Правовий статус і кваліфікаційні вимоги до фахівців з надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров'я

Виклад основного матеріалу

До послуг, що надають пацієнтам заклади охорони здоров'я або фізичні особи-підприємці, належать, поряд із медичними, також і реабілітаційні послуги. Реабілітаційну послугу в "Основах законодавства про охорону здоров'я" (далі - "Основи...") визначено як послугу, що надається пацієнту реабілітаційним закладом, реабілітаційною установою, закладом охорони здоров'я, соціального захисту або іншим суб'єктом господарювання, які мають право надавати реабілітаційну допомогу згідно із законодавством, та оплачується її замовником (ст. 3) [1].

Замовником реабілітаційної послуги можуть бути держава, орган місцевого самоврядування, юридична або фізична особа, зокрема й пацієнт. Участь держави в замовленні реабілітаційних послуг здійснюється зазвичай через систему державних фінансових гарантій медичного обслуговування, а саме: Програму медичних гарантій, що передбачено ч. 1, п. 6, ст. 4 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" [2], де зазначено, що "в межах програми медичних гарантій держава гарантує повну оплату за рахунок Державного бюджету України надання реабілітації у сфері охорони здоров'я".

Реабілітаційні послуги входять до єдиної системи медичного обслуговування, що виконує загальні функції охорони здоров'я, і водночас передбачає різні види допомоги (домедична, медична, реабілітаційна). Отже, змістом реабілітаційної послуги є реабілітаційна допомога, що в законодавстві (ст. 3 "Основ.") визначена як діяльність фахівців з реабілітації у сфері охорони здоров'я, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на оптимізацію функціонування осіб, які зазнають або можуть зазнати обмеження повсякденного функціонування в їхньому середовищі. Детальна регламентація реабілітаційної діяльності здійснюється Законом України "Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я" [3], що визначає правові, організаційні й економічні засади проведення реабілітації. В "Основах." та у зазначеному законі містяться ідентичні визначення реабілітаційної допомоги та дублюються деякі інші положення, що властиве вітчизняному законодавству. Існують різні види реабілітації (медична, соціальна, професійна тощо), які в певних обсягах формують реабілітацію у сфері охорони здоров'я, яка визначена як комплекс заходів, що здійснюють фахівці з реабілітації, які працюють у реабілітаційних закладах, відділеннях, підрозділах, а також у територіальних громадах, у складі мультидисциплінарної реабілітаційної команди або самостійно, надають реабілітаційну допомогу особі з обмеженнями повсякденного функціонування (або такій, у якої можуть виникнути обмеження повсякденного функціонування) з метою досягнення та підтримання оптимального рівня функціонування та якості життя в її середовищі.

Якість реабілітаційної допомоги залежить не тільки від технічної оснащеності й обсягів фінансування закладів, що надають реабілітаційні послуги, а також від кваліфікаційних та інших характеристик фахівців з реабілітації. Правовий і трудоправовий статус таких фахівців вимагає дослідження, адже реформування медичної сфери та ті зміни, які відбуваються в законодавстві, що регулює медичну діяльність, спрямовані на:

• поліпшення якості медичного обслуговування;

• посилення персональної відповідальності (дисциплінарної, кримінальної тощо) за протиправні діяння під час виконання професійних обов'язків;

• розроблення дієвішого механізму притягнення до різних видів юридичної відповідальності;

• удосконалення практики притягнення до цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну пацієнтам й іншим суб'єктам медичних відносин тощо.

Слід зауважити, що формування кваліфікаційних вимог щодо різних категорій фахівців з реабілітації здійснюється за участі науковців і практиків у різних сферах суспільної діяльності (педагогіка, освітня діяльність, психологія, медицина, фізична виховання та реабілітація тощо), що обумовлюється існуванням різних напрямів реабілітації та розмаїттям реабілітаційних заходів. Наприклад, уведення в Україні нової професії - ерготерапевт та розширення сфери фізичної реабілітації привели до появи наукових досліджень правового статусу відповідних фахівців спеціалістами педагогічної діяльності [4], фізичного виховання та спорту [5] та багатьма ін.

Кожний громадянин України має право на кваліфіковану реабілітаційну допомогу, вільний вибір фахівця з реабілітації, вибір методів реабілітації, відповідно до рекомендацій фахівця з реабілітації, вибір закладу охорони здоров'я, а також право на інформування про доступні реабілітаційні послуги із застосуванням телемедицини та телереабілітації тощо (ст. 6 "Основ..."). Реабілітаційна допомога у сфері охорони здоров'я спрямована, насамперед, на осіб з обмеженнями повсякденного функціонування. До таких категорій осіб, згідно зі ст. 1 Закону України "Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я", належать особи, які внаслідок стану здоров'я або старіння втратили або можуть втратити здатність до участі у заняттєвій активності (заняттєва активність - цілеспрямована, тривала, регулярна, багатокомпонентна діяльність, виконання якої людина потребує, бажає або очікує). кваліфікаційний охорона здоров'я реабілітація

Згідно із ч. 4 ст. 9 Закону України "Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я" до надавачів реабілітаційної допомоги належать:

• фахівці з реабілітації;

• реабілітаційні заклади, відділення, підрозділи, інші уповноважені суб'єкти господарювання;

• мультидисциплінарні реабілітаційні команди;

• медико-соціальні експертні комісії.

Проте основною ланкою надання реабілітаційної допомоги є фахівці з реабілітації, оскільки саме вони:

• координують реабілітаційні заходи,

• є працівниками реабілітаційних закладів,

• входять до складу мультидисциплінарних реабілітаційних команд,

• є членами медико-соціальних експертних комісій тощо.

Кваліфікована реабілітаційна допомога передбачає:

• належний рівень професійності (кваліфікації) відповідних фахівців (освіта, практичний досвід, досягнення позитивних результатів у процесі професійної діяльності, професійне зростання);

• обов'язкове дотримання спеціальних стандартів та нормативів у сфері охорони здоров'я (протоколів надання реабілітаційної допомоги, табелів матеріально-технічного оснащення тощо);

• відповідальне (сумлінне) ставлення фахівців з реабілітації до своїх посадових професійних обов'язків;

• регулярне наукове забезпечення сфери надання реабілітаційних послуг (вітчизняні наукові дослідження й упровадження їхніх результатів у практичну діяльність, упровадження нових світових технологій тощо).

Досліджуючи зарубіжний досвід системи реабілітаційного обслуговування, І. Берлінець вказувала на необхідність спеціальної освіти та підготовки різних за спеціальністю та спеціалізацією фахівців у зазначеній сфері; відзначала необхідність поєднання реабілітації та процесу лікування; доводила доцільність комплексного професійного підходу під час надання реабілітаційної допомоги тощо [6]. Іншими словами, запропонована медичною реформою система побудови реабілітаційного обслуговування, за умови її інтенсивного практичного запровадження та дотримання спеціальних вимог законодавства й загальних принципів, з огляду на вже наявний досвід зарубіжних країн, має не тільки забезпечити надання якісних професійних послуг у сфері охорони здоров'я, а також призвести до суттєвої економії в майбутньому державних коштів на медичне обслуговування.

Фахівці з реабілітації, відповідно до ст. 1 Закону України "Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я", це особи, які безпосередньо надають реабілітаційну допомогу, мають відповідну освіту, володіють відповідними професійними знаннями та навичками, а також залучені до безперервного професійного розвитку. Ними є:

• лікарі фізичної та реабілітаційної медицини;

• фізичні терапевти;

• ерготерапевти;

• терапевти мови і мовлення;

• протезисти-ортезисти;

• психологи, психотерапевти;

• сестри медичні з реабілітації;

• асистенти фізичних терапевтів та ерготерапевтів (ст. 10).

Вказуючи на різні чинники, що впливають на якість реабілітаційної допомоги, усе ж одним з основних залишається професійний рівень фахівців з реабілітації.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 74 "Основ." надавати реабілітаційну допомогу можуть лише особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Проте відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладів охорони здоров'я, реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів, а також органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження відповідних видів господарської діяльності.

Єдині кваліфікаційні вимоги містяться, насамперед, у Довіднику кваліфікаційних характеристик професій, що побудований відповідно до структури Класифікатора професій (ДК 003:2010), який призначено для врегулювання питань раціонального розподілу праці та правильного використання персоналу згідно із фахом і кваліфікацією [7].

Випуск 78 "Охорона здоров'я" Довідника кваліфікаційних характеристик професій містить вимоги до працівників (професіоналів і фахівців), які мають спеціальну освіту та можуть здійснювати надання медичної реабілітаційної допомоги:

• професіонали в галузі знань "Охорона здоров'я" за спеціальністю "Медицина", "Фізична терапія, ерготерапія", "Фізична реабілітація" (лікарі фізичної та реабілітаційної медицини (спеціалізація за фахом "Фізична та реабілітаційна медицина"), ерготерапевти, фізичний терапевт);

• професіонали в галузі знань "Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини" за спеціальністю "Фізична реабілітація" (ерготерапевти, фізичний терапевт);

• професіонали за напрямом підготовки "Медицина" та спеціальністю "Лікувальна справа" (лікарі- психотерапевти, які пройшли інтернатуру за спеціальністю "Психіатрія" з наступною спеціалізацією із "Психотерапії"; лікарі-психологи зі спеціалізацією за фахом "Медична психологія"; лікарі з лікувальної фізкультури, які пройшли інтернатуру за спеціальністю "Лікувальна фізкультура і спортивна медицина" із наступною спеціалізацією "Лікувальна фізкультура"; лікарі-фізіотерапевти, які пройшли інтернатуру за спеціальністю "Терапія" із наступною спеціалізацією "Фізіотерапія" тощо);

• фахівці в галузі знань "Охорона здоров'я" за спеціальністю "Фізична терапія, ерготерапія", "Фізична реабілітація", "Медсестринство" (асистент ерготерапевта, асистент фізичного терапевта);

• фахівці в галузі знань "Фізичне виховання, спорт і здоров'я людини", напряму підготовки "Здоров'я людини", професійного спрямування "Фізична реабілітація" (асистент ерготерапевта, асистент фізичного терапевта);

• фахівці за напрямом підготовки "Медицина" та спеціальністю "Сестринська справа" "Лікувальна справа", "Акушерська справа" із наступною спеціалізацією "Лікувальна фізкультура", "Лікувальний масаж", "Фізіотерапія" (сестра медична з лікувальної фізкультури, сестра медична з масажу, сестра медична з фізіотерапії та ін.) [8].

З аналізу змісту діяльності (прав й обов'язків) зазначених професіоналів і фахівців відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик (вип. 78) випливає, що реабілітаційна допомога має, насамперед, професійне медичне спрямування, тобто здійснюється професійними медичними працівниками, які ведуть медичну реабілітаційну діяльність. Отже, лікарі фізичної та реабілітаційної медицини, фізичні терапевти, ерготерапевти, лікарі з лікувальної фізкультури, їхні асистенти мають подвійний статус, є медичними працівниками й одночасно - фахівцями з реабілітації. Це підтверджується також визначенням фізичної та реабілітаційної медицини, що є процесом застосування комплексу реабілітаційних заходів, яка передбачає профілактику, медичну діагностику, лікування й управління реабілітацією осіб усіх вікових груп зі станами здоров'я, що призводять до обмежень повсякденного функціонування, обмежень життєдіяльності та їхніх коморбідних станів, та приділяє особливу увагу порушенням й обмеженням активності особи з метою сприяння її фізичному та когнітивному функціонуванню (охоплюючи й поведінку), участі (включаючи якість життя) і модифікації особистих факторів і факторів середовища із застосуванням мультидисциплінарного підходу.

Діяльність фізичних терапевтів й ерготерапевтів спрямована, передусім, не на саме захворювання чи травму пацієнта, а на роботу з усунення обмеження діяльності внаслідок цього захворювання чи травми. Вони за допомогою комплексу фізичних вправ й інших доказових методів мають забезпечувати активну фізичну реабілітацію з метою поліпшення діяльності опорно-рухового апарату й організму загалом, рівноваги, координації, збільшення сили, витривалості м'язів й удосконалення вправності рухів, відновлення або компенсації порушених чи відсутніх функцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 5, ст. 21 Закону України "Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я" реабілітація передбачає також психологічну допомогу, а фахівцями у відповідній сфері визнає психологів і психотерапевтів. Психологічна допомога є важливою складовою реабілітації щодо осіб з обмеженнями повсякденного функціонування, здійснюється зазвичай у складі мультидисциплінарної команди та спрямована на відновлення й підтримку функціонування особи у фізичній, емоційній, інтелектуальній, соціальній та духовній сферах. Психологічну допомогу надають із застосуванням методів психологічної та психотерапевтичної допомоги у формах психотерапії, психологічного консультування або першої психологічної допомоги.

Лікарі-психотерапевти, лікарі-психологи також мають подвійний статус - статус медичних працівників і фахівців із реабілітації. Однак у ч. 2 ст. 21 вказаного закону закріплено, що до надання психологічної допомоги в роботі мультидисциплінарної реабілітаційної команди залучають фахівців, які мають вищу освіту за спеціальностями "Психологія" та (або) "Медична психологія". У таких випадках, коли психолог не має медичної освіти та виконує функцію соціального психологічного відновлення щодо осіб, які потребують реабілітації, він не є медичним працівником, але є фахівцем з реабілітації у сфері охорони здоров'я. Водночас у ч. 3 ст. 21 закону зазначено, що в разі психотерапії депресивних, тривожних, адаптаційних, гострих стресових і посттравматичних стресових розладів, які виникли внаслідок хвороби, травми, участі в бойових діях або надзвичайних ситуаціях, полону, перебування в місцях позбавлення волі, інших станів здоров'я, що можуть призвести до обмеження повсякденного функціонування, психолог повинен мати обов'язкову додаткову спеціалізацію (сертифікацію) за одним із методів психотерапії з доведеною ефективністю, що мають сильну доказову базу міжнародних досліджень і рекомендовані міжнародними протоколами. Отже, встановлено додаткові вимоги щодо кваліфікації таких психологів.

Окрім медичних працівників і фахівців у сфері психології з немедичною освітою, слід також виокремити різного роду професіоналів і фахівців, що здійснюють реабілітаційну діяльність певних категорій осіб (наприклад, дітей, осіб з інвалідністю, учасників бойових дій тощо) або в певній сфері (мовлення, спеціалізована освіта, професійна адаптація, ергономіка, протезування, ортопедія тощо). Зазначені реабілітаційні послуги також входять до сфери соціальних послуг, що одночасно можна кваліфікувати як реабілітаційні послуги у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я", до фахівців у сфері реабілітації віднесені терапевти мови й мовлення, отже, відповідному напряму реабілітації надано особливого значення. Терапія мови й мовлення є процесом відновлення та (або) підтримки максимально можливого рівня усіх аспектів комунікації та (або) ковтання в осіб з обмеженнями повсякденного функціонування або ризиком їхнього виникнення для забезпечення оптимального рівня комунікативної взаємодії з навколишнім середовищем та (або) безпечного процесу споживання їжі. Ерготерапевтичну діяльність здійснюють за участі фахівців у сфері ергономіки, які є фахівцями й у сфері соціальних послуг.

Випуск 80 "Соціальні послуги" Довідника кваліфікаційних характеристик професій призначено для застосування в установах усіх форм господарювання, де надають соціальні послуги [9]. Довідник застосовують для врегулювання питань, що пов'язані з:

• розробленням посадових (робочих) інструкцій;

• добором і розстановкою кадрів, здійсненням контролю за їхнім використанням відповідно до фаху, кваліфікації та досвіду роботи;

• розробленням штатних нормативів;

• атестацією та підвищенням кваліфікації працівників;

• формуванням дієвого кадрового резерву;

• організацією роботи керівних працівників структурних підрозділів з надання соціальних послуг;

• організацією навчально-виховного процесу під час підготовки (перепідготовки) працівників за професіями відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

• розробленням навчальної, нормативної, технологічної та сертифікаційної документації;

• розробленням й удосконаленням програм підготовки та підвищення кваліфікації працівників структурних підрозділів з надання соціальних послуг відповідно до змісту їхньої професійної діяльності;

• інших питань організації кадрового забезпечення та оплати праці.

Отже, значущість Довідника кваліфікаційних характеристик професій не слід недооцінювати, оскільки він є інструментом, за допомогою якого забезпечують формування професійних стандартів щодо кадрів у різних сферах суспільного життя, зокрема і в такій важливій сфері, як охорона здоров'я.

Досліджуючи сферу соціальних послуг, фахівцями у сфері реабілітації можна вважати такі категорії працівників, як:

• професіонали відповідної галузі знань (соціальні вихователі у роботі з дітьми з інвалідністю, учителі- дефектологи, учителі-логопеди, учителі-реабілітологи, ергономісти різного профілю тощо);

• фахівці відповідної галузі знань (асистенти соціальних вихователів у роботі з дітьми з інвалідністю, асистенти вчителів-дефектологів, асистенти вчителів- логопедів, асистенти вчителів-реабілітологів тощо);

• професіонали та фахівці у сфері ортопедії та протезування (інженер-технолог-протезист, технолог ортопедичний, технік-протезист-ортезист, випробувач протезно-ортопедичних виробів тощо).

Правильне визначення напрямів реабілітації має важливе практичне значення, оскільки порядок й обсяги фінансування реабілітаційних заходів, зміст реабілітації, гарантування якості та забезпечення професійного надання залежить від диференціації реабілітації у сфері охорони здоров'я від інших видів реабілітації.

Слід зауважити, що надання реабілітаційної допомоги здійснюється різними фахівцями з реабілітації на різних рівнях медичної допомоги (первинному, вторинному та третинному) (ст. 27 Закону України "Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я"). Детальна регламентація надання реабілітаційної допомоги, зокрема й на різних рівнях медичної допомоги, здійснюється "Порядком організації надання реабілітаційної допомоги у сфері охорони здоров'я" [10]. Лікарі, які надають первинну медичну допомогу, направляють осіб, що потребують реабілітації, для надання реабілітаційної допомоги відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров'я та за потреби взаємодіють між собою.

Надання реабілітаційної допомоги на первинному рівні медичної допомоги забезпечують фахівці з реабілітації, які:

• надають реабілітаційну допомогу самостійно, зокрема й у вигляді домашньої реабілітації;

• працюють у територіальних громадах;

• працюють в амбулаторних реабілітаційних закладах за однією або кількома професіями фахівців з реабілітації або у складі мультидисциплінарних реабілітаційних команд;

• надають реабілітаційну допомогу самостійно та (або) через амбулаторні реабілітаційні заклади, що працюють разом із практиками (груповими практиками) первинної медичної допомоги.

Реабілітаційна допомога на вторинному рівні медичної допомоги забезпечується мультидисциплінарними реабілітаційними командами (та в деяких випадках окремими фахівцями з реабілітації) в амбулаторних або стаціонарних умовах, які надають реабілітаційну допомогу:

• у палатах гострої реабілітації у закладах охорони здоров'я;

• особам, які потребують реабілітації, за місцем їхнього перебування в мобільному режимі;

• у стаціонарних відділеннях післягострої та довготривалої реабілітації в закладах охорони здоров'я або стаціонарних відділеннях післягострої та довготривалої реабілітації, утворених на базі санаторно-курортних закладів незалежно від підпорядкування, типу і форми власності;

• в амбулаторних відділеннях післягострої та довготривалої реабілітації у закладах охорони здоров'я;

• у стаціонарних й амбулаторних реабілітаційних закладах.

Реабілітаційна допомога на третинному рівні медичної допомоги забезпечується мультидисциплінарними реабілітаційними командами, які надають реабілітаційну допомогу:

• у палатах гострої реабілітації в закладах охорони здоров'я;

• особам, які потребують реабілітації, за місцем їхнього перебування в мобільному режимі;

• у стаціонарних відділеннях післягострої та довготривалої реабілітації;

• в амбулаторних відділеннях післягострої та довготривалої реабілітації.

Отже, можемо акцентувати увагу на тому, що реабілітаційну допомогу надають як окремо, так і поряд з медичною допомогою, вона має комплексний характер та медико-соціальний зміст і здійснюється на професійній основі.

Підготовку фахівців з реабілітації здійснюють відповідно до законодавства про освіту відповідні заклади фахової передвищої та вищої освіти, а також через інтернатуру, лікарську резидентуру, клінічну ординатуру, аспірантуру й докторантуру.

Перепідготовка та підвищення кваліфікації відбувається відповідно до законодавства про освіту та законодавства, що забезпечує професійний розвиток працівників [11]. Фахівці з реабілітації, які надають допомогу особам, що потребують реабілітації відповідно до вимог Закону України "Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я", проходять атестацію в порядку, що визначають відповідні профільні органи виконавчої влади.

Висновки

Rehabilitation professionals are seen as a separate category of health professionals who, on the one hand, provide care that differs in content from medical care, but on the other hand is in many cases inseparable from medical care and is provided by rehabilitation professionalsalong with the medical staff.

The qualification requirements to rehabilitation specialists established by the legislation are determined depending on the sphere and type of rehabilitation activity.

Rehabilitation workers include professionals and specialists who work on the basis of an employment contract in the field of medical and social rehabilitation, which are: doctors of physical and rehabilitation medicine, physical therapists, occupational therapists, speech and language therapists, prosthetic and orthotic specialists, psychologists, psychotherapists, physical rehabilitation nurses, assistants to physical therapists and occupational therapists.

Health care reform has led to the formation of a new system of rehabilitation services, the introduction of new approaches to rehabilitation care, improving skills and other requirements for rehabilitation professionals, which should improve the quality of such care and improve the situation in health care and social protection.

The procedure for providing different types of rehabilitation care, mechanisms of interaction between specialists of different specializations and specialties, responsibility for the results of the multidisciplinary rehabilitation team, detailing the conditions for providing rehabilitation care at different levels of health care and to different categories of citizens need further study.

Keywords: rehabilitation services, rehabilitation assistance, specialists in the field of rehabilitation, qualification characteristics, professional activity in the field of rehabilitation.

Размещено на Allbest.ru