Взаємозв’язок рівня захворюваності територіальної громади та антикризового управління в закладі охорони здоров’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємозв'язок рівня захворюваності територіальної громади та антикризового управління в закладі охорони здоров'я

К.В. Щиріна, аспірант,

О.К. Толстанов, доктор медичних наук, професор, член-кор. НАМН України

Національний університет охорони здоров'я України П.Л. Шупика, Київ, Україна, Кафедра управління охороною здоров'я та публічного адміністрування

Анотація

У статті розглянуто взаємозв'язок між рівнем захворюваності територіальної громади та антикризовим менеджментом у закладах охорони здоров'я, а також те, як цей взаємозв'язок може вплинути на загальне реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров'я. Актуальність дослідження зумовлена кризовими явищами в Україні, зокрема пандемією COVID-19, а також війною, що триває близько року і вимагає удосконалення системи управління в закладах охорони здоров'я. Мета дослідження - визначення залежності між різними видами кризових ситуацій та антикризовим управлінням, а також вивчення конкретних заходів, які дозволяють покращити кризову ситуацію. В ході дослідження використані загальнонаукові методи пізнання, зокрема метод аналізу, що застовувався для дослідження наукової літератури, синтезу інформації, який дозволив визначити ключові аспекти антикризового управління, індукції та дедукції, які дозволили систематизувати заходи антикризового управління в залежності від рівня захворюваності та видів захворювань, поширених у територіальні громаді. Результати дослідження дозволили розробити різні заходи антикризового управління в залежності від зростання рівня захворюваності та активації військових дій, які також призводять до збільшення рівня травматизму серед населення. Ці заходи потребують узгодженої політики управління закладу охорони здоров'я з громадою, місцевими органами регулювання, регулюючими інституціями.

Ключові слова: антикризове управління; заклади охорони здоров'я; захворюваність населення; COVID-19; війна.

Annotation

K.V. Shchyrina, Postgraduate Student, M.D.

O.K. Tolstanov, Doctor of Medical Science

INTERRELATION BETWEEN THE LEVEL OF MORBIDITY OF A TERRITORIAL COMMUNITY AND CRISIS MANAGEMENT IN A HEALTHCARE INSTITUTION

This article discusses the relationship between the morbidity rate of a territorial community and crisis management in healthcare facilities, as well as how this relationship can affect the overall response to public health emergencies. The study's relevance is due to the crisis in Ukraine, particularly the COVID-19 pandemic, as well as the war that has been going on for about a year and requires improvement of the management system in healthcare facilities. The study aims to determine the relationship between different types of crisis situations and crisis management, as well as to study specific measures to improve the crisis situation. The study used general scientific methods of cognition, in particular, the method of analysis, which was used to study scientific literature, and synthesis of information, which allowed to identify of key aspects of crisis management, induction, and deduction, which allowed systematizing of crisis management measures depending on the level of morbidity and the type of morbidity prevalent in the territorial community. The study's results made it possible to develop various anticrisis management measures depending on the increase in the incidence rate and the activation of military operations, which also increased the level of injuries among the population. These measures require a coordinated management policy of the healthcare institution with the community, local regulatory authorities, and regulatory institutions.

Keywords: crisis management; health care facilities; morbidity; COVID-19; war.

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена критичною роллю, яку відіграють заклади охорони здоров'я у реагуванні на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров'я, особливо в умовах різкого зростання рівня захворюваності населення територіальної громади. Взаємозв'язок між рівнем захворюваності та антикризовим менеджментом у закладах охорони здоров'я є складним і багатогранним, що вимагає комплексного та інтегрованого підходу для забезпечення ефективного та результативного реагування.

Однією з ключових проблемних сфер, висвітлених у дослідженні, є вплив надзвичайної ситуації у сфері громадського здоров'я на місцеву економіку та соціальні структури, що може додатково вплинути на здатність закладу охорони здоров'я до ефективного реагування. Для того, щоб пом'якшити цей вплив, медичні заклади повинні тісно співпрацювати з місцевими, регіональними та національними органами охорони здоров'я для розроблення комплексного плану реагування, який враховує більш широкий соціальний та економічний контекст територіальної громади.

Ще однією проблемною сферою є завдання збалансування зростаючого попиту на медичну допомогу через зростання рівня захворюваності на різні хвороби та слабку медичну інфраструктуру, характерну для багатьох медичних установах у різних регіонах нашої країни. Для цього необхідний добре підготовлений та ефективний план місцевого антикризового управління, який має окреслити кроки закладів охорони здоров'я у відповідь на підвищений попит на медичну допомогу, включаючи виділення ресурсів, мобілізацію додаткового персоналу та активацію процедур надання невідкладної допомоги.

Проблематику дослідження підкреслює необхідність готовності закладів охорони здоров'я до реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров'я, особливо в умовах воєнного стану. Розуміючи складний взаємозв'язок між травматизмом та антикризовим менеджментом, заклади охорони здоров'я можуть краще підготуватися до надзвичайних подій, забезпечуючи захист здоров'я та благополуччя громади.

АНАЛІЗ НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЙ

захворюваність територіальна громада антикризовий

Питання побудови антикризового управління в закладах медицини не є достатньо досліджуваним у науковій літературі. Однак, враховуючи той факт, що останніх три роки система медицини зустрілася із такою проблематикою на практиці, з'явилося декілька праць, вартих особливої уваги. Це дослідження авторів O. Прокопенко, В. Щербаченко та В. Кулібаба [1], присвячені антикризовому менеджменту через пандемію COVID-19. Також удосконаленню систем управління присвячені праці авторів І. В. Семчук, Г. С. Кукель, В. В. Роледерс [2] і І.Л. Сазонець [3]. У цілому ж питання антикризового менеджменту досліджували автори О. В. Маковоз та А. С. Глазкова [4]. Попри наявність теоретичних моделей побудови антикризових заходів реагування на зростання рівня захворюваності взагалі, не враховане питання війни, що призводить до підвищеного рівня травматизму серед населення. Саме тому такі дослідження носять вагомий прикладний характер, оскільки можуть використовуватися для удосконалення системи антикризового управління як в межах конкретного закладу охорони здоров'я, так і під час розроблення програм удосконалення систем охорони здоров'я Міністерства охорони здоров'я.

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ

Визначення залежності між різними видами кризових ситуацій і антикризовим управлінням та вивчення конкретних заходів, які дозволять покращити кризову ситуацію.

ВИКЛАДЕННЯ ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Актикризовий менеджмент у медичному закладі - це процес підготовки, реагування та пом'якшення наслідків неочікуваних або несприятливих подій, таких як стихійні лиха, спалахи інфекційних захворювань або надзвичайні ситуації медичного характеру, які можуть порушити нормальне функціонування лікарні чи клініки [1].

Метою антикризового менеджменту в охороні здоров'я є забезпечення надання пацієнтам необхідної допомоги, а медичному закладу - продовження надання основних послуг під час і після кризової ситуації. Найбільш поширені приклади антикризового менеджменту в закладах охорони здоров'я, які є актуальними сьогодні, включають реагування на різкі спалахи захворювання, надзвичайні ситуації медичного характеру, воєнні дії, стихійні лиха, інциденти з цифровою безпекою.

Реагування на пандемію. У зв'язку з триваючою пандемією COVID-19 медичним закладам довелося впроваджувати плани антикризового управління, щоб реагувати на підвищений попит на медичну допомогу та запобігати поширенню вірусу. Це включає такі заходи, як створення систем сортування пацієнтів, збільшення кількості ліжок у відділеннях інтенсивної терапії та впровадження протоколів інфекційного контролю.

Стихійні лиха. Лікарні та клініки, розташовані в районах, схильних до стихійних лих, таких як урагани, землетруси або лісові пожежі, повинні мати плани кризового управління, щоб забезпечити безперервність надання медичної допомоги під час і після цих подій. Це може передбачати наявність резервних джерел живлення, процедури евакуації та доступ до запасів на випадок надзвичайних ситуацій.

Надзвичайні ситуації медичного характеру. Заклади охорони здоров'я також повинні бути готовими реагувати на надзвичайні ситуації медичного характеру, такі як зупинка серця, інсульти та передозування. Плани антикризового управління в цій сфері зазвичай передбачають наявність добре скоординованої команди реагування, доступ до обладнання для надання невідкладної допомоги та чітких протоколів надання життєво-необхідної медичної допомоги.

Війна також створює серйозні проблеми для закладів охорони здоров'я. Під час військових дій медичні заклади ризикують зазнати пошкоджень або руйнувань, що унеможливить надання медичної допомоги. У таких ситуаціях антикризовий менеджмент у сфері охорони здоров'я передбачає переміщення медичних закладів у безпечніші райони, організацію безпеки медичного персоналу та пацієнтів, а також збереження доступу до основних медичних матеріалів та обладнання. Крім того, медичні установи зіткнуться з необхідністю лікування великої кількості поранених солдатів і цивільних осіб та боротьби з поширенням інфекційних захворювань у переповнених таборах біженців або в зонах конфлікту.

Інциденти з кібербезпекою. Заклади охорони здоров'я вразливі до кібератак, які можуть призвести до втрати або крадіжки конфіденційної інформації про пацієнтів або ж зупинити адміністрування послуг. Плани управління кризовими ситуаціями у цій сфері зазвичай передбачають регулярний аудит безпеки, процедури резервного копіювання даних, системи оповіщень, аварійного відновлення, а також навчання працівників роботи без зв'язку.

Такі ситуації потребують добре скоординованого і відпрацьованого плану реагування, а також доступ до ресурсів, таких як аварійні запаси і персонал, що допоможуть вирішити проблему [2]. За останніх три роки кожна країна зіткнулася із потребою антикризового управління закладами медицини. І Україна не стала винятком. Як показують статистичні дані, динаміка розгорнутих лікувальних місць у закладах медицини змінюється пропорційно зміні рівня захворюваності на COVID-19.

Відображена на рис. 1 динаміка показує, що заклади медицини змушені реагувати на стрімке збільшення кількості хворих, тому працюють не тільки над розгортанням додаткових місць, але й збільшують кількість зайнятих людей. При цьому варто відмітити, що системі менеджменту легше організувати додаткові ліжка, що зображено плавною лінією на рис. 1, ніж залучити додатковий персонал, що доведено кризою січня та лютого 2021 року.

Рис. 1. Готовність лікарень України до кризової ситуації внаслідок COVID-19 протягом 2022 року Джерело: [8]

Світовий досвід показує, що різкий підйом рівня захворюваності вимагає оперативного антикризового управління закладів охорони здоров'я на всіх рівнях. При цьому оперативні дії повинні здійснюватися спочатку на локальному, а потім і на державному рівні. Як тільки захворювання виходить за межі країни, антикризові регулятивні заходи здійснюються на рівні міжнародному. Розглянемо декілька важливих прикладів з історії медицини, які показали методи антикризового реагування.

• Спалах лихоманки Ебола в Західній Африці в 2014-2016 роках став одним з найбільших в історії, зачепивши кілька країн, включаючи Гвінею, Ліберію та Сьєрра-Леоне. Медичні установи цих країн тісно співпрацювали з міжнародними гуманітарними організаціями, такими як Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) та Центри з контролю та профілактики захворювань (CDC), щоб впровадити заходи з контролю за поширенням хвороби. Це включало в себе створення лікувальних центрів, навчання медичних працівників та впровадження заходів з обмеження пересування інфікованих осіб.

• Пандемія грипу H1N1 у 2009-2010 роках стала глобальною надзвичайною ситуацією у сфері охорони здоров'я, яка зачепила громади по всьому світу. Медичні установи відреагували на пандемію активізацією зусиль з вакцинації населення, наданням інформації про вірус та його симптоми, а також роботою з ізоляції інфікованих осіб з метою запобігання подальшому поширенню вірусу.

• Епідемія ВІЛ/СНІДу в країнах Африки на південь від Сахари - перманентна криза громадського здоров'я протягом десятиліть. Медичні установи в постраждалих країнах реагують на неї, впроваджуючи заходи профілактики та контролю, такі як забезпечення доступу до антиретровірусної терапії, розповсюдження презервативів та пропаганда безпечного сексу.

• Епідемія холери на Гаїті у 2010 році стала серйозною кризою у сфері охорони здоров'я, що торкнулася тисяч людей. Медичні установи Гаїті та міжнародні гуманітарні організації працювали над тим, щоб контролювати поширення хвороби, забезпечуючи доступ до чистої води та лікуючи інфікованих антибіотиками. Крім того, проводилися освітні та інформаційні кампанії з питань охорони здоров'я для зменшення ризику подальших спалахів захворювання.

• Пандемія COVID-19 вплинула на громади в всьому світі, що призвело до значного зростання рівня захворюваності в багатьох територіальних громадах. Медичні заклади відреагували на це, запровадивши заходи з контролю за поширенням вірусу, такі як дотримання правил соціальної дистанції, збільшення можливостей для тестування та лікування, а також розроблення та розповсюдження вакцин. Для вирішення проблеми нестачі кадрів багатьом медичним закладам також довелося адаптуватися до підвищеного попиту на медичну допомогу, впроваджуючи телемедицину та інші інноваційні рішення, щоб продовжувати надавати допомогу пацієнтам, обмежуючи при цьому особисті візити до лікарів.

Система антикризового менеджменту в Україні зазнала значних змін у відповідь на зростання рівня поширення різних захворювань в суспільстві.

*-У відповідь на пандемію COVID-19 уряд України запровадив заходи соціального дистанці- ювання, телемедицини, збільшення можливостей для тестування і лікування, а також розроблення та розповсюдження вакцин.

• У періоди високого рівня захворюваності на грип в Україні уряд впроваджував заходи з контролю за поширенням вірусу, такі як збільшення доступу до вакцин і сприяння санітарній освіті та обізнаності населення.

• В Україні спостерігається високий рівень захворюваності на туберкульоз, тож уряд запровадив низку заходів для контролю за поширенням хвороби та надання допомоги інфікованим особам: розширення доступу до тестування та лікування, впровадження програм скринінгу на туберкульоз, а також сприяння підвищенню рівня обізнаності населення з питань охорони здоров'я.

• Викорінення поліомієліту та корі. Україна працює над викоріненням поліомієліту і уряд вживає низку заходів: проведення кампаній з вакцинації від поліомієліту, моніторинг випадків захворювання, а також просвітницьку роботу з громадськістю [5].

У разі, якщо в громаді спостерігається різке підвищення рівня захворюваності (хвороби), система охорони здоров'я повинна реагувати швидко та ефективно для забезпечення надання пацієнтам необхідної медичної допомоги. При цьому організація антикризового менеджменту напряму залежить від співпраці закладів установ із місцевою громадою, оскільки громада формує джерела фінансування медичних послуг. Відповідно до статті 32 закону „Про місцеве самоврядування в Україні" заклади охорони здоров'я фінансуються за рахунок місцевих бюджетів, а тому до владних повноважень виконавчих органів місцевих, селищних та сільських рад належить управління, матеріально-технічне та фінансове забезпечення установ. Статті 89, 90 та 91 Бюджетного кодексу України надають право органам місцевого самоврядування виділяти кошти на вирішення проблем територіальної громади з обласних, районних, місцевих, селищних та інших бюджетів [6]. Зокрема, говорячи про практику, то у Вінницькій громаді здійснено ініціювання антикризової підтримки населення, кошти спрямовувалися на роботу закладів освіти. В Нововолинську за рахунок спонсорських коштів придбано апарат УЗД для лікарні та костюми біозахисту, лікарні Запоріжжя отримали допомогу від АЗС - пальне та засоби індивідуального захисту, громада Івано-Франківська доставляла обіди до лікарень, а у м. Олександрія з бюджету ініційовано збільшення заробітної плати медичним працівникам, що борються з COVID-19. У Львові тим часом запроваджена повноцінна програма виходу з кризи, реалізовано масове тестування, віддалена робота, запровадження гігієни та використання масок, цифровізація всіх соціальних сфер [7].

У рамках антикризового реагування заклади охорони здоров'я вдаються до комплексу дій, відображених на рис. 2.

Рис. 2. Комплекс дій антикризового управління закладами охорони здоров'я України Джерело: систематизовано автором

Епідеміологічний нагляд і моніторинг. Система охорони здоров'я повинна уважно стежити за ситуацією для визначення ступенів зростання захворюваності та виявлення будь-яких тенденцій чи закономірностей. Отримана інформація створює базу для прийняття рішень щодо заходів реагування. Так в Україні створена робоча група, яка з використанням математичного аналізу прогнозує рівень захворюваності, зокрема на COVID-19, та регулярно публікує звіти власних досліджень [8].

Розподіл ресурсів. Система охорони здоров'я повинна виділити ресурси для задоволення підвищеного попиту на медичну допомогу. Це може передбачати збільшення кількості лікарняних ліжок, штатного розкладу та доступу до основних медичних засобів і обладнання. Крім того, центральні заклади медицини працюють не тільки над створенням додаткового фонду ліжок, однак і пропрацьовують можливість використання додаткових приміщень в медичних цілях.

Сортування та визначення пріоритетів. У випадках високого попиту може виникнути потреба у визначенні пріоритетності надання допомоги пацієнтам на основі їхніх медичних потреб. Це може передбачати створення систем сортування і протоколів, які гарантуватимуть, що пацієнти з найбільш нагальними медичними потребами отримають допомогу в першу чергу. Зокрема сьогодні, в умовах війни, а також в довоєнний час під час пандемії введена в практику зупинка планових ургентних заходів на користь надання оперативної допомоги постраждалим від COVID-19 та війни [8]. На сьогодні завантаження лікарень становить понад 70% ліжкового фонду терапевтичного профілю та понад 50% ліжкового фонду хірургічного профілю. На практиці це означає, що у всіх стаціонарах має залишатися своєрідний резерв ліжок у 30% (терапія) і 50% (хірургія), щоб медзаклади змогли в разі потреби прийняти на лікування поранених [9].

Комунікація та співпраця. Ефективна комунікація та співпраця між постачальниками медичних послуг, органами охорони здоров'я та місцевими громадами може допомогти забезпечити отримання пацієнтами необхідної допомоги, а системі охорони здоров'я - ефективно реагувати на зростання захворюваності.

Планування готовності. Система охорони здоров'я повинна мати план готовності до реагування на раптове зростання захворюваності, наприклад, спалахи інфекційних захворювань. Цей план повинен регулярно переглядатися та оновлюватися, щоб забезпечити його ефективність та актуальність.

Вакцинація. У випадках спалахів інфекційних захворювань вакцинація може відігравати вирішальну роль у контролі над поширенням хвороби та зменшенні її впливу на громаду. Система охорони здоров'я повинна мати план забезпечення доступу до вакцин для тих, хто їх потребує, в тому числі для груп підвищеного ризику тяжких захворювань.

Зібрані статистичні дані внаслідок кризи пандемії COVID-19 показала, наскільки важливою є саме вакцинація в період загострення вірусних захворювань (рис. 3).

Рис. 3. Зміна рівня госпіталізації через COVID-19 в залежності від рівня вакцинації населення в Україні протягом 2021-2022 рр.

Джерело: [8]