Аналіз сфери громадського здоров’я в умовах епідеміологічних загроз

Размещено на http://www.allbest.ru/

АНАЛІЗ СФЕРИ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ'Я В УМОВАХ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИХ ЗАГРОЗ

Автомєєнко А.І.

здобувач кафедри економічної безпеки, публічного управління та адміністрування Державного університету «Житомирська політехніка»

Громадське здоров'я є одним із найважливіших атрибутів суспільного життя та одним із основних показників його добробуту й розвиненості. Для успішної реалізації реформ у системі охорони здоров'я в Україні необхідна чітка, а також збалансована програма, формулювання усіх напрямів з урахуванням необхідності приведення низки законодавчих актів до потреб у даній сфері, зокрема прийняття Закону «Про систему громадського здоров'я», який є лише формі проекту. На даному етапі сфера громадського здоров'я перебуває під тиском глобальної епідеміологічної кризи, яка посилилася наприкінці ХХ століття.

Надзвичайні ситуації в сфері охорони здоров'я знаходяться серед найсерйозніших ризиків для глобальної безпеки. Україна повинна переорієнтувати фокус системи охорони здоров'я від політики лікування до політики зміцнення здоров'я й попередження хвороб, на що й покликана розбудова системи громадського здоров'я в Україні. Окрім цього, законодавство у сфері санепідблагополуччя системно не переглядалось майже 30 років і потребує комплексної модернізації. На нашу думку, засвоєння сучасних моделей управління реформами слугує імпульсом для запровадження реформ та переходу системи охорони здоров'я на нові механізми функціонування, що є процесом запровадження нововведень з метою переходу від ідеальної моделі до моделі реальної, зважаючи на надзвичайні ситуації, глобальні виклики та епідеміологічну кризу, яка охопила всю систему громадського здоров'я у загальносвітовому масштабі у зв'язку із пандемічним поширенням COVID-19.

Забезпечення сфери громадського здоров'я та реформування у сфері охорони здоров'я необхідно спрямовувати на зміцнення здоров'я всіх верств населення, збільшення тривалості активного життя, поліпшення демографічної ситуації, підвищення якості і ефективності медико-санітарної допомоги, удосконалення фінансування і управління галуззю. Адже поліпшення здоров'я населення є інтегральним показником успішності функціонування держави та всіх її інституцій. З огляду на те, що роль державного управління охороною здоров'я у формуванні громадського здоров'я та національної безпеки беззаперечна, потрібно вживати всіх необхідних заходів для управлінської ефективності та державницького підходу у вирішенні питань протидії загрозам міжнародного характеру у сфері охорони здоров'я та функціонування налагодженої системи цим загрозам в Україні.

Ключові слова: епідемія, державна політика, епідеміологічні загрози, громадське здоров'я, сфера охорони здоров'я.

Постановка проблеми

Пандемії, надзвичайні ситуації в сфері охорони здоров'я і слабкість систем охорони здоров'я загрожують не тільки людськими втратами, але й є серйозними викликами для світової економіки й глобальної безпеки, оскільки не детермінуються державними кордонами і національними інтересами, а вразливість однієї людини робить незахищеними усіх.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Питання сфери громадського здоров'я в умовах епідеміологічних загроз досліджували: Ситник ТІ., Hallingberg B., Rothkopf D., Комісаренко С. В., KingNancy M. P., Breeze R.,, Budowle B., Schutzer S., Owens M. T Та інші.

Постановка завдання. Проаналізувати сфери громадського здоров'я в умовах епідеміологічних загроз.

Викладення основного матеріалу

Як інституційний суб'єкт щодо відтворення соціально-біологічної детермінації суспільства, громадське здоров'я дає змогу проаналізувати антропоцентричну цінність людини в конкретних історичних умовах і розкриває сутність внутрішньоіндикативного ставлення людини до цінності життя та його досконалості через призму «фізичного добробуту» [1], який гарантується лише фізичним здоров'ям. Останнє як зовнішньоатрибутивна ознака буття людини слугує «своєрідним естетичним та соціальним мірилом індивіда, критерієм його краси, громадянської зрілості, духовного розвитку, готовності віддати свої сили служінню державі» [2].

Громадське здоров'я характеризує певний стан суспільства, який визначає рівень його спроможності щодо реалізації біологічних та соціальних функцій, які забезпечують життєдіяльність громадян. Громадське здоров'я в такий спосіб є певною формою відображення відповідних соціально-побутових умов та стану навколишнього середовища, які в інтегрованій взаємодії забезпечують ефективність функціонування соціальних інститутів, що в остаточному підсумку є передумовою сталого розвитку суспільства. Такий контекст ідентифікації громадського здоров'я є своєрідною «вимірювальною лінійкою» для обстеження показників якості життя громадян через рівень організації охорони здоров'я [1]. Це вказує також на те, що «рівень громадського здоров'я, виступаючи головною умовою відтворення високоякісного трудового потенціалу, є адекватним показником соціально-економічної безпеки держави» [3].

Вкрай небезпечною практикою стало використання інфекційних агентів з неблагородними цілями, що є біологічними загрозами для сфери громадського здоров'я сучасності. Хоча біологічна та бактеріологічна зброя - це не винахід сучасності, адже мають трохи довшу історію, ніж свідоме вивчення людством мікроорганізмів. Наприклад, у 1300 р. татаро-монголи при облозі Каффи закидали трупи померлих від чуми за мури міста. Японці активно працювали в секторі розробки біологічної зброї в часи другої світової війни. То були ганебні сторінки в історії отримання мікробіологічних знань - із дослідженнями на людях, в яких було використано більш як 5 тисяч людей, близько 600, з яких померло. Внаслідок експериментів було заражено близько тисячі колодязів у китайських селах для вивчення розвитку спалахів холери та тифу. Японські літаки скидали на китайські міста бліх, заражених легеневою чумою. Спалахи, які виникли, тривали ще впродовж наступних років та спричинили загибель близько 30 тисяч людей [4, с. 195]. Як приклад досліджень, в США приводять експериментальне контамінування метрополітену Нью Йорку непатогенною бактерією Bacillusglobigii, що моделювала потенційну атаку збудником сибірської виразки. Тому, у 1972 р. було ініційовано підписання Конвенції про біологічну зброю, яка зобов'язала всіх країн- учасників утриматися від її розробки та застосування [5]. Однак, це не стало запорукою того, що учасники таки дотримуються своїх обіцянок. Припускається, що деякі країни продовжують свої дослідження неофіційно. У той же час такі країни, як Північна Корея, Іран та Сирія цього не приховують. Порушення техніки безпеки при таких дослідженнях іноді можуть створюють прецеденти, що порушують їх «секретність». Наприклад, спалах сибірської виразки у Єкатиренбурзі в 1979 р., коли всі жертви захворіли у вузькій зоні по напрямку вітру від місцевого військового об'єкту, дало підстави стверджувати про напрацювання цього збудника. Прикладом біологічних терористичних атак є розсилання листів із спорами збудників сибірської виразки в 2001 році [6, c. 16].

До засобів масового ураження належить токсична і бактеріологічна (біологічна) зброя, де дія останньої ґрунтується на використанні хвороботворних властивостей бойових біологічних засобів - мікроорганізмів, здатних розмножуватися в організмах людей, тварин і рослин та спричиняти масові захворювання. До таких бактеріологічних засобів відносять віруси, бактерії, грибки і токсичні продукти їхньої життєдіяльності, використання яких можливе за допомогою заражених переносників (комах, гризунів) або у вигляді суспензій і порошків у боєприпасах. За відсутності ефективної системи гарантування безпеки (зокрема, біобезпеки) розширення в деяких державах мережі досліджень у галузі готовності до реагування на біологічні загрози може також становити загрозу [7]. Збільшення кількості лабораторій з високим рівнем захисту та розширення спектра досліджуваних патогенів сприяють поширенню потенційно чутливих даних і знань. Це ускладнює алгоритм поводження з біологічними та хімічними речовинами подвійного призначення та становить велику небезпеку для всієї сфери громадського здоров'я.

В останні роки міжнародна спільнота спрямувала значні зусилля на аналіз ефективності дотримання національних законодавств, кодексів поведінки та етики, спостереження за хворобами та реагування на них, біозахист і біобезпеку. Так, Управління з питань роззброєння (Office for Disarmament Affairs - ODA) ООН ще у 2007 р. започаткувало створення Бази даних про біологічні інциденти (Bioincident Database), як того вимагає Глобальна антитерористична стратегія ООН (UN Global Counter-Terrorism Strategy) 2006 р.[8]. Управління запросило від країн-членів ООН оновлення списку лабораторій і кваліфікованих фахівців, складеного у 1989 р., з метою надання Генеральному секретарю ООН можливостей з розслідування повідомлень про використання хімічної чи БЗ [9, c. 248].

Аналіз загроз та оцінка ризиків, пов'язаних із запобіганням хімічному та біологічному тероризму, реагуванням на їх випадки та ліквідацією їх наслідків, а також оцінка ефективності здійснення заходів протидії характеризуються меншою інформативністю, ніж у разі традиційних військових загроз від звичайних озброєнь, зокрема, внаслідок браку достовірної відкритої інформації. Як наслідок - багато держав не зважають на прямі загрози хімічного та біологічного тероризму, особливо, в умовах визначення пріоритетів за обмежених ресурсів. Ще у травні 1986 р. Міністерство оборони США у доповіді комітету Палати представників Конгресу США підтвердило, що завдяки методам генної інженерії бактеріологічна війна стає ефективним варіантом бойових дій; також було зазначено, що нові досягнення в галузі біотехнологій дозволяють створювати практично необмежену кількість варіантів того, що можна назвати «речовинами із заданими властивостями». Особливо небезпечними в ході бактеріологічної війни можуть стати нові, невідомі медицині інфекційні захворювання, що є прямою масовою загрозою громадському здоров'ю. Засоби та методи захисту від них доведеться створювати в умовах ведення бойових дій [10, с. 426]. Та попри дані заходи, у 2007 році отримали широкого розголосу прорахунки в галузях біозабруднення та біобезпеки на об'єктах, де повинні були дотримуватися правила техніки безпеки при роботі з біологічним матеріалом: в Інституті здоров'я тварин (Institute of Animal Health - IAH), де живий вірус ящуру в обмеженій кількості використовують для експериментів, а також на двох приватних біотехнологічних підприємствах - «Merial Animal Health Ltd» та «Stabilitech Ltd», які виробляли у великій кількості вакцину проти ящуру та використовували в невеликій кількості живий вірус ящуру, подібний до того, який вироблявся у IAH. Штам ящуру, виявлений під час розслідування інциденту на фермах поблизу міста Пірбрайт у графстві Суррей (Велика Британія), де було зафіксовано спалах ящуру, був ідентичний штаму, отриманому під час епідемії ящуру у Великій Британії у 1967 р. Саме цей штам широко використовують у дослідних лабораторіях та фармацевтичному виробництві, зокрема, на об'єктах у Пірбрайті. Таким чином, розслідування привело на вищенаведені об'єкти у Пірбрайті [11, с. 129].

Разом із виробленими механізмами протидії та безпеки, розвитком мікробіологічних та медичних технологій справжнім викликом цивілізаційного масштабу наприкінці 2019 року стало розповсюдження вірусу COVID-19. Із найбільш серйозних викликів біобезпеці та сфері громадського здоров'я за останніх 20 років становили: пташиний H5N1, H7N9 та свинячий H1N1 (а також: H5N8, H7N3, H7N7) віруси грипу, пріони, SARS, MERS, Ебола, віспа та поліомієліт, а також резистентні до ліків мікроорганізми (зокрема туберкульозу - M(X)DRTB) тощо. Та за розрахунками ВООЗ [7] та окремих авторитетних у світі науковців на початку ХХІ століття вказувалося на імовірність виникнення пандемії грипу в першій половині ХХІ століття як надзвичайно високу. Але справжньою «чумою» ІІ половини ХХ ст. став ВІЛ / СНІД. Перший клінічний звіт про СНІД з'явився 5 липня 1981 року, у якому йшлося про п'ять випадків зараження в США. На даний моментне не існує ліків чи вакцини проти вірусу. Хоча розроблені методи терапії, які можуть уповільнити розвиток захворювання й дають пацієнтам змогу прожити нормальне і довше життя.

Вищенаведена таблиця чітко демонструє, що кількість людей, які живуть з ВІЛ у світі постійно зростає, але смертність навпаки зменшується. Політика боротьби з поширенням даного захворювання та фінансове забезпечення відповідних заходів у сфері громадського здоров'я призвели до позитивної динаміки, адже кількість нових випадків зменшується, а частка носіїв захворювання, що отримує антиретровірусну терапію (складова медичної допомоги хворим на ВІЛ) збільшується.

За даними 2019 року частка таких хворих (що отримує таку терапію) досягла значення 66,8 % порівняно з 2,3 % від усіх хворих за даними 2000 року.

Справжньою цивілізаційною загрозою, навіть, катастрофою став розвиток пандемії COVID-19. 1 липня 2020 р. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) оголосила про пандемію COVID- 19, але масового поширення дане вірусне захворюваннями країнами світу набуло від початку 2020 року. Тому, локальний спалах коронавірусу в Китаї у місті Ухань на початковому етапі не сприймався, як небезпека світового рівня. Попри це, на сьогодні, від листопада-грудня 2019 року (коли уряд Китаю офіційно оприлюднив інформацію про спалах даного вірусу, хоча у новому дослідженні Гарвардської медичної школи йдеться про те, що супутникові знімки парковок біля лікарень в китайському Ухані, а також тенденції пошукових запитів в Інтернеті вказують, що новий коронавірус міг ширитися Китаєм ще в серпні минулого року), вірус поширився на всіх континентах світу та набув загрозливих пандемічних і мутованих форм. (табл. 1)

Таблиця 1 Характеристика поширення COVID-19 в світі з початку 2020 року

1. Ситник Т.І. Вплив факторів соціально-економічної невизначеності в період епідеміологічних загроз на державну політику підтримки та стабілізації діяльності бізнесу. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2018. № 1.

2. Hallingberg B. Dostrongersc hoolsmokingpoliciesmake a difference? Analysi softhehe althbehaviourin school-aged childrensurvey. TheEuropeanJournalofPublicHealth. 2016.

3. The Social Medicine Reader: Social and Cultural Contributionsto Health, Difference and Inequality / HendersonGail E. (Ed.). Durham, NC: Duke University Press, 2015. Vol. 2.

4. Rothkopf D. Superclass: The Global Power Eliteand the World They Are Making. Farrar, Straus and Giroux; 1 edition. 2009. 408 p.

5. Комісаренко С. В. Про біологічні загрози і біозахист. Українське слово: інтернет-видання. 2009.

6. Breeze R., Budowle B., Schutzer S. Microbial Forensics. Elsevier Academic Press. San Diego, 2005. 448 p.

7. Owens M. T. In Defense of Classical Geopolitics / Naval War College Review-199. Vol. 52. No 4.

8. Розпорядження КМУ (від 30 листопада 2016 р. № 1002-р) «Про схвалення Концепції розвитку системи громадського здоров'я».

9. Проект Закону України «Про систему громадського здоров'я».

Размещено на Allbest.ru