Правова регламентація медичного туризму в Україні

Аналіз досліджень і публікацій з проблеми. Розгляд даної теми склали наукові праці О.А. Беляневич, О.М. Вінник, ОП. Віхрова, Є.С. Гнедик, Д.В. Задихайла, Р.А. Джабраілова, ІМ. Кравець, В.К. Мамутова, Н.О. Саніахметової, В.Теремецкого, В.А. Устименка, В.С. Щербини та багатьох інших.

Виклад основного матеріалу. Медичний туризм є одним із важливих елементів у сфері туризму, який всебічно сприяє розвитку сфери медичного обслуговування та охорони здоров'я, сприяє наповненню державного бюджету за рахунок іноземних відвідувачів та внаслідок залучення іноземних інвестицій, а також позитивно впливає на загальний імідж держави, її популярність у світі.

Щодо України, то для нас, як і для інших країн, цей «особливий» вид туризму є новим. Однак, не дивлячись на досить короткотривалий термін існування медичного туризму, він набирає шалених обертів у своєму розвитку, чому сприяє глобалізація та активна реформація всіх навколишніх процесів.

Медичний туризм виникає, коли споживачі обирають подорожувати через міжнародні кордони з наміром отримати певну медичну форму лікування. Це лікування може охоплювати весь спектр медичних послуг, але найчастіше включає стоматологічний догляд, косметичну хірургію, елективну хірургію та лікування фертильності. Відбувся перехід від туризму з більш розвинених країн до поїздок у менш розвинені країни, щоб отримати доступ до медичних послуг на фоні недорогих процедур, авіаперельотів, розвитку інформаційних технологій.

Цьому передує декілька причин: 1) зростання вартості лікування у країнах із розвиненою економікою; 2) поява нового сегменту споживачів медичних послуг, які воліють поєднувати якісне лікування за низькими цінами з можливістю отримувати яскраві враження від подорожей в інші країни; 3) відсутністю можливості оперативного отримання необхідної медичної допомоги (листи очікування) в деяких країнах Європейського Союзу та Близького Сходу; 4) неможливістю отримання в багатьох країнах світу якісної медичної допомоги через відсутність відповідних технологій лікування та діагностики [1, с. 485]. Також варто зазначити, що в деяких країнах окремі види медичного втручання обмежені законом або ж взагалі заборонені. Або ж особа бажає зберегти приватність та конфіденційність, що набагато легше зробити за кордоном, ніж у своїй країні.

Аналізуючи окреслені чинники цілком зрозуміло, що медичний туризм буде активно існувати до тих пір, доки не буде дешевої та якісної медичної допомоги в кожній країні світу. Однак розглядати можливість настання такого майбутнього в найближчі десятиріччя немає сенсу, тому краще зупинитися на дослідженні медичного туризму, а саме в Україні, його особливостях, правовому регулюванні, проблемах та перспективах.

Слід зауважити, що Україна має хорошу перспективу в медичному туризмі, роблячи впевнені кроки для розвитку цієї сфери, як приклад - створення Української асоціації медичного туризму [2].

В Україні на сучасному рівні, з використанням принципів доказової медицини, в рамках в'їзного медичного туризму надають медичні послуги: Київський міський Центр серця, Центр дитячої кардіохірургії, кілька онкологічних клінік (ЛІСОД, Інновація, Кібер клініка Спіженко), приватні багатопрофільні лікувально-профілактичні заклади, клініки клітинної терапії, включаючи кріобанки. За оцінками компанії «МедЕкспрес», у нашій країні працює приблизно 50-70 медичних центрів, орієнтованих на клієнтів- іноземців [3, с. 44].

У структурному плані довкілля медичного туризму охоплює постачальників, системи страхування, провайдерів, подорожі й проживання, рекламу і медіа, фінансові продукти. Україна є саме тією державою, в якій якісно розвинена репродуктивна медицина, підкріплена законодавством. Ми є однією із тих країн, де дозволене сурогатне материнство. Сурогатне материнство відповідно до Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 9 вересня 2013 р. № 787, визначено як одну з допоміжних репродуктивних технологій, що дозволяє подружжю стати біологічними батьками своєї дитини за наявності в одного з них і вроджених або придбаних недуг, які викликають безпліддя [4]. Також варто додати про ЕКО та високоякісні процедури по лікуванню репродуктивного здоров'я. Однак варто відмітити, що через обмеженість законодавства країн, з яких приїжджають люди, для, наприклад, сурогатного материнства, існує колізія, яка іноді забороняє вивозити цю дитину до країни громадянства пацієнта. Це є дійсно великою проблемою, та вимагає законодавчого врегулювання в Україні.

Обстеження і лікування в європейських медичних центрах і клініках користується також більшим попитом. Громадяни Європи за конкретних обставин мають право на медичну допомогу в інших країнах ЄС. Такі права були встановлені послідовними постановами Європейського суду з приватних справ щодо споживання медичної допомоги в іншій державі-члені ЄС. Звичайно, громадяни України також є активним суб'єктом медичного туризму, особливо зовнішнього. Щорічно українці витрачають близько 100 тисяч доларів на лікування за кордоном. Причина цього класична і вже наводилася - деякі медичні послуги не надаються в Україні, або ж немає технологій для їх якісного надання. В основному, це лікування деяких генетичних захворювань, онкологія, нейро- та кардіохірургія та деякі інші. І хоч нашим громадянам доводиться платити величезні суми за лікування в інших країнах, все ж, медичний туризм має високий попит.

Поділяємо думку науковців в аналізі терміну «медичний туризм». Поняття не розкривається повністю, а лише міститься посилання в ст. 4 застарілого Закону України «Про туризм» про те, що це лікувально-оздоровчий вид туризму [5]. При такій тенденції розвитку цього замало. Не можна не погодитися із А. Подзіровим та В. Теремицьким, які вказують на те, що «розвиток медичного туризму нерозривно пов'язаний з якісним правовим забезпеченням» [1, с. 487].

Відповідно до Глобального кодексу етики Всесвітньої організації туризму для туристів, туристи повинні мати ті ж права, що й громадяни країн призначення (World Tourism Organization's Global). На жаль, це не завжди так, і це ще одне потенційне джерело проблем. Якщо ми не матимемо належних вражень щодо якості допомоги, яку отримують пацієнти за кордоном, їх безпека може бути під загрозою. Нам потрібно більше статистики, кращих досліджень та кращих систем звітності. Тенденція виїзду українців на лікування до інших країн пов'язана також і з тим, що деякі питання в нас не надають певних медичних послуг або ж вони досі законодавчо не врегульовані чи потребують свого доопрацювання (класична причина виникнення медичного туризму). Яскравий приклад цьому є питання трансплантації органів. До 2018 року це питання взагалі не було вирішене та врегульоване, а отже, ця процедура була під забороною. Нині ж прийнято Закон України «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині» та навіть внесено зміни, які сприяють ефективності трансплантації.

В Україні існує низка нормативно-правових актів, які сприяють інноваційному розвитку медичного туризму та відповідають світовим стандартам. Як приклад - Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 19.10.2015 р. № 681 «Про затвердження нормативних документів щодо застосування телемедицини у сфері охорони здоров'я» [6], яким було затверджено Порядок організації медичної допомоги на первинному, вторинному (спеціалізованому), третинному (високоспеціалізованому) рівнях із застосуванням телемедицини закладами охорони здоров'я незалежно від форми власності, фізичними особами - підприємцями, які здійснюють господарську діяльність з медичної практики.

Невідповідність якості допомоги є основним джерелом критики для галузі медичного туризму. Одним із основних механізмів, що впроваджуються для стандартизації міжнародної охорони здоров'я, є акредитація. Акредитація намагається гарантувати, що заклади медичного туризму відповідають основним стандартам безпеки, укомплектовані кваліфікованим персоналом та мають відповідне медичне обладнання для виконання запропонованих процедур. Серед головних організацій з акредитації міжнародних лікарень - Joint Commission International (JCI), що стягує плату з клієнтів, які хочуть обстежити їхні заклади для акредитації. Але зусилля однієї-кількох організацій не будуть достатніми в умовах швидкого зростання сектору медичного туризму.

Дуже сильно гальмує процес розвитку те, що не дивлячись на тривалу тенденцію розквіту медичного туризму, досі не було прийнято профільного закону. Багато науковців зазначають про це. Наприклад, і О. Духовна вважає, що «однією з головних перешкод для розвитку медичного туризму в Україні є відсутність законодавчої бази та профільного закону «Про медичний туризм», відомчої нормативної бази щодо співпраці з іноземними клієнтами в медичних закладах, насамперед державної та комунальної сфери, а Закон України «Про туризм» 1995 р. відверто застарів і не відповідає сучасним реаліям» [7]. Ми не можемо з нею не погодитися.

Висновки. Враховуючи реалії сьогодення, можна сказати, що немає узгоджених міжнародних стандартів для оцінки, забезпечення якості та безпеки медичних працівників туризму, крім етичних. Тому складно вести мову про усі наслідки розвитку медичного туризму, в тому числі й негативні. Відтак, потребують документації судові справи на тему торгівлі послугами охорони здоров'я. Перш ніж розглянути будь-яке регулювання, потрібно більше інформації та наукового розуміння. Отже, на сьогоднішній день існує нагальна потреба в розробці та прийнятті Закону України «Про медичний туризм», який повинен розтлумачити та закріпити теоретичну базу, яка нині не розкрита взагалі, закріпити права, обов'язки та інтереси суб'єктів медичного туризму, вирішити питання з їх юридичним захистом, із чим зараз також є проблеми. І, звичайно, медичний туризм повинен мати більшу державну підтримку та фінансування, як це є у більшості розвинених країн.

Література