи різноманітність клінічних симптомів та синдромів при МС, чіткої класифікації та розподілу за стадіями не існує. У деяких роботах МС поділяють на повний, що включає всі складові МС, і неповний. Незважаючи на це, вираженість симптомів, кількість компонентів МС та наявність ускладнень впливають на стратифікацію ризику та вибір тактики лікування у конкретного пацієнта.

Для цього слід враховувати:

• ступінь ожиріння та артеріальної гіпертензії;

• вираженість метаболічних змін;

• наявність або відсутність цукрового діабету та захворювань, пов'язаних з атеросклерозом.

Найважливішою, центральною патологічною ланкою МС є патологія вуглеводного обміну. Концентрацію глюкози оцінюють у капілярній крові (норма <5,6 ммоль/л) або у венозній плазмі (норма <6,1 ммоль/л) натщесерце. Гіперглікемією, тобто преддіабетом, вважається показник >5,6<6,1 ммоль/л та >6,1 ммоль/л; <7,0 ммоль/л; цукровий діабет - 6,1 ммоль/л і 6,1<7,0 ммоль/л відповідно. Через 2 год після вуглеводногонавантаження (75 г глюкозиабо 125 г цукру, розчинених у 200 мл води) нормальнийпоказникконцентрації глюкози в капілярній та венозній крові становить <7,8 ммоль/л; порушення толерантності глюкози - >7,8<11,1 ммоль/л, цукровий діабет - >11,1 ммоль/л.

Залежно від індексу маси тіла (ІМТ), що розраховується розподілом маси тіла (кг) на зріст (м²), класифікуються такі типи маси тіла (МТ):

• нормальна МТ - >18,5<25;

• надмірна МТ - >25<30;

• ожиріння І ступеня - >30<35;

• ожиріння ІІ ступеня - >35<40;

• ожиріння III ступеня - >40.

ІМТ <18,5 характеризується як дефіцит маси тіла.

Також важливу роль у патогенезі МС відіграє розподіл жирової тканини. Існують два типи ожиріння: гіноїдний (на кшталт «груша»), коли надмірна жирова тканина розподіляється переважно на стегнах і сідни- цях; андроїдний (на кшталт «яблуко»; абдомінальне ожиріння), з переважною локалізацією жиру в ділянці верхньої половини тіла (живіт, груди, плечі, спина).

Андроїдний тип ожиріння є більш агресивним як фактор ризику виникнення серцево-судинних захворювань та цукрового діабету. Це можна пояснити ожирінням внутрішніх органів, особливо печінки (вісцеральне ожиріння, неалкогольна жирова хвороба печінки), зниженням сатурації крові киснем через перехід дихання на грудний тип, ендокринну активність вісцеральної жирової тканини з патологічною зміною вироблення адипокінів (лептин, адіпонектин).

Необхідно також зазначити наявність чіткої кореляції між збільшенням кількості абдомінальної жирової тканини та індексу маси тіла з ризиком супутніх захворювань. Встановлено, що ризик розвитку МС різко зростає зі збільшенням талії >80 см у жінок і >94 см у чоловіків, а при значеннях талії >88 см і >102 см відповідно ризик зростає значно.

Одним із важливих компонентів МС є артеріальна гіпертензія. Вона може мати вторинний характер. Нормальним вважається систолічний артеріальний тиск (САД) 120-129 мм рт.ст. та діастолічний артеріальний тиск (ДАД) 80-84 мм рт.ст. САД <120 і ДаТ<80 називають оптимальним тиском, а САД 130-139 та ДАТ 85-89 - високим нормальним артеріальним тиском.

Виділяють три ступеня артеріальної гіпертензії:

• І ступінь - САД 140-159 мм рт.ст., ДАТ 90-99 мм рт.ст.

• ІІ ступінь - САД 160-179 мм рт.ст., ДАТ 100-109 мм рт.ст.

• ІІІ ступінь - САД >180 мм рт.ст., ДАТ >110 мм рт.ст.

Відомо, що підвищення артеріального тиску характеризується підвищенням ризику розвитку серцево- судинних захворювань.

Для МС характерні також зміни ліпідного обміну. Їхня класифікація наведена в табл. 1.

Ускладнення метаболічного синдрому

Зважаючи на той факт, що МС є поєднанням факторів ризику цілої низки серцево-судинних та обмінних захворювань, саме ці захворювання і є його ускладненнями. Найчастіше це цукровий діабет, ішемічна хвороба серця та їхні ускладнення: діабетична ангіо-, нейро- та нефропатія, гостра коронарна недостатність, хронічна серцева недостатність, порушення серцевого ритму та провідності, раптова серцева смерть, цереброваскуляр- ні захворювання, порушення мозкового кровообігу, нефропатії з розвитком хронічної ниркової недостатності та ретинопатії з подальшою втратою зору [5].

Прогресування артеріальної гіпертензії само собою призводить до ураження органів-мішеней та асоційованих клінічних станів. Одним із ускладнень МС є порушення сексуальної функції у чоловіків, насамперед порушення лібідо та еректильної функції.

Діагностика метаболічного синдрому

Для встановлення діагнозу МС необхідно насамперед виявити наявність у хворого основної ознаки - абдомінального ожиріння за вимірюванням талії (>80 см у жінок та >94 см у чоловіків) та хоча б двох додаткових критеріїв, а саме:

• артеріальна гіпертензія (артеріальний тиск >140/90 мм рт.ст.);

• ліпідні показники (ммоль/л) - підвищення концентрації у крові тригліцеридів>1,7; зниження ХС ЛПВЩ <1,0 у чоловіків; <1,2 у жінок та підвищення ХС ЛПНЩ >3,0;

• вуглеводний обмін демонструє концентрацію глюкози в крові (ммоль/л) - гіперглікемія натще >6,1 та порушення толерантності до глюкози 7,8 - <11,1 [6].

Таблиця 1 Класифікація змін ліпідного обміну у хворих на МС

Показники	Ризик	Ризик	Ризик	Ризик дуже
ліпідів	низький	помірний	високий	високий
ЗХ, ммоль/л	<5,5	<5	<4,5	<4
ХС-ЛПНЩ, ммоль/л	<3,5	<3	<2,5	<1,8
ХС-ЛПВЩ, ммоль/л	чол. >1	чол. >1	чол. >1	чол. >1
	жін. >1,2	жін. >1,2	жін. >1,2	жін. >1,2
Тригліцериди, ммоль/л	<1,7	<1,7	<1,7	<1,7
ХС не-ЛПВЩ, ммоль/л	<4,3	<3,8	<3,3	<2,6

Примітки: ЗХ - загальний холестерин; ХС-ЛПНЩ - холестерин ліпопротеїнів низької щільності; ХС-ЛПЗЩ - холестерин ліпопротеїнів високої щільності; ХС не-ЛПЗЩ - холестерин, не пов'язаний з ліпопротеїнами високої щільності.

При встановленні діагнозу МС в клінічних умовах слід проводити диференційну діагностику МС із поєднанням факторів ризику. Найчастіше зустрічається поєднання артеріальної гіпертензії, надмірної маси тіла, але без абдомінального ожиріння, та підвищення рівня холестерину крові. За наявності сумнівів рекомендовано додаткове визначення інсулінорезистентності за такими методиками:

• оцінка базальної гіперінсулінемії в крові натще (гіперінсулінемія - >18 мкод/мл);

• індекс HOMA-IR- добуток значення інсуліну натщесерце (мкод/мл) на величину глюкози (ммоль/л), розділити на 22,5; значення >2,27 вважається інсулінорезистентністю;

• індекс CARO- співвідношення рівня глюкози натщесерце (ммоль/л) до інсуліну (мкод/мл) (ін- сулінорезистентність - значення <0,33) [7].

Лікування метаболічного синдрому

Лікування метаболічного синдрому комплексне. Воно складається з немедикаментозних та медикаментозних призначень.

Немедикаментозне лікування МС - це здоровий спосіб життя, відмова від шкідливих звичок, на кшалт куріння та зловживання алкоголем, оптимальна рухова активність [8], раціональне харчування, а також раціональне використання природних та фізичних лікувальних факторів (масаж, фізіотерапевтичні процедури, такі, як підводний душ-масаж, водолікування, таласотерапія, бальнео- і термотерапія, внутрішній прийом мінеральних вод, загальні магнітотерапевтич- ні процедури) [9], психотерапевтичні методики [10].

Медикаментозне лікування МС завжди індивідуальне, залежить від наявності тих чи інших його компонентів. Воно може включати гіполіпідемічні, анти- гіпертензивні препарати, медикаменти для зниження інсулінорезистентності, препарати для корекції пост- прандіальної гіперглікемії та корекції маси тіла.

Основними препаратами, які використовують при лікуванні артеріальної гіпертензії у хворих на МС та цукровий діабет, є інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, сартани та агоністиімідазолінових рецепторів. Однак для досягнення цільового рівня артеріального тиску часто необхідне поєднання різних класів медикаментів, таких, як пролонговані блокатори повільних кальцієвих каналів, високоселективні бета-адренобло- катори і тіазидоподібнідіуретики (індапамід) у поєднанні з медикаментами першої лінії терапії артеріальної гіпертензії [11].

Для корекції порушень ліпідного обміну при МС спочатку використовують статини, можливе їх поєднання з фібратами. Основний механізм дії статинів - зниження внутрішньоклітинного синтезу загального холестерину за рахунок зворотного блокування ферменту 3-гідрокси-3-метилглютарил-кофермент А редуктази. Воно сприяє збільшенню кількості рецепторів до ХС-ЛПНЩ на поверхні гепатоциту та зниження концентрації ХС-ЛПНЩ у крові. Окрім цього, статини справляють плейотропні ефекти, такі, як ан- титромбогенний, протизапальний, а також покращення функції ендотелію. Сучасні статини здатні разом зі зниженням ХС-ЛПНЩ до 55% зменшувати тригліце- риди до 30% та підвищувати ХС-ЛПВЩ до 12%. Водночас ключова властивість статинотерапії - зниження серцево-судинних ускладнень та загальної смертності. Найефективніше використовувати аторвастатин (10-80 мг/добу) чи розувастатин (5-40 мг/добу) [13].

Фібрати - ще один клас ліпідзнижувальних препаратів. Вони розщеплюють багаті на тригліцериди жирові частинки, знижують синтез вільних жирних кислот і підвищують ХС-ЛПВЩ шляхом збільшення розпаду ЛНЩ. Це приводить до значного зменшення триглі- церидів (до 50%), ХС-ЛПНЩ (до 20%) та збільшення ХС-ЛПВЩ (до 30%). Фібрати також справляють плейотропні ефекти: знижують концентрацію сечової кислоти, фібриногену та покращують інсуліночутливість, проте їхній позитивний вплив на прогноз пацієнтів не доведено. Найбільш ефективний та безпечний препарат цієї групи - фенофібрат у дозі 145 мг на добу.

Для зниження інсулінорезистентності препаратом вибору є метформін, який має доведений позитивний ефект на тканинну інсулінорезистентність через посилення поглинання глюкози тканинами-мішенями. Мет- формін зменшує швидкість всмоктування вуглеводів у тонкій кишці, виявляє периферичну анорексигенну дію, зменшує продукцію глюкози печінкою, покращує транспорт глюкози всередині клітин. Позитивний вплив метформіну (1500-3000 мг/добу) на кінцеві точки зумовлений зниженням інсулінорезистентності, системними метаболічними ефектами (зниження маси тіла, ліпідних порушень, факторів згортання крові тощо) [14].

Для зниження постпрандіальної гіперглікемії використовують акарбозу, яка зворотно блокує глюкоа- мілази, сахарози та мальтази у верхньому відділі тонкої кишки. Через це неперетравлені вуглеводи досягають нижніх відділів кишечника, і абсорбція вуглеводів пролонгується. Водночас у акарбози виявлено додаткові ефекти. У дослідженні STOP-NIDDM (2002 рік) у хворих на МС, які приймають акарбозу дозуванням 300 мг/добу, продемонстровано зниження розвитку цукрового діабету на 36%, нових випадків артеріальної гіпертензії на 34% та сумарного показника серцево-судинних подій на 46% [15].

За наявності у пацієнта МС і цукрового діабету 2-го типу можуть застосовуватися сучасні класи цукрознижувальних препаратів, такі, як аналоги глюкагоноподібного пептиду-1, інгібітор дипептидилпептидази-4 та інгібітор натрійзалежного переносника глюкози другого типу.

Медикаментозна корекція морбідного ожиріння показана, якщо немедикаментозне лікування не призводить до зниження маси тіла на понад 5% від вихідного. Тоді використовують препарати для лікування ожиріння. Вони поділяються на аноретики центральної дії (сибутрамін) та засоби, що впливають на травний тракт, наприклад орлістат. Препарат для зниження апетиту сибутрамін меншою мірою впливає на дофамінові та холінергічні процеси, але зменшує споживання жирів та вуглеводів, що призводить до схуднення та покращує жировий та вуглеводний метаболізм. Артеріальний тиск та частота серцевих скорочень при цьому підвищується лише на 5%. Орлістат є інгібітором шлункової та панкреатичної ліпази, внаслідок чого третина харчових тригліцеридів не всмоктується, знижується їхня концентрація в крові, що приводить до зменшення калоражу їжі та зниження маси тіла. Крім того, знижується артеріальний тиск, рівень глюкози та інсулінорезистентності.

У медичній практиці лікування МС залежить від наявності та вираженості його компонентів. У табл. 2 показана тактика підбору терапії при варіантах МС, які найчастіше зустрічаються.

Наявність у хворих на МС додаткових патологічних станів, таких, як синдром обструктивного апное сну, подагра та інших, потребує їх специфічного лікування (СІПАП-терапія, протиподагричні препарати -- алопуринол, аденурик).

Вплив метаболічного синдрому на еректильну функцію

МС поєднує в собі найважливіші судинні фактори ризику і є однією з причин розвитку еректильноїдисфункції (ЕД) [16, 17, 18]. Клінічні дослідження продемонстрували підвищення частоти та тяжкості ЕД у міру збільшення кількості, тривалості та вираженості компонентів МС [19].

Окрім того, підвищення тяжкості ЕД негативно впливає на ефективність терапії, тому вкрай важливим

є запобігання розвитку тяжких форм еректильних порушень, зокрема у хворих з МС. Порушення ерекції у чоловіків, які страждають на МС, у більшості випадків носять артеріогенний характер і можуть розглядатися як один із судинних ускладнень даного синдрому [20].

Як зрозуміло із вказаного вище, своєчасна корекція компонентів МС вважається основним методом запобігання його серцево-судинним ускладненням [21]. Подібний підхід може сприяти зниженню частоти розвитку ЕД у даної категорії хворих. Серед методів профілактики судинних ускладнень у хворих з МС основне значення надається корекції факторів способу життя та зниження маси тіла [21, 22, 23].

За даними багатьох авторів, збільшення фізичної активності значною мірою сприяє збереженню ерек- тильної функції у хворих з МС, навіть якщо її починати у зрілому віці, що було об'єктивно доведено у низці епідеміологічних досліджень [24, 25].

Корекція інших компонентів МС, включаючи артеріальну гіпертензію та дисліпідемію, може вимагати проведення медикаментозної терапії. Однак самі по собі ліки, що використовуються для подібної терапії, можуть негативно впливати на еректильну функцію, що потребує вибіркового підходу при виборі препаратів [26, 27].

Поява нових високоефективних пероральних препаратів для лікування ЕД дає можливість використовувати їх як профілактичний засіб у хворих із факторами ризику [28].

Кожного року у світі з'являється безліч нових лікарських препаратів для лікування ЕД, зокрема при наявності МС, що надає можливість оптимізувати результати терапії, зменшити кількість побічних явищ, покращити ерекцію, подовжити тривалість статевого акту, що призводить до покращення якості життя взагалі, в тому числі і статевого життя чоловіків.

Інгібітори фосфодіестерази 5-го типу (ІФДЕ-5) визнані в якості «золотого стандарту» в лікуванні ЕД. Розробка нових препаратів цієї групи з більш оптимальними показниками фармакокінетики та фармако- динаміки є важливим питанням фармакологів усього світу. Це надасть змогу забезпечити оптимальне співвідношення всіх властивостей сучасного лікарського засобу: ефективність, безпеку і, що дуже важливо для фармацевтичного ринку України, - економічну доступність [29, 30, 31, 32].

Сьогодні використовують кілька поколінь лікарських засобів групи ІФДЕ-5 (силденафіл, варденафіл, тадалафіл, аванафіл, уденафіл). У Кореї вже розроблено і зареєстровано такі молекули, як міроденафіл [33, 34], лоденафіл і SLx-2101, які на даний момент проходять етапи досліджень [35, 36, 37].

У 2005 році в Кореї було розроблено та схвалено для лікування ЕД представник IV-покоління - удена- філ (ТМ Зидена; Dong-APharmaceutical,Сеул, Корея).

Це спонукало нас оцінити результати клінічного застосування препаратів інгібіторів ФДЕ-5 (уденафіл) у пацієнтів з МС та ЕД на базі клініки сексопатології та андрології ДУ «Інститут урології НАМН України».

Препарат уденафіл має декілька переваг перед препаратами минулих поколінь, він відрізняється своїм фарма- кокінетичним профілем (час досягнення максимальної концентрації в плазмі крові (t ) становить 0,8-1,3 год; період напіввиведення(t^) - 9,9-12,1 год), що забезпечує відносно швидкий початок дії та тривалий період її проявлення [38]. Молекулярна структура уденафілу подібна до інших молекул ІФДЕ-5, але відрізняється більш високим профілем селективності [38]. Клінічна ефективність і безпека уденафілу були оцінені у попередньо проведених міжнародних клінічних дослідженнях, в яких брали участь чоловіки з ЕД різноманітної етіології та важкості перебігу [39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46].

Фармакокінетика препарату Зидена

Активна молекула уденафілу досить швидко всмоктується, досягаючи пікових концентрацій у плазмі за 0,8-1,3 год, що забезпечує швидкий початок дії з подальшим зниженням концентрації активної речовини. Період напіввиведенняt^ становить 9,9-12,1 год, що забезпечує довготривалий ефект препарату - до 24 год [47].

Площа під кривою «концентрація-час» та максимальна концентрація у плазмі (C_max) уденафілу збільшувалася надпропорційно при збільшенні дози за одноразового введення [48]. Абсолютна біодоступністьуденафілу становила 38% [48, 49].

Фармакодинаміка препарату Зидена

Таблиця 2. Тактика підбору терапії при варіантах МС, які найчастіше зустрічаються

АО+АГ+ПТГ (ЦД)	АО+АГ+ДЛ	АО+АГ+НТГ (СД)+ДЛ
Помірний ССР	Високий ССР	Високий та дуже високий ССР
Д/ФН+АГП+ГГП	Д/ФН+АГП+ГЛП	Д/ФН+АГП+ГГП+ГЛП

Примітка: ССР - серцево-судинний ризик; АГ - артеріальна гіпертензія; АО - абдомінальне ожиріння; ДЛ - дисліпідемія; ПТГ - порушення толерантності до глюкози; ЦД - цукровий діабет; Д/ФН - дієта/фізичне навантаження; АГП - антигіпертензивний препарат; ГГП - гіпоглікемічний препарат; ГЛП - гіполіпідемічний препарат.

Фермент ФДЕ-5 локалізується головним чином у кавернозній тканині статевого члена, судинних і вісцеральних гладеньких м'язах та тромбоцитах [50, 51]. Уденафіл демонструє інгібуючий ефект шляхом конкурентого зв'язування з каталітичним центром ФДЕ-5, тим самим сприяючи накопиченню цГМФ у клітинах гладеньких м'язів кавернозних тіл статевого члена. Інгібуючий ефект уденафілу щодо ферментів ФДЕ-5 у 10 тис. разів більший за інгібуючу дію на ФДЕ-1, ФДЕ-2, ФДЕ-3, ФДЕ-4 (які локалізуються у серці, головному мозку, судинах, печінці тощо) та у 700 разів активніший до ФДЕ-5, ніж до ФДЕ-6, що знаходяться в сітківці ока.

Водночас уденафіл не інгібує ФДЕ-11, що локалізуються у різних органах, включаючи скелетні м'язи, тканини передміхурової залози, яєчок, кавернозного тіла статевого члена, серця і переднього відділу гіпофізу, та зумовлює відсутність побічних реакцій, а саме: міалгії, біль у попереку та тестикулярна токсичність.

Мета дослідження: оцінювання ефективності і пе- реносимості препарату уденафіл (Зидена) у вигляді таблетки по 200 мг у лікуванні порушень еректильної функції у пацієнтів з метаболічним синдромом.

Матеріали та методи

У клініці сексопатології та андрології ДУ «Інститут урології НАМН України» вивчали клінічну ефективність препаратів інгібітору ФДЕ-5 IV покоління Зидена (уденафіл) у пацієнтів з ЕД змішаного генезу та при наявності у хворих МС.

У дослідження було включено 76 хворих з ЕД та з наявністю МС. Середній вік пацієнтів становив 51,6±8,2 року. Усі хворі проходили комплексне клінічне обстеження, що включало звичайні методи дослідження (збір анамнезу, огляд, клінічний та біохімічний аналізи крові) та спеціальні методи, призначені для діагностики ЕД та МС.

Для оцінювання еректильної функції всім хворим проводили клінічне обстеження, що включало огляд пацієнта і оцінку вираженостіеректильноїдисфункції за допомогою опитувальника Міжнародного індексу ерек- тильної функції (МІЕФ), виконання необхідних лабораторних тестів (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, цукор крові, креатинін), шкали твердості ерекції.

Стан кавернозної гемодинаміки досліджували методомдоплерографії судин статевого члена у стані спокою і через 45 хв після прийому Зидена на тлі еротичної відеостимуляції, а також після курсового прийому препарату (по 200 мг протягом 12 тиж).

Для діагностики МС використовували низку критеріїв. Наявність у хворого як мінімум 3 із 5 запропонованих критеріїв розцінювали як МС:

• абдомінальне ожиріння (окружність талії >102 см або ІМТ >28,8 кг/м²),

• гіпертригліцеридемія>1,7 ммоль/л,

• зниження рівня ЛПВЩ <1ммоль/л,

• артеріальна гіпертензія >130/85 мм рт.ст., підвищення концентрації глюкози в крові натщесерце >6,1 ммоль/л.

Рівень гормонів у плазмі крові досліджували методомімуноферментного аналізу.

Аналіз клінічних даних проводили за допомогою стандартних методів статистики з використанням програмного забезпечення персонального комп'ютера MicrosoftExcelі Statistica6.0.

Оскільки всі пацієнти, включені у дослідження, мали кілька судинних факторів ризику, то після початкового обстеження вони консультувалися з відповідними спеціалістами: найчастіше з кардіологами та ендокринологами.

Тривалість спостереження становила 12 тиж, але контроль показників МС (антропометрія, огляд, біохімічні дослідження крові) та оцінку еректильної функції проводили протягом 6 міс.

На момент початку дослідження 51 (67,1%) хворих регулярно отримували гіпотензивну, 16 (21,1%) - гіпоглікемічну, 7 (9,1%) - ліпідзнижувальну терапію. З гіпотензивних препаратів найчастіше були використані неселективні Я-адреноблокатори (38 хворих - 50,0%) та інгібітори АПФ (16 пацієнтів - 21,1%). Одинадцять (14,5%) пацієнтів з артеріальною гіпертензією не отримували систематично гіпотензивну терапію. Для зниження рівня цукру в крові 18 (23,7%) хворих приймали цукрознижувальні пероральні препарати з групи похідних сульфанілсечовини та бігуанідів. Незважаючи на те, що 66 (86,8%) хворих мали дисліпідемію, тільки 8 (10,6%) з них отримували ліпідзнижувальну терапію у вигляді інгібітору синтезу холестерину із групи статинів.

Для зниження маси тіла переважно використовували дієтичні рекомендації та дозоване фізичне навантаження. Після консультації з кардіологом прийом несе- лективних р-адреноблокаторів (атенолол - 16 (21,1%) хворих) та тіазиднихдіуретиків (гіпотіазид - 11 (14,5%) хворих) з урахуванням негативного впливу їх на ерек- тильну функцію замінили препаратами з групи інгібіторів АПФ (еналаприл), інгібіторів кальцієвих каналів (амлодипін) та селективних р-адреноблокаторів (небі- волол).

Корекцію рівня глюкози в крові 16 пацієнтам з цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу проводили за допомогою цукрознижувальних препаратів, а у 2 використовували інсулінотерапію. Тридцяти восьми (50,0%) чоловікам з інсулінорезистентністю для підвищення чутливості тканин до інсуліну призначали метформін у дозі 1000 мг на добу.

Корекцію рівня ліпідів у 55 (72,4%) хворих проводили дієтою (за рекомендаціями Європейської програми холестерину), яку у 8 (10,6%) з них поєднували з прийомом статинів. У 6 (7,9%) хворих низькі рівні вільного та загального тестостерону поєднувалися зі зниженням лібідо, і вони отримували препарат за- місної гормонотерапії тестостерону енантат у вигляді внутрішньом'язових ін'єкцій.

З метою медикаментозної терапії ЕД у хворих був використаний препарат Зидена. Пацієнти отримували Зидену у вигляді таблеток за годину до статевого акту протягом 12 тиж.

Після закінчення лікування кожен хворий заповнив опитувальник МІЕФ. Усі пацієнти, які закінчили курс лікування, пройшли стандартне клініко-лабо- раторне обстеження.

Критерії включення пацієнтів у групи оцінювання:

• чоловіки у віці 45-65 років, які мають сексуального партнера;

• ЕД середнього ступеня тяжкості (індекс МІЕФ повинна бути 16 балів);

• можливість мати не менше двох статевих контактів в тиждень;

• здатність пацієнта до адекватної співпраці під час дослідження, наявність поінформованої згоди пацієнта.

Для досягнення гармонізованої за патогенезом ЕД статистичної оцінки, до груп оцінювання не включали пацієнтів у дослідження за такими критеріями:

• відома гіперчутливість до ІФДЕ-5;

• необхідність одночасного призначення нітратів або донаторів азоту;

• анатомічні деформації статевих органів (зокрема ангуляція, кавернозний фіброз, хвороба Пейроні тощо);

• наявність інших сексуальних розладів, які вважаються первинними щодо діагнозу ЕД;

• відсутність сексуальної активності без вказівки причини; використання будь-якого іншого методу лікування порушень еректильної функції;

• необхідність у призначенні методів лікування, що не рекомендуються;

• будь-які клінічно значущі відхилення лабораторних показників, що вимагають додаткового обстеження та інтерпретації даних;

• захворювання або стани, які, на думку дослідника, можуть підвищувати ризик для пацієнта або впливати на процедуру дослідження;

• одночасна участь в іншому клінічному випробуванні.

Загальноприйняті критерії оцінювання клінічної ефективності лікування еректильноїдисфункції:

• динаміка показників опитувальника Міжнародного індексу еректильної функції (еректильна функція, задоволеність статевим актом, оргазм, статевий потяг, загальна задоволеність);

• аналіз клінічної ефективності лікарем («відмінний ефект» - зростання показника «еректильна функція» на 50% і вище або досягнення значення шкали в 25 балів і вище; «хороший ефект» - збільшення показника на 30-50%; «задовільну відповідь» - на 10-30%; «без ефекту» - зміна показника на ±10%; «погіршення» - зниження показника на 10% і більше);

• оцінка змін кавернозної гемодинаміки за даними доплерографії судин статевого члена після курсового прийому препарату;

Розподіл пацієнтів за патогенетичними чинниками ЕД наведений у табл. 3.

Досліджуючи причини виникнення ЕД, необхідно відзначити, що вони мають найчастіше змішаний характер, з переважанням саме ендокринних і судинних причин як артеріального, так і венозного типу.

Виходячи з даних табл. 2, видно що дані показників роботи серцево-судинної системи (ЧСС та АТ) не знаходяться в межах норми, за рідкісними винятками. Індекс маси тіла та окружність талії у майже всіх пацієнтів виходять за межі норми.

Таблиця 3Розподіл пацієнтів за патогенетичними чинниками ЕД

Вид ЕД	Група хворих, n=76
Психогенна	2 (2,6%)
Судинна артеріальна	18 (23,7%)
Судинна венозна	12 (15,8%)
Органічна нейрогенна	17 (22,4%)
Органічна ендокринна	62 (81,6%)

Таблиця 4. вихідні характеристики хворих

Показник	Група хворих, n=76
Вік, років	51,6±8,2 (42-57)
Маса тіла, кг	76,3±2,7 (58-105)
ЧСС, уд./хв	88,4±4,9 (76-98)
САТ, мм рт.ст.	145,4±12,4 (110-160)
ДАТ, мм рт.ст.	92,4±4,5 (65-115)
ІМТ, кг/м2	33,88±3,12
Окружність талії, см	118,31±8,43

Таблиця 5. показники, що характеризують ЕД у хворих, які приймали препарат зидена

Показник	Клінічна група (Зидена)
Вік появи ЕД, років	36,3±2,3
Давність ЕД, років	6,8±1,5
Виникнення ЕД:
- раптове	2 (2,6%)
- поступове	74 (97,4%)
Частота ЕД:
- рідкі	8 (10,6%)
- часті	44 (57,9%)
- постійні	22 (28,9%)
Наявність спонтанних ерекцій	19 (25,0%)
Інші сексуальні проблеми:	76 (100%)
- зниження лібідо	63 (82,9%)
- проблеми з еякуляцією	27 (35,5%)
Соціальні проблеми:	72 (94,7%)
- наявність частих стресів	63 (82,9%)
- сімейні стосунки	47 (61,8%)

У табл. 3 видно, що вік початку розвитку еректиль- ної патології становив близько 36 років і давність захворювання ЕД була більше 5 років. Але в обох групах, крім ЕД, пацієнти мають також і інші проблеми із сексуальністю - зниження статевого потягу (82,9% пацієнтів), а також різні соціальні проблеми (94,7%).

Результати дослідження та їх обговорення

Контрольне обстеження через 12 тиж продемонструвало, що пацієнти досягли позитивних результатів у зниженні маси тіла, ІМТ та зменшенні окружності талії, хоча недостовірно, тому що для більш достовірного результату необхідно більше часу (табл. 6).

Необхідно відзначити позитивні зміни в показниках діяльності серцево-судинної системи. Тенденцію до зменшення продемонстрували такі показники, як ЧСС, САТ, ДАТ.

Таблиця 6. Антропометричнахарактеристикахворихдотапіслятерапії

Показник	До лікування	Після лікування
Маса тіла, кг	76,3±2,7 (58-105)	71,8±2,2
ЧСС, уд./хв	88,4±4,9 (76-98)	82,6±4,1
САТ, мм рт.ст.	145,4±12,4 (110-160)	138,2±11,2
ДАТ, мм рт.ст.	92,4±4,5 (65-115)	84,2±4,1
ІМТ, кг/м2	33,88±3,12	30,14±3,88
Окружність талії, см	118,31±8,43	106,12±7,33

Дієтотерапія та прийом статинів дозволили покращити показники жирового обміну. При динамічному спостереженні показники загального холестерину, тригліцеридів та коефіцієнт атерогенності знизилися однаковою мірою, а рівень ЛПВЩ підвищився, наблизившись до нормальних значень (табл. 7).

Корекція метаболічних порушень у хворих супроводжувалася збільшенням рівня загального та вільного тестостерону. Однак за ступенем збільшення концентрації андрогенів не виявлено статистично достовірної різниці. Решта статевих гормонів достовірно не змінилася (табл. 8).

Динаміка показників анкети МІЕФ у процесі терапії препаратом Зидена наведено в табл. 9.

У хворих, які отримували препарат Зидена, достовірно зросли практично всі інтегративні показники індексу. Показник «еректильна функція» збільшився з 12,14±1,56 до 27,52±2,53 (p<0,001), «задоволеність статевим актом» з 6,31±0,48 до 16,з2±2,05 (p<0,001), «оргазм» - з 4,22±0,28 до 8,41±1,16 (p<0,01), «лібідо» - з 3,47±0,31 до 10,12±2,42 (p<0,01), «загальна задоволеність» - з 4,21±0,47 до 9,79±1,62 (p<0,001). Якщо цю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таблиця 7. Динаміка показників різних фракцій ліпідів до та після лікування

Показник	До лікування	Після лікування
Середній рівень загального холестерину, ммоль/л	6,88±1,12	4,74±0,62*
Середній рівень тригліцеридів, ммоль/л	2,36±0,78	1,62±0,52*
Середній рівень ЛПВЩ, ммоль/л	0,89±0,11	1,41±0,31*
Середній коефіцієнт атерогенності	6,86±1,64	2,81±0,75*

Примітка: * - статистично значущі відмінності між показниками до та після лікування, р<0,05

Таблиця 8. Середній рівень статевих та гонадотропних гормонів до та після лікування

Показник	До лікування	Після лікування
Тестостерон загальний, нмоль/л	16,98±3,11	19,75±3,49*
Тестостерон вільний, пг/мл	8,32±1,85	9,69±1,96*
Естрадіол, пмоль/л	92,5±19,3	84,7±14,3
ЛГ, мОД/мл	4,3±0,7	4,4±0,7
ФСГ, мОД/мл	6,2±0,6	6,1±0,6
Пролактин, мОД/мл	94,4±11,2	82,3±12,1

Примітка: * - статистично значущі відмінності між показниками до та після лікування, р<0,05.

Таблиця 9. Динаміка показників МіЕФ на тлі прийому препарату зидена

Показник		Вихідні дані	6тиж	12тиж
Досягнення ерекції (МІЕФ-1)	2,1±0,3	3,7±0,2*	4,8±0,2**
Ерекція при сексуальній стимуляції (МІЕФ-2)	2,4±0,4	3,3±0,1*	4,6±0,2*
Достатність ерекції (МІЕФ-3)	2,3±0,4	2,9±0,2*	3,7±0,3*
Збереження ерекції (МІЕФ-4)	2,4±0,3	3,5±0,1*	4,4±0,2*
Ерекція до завершення статевого акту (МІЕФ-5)	2,2±0,2	2,8±0,2*	3,7±0,2*
Кількість спроб здійснити статевий акт (МІЕФ-6)	2,0±0,3	3,7±0,2*	4,1±0,3*
Задоволеність статевим актом (МІЕФ-7)	2,5±0,3	4,4±0,4*	4,8±0,2**
Задоволення від статевого акту (МІЕФ-8)	2,2±0,2	3,1±0,2*	4,6±0,1*
Частота еякуляцій (МІЕФ-9)	2,2±0,3	3,3±0,4*	4,7±0,1*
Частота оргазмів (МІЕФ-10)	2,1±0,3	3,8±0,5*	5,3±0,2**
Частота сексуального бажання (МІЕФ-11)	2,0±0,3	3,2±0,2*	4,7±0,2**
Ступінь сексуального бажання (МІЕФ-12)	2,4±0,3	3,4±0,2*	4,4±0,2*
Задоволеність сексуальним життям у цілому (МІЕФ-13)	2,0±0,2	3,5±0,3*	3,9±0,3*
Задоволеність сексуальними відношеннями з партнеркою (МІЕФ-14)	2,1±0,3	3,7±0,4*	4,5±0,3*
Впевненість у досягненні та підтриманні ерекції (МІЕФ-15)	2,3±0,3	3,9±0,1*	4,9±0,2*
Інтегративні показники
Еректильна функція	12,14±1,56	24,33±2,79**	27,52±2,53**
Задоволеність статевим актом	6,31±0,48	11,72±1,75*	16,32±2,05*
Оргазм	4,22±0,28	7,37±0,62*	8,41±1,16*
Лібідо	3,47±0,31	7,57±1,32*	10,12±2,42*
Загальна задоволеність	4,21±0,47	8,88±1,42*	9,79±1,62*

Примітка: * - p<0,05; ** - p<0,01 (щодо вихідного рівня).

динаміку надати у відсотках, то виходить, що всі інтеграційні показники збільшилися майже вдвічі, а саме: показник «еректильна функція» покращився у 2,26 разу (р<0,001), «задоволеність статевим актом» - у 2,59 разу (р<0,001), «оргазм» - у 2,0 разу (р<0,01), «лібідо» - у 2,9 разу (р<0,001), «загальна задоволеність» - у 2,3 разу (р<0,01). Статева функція чоловіків з МС та ЕД покращилася за даними різних показників у 2-2,9 разу.

Для комплексного дослідження кровотоку в судинах статевого члена нами був використаний метод до- плерографії судин статевого члена, враховуючи що перевагами його є мінімальна інвазивність і можливість скринігу пацієнтів для виявлення судинних порушень у статевому члені.

При нормальній еректильній функції повинен бути збільшений артеріальний приплив крові до кавернозних тіл та мінімальний або зовсім відсутній діастоліч- ний кровоток у кавернозних артеріях через 15-20 хв після медикаментозної стимуляції ерекції. Оцінювання кровотоку в кавернозних судинах статевого члена наведена в табл. 10.

Зміни кавернозного кровотоку при доплерультра- сонографії продемонстрували статистично і клінічно значущі зміни, а саме: збільшення пікової швидкості систолічного кровотоку має ознаки вірогідності, а зменшення кінцевої діастолічної швидкості означає лише тенденцію. Кінцева систолічна швидкість збільшилася з 21,4±2,1 мл/с до 31,5±2,7 мл/с, що демонструє виражене покращання систолічного кровотоку у статевому члені під час ерекції (збільшення в 1,5 раза).

Пацієнти в більшості випадків добре переносили лікування препаратом Зидена. Відзначено наявність побічних явищ у 2 хворих (2,6%) у вигляді незначного перманентного головного болю. Жоден пацієнт не припинив лікування препаратом.

Характеристику швидкості настання ефекту (максимальної ерекції) та тривалість дії при прийомі препаратуЗидена наведено в табл. 11.

Дані табл. 11 свідчать про швидке настання ефекту при пероральному прийомі препарату Зидена у пацієнтів з МС та ЕД. Час дії препарату становив

Таблиця 10. показники кавернозного кровотоку за результатами доплерультрасонографії на тлі прийому препарату зидена

	Зидена
Показник	До лікування	Після лікування
Пікова систолічна швидкість, мл/с	21,4±2,1	31,5±2,7*
Пікова діастолічна швидкість, мл/с	3,0±0,4	2,7±0,3

Примітка: * - р <0,05 порівняно з даними до лікування.

Таблиця 11порівняльна характеристика швидкості досягнення максимальної ерекції при прийомі препарату зидена, хв, M±m

Показник	Група пацієнтів, п=76
Час досягнення максимальної ерекції, хв	24,6±5,8
Час дії препарату, год	25,7±5,2

Таблиця 12. відсоток успішних сексуальних спроб протягом доби після прийому препарату зидена в дозі 200 мг оцінка якості ерекції у пацієнтів, які страждали на сексуальні розлади, на тлі прийому препарату зидена

Ступінь твердості ерекції	До лікування	Через 12 тиж
1 ступінь	45 (59,2%)	0 (0%)
2 ступінь	25 (32,9%)	9 (11,8%)
3 ступінь	6 (7,9%)	43 (56,6%)
4 ступінь	0 (0%)	24 (31,6%)

Таблиця 13

Показник	Кількість проаналізованих спроб	Кількість успішних сексуальних спроб	%
До 30 хв	85	58	68,2
30-60хв	112	88	78,6
1-8 год	73	65	89,0
8-12 год	68	62	91,2
12-24 год	52	47	90,0
24-36 год	33	15	45,5

24,6±5,8 год, що пов'язано з періодом напіввиведення препарату. Отримані нами дані свідчать про перспективність застосування препарату Зидена у чоловіків з ЕД та МС, та в осіб, які не мають стабільних сімейно- сексуальних стосунків, для забезпечення спонтанності сексуальних відносин.

Через 12 міс від початку терапії нами було зроблено опитування пацієнтів про терапію, що застосовується для лікування ЕД у пацієнтів із МС. Було опитано 49 пацієнтів. Серед респондентів 44 (89,8%) продовжували приймати препарат. Припинили прийом через зниження ефективності 5 (10,2%) хворих.

Із 44 пацієнтів 11 (25%) користуються препаратом Зидена тільки епізодично через нормалізацію сексуальної функції (тільки у разі перевтоми, при психоемоційних розладах та надмірному фізичному навантаженні). Отже, наведені вище дані не підтверджують наявність ефекту звикання при довгостроковому прийомі препарату.

Оцінка якості ерекції проводилася пацієнтами за запропонованою шкалою твердості ерекції:

1 ступінь - відсутність;

2 ступінь - тумесценція статевого члена без ригідності;

3 ступінь - ригідність, достатня для проведення коїтусу;

4 ступінь - повна ерекція (табл. 12).

Дані табл. 12 демонструють тенденцію до покращення ерекції за суб'єктивною оцінкою пацієнтів у результаті прийому препарату Зидена. Так, якщо до лікування повної ерекції не було в жодного з хворих, а часткова ерекція - лише у 6 (7,9%), то після курсу прийому препарату повна ерекція відновилася у 24 (31,6%), а загалом здібними до проведення статевого акту виявилося 67 (88,2%) пацієнтів.

Нами було вивчено ще один цікавий показник ефективності препарату Зидена в дозі 200 мг у пацієнтів із ЕД та МС - відсоток успішних сексуальних спроб протягом доби.

За оцінкою пацієнтів препарату Зидена 56 (73,7%) хворих розцінили ефективність препарату як «відмінну», 15 (19,7%) - як «хорошу», 5 (6,6%) - як «задовільну». Заключна оцінка ефективності терапії виявила «відмінний» і «хороший» результати у 93,4% пацієнтів.

Ключовим методом боротьби з МС є профілактика. Проведені дослідження демонструють, що ліквідація факторів ризику у людей, схильних до розвитку МС, знижує частоту та тяжкість ЕД, а також судинних ускладнень і цукрового діабету 2-го типу [52, 53].

В одній із наукових робіт показано і зворотну залежність, що ліквідація факторів ризику серцево-судинних захворювань немедикаментозними методами призводить до зниження ймовірності розвитку ЕД або зменшення її тяжкості [54].

Диспасеризація хворих у цьому дослідженні навіть протягом 12 тиж продемонструвала, що ступінь компенсації наявних метаболічних і судинних порушень залежить від характеру лікування, оскільки не всі пацієнти з МС та ЕД у практиці лікарів отримують адекватну та комплексну терапію. Якщо цього не відбувається, то основні компоненти МС прогресують та призводять до збільшення кількості хворих на цукровий діабет 2-го типу, інсулінорезистентніс...