Протидія захворюванню на туберкульоз у системі публічного управління: забезпечення індивідуального та суспільного здоров’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Протидія захворюванню на туберкульоз у системі публічного управління: забезпечення індивідуального та суспільного здоров'я

Лариса Довгань лікар-пульмонолог КНП «Хмельницька обласна лікарня» Хмельницької обласної ради, м. Хмельницький, Україна,

Анотація

Стаття присвячена питанням протидії захворюванню на туберкульоз у системі публічного управління: забезпечення індивідуального та суспільного здоров'я. Наголошено, що механізм публічного управління у сфері протидії захворюванню на туберкульоз зазнає істотних змін у багатьох державах, сучасні методи організації адміністрування та надання медичної допомоги змінюють умови боротьби з соціально небезпечними захворюваннями. Забезпечення ефективного публічного управління у сфері протидії захворюванню на туберкульоз є необхідним і одним з першорядних завдань для будь-якої національної програми боротьби із туберкульозом. Систему заходів протидії туберкульозу у структурі публічного управління можна представити, як сукупність організаційно-політичних, програмно- бюджетних, організаційно-специфічних заходів медичного характеру, соціально-правових, спеціально-моніторингових, науково-дослідних заходів. У процесі формування відповідних механізмів публічного управління запобіганню захворюваністю на туберкульоз необхідний комплексний підхід, заснований на законодавчій базі, медичних, соціальних програмах та епідеміологічній діагностиці, що реалізуються за допомогою системи організаційних, адміністративно-господарських, соціальних, лікувально- діагностичних, протиепідемічних та профілактичних заходів. Для цього захворювання на туберкульоз має бути віднесене до загроз національній безпеці, що підвищить пріоритетність боротьби з ним. Підкреслено, що механізми протидії захворюванню на туберкульоз у системі публічного управління є сукупністю управлінських та правових засобів, що регулюють відносини з приводу збереження, підтримки та зміцнення індивідуального та суспільного здоров'я, як чинника забезпечення національної безпеки на загальнодержавному та місцевому рівнях.

Ключові слова: моніторинг, публічне управління, боротьба із туберкульозом, програми, стратегія.

Abstract

The article is devoted to the issues of combating tuberculosis in the public administration system: ensuring individual and public health. It is emphasized that the mechanism of public management in the field of combating tuberculosis is undergoing significant changes in many states, modern methods of organizing administration and providing medical care are changing the conditions for combating socially dangerous diseases. Ensuring effective public administration in the field of tuberculosis control is necessary and one of the primary tasks for any national tuberculosis control program. The system of anti-tuberculosis measures in the structure of public administration can be represented as a set of organizational- political, program-budgetary, organizational-specific measures of a medical nature, social-legal, special monitoring, scientific research measures. In the process of forming appropriate mechanisms of public management, prevention of tuberculosis incidence requires a comprehensive approach based on the legislative base, medical and social programs and epidemiological diagnostics, which are implemented with the help of a system of organizational, administrative-economic, social, treatment- diagnostic, anti-epidemic and preventive measures. For this, the tuberculosis disease should be classified as a threat to national security, which will increase the priority of fighting it. It is emphasized that the mechanisms of combating tuberculosis in the system of public administration are a set of administrative and legal means that regulate relations regarding the preservation, support and strengthening of individual and public health, as a factor of ensuring national security at the national and local levels.

Keywords: monitoring, public administration, fight against tuberculosis, programs, strategy.

Постановка проблеми

Туберкульоз залишається серйозною глобальною проблемою сьогодення. Незважаючи на величезний досвід людства у боротьбі з туберкульозом, у тому числі доступне та ефективне лікування, щорічно у світі реєструється 9 мільйонів нових випадків захворювання на туберкульоз і майже 2 мільйони померлих від нього. Тягар туберкульозу нерозривно пов'язаний не лише з величезними навантаженнями на систему охорони здоров'я, а й з втратами в економіці країн, оскільки, в основному, туберкульоз вражає працездатне населення. Відповідно до Резолюції Всесвітньої Організації Охорони здоров'я (Resolution WHA 44.8/1991 р.) туберкульоз проголошено як найважливішу глобальну проблему охорони здоров 'я [1]. У Резолюції ВООЗ було сфрмульовано два стратегічні завдання у сфері боротьби з туберкульозом - до 2000 року забезпечити виявлення 70% нових хворих із бактеріовиділенням, визначеним по мікроскопії мокротиння, та успішне лікування 85% випадків. За минулі десятиліття у рамках реалізації Глобального плану «Зупинити туберкульоз» як механізму виконання Резолюції ВООЗ WHA 44.8 було проведено значний комплекс заходів у рамках стратегії, названої DOTS (Directly Observed Treatment Short-course).

Зусилля по боротьбі з туберкульозом базувалися на політичній підтримці з боку керівництв країн, що знайшло відображення в Амстердамській Декларації (2000 р.), Вашингтонській Декларації по боротьбі з туберкульозом (2001 р.), обговорювалось на Форумі Партнерів у галузі боротьби з туберкульозом (2004 р.), засіданні спеціального Комітету з питань боротьби з епідемією туберкульозу (2005 р.), було на порядку денному Європейського міністерського форуму «Всі проти туберкульозу» (Берлін, 2007 р.).

За останнє десятиріччя також було досягнуто значного прогресу в галузі глобальної боротьби з туберкульозом. Проте у повній мірі цільові показники не були досягнуті в жодній із країн світу. У зв'язку з цим для виконання цільових показників, прийнятих ВООЗ, необхідна чітка стратегія, здатна об'єднати зусилля всіх служб охорони здоров'я, секторів публічного управління, наукових установ, населення, громадських та релігійних організацій у подоланні найскладнішої медико-соціальної проблеми поширення туберкульозу.

Механізм публічного управління у сфері протидії захворюванню на туберкульоз зазнає істотних змін у багатьох державах, сучасні методи організації адміністрування та надання медичної допомоги змінюють умови боротьби з соціально небезпечними захворюваннями. На національному рівні, відповідно до Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» заходи боротьби з цим захворюванням включають: профілактику, виявлення, діагностику, диспансерне спостереження, лікування, реабілітацію та соціальну адаптацію пацієнтів, роботу у вогнищах туберкульозної інфекції [2].

Забезпечення ефективного публічного управління у сфері протидії захворюванню на туберкульоз є необхідним і одним з першорядних завдань для будь-якої національної програми боротьби із туберкульозом. У той же час, багаторічний досвід публічного управління у сфері протидії захворюванню на туберкульоз показав, що успіх реалізації програмних документів і планів у цій сфері безпосередньо залежить від обґрунтованості структури даних, які використовуються в моніторингу, а також від того як був організований процес впровадження та практичного використання отриманої інформації та функціональні можливості її обробки/аналізу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. До проблеми запобігання і протидії захворюванню на туберкульоз упродовж останніх трьох років (2018-2021) у своїх наукових розвідках зверталися: Лопушинський І. П., Бондарева Л. В., Дурман М.О. [3], Нагорна А.М. [4], Тодоріко Л.Д., Гуменюк М. І., Шевченко О. С., Єременчук І. В., Сем'янів І. О. [5] та багато інших фахівців серед яких переважають вчені в галузі медицини. У сфері ж публічного управління по суті відповідних досліджень не проводилось, а питання використання інструментів державного впливу при організації боротьби з поширенням туберкульозу досі залишаються відкритими.

Мета статті. Метою статті є дослідження питання публічного управління у сфері протидії захворюванню на туберкульоз як засобу забезпечення індивідуального та суспільного здоров'я задля пошуку можливих шляхів вирішення проблемних питань ефективної протидії цьому соціально небезпечному захворюванню в Україні.

Виклад основного матеріалу

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Людина та її права є найбільшою цінністю у правовій та соціальній державі. Захист цих прав побудований на антропоцентричній природознавчій концепції, згідно з якою вирішення основних правових завдань має здійснюватись в інтересах людини. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров'я, затверджених Законом України від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ, охорона здоров'я - система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров'я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя [6].

У динаміці епідемічної ситуації щодо туберкульозу та формування механізмів публічного управління у сфері протидії захворюванню можна виділити декілька етапів. Перший етап, що почався в 50-ті роки XX століття, характеризувався поступовим зниженням у 70-80-і роки значень епідеміологічних показників захворюваності на туберкульоз. Починаючи з 1991 року розпочався другий етап, який тривав аж до 2001 року, епідемічна ситуація щодо туберкульозу змінилася з відносно благополучної на нестійку, а потім і на неблагополучну. З 2002 року тенденція перебігу епідеміологічного процесу туберкульозної інфекції у країні змінилася, з'явилися перші ознаки стабілізації. Четвертий етап, це початок україно-російської війни у 2014 році, що триває до сьогодні. Незважаючи на позитивний момент стабілізації значень показника захворюваності та смертності населення від туберкульозу, показника захворюваності на туберкульоз дітей, зниження значення показника захворюваності у чоловіків у всіх вікових групах, рівень цих показників зберігається високим, перевищуючи аналогічні показники в країнах Європи.

Також необхідно відзначити, що у сучасній моделі захворюваності на туберкульоз можна прослідкувати і негативний сценарій, який описується як короткочасне поліпшення епідеміологічних показників, їх низька достовірність за відсутності об'єктивної системи моніторингу на тлі нестабільності та мінливості епідемічної ситуації, а також збільшення загальної кількості хворих і зростання питомої ваги важких форм перебігу.

З точки зору науки про управління, охорона здоров'я є об'єктом соціально-комунікативного простору і взаємодіє з іншими об'єктами (оточенням) шляхом обміну інформаційними потоками управлінського характеру [7]. Предметом наукового аналізу у сфері державного управління виступає комплексне поняття «здоров'я», як індивідуальна та соціальна характеристика та заходи його забезпечення. З початком повномасштабної війни проти росії система моніторингу і оцінювання даних щодо туберкульозу зазнала катастрофічної руйнації, а сама проблема вийшла на новий загрозливий рівень який ще необхідно оцінити у історичні перспективі. Моніторинг в ідеальній моделі включає такі елементи як: об'єктивний та всебічний моніторинг з метою виявлення та прогнозування внутрішніх та зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів національної безпеки; вироблення порогових, гранично допустимих значень соціально-економічних показників, переступивши які суспільство може вступити до зони нестабільності. Водночас, сьогодні працівники системи моніторингу на рівні МОЗ України об'єктивно не можуть своєчасно отримують дані регіональних відділень та відстежують індикатори моніторингу, забезпечуючи зворотний зв'язок та підтримувальне кураторство регіонів. Посадові обов'язки та плани роботи у більшості регіонів порушено. Зростають складнощі у координації роботи зі структурами, що виходять за межі МОЗ України (Держана кримінально- виконавча служба України, Міноборони та інші відомства). Зазначені виклики впливають на необхідність перегляду управлінських підходів до здійснення організації моніторингу туберкульозу у системі публічного управління.

Таким чином, модель ситуації з захворюваністю на туберкульоз характеризується значною нестабільністю, високою епідемічною напруженістю, що відображається і на показниках в цілому. Сьогодні необхідно говорити про потенційні загрози прихованих та не виявлених вогнищ захворювання у регіонах ведення бойових дій. Разом з недостатнім охопленням населення профілактичними оглядами, зростання числа вперше виявлених хворих із запущеними формами туберкульозу, високою частотою бактеріовиділення у хворих, значною смертністю, низькою якістю лікування, стає очевидним недостатній рівень організаційних, соціальних, економічних та управлінських заходів, що проводяться.

Медична реабілітація хворих також потребує поліпшення, що поряд з недостатньою якістю оздоровлення хворих під час основного курсу лікування призводить до розвитку рецидивів захворювання та значних функціональних втрат у хворих на туберкульоз.

Соціальна реабілітація хворих та осіб які перехворіли на туберкульоз представлена трьома аспектами, які відповідають різним комунікативним верствам оточення пацієнта та включає роботу з індивідом, з ближнім та далеким контактним оточенням хворого, та роботу з суспільством. У цьому контексті забезпечення індивідуального та суспільного здоров'я туберкульоз перетворюється на елемент загроз національній безпеці держави. Водночас, зазначене не знаходить свого належного відображення у законодавстві та врахована у системі публічного управління. Проблемні сфери управління боротьбою з туберкульозом, включають: відсутність цілісності управління та точної картини епідемічної ситуації; вибірковий епідемічний контроль міграційних процесів; фізично і морально застаріла матеріально-технічна база протитуберкульозної служби; недостатнє ресурсне забезпечення протитуберкульозних заходів, обмежена доступність та ефективність спеціалізованої протитуберкульозної медичної та соціальної допомоги; неадекватне ставлення населенням до проблеми туберкульозу; низька мотивацію співробітників, задіяних у протитуберкульозній діяльності.

Загрози національній безпеці знаходять своє продовження на державному та регіональному рівні, набуваючи конкретної форми та вимагаючи комплексу відповідних заходів з моніторингу та реагування на них. Під загрозою (в загальному сенсі) розуміють потенційно можливу подію, дію (вплив), процес або явище, які можуть спричинити шкоду чиїмось інтересам. У цьому контексті О. Сергунін відзначає, що загроза - це «...стадія крайнього загострення протиріч, безпосередній передконфліктний стан, найбільш конкретна і безпосередня форма небезпеки або сукупність умов і факторів, що ставлять під удар інтереси громадян, суспільства і держави.» [8, с. 128]. Н. Різник зауважує, що загроза виникає у тому випадку, коли відбувається безпосередня дія негативних факторів впливу на стан безпеки досліджуваного об'єкта, порушуючи його рівновагу [9, с. 122].

Численні класифікації загроз національній безпеці характеризуються різними класифікаційними ознаками, серед яких виділяються: суб'єктні (загрози безпеки особистості, суспільства, держави, нації тощо), діяльнісні (військова, економічна, правова, політична, демографічна, культурна, релігійна тощо). ціннісні (свобода, солідарність, справедливість, рівність, толерантність тощо).

В першу чергу йдеться про Закон України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 року№ 2469-VIII. Відповідно до якого загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України.

У зазначеному законі йдеться про такі види загроз національній безпеці в цілому: воєнні загрози (пункт 2 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України»); загрози невоєнного характеру (пункт 4 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України»); загрози кібербезпеці України та потенційно можливі кіберзагрози (пункт 21 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України»). Нажаль, проблематика розповсюдження соціально небезпечних хвороб не знаходить початково свого закріплення, як істотна загроза національній безпеці, що вимагає відповідних адекватних управлінських заходів реагування на неї. Водночас, сучасна ситуація із захворюваністю на туберкульоз в Україні пов'язана з впливом соціально-економічних умов, медичних та біологічних факторів, які визначають захворюваність на туберкульоз у різних верствах населення та високий рівень ризику захворювання у контактних осіб. Значна небезпека прогресування епідемічного процесу визначається сприятливими умовами передачі збудника туберкульозу, швидким розвитком захворювання та формуванням вогнищ туберкульозної інфекції, які тривалий час можуть залишатися невідомими [10].

Таким чином механізми протидії захворюванню на туберкульоз у системі публічного управління є сукупністю управлінських та правових засобів, що регулюють відносини з приводу збереження, підтримки та зміцнення індивідуального та суспільного здоров 'я, як чинника забезпечення національної безпеки на загальнодержавному та місцевому рівнях.

Протидія захворюванню на туберкульоз спрямована на забезпечення збереження і розвитку фізіологічного та психологічного стану організму при оптимальній соціальній активності людини, за відсутності стану захворювання і при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя. Основними елементами публічного механізму є можливість використання допустимих засобів забезпечення здоров'я у частині протидії туберкульозу (індивідуально або за допомогою спеціально уповноважених організацій). До змісту протидії захворюванню на туберкульоз можна віднести і усунення потенційної небезпеки, яка загрожує здоров'ю.

Система організації виявлення хворих на туберкульоз повинна бути спрямована, в першу чергу, на групи ризику з туберкульозу, сформовані за результатами моніторингу епідемічної ситуації, включаючи моніторинг причин і факторів смерті, і представляти собою комплекс заходів щодо відбору контингентів для обстеження на туберкульоз, проведення в стислий термін інструментального та лабораторного підтвердження діагнозу.

Систему заходів протидії туберкульозу у структурі публічного управління можна представити, як сукупність організаційно-політичних, програмно-бюджетних, організаційно-специфічних заходи медичного характеру, соціально-правових, спеціально-моніторингових та науково- дослідних заходів (таблиця 1.)

Побудова перспективного механізму боротьби з туберкульозом та визначення стратегії реалізації комплексу протиепідемічних заходів у системі публічного управління, відповідно до визначених заходів, має забезпечити досягнення позитивного результату при якому епідемічна обстановка стабілізована і згодом - відзначається зниження захворюваності на туберкульоз при стійких тенденціях подальшого зниження кількості хворих. Виходячи з цього основною метою боротьби з туберкульозом є якісна регресивна зміна епідемічної ситуації з туберкульозом, що характеризується встановленням визначених відмінностей між епідемічним станом, що спостерігається і тим який прогнозується, після застосування відповідних заходів.

Таблиця 1.Система заходів протидії туберкульозу у структурі публічного управління та їх зміст

2. Pro protydiiu zakhvoriuvanniu na tuberkuloz : Zakon Ukrainy vid 5 lypnia 2001 roku № 2586-III [On prevention of tuberculosis: Law of Ukraine dated July 5, 2001 No. 2586-Ш]. Verkhovna Rada Ukrainy. Baza «Zakonodavstvo Ukrainy» [Verkhovna Rada of Ukraine. Base "Legislation of Ukraine"]. Retrieved from: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2586-14#Text [in Ukrainian]

3. Lopushynskyi I. P., Bondareva L. V., Durman M.O. (2021). Rehionalna polityka Ukrainy shchodo zapobihannia ta protydii epidemii tuberkulozu: mekhanizmy formuvannia ta realizatsii (na prykladi Khersonskoi oblasti) [Regional policy of Ukraine regarding the prevention and counteraction of the tuberculosis epidemic: mechanisms of formation and implementation (on the example of the Kherson region)]. Naukovi perspektyvy: zhurnal [Scientific perspectives: journal]. № 2 (8). S. 149-166 [in Ukrainian]

4. Nahorna A.M., Kononova I. H., Sokolova M. P. (2020). Normatyvno-pravove rehuliuvannia profilaktyky ta nadannia medychnoi dopomohy khvorym na zahalnyi i profesiinyi tuberkuloz v Ukraini [Normative and legal regulation of prevention and provision of medical care to patients with general and occupational tuberculosis in Ukraine]. Ukrainskyi zhurnal zproblem medytsyny pratsi [Ukrainian journal on problems of occupational medicine]. T. 16. № 1. S. 3-16. Retrieved from: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ujpmp_2020_16_1_ [in Ukrainian]

5. Todoriko L.D., M. I.Humeniuk, Shevchenko O. S., Yeremenchuk I. V., Semianiv I. O. (2019) Prohnostychnyi analiz sytuatsii z tuberkulozu u sviti za rezultatamy shchorichnoi dopovidi VOOZ [Prognostic analysis of the tuberculosis situation in the world based on the results of the WHO annual report] Infusion & chemotherapy [Infusion & chemotherapy]. № 4. S. 10-17. Retrieved from: http://nbuv.gov.ua/UJRN/infch_2019_4_4 [in Ukrainian]

6. Osnovy zakonodavstva Ukrainy pro okhoronu zdorovia: Zakon Ukrainy vid 19.11.1992 r. № 2801-XII [Fundamentals of Ukrainian legislation on health care: Law of Ukraine dated November 19, 1992 No. 2801-XII] / Verkhovna Rada Ukrainy. Baza «Zakonodavstvo Ukrainy» [Verkhovna Rada of Ukraine. Base "Legislation of Ukraine"]. Retrieved from: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/prin [in Ukrainian]

7. Furtak I. (2011). Napriamy udoskonalennia derzhavnoho upravlinnia okhoronoiu zdorovia v Ukraini [Directions of improvement of state management of health care in Ukraine]. Efektyvnist derzhavnoho upravlinnia : zb. nauk. pr. [Efficiency of public administration: coll. of science ]. Vyp. 26. S. 210-215. [in Ukrainian]

8. Serhunyn A. A. (2005). Mejdunarodnaya bezopasnost: novyie podhodyi i kontseptyi. Politicheskie issledovaniya. [International security: new approaches and concepts]. Politicheskie issledovaniya [Politicalstudies]. № 6. S. 126-137. [in Russian]

9. Riznyk N. S. (2007) Teoretychni zasady formuvannia systemy diahnostyky ekonomichnoi bezpeky banku [Theoretical foundations of the formation of a system of diagnostics of the bank's economic security]. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho tekhn. un-tu silskoho hospodarstva: Ekonomichni nauky [Bulletin of the Kharkiv National Tech. University of Agriculture: Economic Sciences]. Kh. : KhNTUSH. Vyp. 66. S.118-123. [in Ukrainian]

10. Vasilenko M. D. Social'na inzhenerija jak zbroja hakingu z pоdvishhenim rizikom / M. D. Vasilenko, V. M. Slatvins'ka // Cvropejs'kij vibir Ukraпni, rozvitok nauki ta nacional'na bezpeka v realijah masshtabnoп vijs'kovoп agresiп ta global'nih viklikiv HHI stolittja» (do 25-richchja Nacional'nogo universitetu «Odes'ka juridichna akademija» ta 175-richchja Odes'koп shkoli prava) : u 2 t. : materiali Mizhnar.nauk.-prakt. konf. (m. Odesa, 17 chervnja 2022 r.) / za zagal'noju redakcieju S. V. Kivalova. - Odesa : Vidavnichij dim «Gel'vetika», 2022. - T. 1. - S. 729-731. URL: http://dspace.onua.edu.ua/handle/11300/19773 [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru