Вплив пробіотиків на ростові та патогенні властивості клінічних штамів роду Staphylococcus в експерименті in vitro

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна установа «Інститут гематології та трансфузіології НАМН України», Київ, Україна

Вплив пробіотиків на ростові та патогенні властивості клінічних штамів роду Staphylococcus в експерименті in vitro

Л.М. Немировська

Н.К. Скачкова

Резюме

пробіотик протипухлинний терапія лейкемія

Актуальність застосування пробіотиків у комплексній протипухлинній терапії хворих на гостру мієлоїдну лейкемію (ГМЛ) грунтується на необхідності запобігання інфекційно-запальних ускладнень (ІЗУ) за рахунок збереження або відновлення нормофлори біотопів.

Мета - в експерименті in vitro дослідити характер впливу стартерних культур симбіотика та монокомпонентного пробіотика на фізіологію росту і патогенні властивості клінічних штамів роду Staphylococcus.

Матеріали і методи. Об'єктом дослідження були клінічні штами патогенних стафілококів, симбіотик та монокомпонентний пробіотик українського виробника. Методи дослідження - мікробіологічні.

Результати періодичного культивування in vitro клінічних штамів стафілококів і культур монокомпонентного пробіотика показали наявність антагоністичних взаємовідносин між мікроорганізмами. На відповідних етапах сумісного культивування зі стартерними культурами обох пробіотиків окремі клінічні штами стафілококів зменшили рівень гемолітичної, лізоцимної або фібринолітичної активності, поодинокі штами втратили здатність продукувати гемолізин та фібринолізин. Лецитиназна, фосфатазна й плазмокоагулазна активності залишилися на початковому рівні.

Висновки. В експерименті in vitro встановлено різний характер взаємодії між клінічними штамами роду Staphylococcus і стартерними культурами пробіотиків, а також відзначено зменшення або втрату стафілококами продукції окремих факторів патогенності.

Ключові слова: пробіотики; стафілококи; сумісне культивування; ростові та патогенні властивості.

The probiotics influence on the clinical strains growth and patogenic properties of the genus Staphylococcus in experiment in vitro

L.M. Nemyrovska, N.K. Skachkova

State Institution «Institute of Hematology and Transfusiology of NAMS of Ukraine», Kyiv, Ukraine

Abstract

Background. The present interest of probiotics using in the complex antitumour therapy in patients with acute myeloid leukemia (AML) are basing on the necessity to avert infectious inflammatory complications (IIC) by the maintenance or the restoration of biotope normoflora.

Aim. In experiment in vitro to investigate the effect of starter cultures of the symbiotic and of the monocomponent probiotic on the physiology growth and pathogenic properties of clinical strains by the genus Staphylococcus.

Materials and methods. Clinical strains of pathogenic staphylococci, symbiotic and monocomponent probiotic by ukrainian production have been the object of the study. Microbiological methods of the research have been used.

Results. In periodic cultivation in vitro it has been shown the antagonistic relationship between clinical staphylococcal strains and starter cultures of the monocomponent probiotic. After the co-culture mixed cultivation with starter probiotic cultures separate strains of staphylococci have been reduced hemolytical, lysozymical and fibrinolytical activity level, solitary strains have been losted the ability to produce the hemolysin and fibrinolysin. Lecithinasical, phosphatasical and plasmacoagulasical activity have been on the beginning level.

Conclusion. In experiment in vitro it has been established the different character of the interaction between clinical strains of the genus Staphylococcus and starter probiotic cultures and also it has been noted the reducing or the losting of the ability to produce staphylococci's pathogenic factors.

Keywords: probiotics; staphylococci; compatible cultivation; growth and pathogenic properties.

Актуальність

Інфекційно-запальні процеси є актуальною клінічною проблемою. Особливе місце посідають інфекції, етіологічним чинником яких стають стафілококи - коменсали, що колонізують слизові оболонки біотопів. Стафілококи часто виступають збудниками внутрішньо лікарняних і нозокоміальних інфекцій завдяки патогенним властивостям, що сприяють їх розповсюдженню та призводять до виникнення осередків інфекції у хворих зі зниженим імунітетом. Актуальним залишається й набуває особливого значення питання резистентності штамів до антибіотиків, оскільки проблема обумовлених стафілококами інфекцій пов'язана у тому числі й з процесами утворення біоплівок, що посилює стійкість до дії негативних факторів - антибіотиків, антисептиків, дезинфектантів [1].

Відомо, що стафілококи продукують ряд факторів патогенності (лецитоветилаза, плазмокоагулаза, фосфатаза, гемолізини, лізоцим тощо). Ці властивості надають їм пріоритетної можливості конкурувати у мікробіоценозах. Зокрема, плазмокоагулаза і лецитиназа є головними факторами патогенності й характерною ознакою S. aureus. Плазмокоагулази - це група бактеріальних протеїназ, які активують протромбін в органах і тканинах, призводять до утворення фібрину та гіперкоагуляції, перешкоджають процесу фагоцитозу. Фермент стафілокіназа (фібринолізин) розчиняє молекули фібрину, чим сприяє генералізації патологічного процесу. Лецитиназа руйнує лецитин, що входить до складу клітинних мембран [2]. Зокрема, штами S. aureus завдяки високому рівню лецитиназної й гемолітичної активності, інтенсивній адгезії, обумовленої високим адгезивним потенціалом, здатності до біоплівкоутворення дозволяють протидіяти захисним механізмам організму-хазяїна, що призводить до активної колонізації уражених й інтактних органів. Такі умови разом з іншими факторами патогенності сприяють тривалій персистенції бактерій в організмі людини та хронізації інфекційних процесів [3]. Гемолітичну активність проявляють не тільки S. aureus, але й деякі штами S. epidermidis. Патогенні стафілококи здатні продукувати не менш, ніж чотири типи гемолізинів. Зокрема, альфа-токсин (а-гемолізин) - один з основних токсинів S. aureus, виявляє цитолітичну дію до різних типів клітин (еритроцити, моноцити, лімфоцити, тромбоцити, ендотеліоцити). Бета-гемолізин (кофермент сфінгомієліназа) руйнує еритроцити людини. Гама-гемолізин є помірно токсичним до еритроцитів, нейтрофілів, макрофагів людини. Дельта-гемолізин має детергентні властивості, руйнує різні типи клітин [2]. Фосфатазу продукують різні групи бактерій, зокрема, Lactobacillus sp., Proteus sp, Pseudomonas sp., Salmonella sp. У стафілококів синтез лужної і, особливо кислої фосфатази, корелює з вірулентністю. Лізоцим віднесено до класу ферментів-мурамідаз, субстратом дії яких є поліцукри клітинної оболонки бактерій. Лізоцим розщеплює Ь(1-4)-глікозидні зв'язки між N-ацетилглюкозаміном і N-ацетилмурамовою кислотою, що призводить до руйнування муреїну - опорного каркасу клітин грампозитивних і грамнегативних бактерій. По суті, лізоцим є N-ацетилмурамідазою. Бактеріальний лізоцим, який синтезує S. aureus, на відміну від яєчного, має більш широкий спектр літичної дії, у тому числі на грампозитивні бактерії. Лізоцимну активність виявлено у мікроорганізмів різних таксономічних груп, вірусів, простіших.

Здатність бактерій специфічно деактивувати лізоцим хазяїна визначена як антилізоцимна активність та вважається фактором персистенції. Антилізоцимна активність кодується плазмідами ДНК та розглядається як додатковий механізм виживання бактерій в умовах внутрішньоклітинного паразитування в організмі людини [4].

Широке застосування антибіотичних препаратів призвело до виникнення еволюційно вдосконалених мікроорганізмів, що мають стійкі механізми резистентності до антибіотиків різних таксономічних груп та стають чинниками інфекційних ускладнень на тлі порушення мікроекології біотопів. Мікробна популяція біотопів впливає на стан людського організму, адже у випадках, коли негативні фактори впливу порушують співвідношення нормальної і патогенної мікрофлори, баланс змінюється на користь патогенних мікроорганізмів. Тому пошук безпечних й ефективних засобів підтримки та відновлення мікрофлори біотопів людини є надзвичайно важливим питанням. Такими засобами спрямованої дії можна вважати пробіотики, що нормалізують мікрофлору, однією з найважливіших функцій якої є забезпечення колонізаційної резистентності біотопів макроорганізму. Пробіотики здатні усувати вкрай негативні для організму дисбіотичні процеси, що дає підстави розглядати їх як альтернативу антибіотичним препаратам [5, 6]. Позитивний вплив пробіотиків на стан мікрофлори кишечника здійснюється, насамперед, за рахунок продукції бактеріоцинів, адгезинів, зміни рН середовища тощо. Окрім того, пробіотики сприяють регенерації кишкового епітелію, нормалізації функцій слизової оболонки, стимулюють імунну відповідь, активують фагоцитарну функцію нейтрофільних гранулоцитів, продукують цитокіни, що тримає імунну систему у постійній готовності до протидії інфекційним агентам. Розроблено нові пробіотики - «біоентеросептики», що містять живі мікроорганізми, які не притаманні облігатній мікрофлорі біотопів людини, однак здатні до елімінації патогенних видів бактерій [7, 8, 9]. За системою Всесвітньої організації гастроентерологів (World Gastroenterology Organisation) пробіотики визначаються як живі мікроорганізми, що при застосуванні в адекватній кількості поліпшують здоров'я людини. Пребіотики - речовини, що не перетравлюються, забезпечують підгрунття для селективної стимуляції росту та життєдіяльності коменсалів. Симбіотики - це лікарські препарати, до складу яких входить декілька різних видів мікроорганізмів або декілька штамів одного і того самого виду бактерій. Синбіотики містять комбінацію пробіотиків і пребіотиків [10, 11, 12]. Здебільшого пробіотичні препарати містять різні штами біфідобактерій і лактобактерій, що зазвичай домінують у кишечнику людини з перших днів життя. Ці групи мікроорганізмів посідають провідне місце у мікробіоценозі кишечника, підтримують бактеріальний баланс та стабілізують гомеостаз за рахунок адгезії стартерних культур до слизової оболонки біотопу. Біфідобактерії виконують імуногенну, антимутагенну, антагоністичну функції, регулюють морфофункціональний стан слизової оболонки кишечника, мають протипухлинну дію, беруть участь у синтезі вітамінів, ферментів, антибіотиків, гормонів, незамінних амінокислот, низькомолекулярних жирних кислот, пептидів, сигнальних молекул тощо [5, 13]. Лактобактерії гідролізують вуглеводи, продукують лізоцим, лактоцидин, ацидофілін, перекиси, антибіотики та бактеріоцини; пригнічують розвиток умовно патогенних бактерій (УПБ), перетворюють холестерин на копростанол. Біфідо- та лактобактеріям притаманна висока здатність до колонізації епітелію травного тракту, що служить захисним бар'єром на шляху проникнення патогенної мікрофлори й забезпечує стабілізацію нормального складу мікробіоценозу кишечника. Таким чином, пробіотики є багатофакторними засобами з широким спектром дії, що коригують мікробіоценоз та стимулюють репаративні процеси в кишечнику [14].

За нормального фізіологічного стану взаємовідносини організму і мікробіоти складають у цілому симбіотичний характер, що сформувався і закріпився у процесі еволюційного розвитку. За умови порушення з різних причин динамічної рівноваги між макроорганізмом та мікроорганізмами, що заселяють його біотопи, погіршується функціонування біологічних систем людини, його мікрофлори та механізмів їх взаємодії. Це призводить до виникнення захворювання [15, 16, 17].

Стабілізація та/або відновлення нормального мікробного консорціуму біотопів є важливим фактором супровідної терапії хворих на гостру лейкемію, яка є злоякісним захворюванням системи крові та характеризується ураженням кісткового мозку морфологічно незрілими, бластними клітинами з системною проліферацією лейкозних клонів. Пухлинні клітини метастазують в органи кровотворення (кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли), гематогенним шляхом потрапляють в інші органи і тканини, утворюючи лейкемічні інфільтрати різної локалізації. Головним методом лікування хворих на лейкози є хіміотерапія, що включає сильнодіючі хіміотерапевтичні препарати для знищення ракових клітин [18, 19]. Проте, під час курсів протипухлинної терапії внаслідок дії цитостатичних препаратів порушується мікробний баланс нормофлори біотопів, що на тлі послаблення антиінфекційного імунітету підвищує ризик розвитку ІЗУ, відтерміновує лікувальний процес та ускладнює перебіг основного захворювання [15, 18, 19, 20].

Мета дослідження полягала у визначенні в умовах сумісного культивування in vitro взаємодії стартерних культур монокомпонентного й полікомпонентного пробіотиків (далі симбіотик) та характеру їх впливу на фізіологію росту й продукцію факторів патогенності клінічними штамами роду Staphylococcus, ізольованих з біотопів хворих на ГМЛ.

Матеріали і методи

Об'єкти дослідження:

клінічні штами роду Staphylococcus: S. epidermidis 548/1; S. epider-midis 548/1; S. aureus 548/3; S. aureus 550/4. Контролем слугував музейний штам S. aureus ATCC 25923;

пробіотики вітчизняного виробника: монокомпонентний сухий бактеріальний препарат, 1 флакон якого містить суху ліофілізовану біомасу молочнокислих бактерій Lactobacillus acidophilus штам 317/402 та симбіотик, 1 капсула якого вміщує сухі ліофілізовані культури: Bifidobacterium longum, B. bifidum, B. adolescentis - не менш, ніж 1x 108 КУО/г; Lactobacillus acidophilus, Streptococcus salivarius ssp. thermophilus - 1x107 КУО/г; Propionibacterium freu- demeichii ssp. shermanii - 1x107 КУО/г; лактоза - 0,14-0,19 г.

Взаємодію клінічних штамів і стартерних культур обох пробіотиків досліджували методом періодичного сумісного культивування у змішаній культурі, що дозволяє зробити висновки про взаємовідносини між різними мікроорганізмами. Для цього штами стафілококів висівали на поверхню жовточно-сольового агару (ЖСА) для отримання поодиноких колоній, за бактеріальним стандартом МсFarland готували однорідну суспензію щільністю 0,5 од (1x108 КУО). Порошковий вміст пробіотиків (1 флакон монокомпонентного пробіотика й 1 капсула симбіотика) у стерильних пробірках, відповідно для кожного пробіотика, розводили 10 мл води для ін'єкцій, інтенсивно зтрушували, залишали на 10-15 хвилин. У пробірки з 2 мл триптиказо-соєвого бульону (TSB) вносили по 1 мл стандартизованої суспензії штамів стафілококів та по 1 мл підготовленого розчину відповідного пробіотика, інкубували добу за температури 37° С. Наступні пересіви виконували так само, однак для посіву використовували бактеріальну суспензію попереднього пасажу, а розчин пробіотиків кожного разу готували ex tempare. Пересів культур проводили до моменту повного припинення росту у TSB, але не більше, ніж за 12 пасажів. Ростові властивості культур стафілококів контролювали за допомогою висіву бляшкою на поверхню ЖСА, морфологію клітин - за мікроскопією пофарбованих за Грамом мазків [21].

Фактори патогенності визначали після 3, 6, 9, 12 пасажів за рівнем прояву патогенних ознак мікроорганізмів на відповідних поживних середовищах. Продукцію лецитинази визначали на ЖСА; гемолізину - на 5% кров'яному агарі (КА); фосфатази - на поживному агарі з додаванням 10% фенолфталеїн фосфату; плазмокоагулази - з використанням плазми крові людини; фібринолізину - на поживному агарі з додаванням плазми крові людини; лізоциму - на поживному агарі, що містить суспензію культури Micrococcus lysodeicticus після термічної обробки, яка є чутливою до дії лізоциму вже за концентрації 1 мкг лізоциму в 1 мл середовища. Усі посіви культивували за температури 37оС впродовж 18-24 годин [21].

Результат оцінювали за наявності відповідної якісної реакції: наявність (+), відсутність (-) або слабкий прояв (±). Так, лецитиназу виявляли за появою зони райдужного вінчика навкруги бляшок з культурою стафілокока, що відбувалося після розщеплення лецитоветиліну жовтка; плазмокоагулазу - за згортанням плазми крові желейним згустком, що свідчило про наявність плазмокоагулази; фібринолізин визначали після подовження терміну культивування з плазмою крові, коли згусток плазми розчинявся завдяки фібринолізину, що його продукують стафілококи; фосфатазу, яка каталізує гідролітичне розщеплення ефірів фосфорної кислоти, виявляли за розкладанням фенолфталеїндіфосфату натрію, внаслідок чого виділявся аміак, котрий різко зрушував рН поживного середовища у бік лужної реакції, а звільнений фенолфталеїн забарвлював колонії стафілококів у яскраво-рожевий колір; гемолізини визначали за зоною повного гемолізу еритроцитів, оскільки досліджувані штами роду Staphylococcus на початку дослідження проявляли саме 0-гемоліз; наявність лізоциму - за просвітленням агару навкруги бляшок, що свідчило про здатність штамів продукувати лізоцим [21].

Результати та їх обговорення

Культивування у змішаній культурі стартерних культур пробіо- тиків і клінічних штамів стафілококів. Результати дослідження взаємодії стартерних культур пробіотиків і клінічних штамів стафілококів методом періодичного культивування у змішаній культурі свідчать про різний рівень взаємовідносин між мікроорганізмами. Так, за сумісного культивування зі культурами симбіотика ріст усіх штамів стафілококів у поживному бульйоні реєстрували впродовж дванадцяти пасажів: контрольний висів бульйонних культур на середовище ЖСА показав наявність росту щільних колоній, що свідчить про відсутність зниження ростових властивостей стафілококів.

Щодо культивування з монокомпонентним пробіотиком, який містить ацидофільну паличку, то вже після другого пасажу ріст трьох штамів стафілококів (у тому числі - музейного) у поживному бульйоні припинився; а ріст клінічного штаму Staphylococcus epidermidis 548/1 реєстрували тільки впродовж трьох пасажів. Вірогідно, пригнічення росту культур стафілококів відбулося внаслідок дії штаму Lactobacillus acidophilus, який є потужним кислотоутворювачем і саме за рахунок молочної кислоти, яку той продукує, відбувається конкуренція у бік переваги ацидофільної палички, що свідчить про антагоністичні взаємовідносини між мікроорганізмами. Бактеріцидна дія пробіотика була підтверджена відсутністю росту культур стафілококів після контрольного висіву на ЖСА.

У той же час слід зазначити, що досвід попередніх наших досліджень з використання пробіотика у супровідній комплексній терапії хворих на ГМЛ свідчить, що вживання симбіотика під час курсів хіміотерапії сприяє зміні мікроекології кишечника хворих у бік нормалізації, у першу чергу, за рахунок біфідо- і лактобактерій, покращує функціонування кишечника і загальний стан хворих, що надає позитивного характеру лікувальному процесу.

Патогенні властивості клінічних штамів стафілококів у динаміці періодичного культивування зі стартерними культурами пробіотиків. За результатами сумісного культивування мікроорганізмів in vitro представлено динаміку продукування факторів патогенності клінічними штамами стафілококів (S. epidermidis 548/1, S. aureus 548/3, S. aureus 550/4) та музейним штамом S. aureus ATCC 25923 (табл. 1). В експерименті з симбіотиком на фоні нормального росту у суспензії відзначено зменшення гемолітичної, лізоцимної і фібринолітичної активності окремими штамами стафілококів. Так, у музейного штаму S. aureus ATCC 25923 за сумісного культивування з культурами симбіотика не було виявлено гемолітичних властивостей після дев'ятого пасажу. Клінічний штам S. aureus 550/4 вже після третього пасажу послабив здатність продукувати гемолізини і лізоцим, так само, як і S. epidermidis 548/1, в якого не було виявлено цієї ознаки після дев'ятого пасажу. Штам S. aureus 548/3 не продукував фосфатазу й у подальшому не відновив цієї ознаки. Слід зазначити, що стафілококи, які на початку дослідження синтезували лецитиназу, плазмокоагулазу та фосфатазу, не втратили цих ознак й після дванадцятого пасажу. Клінічний штам S. epidermidis 548/1, відповідно, до видової ознаки від початку не продукував лецитиназу і плазмокоагулазу (табл. 1, 2). За сумісного культивування з монокомпонентним пробіотиком було досліджено патогенні ознаки одного штаму - S. epidermidis 548/1. Культура стафілокока вже після першого пасажу не проявляла гемолітичних властивостей, що є позитивним фактором (табл. 2). Не було досліджено динаміку змін патогенних властивостей інших штамів стафілококів роду Staphylococcus (музейний штам S. aureus ATCC 25923, клінічні - S. ангеш 548/3, S. ашеш 550/4) під час сумісного культивування з монокомпонентним пробіотиком, оскільки вже після другого пересіву ріст штамів у бульйонних культурах припинився, що свідчить про несприятливий вплив препарата на стафілококи, вірогідно, внаслідок пригнічення ацидофільною паличкою.

Таблиця 1. Патогенні властивості стафілококів у динаміці сумісного культивування in vitro зі симбіотиком

Примітка: «+» наявність; «-» відсутність; «±» слабкий прояв реакції

Слід зазначити, що пробіотичні препарати відрізнялися не тільки за складом мікроорганізмів, але й за рівнем кислотоутворення: кислотність симбіотика сягала 75° Тернера (° Т), монокомпонентного пробіотика - за рахунок високого вмісту молочної кислоти - 97° Т, що, вірогідно, впливало на ростові властивості стафілококів.

Таблиця 2. Патогенні властивості клінічного штаму Staphylococcus epidermidis 548/1 у динаміці сумісного культивування in vitro з монокомпонентним пробіотиком

Примітка: «+» наявність ; «-» відсутність

Таким чином, дослідження впливу стартерних культур пробіотиків на ростові й патогенні властивості клінічних штамів роду Staphylococcus у дослідах сумісного культивування in vitro показало, що взаємовідносини між стартерними культурами монокомпонентного пробіотика і клінічними штамами стафілококів є антагоністичними. Що стосується симбіотика, то за сумісного культивування впливу на ростові властивості стафілококів встановлено не було, проте відзначено зменшення їх патогенних ознак. Цей фактор є позитивним і потребує подальших досліджень. Взаємовідносини між мікроорганізмами, які ізолюються з біотопів хворих, і пробіотичними культурами визначаються не тільки складом бактеріальної композиції, що представляє пробіотики, а й фізіологічними ознаками мікроорганізмів, що входять до складу пробіотичних препаратів. Слід зазначити, що процес взаємодії мікроорганізмів пробіотика і мікробного консорціуму біотопів, який відбувається в організмі людини, є складним і різнобічним, адже макроорганізм - складна біологічна жива система, яка піддається впливу самих різних факторів, як ендогенних, так і екзогенних. За цих умов результати взаємодії мікроорганізмів in vitro не можуть зрівнятися з процесами, що відбуваються в організмі. Проте, відсутність росту патогенних культур в експерименті in vitro або втрата ними патогенних властивостей може бути непрямим свідченням позитивної ролі пробіотиків у руйнуванні звичних для патогенних мікроорганізмів умов існування, в яких вони перебувають у біотопах організму людини, у тому числі - у складі біоплівок, які захищають їх від впливу негативних факторів.

Висновки

За умови сумісного культивування in vitro досліджено вплив стартерних культур пробіотичних препаратів вітчизняного виробника на ростові й патогенні властивості клінічних штамів роду Staphylococcus, що були ізольовані з біотопів хворих на гостру мієлоїдну лейкемію.

Показано, що сумісне культивування клінічних штамів стафілококів і культур симбіотика не впливає на ростові властивості S. epidermidis 548/1, S. aureus 548/3, S. aureus 550/4, музейного штаму S. ангсщ ATCC 25923, проте зменшує їх патогенний потенціал: окремі штами стафілококів після третього пасажу сумісного культивування з симбіотиком знизили продукцію гемолізину і лізоциму (S. aureus 550/4, S. epidermidis 548/1), після шостого втратили фібринолітичну активність (S. аіігсік 548/3), після дев'ятого - гемолітичну (S. epidermidis 548/1, S. аіігсщ ATCC 25923).

За результатом сумісного культивування клінічних штамів стафілококів і стартерних культур монокомпонентного пробіотика визначено антагоністичний характер взаємовідносин між дослідженими мікроорганізмами: після повторного пасажу ріст трьох штамів стафілококів у поживному бульйоні припинився; ростові властивості клінічного штаму Staphylococcus epidermidis 548/1 досліджували впродовж трьох пересівів, проте вже після першого пасажу гемолітичної активності штаму не було виявлено; на продукцію лізоциму, фібринолізину впливу не визначено.

Лецитиназна і плазмокоагулазна активність штамів S. аureus та фосфатазна - усіх досліджених культур не змінилася й залишилася на початковому рівні.

Література

1. Воронкова О.С. Біологічні властивості біоплівкотворних штамів стафілококів - компонентів мікробіоти організму людини [автореферат]. Київ: Інститут мікробіології і вірусології ім. ДК Заболотного НАНУ; 2019. 40 с.

2. Факторы патогенности. Иммунология и молекулярная біологія (Раздел 2. Инфекция). 2015; 19-59. [Інтернет]. Доступно: https://studoped.ia.org/13-106586. html.

3. Сідашенко О.І., Воронкова О.С., Сірокваша О.А., Вінніков А.І. Біоплівка як особлива форма організації бактерій та її роль в інфекційних процесах. Вісник проблем біології і медицини. 2013;3:2(103):36-41.

4. Бойко ОВ, Ахминеева АХ, Гудинская НИ, Бендюг ВА. Синтез лизоцима и его инактивация микроорганизмами, выделенными от больных с различными нозологическими формами.

5. Журнал Современные проблемы науки и образования. 2014; 3. [Інтернет]. Доступно: https://www.science-education.ru/ru/article/view?id=13101.

6. Малов В., Гюлазян Н. Мікробіоценоз шлунково-кишкового тракту: сучасний стан проблеми. Лікувальна справа. 2011; 6(2):10-3.

7. Костюкевич О. Сучасні уявлення про мікробіоценоз кишечника. Дисбактеріоз і методи його корекції. 2007; 28(7):2176-82.

8. Валышева И.В. Генетическая характеристика вирулентного потенциала энтерококковой кишечной микробиоты человека. Журнал микробиологии, эпидемиологии и иммунологии. 2012;4:44-7.

9. Volpato L. Cariogenic microbiota of children under chemotherapy: A pilot study// J Indian Soc Pedod Prev Dent. 2016;34:370-6.

10. Фадеєнко Г. Роль пробіотичних штамів в антибактеріальній терапії. Новини медицини і фармації. 2015;11(2):82-4.

11. Пробиотики и пребиотики. Общие рекомендации Всемирной гастроэнтерологической организации (2011). Ліки України. 2012; 7(163):34-43.

12. Войда Ю., Солоніна Л. Мікроекологія людини та роль пробіотичних препаратів в терапії гнійно-запальних процесів. Вісник Мечніківського Інституту. 2015;20(2):27-31.

13. Калініченко С. Сучасний стан розробки та застосування пробіотичних, пребіотичних та синбіотичних препаратів. Вісник Мечніківського Інституту. 2017;14(3):5-7.

14. Солонина Н. Життєздатність та адгезивні властивості пробіотичних штамів мікробів, що входять до складу ліофілізованих комерційних пробіотиків, використовуваних у практиці. Вісник Мечніківського Інституту. 2017;1(1):62-3.

15. Бенца Т.М. Нарушения микробиоты кишечника и их коррекция. Український медичний часопис. 2018;4(1) (126):75-9.

16. Бардяк Є.М. Розвиток інфекційних захворювань у пацієнтів онкогематологічного профілю: аналіз причин та їх попередження. Галицький лікарський вісник. 2012;19:4:137-40.

17. Торопова И.Ю., Паровичникова Е.Н., Клясова Г.А., Куликов С.М., Чабаева Ю.А., Ротанова М.Н. Клинический мониторинг инфекционных осложнений у больных гемобластозами на фоне программной химиотерапии. Гематология и трансфузіологія. 2011;56:6:10-19.

18. Van Viet M.J., Tissing W.J., Dun C.A., Meessen N.E., Kamps W.A., de Bont E.S., Harmsen H.J. Chemotherapy treatment in pediatric patients with acute myeloid leukemia receiving antimicrobial prophylaxis leads to a relative increase of colonization with potentially pathogenic bacteria in the gut. J Clin Infect Dis. 2009; 49(2):262-70.

19. Справочник по микробиологическим и вирусологическим методам исследования. Под ред. М.О. Биргера. Москва: Медицина; 1982. 462 с.

References

1. Voronkova O.S. Biological properties of biofilm forming strains of staphylococci - component of microbiota of human body. - The manuscript. Thesis for Dr. Sci. Degree in Biology (specialty 03.00.07 - «Microbiology»). DK Zabolotny Institute of Microbiology and Virology of the NASU, Kyiv. 2019; 40 р.

2. Pathogenicity factors. Immunology and molecular biology (Section 2. Infection). 2015;19-59. [Internet]. Available: https://studopedia.org/13-106586.html.

3. Sidashenko O.I., Voronkova O.S., Sirokvasha O.A., Vinnikov A.I. Bioplivka yak osoblyva forma orhanizatsii bakterii ta yii rol v infektsiinykh protsesakh.

4. Shenderov B. Probiotics, pre-biotics and synbiotics. General and selected fields of problem. J. Food ingredients. 2015;15(4):23-6.

5. Visnyk problem biolohii i medytsyny. 2013;3:2(103):36-41.

6. Boyko O.V., Akhmineeva А.Х., Gudinskaya N.I., Bendyug V.A. Synthesis of lysozyme and its inactivation by microorganisms isolated from patients with various nosological forms. Journal Modern problems of science and education. 2014;3. [Internet]. Available: https://www.science-education.ru/ruarticle/view?id=13101.

7. Malov V., Gulazyan N. Microbiocenosis of the gastrointestinal tract: current state of the problem. Medical case. 2011; 6(2):10-3.

8. Kostyukevich О.І. Modern ideas about gut microbiocenosis. Dysbacteriosis and its correction. RMJ. 2007;28(7):2176- 82.

9. Valy'sheva I.V. Geneticheskaya kharakteristika virulentnogo potencziala e'nterokokkovoj kishechnoj mikrobioty' cheloveka. Zhurnal mikrobiologii, e'pidemiologii i immunologii. 2012; 4:44-7.

10. Volpato L. Cariogenic microbiota of children under chemotherapy: A pilot study. J Indian Soc Pedod Prev Dent. 2016;34:370-6.

11. Fadeienko H. Rol probiotychnykh shtamiv v antybakterialnii terapii. Novyny medytsyny i farmatsii. 2015; 11(2):82-4.

12. Shenderov B. Probiotics, prebiotics and synbiotics. General and selected fields of problem. J Food ingredients. 2015;15(4):23-6.

13. Qin J., Li R., Raes J., Arumugam M. Нитап gut microbial gene catalogue established by metagenomic sequencing MetaHIT Consortium. Nature. 2016; 1(4):59-65.

14. Dubin K, Pamer EG. Enterococci and their interactions with the intestinal microbiome. Microbiol Spectr. Author manuscript, available in PMC 2017, No 17. Published in final edited form as: Microbiol Spectr; 2014; 5(6): 101128/microbiolspec. BAD 0014-2016.

15. Probyotyky y prebyotyky. Obshchye rekomendatsyy Vsemyrnoi hastironterolohycheskoi orhanyzatsyy (2011). Liky Ukrainy. 2012;7(163):34-43.

16. Voida Yu, Solonina L. Mikroekolohiia liudyny ta rol probiotychnykh preparativ v terapii hniino-zapalnykh protsesiv. Vicnyk Mechnikivskoho Instytutu. 2015;20(2):27-31.

17. Kalinichenko S. Suchasnyi stan rozrobky ta zastosuvannia probiotychnykh, prebiotychnykh ta synbiotychnykh preparativ. Vicnyk Mechnikivskoho Instytutu. 2017;14(3):5-7.

18. Solonyna N. Zhyttiezdatnist ta adhe- zyvni vlastyvosti probiotychnykh shtamiv mikrobiv, shcho vkhodiat do skladu liofilizovanykh komertsiinykh probiotykiv, vykorystovuvanykh u praktytsi. Vicnyk Mechnikivskoho Instytutu. 2017;1(1):62-3.

19. Bentsa T.M. Narushenyia mykrobyotbi kyshechnyka y ykh korrektsyia. Ukrainskyi medychnyi chasopys. 2018;4(1)(126):75-9.

20. Qin J., Li R., Raes J., Arumugam M. Iliiinam gut microbial gene catalogue established by metagenomic sequencing MetaHIT Consortium. Nature. 2016; 1(4):59-65.

21. Dubin K., Pamer E.G. Enterococci and their interactions with the intestinal microbiome. Microbiol Spectr. Author manuscript, available in PMC 2017, No 17. Published in final edited form as: Microbiol Spectr; 2014; 5(6): 101128/microbiolspec. BAD 0014-2016.

22. Bardiak YeM. Rozvytok infektsiinykh zakhvoriuvan u patsiientiv onkohematolohichnoho profiliu: analiz prychyn ta yikh poperedzhennia. Halytskyi likarskyi visnyk. 2012;19:4:137-40.

23. Toropova l.Yu., Parovichnikova E.N., Klyasova G.A., Kulikov S.M., Chabaeva Yu.A., Rotanova M.N. Clinical monitoring of infectious complications in patients with hematological malignancies receiving programmed chemotherapy Hematology and Transfusiology. 2011; 56:6:10-19.

24. Van Viet M.J., Tissing W.J., Dun C.A., Meessen N.E., Kamps W.A., de Bont E.S., Harmsen H.J. Chemotherapy treatment in pediatric patients with acute myeloid leukemia receiving antimicrobial prophylaxis leads to a relative increase of colonization with potentially pathogenic bacteria in the gut. J. Clin Infect Dis. 2009;49(2):262-70.

25. Spravochnik po mikrobiologicheskim i virusologicheskim metodam issledovaniya. Pod red. MO Birgera. Moskva: Mediczina; 1982. 462 р.

Размещено на Allbest.ru