Вроджені механізми мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуальне науково-дослідне завдання

Вроджені механізми мови

Виконала:

студентка IІ курсу

Шкурко Т.М.

План

Вступ

1. Фізіологічні передумови мовлення

2. Закономірності розвитку мовлення у дітей

3. Гіпотеза вроджених мовних структур

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

вроджений мовлення нейрон фізіологічний

Людина відрізняється від тварини у тому числі наявністю мови, тобто здатністю висловлювати свій внутрішній стан за допомогою слова або жестів.

Тварина сприймає навколишній світ в результаті впливу на нього матеріальних чинників (подразників). На основі цих впливів у тварини формуються безумовні або умовні рефлекси. Сукупність цих конкретних сигналів зовнішнього світу І.П. Павлов запропонував називати першою сигнальною системою дійсності. Систему нейронів мозку, що сприймають ці сигнали і формують відповідні реакції на них, він розглядав як матеріальну основу першої сигнальної системи. Перша сигнальна система - це сукупність нейронів кори великих півкуль, які беруть участь в обробці всіх конкретних сенсорних сигналів зовнішнього і внутрішнього середовища.

Людина сприймає зовнішній світ так само, як і тварини - на основі діяльності першої сигнальної системи. Але, крім цього, людина сприймає його і на основі діяльності другої сигнальної системи, специфічним подразником якої є слово з закладеним в нього змістом, слово, яке позначає предмети і явища навколишнього світу. Під другою сигнальною системою дійсності І.П. Павлов розумів сукупність словесних подразників, а також нервові процеси, що виникають у великих півкулях головного мозку в результаті сигналізації навколишнього світу мовними позначеннями предметів і явищ природи, дратівливими органи чуття (аналіз і синтез слів, що володіють змістом). Друга сигнальна система - це сукупність нейронів, що беруть участь в сприйнятті слова як сигналу сигналів, тобто як сигналу другої сигнальної системи.

Для тварини слово являє собою набір звукових хвиль і є подразником першої сигнальної системи, на який можна виробити умовний рефлекс. Однак слово для тварини не несе смислового навантаження. Наприклад, якщо виробити умовний слиновидільний рефлекс у собаки і людини на дзвінок і належним чином закріпити його, а потім звучання дзвінка замінити словом «дзвінок», то у людини слиновиділення відбудеться, а у собаки ні. Для людини звучання дзвінка (конкретний подразник) і слово «дзвінок» (позначення конкретного подразника або абстракція від реального подразника) є умовними подразниками. Для собаки слово «дзвінок» - набір звукових коливань.

У людини слова набувають сенсу в результаті виникнення міцного зв'язку в корі великих півкуль між центрами збудження, що виникають під впливом конкретних сигналів навколишнього світу, і центрами збудження, що виникають на слова, що позначають конкретні подразники. Таким чином, слова набувають сенсу на основі механізму встановлення умовно-рефлекторних зв'язків у корі великих півкуль головного мозку. В результаті утворення таких зв'язків слова можуть замінити конкретні подразники навколишнього середовища, стаючи їх символами. Інакше кажучи, слово, що володіє сенсом, є абстракцією конкретного подразника, його символом. І на цей символ можна виробляти нескінченну кількість умовних рефлексів.

Механізм мови обов'язково включає наступні ланки: вимовляння, осмислення мови, та перетворення її на «внутрішню мову». Цей процес заснований на роботі різних аналізаторів (слухового, зорового, тактильного і рухового), за допомогою яких відбувається осмислення і відтворення мовних сигналів. Виконання різних актів мовної діяльності пов'язано з певними структурами вищих відділів мозку людини. Ці структури, названі центрами мови, були виявлені в клінічних спостереженнях і позначені на ім'я дослідників, що їх описали.

1. Фізіологічні передумови мовлення

У носіїв мови іноді складається враження, що мовленнєва діяльність здійснюється передусім на ґрунті памяті, шляхом накопичення необхідного для вирішення практичних завдань набору слів з подальшим їх використанням щодо певних обставин. Дійсно, память - надзвичайно важливий механізм оволодіння і користування мовленням. Проте мовлення - не тільки своєчасне пригадування відповідних до певної життєвої ситуації слів. Це складний процес відображення оточуючого світу в особливих символічних формах.

Мовленнєва діяльність має власні фізіологічні механізми, які детермінуються не тільки на функціональному, але й на морфологічному рівні. Механізм мовлення містить три принципово різних компоненти: його сприймання, вимову і внутрішньо-мовленнєвий компонент.

Два перших компоненти забезпечують переклад інформації в мовленнєву форму (“мовленнєвий продукт”) і комплексну роботу багатьох аналізаторів щодо дослідження й аналізу відповідного обєкта. Хоча продукт мовленнєвої діяльності являє собою ідеальне утворення, робота над ним певною мірою схожа з роботою над матеріальними обєктами - в ній беруть участь аналогічні чисельні механізми. Так, у звуковому оформленні мовленнєвого висловлювання беруть участь голосові звязки, мязи язика; у сприйманні звукового мовлення - слуховий апарат. При зоровому сприйманні текстів “працює” не тільки зоровий аналізатор, але й голосовий апарат, оскільки в процесі мовчазного читання звязки функціонують аналогічно тому, як текст промовляли би вголос. Якщо ж штучно блокувати їх активність, читач не усвідомлює те, що читає.

Проте найважливіше в мовленнєвій діяльності (формування змісту висловлювання одним партнером по спілкуванню і сприймання його іншим) відбувається в компоненті внутрішнього мовлення. Це особливий психофізіологічний процес, який полягає в активізації мовленнєвих механізмів поряд з відсутністю зовнішніх проявів. Сутність його ще не зовсім зясовано, хоча науковцями досліджені провідні характеристики. Детерміновані процеси випереджають формулювання мовленнєвого висловлювання, озвученого співрозмовником, вибудовуючи фразу відповідно до мети, завдань, змісту, правил певної мови, а також слідують за почутим висловлюванням у слухача, розшифровуючи зміст і значення. Внутрішньо-мовленнєві процеси далеко не ідентичні зовнішньому мовленню.

В корі лівої півкулі розташовані три центри мовлення: СЛУХОВИЙ, РУХОВИЙ і ЗОРОВИЙ. Слуховий центр (центр Верніке) забезпечує розуміння вимовлених слів. При його порушеннях людина втрачає здатність розпізнавати слова, вимовлені вголос, хоча по відношеннню до всіх інших звукових сигналів може зберігати чудову слухову чутливість. Людина в мовленні сприймає окремі звуки, проте цілісно “охопити” склади, слова, фрази неспроможна.

При вадах зорового центру людина не здатна читати, хоча її зір може повністю зберігатися. Якщо порушений руховий центр, людина не зможе вимовити жодного слова, хоча розумітиме їх, коли почує, зберігатиме здатність до крику і співу без слів.

Результати спостережень за людьми з так званим “розщепленим мозком” дозволили вченим зробити висновок про те, що ліва (домінантна) півкуля мозку людини є унікальним “сховищем” зовнішніх оболонок слів: їх знакових і буквених форм, а також відповідної граматичної й абстрактної змістової інформації. У правій півкулі зберігається конкретна змістова (передусім образна) інформація про зовнішній світ, а також ієрогліфи, що передають зміст окремих слів, образні жести (мова глухонімих). Тому при порушеннях лівої півкулі у людини знижуються здібності до кодування і розкодування лінгвістичних характеристик вербальних повідомлень; правої півкулі - невербальної образної інформації.

2. Закономірності розвитку мовлення у дітей

Мовлення формується у процесі загального психофізичного розвитку дитини. Умовами формування нормального мовлення є:

- збережена центральна нервова система дитини;

- наявність нормального слуху і зору;

- достатній рівень мовленнєвого спілкування дорослих з дитиною.

На першому році життя дитина передусім оволодіває вокалізацією, гулінням, лепетом. Після 6-ти місяців лепетне мовлення активізується, наближається до звуків рідного мовлення, збагачується новими інтонаціями, є відповіддю на голосове звернення дорослих. Відсутність лепетного мовлення вже на ранніх етапах життя може свідчити про порушення у дитини слуху, артикуляційної моторики, інтелекту. На кінець першого року життя дитина розуміє значення багатьох слів і сама вимовляє перші слова. Великого значення вже у цьому періоді (як і впродовж подальшого розвитку) набуває спілкування дитини з оточуючими (передусім з матір'ю). Недостатність мовленнєвого спілкування, недорозвиток сенсомоторних функцій дитини можуть призвести і до недорозвитку мовлення дитини та затримки психічного розвитку в цілому.

До кінця другого року словник дитини суттєво збільшується, відбувається оволодіння простою фразою, яка поступово ускладнюється. У віці від одного до трьох років мовлення посідає провідне місце у психічному розвитку дитини. Дитина супроводжує мовленням свої ігри та предметні дії, ставить багато запитань і відповідає на запитання дорослих. Поступово мовлення стає провідним засобом спілкування і розвитку мислення.

До п'яти років розвивається координація між диханням, фонацією і артикуляцією, що забезпечує плавність мовлення; формується здатність до звукового аналізу і синтезу. Нормальний розвиток мовлення дозволяє дитині на кінець дошкільного віку перейти до нового етапу - оволодіння писемним мовленням.

У дитини слово стає сигналом сигналів не відразу. Ця якість набувається поступово, під впливом дозрівання мозку і формування нових та все більш складніших зв'язків. У новонародженого умовні рефлекси починають проявлятись з другого, а в більшості випадків з третього місяця життя.

Раніше всього формуються рефлекси на смакові і запахові подразники, потім іде формування вестибулярних, а ще пізніше - зорових і слухових рефлексів.

Умовні рефлекси на словесні подразники починають формуватись з другої половини першого року життя дитини. Під час спілкування з дорослими слово поєднується з іншими подразниками і в результаті цього стає одним із компонентів того чи іншого поведінкового комплексу. Проста спроба зміни одного із компонентів комплексу - і реакція на слово пропадає. Поступово слово починає набувати провідного значення, витісняючи інші компоненти: спочатку пропадає кінестетичний, а потім поступово зоровий і слуховий компоненти - саме слово починає викликати реакцію. Показ предмета при одночасному його називанні призводить до того, що слово починає у свідомості дитини замінювати даний предмет. Ця здатність проявляється у дитини наприкінці першого або на початку другого року життя. Але в цей період воно замінює лише конкретний предмет - тобто воно виступає як інтегратор першого порядку.

Перетворення слова в інтегратор другого порядку (“сигнал сигналів”) відбувається наприкінці другого року життя. Для цього необхідно, щоб на дане слово у дитини було вироблено не менше 15 умовних зв'язків. Дитина має навчитись оперувати з різними предметами, які позначаються одним словом. Якщо кількість вироблених умовних зв'язків менша, то слово залишається символом, який позначає лише конкретний предмет. Між третім і четвертим роком життя у дитини з'являються слова інтегратори третього порядку. Вона починає розуміти узагальнюючі слова. На п'ятому році життя дитина вже починає оволодівати складними узагальнюючими словами, які можуть позначати одночасно і предмет, і дію, і явище.

З розвитком мовлення і формуванням узагальнюючої діяльності слова у 2 3річної дитини ускладнюється інтегративна діяльність мозку: виникають умовні рефлекси на відношення величини, ваги, форми, кольору предметів. У дітей віком 3 4 роки виробляються різноманітні рухові стереотипи. Але серед умовних рефлексів переважають прямі тимчасові зв'язки. Зворотні зв'язки виникають пізніше і силові відношення між ними вирівнюються приблизно у 5 6 річному віці. Мовлення як історична форма спілкування у дошкільному віці розвивається за двома взаємопов'язаними напрямками. По перше, удосконалюється її практичне застосування у процесі спілкування дитини з дорослими та однолітками. По друге, мовлення стає основою перебудови мисленнєвих процесів і перетворюється у засіб мислення.

Дитина навчається правильному промовлянню і правильному розумінню зверненого до неї мовлення, значно збільшується її словниковий запас, вона оволодіває правильним використанням його граматичних конструкцій. Дитина починає виконувати все більш складні дії на прохання дорослого. Поступово із ситуативного мовлення переходить в стадію контекстного, зв'язного, а потім і пояснювального. Вона оволодіває мовленням практично, не усвідомлюючи ні закономірностей, яким воно підпорядковується, ні своїх дій з ним.

Мовлення виступає одним із найбільш могутніх факторів (і стимулів) розвитку дитини в цілому. Воно має значний вплив на формування особистості, вольові якості, характер, погляди, прагнення, відображає соціальне середовище, в якому росте дитина.

Оволодіння мовленнєвою діяльністю передбачає здатність розмовляти і розуміти сказане. Дитина вчиться розмовляти, слухаючи мовлення дорослих і повторяючи те, що вона почула. Це необхідна умова: вона усвідомлює і розуміє мовлення інших, його темп, ритмічність, інтонацію, запам'ятовує, в яких ситуаціях використовуються ті чи інші слова і висловлювання. Але при цьому дитина повинна виступати не лише в ролі імітатора, але й бути творчим учасником мовленнєвого спілкування.

Отже, розвиток мовлення у дитини проходить ряд етапів, кожен наступний з яких взаємопов'язаний і взаємообумовлений попереднім. Відсутність або затримка становлення однієї фази призводить до затримки, а то і до повного випадання формування та розвитку наступної функції мовленнєвого апарату. Органічні ураження головного мозку також мають значний негативний вплив на розвиток мовлення як системи, яка виконує комунікативну, регулюючу та програмуючу функції. Причому значну роль відіграють як ступінь порушення, так і час, в який воно виникло, а також і те, як проходив фізичний розвиток дитини після ураження.

3. Гіпотеза вроджених мовних структур

Гіпотеза вроджених мовних структур -- гіпотеза Ноама Хомського, суть якої зводиться до того, що мовні структури не набуваються через досвід, а народжуються разом із людиною й існують у кожного індивіда.

Концепція Хомського за своєю суттю є психологічною. Проблеми мови він пов'язував з проблемами людського знання і водночас вважав, що через вивчення мови можна глибше пізнати людську природу. У зв'язку з цим він згадував положення Декарта про вродженість мисленнєвих структур, у тому числі мовної компетенції.

Механізм оволодіння мовою (МОЯ) (який не має відповідного біологічного базису в нервовій системі), як Хомський назвав цю структуру, дозволяє дітям переробляти ними лінгвістичну інформацію і відкривати для себе правила, відповідно до яких вони створюють свою мову. Іншими словами, діти, чуючи мову інших людей, несвідомо виводять на підставі почутого граматичні правила і, відповідно з ними, будують власні висловлювання. Цей процес проходить ряд стадій: спочатку діти можуть засвоїти одні форми і тільки потім - інші. Однак, на думку Хомського, деякими базовими елементами мови людина володіє спочатку, і діти освоюють мову активно, хоча і не завжди усвідомлено. Так, спочатку вони виробляють прості правила відповідно до законів стрижневий граматики, потім, протягом перших кількох років життя, поступово ускладнюється їх синтаксис і все більше наближається до синтаксису мови дорослих, у міру освоєння ними таких «функціональних» слів, як артиклі і приводи , і придбання інших граматичних пристосувань.

Одним із доказів існування МОЯ є здатність глухих дітей до розвитку спонтанних систем жестової комунікації. Другим доказом можна вважати спостереження про те, що лепет глухих дітей перші 6 місяців життя нічим не відрізняється від лепету чуючих дітей того ж віку.

Наступним доказом є те, що у всіх лінгвістичних культурах виявлені універсальні закономірності; серед них - упорядкована послідовність розвитку белькотіння, перших слів і телеграфного мови.

Проте підхід Хомського піддався критиці. По-перше, досі фахівцями-неврологами не виявлено ніякого підтвердження існування МОЯ крім спостереження про те, що кожна півкуля мозку спеціалізується на деяких своїх мовних функціях. По-друге, його аргументація являє собою свого роду порочне коло. Чому діти опановують мову? Тому що існує МОЯ. Звідки ми можемо знати про існування МОЯ? Тому що діти опановують мову. Крім того, серйозній критиці піддалося припущення Хомського про те, що в основі всіх мов лежить загальна граматика; теоретики не змогли погодитися з тим, що така граматика існує.

Положення про вроджені структури викликало бурхливі дискусії в науці. Більшість учених, які взяли участь в обговоренні цього положення, не сприйняли його. Хомський вважав, що дослідження мови відкриває перспективу для вивчення розумових процесів людини, тому повинно посідати центральне місце в загальній психології. Учений відносив мовознавство до психології й теорії пізнання (це положення широко використовує сучасна когнітивна лінгвістика). Завданням психології є виявлення вродженої системи, яка визначає суть мови. Психологічне спрямування концепції Хомського стало приводом для звинувачення його в поверненні лінгвістики в лоно психології, внаслідок чого лінгвістика почала втрачати свою самостійність, за яку боролись багато поколінь мовознавців.

Висновки

Мова -- складна психічна діяльність, яка, з точки зору діяльнісного підходу, виступає у вигляді цілісного акту діяльності або мовних дій, які органічно включаються в немовну діяльність. Вона є складною структурою, яка містить етапи орієнтування, планування (у формі внутрішнього програмування), реалізації і контролю.

Під мовою розуміють інформаційну систему, яка утворюється в мозку людини в процесі мовленнєвого спілкування як його інструмент. Система називається інформаційною тому, що вона не виконує ніяких інших функцій, ніж встановлення адекватного зв'язку між людьми, які спілкуються. Отже, мова формується у мовленні, а мовлення доставляє інформацію про оточуючу дійсність.

Мовлення - це форма спілкування, опосередкована мовою, яка включає процеси побудови та розуміння висловлювання. Розглядаючи мовлення як процес спілкування людей і як механізм мисленнєвої діяльності, спеціалісти виділяють дві нерозривно пов'язані між собою функції мовлення - спілкування, як комунікативна функція, і мисленнєва, як функція сприймання, розшифровки та кодування інформації. У мовленні чітко прослідковується зовнішній (чуттєвий) та внутрішній (смисловий) аспекти.

Мовлення являє собою певну систему знаків і правил їхнього утворення. Людини засвоює мову в процесі життя через навчання. Існує критичний період для засвоєння мовлення, який триває приблизно до 10 тирічного віку. Після 10 років здатність до утворення нейронних зв'язків, необхідних для побудови центрів мовлення, поступово втрачається.

Мовленнєва діяльність людини тісно пов'язана з усіма сферами людської свідомості. Історія існування людства довела, що саме мовлення є важливим фактором психічного розвитку особистості й удосконалення суспільних відносин. Під впливом мовлення розвивається свідомість, мисленнєві операції, вольова та емоційна сфери, збагачуються інтелектуальні можливості людини.

Мовлення як психологічне явище - одне з найбільш складних в житті кожного з нас. Мовленнєва діяльність має власні фізіологічні механізми, що детермінуються не тільки на функціональному, але й на морфологічному рівні. Майбутній педагог повинен бути обізнаний з цими аспектами. Адже мовленнєва діяльність здійснюється не на ґрунті пам'яті, шляхом накопичення необхідного для розв'язання практичних завдань лексикону з наступним його використанням адекватно ситуації. Це складний процес відображення оточуючого світу в особливих символічних формах, особливий і достатньо складний вид діяльності. Переконливим доказом можуть слугувати труднощі, що їх відчуває більшість людей, які намагаються передати словами власні думки, переконання, почуття. Мовленнєва діяльність потребує колосального напруження та особливих здібностей.

У дитини від народження існують вроджені механізми мови.

Незважаючи на критику на свою адресу, теорія вроджених мовних структур виявилася дуже корисною і стимулювала великі дослідження дитячого мовного розвитку. Питання про те, чи існує в людини вроджений механізм придбання мови, чи не краще вважати універсалії мовного розвитку просто набором закладених у нас стратегій (ранню перевагу людської мови перед іншими звуками, ранні здатності до розрізнення мовних звуків, спонтанне гуління і лепет, які поступово вдосконалюються), досі залишаються спірними.

Список використаних джерел

1. Іонов І.А., Комісова Т.Є., Мамотенко А.В., Шаповалов С.О., Сукач О.М., Теремецька Н.Ф., Катеринич О.О. «ФІЗІОЛОГІЯ ВИЩОЇ НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ» Харків,2017, 118-119 ст.

2. Л.О. Калмикова, Г.В. Калмиков, І.М. Лапшина, Н.В. Харченко «ПСИХОЛОГІЯ МОВЛЕННЯ І ПСИХОЛІНГВІСТИКА» 19-20 ст.

3. https://zdamsam.ru/a72929.html Основні закономірності розвитку мовлення.

4. https://uk.wikipedia.org/wiki/ Гіпотеза_вроджених_мовних_структур.

5. https://www.kursak.com/ideia-vrodzhenykh-struktur-n-khomskoho/ Ідея вроджених структур Н. Хомського.

6. О.В. Гаврилов «Мова, мовлення, їхні функції і вплив на психічний розвиток особистості», 92-95 ст.

Размещено на Allbest.ru