Здоров'я поза рамками клінічного протоколу: інституційні пастки та обмеження сучасної медицини
Опис обмежувальних інституційних механізмів у сучасній медицині, витратних щодо використання бюджетних коштів, пошук шляхів їх подолання. Варіанти стійких інституційних дисфункцій у медичній практиці. Самостійне укріплення здоров’я, практики оздоровлення.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.01.2024 |
| Размер файла | 64,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Епідемія COVID-19 стала справжнім випробуванням для більшості з нас і всього суспільства в цілому. В рамках нашої дискусії варто звернути увагу на те, що всі медикаментозні засоби профілактики коронавірусної інфекції (як і грипу) залишаються вторинними, лише додатковими в зіставленні з довгостроковим ефектом самостійних практик оздоровлення. Причому цей ефект комплексний за своєю природою, позаяк крім безпосереднього впливу на стан імунного захисту організму здійснюється вплив на всі основні фактори ризику і на розвиток хронічних захворювань, що сприяють вірусному захворюванню (ожиріння, цукровий діабет тощо).
У публічному дискурсі акцент зазвичай робиться на профілактичному впливі оздоровчих методик. Хіба що лікувальне голодування може розглядатися як засіб активної протидії вірусному захворюванню.
Адепти цього методу застосовували різні варіанти лікувального голодування як за перших проявів коронавірусної інфекції, так і в подоланні постковід- ного синдрому. Проведення поглиблених досліджень у цьому напрямі було суттєво обмежено. Проте вже з'явилися публікації про спостереження позитивного впливу деяких варіантів голодування на перебіг інфекції (Hannan et al., 2020, Ealey et al., 2021).
За результатами опитування в соціальних мережах можна стверджувати, що люди під час епідемії частіше вдавалися до того самого методу голодування, яким вони вже користувалися раніше (або рутинного для них) -- водного, сухого або інтервального голодування. Деякі з опитаних визнавали позитивний ефект від застосування обраного ними методу, хоча багато хто утримався від проведення голодування під час інфекції через побоювання можливих ускладнень.
Можливості використання методу сухого голодування (2--3 доби) у разі гострої вірусної інфекції давно обговорюються в експертних колах. Відповідно, інтерес до використання цього методу під час пандемії COVID-19 був зрозумілим. Автор особисто спостерігав позитивний результат після трьох діб сухого голодування, розпочатого ним в момент перших проявів вірусної інфекції (за попереднього досвіду використання методу впродовж 12 років). За результатами опитувань у групах Facebook з'ясувалося, що ще 34 учасники заявили про аналогічний позитивний ефект, досягнутий з використанням того самого методу під час епідемії. Такі спостереження можна розглядати тільки як «повідомлення про випадки», а не наукові докази, хоча вони можуть впливати на формування персональної позиції. Водночас увага громадськості була прикута до вакцин та противірусних препаратів.
Звісно, під час перших хвиль епідемії про «доказову медицину» не доводилось говорити, оскільки вірус абсолютно новий і має незрозумілі властивості. Лікарі у своїй роботі спиралися на попередній досвід, на знання загальних закономірностей, на синдромальні підходи в лікуванні й т.ін., а схеми лікування відпрацьовувалися вже в перебігу епідемії. Про якусь подобу доказової медицини можна було говорити тільки після першого року епідемії.
Водночас звернення до натуральних методів лікування, які спираються на не менший накопичений досвід і є універсальнішими за своїм впливом, у цьому публічному дискурсі не було помічено. Чи не тому, що кожна епідемія для фармакоіндустрії знаменує собою відкриття нового «сезону полювання», і остання не стала винятком.
Причому доходи фармацевтичних компаній ростуть на різних фазах епідемії: спочатку на етапі підготовки до епідемії, коли на зростання продажу впливають панічні настрої населення і прагнення забезпечити своїх близьких усім необхідним. Далі -- на етапі розроблення вакцини та противірусних засобів лікування інфекції. Тут вступають у дію фармацевтичні гіганти, і доступні джерела інформації свідчать, що доходи цих компаній за два роки епідемії є справді істотні.
Специфічним етапом для епідемії COVID-19, що визначив додаткове зростання доходів фармкомпаній, став постковідний період, коли впродовж кількох місяців пацієнти мали набір неспецифічних скарг і ускладнень.
Щоб відповідно сфокусувати тему дискусії, звернімося до постковідного етапу. Методи надання медичної допомоги на цьому етапі були суто симптоматичними або були спрямовані на нормалізацію діяльності окремих параметрів і систем організму, але не могли вплинути на патологічні наслідки вірусної інфекції на клітинному і тканинному рівнях. Відповідно, відома теза «без лікування застуда зазвичай відходить за тиждень, а з лікуванням за сім днів» трансформувалася у твердження про місяці та відповідну кількість днів.
Однак якщо пацієнти зверталися зі своїми проблемами до лікарів, то отримували лікування, основні складові якого не мали серйозного наукового підтвердження, але сам процес лікування йшов, і на цей процес витрачалися чималі кошти.
Справжній приклад соціальної (тут клінічної) драматургії: хворий звертається до лікаря й отримує лікування, від якого очікує поліпшення стану. Із плином часу і з проведеною терапією зазвичай за 1-2 місяці це поліпшення, як правило, відбувалося. Лікар у цьому процесі чесно виконував свою роль -- він призначав офіційні препарати, які згідно з інструкцією можуть поліпшити самопочуття пацієнта після перенесеної вірусної інфекції, знизити ризик ускладнень, а те, що наукових доказів ефективності цих препаратів для постковідних пацієнтів бути не могло, не створювало перешкоди. Лікар сам був змушений повірити в ці ліки (інших не було), він призначав 'їх не тільки пацієнтам, а й своїм рідним, нерідко приймав сам.
Очевидно, що використання немедикаментозних методів, насамперед лікувального голодування, для боротьби з наслідками інфекції серед варіантів фактично не розглядалося.
А тепер про лідерів продажу.
На першому місці тут антикоаґулянти, про які йшлося вище (або ліки які нічого не лікують, а тільки можуть запобігти судинній катастрофі). Їх призначення після перенесеної вірусної інфекції видається арґументованим, позаяк порушення мікроциркуляції і тромбози є типовими проявами цієї хвороби.
Наприклад, у Білорусі було видано інструкцію МОЗ, яка зобов'язувала призначати антикоаґулянт (Ривараксабан) упродовж місяця вже після лікування ковідної пневмонії. Доказів ефективності цього препарату для таких випадків на той момент не було (фактично вони формувалися в процесі спостереження за пацієнтами), тому в багатьох країнах Європи (Польщі, Німеччині, Англії) такої практики призначення не існувало. Однак фірми-виробники ліків трохи «підметушилися» й запропонували свій продукт там, де була можливість. Зрештою, цей дорогий препарат на якийсь час навіть зник з аптек.
Слід розуміти, якщо інтереси фармацевтичних компаній збігаються з тимчасовими, але значними медичними проблемами, які спостерігаються під час епідемії, тема обговорення стає занадто чутливою (отже, самої проблеми вже не існує, і всі докази стають обмеженими). Іноді буває важко зорієнтуватися в різних часових проміжках, оскільки спочатку видаються локальні рекомендації, а вже потім з'являються відповідні свідчення про ефективність препарату. Проте заслуговує на увагу той факт, що національні рекомендації щодо широкого застосування згаданого дороговартісного препарату відрізнялися від рекомендацій щодо його застосування в країнах Європи (на користь виробника препарату).
Друга група препаратів, продаж яких зріс у постковідний період, -- це антиоксиданти та кардіопротектор. Саме ці препарати (Тіотріазолін і Мілдронат) стали учасниками драматичного дійства, коли лікар змушений був щось пропи-
сати, щоб процес лікування відбувався. Наприклад, в електронній базі даних аптечної мережі Білорусі (tabletka.by) обидва ці препарати були серед лідерів пошуку під час епідемії.
Окреслена проблема досить поширена і потребує комплексного, міждисциплінарного аналізу. На цьому ж етапі можна лише підкреслити важливість тези про те, що реґулярне використання оздоровчих практик є найнадійнішим засобом, і завчасно не занурюватися в цю тему, щоб не опинитися у сфері драматургічної дії сучасної медицини.
У пошуку здорової альтернативи
Здорова людина не дуже цікава для фармацевтичної промисловості, але держава має бути зацікавлена у здоров'ї та повноцінному житті громадян. Отже, державні інститути повинні сприяти поширенню сфери використання натуральних оздоровчих практик. А поки держава говорить про здоров'я вустами експертів, які випробовують щоразу нові фармацевтичні засоби лікування.
Очевидно, що здоров'я в повному його вимірі не може бути турботою якогось чиновника. Це самостійний і відповідальний вибір вільної людини. Сприяти цьому вибору, крім офіційних установ, мають різні громадські інститути, ресурси інтернет-спільноти, можливі системи волонтерської підтримки та діяльність місцевих громад.
Крім того, державні та громадські інститути повинні здійснювати контроль і накладати певні обмеження на поширення фармакологічних і хірургічних методів лікування, особливо в тих випадках, коли стійка компенсація може бути досягнута методами натурального (фізіологічного) оздоровлення. Людина має знати про існування можливих альтернатив і сама прийняти відповідальне рішення. Як показали результати опитування лікарів, більшість із них не використовує натуральних методів лікування і не має інформації про них.
З погляду сучасної медицини, припускається, що в деяких випадках хронічні захворювання можна подолати без допомоги фармакологічних засобів, однак, якщо увага лікарів сконцентрована на розвитку високотехнологічних методів, підходи, які не потребують підтримки сучасних технологій, виявляються непопулярними. З іншого боку, люди, які наважуються використовувати натуральні (фізіологічні) методи лікування та досягають результатів, більше не є споживачами послуг медичної галузі.
Сьогодні вже ніхто не заперечує важливість профілактичних заходів і вплив на здоров'я способу життя, але існують серйозні розбіжності в підборі індивідуальних програм і рівнів необхідного навантаження. Найбільш гострі розбіжності виникають в разі обговорення впливу таких методів, як інтенсивні фізичні вправи, лікувальне голодування, дихальна гімнастика, водне загартовування організму.
Представники офіційної медицини надають цим засобам в кращому разі хіба що доповняльного значення і часто відмовляються визнавати спроможності до лікування самого організму, посилаючись на відсутність «адекватних» доказів (або доказів, отриманих на рівні всієї популяції, без проведення детальної диференціації).
Сучасна людина, яка має доступ до різних джерел інформації та відповідну мотивацію (як у випадку розвитку хронічного захворювання), здатна самостійно активувати внутрішні ресурси свого організму й досягти нормалізації стану здоров'я.
Слід визначити перелік причин для звернення до самостійних практик оздоровлення та натуральних (фізіологічних) методів лікування:
1. Таке лікування уґрунтоване на оптимізації фізіологічного захисту самого організму і позбавлене побічних ефектів, які можуть спостерігатися в разі медикаментозного лікування.
2. Це лікування фактично безкоштовне.
3. Таке лікування завжди комплексне і має цілісний ефект (може істотно впливати на всі органи та системи нашого організму). Це означає, що ефективне лікування, проведене за допомоги натуральних методів, забезпечує захист від розвитку різних захворювань. Тільки за такого підходу можна зупинити розвиток патологічного континууму та формування основи для множинних захворювань (коморбідності).
Головні принципи, на яких ґрунтується здатність до самооздоровлення:
1. Можливість самостійного і відповідального вибору. Інформація про можливі натуральні методи оздоровлення сьогодні широкодоступна. Особливо важливим є питання індивідуальної та творчої адаптації цього досвіду. Ключовою стає проблема вибору. Тут потрібно пам'ятати, що лікар працює згідно з чинними протоколами і зазвичай інформує тільки про перспективи медикаментозного лікування. Проте пацієнти часто звертаються до інших джерел. На підставі отриманої інформації пацієнт повинен зробити вибір. Ідеться не лише про вибір між різними методами лікування, а й про вибір ідеології оздоровлення.
2. Фактор індивідуальних відмінностей. Використання методів самооздо- ровлення пов'язане з проявом індивідуальності: фізіологічної, психологічної, культурної, соціальної. Чинник індивідуальних відмінностей означає неможливість упровадження загальних стандартів та оцінювання результатів природного лікування. Звідси -- різноманітність методів оздоровлення і проблеми з перевіркою ефективності. Індивідуальна методика випрацьовується в самому процесі й орієнтована на досягнення ефекту в кожному конкретному випадку.
Крім того, найчастіше рекомендується використовувати кілька методів оздоровлення одночасно (наприклад, терапевтичне голодування та фізичні практики). А таке поєднання методів збільшує ефект різноманітності, ускладнює узагальнення (необхідне для наукового аналізу), а також практично виключає можливість зовнішнього управління. Лікар може тільки визначити загальні принципи цієї роботи, запропонувати новий метод, оцінити результати, далі вибір конкретних практик та їх виконання залишається прероґативою самого пацієнта.
3. Формування певних особистих установок, спрямованих на виконання фізіологічної та духовної програми оздоровлення. Психологічні консультації іноді
можуть бути корисними, але вони не скасовують ролі самостійної роботи на шляху до оздоровлення. Тому потрібно говорити не тільки про фізіологічну програму, а й про духовну. Обидва процеси не можна ізолювати.
4. Регулярність занять і їх тривалість, відновлення здатності організму. Якщо програма оздоровлення вже успішно розроблена -- це вибір на все життя, від неї не варто відмовлятися, потрібно лише регулювати інтенсивність і набір методів (з урахуванням віку, погоди, актуального стану тощо). Жоден лікар не може виконувати цю функцію. Людина, яка тривалий час працювала зі своїм тілом, стає єдиним спеціалістом у цій (своїй) галузі.
5. Подолання тиску з боку офіційної медицини. Практично будь-яка людина, що використовує натуральні методи оздоровлення, так чи інакше змушена долати тиск офіційної медицини. Для багатьох людей, поганий результат лікування в медичному закладі є переконливим аргументом, щоб вдатися до натуральних методів.
Бар'єри можуть бути штучно створені навіть представниками натуральної медицини, наприклад заявами, що «лікувальне голодування завжди має проходити під наглядом лікаря». У деяких випадках такий контроль може бути необхідним (з урахуванням віку пацієнта, клінічного стану, психічних особливостей і т.ін.), але весь обсяг практик лікувального голодування не може підлягати медичному контролю. Як показують результати опитувань у групах Facebook, більшість учасників займаються лікувальним голодуванням самостійно, і тільки 5% учасників проводять голодування під контролем лікаря.
6. Маніпулювання поняттям ризику і формування хибного ризику. Це питання дуже важливе, і противники натурального лікування спотворюють його зміст. Відповідь проста -- кожна людина повинна свідомо нести юридичну та моральну відповідальність за проблеми, пов'язані з лікуванням хронічних захворювань та застосуванням методів оздоровлення. Якщо людина боїться такої відповідальності, вона йде шляхом офіційної медицини й отримує поради на кшталт: «Сиди вдома -- машина не розчавить».
Для прикладу звернімося до відмови від куріння. Загальновідомо, що курити шкідливо, і ніхто не поскаржиться на лікаря, якщо той порадить кинути курити. Водночас люди з тривалим стажем куріння після відмови від звички нерідко відчувають серйозні порушення обміну речовин і швидко набирають вагу. Також відомі випадки виявлення раку легенів через кілька місяців після відмови від куріння. Про причини цього можна тільки здогадуватися: адже саме бажання припинити куріння могло бути першим симптомом захворювання чи могло стати чинником, що призводить до порушення обміну речовин, і це могло якось прискорити розвиток патологічного процесу, або це просто збіг. Однак у будь-якому разі пацієнт, який дотримувався лікарських рекомендацій, не очікував такого результату. Утім розумної альтернативи цьому не було, хоча хворий або його близькі ще не раз запитають: «А якби з цим курінням все залишилося по-старому, то, може, нічого страшного не сталося б?»
Усі можливі методи лікування мають побічні ефекти або несуть певний ризик при їх застосуванні. Але ускладнення, які можуть виникнути в разі природного лікування, пов'язані не з методом, а із самою хворобою, і її прояви не завжди передбачувані. Це ще один арґумент на користь необхідності використання натуральних методів оздоровлення на ранніх стадіях захворювання, коли ризик ускладнень значно менший.
Звертаємо увагу, що натуральні методи є лікувальними засобами і мають певні показання та протипоказання, вимагають певного способу застосування та несуть певний ризик, але цей ризик такий же «натуральний», як і самі практики.
У багатьох випадках пацієнти чекають від лікаря спеціального дозволу на застосування практик оздоровлення, але лікар такого дозволу не дає, бо такі практики йому невідомі й не входять до протоколів. У результаті пацієнти стають заручниками чинних клінічних протоколів.
7. Гармонійна взаємодія з офіційною медициною. Людина, яка вже досягла певного результату в практиці оздоровлення, менше спілкується з лікарями і скептично ставиться до деяких рекомендацій. Однак така позиція може розцінюватися позитивно лише в окремих випадках і не стосується людей похилого віку і гострих захворювань. Зауважимо, що оздоровчі практики не можуть ре- ґулювати всі стани або замінити всі ліки. Достатньо згадати про профілактичний прийом антибіотиків після укусу кліща.
Можливості розширення сфери використання методів натурального оздоровлення поки що важко оцінити. За моїми спостереженнями, практично кожна четверта доросла людина може чудово реалізувати таку програму і практично кожна може певною мірою поліпшити загальний стан здоров'я, використовуючи ці методи. Найкращі перспективи є в людей, що займалися спортом в молодому віці. Їхня сила волі, а також практичний досвід можуть бути дуже корисними, особливо якщо здійснюється вибір між альтернативними стратегіями здоров'я. Колишнім спортсменам простіше зрозуміти саму ідею самостійного управління здоров'ям.
Перспективним напрямом для пацієнтів з хронічними захворюваннями є сфера самостійного контролю та управління здоров'ям (self-management) або формування набору індивідуальних навичок і досвіду збереження свого здоров'я та подолання захворювань, що передбачає формування індивідуальної відповідальності за своє здоров'я (Fisher, 1996; Grady, 2014).
Сучасний рівень інформаційного і культурного розвитку суспільства дозволяє і навіть заохочує стати на шлях індивідуальної роботи над здоров'ям. Сьогодні це шлях вільної людини -- вільної не тільки від чиновницького свавілля, а й від власних слабкостей та страхів.
Джерела
Амосов, Н.М. (1987). Раздумья о здоровье. Москва: ФиС.
Винницький, М. (2022). Чому Кремль неправильно «прочитав» Україну і до чого тут бджоли: пояснює соціолог. Отримано з: https://life.liga.net/poyasnennya/article/pochemu-kreml- nepravilno-prochital-ukrainu-i-pri-chem-zdes-pchely-obyasnyaet-sotsiolog
Кандрычын, С.В. (2015). Колькасны аналіз навуковых публікацьій па праблеме лячэбнага галадання у Нстарычнай перспектыве: па дадзеных сусветнага друку. Военная медицина, 1, 107-110.
Міхеєнко, О.І. (2017). Особиста відповідальність за стан свого здоров'я як стратегічний принцип оздоровчої практики. В: Ю.Д. Бойчук (ред.), Загальна теорія здоров'я та здоров'язбе- реження (сс. 238-244). Харків: Вид. Рожко С.Г.
Павленко, С.М. (1967). Учение о саногенезе -- важнейшая проблема медицины. Патологическая физиология и экспериментальная терапия, 3, 91-95.
Пахолок, О. (2012). Трансформація культури здоров'я в цивілізаційному процесі. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 1, 115-132.
Романова, А.П., Красько, О.В. (2018). Влияние изменения возрастной структуры населения Республики Беларусь на гендерные различия смертности. Медицинские новости, 10, 52-60.
Лібанова, Е.М. (ред.). (2007). Смертність населення України у трудоактивному віці. Київ: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України.
Arney, W, Bergen, B. (1984). Medicine and the Management of Living. Chicago: Chicago University Press.
Arthur, W.B. (1988). Self-reinforcing mechanisms in economics. In: K. Arrow, P. Anderson (Eds.), The Economy as an Evolving Complex System (pp. 9-31). New York: Addison-Wesley.
Brainerd, E., Cutler, D. (2005). Autopsy on an Empire: Understanding Mortality in Russia and the Former Soviet Union. Journal of Economic Perspectives, 19, 107-130. https://doi. org/10.1257/0895330053147921
Dzau, V.J., Antman, E.M., Black, H.R. et al. (2006). The cardiovascular disease continuum validated: clinical evidence of improved patient outcome. Part II: Clinical trial evidence (acute coronary syndromes through renal disease) and future directions. Circulation, 114, 2871-2891.
Ealey, K.N., Phillips, J., Sung, H.K. (2021). COVID-19 and obesity: fighting two pandemics with intermittent fasting. Trends in Endocrinology and Metabolism, 32(9), 706-720. https://doi. org/10.1016/j.tem.2021.06.004
Eyre, H., Kahn, R., Robertson, R.M. (2004). Preventing Cancer, Cardiovascular Disease, and Diabetes. A common agenda for the American Cancer Society, the American Diabetes Association, and the American Heart Association. Diabetes Care, 27, 1812-1824.
Fisher, D.B. (1996). Self-Managed Care: The most cost effective managed care. National Empowerment Center Newsletter, Spring. Retrieved from: http://www. power2u.org/articles/ managed/managed_care.html
Foucault, M. (1973). The Birth of the Clinic. New York: Pantheon Books.
Grady, P.A., Gough, L.L. (2014). Self-management: A comprehensive approach to management of chronic conditions. American Journal of Public Health, 104, e25-e31.
Hannan, M.A., Rahman, M.A., Rahman, M.S. et al. (2020). Intermittent fasting, a possible priming tool for host defense against SARS-CoV-2 infection: Crosstalk among calorie restriction, autophagy and immune response. Immunology Letters, 226, 38-45. https://doi.org/10.1016/). imlet.2020.07.001
Kessler, D.P., McClellan, M.B. (1996). Do Doctors Practice Defense Medicine? Quarterly Journal of Economics, 111(2), 353-390.
Kessler, D.P., McClellan, M.B. (2002). How liability law affects medical productivity. Journal of Health Economics, 21(6), 931-955. https://doi.org/10.1016/s0167-6296(02)00076-0.
Mesle, F., Shkolnikov, V.M., Hertrich, V, Vallin, J. (1996). Tendences recentes de la mortalite par cause en Russie 1965-1994. Serie: Donues Statistiques, 2, INED, Paris.
North, D. (1990). Institutions, Institutional Change and Economic Performance. Cambridge: Cambridge University Press.
Polterovich, V. (2007). Institutional Trap. New Palgrave Dictionary of Economics. Retrieved from: https://ssrn.com/abstractM751839
Raposo, V.L. (2019). Defensive Medicine and the Imposition of a More Demanding Standard of Care. Journal of Legal Medicine, 39(4), 401-416. https://doi.org/10.1080/01947648.2019.1677273
Ray, W.A., Chung, C.P., Stein, C.M. et al. (2021). Association of Rivaroxaban vs Apixaban with major ischemic or hemorrhagic events in patients with atrial fibrillation. JAMA, 326(23), 2395-2404. https://doi.org/10.1001/jama.2021.21222
Shapiro, R.S., Simpson, D.E., Lawrence, S.L. et al. (1989). A survey of sued and nonsued physicians and suing patients. Archives of Internal Medicine, 149(10), 2190-2196.
Summerton, N. (1995). Positive and negative factors in defensive medicine: a questionnaire study of general practitioners. BMJ, 310(6971), 27-29. https://doi.org/10.1136/bmj.310.6971.27
Tancredi, L.R., Barondess, J.A. (1978). The problem of defensive medicine. Science, 200(4344), 879-882. https://doi.org/10.1126/science.644329
References
Amosov, N.M. (1987). Thought About Health. [In Russian]. Moscow: Physical Culture and Sports. [=Амосов 1987]
Arney, W, Bergen, B. (1984). Medicine and the Management of Living. Chicago: Chicago University Press.
Arthur, W.B. (1988). Self-reinforcing mechanisms in economics. In: K. Arrow, P. Anderson (Eds.), The Economy as an Evolving Complex System (pp. 9-31). New York: Addison-Wesley.
Brainerd, E., Cutler, D. (2005). Autopsy on an Empire: Understanding Mortality in Russia and the Former Soviet Union. Journal of Economic Perspectives, 19, 107-130. https://doi. org/10.1257/0895330053147921
Dzau, V.J., Antman, E.M., Black, H.R. et al. (2006). The cardiovascular disease continuum validated: clinical evidence of improved patient outcome. Part II: Clinical trial evidence (acute coronary syndromes through renal disease) and future directions. Circulation, 114, 2871-2891.
Ealey, K.N., Phillips, J., Sung, H.K. (2021). COVID-19 and obesity: fighting two pandemics with intermittent fasting. Trends in Endocrinology and Metabolism, 32(9), 706-720. https://doi. org/10.1016/j.tem.2021.06.004
Eyre, H., Kahn, R., Robertson, R.M. (2004). Preventing Cancer, Cardiovascular Disease, and Diabetes. A common agenda for the American Cancer Society, the American Diabetes Association, and the American Heart Association. Diabetes Care, 27, 1812-1824.
Fisher, D.B. (1996). Self-Managed Care: The most cost effective managed care. National Empowerment Center Newsletter, Spring. Retrieved from: http://www. power2u.org/articles/ managed/managed_care.html
Foucault, M. (1973). The Birth of the Clinic. New York: Pantheon Books.
Grady, P.A., Gough, L.L. (2014). Self-management: A comprehensive approach to management of chronic conditions. American Journal of Public Health, 104, e25-e31.
Hannan, M.A., Rahman, M.A., Rahman, M.S. et al. (2020). Intermittent fasting, a possible priming tool for host defense against SARS-CoV-2 infection: Crosstalk among calorie restriction, autophagy and immune response. Immunology Letters, 226, 38-45. https://doi.org/10.1016/j. imlet.2020.07.001
Kandrychyn, S.V (2015). Quantity of scientific publication on therapeutic fasting in historical perspective: A global survey. [In Belarussian]. Military medicine, 1, 107-110. [=Кандрычын 2015]
Kessler, D.P., McClellan, M.B. (1996). Do Doctors Practice Defense Medicine? Quarterly Journal of Economics, 111(2), 353-390.
Kessler, D.P., McClellan, M.B. (2002). How liability law affects medical productivity. Journal of Health Economics, 21(6), 931-955. https://doi.org/10.1016/s0167-6296(02)00076-0
Libanova, Е.М. (Ed.). (2007). Mortality of Workable Population in Ukraine. [In Ukrainian]. Kyiv: Institute of Demography and Social Studies, NAS of Ukraine. [=Лібанова 2007]
Mesle, F., Shkolnikov, V.M., Hertrich, V, Vallin, J. (1996). Tendences recentes de la mortalite par cause en Russie 1965-1994. Serie: Donues Statistiques, 2, INED, Paris.
Mikheenko, O.I. (2017). Personal responsibility for own health as a strategic principle of health practice. [In Ukrainian]. In: Yu.D. Boychuk (Ed.), General theory of health and healthcare: a collective monograph (pp. 238-244.). Kharkiv: Publisher Rozhko S.G. [=Міхеєнко 2017]
North, D. (1990). Institutions, Institutional Change and Economic Performance. Cambridge: Cambridge University Press.
Pakholok, O. (2012). Transformation of culture of health in civilization process. [In Ukrainian]. Sociology: Theory, Methods, Marketing, 1, 115-132. [=Пахолок 2012]
Pavlenko, Б.М. (1967). The doctrine of sanogenesis -- the most important issue of Medicine. [In Russian]. Pathological Physiology and Experimental Therapy, 7, 11(3), 91-95. [=Павленко 1967]
Polterovich, V. (2007). Institutional Trap. New Palgrave Dictionary of Economics. Retrieved from: https://ssrn.com/abstract=1751839
Raposo, V.L. (2019). Defensive Medicine and the Imposition of a More Demanding Standard of Care. Journal of Legal Medicine, 39(4), 401-416. https://doi.org/10.1080/01947648.2019.1677273
Ray, WA., Chung, C.P., Stein, C.M. et al. (2021). Association of Rivaroxaban vs Apixaban with major ischemic or hemorrhagic events in patients with atrial fibrillation. JAMA, 326(23), 2395-2404. https://doi.org/10.1001/jama.2021.21222
Romanova, A.P., Krasko, O.V (2018). The influence of change in age structure on gender-specific mortality rate differences in the context of the demographic transition. [In Russian]. Meditsinskie novosti, 10, 52-60. [=Романова, Красько 2018]
Shapiro, R.S., Simpson, D.E., Lawrence, S.L. et al. (1989). A survey ofsued and nonsued physicians and suing patients. Archives of Internal Medicine, 149(10), 2190-2196.
Summerton, N. (1995). Positive and negative factors in defensive medicine: a questionnaire study of general practitioners. BMJ, 310(6971), 27-29. https://doi.org/10.1136/bmj.310.6971.27
Tancredi, L.R., Barondess, J.A. (1978). The problem of defensive medicine. Science, 200(4344), 879-882. https://doi.org/10.1126/science.644329
Vynnytskyi, M. (2022). Why the Kremlin read Ukraine incorrectly and and where does the bees: sociologist explains. [In Ukrainian]. LIGA.net. [electronic resource]. Retrieved from: https://life.liga. net/poyasnennya/article/pochemu-kreml-nepravilno-prochital-ukrainu-i-pri-chem-zdes-pchely- obyasnyaet-sotsiolog. [=Винницький 2022]
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Мета соціальної медицини та організації охорони здоров'я. Дослідження місця соціальної медицини в системі соціального управління. Вивчення стану здоров'я населення та процесів його відтворення. Аналіз схеми впливу на здоров'я населення факторів ризику.
реферат [29,1 K], добавлен 19.11.2014Історія реформування системи охорони здоров’я. Формування державної політики і її роль в системі охорони здоров’я. Програми медичного реформування, іноземний досвід та рекомендації щодо охорони здоров’я для України з досвіду Словаччини та інших країн.
курсовая работа [57,1 K], добавлен 12.08.2010Можливості підвищення рівня культури безпеки та здоров'я засобами рекреаційних технологій в рекреаційному та спортивному туризмі й альпінізмі. Варіанти використання програм підготовки туристів та альпіністів для формування валеологічної культури.
статья [44,6 K], добавлен 15.01.2018Напрямки діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів. Система впровадження здоров’язберігаючих технологій у навчально-виховний процес: психогімнастика, фізкультхвилинки, рухливі вправи-енергізатори.
презентация [1,5 M], добавлен 23.11.2014Вчення про здоров'я, його градації, критерії, групи. Самооцінка культури здоров'я. Визначення фізичного стану людини. Методика тестування і оцінки показників фізичних якостей і рухових здібностей. Потреба у складанні та положення про "Паспорту здоров'я"
курсовая работа [893,7 K], добавлен 26.09.2010Профілактична медицина як напрямок збереження та зміцнення здоров’я населення. Впровадження первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної практики сімейної медицини. Аналіз наукової інформації різних країн з питань медичної профілактики.
автореферат [94,0 K], добавлен 04.04.2009Стан охорони здоров'я в Донбасі на 1920 рік, особливості формування медичних установ та шляхи вирішення їх проблем. Особливості розвитку робітничої медицини в Донбасі. Оцінка внеску держави та керівних органів у сферу охорони здоров'я на Донбасі.
автореферат [35,1 K], добавлен 10.04.2009Етапи розвитку системи охорони здоров’я в Україні. Моделі фінансового забезпечення охорони здоров’я. Основні джерела фінансування. Динаміка змін фінансування видатків на охорону здоров’я в Україні за 2006-2011 рр. Структура видатків на охорону здоров’я.
презентация [1,1 M], добавлен 30.11.2015Особливість низького рівня мотивації здорового способу життя сучасної молоді. Вплив оздоровчої фізичної культури на рівень соціалізації студентів у суспільстві. Покращення соматичного компоненту здоров’я молодого покоління вищих навчальних закладів.
статья [23,8 K], добавлен 06.09.2017Налагодження міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я. Консультації урядам з питань планування системи охорони здоров'я ВООЗ. Структура та напрямки діяльності ВООЗ. Представництво ВООЗ в Україні. Вакцинний скандал та вакцинальна кампанія.
реферат [26,8 K], добавлен 07.02.2012Характеристика стану здоров’я школярів та його динаміка протягом навчання в початковій школі. Вплив факторів внутрішньошкільного середовища на стан здоров’я учнів. Розробка комплексу профілактичних заходів з оптимізації дії керованих факторів ризику.
автореферат [70,0 K], добавлен 09.03.2009Екологія та здоров'я, соціальні умови здоров'я. Зміни функціональної діяльності деяких систем організму в процесі старіння. Загальні відомості про довголіття, основні критерії віку. Характер впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я людини.
реферат [31,5 K], добавлен 28.02.2010Обґрунтування державного регулювання охорони здоров'я та реформування системи охорони здоров'я в Україні. Особливості діяльності фармацептичної компанії "Мікролайф України" при формуванні державного замовлення на виробництво ліків і лікарських засобів.
контрольная работа [34,0 K], добавлен 13.08.2008Національні програми інформатизації охорони здоров'я. Необхідність створення та впровадження новітньої інформаційної системи з реєстрації і обліку професійних захворювань в Україні. Експертні системи в медицині, характеристика найбільш відомих.
реферат [29,0 K], добавлен 09.11.2009Історичні відомості та теорії походження СНІДу. Роль імунної системи для здоров'я людини, поняття вірусу імунодефіциту, нові його варіанти. Етіологія та патогенез СНІДу. Характеристика шляхів зараження, профілактики зараження та підтримки ВІЛ–інфікованих.
курсовая работа [56,9 K], добавлен 18.12.2010Узагальнення основних проблем ВІЛ/СНІДу, які є не тільки медичними, а, головним чином, соціальними і духовними. Розповсюдження ВІЛ-інфекції у регіонах України. Як уберегти себе від цієї недуги? Дослідження Світової організації охорони здоров'я щодо СНІДу.
презентация [1,2 M], добавлен 26.02.2012Проблеми здорового способу життя у сучасному суспільстві. Валеологія як наука про індивідуальне здоров’я людини. Мета валеологічної освіти в Україні. Структурна модель людини та її зовнішні складові. Фізіологічні та функціональні резерви організму.
реферат [25,6 K], добавлен 13.02.2010Проблема раціонального харчування, яке відповідає фізичним потребам організму для забезпечення фізичного здоров'я й активної трудової діяльності. Хвороби людини, які пов'язані з особливостями харчування. Коротка огляд найпопулярніших оздоровчих дієт.
реферат [16,3 K], добавлен 28.02.2010Туберкульоз як соціальна хвороба, дзеркало соціально-економічного благополуччя в країні. Статистичні дані щодо погіршення епідемічної ситуації наприкінці минулого тисячоліття в Україні. Міри боротьби, які приймає Всесвітня організація охорони здоров'я.
статья [16,1 K], добавлен 11.03.2012Використання у спортивній медицині під час масових профілактичних оглядів фізкультурників і спортсменів функціональних проб: фізичних навантаженнь, зміни положення тіла, затримки дихання. Фізична працездатність та її зв'язок із показниками здоров’я.
контрольная работа [4,5 M], добавлен 02.11.2009
