Наукові пошуки шляхів профілактики інфекційних захворювань у дослідженнях учених Київського університету Св. Володимира (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Наукові пошуки шляхів профілактики інфекційних захворювань у дослідженнях учених Київського університету Св. Володимира

(друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Надія Коцур (Переяслав-Хмельницький)

У статті розкриваються найважливіші теоретичні та практичні аспекти профілактичної медицини, які закладалися ученими Київського університету Св. Володимира, головами та членами низки наукових медичних товариств у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. Висвітлюється внесок Ю.І. Мацона в боротьбу з епідемією холери в Києві, організацію медико-санітарного обслуговування військових під час сербсько-турецької та російсько-турецької воєн шляхом створення лазаретів і бараків. Показано наукову та практичну вагомість проведених професором ГМ. Мінхом досліджень стосовно походження інфекційних захворювань, його заслуги у з 'ясуванні збудника чуми, прокази та шляхів 'їх передачі. З 'ясовано, що помітний слід у галузі бактеріології, епідеміології та патологічної анатомії залишили професори В.В. Підвисоцький та В.К. Високович, які неодноразово виступали на засіданнях Товариства київських лікарів з питань діагностики і профілактики інфекційних хвороб. Встановлено, що О.В. Корчаком-Чепурківським були чітко окреслені головні причини епідемічних захворювань військ під час війни: місцеві впливи клімату, ґрунту, води й інфекційних хвороб, що поширюються на територіях військових дій, особливості особового складу та гігієнічного стану військ.

Досліджено діяльність Київського Бактеріологічного інституту під керівництвом професора О.Д. Павловського в розробці технології приготування специфічних засобів для проведення профілактики і лікування низки інфекційних хвороб, а також у підготовці спеціалістів-бактеріологів для практичної діяльності в санітарно-епідеміологічній службі.

Ключові слова: Київський університет Св. Володимира, Товариство київських лікарів, епідемія, профілактика, інфекційні хвороби, чума, холера, проказа, Ю.І. Мацон, Г.М. Мінх, В.В. Підвисоцький, В.К. Високович, О.В. Корчак-Чепурківський, О.Д. Павловський, Бактеріологічний інститут.

Коцур Н. Научные поиски путей профилактики инфекционных заболеваний в исследованиях ученых Киевского университета Св. Владимира (вторая половина ХІХ - начало ХХ в.).

В статье раскрываются важнейшие теоретические и практические аспекты профилактической медицины, которые закладывались учеными Киевского университета Св. Владимира, председателями и членами ряда научных медицинских обществ во второй половине XIX - начале ХХ вв. Освещается вклад Ю.И. Мацона в борьбу с эпидемией холеры в Киеве, организации медико-санитарного обслуживания военных во время сербско-турецкой и русско-турецкой войн путем создания лазаретов и бараков. Показано научную и практическую значимость проведенных профессором Г.Н. Минхом исследований относительно происхождения инфекционных заболеваний, его заслуги в установлении возбудителя чумы, проказы и путей их передачи. Выяснено, что заметный след в области бактериологии, эпидемиологии и патологической анатомии оставили профессора В.В. Подвысоцкий и В.К. Высокович, которые неоднократно выступали на заседаниях Общества киевских врачей по вопросам диагностики и профилактики инфекционных болезней. Установлено, что А.В. Корчак-Чепурковским были очерчены главные причины эпидемических заболеваний войск во время войны: местные влияния климата, почвы, воды и инфекционных болезней, которые распространяются на территориях военных действий, особенности личного состава и гигиенического состояния войск. профілактика інфекційне захворювання медицина

Исследована деятельность Киевского Бактериологического института под руководством профессора А.Д. Павловского в разработке технологии приготовления специфических средств для проведения профилактики и лечения ряда инфекционных болезней, а также в подготовке специалистов-бактериологов для практической деятельности в санитарно-эпидемиологической службе.

Ключевые слова: Киевский университет Св. Владимира, Общество киевских врачей, эпидемия, профилактика, инфекционные болезни, чума, холера, проказа, Ю.И. Мацон, Г.Н. Минх, В.В. Подвысоцкий, В.К. Высокович, А.В. Корчак-Чепурковский, А.Д. Павловский, Бактериологический институт.

Kotsur N. Scientific search for ways to prevent infectious diseases in the research scientists of Kyiv University of St. Vladimir (second half of XIX - early XX century).

The article reveals the most importand theoretical and practical aspects of the preventive healthcare, which were developed by scientists of Kyiv university of Saint Vladimir and the members of several scientific medical societies in the second half of XIX century - beginning of the XX century. There is highlighted Y.I. Matson's contribution in the struggle with the cholera epidemic in Kiev, organization of health care during military Serbo- Turkish and Russian-Turkish wars by creating hospitals and barracks. Scientific and practical importance of the professor G.M. Minkh's investigations regarding to the origin of infectious diseases and his achievements in clarification of pathogen plague, leprosy and ways of transmission is also demonstrated. It was revealed, that professors V.V. Pidvysotsky and V.K. Vysokovych, who repeatedly spoke at meetings of the Society of Kyiv doctors for diagnosis and prevention of infectious diseases, obtained the important result in the bacteriology, epidemiology and pathological anatomy. It was established, that O.V Korczak-Chepurkivskyy clearly described the main reasons of the epidemic diseases of troops during the war: local impacts of climate, soil, water and infectious diseases that spread to areas of military operations, especially the personnel and the hygienic condition of the troops.

There are also was investigated the activity of Bacteriological Institute of Kyiv (which was led by O.D. Pavlovsky) in the development of the technology of preparation specific tools for prevention, and also in training specialists bacteriologists to practice in the sanitary-epidemiological service.

Keywords: Kyiv university of Saint Vladimir, the society of Kyiv doctors, epidemic, prevention, infectious diseases, plague, cholera, leprosy, Y.I. Matson, G.M. Minkh, V.V. Pidvysotsky, V.K. Vysokovych, O.V Korczak- Chepurkivskyy, O.D. Pavlovsky, the bacteriological Institute.

«Найважливіша задача при розв'язанні проблеми співвідношень між вченим і суспільством полягає в тому, щоб зробити доступними для всього людства ті духовні цінності, що притаманні поки лише науковим колам. Саме це і є внеском сучасної науки у культуру і прогрес всього суспільства» [24, с. 106]. Ці слова належать одному із видатних вчених XX століття - Роберту Оппенгеймеру. Актуальні вони і в третьому тисячолітті, коли найгостріше постає така задача перед вченими у періоди великих соціальних зрушень, коли формування і збереження духовної культури набуває особливого значення.

У процесі реформування національної системи охорони здоров'я та вдосконалення профілактичних технологій з урахуванням хвороб ХХІ ст. особливо важливе значення має повернення з сучасних наукових позицій до набутого досвіду минулих поколінь. У цьому плані слід відмітити діяльність учених Київського університету Св. Володимира, які зробили неоціненний внесок у розвиток профілактичної медицини - розробку науково- теоретичних засад санітарно-епідеміологічної справи, бактеріології, поширення медико- гігієнічних знань серед населення, подолання низки епідемій, поліпшення санітарного стану міст і сіл та регіонів.

Теоретико-методологічні та практичні засади профілактики інфекційних захворювань у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. та внесок у їх розробку учених Київського університету Св. Володимира не були предметом ґрунтовного дослідження науковців. Деякі аспекти наукової діяльності учених Київського університете Св. Володимира та їх впровадження в профілактику інфекційних захворювань досліджували С.С. Дяченко [3], В.Т. Волик [2], С.П. Руда [22; 23], В.В. Загородній, В.Т. Нековаль [7], Н.І. Самойленко [25], О.М. Ціборовський [33], Л.П. Товкун [28], Н.І. Коцур [19] та ін.

Метою нашого дослідження стало вивчення внеску вчених Київського університету Св. Володимира в розробку науково-організаційних засад профілактики інфекційних захворювань та їх практичного впровадження в другій половині ХІХ - початку ХХ ст.

Джерельною базою дослідження слугували протоколи засідань Товариства Київських лікарів, які друкувалися в «Трудах общества Киевских врачей с приложением протоколов», праці учених Київського університету Св. Володимира, матеріали ДАК м. Києва.

Найбільш плідною в справі профілактики і боротьби з інфекційними захворюваннями була діяльність професорів Київського університету Св. Володимира - Ю.І. Мацона, Г.М. Мінха, В.В. Підвисоцького, О.В. Корчакі-Чепурківського, В.К. Високовича, О.Д. Павловського.

Юлій Іванович Мацон (1817-1885) - вітчизняний патолог та терапевт, голова Товариства київських лікарів (1872-1881 рр.), вивчав проблеми гігієни, санітарії і епідеміології. Низка праць Ю.І. Мацона присвячена питанням організації боротьби з епідемією холери. Епідемія азіатської холери 1872 р. була в Києві однією із наймасштабніших. Ліквідацію цієї епідемії очолив професор Ю.І. Мацон, він був на той час головою міської санітарної комісії. Опублікований ним «Отчет председателя городской санитарной комиссии о бывшей летом 1872 г. в г. Києве холерной эпидемии» (1873) - перший звіт про київські епідемії азіатської холери, який згодом високо оцінив професор Г.М. Мінх як цінний історико-медичний документ. Цей звіт був опублікований у вигляді брошури та представлений 2 грудня 1872 р. на засіданні Товариства київських лікарів [12, с. 1]. Звітом скористалося Товариство київських лікарів, готуючись до наступних епідемій азіатської холери - 1885, 1892 і 1907 рр. [7, с. 13]. Слід відзначити, що за ретельністю аналізу, детальною і всебічною характеристикою епідемії, науковим рівнем, практичними рекомендаціями, організацією лікування хворих, звіт Ю.І. Мацона впродовж кількох років було визнано одним із найкращим у Російській імперії.

Професор Ю.І. Мацон був не лише видатним ученим, організатором та першим директором Олександрівської лікарні, головою Товариства київських лікарів, але й великим патріотом, гуманістом. Про це, зокрема, свідчить підготовка двох лазаретів під час допомоги Сербії у сербсько-турецькій війні 1876 р. У додатку до протоколів засідання Товариства київських лікарів за 1875-1876 рр. міститься звіт про створення лікарських загонів на допомогу Сербії під час сербсько-турецької війни 1876 р. [2, с. 75]. На спільному засіданні Товариства київських лікарів та Київського Товариства піклування про хворих воїнів була прочитана доповідь професора Ю.І. Мацона, присвячена медико-санітарному обслуговуванню та профілактиці інфекцій серед поранених. У своїй повсякденній роботі показував високий зразок гуманного ставлення до поранених. За сприянням Ю.І. Мацона було прийнято рішення терміново відправити у Сербію декілька лікарів і студентів з хірургічним інструментарієм, а також приступити до спорядження польового лазарету на 25 ліжок [2, с. 76].

Слід також відзначити вагомий внесок Ю.І. Мацона в здійсненні медико-санітарного обслуговування воїнів під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Зокрема, на території Олександрівської лікарні під керівництвом її директора і голови Київського відділення Товариства Червоного Хреста Ю.І. Мацона, були споруджені бараки Червоного Хреста. З цього приводу відомий хірург М.І. Пирогов, інспектуючи організацію і постановку медичної допомоги пораненим і хворим під час цієї війни, висловлював задоволення лазаретом у Києві та бараками з ефективною вентиляцією. При цьому Ю.І. Мацон впроваджував елементи комунальної гігієни у побут лікарні й лазарету [2, с. 77].

Таким чином, вітчизняний учений, професор Київського університету Св. Володимира Ю.І. Мацон зробив вагомий внесок у профілактичну медицину, зокрема, турботу про санітарний стан м. Києва, боротьбу з найлютішою епідемією холери 1872 р., був головою санітарних комісій під час епідемій, розробив проект та сприяв будівництву нової міської лікарні імені Цесаревича Олександра на честь царювання імператора Олександра ІІІ, започаткував на науковій основі статистичні дослідження, організовував медико-санітарну допомогу пораненим і хворим під час сербсько-турецької та російсько- турецької воєн шляхом створення лазаретів та бараків.

Проблема походження інфекційних захворювань знаходилася в полі зору професора, завідувача кафедрою патологічної анатомії Університету Св. Володимира Мінха Григорія Миколайовича (1835-1896), який упродовж 1882-1886 рр. був також головою Товариства київських лікарів. У 1974 р. поставив свій уславлений дослід по самозараженню тифом, який назавжди вписав його ім'я в історію медицини. А в 1878 р. на субсидію, отриману від Київського університету, Г.М. Мінх здійснив подорож для виявлення шляхів проникнення чуми до південних районів Росії. Він поїхав у Ветлянку Астраханської губернії, де пройшла жорстока епідемія, яка лише за один тиждень забрала життя в 171 особи. Упродовж двох місяців Г.М. Мінх здійснив дуже велику науково-практичну роботу, зокрема описав хід епідемії, дав детальну характеристику клінічної течії бубонної та легеневої чуми, охарактеризував кожний випадок захворювання. Працював він в умовах, що становили постійну загрозу самозараження. До речі, на той час відомий французький учений-мікробіолог Л. Пастер лише розпочинав свої дослідження в галузі бактеріології, а збудника чуми виявили лише у 1894 р.

Слід відзначити, що висновки, зроблені Г.М. Мінхом, підтвердилися пізніше: збудник чуми передається безпосередньо від хворого, через контакт із ним або з його речами. Поширенню чуми сприяють погані побутові умови: тіснява, відсутність свіжого повітря тощо. За роботу, проведену у Ветлянці, уряд запропонував Г.М. Мінху нагороду, але він відмовився від неї. Свої дослідження в галузі епідеміології чуми вчений хотів узагальнити і видати трьома книгами. На жаль, він встиг написати лише першу з них під назвою «Чума в Росії: Ветлянська епідемія 1878-1879 рр.», яка і до тепер є неперевершеною працею за повнотою епідеміології чумних захворювань.

Вивчаючи наслідки епідемії чуми у Ветлянці у наступному, 1879 р., Г.М. Мінх виявив випадки захворювання проказою. Вирішивши дослідити їх глибше, він під час університетських канікул у 1880, 1881 та 1882 рр. за власні кошти здійснив подорожі по південних губерніях Російської імперії. У 1885 р. професор Г.М. Мінх звернувся до правління Київського університету з проханням щодо коштів на проведення експедицій по вивченню прокази у Туркестані. Отримавши на це 300 крб., він побував у Туркестані, а згодом - у Донській області (1883-1884) та Астраханській губернії (1887-1888). Пізніше відбулися поїздки до Персії, Єгипту, Палестини. З ним працювали також доценти університету - І.І. Судакевич, І.І. Савченко та студент П. Сабанєєв. Збудника прокази норвежець Гансен відкрив ще у 1871 р., проте багато питань її епідеміології залишалися нез'ясованими. Працювати Г.М. Мінху доводилося у важких умовах, що спричинило у нього серйозне захворювання. Свої припущення про інфекційну природу прокази учений висловив у 1885 р на засіданні Товариства київських лікарів.

Резульатами наукових відряджень стали фундаментальні монографії Г.М. Мінха «Проказа на юге России» (1884 р.) та «История прокази в Тверской области» (1894 р.). У цих наукових працях подавалася вичерпна клініко-анатомічна характеристика такого небезпечного захворювання як проказа та встановлена інфекційна природа цієї хвороби. Робота Г.М. Мінха «Проказа на юге России» була перекладена англійською і німецькою мовами, а вченого було обрано почесним членом комісії боротьби з проказою та членом комісії по вивченню прокази в Англії [27, с. 18].

Випадки прокази в Києві Г.М. Мінх демонстрував Товариству київських лікарів. Зокрема, 18 квітня 1887 р. він представив хворого і зробив доповідь на тему: «Случай проказы в цветущем периоде болезни» [8].

Експедиційні роботи Г.М. Мінха дали багато цінних відомостей з етіології прокази. Завдяки його дослідженням Київ став на той час центром по вивченню прокази. Відомий спеціаліст з цієї хвороби О.В. Петерсен писав у 1889 р.: «Питання про проказу на півдні Росії стало на новий шлях, коли київський професор Г.М. Мінх з надзвичайною ретельністю взявся за вивчення цієї цікавої і водночас серйозної хвороби» [6, с. 84]. Присвятивши вивченню прокази 16 років життя, Г.М. Мінх мріяв висвітлити результати досліджень у трьохтомному виданні, але встиг написати лише два огляди та низку повідомлень. Окрім опису власних спостережень, Г.М. Мінх проаналізував величезний масив літературних джерел щодо прокази - від біблії та давньосхідної літератури до сучасних праць. Виходячи з особистих спостережень та народного досвіду, він доводив контагіозність прокази, що обумовлювало конкретні заходи її запобігання, завдяки яким проказа через 30-40 років може зникнути в Росії [11].

Отже, професор Університету Св. Володимира Г.М. Мінх зробив вагомий внесок у подолання епідемій низки інфекційних хвороб, з'ясування інфекційної природи такої хвороби, як проказа, його наукові праці мали світове визнання.

Вагомий внесок у профілактику інфекційних захворювань зробив учень Г.М. Мінха - В.В. Підвисоцький (1857-1913). Учений заснував мікробіологічну школу, що сформувалася при кафедрі загальної патології Київського університету, посаду професора якої він обіймав упродовж 13 років (1887-1900). Теоретичне вивчення проблем імунітету та інфекційного процесу учений тісно поєднував з епідеміологічним напрямом у медицині.

В.В. Підвисоцьким опубліковано понад 40 наукових праць, серед яких вагоме місце посідає фундаментальний 2-томний підручник «Основи загальної та експериментальної патології» (1891-І894). Це надзвичайно популярне видання неодноразово перевидавалося, перекладалося на іноземні мови, зокрема, японську. У другому томі йдеться про загальну патологію інфекційних хвороб. Книга починається з історичного нарису розвитку уявлень про паразитарну природу інфекційних захворювань від найдавніших часів до кінця XIX ст., в окремому розділі подаються відомості про місце мікробів у систематиці та їх біологічні властивості, детально висвітлюються питання боротьби поліморфістських та мономорфістських течій у мікробіології. Упродовж 1896-1902 рр. регулярно виходив у світ один із кращих медичних часописів того часу «Російський архів патології, клінічної медицини та бактеріології», ініціатором, засновником та редактором якого був В.В. Підвисоцький.

Одночасно з науковою та видавничою діяльністю вчений займався суто практичними питаннями: завідував лікарнею для хворих у 1890 р., як завідувач холерного бараку та організатор курсів сестер милосердя очолював боротьбу з епідемією холери в Києві в 1892 р. Жодне наукове засідання Київського товариства лікарів не проходило без його участі.

Проблеми патології інфекцій В.В. Підвисоцький досліджував разом зі своїми учнями: І.Г. Савченком, Л.О. Тарасевичем та Д.К. Заболотним, який, перевівшись з Новоросійського університету до Київського, потрапив одразу на третій курс медичного факультету, на кафедру В.В. Підвисоцького. На кафедрі загальної патології Київського університету сформувалася мікробіологічна школа В.В. Підвисоцького: Ф.І. Ломінський, І.Г. Савченко, Д.К. Заболотний, Л.О. Тарасевич, С.М. Щастний, Ф.Ф. Скшиван, В.К. Стефанський, В.З. Омельченко та інші. Майже всі вони працювали на теренах України, деякі з них вважаються також учнями І.І. Мечникова, оскільки стажувалися у нього в Парижі [26, c. 241-245].

Помітний слід в галузі бактеріології, епідеміології та патологічної анатомії залишив Володимир Констянтинович Високович (1854-1912). Він неодноразово виступав на засіданнях Товариства київських лікарів з питань діагностики і профілактики інфекційних хвороб. У 1895 р. В.К. Високовича було обрано професором патологічної анатомії медичного факультету Київського університету [5, арк. 1-18]. З того часу розгортається київський період його науково-педагогічної діяльності. Саме тут він набув всесвітнього визнання як епідеміолог і, зокрема, спеціаліст у галузі боротьби з чумою, холерою та іншими небезпечними хворобами, а також як засновник наукової школи паталогічної анатомії [22, c. 187-189]. На медичному факультеті Київського університету В.К. Високович читав курси загальної патології, бактеріології, епізоотології [174, арк. 18]. В.К. Високович був також головою Київського фізико-медичного товариства, віце-президентом Київського товариства лікарів, членом-засновником і віце-головою Товариства швидкої медичної допомоги, головою Товариства боротьби з злоякісними новоутвореннями, одним із засновників і активних діячів Товариства боротьби з туберкульозом, членом Товариства боротьби з заразними хворобами та відділу Товариства охорони народного здоров'я.

Одним із відомих учених Київського університету Св. Володимира був досвідчений санітарний лікар Києва, доктор медицини, а згодом академік УАН - ВУАН - АН УРСР О.В. Корчак-Чепурківський (1857-1947). Учений брав активну участь також у засіданнях Товариства київських лікарів. Під час таких засідань він особисто виступав із доповідями, а також обговорював доповіді членів Товариства з питань гігієни та епідеміології [28; 30].

Російсько-японська війна (1904-1905 pp.) та епідемії, які її супроводжували, не могли залишитися поза увагою О.В. Корчака-Чепурківського. У зв'язку з цим під час засідання Товариства 21 лютого 1904 р. він виступив із доповіддю «Войны и эпидемии». Ця промова викликала дуже жваві обговорення присутніх щодо державної військово-санітарної організації та лояльності Червоного Хреста в попередніх війнах [15]. Як одна з актуальних за своїм змістом, доповідь була опублікована на сторінках газети «Русский врач» [16, c. 187]. У ній автор звернув увагу на участь у війні не лише лікарів-хірургів, а й санітарних лікарів для здійснення боротьби з інфекційними хворобами, епідеміями, які значною мірою впливали на хід військових дій. Зокрема, О.В. Корчаком-Чепурківським були чітко окреслені головні причини епідемічних захворювань військ під час війни: місцеві впливи клімату, ґрунту, води та інфекційних хвороб, що поширюються на територіях військових дій, особливості особового складу та гігієнічного стану військ. Після детального аналізу цих причин автором був зроблений висновок щодо поширення під час військових дій інфекційних захворювань, серед яких переважають хвороби кишково-шлункового тракту, зокрема, такі як черевний тиф, кров'яна діарея, а також різні види гастритних розладів, холера. Водночас було вказано на той факт, що скупчення військ, навіть без участі в боях, створює несприятливі умови для їх санітарного стану [9, c. 561-566].

На основі викладеного матеріалу та за результатами проаналізованих статистичних даних щодо періодичності інфекційних захворювань у Японії, Кореї, Китаї та на Далекому Сході, О.В. Корчак-Чепурківський передбачив невтішні епідемічні перспективи стосовно розпочатої російсько-японської війни, зокрема, очікування в країні епідемій чуми та холери [9, с. 565].

Отже, у статті О.В. Корчака-Чепурківського «Войны и эпидемии» вперше було вказано на доцільність уведення до складу діючих армій санітарних лікарів одночасно з лікарями-хірургами. Його науково сформульовані прогнози щодо поширення епідемій чуми та холери були підтверджені в жовтні 1904 р. професором В.К. Високовичем, який повернувся з театру військових дій і на засіданні Товариства київських лікарів зробив повідомлення, присвячене «Санитарному состоянию Маньчжурской армии», а також Л.Д. Ульяновим у статті «Епідемії на Україні під час імперіалістичної війни і інтервенції» [31, c. 60].

Слід зазначити, що тривалий час Товариство київських лікарів було єдиним науково- медичним товариством у Києві. Водночас, незважаючи на ту велику профілактичну і протиепідемічну роботу, яку проводило Товариство київських лікарів у подоланні епідемій, воно не могло повною мірою задовольнити запити лікарської громадськості у знаннях про заразні хвороби та здійснити комплекс заходів по боротьбі з ними. В той же час відчувався глибокий розрив між тогочасним рівнем знань про заразні хвороби, новими методами їх лікування і профілактики (щеплення проти сказу; лікування протидифтерійною сироваткою; заснування в Одесі в 1886 р. першої в Росії і другої після Парижа бактеріологічної лабораторії), з одного боку, і станом цієї справи у Києві - з, іншого. В самому товаристві не було достатньої кількості лікарів-фахівців у цій галузі, бактеріологія як наука почала тільки зароджуватися в Києві. Водночас діяльність медичного факультету при Київському університеті Св. Володимира свідчила про можливість об'єднання хоч і невеликої кількості вчених та ентузіастів-лікарів, які вбачали в новій науці - бактеріології великі перспективи в боротьбі з інфекційними хворобами. У зв'язку з цим серед професорів медичного факультету Київського університету виникла ініціатива про заснування окремого товариства, яке могло б цю справу вдосконалювати і розвивати. 2 листопада 1894 р. відбулися перші збори професорів-клініцистів і бактеріологів Київського університету Св. Володимира, які схвалили пропозицію про заснування «Общества для борьбы с заразными болезнями» та обрали редакційну комісію для вироблення проекту статуту згаданого Товариства і Господарчий комітет, який завідував би всією справою приготування протидифтерійних засобів та установою, яка для цього буде потрібна, аж до відкриття проектованого Товариства [32, с. 112].

Господарчий комітет поставив перед собою, насамперед, два завдання: а) організувати в Києві приготування протидифтерійної сироватки і б) організувати щеплення антирабічною вакциною осіб, покусаних тваринами. Редакція газети «Киевлянин» огоосила збір пожертвувань на ці справи.

Як відомо, друга половина XIX ст. увійшла в історію медицини як ера медичної бактеріології: були відкриті збудники переважної більшості бактеріальних інфекцій. У працях Л. Пастера, Л.С. Ценковського, І.І. Мечникова, Р Коха, Д.Й. Івановського, О. Ієрсена, Ф.А. Леффлера, В.К. Високовича і багатьох інших провідна думка була зосереджена на обґрунтуванні способів боротьби з заразними хворобами.

Відкриття Товариства для боротьби з заразними хворобами відбулося 14 квітня 1895 р. Відповідно до статуту Товариство поставило завдання: 1) створення Бактеріологічного інституту для виготовлення засобів проти заразних хвороб; 2) відкриття лікарняних установ для лікування заразних хвороб; 3) сприяння в боротьбі з заразними хворобами урядовими, громадськими установами і окремими особами шляхом організації санітарних загонів, прищепних станцій, постачання лікувальними засобами, які є в розпорядженні Товариства; 4) поширення серед населення знань щодо причин, способів лікування і профілактики заразних хвороб, влаштування публічних читань, відкриття курсів для підготовки санітарного персоналу, видання і поширення популярних брошур і книг відповідного змісту [32].

Створене Товариство боротьби з заразними хворобами працювало в тісному зв'язку з Товариством київських лікарів. Слід нагадати, що більшість провідних учених у галузі епідеміології, мікробіології та бактеріології Київського університету Св. Володимира були членами обох товариств. Саме тому деякі питання бактеріології обговорювалися на засіданнях Товариства київських лікарів. Зокрема, на черговому засіданні Товариства 18.02.1895 р. лікар Е.Л. Скловський виступив з доповіддю на тему: «Про значення бактеріологічного дослідження для етіології і профілактики дифтерії», в якій повідомив про епідемічну ситуацію дифтерії та про своєчасну постановку діагнозу завдяки бактеріологічному обстеженню, яке було надруковано в «Трудах Общества киевских врачей» [29, c. 56-59]. На засіданні Товариства київських лікарів 15 квітня 1895 р. лікар Д.В. Сахновський зробив повідомлення про результати лікування хворих на дифтерію шляхом введення протидифтерійної сиворотки в Київській губернії. Зокрема, із 20 хворих на дифтерію в с. Бабинці 12 осіб були в тяжкому стані, при введенні всім хворим сиворотки видужало 17 осіб, померло лише 3 особи [21, c. 41-42]. На цьому ж засіданні виступив професор О.Д. Павловський з доповіддю на тему: «Результати, отримані в Києві при лікуванні дифтерійною кровяною сивороткою», в якій вказав на високу ефективність протидифтерійної сиворотки в лікуванні хворих, яка становила 85 %, а також звернув увагу на своєчасність її введення від початку хвороби [21, c. 43-44]. Голова Товариства київських лікарів, професор Ф.А. Леш на річному засіданні 28 жовтня 1895 р. підкреслив вагомі результати в боротьбі з дифтерією завдяки тому, що в Києві виготовлялася сироватка. На одному із засідань Товариства київських лікарів професором О.Д. Павловським було продемонстровано спосіб приготування сироватки з показом приладів, дифтерійних культур і різних її видів. Професор Ф.А. Леш також вказав на вагомі результати роботи Товариства київських лікарів за 55 років існування, зокрема, в галузях гігієни, санітарії, епідеміології і бактеріології, а також заслуги в заснуванні в Києві Бактеріологічного інституту [17, с. 1-8].

З метою вивчення технології виготовлення протидифтерійної сироватки Господарчий комітет товариства відрядив професора О.Д. Павловського, який на той час очолював кафедру хірургічної патології і терапії медичного факультету Київського університету в Париж і Берлін. Ознайомившись із закордонним досвідом, О.Д. Павловський обґрунтував проект-технологію виготовлення сироватки в Києві. Це сприяло в подальшому відкриттю Бактеріологічного інституту - важливого наукового центру в подоланні епідемій на теренах Російської імперії.

До когорти вчених, які доклали чимало зусиль для приготування протидифтерійної сироватки належить професор Олександр Дмитрович Павловський (1857-1944) - відомий патологоанатом і бактеріолог. З 1889 по 1918 рр. він обіймав посаду професора Київського університету Св. Володимира. За його ініціативою для приготування протидифтерійної сироватки було засновано в Києві лабораторію і станцію. Лабораторія містилася при лабораторії кафедри загальної хірургічної патології і терапії головного корпусу університету Св. Володимира, станція - в орендованому приміщенні по Нікольсько-Ботанічній вулиці, буд. № 9.

Лабораторія професора Київського університету О.Д. Павловського, за свідченням М.Г. Холодного, була «розсадником біологічних знань не тільки серед студентства Київського медфакультету, а й в ширших колах» [33, с. 95].

Отже, протидифтерійна сироватка в Україні була виготовлена вперше, і раніше від інших міст - у Києві. Подальше застосування і вивчення лікувальної ефективності сироватки було доручено лікарям-терапевтам разом із бактеріологами.

Маленька лабораторія професора О.Д. Павловського стала також місцем розробки протихолерної сироватки (1893 р.). Він запропонував застосовувати для імунізації людини у широких розмірах підшкірні вприскування кров'яної сироватки тварин, зроблених несприйнятливими, або здобутого з неї антитоксину. Протихолерна сироватка О.Д. Павловського у 1895 р. почала успішно застосовуватись в Німеччині та Японії [23, с. 142].

Добре усвідомлюючи необхідність широкого розгортання робіт з бактеріології, О.Д. Павловський став одним з ініціаторів заснування «Товариства по боротьбі з заразними хворобами» (1894) та створення Київського бактеріологічного інституту (1896). О.Д. Павловський очолив відділ сироваток нового інституту. В стінах цього закладу роботи з отримання, випробування та популяризації природних антибактеріальних препаратів помітно активізувалися.

Кінець XIX ст. О.Д. Павловський означив серією досліджень у різних напрямках епідеміології і мікробіології. Він досліджував мікроорганізми, що знаходяться в повітрі, розробив технологію одержання сироватки проти стрептококової інфекції та правцю, створив препарат риносклерін для лікування риносклероми (1897), розробив живильне середовище для туберкульозних бактерій тощо.

Під час першої світової війни О.Д. Павловський займався дослідженням газової гангрени, присвятивши цьому питанню досить ґрунтовну працю. Спочатку в ній подано історичний екскурс щодо розповсюдження та наслідків цієї небезпечної хвороби. «Серед інфекційних хвороб втягнених у сучасну велику війну європейських народів газова гангрена є найстрашнішою, найжахливішою інфекцією, при спостереженні клінічної картини якої завмирає від жаху людська думка. Французи слушно пишуть, що вона з'являється у «forms foudroyantes (блискавичній формі), як «spectacle terrible desastreus» (жахливе трагічне видовище)» [19, с. 1]. М.І. Пирогов, що спостерігав її в Криму під час Кримської війни, залишив яскраві клінічні описи цієї страшної хвороби, яка у 1854-1855 рр. призводила в гангренозних відділеннях Севастополя до 100% смертності [19].

Серед теоретичних досліджень з етіології газової гангрени О.Д. Павловський особливо виділяв роботу учня І.І. Мечникова М. Вейнберга [863]. Ним також було відмічено оригінальність роботи О.О. Богомольця, майбутнього видатного патофізіолога, президента Академії наук України, по вивченню одного з випадків газової гангрени [1, с. 1163-1164].

У результаті вивчення багатьох випадків газової гангрени О.Д. Павловський одержав нове підтвердження раніше обстоюваного ним принципу класифікації інфекційних хірургічних хвороб, розробленого на основі клінічного перебігу захворювання [18]. Зроблений ним щодо цієї хвороби остаточний висновок цілком слушно можна віднести до низки інших заразних хвороб: «Майбутнє у лікуванні газової гангрени належить вакцинотерапії, серотерапії та хемотерапії. До вироблення останніх і повинні бути спрямовані в цей час всі зусилля експериментальної медицини» [19, с. 118].

Таким чином, професор Київського університету Св. Володимира, член Товариства київських лікарів, організатор «Товариства по боротьбі з заразними хворобами»

А.Д. Павловський зробив вагомий внесок у боротьбі з інфекційними хворобами, сприяв розробці на наукові основі специфічних засобів подолання таких хвороб як дифтерія, скарлатина, правець, риносклерома, теоретично обґрунтував етіологію такої небезпечної хвороби, як газова гангрена.

У Київському Бактеріологічному інституті утворилось два відділи: відділ для проведення щеплень, який очолив професор В.К. Високович і сироватковий, на чолі якого став професор О.Д. Павловський. Згодом до Бактеріологічного інституту було перенесено Пастерівську станцію, антидифтерійну лабораторію і станцію, які на той час були в тимчасово орендованих приміщеннях.

Товариство боротьби з заразними хворобами спрямовувало свою роботу насамперед на протиепідемічних заходах. Воно утворило в своєму середовищі окрему Санітарну комісію, метою якої стала допомога місту в організації благоустрою і протиепідемічних заходах. Під час спалаху холери в Києві така допомога була особливо відчутна [14, с. 172].

У зв'язку з епідеміями холери в Києві за рекомендацією Ради Товариства боротьби з заразними хворобами Бактеріологічний інститут розпочав приготування холерної вакцини, а також протихолерної і протичеревно-тифозної сироваток, які показали високу ефективність у подоланні цих хвороб. З часом Бактеріологічний інститут почав розширювати випуск бактерійних препаратів для проведення специфічної профілактики і лікування інших інфекційних хвороб.

Таким чином, особливо помітну роль у профілактиці і подоланні епідемій відіграло Товариство боротьби з заразними хворобами, ініційоване професорами медичного факультету Київського університету CB. Володимира. Під час своєї діяльності воно перетворилося в своєрідний науковий центр з питань вивчення і становлення епідеміології, мікробіології, гігієни, імунології на теренах України. Діяльність провідних учених - членів Товариства другої половини XIX - початку XX століття мала як теоретичне спрямування - сприяла поширенню серед лікарів новітніх наукових досягнень, підвищенню кваліфікації лікарів, розробці науково-теоретичних та прикладних основ різних галузей медицини, так і практичне - профілактика захворювань, поширенню медико-гігієнічних знань серед населення, боротьба з інфекційними і соціальними хворобами в Російській імперії.

За сприянням професорів Київського університету Св. Володимира, членів Товариства київських лікарів та Товариства боротьби із заразними хворобами в Києві було засновано Бактеріологічний інститут (1890 р.) та Пастерівську станцію (1896 р.). Згодом ці науково-дослідні установи увійшли в структуру Київського Бактеріологічного інституту.

Київський Бактеріологічний інститут перетворився на своєрідний науково-дослідний центр, який розробляв технології приготування специфічних засобів для проведення профілактики і лікування низки інфекційних хвороб, а також здійснював підготовку спеціалістів-бактеріологів для практичної діяльності в санітарно-епідеміологічній службі. Під безпосереднім керівництвом професора О.Д. Павловського розроблена і вперше в країні застосована протидифтерійна сироватка, на благодійні кошти збудований Бактеріологічний інститут.

З огляду на сучасний стан охорони здоров'я є всі підстави вважати, що добровільні асоціації лікарів у формі товариств, створені 170 років потому, є в наші дні прикладом професіоналізму і активної громадянської позиції для медиків усіх спеціальностей, а результати їх діяльності слугують теоретичним фундаментом подальшого розвитку профілактичних технологій в охороні здоров'я з урахуванням сучасних хвороб та досягнень в справі збереження і зміцнення здоров'я населення.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Богомолец А.А. Об «агрессивной глюкозе»: случай газовой гангрены / А. А. Богомолец // Русский врач. - 1916. - № 49. - С. 1163-1164.

2. Волик О.Т. Трудовий шлях Мацона Юлія Івановича, вченого Університету Св. Володимира, першого директора Олександрівської лікарні, шлях чесного служіння українському народу / О.Т. Волик, К.С. Паламарчук // Історія утворення і становлення Товариства Київських лікарів (до 170-ї річниці його утворення) : матеріали конф. - К., 2010. - С. 72-78.

3. Дяченко С.С. До заснування в Києві «Общества для борьбы с заразними болезнями» / С.С. Дяченко // Мікробіол. журн. - 1976. - Т 38, вип. 6. - С. 786-791.

4. ДАК, ф. 16, оп. 347, спр. 179, арк. 18.

5. ДАК, ф. 16, оп. 334, спр. 91, арк. 1-18.

6. Даль М.К. Григорій Миколайович Мінх / М.К. Даль. - К. : Держ. мед. вид-во УРСР, 1956. - 140 с.

7. Загородній В.В. Наукова і практична діяльність Товариства київських лікарів /

B. В. Загородній, В.Т. Нековаль // Історія утворення і становлення Товариства Київських лікарів : (до 170-річниці Товариства київських лікарів) : матеріали конф. - К., 2010. - С. 9-21.

8. Киевское слово. - 1887. - № 85 (17 апр.).

9. Корчак-Чепурковский А.В. Войны и эпидемии / А.В. Корчак-Чепурковский // Русский врач. - 1904. - № 16. - С. 561-566.

10. Коцур Н.І. Внесок учених - членів Товариства київських лікарів у подоланні епідемій (друга половина ХІХ - початок ХХ ст. / Н.І. Коцур // Історія науки і біографістика. - 2010. - Вип. 4. - Режим доступу: http:/www.nbuv.gov.ua/E-Journals/ISB/2010-3/20 kotsur.pdf - [Заголовок з екрану].

11. Миленушкин Ю.И. Григорий Николаевич Минх и борьба с проказой в России / Ю.И. Миленушкин // Журн. микробиологии, эпидемиологии и иммунологии. - 1949. - № 1. - C. 55-62.

12. Общество киевских врачей. Протоколы заседаний № 3. - К., 1872. - С. 1-6.

13. Отчет о деятельности Общества для борьбы с заразними болезнями в г. Киеве. Год второй. - К., 1906. - 180 с.

14. Отчет о деятельности Общества для борьбы с заразными болезнями в г. Киеве за 1903 г. Год восьмой. - К., 1904. - С. 172.

15. Отчет о деятельности Общества Киевских врачей за 1903-1904 гг. // Тр. О-ва Киевских Врачей с прил. протоколов и отчетов за 1903-1904 г. - К., 1905. - Т 7, вып. 2. - С. 63-68.

16. Отчет о деятельности Общества Киевских врачей за 1904-1905 гг. // Тр. О-ва Киевских врачей с прил. протоколов за 1905-1906 гг. - К., 1907. - С. 187.

17. Отчет о торжественном годичном заседании Общества Киевских врачей 28 октября 1895 г. - К., 1895. - С. 1-8.

18. Павловский А. Гнойные хирургические заразные заболевания при огнестрельных ранених и их этиология / А. Павловский // Русская медицина. - 1914. - № 46-50. - С. 1083-1088; 1107-1111; 1136-1139; 1167-1168; 1177-1178.

19. Павловский А.Д. Газовая Гангрена. Газовая Флегмона и Бронзовая Рожа. Этиология и клиника / А.Д. Павловский. - К., 1917. - 120 с.

20. Павловский А.Д. К воросу об инфекции и иммунитете / А.Д. Павловский. - СПб., 1899. - 58 с.

21. Протокол очередного заседания Киевских врачей 15 апреля 1895 г. // Тр. О-ва Киевских врачей с прил. Протоколов. 18. ІІІ. - 15. !V. - 29. !V. 1895. - Т 1, вып. 3. - С. 41-44.

22. Руда С.П. Київський період діяльності В.К. Високовича / С. Руда, Л. Ковальчук // Образ Києва кінця ХІХ - початку ХХ ст.. : тези доп. міжнар. наук. конф. - К., 1995. - С. 187-189.

23. Руда С.П. Нариси з історії мікробіології в Україні (кінець XIX - початок XX ст.) : монографія / С.П. Руда. - К. : ІВЦ Держкомстату України, 2000. - 262 с.

24. Рузе М. Роберт Оппенгеймер и атомная бомба / М. Рузе. - М.: Атомиздат, 1965. - 149 с.

25. Самойленко Н.І. Товариство київських лікарів у другій половині ХІХ ст.: формування гуманістичних засад вітчизняної медицини / Н.І. Самойленко // Наукові записки з української історії: Зб. наук. статей. - Переяслав-Хм., 2012. - Вип. 30. - С. 200-205.

26. Сиротинин Н.Н. О двух ведучих русско-украинских школах патологов / Н.Н. Сиротинин // Очерки истории медицинской науки и здравоохранения на Украине. - К.: Госиздат, 1954. - С. 241-245.

27. Товариство Київських лікарів: бібліографічний покажчик / [наук. ред. Павленко Р.І.]. - К., 2010. - 119 с.

28. Товкун Л.П. Про деякі аспекти діяльності доктора медицини О.В. Корчака-Чепурківського в Київській комісії медичних народних читань (1899-1904 pp.) / Л.П. Товкун // Історія освіти, науки і техніки в Україні: матеріали IV конференції молодих учених та спеціалістів. 29 січня 2008 р. / УААН. ДНСГБ. Центр історії аграрної науки, Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр'єва УААН. - К.- X., 2008. - С 264-266.

29. Труды Общества Киевских врачей с приложениями протоколов за 1895 г. - К., 1895. - С. 56-59.

30. Труды Общества Киевских Врачей с приложением протоколов и отчетов за 19011903 г. - К., 1903. - Т 6, вып. 3. - С. 1-29.

31. Ульянов Л.Д. Епідемії на Україні під час імперіалістичної війни і інтервенції / Л.Д. Ульянов // Збірник з питань санітарної статистики / [під ред. С.С. Кагана]. - К. : Вид. Акад. наук УРСР, 1938. - С. 60, 70-71.

32. Хозяйственный Комитет для приготовления противодифтеритной сыворотки : отчет о его деятельности. - К., 1896. - С. 112.

33. Холодний М.Г. До історії мікробіології в Київському університеті / М.Г. Холодний // Розвиток науки в Київському університеті за сто років. - К. : Вид-во КДУ, 1935. - С. 93-104.

34. Ціборовський О.М. Заснування Товариства київських лікарів та його внесок у розвиток медицини і охорони здоров'я (до 170-річниці Товариства київських лікарів / О.М. Ціборовський // Історія утворення і становлення Товариства Київських лікарів (до 170-річниці Товариства київських лікарів) : матеріали конф. - К., 2010. - С. 87-92.

REFERENCES

1. Bogomolets A.A. Ob «agressivnoy glyukoze»: sluchay gazovoy gangreny / A.A. Bogomolets // Russkiy vrach. - 1916. - № 49. - S. 1163-1164.

2. Volyk O.T. Trudovyi shliakh Matsona Yuliia Ivanovycha, vchenoho Universytetu Sv. Volodymyra, pershoho dyrektora Oleksandrivskoi likarni, shliakh chesnoho sluzhinnia ukrainskomu narodu / O.T. Volyk, K.S. Palamarchuk // Istoriia utvorennia i stanovlennia Tovarystva Kyivskykh likariv (do 170-i richnytsi yoho utvorennia) : materialy konf. - K., 2010. - S. 72-78.

3. Diachenko S.S. Do zasnuvannia v Kyievi «Obshchestva dlia borbbi s zaraznymy bolezniamy» / S.S. Diachenko // Mikrobiol. zhurn. - 1976. - T. 38, vyp. 6. - S. 786-791.

4. DAK, f 16, op. 347, spr. 179, ark. 18.

5. DAK, f 16, op. 334, spr. 91, ark. 1-18.

6. Dal M.K. Hryhorii Mykolaiovych Minkh / M.K. Dal. - K. : Derzh. med. vyd-vo URSR, 1956. - 140 s.

7. Zahorodnii V.V. Naukova i praktychna diialnist Tovarystva kyivskykh likariv / V.V. Zahorodnii, V.T. Nekoval // Istoriia utvorennia i stanovlennia Tovarystva Kyivskykh likariv : (do 170-richnytsi Tovarystva kyivskykh likariv) : materialy konf. - K., 2010. - S. 9-21.

8. Kyevskoe slovo. - 1887. - № 85 (17 apr.).

9. Korchak-Chepurkovskiy A.V Voyny i epidemii / A.V Korchak-Chepurkovskiy // Russkiy vrach. - 1904. - № 16. - S. 561-566.

10. Kotsur N.I. Vnesok uchenykh - chleniv Tovarystva kyivskykh likariv u podolanni epidemii (druha polovyna KhlKh - pochatok KhKh st. / N.I. Kotsur // Istoriia nauky i biohrafistyka. - 2010. - Vyp. 4. - Rezhym dostupu: http:/www.nbuv.gov.ua/E-Journals/ISB/2010-3/20 kotsur.pdf - [Zaholovok z ekranu].

11. Milenushkin Yu.I. Grigoriy Nikolaevich Minkh i borba s prokazoy v Rossii / Yu.I. Milenushkin // Zhurn. mikrobiologii, epidemiologii i immunologii. - 1949. - № 1. - S. 55-62.

12. Obshchestvo kievskikh vrachey. Protokoly zasedaniy № 3. - K., 1872. - S. 1-6.

13. Otchet o deyatelnosti Obshchestva dlya borby s zaraznimi boleznyami v g. Kieve. God vtoroy. - K., 1906. - 180 s.

14. Otchet o deyatelnosti Obshchestva dlya borby s zaraznymi boleznyami v g. Kieve za 1903 g. God vosmoy. - K., 1904. - S. 172.

15. Otchet o deyatelnosti Obshchestva Kievskikh vrachey za 1903-1904 gg. // Tr. O-va Kievskikh Vrachey s pril. protokolov i otchetov za 1903-1904 g. - K., 1905. - T. 7, vyp. 2. - S. 63-68.

16. Otchet o deyatelnosti Obshchestva Kievskikh vrachey za 1904-1905 gg. // Tr. O-va Kievskikh vrachey s pril. protokolov za 1905-1906 gg. - K., 1907. - S. 187.

17. Otchet o torzhestvennom godichnom zasedanii Obshchestva Kievskikh vrachey 28 oktyabrya 1895 g. - K., 1895. - S. 1-8.

18. Pavlovskiy A. Gnoynye khirurgicheskie zaraznye zabolevaniya pri ognestrelnykh ranenikh i ikh etiologiya / A. Pavlovskiy // Russkaya meditsina. - 1914. - № 46-50. - S. 1083-1088; 1107-1111; 1136-1139; 1167-1168; 1177-1178.

19. Pavlovskiy A.D. Gazovaya Gangrena. Gazovaya Flegmona i Bronzovaya Rozha. Etiologiya i klinika / A.D. Pavlovskiy. - K., 1917. - 120 s.

20. Pavlovskiy A.D. K vorosu ob infektsii i immunitete / A.D. Pavlovskiy. - SPb., 1899. - 58 s.

21. Protokol ocherednogo zasedaniya Kievskikh vrachey 15 aprelya 1895 g. // Tr. O-va Kievskikh vrachey s pril. Protokolov. 18. III. - 15. IV. - 29. IV. 1895. - T. 1, vyp. 3. - S. 41-44.

22. Ruda S.P. Kyivskyi period diialnosti V.K. Vysokovycha / S. Ruda, L. Kovalchuk // Obraz Kyieva kintsia XIX - pochatku ХХ st.: tezy dop. mizhnar. nauk. konf. - K., 1995. - S. 187-189.

23. Ruda S.P. Narysy z istorii mikrobiolohii v Ukraini (kinets XIX - pochatok XX st.): monohrafiia / S.P. Ruda. - K. : IVTs Derzhkomstatu Ukrainy, 2000. - 262 s.

24. Ruze M. Robert Oppenheimer y atomnaia bomba / M. Ruze. - M.: Atomyzdat, 1965. - 149 s.

25. Samoilenko N.I. Tovarystvo kyivskykh likariv u druhii polovyni XIX st.: formuvannia humanistychnykh zasad vitchyznianoi medytsyny / N.I. Samoilenko// Naukovi zapysky z ukrainskoi istorii: Zb. nauk. statei. - Pereiaslav-Khm., 2012. - Vyp. 30. - S. 200-205.

26. Syrotynyn N.N. O dvukh veduchykh russko-ukraynskykh shkolakh patolohov /

N.N. Syrotynyn // Ocherky ystoryy medytsynskoi nauky y zdravookhranenyia na Ukrayne. - K.: Hosyzdat, 1954. - S. 241-245.

27. Tovarystvo Kyivskykh likariv: bibliohrafichnyi pokazhchyk / [nauk. red. Pavlenko R.I.]. - K., 2010. - 119 s.

28. Tovkun L.P. Pro deiaki aspekty diialnosti doktora medytsyny O.V. Korchaka-Chepurkivskoho v Kyivskii komisii medychnykh narodnykh chytan (1899-1904 pp.) / L.P. Tovkun // Istoriia osvity, nauky i tekhniky v Ukraini: materialy IV konferentsii molodykh uchenykh ta spetsialistiv. 29 sichnia 2008 r. / UAAN. DNSHB. Tsentr istorii ahrarnoi nauky, Instytut roslynnytstva im. V.Ia. Yurieva UAAN. - K.-X., 2008. - S 264-266.

29. Trudy Obshchestva Kievskikh vrachey s prilozheniyami protokolov za 1895 g. - K., 1895. - S. 56-59.

30. Trudy Obshchestva Kievskikh Vrachey s prilozheniem protokolov i otchetov za 19011903 g. - K., 1903. - T. 6, vyp. 3. - S. 1-29.

31. Ulianov L.D. Epidemii na Ukraini pid chas imperialistychnoi viiny i interventsii / L.D. Ulianov // Zbirnyk z pytan sanitarnoi statystyky / [pid red. S.S. Kahana]. - K.: Vyd. Akad. nauk URSR, 1938. - S. 60, 70-71.

32. Khozyaystvennyy Komitet dlya prigotovleniya protivodifteritnoy syvorotki: otchet o ego deyatelnosti. - K., 1896. - S. 112.

33. Kholodnyi M.H. Do istorii mikrobiolohii v Kyivskomu universyteti / M.H. Kholodnyi // Rozvytok nauky v Kyivskomu universyteti za sto rokiv. - K.: Vyd-vo KDU, 1935. - S. 93-104.

34. Tsiborovskyi O.M. Zasnuvannia Tovarystva kyivskykh likariv ta yoho vnesok u rozvytok medytsyny i okhorony zdorovia (do 170-richnytsi Tovarystva kyivskykh likariv / O.M. Tsiborovskyi // Istoriia utvorennia i stanovlennia Tovarystva Kyivskykh likariv (do 170-richnytsi Tovarystva kyivskykh likariv): materialy konf. - K., 2010. - S. 87-92.

Размещено на Allbest.ru