Патогенез та лікування неврозів: нові можливості Моріта-терапії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Патогенез та лікування неврозів: нові можливості Моріта-терапії

Білоусенко М.В.

Пошук нових форм подолання неврозів різної етіології є дуже актуальним завданням у зв'язку із війною, яка зробила населення країни вразливим для психічних розладів. Дослідники включають до факторів, які викликають неврози, психотравмуючу ситуацію, психопатологічні симптоми, у тому числі, вегетосоматичні, а також особистісні властивості, притаманні їй та розвинуті за час життя здібності протистояти стресу. Темперамент, характер створюють форму протистояння стресогенним впливам, силу опору травмі. Однією з сучасних форм психотерапії, яка спрямована на зміцнення стресостійкості особистості, укріплення характеру, є Моріта-терапія, яка була розроблена у першій половині ХХ ст. у Японії психіатром Ш. Морітою.

Він творчо переробив ідеї дзен-буддізму та створив ефективний терапевтичний підхід до психічних розладів, який використовується у різних культурних контекстах та не потребує конкретної форми духовності від пацієнтів. Ця терапія спрямована на те, щоб навчити людину у будь-яких стрес-ситуаціях не боротися зі своїми думками та емоціями, приймати їхні хвилі, притоки та відтоки такими, якими вони є. Важливим навчальним фактом для терапії є те, що життя містить страждання, і питання лише в тому, чи приймає їх людина. Прийняття потоку життя у всій її повноті дозволяє людині зосередитися не на боротьбі з психосоматичними симптомами, а на виконанні важливих і корисних справ тут і зараз, незалежно від почуттів. Тим самим у людини з'являється вміння «розчинити» своє Я у виконанні цінних справ, зосередитися на зміні ситуації, на допомозі іншим. Особистість стає більш активною, формується стійкий до стресів, цілеспрямований характер, незалежний від форми акцентуації.

Людина стає здібною прийняти і пережити будь-які ситуації і діяти в них активно в теперішньому часі і тому невротична хворобливість практично зникає, йде на задній план життя. У розвитку такого терапевтично-навчального підходу, який пропонує Ш. Моріта, можна побачити один із важливих інструментів подолання Україною стресу воєнного часу.

Ключові слова: невроз, травматична ситуація, тип особистості, акцентуація характеру, протистояння стресу, Моріта-терапія, стресостійкість, прийняття реальності, емоції, порочне коло неврозу.

Pathogenesis and treatment of neurosis: new possibilities of Morita-therapy

Bilousenko M.V.

Finding new forms of overcoming of neurosis of different etiology is a very urgent task in connection with the war, which has made the country's population vulnerable to mental disorders. The researchers see the following factors as causing the neurosis: psycho-traumatic situation, psychopathological symptoms, including vegetative and somatic ones and ability to cope with stress which is inherent in the person and developed during life as well. Temperament, character create a form of how to cope with stressful impacts, the strength to resist trauma. One of the modern forms of psychotherapy, which is aimed at strengthening the person ' stress resistance, the strengthening of the character, is Morita-therapy, which was developed in the first half of the twentieth century in Japan by psychiatrist Sh. Morita. He creatively reworked the ideas of Zen Buddhism and created an effective therapeutic approach to mental disorders, which is used in different cultural contexts and does not require a specific form of spirituality in patients. This therapy is aimed at teaching a person in any stressful situation not to fight her thought and emotion, to accept their ebb and flow as they are.

An important educational fact for the therapy is that life contains suffering, and the only question is whether a person accepts them. Accepting the flow of life in its entirety allows a person to focus not on struggle against the psychosomatic symptoms, but on performing important activities here and now, regardless of feelings. Thus, a person has the ability to "dissolve" her Self in doing valuable activities, to focus on changing the situation and helping others. The personality becomes more resistantial to stress and active character is formed which is independent of the form of accentuation. A person becomes capable to accept and survive any situation and act in the environment actively in the present time and therefore neurotic disorders practically disappear. The development of the therapeutic approach offered by Sh. Morita can be seen as the important tool for overcoming the stress of war in Ukraine.

Key words: neurosis, traumatic situation, type of personality, character accentuation, coping with stress, Morita-therapy, resistance to stress, acceptance of reality, emotion, vicious circle of neurosis.

Постановка проблеми

Для України, яка восьмий рік перебуває у стані війни, проблема підтримки психічного здоров'я населення та профілактики психічних розладів є, як ніколи, актуальною. Бойові дії на Сході країни, поява значної кількості біженців, роблять населення країни вразливим для психічних розладів різної етіології та тяжкості (Робертс, Махашвілі, Джавахішвілі, 2017). Неврози, або прикордонні розлади, є одним із найпоширеніших різновидів таких розладів. Кожен третій українець страждає на тривожний розлад, симптоми якого найчастіше можуть бути віднесені до нозологічної форми неврозу (Осипян, 2021).

Люди, які страждають на ці хвороби, втрачають соціальну адаптацію, частково або повністю втрачають працездатність, чим викликають додаткове навантаження на бюджет сім'ї та держави. Допомога психіатричної системи для них не завжди ефективна, по-перше, у зв'язку із стигматизацією психіатричних хворих у соціумі, яка викликає небажання звертатися за допомогою до медичної системи і, по-друге, тому, що медикаментозного зниження гостроти невротичних симптомів самого по собі недостатньо для подолання складних обставин та ситуацій, в яких опинилися люди.

Що стосується психологічної допомоги, то багато напрямків психотерапії більше схильні до тривалої роботи з травматичним досвідом дитинства клієнтів, але занурення в дитячі спогади часто не є актуальним для подолання багатьох невротичних розладів. Клієнтам необхідні практичні способи вирішення сьогоднішніх проблем, зміцнення мужності у стресових ситуаціях у поточних обставинах незалежно від того, що було в їхньому минулому. Тому необхідно продовження активної роботи над осмисленням природи неврозів та розробка нових методів їх лікування, які полегшують перебудову особистісних властивостей та програм реагування на стресові ситуації.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

На думку В. Мясищева, до основних діагностичних критеріїв неврозів слід відносити такі: 1) психотравмуюча ситуація (конфлікт); 2) нездатність пацієнта в конкретних умовах вирішити конфліктну ситуацію психотравми, що пов'язано з особистісними рисами, 3) помітний взаємозв'язок між характером психотравми та клінічними проявами, а також патологічною фіксацією на переживаннях, з нею пов'язаних (Менделевич, Соколова, 2002:11-12).

Б. Карвасарський, зробивши огляд попередніх йому робіт, також визначає невроз як психогенний (як правило, конфліктогенний) нервово-психічний розлад, який виникає в результаті порушення особливо значущих життєвих відносин людини, проявляється у специфічних клінічних феноменах за відсутності психотичних явищ (Карвасарский, 1990:14). А. Вейн вважає, що виникнення неврозу відображає наявність стресорної ситуації, інтенсивну емоційну напругу, індивідуально-особистісний патерн реагування та обов'язкову наявність порушень у вегетативної та соматичної сферах (безсоння, запаморочення, головний біль, кардіалгія, спазм стравоходу тощо) (Айрапетянц, Вейн,1982).

К. Ясперс виділяв три основні складові неврозу: психічну травму, клінічні симптоми, що викликаються цією життєвою подією та феномен зникнення невротичних симптомів після зникнення психічної травми або за перебігом часу (Менделевич, Соколова, 2002:103).

Д. Менделевич визначає невроз як сукупність психопатологічних симптомів непсихотичного рівня, включаючи вегетативну дисфункцію, які виникають внаслідок впливу на особистість актуальної психічної травми та недосконалість механізмів психологічної компенсації та здатності людини прогнозувати власну поведінку в умовах різких, несподіваних змін і підвищеної невизначеності (навичок «антиципації») (Менделевич, Соколова, 2002:16). З ним згоден Ю. Александровський, який пише, що «за будь-якого психотравмуючого впливу... насамперед відбувається порушення найскладніших форм соціально - детермінованого адаптованого та відносно стабільного стереотипу реагування людини на навколишнє середовище» (Александровський,2000:20).

Нейробіохімічний напрямок, який випливає з робіт І.Павлова, бачить основу неврозу у порушенні рівноваги процесів гальмування та збудження в нервовій системі, збоях біохімічного балансу або деяких м'яких енцефалопатичних порушеннях мозку (Менделевич, Соколова, 2002:17-19).

Одна з найбільш значущих тем у поясненні неврозів - особистісна схильність. Так, Д. Менделевич зазначає: «Значною для диференціальної діагностики невротичних розладів вважається проблема взаємозв'язку, взаємозалежності чи альтернативності неврозу та невротичного характеру (стилю поведінки, психопатії у старому розумінні)» (Менделевич, Соколова, 2002:13-14). Він вказує на думку К. Хорні про те, що будь-який невроз - характерологічний, що дійсне джерело психічних розладів лежить у порушеннях в області характеру, що ці симптоми є проявом конфліктуючих характерологічних рис і без розкриття та виявлення структури невротичного характеру неможливо вилікувати невроз (Менделевич, Соколова, 2002:13-14).

Ю. Александровський вказує: «Аналіз даних літератури, присвяченої прикордонним психічним розладам, свідчить про те, що найбільш тісні зв'язки між особистісними рисами та клініко-психопатологічними феноменами виявляються насамперед у хворих на неврози та психопатії» (Александровский, 2000:131).

А. Лічко підкреслював значення поняття «акцентуація характеру» для клініки неврозів і наголошував, що від типу акцентуації залежать не лише особливості клінічної картини неврозу, а й вибіркова чутливість до певного роду психогенних факторів, оскільки початок невротичного розладу може бути полегшений психотравматизацією, яка пред'являє надмірні вимоги до «місця найменшого опору» даного типу акцентуації (Менделевич, Соколова,2002:15).

Л. Собчик перевіряла взаємозв'язок між базовими біологічними властивостями особистості, заданими генетикою (темперамент), та схильністю до тих чи інших розладів. Вона показала на основі дослідження клінічної практики за допомогою батареї психодіагностичних тестів, що форми психічної дезадаптації глибоко пов'язані з особистісною предиспозицією, тобто типом особистості, темпераментом і характером, і типовими реакціями на зовнішні обставини, які народжуються на їх основі (Собчик, 2005: 437).

Узагальнюючи думки дослідників, можна визначити невроз як порушення нормального функціонування людини в суспільстві (дезадаптацію) внаслідок травмуючої події, за наявності психосоматичних проявів в основному непсихотичного характеру, які викликають страждання. Одна з основних причин розвитку неврозу приховується у преморбідних особливостях особистості. Але, якщо це так, чи можливо і якщо так, то як змінити ті прояви характеру, які ведуть до формування неврозів? Чи можна навчити людину долати потенційно неврозогенні ситуації та не допускати невротичні реакції? Це можливо, і частина ефективних форм реагування у відповідь на стрес може бути виробленою в ході психотерапії. Одним з її нових дієвих варіантів є Моріта-терапія Цей вид психотерапії використовується автором статті у своїй клінічній практиці на протязі кількох років..

Мета статті - розкрити патогенез та особливості лікування неврозів в аспекті нових можливостей Моріта-терапії.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Моріта-терапія була розроблена в 20-ті роки. ХХ ст. у Японії психіатром Шьома Морітой (1874-1938), сучасником З.Фрейда, який працював у Медичному університеті Токіо, з урахуванням ідей дзен-буддизму.

Основні ідеї Ш. Моріти зводяться до наступного. Усі явища, у тому числі психічні та тілесні, перебувають у постійному русі: оскільки люди завжди взаємодіють зі своїм середовищем, їхні думки та емоції енергійно змінюються (Morita, 1998), (Ogawa, 2013). Усі емоції є природними, цілісними, законними та неминучими переживаннями. До них можна ставитися як до приємних чи неприємних, бажаних чи небажаних, але не як до позитивних чи негативних (Reynolds, 1991). Усі людські емоційні реакції функціональні, в кінці кінців тривога і біль необхідні для виживання і дозволяють життю текти збалансованим чином (Morita, 1998).

Подібно до світу природи, цими реакціями не можна керувати або маніпулювати волею. Моріта зазначав, що емоції минають, слабшають, заспокоюються природним чином, якщо їх не стимулювати знову і знову. На думку Моріти, оскільки емоції неможливо контролювати, люди не вважаються відповідальними за них. І навпаки, поведінка вважається керованою, і люди відповідальні за дії, які необхідно вони вживають, незалежно від супутніх емоцій (Morita, 1998), (Ogawa, 2013).

Реальне життя повне стражданнями (Balogh, 2020:130). Проте, проблеми найчастіше виникають не з самого страждання, а з фіксації на «негативних» почуттях та опорі стражданню. Саме відсутність природності, неприйняття проблем викликає труднощі. Людина невірно спрямовує свою життєву енергію, марно витрачаючи її на спроби позбутися неприємних думок та емоцій (Morita, 1998), (Ogawa, 2013).

У цьому процесі виникають два приречені на невдачу особистісні фактори: торавара і хакарай. Перша - це розумова заклопотаність симптомами («нав'язливі думки», «румінація» або «розумова жуйка»), вона характеризується фіксацією уваги на симптомах, яка призводить до підвищеної чутливості до них у формі іпохондрії та догматичних, нереалістичних роздумів про протиріччя між тим, якими обставини мають бути з погляду людини і тим, які вони є насправді. До неї входить також маркування думок та емоцій як позитивних чи негативних, замість простого процесу проживання їх такими, якими вони є. Хакарай - це сукупність марних спроб контролювати чи усувати ці природні переживання, які у такому разі начебто магнітом привертають увагу людини і цим ще більше посилюються. Ці спроби робляться на когнітивному рівні, наприклад, у формі цілеспрямованих спроб пригнітити емоції, і на поведінковому у вигляді дій, які вживаються для уникнення неприємних емоцій (Ishiyama, 2003), (Ishiyama, 1986). Взаємодія цих двох особистісних факторів - торавару та хакарай - призводить до запуску «порочного кола неврозу».

Однак, згідно з Ш. Морітою, людина, як вчить і дзен-буддизм, має внутрішню силу, яка прихована під покривалом неврозу і яку потрібно прагнути вивести назовні. Її можна назвати життєвою силою чи бажанням життя (сеіно-йокубо). Воно - природне і фундаментальне прагнення до самовдосконалення, вроджене прагнення до розвитку та збереження життя. Ця енергія прагне оптимального здоров'я, яке досягається, коли тіло, розум і емоції взаємодіють природним шляхом (Ishiyama,1986), (Ogawa,2013:91-93)

Тому Ш. Моріта пропонує людям вчитися прийняттю реальності такою, якою вона є, що в дзен-буддизмі називається «аругамама». Це означає - прийняття речей такими, якими вони є, поступаючись потоку реальності і підкоряючись природі, щоб дати місце вільному потоку бажання життя. Прийняття чи аругамама - це не інтелектуально-вольовий стан, а втілений, емпіричний, інтуїтивний стан, у якому людина занурена у дію і тому не усвідомлює себе, втрачає своє Я, яке постійно тривожиться, і, отже, немає самосвідомості і пов'язаних з нею труднощів. Таким чином, справжнє переживання себе приймається як таке без осуду чи опору. Це дає людям можливість спонтанно та гнучко адаптуватися до життя, вживаючи необхідних дій, дозволяючи собі відчувати природні припливи та відливи думок та емоцій .

Всеосяжна мета Моріта-терапії - культивувати аругамаму шляхом усунення спотворення цього відношення, спричиненого порочним колом неврозу. Цей процес відновлює бажання життя: через формування терпимості та прийняття страждання пацієнти переходять до того, щоб перенаправляти свою енергію із захисту себе від «негативних емоцій» на важливі цілеспрямовані дії у зовнішньому світі (Reynolds,1976), (Krech,2014).

Коли пацієнти скорочують залучення в порочне коло неврозу і перемикають увагу на повсякденне життя, симптоми природним чином зменшуються, що є позитивним побічним ефектом більш значущого та конструктивного життя. Однак, мета Моріта-терапії не в тому, щоб усунути страждання або неприємні симптоми: враховуючи вищезазначені механізми психопатології, такі спроби контрпродуктивні. На відміну від когнітивно-поведінкової терапії (КПТ), Моріта-терапія не прагне зменшити симптоми за допомогою використання технік або зміни мислення та поведінкових патернів. Метод Моріта-терапії пропонує повне невтручання у симптоми. Будь-які спроби втручання вважаються частиною порочного кола торавари та хакарай.

В цілому Моріта-терапія допомагає пацієнтам відновити контакт з природою, як би вивільняючи їхню власну справжню людську природу з її природними припливами та відливами емоцій. Для цього Моріта-терапевти сприяють розумінню пацієнтами порочного кола неврозу, навчають здатності справлятися з «невротичними емоціями» та залучатися до цілеспрямованих дій.

Демонструючи свою навчальну позицію невтручання, терапевти цього напряму також застосовують фумон - вибіркову відсутність реакції або стратегічну неуважність у відповідь на скарги пацієнтів, намагаючись переключити увагу останніх з симптомів на цілеспрямовані дії. Таким чином, терапевти не зупиняються на симптомах і не намагаються з'ясувати причини страждань, наголошуючи на природності всіх емоцій, пояснюючи те, як діє невротичний порочне коло на людину і допомагаючи виділити конкретні бажання, які лежать в основі страхів. Тим не менш, при амбулаторному лікуванні терапевти спочатку достатньо досліджують симптоми пацієнта, щобз'ясувати, як ті входять у своє порочне коло неврозу (Ogawa, 2013:138).

Традиційно, Моріта-терапія починається з відпочинку, а в стаціонарному варіанті - з постільного режиму (Reynolds, 1991). Терапевти просять пацієнтів «бути з» неприємними думками та емоціями, не намагаючись боротися з ними чи контролювати їх, протягом усього періоду від тридцяти хвилин (у деяких амбулаторних умовах) до приблизно одного тижня (в умовах стаціонару) (Morita, 1998).

Усуваючи таким чином зовнішні подразники і необхідність протистояти стражданням, порочне коло неврозу розривається: пацієнти відчувають припливи та відливи думок та емоцій, які протікають у їхньому природному руслі. Як це не парадоксально, відпочинок сприймається як початок процесу зменшення егоцентризму та самофокусування: пацієнти зрештою починають відчувати нудьгу і перенаправляють свою увагу з інтроверсії (зацикленість на собі та фіксація на симптомах) на екстраверсію (усвідомлення зовнішнього середовища та цілеспрямовані дії в ньому). Відповідно, спонтанне бажання пацієнта щось робити, мотивоване бажанням життя, посилюється, і на цій стадії пацієнти переходять до дії.

Після відпочинку терапевти допомагають пацієнтам рухатися до іншого відношення до почуттів, проводячи їх через три етапи: спочатку легкі монотонні дії, потім складніша цілеспрямована діяльність і, нарешті, соціальна реінтеграція. У міру проходження етапів спонтанність пацієнтів та їх взаємодія з іншими людьми, речами та природою зростають. Пацієнти переходять на наступний етап відповідно до їхньої готовності виконувати більш складні дії, усвідомлюючи природні припливи та відливи думок та емоцій, а не повторювати порочне коло неврозу (Morita, 1998).

Перший етап включає в себе нескладні повторюванні завдання (зазвичай легка ручна праця), які поглинають увагу пацієнтів, залучають їх почуття, стимулюють їх прагнення до життя і по можливості залучають до природи. (Напр., в'язання або садівництво, догляд за домашніми тваринами). Другий етап включає цілеспрямовані дії, які є складнішими і практичнішими, включають рухи всього тіла, і розвивають здатність пацієнтів виконувати такі дії навіть за наявності неприємних симптомів. Характер цих дій залежить від того, що потрібно для пацієнтів у їхньому оточенні. Вони можуть включати прибирання, тривалі садові роботи та більш напружені фізичні вправи. Третій етап включає застосування принципів Моріта-терапії до більшої кількості соціальних завдань та більшого кола життєвих подій, такі, як відновлення або зміна роботи, відновлення міжособистісних відносин.

Терапевти, також, спонукають пацієнтів дотримуватися своєї спонтанності та бажань, і робити те, що є негайним і необхідним у їхньому оточенні. Терапевти можуть спільно з пацієнтами визначати завдання, які відповідають критеріям кожної стадії, але на відміну від когнітивно-поведінкової терапії, вони не є директивними при плануванні діяльності та постановці цілей. Натомість, прийняття дій відбувається природно і спонтанно завдяки вродженій цілеспрямованості та бажанню життя самих пацієнтів. Пацієнтами рухають тут власні бажання вирішувати необхідні завдання в даний момент, а не толерантність до стресу, сформована через звикання до певних умов. Більше того, успіх дії не оцінюється з точки зору його впливу на симптоми: цілеспрямоване життя, незважаючи на симптоми - це успіх сам по собі. Отже, дія - це не засіб досягнення мети, а сама мета (Reynolds, 1991).

Спрямовуючи людину до занурення в поточні дії та переключаючи її увагу на зовнішнє середовище, терапія Ш. Моріти допомагає зменшити до мінімуму суб'єктивне Я, викликаючи стан «розчинення», в якому людина повністю занурена у теперішній момент (Morita, 1998).

Під час терапії пацієнти роблять записи у щоденниках про свої переживання дня, які коментують терапевти (Reynolds, 1991). У своїх коментарях, як і на сеансах амбулаторної терапії, терапевти розпізнають симптоми пацієнтів як природні переживання (часто використовуючи метафори природного світу, наприклад, порівнюючи неконтрольований характер коливань настрою з коливаннями погоди), вказують на спроби боротися або контролювати неминучі емоції, та протиріччя між ідеальним та реальним. Вони перефразують неприємні думки, показуючи, що в їх основі лежать законні бажання, і зміцнюють поінформованість пацієнтів про довкілля, а також залученість у дії та природу. Терапевти дотримуються позиції фумона і, таким чином, на відміну від звичайного щоденника когнітивно-поведінкової терапії, не аналізують зв'язок між дією та симптомами, а також впливом дій на настрій.

Мета терапії Ш. Моріти не в тому, щоб пацієнти отримували переконливі консультації, а в тому, щоб у них почав накопичуватися переконливий досвід, який, як вважається, приносить глибший рівень розуміння, ніж інтелектуальне навчання. Моріта-терапія деінтелектуалізує емоції, вважаючи, що саме застосування інтелекту до емоцій увічнює порочне коло неврозу через неправильне тлумачення та надмірний аналіз.

За допомогою процесу, схожого на перенавчання на власному досвіді, пацієнти Моріта-терапії розвивають інтуїтивне, емпірично-засноване та втілене досвідом розуміння природних ритмів та марності опору їм, тобто «якість непротивлення» (Krech, 2014:39). Таким чином вони рухаються до аругамами, стану, в якому вони можуть жити в гармонії з природою, включаючи свою справжню людську природу.

Моріта-терапія виявилася досить ефективною в японському культурному контексті, а дослідження в західних культурах, до яких належить також і Україна, також демонструють обережну позитивну оцінку (Suzuki, Suzuki, 1981) (Sugg et al.,2019) (Yong et al., 2018).

невроз моріта-терапія аругамама

Висновки

На основі викладеного можна зробити наступний висновок. Україна зіткнулася з викликами, які зробили її населення вразливим до стресорів, пов'язаних із воєнними діями. Реакцією на них став високий рівень психічних розладів, одним із головних серед яких є неврози різної етіології. При з'ясуванні природи неврозів фахівці виділяють три основні фактори: психотравмуючю ситуацію, психопатологічні симптоми непсихотичного характеру, включаючи вегетативно-соматичні, та особливості особистості (тип особистості, характеру, темперамент, цінності).

Останній фактор грає особливо важливу роль, тому що особистісна предиспозиція задає рівень та форму реагування людини на стреси. Зможе впоратися людина зі стресом функціональним чином або розвине невротичну реакцію - залежить від її особистісних моделей поведінки, ставлення до себе і світу, наявного досвіду подолання важких життєвих ситуацій. Тому для подолання неврозів необхідна не стільки робота зі зниження симптомів або тривалий аналіз травм дитинства, скільки програма зміни особистісних моделей реагування на виклики життя, спрямована на роботу у тепер, незалежно від дитячої спадщини. Одним із ефективних варіантів такої програми стає Моріта-терапія.

Моріта-терапія спрямована на те, щоб у будь-яких ситуаціях людина, яка зіткнулася зі стресом, не боролася зі своїми думками та емоціями. Вона вчить тому, щоб приймати їхні хвилі, притоки та відтоки такими, якими вони є, не фокусуючись і не борючись. Людині важливо прийняти той факт, що життя містить обов'язкові страждання, і питання лише в тому, чи приймає вона їх, чи ні. Прийняття потоку життя у всій її повноті (аругамама) дозволяє зосередитися не стільки на своїх психосоматичних симптомах, скільки на виконанні важливих, активних і корисних для неї та інших людей справах тепер, незалежно від почуттів. Тим самим з'являється вміння «розчинити» своє Я в цінних і важливих справах, зосередитися на зміні ситуації, на допомозі іншим, а не на самому собі. Як не парадоксально, з цього виникає активізація особистості, формується стійкий до стресів, цілеспрямований характер, незалежний від предиспозиції (тобто незалежно від того, чи то істероїдний, психастенічний, неврастенічний чи інший тип особистості). Коли людина може прийняти і пережити будь-які свої емоції, не витрачаючи сили на боротьбу з ними, коли вона може прийняти будь-які ситуації і діяти в них активно в теперішньому часі, то невротична хворобливість практично зникає, йде на задній план життя. У розвитку такого терапевтично-навчального підходу, який пропонує Ш.Моріта, можна побачити один із важливих інструментів подолання Україною стресу воєнного часу.

Література

1. Айрапетянц М., Вейн А. Неврозы в эксперименте и в клинике. М.:Наука, 1982. 272 с.

2. Александровский Ю. Пограничные психические расстройства. М: Медицина, 2000. 496 с.

3. Карвасарский Б. Неврозы. М.: Медицина, 1990. 576 с.

4. Менделевич В., Соловьева С. Неврозология и психосоматическая медицина. М.: МЕДпресс-информ, 2002. 608 с.

5. Осипян А. Первые дни психического здоровья в Украине, последние -- карательной психиатрии. Зеркало недели. 15 октября 2021.

6. Робертс Б., Махашвили Н., Джавахишвили Д. Скрытые последствия конфликта: Проблемы психического здоровья внутренне перемещенных лиц и доступность психологической помощи в Украине.

7. Собчик Л. Психология индивидуальности. Теория и практика психодиагностики. СПб.:«Речь», 2005. 624 с.

8. Balogh L. The Moral Compatibility of Two Japanese Psychotherapies: An Appraisal of the Ethical Principles of Morita and Naikan Methods. Vienna Journal of East Asian Studies. 2020. Vol.12. P.124-148.

9. Ishiyama I. A Bending Willow Tree: A Japanese (Morita Therapy) Model of Human Nature and Client Change. Canadian Journal of Counseling. 2003. Vol.37:3. P.216-231

10. Ishiyama I. Morita therapy: Its Basic Features And Cognitive Intervention For Anxiety Treatment. Psychotherapy. 1986. Vol.2. P.375-381

11. Krech G. The Art of Taking Action: Lessons from Japanese Psychology. Monkton, VT: ToDo Institute, 2014. 236 p.

12. Morita Sh. Morita-Therapy and The True Nature of The Anxiety-Based Disorders (Shinkeishitsu). USA, State University of New York, 1998. 180 р.

13. Ogawa B. Desire For Life: The Practitioner's Introduction to Morita Therapy for the Treatment of Anxiety Disorders. Bloomington, IN: Xlibris Corporation. 2013. 286 р.

14. Reynolds D. Thirsty: Swimming in the Lake. Essentials of Constructive Living. Quill, 1991. 157 p.

15. Sugg H., Richards D., Frost J. What is Morita Therapy? The Nature, Origins, and Cross-Cultural Application of a Unique Japanese Psychotherapy. Journal of Contemporary Psychotherapy. 2020. Vol.50. P.313-322

16. Sugg HVR, Frost J., Richards D. Morita therapy for depression (Morita Trial): an embedded qualitative study of acceptability. British Medical Journal Open. 2019. №9. Vol.5. P.1-13

17. Suzuki T., Suzuki R. The effectiveness of In-Patient Morita Therapy. Psychiatric Quarterly. 1981. Vol. 53. P.203-213

18. Yong J., Min L., Zhaohua Ch., Lianzhi C., Jinping Z., Yufei L., Minmin L., Feng L., Li Ch. Morita therapy for depression in adults: A systematic review and meta- analysis. Psychiatry Research. 2018. №.269. Vol.17. P.763-771.

References

1. Ajrapetjanc M., Vejn A. (1982) Nevrosy v jeksperimente i v klinike [Neurosis in experiments and clinics]. Moscow: Nauka. 272 p. [In Russian].

2. Aleksandrovskij Ju. (2000) Pogranichnye psihicheskie rasstrojstva [Borderline mental disorders], Moscow:Medicina. 496 p. [in Russian].

3. Karvasarskiy B. (1990) Nevrosy [Neurosis]. Moscow:Medicina. 576 p. [in Russian].

4. Mendelevich V., Solovjova S. (2002) Nevrozologija i psihosomaticheskaja medicina [Nevrosology and psychosomatic medicine]. Moscow: MEDPress-inform. 608 p. [in Russian].

5. Osipjan A. (2021) Pervye dni psihicheskogo zdorovja v Ukraine, poslednie - karateljnoj psihiatrii [First days of psychic health in Ukraine, last days of punitive psychiatry]. Zerkalo nedeli. 15 oktjabrja [in Russian].

6. Roberts B., Mahashvili N., Dzhavahishvili D. (2017) Skrytye posledstvija konflikta: Problemy psihicheskogo zdorovja vnutrenne peremeshennyh lic I dostupnosjt psihologicheskoy pomoshi v Ukraine [Hidden effects of conflict: Mental health problems and accessibility of psychological aid in Ukraine ] [in Russian].

7. Sobchik L. (2005) Psihologija individualjnosti. Teorija i practica psihodiagnostiki [Psychology of Personality. Theory and practice of psychodiagnostics]. St. Petersburg: «Rech». 624 p. [in Russian].

8. Balogh L. (2020) The Moral Compatibility of Two Japanese Psychotherapies: An Appraisal of the Ethical Principles of Morita and Naikan Methods. Vienna Journal of East Asian Studies. Vol.12. P.124-148.

9. Ishiyama I. A Bending Willow Tree: A Japanese (Morita Therapy) Model of Human Nature and Client Change (2003) Canadian Journal of Counseling. Vol.37:3. P.216-231

10. Ishiyama I. (1986) Morita therapy: Its Basic Features And Cognitive Intervention For Anxiety Treatment. Psychotherapy. Vol.2. P.375-381

11. Krech G. (2014) The Art of Taking Action: Lessons from Japanese Psychology. Monkton, VT: ToDo Institute. 236 p.

12. Morita Sh. (1998) Morita-Therapy and The True Nature of The Anxiety- Based Disorders (Shinkeishitsu). USA, State University of New York. 180 p.

13. Ogawa B. (2013) Desire For Life: The Practitioner's Introduction to Morita Therapy for the Treatment of Anxiety Disorders. Bloomington, IN: Xlibris Corporation. 286 р.

14. Reynolds D. (1991) Thirsty: Swimming in the Lake. Essentials of Constructive Living. Quill. 157 p.

15. Sugg H., Richards D., Frost J. (2020) What is Morita Therapy? The Nature, Origins, and Cross-Cultural Application of a Unique Japanese Psychotherapy. Journal of Contemporary Psychotherapy. Vol.50. P.313-322

16. Sugg HVR, Frost J., Richards D. (2019) Morita therapy for depression (Morita Trial): an embedded qualitative study of acceptability. British Medical Journal Open. 9(5). P.1-13

17. Suzuki T., Suzuki R. (1981) The effectiveness of In-Patient Morita Therapy. Psychiatric Quarterly. Vol. 53. P.203-213

18. Yong J., Min L., Zhaohua Ch., Lianzhi C., Jinping Z., Yufei L., Minmin L., Feng L., Li Ch. (2018) Morita therapy for depression in adults: A systematic review and meta-analysis. Psychiatry Research. 269(17). P.763-771.

Размещено на Allbest.ru