Значення пробіотиків у комплексній терапії хворих на лейкемію

Размещено на http://www.allbest.ru/

Значення пробіотиків у комплексній терапії хворих на лейкемію

Л.М. Немировська, ДУ «Інститут гематології та трансфузіології НАМН України»

Резюме

Наведено дані літератури та приклади власних досліджень про роль мікроекології біотопів людини, дисбіотичні порушення нормофлори, її відновлення за допомогою пробіотиків у комплексній терапії хворих на лейкемію.

Ключові слова: мікроекологія, біотопи, нормофлора, пробіотик, хворі на лейкемію.

Резюме

Значение пробиотиков в комплексной терапии больных лейкемией

Л.Н. Немировская, ГУ «Институт гематологии и трансфузиологии НАМН Украины»

Приведены данные литературы и примеры собственных исследований о роли микроэкологии биотопов человека, дисбиотических нарушениях нормофлоры, ее восстановлении с помощью пробиотиков в комплексной терапии больных лейкемией.

Ключевые слова: микроэкология, биотопы, нормофлора, пробиотик, больные лейкемией.

Summary

Probiotic significans in the complex treatment of leukemiae's patients

L. Nemyrovskaya, SI «Institute of Haematology and Transfusiology of NAMS of Ukraine»

Literary facts and own research examples about the role of human biotops microecology, normoflora disbiosis and its restore by probiotic in the complex treatment of leukemiae's patients have been represented.

Key worlds: microecology, biotops, normoflora, probiotic, leukemiae's patients.

біотоп пробіотик лейкемія нормофлора

Більшість мікроорганізмів у природі перебувають у цілком закономірних стосунках один з одним та з організмом хазяїна - людини, тварини, рослини, зберігаючи ту чи іншу асоціативну форму спілкування, - від мутуалізму до антагонізму. Вирішального значення мікроекологія людини набуває у разі необхідності визначення патологічних станів, основу яких складають порушення нормального мікробіоценозу біотопів - одного з елементів загального гомеостазу. Нормальна мікрофлора колонізує слизові оболонки тканин і органів та є одним із суттєвих механізмів захисту людини від впливу шкідливих екзогенних та/чи ендогенних факторів [1, 2].

Для кожного біотопу характерна певна мікрофлора, однак особливого значення для підтримки системи гомеостазу людини набуває популяція кишечника, з якої, навіть за використання сучасних бактеріологічних методів, вдається ізолювати тільки незначну частку тих бактеріальних видів, які вважаються маркерами нормального мікробіоценозу. Функції нормофлори кишечника багатогранні: знешкодження токсинів, синтез вітамінів груп В, К, Е, у тому числі - біотину, рибофлавіну, піридоксину, пантотенової та фолієвої кислот. Більшість бактерій, що колонізують кишечник, належать до категорії умовно патогенних та вважаються потенційними збудниками інфекційних процесів, однак мають і позитивний вплив на систему гомеостазу, зокрема, беруть на себе функцію антигенного навантаження та підтримки мобілізаційної готовності системи імунітету до захисту організму від інфекцій. Нормальна мікрофлора тримає імунокомпетентні клітини у стані субактивації для забезпечення швидкого та ефективного реагування супроти втручання екзогенних збудників.

Позитивна дія резидентних мікроорганізмів реалізується через захист організму від екзогенної інфекції та контроль за власним гомеостазом: порушення нормальної мікрофлори завжди вторинні і відображають стан структури слизових оболонок кишечника чи внутрішній баланс у системі мікробіоценозу будь-якого біотопу. Практично всі представники нормальної мікрофлори потенційно здатні спричинити інфекційні запалення, але переважно - це умовно патогенні бактерії (УПБ), почасти типові симбіонти, які за нормальних умов колонізують слизові оболонки біотопів здорових осіб [1, 3]. У разі виникнення інфекційних процесів в організмі практично здорової людини відбувається активація імунної системи, факторів специфічного і неспецифічного захисту, що індукуються саме бактеріальними антигенами, які презентує мікрофлора біотопів. У той же час, патогенні агенти мають певні компоненти і властивості, що перешкоджають впливу захисних чинників, окрім того, вони здатні пошкоджувати ці захисні системи. Так, у хворих на гематологічну патологію під час протипухлинного лікування специфіка взаємовідносин мікрофлори і організму проявляється через багатофакторний вплив: дія цитостатичних або хіміотерапевтичних препаратів, механічні порушення, зокрема, пошкодження цілісності шкірних покривів та судин. Це додаткові фактори ризику виникнення інфекційно-запальних ускладнень (ІЗУ). У механізмі протиінфекційного захисту важливу роль відіграє видовий імунітет, що складається впродовж еволюційного розвитку взаємин індивідуму з мікрофлорою, як патогенною, умовно патогенною, так і з представниками нормофлори. Саме в цьому і полягає позитивне значення антигенів УПБ: створення «адаптаційного» імунітету щодо потенційних чинників захворювання, таких, як антропогенний фактор, порушення мікроекології за рахунок стресів, захворювань різної патології, неякісного харчування, імунодефіцитних станів, застосування лікарських засобів тощо. Названі фактори значно знижують антиінфекційний захист макроорганізму [2, 4-8].

Слід зазначити, що рівень протиінфекційного захисту організму людини визначається у тому числі мікроекологією біотопів. За результатами довготривалого мікробіологічного моніторингу, що проводиться співробітниками лабораторії мікробіології та проблем антиінфекційного імунітету (завідувач професор О.О. Федоровська) і відділення захворювань системи крові (завідувач професор Н.М. Третяк, лікар-гематолог, канд. мед. наук О.В. Басова) ДУ «Інститут гематології та трансфузіології НАМН України», встановлено наявність тісного взаємозв'язку між станом аутофлори і ризиком розвитку ІЗУ [9-13]. Зокрема, у хворих на гематологічну патологію у динаміці перебігу гострої (ГЛЛ) та хронічної (ХЛЛ) лімфоїдної лейкемії було виявлено, що перебіг основного захворювання у пацієнтів, які перебувають під впливом протипухлинної терапії, ускладнюється суттєвими втратами популяції мікроорганізмів кишечника, коли чисельність біфідо- та лактобактерій, що виконують провідну роль у функціонуванні біотопу, знижується до критичної межі. Слизову оболонку верхніх дихальних шляхів колонізують нерезидентні види мікроорганізмів, часто - представники кишечної мікрофлори. На цьому фоні у популяції слизової оболонки носової та ротової порожнин знижується кількість стафілококів і стрептококів, натомість збільшується чисельність ентерококів, що свідчить про тенденцію заміни індигенних культур на невластиві асоціанти та фактично виглядає прикладом транслокації мікроорганізмів в інші біотопи.

Клінічні спостереження свідчать, що фактор порушення мікроекології біотопів провокує розвиток ІЗУ різної локалізації та, як правило, надає їм хронічного перебігу. Зокрема, наявність у зіві ентерококів, навіть у невеликій кількості, може спричинити розвиток пневмонії ентерококової етіології. Ентерококи, як представники облігатної мікрофлори кишечника, здатні ініціювати розвиток ІЗУ, зокрема, довготривалої пневмонії. Інфекційні ускладнення, що виникають у хворих під час протипухлинної терапії особливо у разі глибокої нейтропенії, суттєво погіршують перебіг основного захворювання та ускладнюють процес лікування [6, 8-14].

Із викладеного вище стає очевидним, що особливого значення набуває процес підтримки та відновлення нормофлори кишечника. Сучасні схеми корекції мікроекології включають патогенетичне лікування основного захворювання з використанням відповідних терапевтичних методів, фармацевтичних препаратів та пробіотиків, що сприяє протиінфекційному захисту організму та збереженню системи гомеостазу людини. На цей час створено пробіотики нового покоління, такі, що мають широкий обсяг можливостей із лікування та профілактики інфекційних ускладнень [13, 15, 16].

Нижче наведені приклади застосування пробіотика у клінічній практиці є показовими та підтверджують позитивне значення їх використання для збереження балансу нормофлори у комплексній протипухлинній терапії хворих на ГЛЛ та ХЛЛ. Пробіотик вітчизняного виробництва, бактеріальну основу якого складають біфідо-, лактобактерії та термофільні стрептококи, призначали за відповідною схемою. Бактеріологічні дослідження мікрофлори кишечника проводили на початку терміну (фоновий стан), за два тижні потому та після закінчення (за чотири тижні). Позитивні зміни спостерігали вже за один - два тижні від початку. Кінцевий результат виглядає як класичний приклад відновлення балансу мікрофлори кишечника, що цілком відповідає межам фізіологічної норми [11-13].

Приклад 1. Хворий Л., 1941 р. н., (В-ХЛЛ, ІІ В стадія) перебував на стаціонарному лікуванні у гематологічному відділенні. У пацієнта було діагностовано лівосторонню нижньодольову позагоспітальну пневмонію, сепсис, нейтропенічну лихоманку, інтоксикаційний синдром. Хворий отримав три курси ПХТ, що дало змогу досягнути позитивної клініко-гематологічної динаміки. Однак, через короткий проміжок часу після погіршення загального стану знову був госпіталізований до гематологічного стаціонару, де було призначено відповідний курс ПХТ та емпіричну антибіотикотерапію. За клініко-лабораторними дослідженнями у хворого було встановлено позагоспітальну пневмонію, що виникла на фоні різкого зниження числа лейкоцитів внаслідок терапії основного захворювання. У зв'язку зі станом лихоманки, неефективністю антибактеріальної та противогрибкової терапії дослідили кров на стерильність, стан мікрофлори слизових оболонок носової порожнини і зіву. Зі слизової оболонки носової порожнини було ізольовано асоціацію Staphylococcus ерібегтібіз і Micrococcus sp. (1х10³ КУО/мл), із зіву - монокультуру Enterococcus sp. (2,5х10³ КУО/мл), яка вважається асоціантом нормофлори кишечника. Цей фактор було розцінено як негативний у прогностичному значенні [9]. Штам ентерококів був чутливим до ампіциліну, стрептоміцину, норфлоксацину, іміпенему, меропенему. Із крові ізолювали штам S. ерібегті-, що був чутливий до аміноглікозидів, цефалоспоринів, карбапенемів. Хворому призначили відповідну етіотропну терапію з урахуванням індивідуальної бактерицидної дії антибіотиків (меронем, амікацин), після чого стан пацієнта поліпшився, температура тіла нормалізувалася. Результат дослідження мікрофлори кишечника, у вмісті якого було виявлено відсутність біфідо- і лактобактерій на фоні перевищення числа ентерококів (1 х10¹⁰ КУО/г), надав привід для призначення пробіотика, вживання якого у комплексі протипухлинної терапії дозволило нормалізувати мікроекологію кишечника та в цілому сприяло поліпшенню лікування основного захворювання. У результаті пневмонію було куповано, хворий був виписаний із гематологічного стаціонару у задовільному стані (табл. 1).

Приклад 2. Хвора К., 1945 р.н., (ГЛЛ), була госпітализована до гематологічного стаціонару для проведення другого курсу хіміотерапії. На фоні довготривалої диспепсії, поганого самопочуття пацієнтка вживала пігулки канадського йогурту, але позитивного результату не було досягнуто (табл. 2). Дослідження мікрофлори кишечника виявило відсутність біфідо- і лактобактерій, натомість наявність УПБ: Proteus vulgaris (1х10⁷ КУО/г) та Enterobacter cloacae (2хх10⁸ КУО/г) у кількості, що значно перевищувала фізіологічну норму. Було визначено індивідуальну чутливість УПБ: P. vulgaris - чутливий до нетилміцину, офлоксацину, ципрофлоксацину, норфлоксацину, меропенему, авелоксу; E. cloacae - до амікацину, нетилміцину, цефлоксацину, норфлоксацину. Після того, як до комплексу протипухлинного лікування хворої було залучено адекватну етіотропну терапію з урахуванням індивідуальної чутливості збудника та пробіо- тик, диспепсію було усунуто за тиждень, функція кишечника нормалізувалася, загальне самопочуття значно поліпшилося. Кінцевий результат бактеріологічного дослідження мікрофлори кишечника засвідчив, що стан мікроекології біотопу відповідає фізіологічній нормі.

Таблиця 1 Характеристика мікрофлори кишечника хворого Л. у динаміці вживання пробіотика