Основні напрямки досліджень і досягнення відділу фундаментальних та прикладних проблем ендокринології ДУ "Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні напрямки досліджень і досягнення відділу фундаментальних та прикладних проблем ендокринології ДУ "Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України"

М.Д. Тронько,

О.І. Ковзун,

В.М. Пушкарьов,

Н.І. Левчук,

О.С. Лукашеня,

В.В. Пушкарьов

ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України»

Резюме

Огляд літератури присвячено історії створення і науковим здобуткам відділу фундаментальних та прикладних проблем ендокринології ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України». Впродовж багатьох років проводилися дослідження, які були пов'язані з вивченням механізмів регуляції ендокринних залоз за умов норми та патології, пошуку нових шляхів стимуляції та гальмування їх функцій. Особлива увага приділялася виявленню агоністів, що регулюють стероїдогенез у надниркових залозах (НЗ) та з'ясуванню внутрішньоклітинних механізмів їх впливу. Застосування сучасних біохімічних та молекулярних методів дало змогу проаналізувати механізми реалізації стероїдогенного ефекту естрадіолу в корі НЗ. Отримані результати виконаних досліджень дозволили доповнити та розширити сучасні уявлення про біологічну роль естрогенів. Виконано цикл робіт, присвячених ролі пролактину (ПРЛ) в регуляції фундаментальних метаболічних процесів і стероїдогенезу в корі НЗ. З'ясовано основні етапи внутрішньоклітинного перенесення сигналу та визначено місце та значення цього гормону в системі регуляції функції кори НЗ. Вагомими є результати фундаментальних досліджень щодо вивчення впливу іонів калію на функцію НЗ. Була висунута та обґрунтована гіпотеза, за якою головним регулятором біосинтезу альдостерону є іони калію, тоді як адренокортикотропний гормон (АКТГ) контролює в клубочковій зоні переважно синтез глюкокортикоїдів та ростові процеси, а ангіотензин II (АІІ) головним чином регулює кров'яний тиск.

Великий інтерес викликають роботи співробітників відділу щодо пошуку речовин, здатних цілеспрямовано пригнічувати синтез кортикостероїдів. Результати багаторічних експериментальних досліджень продемонстрували, що орто,пара'-дихлордифенілдихлоретан (о,п'-ДДД) є сполукою з вираженою адренокортиколі- тичною дією. Особливе місце в роботі відділу приділялось вивченню молекулярно-генетичних механізмів тиреоїдного канцерогенезу та пошуку способів лікування раку. Виявлення специфічних біологічних мішеней злоякісної трансформації щитоподібної залози (ЩЗ), НЗ та метастатичної активності пухлин є перспективними напрямками наукових досліджень, які необхідно буде вирішити в найближчому майбутньому. Це дасть змогу забезпечити високу ефективність лікування, запобігати важким ускладненням та подовжити життя пацієнта.

Ключові слова: надниркові залози, стероїдогенез, естрогени, пролактин, іони калію, о,п'-ДДД, тиреоїдний канцерогенез.

Main research directions and achievements of the Department of Fundamental and Applied Problems of Endocrinology of state institution «V.P. Komisarenko Institute of Endocrinology and Metabolism of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine»

M.D. Tronko, O.I. Kovzun, V.M. Pushkarev, N.I. Levchuk, O.S. Lukashenia, V.V. Pushkarev

State Institution «V.P. Komisarenko Institute of Endocrinology and Metabolism of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine»

Abstract. The literature review is devoted to the history of creation and scientific achievements of the Department of Fundamental and Applied Problems of Endocrinology of the State Institution «V.P. Komisarenko Institute of Endocrinology and Metabolism of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine». For many years, studies have been carried out related to the study of the mechanisms of regulation of the endocrine glands under normal and pathological conditions, the search for new ways to stimulate and inhibit their functions. Particular attention was paid to the identification of agonists that regulate steroidogenesis in the adrenal glands (AG) and the elucidation of the intracellular mechanisms of their action. The use of modern biochemical and molecular methods made it possible to analyze the mechanisms of realization of the steroidogenic effect of estradiol in the adrenal cortex. The obtained results of the conducted research allowed to supplement and expand the modern understanding of the biological role of estrogens. A series of works devoted to the role of prolactin (PRL) in the regulation of fundamental metabolic processes and steroidogenesis in the adrenal cortex has been carried out. The main pathways of intracellular signal transduction have been clarified, and the place and significance of this hormone in the system of regulation of adrenal cortical function have been determined. The results of fundamental research on the study of the effect of potassium ions on the AG function are significant. It has been hypothesized and substantiated that potassium ions are the main regulator of aldosterone biosynthesis, as well as adrenocorticotropic hormone (ACTH) control mainly the synthesis of glucocorticoids and growth processes in the glomerular zone, and angiotensin (AII) mainly regulates blood pressure. Of great interest are the works of the staff of the Department on the search for substances that can purposefully suppress the synthesis of corticosteroids. The results of many years of experimental studies have shown that ortho-,para'-dichlorodiphenyldichloroethane (o,p'- DDD) is a compound with a pronounced adrenocorticolytic effect. A special place in the work of the department was given to the study of molecular genetic mechanisms of thyroid carcinogenesis and the search for ways to treat cancer. The detection of specific biological targets of malignant transformation of the thyroid gland (TG), AG and metastatic activity of tumors are promising directions of research that will need to be addressed in the near future. This will ensure high efficiency of treatment, prevent serious complications and prolong the life of the patient. надниркова залоза стероїдогенез естроген

Keywords: adrenal glands, steroidogenesis, estrogens, prolactin, potassium ions, o,p'-DDD, thyroid cancer.

Відділ фундаментальних та прикладних проблем ендокринології створено на базі лабораторії патофізіології, яка була організована ще в 1965 році та вперше очолена засновником Київського науково-дослідного інституту ендокринології та обміну речовин -- академіком АН УРСР Василем Павловичем Комісарен- ком (обраний 19 травня 1951 року) -- відомим українським вченим-патофізіологом, ендокринологом, ініціатором і засновником української школи ендокринології. З 1986 року відділ очолює його учень, фахівець у галузі патофізіології ендокринної системи, доктор медичних наук, професор Микола Дмитрович Тронько -- нині директор інституту, віцепре- зидент НАМН України, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України.

Основна наукова діяльність відділу була пов'язана з вивченням механізмів регуляції ендокринних залоз за умов норми та патології, пошуку нових шляхів стимуляції та гальмування їх функцій. Особливе місце в дослідженнях відводилось НЗ -- життєво важливим органам внутрішньої секреції та їх гормонам -- кортикостероїдам. Важко назвати біохімічний процес або фізіологічну функцію в організмі, які б не залежали від дії цих гормонів. Виявлення агоністів, що регулюють стероїдогенез і з'ясування внутрішньоклітинних механізмів їх впливу стало предметом досліджень відділу впродовж останніх років.

Відомо, що більшість гормонів у крові зв'язується зі специфічними білками плазми й кортикостероїди не є виключенням. Їх біологічна активність та швидкість обміну значною мірою залежить від зв'язування з білком, який отримав назву кортикостероїд-зв'язуючий глобулін або транскортин. Була встановлена залежність рівня транскортину в плазмі крові від функціонального стану кори НЗ [1].

Тривалий час вважалося, що гормональна регуляція НЗ здійснюється АКТГ, який контролює синтез і секрецію глюкокортикоїдів та АІІ -- основним регулятором мінералокорти- коїдів. З часом накопичились дані, які продемонстрували існування інших, не менш важливих, агоністів адренокортикальної функції. Так, естрогени розглядали насамперед як сполуки, що регулюють роботу репродуктивної системи поки не було виявлено їх рецептори в корі НЗ різних видів тварин та людини [2-4]. Стало зрозуміло, що адренокортикальна тканина є органом-мішенню і для естрогенів.

Кортикостероїди та естрогени належать до гормонів стероїдного походження, які мають спільні етапи біосинтезу і механізм впливу на клітини. Їх регуляція відбувається однією залозою -- гіпофізом та має ряд загальних рис. Раніше вплив естрогенів у різних типах клітин здебільшого вивчався на геномному рівні, проте внутрішньоклітинні механізми, що опосередковують їх дію в НЗ, залишались невідомими.

Співробітниками відділу було досліджено функціональні зміни в первинних культурах клітин НЗ новонароджених поросят та адренокортикоцитах людини за прямої дії 17р-естрадіолу. Продемонстровано, що синтез сумарних 11-гідроксикортикостероїдів вірогідно збільшувався зі зростанням концентрації гормону в середовищі культивування. Введення естрадіолу бензоату щурам in vivo спричиняло істотне зростання рівня кортикостероїдів у плазмі крові та вмісту РНК і ДНК у корі НЗ, аденогіпофізі, гіпоталамусі, що свідчить про залучення центральних ланок гіпота- ламо-гіпофізарно-адренокортикальної системи та опосередкований ефект гормону [5].

Застосування сучасних біохімічних і молекулярних методів дало змогу проаналізувати механізми реалізації стероїдогенного ефекту естрадіолу в корі НЗ. Було встановлено, що під впливом гормону в тканині залози відбувається накопичення цАМФ, активація проте- їнкіназ А і С (ПКС), збільшення вмісту проте- їнкіназ 1 і 2, що регулюються позаклітинними сигналами (ERK1/2), зростання рівня експресії білка-регулятора гострої фази стероїдоге- незу, фактора транскрипції c-fos та десмолази, які регулюються на рівні мРНК [5, 6]. Отримані результати виконаних досліджень дозволили доповнити та розширити сучасні уявлення про біологічну роль естрогенів. Доведено їх стимулювальний вплив на кортикостероїдоге- нез і виявлено механізми активації. Ці ефекти можуть розглядатись як одна із можливостей посилення адаптаційних характеристик жіночого організму до несприятливих чинників зовнішнього середовища.

Відомо, що естрогени здатні забезпечувати диференціювання, проліферацію, а також генетично запрограмовану загибель різних типів клітин (апоптоз) [7-10]. Апоптоз відіграє вкрай важливу роль у нормальній життєдіяльності організму, визначаючи динамічну рівновагу між проліферацією та елімінацією клітин, регулюючи тим самим клітинну масу органів. Порушення цього процесу часто лежить в основі різних патологічних станів, включаючи злоякісні новоутворення. Важливим шляхом розвитку антиапоптотичного сигналу естра- діолу in vivo та in vitro є пригнічення активації проапоптотичного білка Вах, який, своєю чергою, може впливати на експресію білків-ін- гібіторів апоптозу ІАР [7, 8]. Для з'ясування можливої участі 17р-естрадіолу в розвитку апоптозу в адренокортикоцитах визначали експресію мРНК проапоптотичного білка Вах методом зворотної транскрипції/полімеразної ланцюгової реакції та аналізували фрагментацію ДНК, яка є свідченням переходу клітин до термінальної стадії апоптозу. Показано, що внесення 17р-естрадіолу в концентрації 10^-4 моль/л до середовища інкубації викликає зниження експресії мРНК проапоптотичного білка Вах та інтенсивності фрагментації ДНК в адренокортикоцитах людини [11]. Таким чином, вперше було показано, що 17р-естрадіол проявляє антиапоптотичну дію в клітинах кори НЗ.

Серед потенційних регуляторів функції кори НЗ особливу увагу привернув ПРЛ. Виконано цикл робіт, присвячених ролі ПРЛ у регуляції фундаментальних метаболічних процесів і стероїдогенезу в корі НЗ. З'ясовано основні етапи внутрішньоклітинного перенесення сигналу та визначено місце й значення цього гормону в системі регуляції функції кори НЗ.

Поодинокі, але досить переконливі факти, накопичені до моменту розгортання даної роботи свідчили, що ПРЛ може бути стимулятором секреції кортикостероїдів та/або модулятором дії АКТГ. Результати експериментальних досліджень цілком виправдали припущення про можливість впливу ПРЛ на широкий спектр фундаментальних метаболічних процесів у корі НЗ. Одержані дані вказують на те, що ПРЛ, у першу чергу, є модулятором дії АКТГ і не має помітного самостійного впливу на біосинтез кортикостероїдів. Результати досліджень in vitro та in vivo не зафіксували вірогідних змін впливу ПРЛ на секрецію глюко- та мінералокортикоїдів [12].

Найцікавішими, є результати тих експериментів, що вказують на існування трофічної, проліферативної функції ПРЛ у корі НЗ. Глибина прояву ефекту залежала від дози гормону та функціонального стану кори. В умовах гіпофункції та атрофії кори ПРЛ не тільки стимулював біосинтез ДНК, а й викликав зростання маси НЗ та вмісту ДНК в ній, тобто -- збільшення кількості клітин [13].

На ізольованих та очищених адренокор- тикоцитах людини й морської свинки ми показали наявність специфічного зв'язування ПРЛ [14]. Як у людини, так і в морської свинки виявляється один тип зв'язування ПРЛ, характерний для рецепторів високої спорідненості з низькою ємністю. Нами було вперше знайдено специфічні рецептори ПРЛ в адренокортикальних клітинах морської свинки та людини. Враховуючи результати наших експериментальних досліджень, згідно з якими ПРЛ здатен, не змінюючи біосинтез кортикостероїдів, активізувати синтез ДНК, початкової фази проліферації тканин, можна припустити, що зміни в рецепторному апараті ПРЛ можуть бути ключовим етапом у розвитку деяких патологій НЗ, у першу чергу, новоутворень. Зміни в рецепції, а можливо й інших факторів, що регулюють функцію та проліферацію адренокортикальної тканини, заслуговують на серйозну увагу в подальшому вивченні патогенезу хвороб НЗ.

Поглиблення розуміння фізіологічного впливу ПРЛ на кору НЗ, продемонстрованого в дослідах як in vivo, так і in vitro неможливо без досліджень і перенесення на молекулярний рівень. Вивчення пострецепторних каскадів, по яких переноситься сигнал від активованого рецептора на внутрішньоклітинні процеси в адренокортикоцитах, продемонструвало, що в опосередкуванні дії ПРЛ у цих клітинах залучений сигнальний каскад, який починається з гідролізу фосфатидилхоліну фосфоліпазою С із вивільненням диацилгліцеринів, наступною активацією ПКС і фосфорилюванням ряду білків. Паралельно з диацилгліцеринами за дії ПРЛ внаслідок активації фосфатидилхолін- специфічної фосфоліпази А2 вивільнюються й інші ліпідні месенджери -- арахідонова кислота та лізофосфатидилхолін [12].

Отримані результати дають підстави стверджувати, що ПРЛ є плейотропним регулятором адренокортикальної функції, впливає на фундаментальні метаболічні процеси в клітинах, модулює ефекти основного стероїдоген- ного регулятора -- АКТГ, взаємодіючи з ним на всіх внутрішньоклітинних етапах реалізації його дії.

Вагомими є результати фундаментальних досліджень щодо вивчення впливу іонів калію на функцію НЗ. K+ разом з іншими модуляторами функції НЗ -- серотоніном, дофаміном, ПРЛ -- відносили до другорядних регуляторів. На момент досліджень не було повної ясності щодо його впливу на процеси синтезу альдостерону адренокортикоцитами. Крім того, вивчення механізмів регуляції секреції альдостерону калієм мало важливе практичне значення для розробки нових терапевтичних підходів лікування хвороб, пов'язаних із серцево-судинною системою, гіпертензією і гіпер- альдостеронізмом при альдостеромах НЗ.

Виконані дослідження продемонстрували, що підвищення концентрації калію в інкубаційному середовищі призводить до зростання синтезу альдостерону в тканині НЗ морських свинок. Максимальний ефект спостерігали в діапазоні від 5 до 9 ммоль/л, а при подальшому зростанні його вмісту утворення гормону знижувалось. Включення мітки 3Н-холестерину в альдостерон також зростало при підвищенні концентрації іонів калію. При цьому відмічено закономірність, що при низькому вмісті К⁺ в інкубаційному середовищі швидкість мічення альдостерону вірогідно знижувалась.

У дослідженнях із вивчення трансдукції сигналів іонів калію в адренокортикоцитах було виявлено, що його стероїдогенний ефект опосередкований через три основні месен- джерні системи: Са²⁺/кальмодулін-залежну протеїнкіназу, цАМФ-залежну протеїнкіназу А та Са²⁺/фосфоліпід-залежну ПКС. Ґрунтуючись на одержаних нами даних було з'ясовано вагоме значення участі іона в загальній системі регуляції стероїдогенезу в корі НЗ, а підтримка на фізіологічному рівні концентрації К⁺ в плазмі крові регулюється, головним чином, самим іоном. Наступним завданням, що постає перед науковцями, є вивчення послідовності активації месенджерних систем в часі та взаємодія між ними [15]. Виходячи із залежності синтезу та мічення стероїдів, білка та РНК від концентрації калію в середовищі, було виділено 3 основних стани, в яких може перебувати нормальний адренокортикоцит. 1 -- базальний стан, який спостерігається при фізіологічних концентраціях К⁺ і характеризується базальним, таким, що підтримує необхідну концентрацію гормону в крові, синтезом альдостерону і максимально спокійним, урівноваженим метаболізмом. 2 -- стан збудження клітин, який виникає при підвищенні вмісту К⁺ і пов'язаний з активацією процесів, що забезпечують посилення секреції альдостерону. Тривале знаходження адренокортикоцитів у цьому стані, можливо, викликає глибші зміни метаболізму, які призводять до переходу клітин у S-фазу клітинного циклу і можуть бути основою проліферативних ефектів іона. 3 -- стан збудження, який виникає при зниженні вмісту К⁺ і може бути пов'язаний з активацією процесів, що пригнічують утворення альдостерону.

Була висунута та обґрунтована гіпотеза, за якою головним регулятором біосинтезу альдостерону є іони калію, тоді як АКТГ контролює в клубочковій зоні переважно синтез глюкокортикоїдів і ростові процеси, а АІІ головним чином регулює кров'яний тиск. Одержані нами результати та дані літератури свідчать про те, що роль іонів калію в регуляції стероїдогенезу значною мірою недооцінювалась. Іони калію є головним, якщо не виключним, регулятором калієвого гомеостазу в організмі. Участь інших систем регуляції концентрації К⁺ не є суттєвою. Іони калію також беруть участь у регуляції судинного тонусу, дублюючи ренін-ангіотензинову систему.

Доказами на користь цих положень можуть слугувати наступні факти [15, 16]:

1. Калій здійснює пряму (безпосередню) та швидку дію на адренокортикоцити, стимулюючи утворення гормону за простим і найнадійнішим механізмом, на відміну від інших основних регуляторів, активація яких пов'язана зі складною, багатоступеневою, а отже, більш тривалою низкою біохімічних перетворень та взаємодій.

2. Підвищення вмісту калію в плазмі крові призводить до негайної його екскреції дистальними нефронами. Це, так би мовити, «передова лінія захисту» організму від надлишку іона. У регуляції цієї екскреції, очевидно, може брати участь лише сам К⁺.

3. Зменшення концентрації К+, напевно, ініціює механізми, які забезпечують пригнічення синтезу альдостерону, що підкреслює універсальність дії іона. Таке гальмування важко уявити у випадку дії АІІ та АКТГ, які здатні в нормальних умовах лише стимулювати стероїдогенез.

4. Концентрація К+ у плазмі крові слугує фоном, що визначає дію інших фізіологічних агоністів -- АІІ та кортикотропіну. Часто ця залежність має абсолютний характер. К⁺ також стимулює утворення ангіотензину в НЗ та регулює кількість рецепторів до АІІ.

5. Ефект К+ опосередковується активацією універсальних месенджерних механізмів, характерних як для АКТГ, так і ангіотен- зину II.

6. Дія АІІ та АКТГ на адренокортикоцити опосередковується калієвими каналами, що викликає деполяризацію клітинної мембрани та ініціацію транспорту Са²⁺ в клітину, що є, своєю чергою, необхідною умовою для стимуляції стероїдогенезу цими агоністами.

7. Про універсальність дії К⁺ свідчить і той факт, що калій стимулює синтез не тільки альдостерону, але й глюкокортикоїдів.

8. Відповідь адренокортикоцитів на К⁺ часто значно перевищує ефект АІІ.

9. Тривала дія АКТГ та АІІ, на відміну від К⁺, зазвичай призводить до пригнічення гор- монопоезу.

10. Дослідження на рівні транскрипції показали, що цАМФ-залежні механізми, властиві АКТГ, здійснюють переважний вплив на транскрипцію CYP11B1, а не CYP11B2 (аль- достеронсинтази). ПКС-залежні механізми, які опосередковують дію АІІ, не пов'язані з активацією транскрипції обох генів. Активація кальцієвих каналів, характерна для К⁺, стимулює синтез мРНК P45011P2. Тільки К⁺ посилює транскрипцію гена ?450_scc.

11. Нокаут генів ренін-ангіотензинової системи не призводить до зменшення кількості альдостерону.

12. Гіпофізектомія та нефректомія не призводять до серйозних порушень біосинтезу альдостерону.

13. Іони К⁺ можуть дублювати дію ренін-ан- гітензинової системи в організмі. Досліди з використанням адренокортикоцитів, мутантних за ангіотензиногенезом, показали, що існує потужний, незалежний від ангіо- тензину II, механізм регуляції тонусу судин, центральною ланкою якого є К⁺. Встановлено, що збільшення кількості кінази глікогенсинтази-3р в адренокортикоцитах може бути конкретним механізмом гальмування стероїдогенезу при низьких концентраціях іона [17], тоді як посилення цього процесу пов'язане з підвищеними рівнями експресії білка-регулятора гострої фази стероїдогенезу та цитохрому ?450_scc [18].

Серед основних метаболічних процесів, білковий синтез відіграє надзвичайно важливу роль у життєдіяльності клітини. Його активація є необхідною умовою для регуляції стероїдогенезу основними агоністами адрено- кортикальної тканини. Ми показали, що підвищення іонів калію в інкубаційному середовищі стимулює мічення білків, РНК і ДНК, _VERTE

Лекції що свідчить про можливі мітогенні та пролі- феративні ефекти К⁺ у корі НЗ [15].

Велику зацікавленість викликають роботи співробітників відділу щодо пошуку речовин здатних цілеспрямовано пригнічувати синтез кортикостероїдів. Це мало важливе значення для покращення лікувальної тактики хворих на патологію НЗ, яка характеризується підвищеним рівнем кортикостероїдних гормонів.

Результати багаторічних експериментальних досліджень, виконаних на собаках, продемонстрували, що о,п'-ДДД є сполукою з вираженою адренокортиколітичною дією. У собак, які отримували о,п'-ДДД, спостерігались численні біохімічні зміни в адренокортико- цитах: змінювалась активність низки ферментів біосинтезу стероїдів, пригнічувалась продукція гормонів, підвищувалась зв'язувальна здатність транскортину, розвивалась атрофія тканини кори НЗ [19-22]. Але основною внутрішньоклітинною мішенню дії сполуки виявилися мітохондріальні мембрани та інші мембранні структури адренокортикоцитів [21, 22]. Після ретельного всебічного дослідження властивостей о,п'-ДДД, його було впроваджено у виробництво як лікарський препарат під фармацевтичною назвою «Хлодитан», який із часом почали застосовувати на практиці для лікування пацієнтів із неоперабельним раком кори НЗ, хворобою Іценка-Кушинга, а також для створення моделі експериментального гі- покортицизму [22]. Подальші дослідження були пов'язані з вивченням розчинної форми о,п'-ДДД для внутрішньовенного введення для підвищення його ефективності, зниження дозування та зменшення побічної дії [23, 24]. Також виявлені нові ефекти сполуки -- його цитотоксичність, здатність викликати апоптоз [25-27].

Важливим напрямком було вивчення дії іонів літію та N-ацилетаноламінів на кору НЗ. Li⁺ є інгібітором ПКС і кінази глікогенсинтази-3р, здійснює негативний вплив на ЩЗ, тому дослідження його дії на НЗ мало не тільки теоретичне, але й практичне значення. Виявилось, що літій пригнічує стероїдогенез, а в низьких концентраціях імітує ефект іонів калію [28]. Крім того, Li⁺ пригнічує в НЗ К⁺-залежну стимуляцію NO-синтаз [29].

У пухлинах НЗ N-ацилетаноламіни викликають апоптоз, а у високих концентраціях -- некроз і можуть бути перспективними для подальших доклінічних досліджень в якості кан- церостатичних агентів [30-35].

Особливе місце в роботі відділу приділялось вивченню молекулярно-генетичних механізмів тиреоїдного канцерогенезу. Зацікавленість до цієї проблематики була пов'язана зі значним зростанням захворюваності на рак ЩЗ за дії іонізувальної радіації в результаті аварії на Чорнобильській АЕС [36-48].

Згідно із сучасними уявленнями процес канцерогенезу забезпечується надмірною активацією або пригніченням компонентів сигнальних мереж, зокрема, RET/RAS/RAF/ MEK/ERK та PI3K/Akt, відповідальних за ріст і проліферацію клітин, виживання, метаболізм, ангіогенез тощо [40, 47, 48]. Для перевірки можливості їх залучення до патогенезу тиреоїдного раку та прогресії пухлинного росту виконали низку досліджень, метою яких було визначення активації та рівня експресії ключових протеїнкіназ проліферативних сигнальних шляхів -- ERK і Akt, а також ядерного антигену клітин, що проліферують та ядерного ферменту полі(АДФ-рибозо)полімерази. За даними проведених експериментів було виявлено, що в тканині папілярних і фолікулярних карцином, на тлі суттєвого посилення інтенсивності проліферації та відсутності змін апоптозу, експресія, а також активність ERK і Akt виявилась зниженою. Це свідчить про існування механізмів, які пригнічують ці каскади та спрямовані на захист пухлини від апоптозу, сенесценції та зупинки клітинного циклу [49-54]. Виявилось, що надекспресія RET/RAS/RAF/MEK/ERK та PI3K/Akt у нормальній тканині ЩЗ може призвести до злоякісної трансформації, тоді як їх посилена експресія в трансформованій тканині викликає загибель пухлинних клітин, їх сенесценцію та зупинку мітозу. Це явище, яке було вперше встановлено в нашому відділі для папілярної та фолікулярної карцином, одержало назву «токсичності онкогенів» [51, 55].

Аналіз післяопераційного матеріалу хворих на папілярну та фолікулярну карциноми також виявив зміни експресії хромосомних транслокацій RET/PTC1, RET/PTC3 та мутацій BRAF (BRAF_V600E) у зразках тканини залози. Вищу інтенсивність експресії RET/PTC1 і RET/PTC3 спостерігали одночасно в тканині неінкапсульованих папілярних карцином; одночасну перебудову RET/PTC1 і підвищену експресію немутованої протеїнкінази BRAF (BRAF_WT) -- у тканині агресивної, мультифо- кальної, оксифільноклітинної папілярної карциноми [56].

Виявлені зміни рівня експресії ядерного антигену клітин, що проліферують, ERK, Akt, RET/PTC1, RET/PTC3 і BRAF (BRAF_V600E), які є додатковими молекулярними маркерами агресивності пухлини, також можуть слугувати діагностичним та прогностичним критеріями та бути корисними для точнішого розрахунку об'єму хірургічного втручання на ЩЗ за умов її патології та визначення подальших лікувальних процедур [56-59].

Як відомо, однією з причин виникнення та розвитку онкологічних захворювань є порушення регуляції апоптозу. Дослідження його механізмів і пошуку сполук, що здатні специфічно впливати на перебіг цього процесу в клітині, має вагоме значення для розробки та впровадження нових підходів до лікування пухлин. Це також повною мірою стосується новоутворень НЗ, які у зв'язку з впровадженням у практику новітніх методів діагностики, почали частіше виявляти в пацієнтів.

Одним із біохімічних методів виявлення апоптозу є міжнуклеосомна фрагментація ДНК, яку визначають методом електрофорезу в агарозному гелі. Застосування цього методу дало змогу з'ясувати, що інтенсивність між- нуклеосомної фрагментації ДНК у тканині та пухлинах НЗ залежить від гормонального фону: у тканині гормонально неактивних пухлин кори НЗ фрагментація ДНК є нижчою порівняно з позапухлинною тканиною НЗ хворих із гормонально неактивними пухлинами, тоді як у тканині гормонально активних пухлин кори та мозкового шару НЗ, у гіперпла- зованій тканині кори НЗ хворих із хворобою Іценка-Кушинга та в позапухлинній тканині кори НЗ хворих із гормонально активними пухлинами інтенсивність міжнуклеосомної фрагментації ДНК -- підвищена [60].

Отримані нами дані експериментальних досліджень свідчать, що гормони, які секре- туються пухлинами кори та мозкового шару НЗ, можуть модулювати апоптотичні процеси, що підтверджується посиленням міжнуклео- сомної фрагментації ДНК. Певне зниження інтенсивності апоптозу в тканині гормонально неактивних пухлин може сприяти її росту, а його підвищення в гормонально активних пухлинах не спроможне стримувати їх прогресування, у результаті незбалансованості про- ліферативних процесів у трансформованих клітинах.

Впродовж останніх років значна зацікавленість дослідників приділяється вивченню нових лікарських засобів, які можуть вибірково впливати на різні компоненти системи запрограмованої загибелі клітин. Деякі з них використовуються як монотерапія або в комбінації з традиційними протипухлинними препаратами.

Однією із таких речовин є паклітаксел (фармакологічна назва препарату «Так- сол») -- дитерпеноїд, який екстрагують із деревини деяких видів тису [61]. Цей препарат успішно використовували при раку молочної залози, легень, передміхурової залози, яєчників тощо [62-65]. Нашу увагу ця сполука привернула здатністю проявляти апоптотичні й антипроліферативні ефекти в агресивних типах раку [66-69].

У результаті виконаних досліджень було встановлено, що паклітаксел викликає апоптоз у тканині гормонально неактивних пухлин кори НЗ шляхом посилення фрагментації ДНК, експресії проапоптотичного білка Вах, активації ефекторної каспази-3 і, як наслідок, розщеплення субстрату останньої -- полі(АДФ-рибозо)полімерази [70, 71]. Апоп- тотичні процеси індуковані в цих клітинах паклітакселем опосередковуються двома МАР-кіназами -- ERK1/2 і р38МАРК. Вперше було з'ясовано, що ця сполука в гормонально неактивних пухлинах, у клітинах яких спостерігається невисокий рівень фонового апоптозу, викликає посилення апоптотичних процесів, модулюючи їх на мітохондріальних і постмітохондріальних етапах [71]. Уперше показано вплив таксолу на стероїдогенну функцію в доброякісній гормонально-неактивній пухлині та позапухлинній тканині кори НЗ, а також на рівень фосфоліпідів та мічення ДНК, РНК і білків у позапухлинній тканині та тканині пухлин кори НЗ людини [70, 72].

Ефекти паклітакселю щодо апоптотичних і проліферативних процесів також було продемонстровано на клітинах анапластичного раку ЩЗ ліній КТС-2/3 та ARO, які є похідними недиференційованої карциноми цього органу. Показано, що клітини анапластичної карциноми ЩЗ чутливіші до дії паклітакселу порівняно з нормальними тироцитами [73-75]. Водночас малі концентрації сполуки (0,1-25 нмоль/л) викликали характерні для апоптозу зміни в пухлинних клітинах -- фрагментацію ДНК, інверсію фосфатидилсерину, активацію каспаз 3, 8 і 9, розщеплення полі(АДФ-рибозо)полі- мерази, а також пригнічували протеїнкіназу Akt і не впливали на інші компоненти сигнального каскаду RAS/PI3K/Akt, що відповідають за підготовку клітини до поділу [73, 76-80].

Одними з основних протеїнкіназ, які опосередковують цитотоксичні ефекти паклітак- селу в пухлинних клітинах виявились кіназа глікогенсинтази-3р та mTOR [78, 81]. Висловлено припущення, що активність останньої є необхідною умовою прогресування індукованого паклітакселем апоптозу. Причиною зупинки клітинного циклу при дії таксанів може бути активація чекпойнт-кінази СНК1 та зменшення кількості пептидилпроліл цис-/ транс-ізомерази Ріпі [78, 79]. Ключовим механізмом, що пов'язує зупинку клітинного циклу таксанами з індукованим цими сполуками апоптозом є активація циклін-залежних кіназ [82-86]. Показана перспективність використання комбінації низьких концентрацій па- клітакселу та специфічного інгібітора циклін- залежних кіназ -- росковітину в подальших доклінічних дослідженнях [85, 87]. Важливим напрямком також було дослідження комбінації паклітакселу з іншими агентами, які б могли підсилити його токсичність щодо ана- пластичної карциноми ЩЗ. Перспективною виявилась комбінація з іонізувальною радіацією [88-91]. Разом із тим, при певних концентраціях паклітакселу останній демонстрував захисний ефект від радіації щодо пухлинних клітин [92, 93]. Ще однією вдалою комбінацією виявилось використання інгібітора NF-kB [92, 94, 95] -- фактора, який пов'язує хронічне запалення і рак та сприяє розвитку пухлини [96].

Отже, паклітаксел продемонстрував виразні проапоптотичні та антипроліферативні ефекти щодо новоутворень ЩЗ та НЗ.

Отримані дані дозволили зрозуміти внутрішньоклітинні механізми дії таксанів у клітинах анапластичної карциноми ЩЗ, розкрити зв'язок між порушеннями клітинного циклу сполукою та індукованого ним апоптозу і запропонувати нову схему лікування цього типу раку [92, 97]. Подальшим завданням залишається продовження доклінічних досліджень із метою розробки та тестування нових хіміотерапевтичних засобів для лікування пацієнтів з онкопатологією цих залоз. Можливо використання низьких і наднизьких (метроно- мічних) концентрацій канцеростатичних препаратів (зокрема, таксанів) дозволить нам відкрити нові терапевтичні перспективи.

Підсумовуючи вищезазначене, слід зазначити, що сучасні підходи діагностики та лікування ендокринної онкопатології залишаються актуальною проблемою сьогодення і залежать насамперед від досягнень фундаментальних досліджень на різних її рівнях: молекулярному, клітинному, органному та в організмі в цілому. Успіх у лікуванні раку можливий завдяки розумінню процесів, що призводять до пухлинної трансформації та опановування методами впливу на їх прогресію.

Наразі молекулярно-генетичні механізми, що спричиняють канцерогенез і ріст пухлин ЩЗ і НЗ, ще до кінця не з'ясовані й тривалий час залишаються предметом дискусій серед науковців та лікарів-онкологів. Відповідно до сучасних уявлень про природу канцерогенезу, виникнення пухлини є тривалим багатоступеневим процесом.

Детальний аналіз даних літератури продемонстрував, що причиною розвитку злоякісних новоутворень є суттєві порушення механізмів програмованої загибелі та елімінації трансформованих клітин, нелімітований потенціал реплікації, аномальний ангіогенез, надмірна активація ключових білків сигнальних каскадів, накопичення множинних мутацій різних генів у геномі клітини, асоційованих із розвитком раку тощо [98-101].

Вдосконалення молекулярно-генетичних методів діагностики сприяло розвитку нового напрямку -- таргетній терапії, яка передбачає визначити оптимальну тактику лікування он- козахворювання в конкретного пацієнта, що базується на результатах досліджень експресії молекулярно-біологічних маркерів [99-101]. Ця терапія націлена на знищення лише ракових клітин, залишаючи здорові -- неушко- дженими. Ще одним важливим напрямком розвитку діагностики є вивчення мікроото- чення пухлин, з'ясування метастатичної активності первинних пухлин, визначення умов, маркерів і механізмів, що призводять до утворення метастазів [102].

Таким чином, виявлення специфічних біологічних мішеней злоякісної трансформації ЩЗ, НЗ і метастатичної активності пухлин стане перспективним фундаментальним напрямком майбутніх досліджень відділу з метою впровадження в клінічну практику цільової терапії хворих на онкопатологію, що наразі погано піддаються або резистентні до стандартних схем лікування. Такий підхід забезпечить високу ефективність лікування, дозволить запобігти важким ускладненням та подовжить тривалість життя пацієнта.

Список використаної літератури

1. Кравченко ВИ. Гормональная регуляция содержания транскор- тина в крови [диссертация]. Киев, Украина; Институт физиологии им. А.А. Богомольца Академии наук УССР; 1969. 144 с. (Kravchenko VI. Hormonal regulation of transcortine content in the blood [dissertation]. Kiev, Ukraine; A.A. Bogomolets Institute of Physiology, Academy of Sciences of USSR; 1969. 144 p. Russian).

2. Albrecht ED, Babischkin JS, Davies WA, Leavitt MG, Pepe GJ. Identification and developmental expression of the estrogen receptor alpha and beta in the baboon fetal adrenal gland. Endocrinology. 1999 Dec;140(12):5953-61. doi: 10.1210/endo.140.12.7182.

3. Baquedano MS, Saraco N, Berensztein E, Pepe C, Bianchini M, Levy E, et al. Identification and developmental changes of aromatase and estrogen receptor expression in prepubertal and pubertal human adrenal tissues. J Clin Endocrinol Metab.

2007 Jun;92(6):2215-22. doi: 10.1210/jc.2006-2329.

4. Barzon L, Masi G, Pacenti M, Trevisan M, Fallo F, Remo A, et al. Expression of aromatase and estrogen receptors in human adrenocortical tumors. Virchows Arch. 2008 Feb;452(2):181-91. doi: 10.1007/s00428-007-0542-0.

5. Тронько МД, Микоша ОС, Ковзун ОІ, Пушкарьов ВМ. Регулятори функції кори надниркових залоз. Київ: ТОВ «Док- тор-Медіа»; 2009. 244 с. (Tronko MD, Mikosha OS, Kovzun OI, Pushkarev VM. Regulators of adrenal cortex function. Kyiv: TOV «Doktor-Media»; 2009. 244 p. Ukrainian).

6. Ковзун ОІ, Костюченко НМ, Грінченко ЄМ, Микоша ОС. 17р-естрадіол in vitro збільшує експресію мРНК білка-регу- лятора швидкої фази стероїдогенезу та десмолази в корі надниркових залоз людини. Ендокринологія. 2009;14(1):120-5 (Kovzun OI, Kostuchenko NN, Grinchenko EM, Mykosha AS. Effect of 17p-estradiol on the mRNA expression of steroidogenic acute regulatory protein StAR and cytochrome P450_scc in human adrenal cortex. Endokrynologia. 2009;14(1):120-5. Ukrainian).

7. Tsukahara S, Hojo R, Kuroda Y, Fujimaki H. Estrogen modulates Bcl-2 family protein expression in the sexually dimorphic nucleus of the preoptic area of postnatal rats. Neurosci Lett. 2008 Feb 13;432(1):58-63. doi: 10.1016/j.neulet.2007.12.006.

8. Zeng Q, Chen GG, Vlantis AC, van Hasselt CA. Oestrogen mediates the growth of human thyroid carcinoma cells via an oestrogen receptor-ERK pathway. Cell Prolif. 2007 Dec;40(6):921-35. doi: 10.1111/j.1365-2184.2007.00471.x.

9. Jiang HP, Teng RY, Wang Q, Zhang X, Wang HH, Cao J, et al. Estrogen receptor alpha variant ERalpha46 mediates growth inhibition and apoptosis of human HT-29 colon adenocarcinoma cells in the presence of 17beta-oestradiol. Chin Med J (Engl).

2008 Jun 5;121(11):1025-31.

10. Kanagaraj P, Vijayababu MR, Ilangovan R, Senthilkumar K, Venkataraman P, Aruldhas MM, et al. Effect of 17beta-estradiol on apoptosis, IGF system components and gelatinases A and B in prostate cancer cells (PC-3). Clin Chim Acta. 2007 Feb;377(1- 2):70-8. doi: 10.1016/j.cca.2006.07.030.

11. Тронько МД, Ковзун ОІ, Грінченко ЄМ, Микоша ОС. Вплив 17р-естрадіолу на експресію мРНК проапоптичного протеїну Вах і рівень фрагментації. Укр біохім журн. 2009;81(2):80-4 (Tronko MD, Kovzun OI, Grinchenko EM, Mykosha АБ. Effect of 17p-estradiol on mRNA expression of proapoptotic protein Bax and DNA fragmentation level in human adrenal cortex. Ukr Biokhim Zh (1999). 2009 Mar-Apr;81(2):80-4. Ukrainian).

12. Саутин ЮЮ. Дослідження ролі пролактину в регуляції функції кори надниркових залоз та біохімічні механізми його дії [дисертація]. Київ, Україна; Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України; 1997. 297 с. (Sautin YuYu. Investigation of the prolactin role in the adrenal cortex function regulation and biochemical mechanisms of its action [dissertation]. Kyiv, Ukraine; V.P. Komisarenko Institute of Endocrinology and Metabolism of Academy of Medical Sciences of Ukraine; 1997. 297 p. Ukrainian).

13. Саутин ЮЮ, Ковзун ЕИ, Тронько НД, Микоша АС. Эффекты пролактина на биосинтез ДНК, запасы холестерина и стероидогенез в коре надпочечников морских свинок, получавших дексаметазон. Бюл эксперим биол мед. 1997;123(1):18-21 (Sautin YuYu, Kovzun EI, Tron'ko ND, Mikosha AS. Effects of prolactin on DNA biosynthesis, cholesterol stores and steroidogenesis in the adrenal cortex of guinea pigs receiving dexamethasone. Bull Exp Biol Med. 1997;123(1):18-21. Russian).

14. Саутин ЮЮ, Микоша АС. Аутостимуляция рецепторов пролактина в коре надпочечников морских свинок. Бюл эксперим биол мед. 1997;123(5):548-50 (Sautin YuYu, Mikosha AS. Autostimulation of prolactin receptors in the adrenal cortex of guinea pigs. Bull Exp Biol Med. 1997;123(5):548-50. Russian).

15. Тронько МД, Ковзун ОІ, Пушкарьов ВМ. Механізми регуляції стероїдогенезу в корі надниркових залоз. Київ: Центр навчальної літератури; 2006. 304 с. (Tronko MD, Kovzun OI, Pushkarev VM. Mechanisms of regulation of steroidogenesis in the adrenal cortex. Kyiv: ('eiiiec of educational literature; 2006. 304 p. Ukrainian).

16. Пушкарьов ВМ. Біохімічні механізми регуляції стероїдогенезу в корі надниркових залоз іонами калію [дисертація]. Київ, Україна; Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Коміса- ренка АМН України; 2005. 329 с. (Pushkarev VM. Biochemical mechanisms of steroidogenesis regulation by potassium ions in the adrenal cortex [dissertation]. Kyiv, Ukraine; V.P. Komisarenko Institute of Endocrinology and Metabolism of Academy of Medical Sciences of Ukraine; 2005. 329 p. Ukrainian).

17. Ковзун ОІ, Левчук НІ, Пушкарьов ВМ, Пушкарьов ВВ, Тронь- ко МД. Вплив іонів калію та літію на рівень експресії кінази глікогенсинтази в адренокортикоцитах морських свинок. Ендокринологія. 2013;18(4):11-5 (Kovzun OI, Levchuk NI, Pushkarev VM, Pushkarev VV, Tronko MD. Effect of potassium ions on the level of expression of glycogen synthase kinase in guinea pigs adrenocorticocytes. Endokrynologia. 2013;18(4):11-5. Ukrainian).

18. Ковзун ОІ, Костюченко НМ, Пушкарьов ВМ, Лукашеня ОС, Микоша ОС. Вплив різних концентрацій калію на експресію мРНК протеїну StAR та цитохрому Р450_га в адренокорти- кальній тканині людини. Укр біохім журн. 2011;83(4):104-7 (Kovzun OI, Kostyuchenko NM, Pushkar'ov VM, Lukashenia OS, Mykosha OS. The effect of potassium different concentrations on mRNA expression of protein StAR and cytochrome P-450_scc in human adrenocortical tissue. Ukr Biokhim Zh (1999). 2011 Jul- Sep;83(4):104-7. Ukrainian).

19. Комісаренко ВП, Мікоша ОС, Тронько МД. Вплив о,п'-ДДД на зв'язувальну здатність транскортину у собак. Фізіол журн. 1970;XVI(1):10-3 (Komisarenko VP, Mikosha АЗ, Tronko MD. Effect of o,p'-DDD on transcortin-binding ability in dogs. Fiziol Zh. 1970;XVI(1):10-3. Ukrainian).

20. Челнакова ИС. Изучение влияния о,п'-ДДД на минералокортикоидную функцию надпочечников и некоторые показатели водно-солевого обмена у животных и человека [диссертация]. Киев, Украина; Киевский научно-исследовательский институт фарма-

кологии и токсикологии Министерства здравоохранения УССР; 1974. 161 с. (Chelnakova IS. Study of the effect of the o,p'-DDD on mineralocorticoids adrenal function and some indicators of watersalt metabolism in animals and humans [dissertation]. Kiev, Ukraine; Riev Scientific Research Institute of Pharmacology and Toxicology of the Ministry of Health of USSR; 1974. 161 p. Russian).

21. Mikosha AS, Kovzun OI. Biochemical mechanism of the o,p'-DDD effect on the adrenal cortex. Ukr Biochem J. 2017;89(5):5-14. doi: https://doi.org/10.15407/ubj89.05.005.

22. Микоша АС, Ковзун ЕИ, Тронько НД. Хлодитан, митотан, о,п'-ДДД -- современные взгляды и оценки. Ендокринологія. 2017;22(3):284-92 (Mikosha AS, Kovzun EI, Tron'ko ND. Chloditan, mitotan, o,p'-DDD -- modern views and evaluations. Endokrynologia. 2017;22(3):284-92. Russian).

23. Bal'on YG, Simurov AV, Paster IP, Vakulenko LI, Tochilkina LM, Kuzminskaya LA, et al. Adrenocorticolytic activity of o,p'-DDD (chloditan) solution in vitro and in vivo tests. Pharm Chem J. 2012 Dec 04;46(8):504-6. doi: 10.1007/s11094-012-0835-8.

24. Бальон ЯГ, Коляса ОС, Ховака ВВ, Сімуров ОВ, Ковзун ОІ. Дослідження токсичності інгібітора функції надниркових залоз -- розчину для ін'єкцій о,п'-ДДД (хлодитану). Ендокринологія. 2014;19(4):272 (Balyon YaG, Koliasa OS, Hovaka Vv, Simurov OV, Kovzun OI. Toxicity study of adrenal function inhibitor -- solution for injection o,p'-DDD (chloditan). Endokrynologia. 2014;19(4):272. Ukrainian).

25. Mikosha AS, Kostyuchenko NN, Pushkarev VM. In vitro effects of adrenocorticolytic drug, mitotane on the responses of guinea pig adrenal tissue to different K⁺ concentrations. Exp Oncol. 1999;21(1):64-9.

26. Pushkarev VM, Tronko ND, Kostyuchenko NN, Mikosha AS. Effect of o,p'-DDD and Li⁺ on apoptotic DNA fragmentation in conventionally normal and tumour tissues of human adrenal cortex. Ukr Biokhim Zh (1999). 2007 Mar-Apr;79(2):44-9.

27. Лукашеня ОС, Левчук НІ, Ковзун ОІ. Дослідження механізмів цитотоксичної дії адренокортиколітичних та антимітотичних препаратів в адренокортикоцитах людини. Ендокринологія. 2019;24(4):331-5 (Lukashenia OS, Levchuk NI, Kovzun OI. Study of the mechanisms for cytotoxic effects of adrenocorticolytic and antimitotic drugs inhuman adrenocorticocytes. Endokrynologia. 2019;24(4):331-5. Ukrainian). doi: 10.31793/1680-1466.2019.244.332.

28. Mikosha AS, Pushkarev VM, Tronko ND, Yarovaya LV. Lithium ions effect in vitro on K⁺-dependent stimulation of RNA and protein biosynthesis in adrenal cortex of guinea pig. Lithium. 1994;5:47-52.

29. Kovzun EI, Lukashenya OS, Pushkarev VM, Mikosha AS, Tron'ko ND. Effect of ions of potassium and lithium on NO synthase expression in the human adrenal cortex. Bull Exp Biol Med. 2014 Jan;156(3):332-4. doi: 10.1007/s10517-014-2342-2.

30. Tronko N, Pushkarev V, Kostyuchenko N, ^valenko A, Mikosha A. Modulation by N-stearoylethanolamine of K⁺ and mitotane effects on steroid hormones labelling in human adrenocortical tissue. Biomedical Res. 2001;22(4):191-5.

31. Kostyuchenko N, Pushkarev V, Kashevarov G, Tronko M, Komisarenko I, Mikosha O. Effects of N-acylethanolamines and various antimitotic agents on apoptotic DNA fragmentation in conventionally normal and tumor tissue of human adrenals. Exp Oncol. 2005 Sep;27(3):215-9.

32. Левчук НІ, Ковзун ОІ, Тронько МД, Пушкарьов ВМ. Вплив N-стеароїлетаноламіну на інтенсивність апоптозу в пухлинних тканинах надниркових залоз людини. Ендокринологія. 2007;12(1):121-5 (Levchuk NI, Kovzun OI, Tron'ko MD, Pushkarev VM. Effect of N-stearoylethanolamine on the apoptosis intensity in tumor tissues of human adrenals. Endokrynologia. 2007;12(1):121-5. Ukrainian).

33. Pushkarev VM, Kovzun OI, Tronko MD. Antineoplastic and apoptotic effects of cannabinoids. N-acylethanolamines: protectors or killers. Exp Oncol. 2008;30(1):6-21.

34. Левчук НІ, Пушкарьов ВМ, Тронько МД. Вплив N-стеарої- летаноламіну на апоптозні процеси в гормонально активних пухлинних тканинах кори надниркових залоз людини. Допов Нац акад наук Укр. 2010;(4):189-92 (Levchuk NI, Pushkarev VM, Tronko MD. The effect of N-stearoylethanolamine on the apoptotic processes in hormonally active tumor tissues of human adrenal cortex. Dopov Nac akad nauk Ukr. 2010;(4):189-92. Ukrainian).

35. Левчук НІ, Пушкарьов ВМ, Ковзун ОІ, Микоша ОС, Гула НМ, Тронько МД. Вплив N-стеароїлетаноламіну на інтенсивність фрагментації ДНК у пухлинній та позапухлинній тканинах кори надниркових залоз людини. Укр біохім журн. 2012;84(4):49-53 (Levchuk NI, Pushkarev VM, Kovzun OI, Mykosha AS, Gula NM, Tronko MD. Effect of N-stearoylethanolamine on the DNA fragmentation intensity in tumour and extratumoral tissues of the human adrenal cortex. Ukr Biokhim Zh (1999). 2012 Jul- Aug;84(4):49-53. Ukrainian).

36. Пушкарьов ВМ, Ковзун ОІ, Тронько МД. Молекулярно-генетичні механізми утворення злоякісних пухлин щитоподібної залози. Журнал АМН України. 2009; 15( 1): 116-27 (Pushkarev VM, Kovzun OI, Tronko MD. Molecular genetic mechanisms of thyroid malignancies. Journal of the Academy of Medical Sciences of Ukraine. 2009;15(1):116-27. Ukrainian).

37. Воскобойник ЛГ, Костюченко НМ, Пушкарьов ВМ, Богданова ТІ, Тронько МД. Аналіз експресії онкогенов RET/ PTC в постчорнобильських папілярних карциномах щитоподібної залози пацієнтів різних вікових груп. Укр біохім журн. 2010;82(5):79-84 (Voskoboynyk LG, Kostyuchenko NM, Pushkarev VM, Bogdanova TI, Tronko MD. Analysis of the expression of RET/PTC oncogenes in post-chernobyl papillary thyroid carcinomas of patients from different age groups. Ukr Biokhim Zh (1999). 2010 Sep-Oct;82(5):79-84. Ukrainian).

38. Тронько МД, Пушкарьов ВМ, Попадюк ІД, Ковзун ОІ. Низь- кодиференційовані карциноми щитоподібної залози: молекулярно-генетичні механізми злоякісної трансформації (огляд літератури). Ендокринологія. 2010;15(1):122-32 (Tronko MD, Pushkarev VM, Popadiuk ID, Kovzun OI. Poorly differentiated thyroid carcinomas: molecular-genetic mechanisms of malignant transformation (review of literature). Endokrynologia. 2010;15(1):122-32. Ukrainian).

39. Пушкарьов ВМ, Ковзун ОІ, Пушкарьов ВВ, Гуда ББ, Тронь- ко МД. Хронічне запалення і рак. Значення ядерного фактора NF-kB (огляд літератури та власних доліджень). Журнал НАМН України. 2015;21(3-4):287-98 (Pushkarev VM, Kovzun OI, Pushkarev VV, Guda BB, Tronko MD. Chronicin flammation and cancer. Role of nuclear factor NF-kB (review of literature and own data). Journal of the National Academy of Medical Sciences of Ukraine. 2015;21(3-4):287-98. Ukrainian).

40. Tronko ND, Pushkarev VM. 30 years of the Chernobyl accident. Molecular genetic mechanisms of carcinogenesis of thyroid gland. Tsitol Genet. 2016 Nov-Dec;50(6):15-22.

41. Tronko M, Brenner A, Olijnyk V, Robbins J, Epstein O, McConnell R, et al. Autoimmune thyroiditis and exposure to iodine 131 in the Ukrainian cohort study of thyroid cancer and other thyroid diseases after the Chornobyl accident: results from the first screening cycle (1998-2000). J Clin Endocrinol Metab. 2006 Nov;91(11):4344-51. doi: 10.1210/jc.2006-0498.

42. Tronko M, Bogdanova T, Voskoboynyk L, Zurnadzhy L, Shpak V, Gulak L. Radiation induced thyroid cancer: fundamental and applied aspects. Exp Oncol. 2010 Sep;32(3):200-4.

43. Tronko M, Bogdanova T, Komisarenko I, Kovalenko A, Oliynyk V, Zurnadzhy L, et al. Thyroid cancer in Ukraine after the Chernobyl catastrophe: 25-year experience of follow-up. A challenge of radiation health risk management. In: Nakashima M, Takamura N, Suzuki K, Yamashita S, editors. A challenge of radiation health risk management. Nagasaki: Newspaper Publish; 2012:239-44.