Становлення та розвиток земської медицини в Україні в кінці ХІХ століття

Размещено на http://allbest.ru

Становлення та розвиток земської медицини в Україні в кінці ХІХ століття

Ліна Мельнічук

Київ

Анотація

У статті розглянуто процес становлення та розвитку земської медицини в Україні в кінці ХІХ ст. Досліджено основні періоди даного процесу та значення його в історії вітчизняної медицини. В умовах Російської імперії кожну поступку в напрямі поліпшення і поширення медичної допомоги населенню доводилося завойовувати у тривалій боротьбі. У період 1870-1890-х рр. в українських губерніях активізувалася медична діяльність, зокрема санітарно-протиепідемічна. Вона відіграла важливу роль в організації більш ефективної медичної допомоги сільському населенню. Помітну роль у покращенні санітарного стану губерній відіграло створення санітарної організації, заснування перших на теренах України лікувально-продовольчих пунктів. Згодом важливого значення у розвитку медичної справи почали відігравати з'їзди лікарів в усіх українських губерніях. На них покладалися завдання - допомогти земствам знайти найбільш раціональні шляхи розбудови ефективної системи медичної допомоги.

Ключові слова: земства, медицина, земська медицина, санітарно -гігієнічна справа, земський лікар, санітарна організація, губернія, повіт, губернський з'їзд.

Недостатнє висвітлення становлення та розвитку діяльності земств на початковому етапі в 1860-1890-х рр. у забезпеченні населення медичною допомогою й важливість їхнього досвіду для дослідження даного питання в історії вітчизняної медицини стали підставою для написання даного дослідження. Основна мета: дослідити процес становлення та розвитку системи земської медицини в Україні в зазначений період.

Таке явище як земська медицина являє собою одну з визначних сторінок історії розвитку медицини. В Україні вона розвивалася під безпосереднім впливом загальноросійської. Тому вивчати історію її становлення й розвитку необхідно у зв'язку з процесом в інших країнах, у тому числі невідривно з історією країн, що входили в склад Російської імперії. Земська медицина в історії розвитку вітчизняної медицини відіграла для свого часу велику роль. Це була організація, яка за рівнем наближення до широких сільських мас населення допомоги в ті часи не мала собі рівнозначних у жодній країні тогочасного цивілізованого світу. Вивченням історії становлення і розвитку земської медицини в Україні в різний час займалися такі вчені, як В.С. Бессалов [1], А.А. Грандо [2], П.Е. Заблудовський [4], С.М. Ігумнов [5, 6], С.С. Каган [7], О.В. Корчак-Чепурківський [11, 12], та ін.

Основних причин для заснування такої організації як земство було декілька. Перехід Російської імперії від феодалізму до капіталізму цілком природно підштовхнув владу до демократичних реформ. Також у другій половині ХІХ ст. в Російській імперії, як і в більшості країн Європи, стався демографічний вибух. З 1861 до 1897 рр. її населення зросло з 73 до 125 млн. осіб. Населення України в 1858 р. становило 13,5 млн. Його чисельність за наступні 40 років зросла на 72 %. Демографічні зміни найбільш відчутно проявилися в українському селі, оскільки 80 % населення було сільським. Особливо швидко зростало населення Півдня. Ці обставини теж сприяли впровадженню нових реформ [25, с.49-50]. Після скасування кріпацтва (1861 р.) під тиском ліберального руху серед дворянства імператор Олександр II затверджує 1 січня 1864 р. «Положение о губернских и уездных учреждениях» [27]. Реформуванню підлягала і медична система країни. Земська реформа започаткувала розвиток у 34 губерніях європейської частини Російської імперії нових державних органів місцевого самоврядування - земств. Серед цих губерній опинилися і українські. Спочатку тільки південні - Херсонська, Таврійська та Катеринославська, а пізніше й інші. Хоча в Правобережній Україні (Київська, Волинська та Подільська губернії), земський устрій був впроваджений частково лише з 1904 р., а повністю в 1911 р.

У становленні та розвитку земств в основному брали участь стани, що мали земельну власність - дворянство, духовенство, селянство, міщанство. Кошти нагромаджувалися за принципом обкладання населення земськими податками. Земства організовували початкові та середні школи, освітні недільні курси, сприяли піднесенню сільського господарства, влаштовували сільськогосподарські виставки, популяризували агрокультурні знання серед селянства, опікувалися прокладанням шляхів сполучення, створювали лікарні й надавали населенню безкоштовну медичну допомогу [25, с.38]. По задуму система земської медицини виглядала наступним чином. При стаціонарній системі повіт поділявся на лікарські дільниці, в центрі яких була лікарня з амбулаторією й інфекційним відділенням, по периферії дільниці - фельдшерські пункти. Значне поширення у селах різних епідемічних захворювань, велика смертність серед населення, особливо дітей, - все це змусило новоутворені земські управи в перші ж роки їхньої роботи звернути увагу на медичне обслуговування. Для обслуговування сільського населення почали запрошувати лікарів. Умови праці лікарів у перші роки існування земства були тяжкі. Лікарі жили в повітових містах і повинні були приїжджати у визначені дні до певних сіл, маючи при собі медикаменти та інструменти. При такій системі подання населенню медичної допомоги часто траплялося так, що лікар у призначеному місці не знаходив хворих, а хворі не заставали лікаря [9, с.27]. Зважаючи на присутність у земських установах прогресивно налаштованих дворян, різночинців і купців, не кажучи вже про репрезентантів від селян, праця земського лікаря у більшості губерній пристойно оцінювалася. У разі смерті лікаря родина отримувала пенсію, існували також відпустки за казенний кошт на досить чималий термін (до чотирьох місяців). Можливо, це винагорода за нескінченні мандри в спеку і холод, за незручності похідного побуту та ризик «підхопити» якусь інфекцію? Насправді ж усе не так, хоча за таку працю дійсно потрібна справедлива компенсація. Історія зберегла свідчення про те, що відпустки лікарі використовували для поїздок до університетських міст з метою фахового вдосконалення. Без перебільшення можна стверджувати, що розумні й далекоглядні люди тих часів вбачали в оздоровленні народу гарантію національної безпеки, про що й писав наприкінці XIX ст. в журналі «Современная медицина» професор медичного факультету та перший завідувач кафедри санітарної гігієни Київського університету А.П. Вальтер: «Медицині по праву належить місце не лише біля ліжка хворого або помираючого, не тільки в шпиталях під час епідемії або після баталій, а й у радах держав та під час роздумів про минуле й майбутнє народів. А правильне розуміння медицини для нашої держави не менш важливе, аніж формування вірних принципів нашої зовнішньої політики» [31].

Одним з основних здобутків земської медицини українських губерній було утворення санітарної організації. Так наприклад, взявши з самого початку напрямок на максимальне розширення лікарської допомоги, Херсонське земство вже у 1866 р. вийшло на перше місце в імперії за забезпеченням лікарями: всі 6 повітів мали земських лікарів (всього 15 осіб). Поряд з цим, уже на ранньому етапі діяльності земської медичної організації місцеві лікарі дійшли висновку про недостатність тільки лікувальної допомоги і зрозуміли необхідність доповнення земської медицини санітарною частиною. Наприкінці 1860-х рр. Херсонське губернське земство з метою запобігання епідеміям постановило звернутися до повітових зборів і управ з проханням розглянути питання устрою санітарної справи в регіоні та виробити в подальшому єдиний санітарний кодекс. У 1871 р. губернське земство планувало запросити спеціального лікаря для ведення статистичної роботи та організації протиепідемічних заходів. Після наполегливих зусиль лікарів Херсонське земське зібрання у 1885 р. знову розглянуло питання про санітарну справу, визнало недостатність неорганізованої боротьби з епідеміями і, нарешті, остаточно висловило бажання дати земській медицині санітарно-протиепідемічний напрямок. Для цього вирішено було ввести у кожному повіті посаду санітарного лікаря, зобов'язавши його проводити збір і опрацювання медико-статистичних і медико-топографічних відомостей та розробку протиепідемічних заходів [3].

Процес розвитку земської медицини в Херсонській губернії вказує на те, що активізація діяльності земств із відкриття нових лікарень, посилення медичної організації, поліпшення санітарної справи і активізація обговорення медичного питання на губернському та повітових рівнях йшли в період загострення епідемічних хвороб. Такими були періоди холерних епідемій 1866-1872 рр., дифтеритна та віспяні епідемії середини 70-х - початку 80-х рр. ХІХ ст., епідемія сипного тифу та загострення холерної епідемії в кінці 1880-х рр. Земство вже на початковому етапі становлення земської медицини особливу увагу звернуло на запобігання епідемічним хворобам, боротьбу з ними й необхідність проведення радикальних санітарних заходів. Становлення санітарно-медичної допомоги населенню в різних повітах відбувалося повільно й нерівномірно. Постанови управ про поліпшення санітарних умов життя та роботи в основному залишалися невиконаними і тільки потужні холерні епідемії змусили земство до вживання заходів. У 1873 р. Херсонське губернське земство прийняло рішення про необхідність активізації медичної діяльності повітових організацій та надання їм фінансової допомоги, взявши на себе відшкодування третини постійних витрат на організацію медицини та будівництво лікарень і лікарняних пунктів. Спільно з повітовими управами земство приступило до вирішення життєво необхідних питань медичного обслуговування сільського населення, визначало частку фінансування цієї галузі діяльності, кількість лікарняних ліжок на населення, направляло зусилля на створення мережі дільниць з відповідним напрямом медичних послуг для населення [29,с.44-47].

Визначну роль у розвитку вітчизняної медичної справи відіграло Полтавське земство. Вже в 1868 р. Полтавське губернське земство 4-го скликання за пропозицією голови товариства полтавських лікарів д-ра медицини, князя М.О. Долгорукова обрало постійну медичну комісію, перед якою було поставлено завдання, розробити в губернії принципи розвитку земської медицини. Важливо відмітити наступні друковані наукові медичні праці, що були видані в той період: «Труды постоянной медицинской комиссии при Полтавской губернской земской управе» та «Проект устройства земской медицины в Полтавской губернии». Останній документ і доповнені до нього «Начертания общей нормы устройства земской медицины» відображають основні положення, які в подальшому увійшли до програми земської медицини: профілактична спрямованість медичної діяльності, стаціонарна система медичної допомоги, виключення самостійного некерованого фельдшерства, признання за лікарями керівної ролі в діяльності місцевих медичних закладів [6, с.142]. Особливо також треба відмітити розвиток психіатрії на Полтавщині. Великий внесок в цю справу належить професору О.Ф. Мальцеву (1855-1926 рр.) - видатному невропатологу та психіатру, беззмінному директору Полтавської психіатричної лікарні протягом 40 років, а також автору підручників з психіатрії, фармакології [21, 22, 23].

Саме завдяки вченому була реорганізована місцева психіатрична лікарня. Про його діяльність в регіоні можна довідатись з низки друкованих праць того часу. Особливої уваги заслуговують його «Обзоры деятельности Полтавской губернской земской лечебницы для душевнобольных...» за різні періоди роботи, що друкувалися протягом 1886-1917 рр. У них міститься ряд цікавих відомостей, що вказують на залежність поширення психічних захворювань на території губернії від природних і соціально-економічних чинників. На великому фактичному матеріалі, періодика якого охопила майже століття (1803-1900 рр.), О.Ф. Мальцев встановив зв'язок між періодами особливо інтенсивної госпіталізації і несприятливими погодними умовами [13-20]. Велике значення в становленні всієї земської медицини та налагодженні її санітарної організації мали започаткування губернських з'їздів земських лікарів в Російській імперії, ініціатором було Тверське земство (1871 р.). Серед українських губерній першими в 1873 р. почала скликати з'їзди лікарів Таврійська губернія. У Херсонській перший з'їзд відбувся в 1874 р., Харківській - 1876 р., Чернігівській - 1882 р., Полтавській та Катеринославській - у 1883 р.

На з'їздах в той час в основному обговорювали структуру і характер земської медицини. Поряд з питанням про санітарну організацію та її органи, піднімалися проблеми першої медичної допомоги населенню. Дискусія стосовно подальшої долі старої системи медичної допомоги, основними ланками якої були самостійні фельдшерські дільниці та лікарі, обговорювалася під час роботи перших з'їздів 1870-х рр. Більшість членів земств обстоювали стару систему, намагаючись її законсервувати на довгі роки, а лікарі в основній своїй масі добивалися її скасування, доводячи невідповідність старих підходів. Доступ до засідань з'їзду мали й не земські лікарі та особи, які були причетні до охорони здоров'я. Це ще більше підвищувало авторитет їхніх рішень, з якими медики та земські гласні завжди могли ознайомитися у «Збірнику Херсонського земства» й керуватися ними у медичній справі. Тим більше, рішення колегіального органу, певною мірою були обов'язковими для виконання земськими службовцями, так як приймалися за участю та схваленням керівного складу земств [26].

Перший з'їзд лікарів Херсонської губернії (червень 1874 р. м. Одеса) став значною подією для медичної громадськості краю, оскільки на ньому вперше за десятирічну діяльність земських установ лікарі отримали можливість колегіально обговорювати питання організаційного та професійного характеру, координувати дії для спільної боротьби з епідеміями, привернули увагу земських чиновників до місцевих проблем охорони здоров'я. Завдяки плідній роботі перших з'їздів лікарів та членів управ, земські діячі розробили визначений план організації народної медицини. Про це було оголошено на Херсонському губернському земському зібранні 1876 р. Це ж зібрання затвердило правила для губернського з'їзду лікарів, які розробили лікарі П. Брюховський, П. Волхов, І. Грудзинський [29, с.5-9].

На початок 80-х рр. ХІХ ст. медичні з'їзди пройшли в усіх 34-х земствах імперії. За 35 років найбільше число з'їздів пройшло в Московській і Херсонській губерніях - по 16 в кожній. На з'їздах актуалізувалися проблеми системи медицини та створення санітарної організації. Сама санітарна справа запроваджувалася в життя з великими труднощами, оскільки її завдання покладалися на систему місцевих медичних пунктів і лікарень. медичний земський санітарний сільський україна

Важливим етапом в розвитку земської медицини періоду кінця ХІХ ст. був процес створення санітарної організації. Ініціювали цей новий напрямок у розвитку медичної справи представники херсонської земської медицини, які не лише дійшли висновку про недостатність лікувальної допомоги населенню, а й зрозуміли необхідність доповнення земської медичної системи санітарною службою. Датою заснування санітарної організації в губернії вважають 28 жовтня 1874 р., коли було створено перше санітарно-статистичне бюро, в якому працювали такі відомі лікарі як І.П. Славницький і П.Г. Брюховський і ін. [8, с.72].

Гігієна сільськогосподарської праці обговорювалася на Пироговському з'їзді лікарів 1896 р. в м. Києві, а також на багатьох губернських з'їздах. Розглядалися такі питання: видання на місцях обов'язкових санітарних постанов, спрямованих на створення найбільш сприятливих умов праці і побуту робітників підприємств та селян, клопотання перед урядом про введення обов'язкового загального навчання та відміну в Російській імперії тілесних покарань [12, с.124]. У Таврійській губернії на лікарських зібраннях довгий час обмежувалися обговоренням в основному теоретичних питань, а рішення часто не враховували практичних можливостей земської організації і залишалися невиконаними або ж забутими на довгий час. Прийняті постанови не завжди були достатньо виваженими, оскільки через тотальну нестачу інформації про ситуацію на місцях, вони більше базувалися на роздумах делегатів, ніж на реальних даних. Матеріали роботи з'їздів в основному не друкувалися, а їхні рішення були маловідомі. На засіданнях порушувалися питання, які часто вже розглядалися минулого разу і рішення приймалися повторно.

Тому з'їзди приносили мало користі й помітної ролі в медичній організації земства не відігравали. Унаслідок добре продуманої організації роботи з'їздів, незабаром довіра до них настільки зросла, що на десятому скликанні в м. Одесі було запропоновано надати їм статус керуючого органу всією земською медичною справою Херсонської губернії [12, с.132]. Слід зазначити, що з'їзди також служили й об'єднуючою ланкою медичної сфери губерній. Збираючись разом, лікарі обмінювалися думками щодо кращого влаштування медичної допомоги, ділилися досвідом роботи, координували свої дії в боротьбі з нескінченими епідеміями різних хвороб. У процесі спілкування, аналізуючи набутий досвід, вони прийшли до усвідомлення необхідності централізації медичної справи й переконали у цьому земських гласних. Завдяки рекомендаціям форумів початку ХХ ст. у губерніях південного регіону вдалося взяти під керівництво процес в галузі піклування про здоров'я населення і розробити загальнодержавні плани подальшої розбудови медичної системи в земствах.

Висновки

Отже, розглянувши дану тему дослідження можемо зробити наступні загальні висновки:

1. В умовах Російської імперії, коли будь-які заходи, спрямовані на користь широких народних мас, розглядалися владою як заміри проти державного устрою, коли земська верхівка, яка складалася в основному з дворян-поміщиків, чинила постійний опір лікарям, кожну поступку в напрямі поліпшення і поширення медичної допомоги населенню доводилося завойовувати у тривалій боротьбі. Якщо в Західній Європі стосунки між хворим і лікарем будувалися на приватних засадах, коли хвороба була для лікаря статтею прибутку, то в земстві медична допомога була громадським обов'язком.

2. З'їзди лікарів в усіх українських губерніях були органами дорадчими. На них покладалися спільні завдання - допомогти земствам знайти найбільш раціональні шляхи розбудови ефективної системи медичної допомоги. Разом із тим, вирішуючи одні й ті ж задачі, вони займали різне становище в земсько-медичній організації кожної губернії.

3. В період 1870-1890-х рр. в українських губерніях активізувалася медична діяльність, зокрема санітарно-протиепідемічна, що відіграло важливу роль в організації більш ефективної медичної допомоги сільському населенню. Особливо помітну роль в покращенні санітарного стану губерній відіграло створення санітарної організації, заснування перших на теренах України лікувально-продовольчих пунктів.

4. На противагу лікареві з приватною практикою, земський лікар усю свою роботу спрямовував на те, щоб запобігти захворюванням і зменшити кількість їх. З останньої чверті XIX ст. і до революції 1917 р. центральною фігурою у вітчизняній медицині був земський лікар.

Джерела та література

1. Бессалов В. С., Коваль А. А. 100-летие санитарно-эпидемиологической службе // Итоги и перспективы исследований по истории медицины [ред. Ю.П.Лисицын, Г.Р.Крючко]. Ташкент: Медицина, 1980. 762 с.

2. Грандо А. А. Из истории развития общественной медицины на Украине // Очерки истории медицинской науки и здравоохранения на Украине [под ред. Б.П.Петрова, В.Д.Братуся, К.Ф.Дупленко]. Киев: Госмедиздат УССР, 1954. С.130-149.

3. Доклад 2-й комиссии Х съезда врачей и членов управ по вопросу об организации медицинской части в Херсонской губернии и об инструкции санитарным врачам // Сборник Херсонского земства. 1886. №5. С.5-11.

4. Заблудовский П. Е. Медицина в России в период капитализма. Москва: Госмедиздат, 1956. 150 с.

5. Ігумнов С. М. Нарис земської медицини в губерніях, що ввійшли до складу УРСР, в Бессарабії та Криму. Київ: Вид-во Київського медичного інституту, 1940. 62 с.

6. Ігумнов С. М. Нарис розвитку земської медицини на Україні // Матеріали до історії розвитку охорони здоров'я на Україні [під ред. К. Ф. Дупленко]. Київ, 1957. 387 с.

7. Каган С. С. К столетию земской медицини на Украине // Очерки истории русской общественной медицины. Москва: Госмедиздат, 1965. С.82 -92.

8. Карпов Л. Н. Земская санитарная организация в России. Ленинград: Медгиз, 1964. 123 с.

9. Кедров П. И. Условия труда и жизни низшего медицинского персонала в России // Литературно-медицинский журнал доктора Б.А.Окса. Сан-Петербург, 1902. 92 с.

10. Колония для душевнобольных. В кн.: Систематический свод постановлений и распоряжений Полтавского губернского земства за вторые четыре трёхлетия (с 1883 по 1894 гг.). Вып. 2. Разд. 212 «б». Полтава, 1901. С.571-573.

11. Корчак-Чепурковский А. В. Материалы для истории земской медицины в Бессарабской губернии. Кишинев, 1893. Вып. І. 158 с.

12. Корчак-Чепурковский А. В. Наши общественно-санитарные нужды настоящего времени // Труды Общества Киевских врачей с приложением протоколов за 1904-1905 г. Киев, 1905. Т. УШ. Вып. ІІ. С.1-23.

13. Лечебница душевнобольных в Полтаве (О начале строительства лечебницы душевнобольных в Полтаве на основании постановления XVII очередного губернского земского собрания от 9 октября 1881 года). В кн.: Отчёт Полтавской губернской земской управы за 1882 год. Полтава, 1883. С.183-191.

14. Мальцев А. Ф. Обзор деятельности Полтавской душевнобольных за 1887-1888 годы. Полтава, 1889. 68 с.

15. Мальцев А. Ф. Обзор деятельности Полтавской душевнобольных за 1889 годы. Полтава, 1890. 75 с.

16. Мальцев А. Ф. Обзор деятельности Полтавской душевнобольных за 1890-1894 годы. Полтава, 1895. 54 с.

17. Мальцев А. Ф. Обзор деятельности Полтавской душевнобольных за 1895 год. Полтава, 1896. 118 с. с табл.

18. Мальцев А. Ф. Обзор деятельности Полтавской душевнобольных за 1896 год. Полтава, 1897. 158 с.

19. Мальцев А. Ф. Обзор деятельности Полтавской душевнобольных за 1897 год. Полтава, 1898. 187 с.

20. Мальцев А. Ф. Обозрение санитарных условий и врачебного дела в Полтавской губернии за первое столетие её существования с 1802 по 1902 гг. Доклад 5-му съезду представителей земств и земских врачей Полтавской губернии. Полтава, 1903. 29 с.

21. Мальцев А. Ф. Уход и присмотр за душевнобольными в больничной обстановке. Пособие для палатного персонала психиатрических учреждений. Полтава, 1919. 94 с.

22. Мальцев А. Ф. Учебник психиатрии (Пособие для учащихся фельдшерских школ). Полтава, 1905. 259 с.

23. Мальцев А. Ф. Фармакология для помощников врачей и учащихся. Полтава, 1907. 142 с., Прилож.: 13 с.

24. Обзор состояния медицины за 1877 г. в уездах Херсонской губернии. Херсон, 1878. 110 с.

25. Панченко П. П., Мельник Ю. Ф., Вергунов В. А. Аграрна історія України. Навчальний посібник. К., Просвіта. 2007. 532 с.

26. По поводу отношения земства к постановлениям съездов земских врачей // Земский врач. 1888. № 1. С.2-4.

27. Положение о губернских и уездных земских учреждениях от 1 января 1864 года. Полное собрание законов Российской Империи. Собрание. Отд. I. Т. 39. № 40457. С. 1--10.

28. Протоколы съезда земских врачей Херсонской губернии. Херсон, 1874.

29. Херсонское губернское земское собрание. Сессия восемнадцатая (22-31 октября 1876 года). Херсон: Изд. земства, 1877. 851 с.

30. Земська медицина в Україні. Медичний портал «Здоров'я України». URL: http://health- ua.com/articles/1709.

31. Лук'ян Марина. Земська медицина в Україні. URL: https://www.health-ua.org/faq/shkola- zdorovya/2805.html.

References

1. Bessalov, V. S. & Koval', A. A. (1980), 100-letie sanitarno-epidemiologicheskoy sluzhbe, Itogi i perspektivy issledovaniy po istorii meditsiny [red. Yu.P.Lisitsyn, G.R.Kryuchko], Meditsina, Tashkent, 762 s.

2. Grando, A. A. (1954), Iz istorii razvitiya obshchestvennoy meditsiny na Ukraine // Ocherki istorii meditsinskoy nauki i zdravookhraneniya na Ukraine [pod red. B.P.Petrova, V.D.Bratusya, K.F.Duplenko], Gosmedizdat USSR, Kiev, S.130-149.

3. (1886), Doklad 2-y komissii X s''ezda vrachey i chlenov uprav po voprosu ob organizatsii meditsinskoy chasti v Khersonskoy gubernii i ob instruktsii sanitarnym vracham, Sbornik Khersonskogo zemstva, №5, S.5-11.

4. Zabludovskiy, P. E. (1956), Meditsina v Rossii v period kapitalizma. Moskva: Gosmedizdat, 150 s.

5.Ihumnov, S. M. (1940), Narys zemskoi medytsyny v huberniiakh, shcho vviishly do skladu URSR, v

Bessarabii ta Krymu, Vyd-vo Kyivskoho medychnoho instytutu, Kyiv, 62 s.

6.Ihumnov, S. M. (1957), Narys rozvytku zemskoi medytsyny na Ukraini, Materialy do istorii rozvytku okhorony zdorov'ia na Ukraini [pid red. K. F. Duplenko], Kyiv, 387 s.

7. Kagan, S. S. (1965), K stoletiyu zemskoy meditsini na Ukraine // Ocherki istorii russkoy obshchestvennoy meditsiny, Gosmedizdat, Moskva, S.82-92.

8. Karpov, L. N. (1964), Zemskaya sanitarnaya organizatsiya v Rossii, Medgiz, Leningrad, 123 s.

9. Kedrov, P. I. (1902), Usloviya truda i zhizni nizshego meditsinskogo personala v Rossii, Literaturno- meditsinskiy zhurnal doktora B.A.Oksa, San-Peterburg, 92 s.

10. (1901), Koloniya dlya dushevnobol'nykh. V kn.: Sistematicheskiy svod postanovleniy i rasporyazheniy Poltavskogo gubernskogo zemstva za vtorye chetyre trekhletiya (s 1883 po 1894 gg.), Vyp. 2, Razd. 212 «b», Poltava, S.571-573.

11. Korchak-Chepurkovskiy, A. V. (1893), Materialy dlya istorii zemskoy meditsiny v Bessarabskoy gubemii, Kishinev, Vyp. І, 158 c.

12. Korchak-Chepurkovskiy, A. V. (1905), Nashi obshchestvenno-sanitarnye nuzhdy nastoyashchego vremeni, Trudy Obshchestva Kievskikh vrachey s prilozheniem protokolov za 1904-1905 g., Kiev, T. VIII, Vyp. II, S.1-23.

13. (1883), Lechebnitsa dushevnobol'nykh v Poltave (O nachale stroitel'stva lechebnitsy dushevnobol'nykh v Poltave na osnovanii postanovleniya XVII ocherednogo gubernskogo zemskogo sobraniya ot 9 oktyabrya 1881 goda), Otchet Poltavskoy gubernskoy zemskoy upravy za 1882 god, Poltava, S.183-191.

14. Mal'tsev, A. F. (1889), Obzor deyatel'nosti Poltavskoy gubernskoy zemskoy lechebnitsy dlya dushevnobol'nykh za 1887-1888 gody, Poltava, 68 s.

15. Mal'tsev, A. F. (1890), Obzor deyatel'nosti Poltavskoy gubernskoy zemskoy lechebnitsy dlya dushevnobol'nykh za 1889 gody, Poltava, 75 s.

16. Mal'tsev, A. F. (1895), Obzor deyatel'nosti Poltavskoy gubernskoy zemskoy lechebnitsy dlya dushevnobol'nykh za 1890-1894 gody, Poltava, 54 s.

17. Mal'tsev, A. F. (1896), Obzor deyatel'nosti Poltavskoy gubernskoy zemskoy lechebnitsy dlya dushevnobol'nykh za 1895 god, Poltava, 118 s. s tabl.

18. Mal'tsev, A. F. (1897), Obzor deyatel'nosti Poltavskoy gubernskoy zemskoy lechebnitsy dlya dushevnobol'nykh za 1896 god, Poltava, 158 s.

19. Mal'tsev, A. F. (1898), Obzor deyatel'nosti Poltavskoy gubernskoy zemskoy lechebnitsy dlya dushevnobol'nykh za 1897 god, Poltava, 187 s.

20. Mal'tsev, A. F. (1903), Obozrenie sanitarnykh usloviy i vrachebnogo dela v Poltavskoy gubernii za pervoe stoletie ee sushchestvovaniya s 1802 po 1902 gg., Doklad 5-mu s''ezdu predstaviteley zemstv i zemskikh vrachey Poltavskoy gubernii, Poltava, 29 s.

21. Mal'tsev, A. F. (1919), Ukhod i prismotr za dushevnobol'nymi v bol'nichnoy obstanovke, Posobie dlya palatnogo personala psikhiatricheskikh uchrezhdeniy, Poltava, 94 s.

22. Mal'tsev, A. F. (1905), Uchebnik psikhiatrii (Posobie dlya uchashchikhsya fel'dsherskikh shkol), Poltava, 259 s.

23. Mal'tsev, A. F. (1907), Farmakologiya dlya pomoshchnikov vrachey i uchashchikhsya, Poltava, 142 s., Prilozh.: 13 s.

24. (1878), Obzor sostoyaniya meditsiny za 1877 g. v uezdakh Khersonskoy gubernii, Kherson, 110 s.

25. Panchenko, P. P. & Melnyk, Yu. F. & Verhunov, V. A. (2007), Ahrarna istoriia Ukrainy, Navchalnyi posibnyk, Prosvita, Kyiv, 532 s.

26. (1888), Po povodu otnosheniya zemstva k postanovleniyam s''ezdov zemskikh vrachey, Zemskiy vrach, № 1, S.2-4.

27. Polozhenie o gubernskikh i uezdnykh zemskikh uchrezhdeniyakh ot 1 yanvarya 1864 goda, Polnoe sobranie zakonov Rossiyskoy Imperii. Sobranie, Otd. I, T. 39, № 40457, S.1-10.

28. (1874), Protokoly s''ezda zemskikh vrachey Khersonskoy gubernii, Kherson.

29. (1877), Khersonskoe gubernskoe zemskoe sobranie. Sessiya vosemnadtsataya (22-31 oktyabrya 1876 goda), Izd. zemstva, Kherson, 851 s.

30. Zemska medytsyna v Ukraini. Medychnyi portal «Zdorov'ia Ukrainy», URL: http://health- a.com/articles/1709.

31. Luk'ian Maryna. Zemska medytsyna v Ukraini, URL: https://www.health-ua.org/faq/shkola- zdorovya/2805.html.

Abstract

Formation and development of zemstvo medicine in Ukraine at the end of the nineteenth century

Melnichuk L.

The article considers the process offormation and development of zemstvo medicine and sanitary and hygienic business in Ukraine at the end of the XIX century. The main periods of this process and its significance in the history of domestic medicine are investigated. In the conditions of the Russian Empire, every concession in the direction of improving and disseminating medical care to the population had to conquer in a long struggle.

In the period 1870-1890's in Ukrainian provinces intensified medical activities, in particular sanitary and anti-epidemic. She played an important role in the organization of more effective medical care for the rural population. A significant role in improving the sanitary state of the provinces was played by the creation of a sanitary organization, the establishment of the first medical and food items in Ukraine. Subsequently, the congresses of doctors in all Ukrainian provinces began to play an important role in the development of medical matters. They were assigned the task - to help zemstvos find the most rational ways to build an effective system of medical care.

Key words: zemstvos, zemstvo medicine, sanitary and hygiene, hygiene, zemsky doctor, sanitary organization, gubernia, county, provincial congress.

Размещено на Allbest.ru